Діагностика банкрутства підприємства на прикладі ТОВ ВКФ «РОТЕКС»

Зміст

 

Реферат

Вступ………………………………………………………………………4

 

1 Теоретичні основи діагностики банкрутства підприємства..................................................................................................6

1. Основи діагностики банкрутства підприємства…….………..………6

1.2 Причини виникнення стану банкрутства……………………………8

1.3 Методи діагностики банкрутства підприємства…….………..…….13

 

2 ДІАГНОСТИКА банкрутства підприємства на прикладі  ТОВ ВКФ «Ротекс»…………………………………………………………...19

2.1 Коротка фінансово-економічна  характеристика підприємства ТОВ ВКФ «Ротекс»……………………………………………………………..……..19

2.2 Показники для визнання підприємства ТОВ ВКФ «Ротекс» неплатоспроможним……………………………………………………….…….29

2.3 Методи діагностики банкрутства підприємства ТОВ ВКФ «Ротекс»………………………………………………………………..................32

 

 3 Пропозиції щодо фінансового оздоровлення та запобігання банкрутства підприємства ТОВ  ВКФ «Ротекс»………………………………………………………………………..38

 

Висновки ………………..……………………………………………..41

Перелік використаної літератури…………………………….44

Додатки

 

 

 

Вступ

 

Банкрутство підприємств  є відносно новим явищем для економіки  України. Практика показує, що в умовах нестабільності економіки, грошового  дефіциту, часто змінюваного законодавства, багато підприємств стають неплатоспроможними, що може призвести до їх банкрутства.

Питанню аналізу  банкрутства підприємств в економічній  науці приділяється значна увага. Це зумовлене тим, що:

• банкрутство певного суб’єкта господарювання призводить до порушення макроекономічної рівноваги;
• від того, на скільки об’єктивно проведено оцінку ступеня ймовірності банкрутства підприємства, залежить ціна підприємства, його інвестиційна привабливість, що також негативно відбивається на економічних інтересах держави.

Таким чином, діагностика банкрутства підприємства є досить актуальною в Україні.

Актуальність  і необхідність розв’язання проблем  розробки заходів попередження та уникнення  банкрутства і будь-яких кризових ситуацій на підприємствах різної форми  власності визначили і обумовили  мету даної роботи. Вона полягає  в узагальненні теоретичних положень та практики щодо діагностики ймовірності банкрутства підприємств та визначення заходів щодо попередження та уникнення банкрутства на прикладі підприємства.

Метою даної роботи є діагностика банкрутства підприємства ТОВ ВКФ «Ротекс». Мета роботи визначає її основні завдання.

Завданнями  даної роботи є:

• визначення сутності та причин виникнення діагностики банкрутства підприємства, а також методів діагностики банкрутства ;
• аналіз системи показників фінансового стану ТОВ ВКФ «Ротекс»;
• діагностика банкрутства підприємства ТОВ ВКФ «Ротекс»;
• розробка пропозицій щодо фінансового оздоровлення та запобігання банкрутства підприємства ТОВ  ВКФ «Ротекс»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1 Теоретичні основи діагностики банкрутства підприємства

 

1.1  Поняття діагностики банкрутства підприємства

 

В українському законодавстві банкрутство визначається як визнана арбітражним судом  неспроможність боржника відновити  свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

З позицій фінансового  менеджменту банкрутство характеризує реалізацію катастрофічних ризиків  господарюючого суб’єкта в процесі  його фінансової діяльності, внаслідок  якої воно нездатне задовольняти у  встановлений термін пред’явлені з  боку кредиторів вимоги й виконувати зобов’язання перед бюджетом.

Оцінка кризових факторів розвитку підприємства та прогнозування  імовірності банкрутства здійснюється задовго до прояву його явних ознак.  Така оцінка та прогнозування є предметом  діагностики банкрутства.  Діагностика банкрутства – це система цільового фінансового аналізу, направленого на виявлення параметрів кризового розвитку підприємства.

 За своїм  змістом діагностика банкрутства  є діагностикою проблем, що  виникли в процесі функціонування підприємства та можуть викликати негативні наслідки для його життєдіяльності. Отже, основним завданням діагностики банкрутства є створення аналітичного підгрунтя для розв'язання проблем, які виникають в процесі життєдіяльності підприємства [16,с.349].

 Сам процес діагностики банкрутства потрібно розглядати як систему досліджень, які в сукупності дають можливість сформувати необхідні висновки стосовно стану, в якому опинилось підприємство, та можливі шляхи виходу з кризи.

Діагностика банкрутства передбачає постійний нагляд за зміною певної системи фінансових показників діяльності підприємства, які входять до системи нагляду за поточною фінансовою діяльністю підприємства.

Діагностика банкрутства не повинна обмежуватись констатацією факту наявності кризи на підприємстві, а й повинна надавати потрібну інформацію для розробки можливих шляхів виходу з неї.

Діагностика банкрутства повинна розподілятися в залежності від ініціаторів антикризового процесу на наступні види:

1. Внутрішня  діагностика банкрутства – здійснюється за ініціативи керівництва підприємства, або його власника;

2. Зовнішня  діагностика банкрутства – ініціаторами  можуть бути:

а)кредитори, основною метою проведення діагностики банкрутства  є визначення  доцільної поведінки  щодо підприємства-боржника;

б) інвестори, основною метою проведення діагностики банкрутства є обгрунтування доцільності участі в санації підприємства [17,с.167].

Отже, як вже  було зазначено вище, оцінка ймовірності  банкрутства є комплексним економічним  дослідженням, яке має певну послідовність його проведення.

Діагностика представляє собою систему регулярної оцінки кризових параметрів фінансового розвитку підприємства, і здійснюється на базі даних його фінансової звітності, за стандартними алгоритмами аналізу.

 Основною  метою оцінки ймовірності банкрутства є раннє виявлення ознак кризового розвитку підприємства і попередня оцінка масштабів кризи.

Об’єктами дослідження в процесі діагностики банкрутства є:

-наявність збитків за результатами господарської діяльності та порівняння їх розмірів із розмірами наявного власного капіталу;

-наявність несплачених відсотків по боргам, кредитів, які не погашені у визначений термін;

-обсяги сумнівної та простроченої дебіторської заборгованості щодо якої не було вчинено дій визначених законодавством;

-наявність кредиторської заборгованості перед бюджетом;

-негативна динаміка показників фінансового стану підприємства;

-тривалість операційного циклу та причини його продовження;

-  кількісна  оцінка вірогідності банкрутства  підприємства, що отримана експертним шляхом або в результаті використання спеціальних індексів тв моделей [11,с.49].

Оцінка ймовірності  банкрутства забезпечує раннє виявлення ознак кризового розвитку підприємства і дозволяє прийняти певні заходи для їх нейтралізації. Їі ефект найбільше видно на стадії легкої кризи. Якщо при проведенні експрес-діагностики банкрутства було виявлено негативні явища та проблеми в діяльності підприємства потрібно переходити до наступного етапу діагностики банкрутства, у перебігу якого проводиться поглиблена діагностика банкрутства. Якщо ж ситуація визнана нормальною, процес діагностики банкрутства на даному підприємстві можна вважати закінчиним. 

 

1.2 Причини виникнення стану банкрутства

 

Загрозу неплатоспроможності  та банкрутства підприємства на практиці пов'язують із фінансовою кризою, під якою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей його впливу на фінансові відносини. Розрізняють три фази фінансової кризи:

• фаза, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення його на режим антикризового управління);
• фаза, яка загрожує подальшому існуванню підприємства і потребує негайного проведення фінансової санації;
• кризовий стан, який не сумісний з подальшим існуванням підприємства і призводить до його ліквідації [16,с.394].

До зовнішніх  чинників, які призводять до банкрутства підприємства відносять:

- економічні  причини — спад виробництва, збільшення кількості збиткових підприємств, зростання дебіторської і кредиторської заборгованості, неплатоспроможність підприємств-партнерів тощо;

- політичні  причини — політична нестабільність держави, недосконалість законодавства, високий рівень податків тощо;

- демографічні  причини — структура населення, рівень добробуту та інші фактори, що визначають розмір і структуру споживання, платоспроможний попит населення тощо;

- інші причини — загальний рівень культури (виробництва, поживання), посилення міжнародної конкуренції, банкрутство боржників підприємства, загальний розвиток науки і техніки, рівень технологій тощо.

Внутрішніми причинами виникнення банкрутства підприємства можуть бути:

• дефіцит власних оборотних активів, недосконалість механізму ціноутворення;
• бездіяльність юридичних служб підприємства;
• відсутність контролю за договірними відносинами;
• значна питома вага непродуктивних втрат;
• зростання дебіторської та кредиторської заборгованості;
• неефективне використання ресурсів, збільшення витрат;
• перевищення темпів росту витрат над темпами росту виручки від реалізації;
• збиткова діяльність підприємства;
• відсутність на підприємстві заздалегідь визначеної стратегії;
• недосконалість організаційної структури;
• втрата ринків збуту продукції з причин незадовільної якості рівня маркетингу;
• недосконала технологія виробництва;
• втрата культури виробництва і культури підприємства, яка включає професійно-кваліфікаційний склад персоналу, технічний рівень виробництва, соціально-психологічну атмосферу управлінського персоналу і всього колективу, його зацікавленість в ефективній роботі [20,с.35].

Під дією названих причин та факторів, які взаємопов'язані, може відбутися розлад організаційного, економічного і виробничого механізмів .

Можна зробити  більш детальну класифікацію причин виникнення банкрутства підприємств. Наведена класифікація враховує не тільки всі напрямки виникнення причин банкрутства в сучасних умовах, а й сприяє їх акумуляції з метою усунення або впливу на них.

 

Таблиця 2.1 - Класифікація причин виникнення банкрутства [18,с.96]

Класифікаційна ознака	Причини банкрутства
За формою виникнення причин	- зовнішні - внутрішні
За природою їх виникнення	- кібернетичні на макро-  і макрорівнях - культурно-етичні - випадкові - кримінальні
За особами, які сприяють виникненню причин банкрутства	- боржник - ділові партнери - треті особи
За характером виникнення причин, та джерелами заподіяння збитку	- власні дії боржника - дії третіх осіб - природні катаклізми  та стихійні лиха, виробничі аварії
За часом дії причин	- короткочасні - тривалої дії
За можливістю впливу підприємства на причини виникнення банкрутства	- причини, що усуваються самим підприємством - причини, що усуваються  важко - причини, що не  усуваються
За можливістю діагностування та прогнозування причин банкрутства	- діагностовані - прогнозовані - причини, що не  підлягають прогнозуванню

 

У цілому, всі  названі причини кризи досить тісно взаємопов'язані та створюють складний комплекс причинно-наслідкових зв'язків. Досліджуючи діяльність того чи іншого підприємства, той чи інший випадок фінансової кризи, можна виділити певні специфічні причини фінансової неспроможності, але всі вони, як правило, зводяться до вище перелічених

Типовими наслідками впливу вказаних причин та факторів на фінансово-господарський стан підприємства є: втрата клієнтів та покупців готової  продукції; зменшення кількості  замовлень та контрактів з продажу  продукції, неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей; підвищення собівартості продукції та різке зниження продуктивності праці; збільшення розміру неліквідних оборотних активів та наявність понаднормових запасів; виникнення внутрішньовиробничих конфліктів та підвищення плинності кадрів; підвищення тиску на ціни; суттєве зменшення обсягів реалізації та, як наслідок, недоодержання виручки від реалізації продукції.

 

Таблиця 1.2 - Фактори, що зумовлюють різні види криз [18,с.124]

Стратегічна криза	Криза прибутковості	Криза ліквідності
- неправильний вибір місця розташування  підприємства -неефективна політика збуту  та асортиментна політика - недосконале планування та  прогнозування - помилкова політика диверсифікації - неефективний апарат управління - дефіцити в організац. структурі - відсутність стратегічної програми - зайва матеріально-технічна база - відсутність або недієздатність  системи контролінгу; - форс-мажорні обставини	- несприятливе співвідношення  цін та собівартості -невиправдане завищення цін - ризиковані великі проекти -зростання собівартості за стабільних  цін - зменш. обороту від реаліз.товар. -збитковість окремих структурних  підрозділів - придбання збиткових підпр. -значні запаси товарів на  складі - високі витрати на персонал - високі процентні ставки - неефективна маркетингова політика - форс-мажорні обставини	- невраховані вимоги золотого  правила фінансування -незадовільна структура капіталу - відсутність або незначний  рівень резервного капіталу -незадовільна робота з дебіторами - надання незабезпечених товарних кредитів - великий обсяг капіталовкладень  із тривалим строком окупності -великі обсяги низьколіквідних  оборотних активів - зниження кредито-спроможності  підприємства - високий рівень кредит.заборгов.- форс-мажорні обставини

 

Розрізняють три  види кризи:

- стратегічна  криза (коли на підприємстві  зруйновано виробничий потенціал  і відсутні довгострокові фактори  успіху);

- криза прибутковості  (систематична збитковість діяльності  зменшує власний капітал, і  це призводить до незадовільної структури балансу);

- криза ліквідності  (підприємство є неплатоспроможним  або існує реальна загроза  втрати платоспроможності) [15,с.91].

Основні фактори, які зумовлюють кожний із наведених  видів кризи, подані в таблиці 1.2.

Між окремими видами кризи існують тісні причинно-наслідкові зв'язки: стратегічна криза спричиняє кризу прибутковості, яка, у свою чергу, призводить до втрати підприємством ліквідності.

Ідентифікація фази фінансової кризи є необхідною передумовою правильної та своєчасної реакції на неї. Проте керівники більшості вітчизняних підприємств не змогли своєчасно адаптуватися до нових умов господарювання, за браком належної кваліфікації або навіть зумисне довели свої підприємства до межі банкрутства.

Отже, банкрутство  підприємств — це наслідок глибокої фінансової кризи, система заходів щодо управління якою не дала позитивних результатів[17,с.126].

 

 

 

 

1.3 Методи діагностики  банкрутства підприємства

 

На сьогодні існує чимало напрацювань щодо діагностики фінансової кризи (чи банкрутства) підприємства. Фактично будь-яку методику оцінки кредитоспроможності позичальника, аналізу інвестиційної привабливості підприємства можна вважати такою, яка присвячена проблематиці прогнозування фінансової неспроможності. У разі високої ймовірності неплатоспроможності чи незадовільного фінансового стану підприємство вважається таким, корму загрожує фінансова криза та банкрутство. Аналіз проводиться здебільшого з використанням інформації, яка міститься в трьох основних формах звітності: Баланс (форма № 1), Звіт про фінансові результати (форма № 2) та Звіт про рух грошових коштів (форма № 3).

У вітчизняній  практиці значного поширення набули методики аналізу фінансового стану  та діагностики загрози фінансової кризи підприємства, які ґрунтуються на однофакторному аналізі показників фінансової звітності або засновані на бальній системі оцінювання з визначенням індексу (класу) ризикованості фінансового стану підприємства.

Спільним для  цих методик є те, що вони передбачають вивчення простих математичних зв’язків між окремими позиціями фінансової звітності на основі обчислення певної вибірки показників (коефіцієнтів) і порівняння їх значень з нормативними та в динаміці. Висновки щодо якості фінансового стану робляться на підставі узагальнення результатів аналізу кожного показника (чи групи показників) [13,с.349].

Зважаючи на ці та інші недоліки, наслідком застосування згаданих методик на практиці високий  рівень помилковості фінансових рішень. Уникнути зазначених недоліків під  час оцінювання ймовірності фінансової кризи підприємства допомагає методологія дискримінантного аналізу, яка ґрунтується на емпірично-індуктивному способі дослідження та методах математичної статистики. В економічній літературі цей підхід є домінуючим саме при висвітленні питань, пов’язаних із оцінкою ймовірності банкрутства підприємства. Так, фінансистам усього світу відомі модель Альтмана (1968, США), система аналізу Вайбеля (1973, Швейцарія), модель Беєрмана (1976) та модель Краузе (1993, Німеччина), системи показників Бівера (1966, США).

У теорії і практиці здебільшого розрізняють однофакторний та багатофакторний дискримінантний аналіз. В основу однофакторного (одновимірного) дискримінантного аналізу покладено сепаратне дослідження окремих показників (які є складовою певною системи показників) та відповідна класифікація підприємств в. Віднесення підприємства до категорії ”хворих” чи ”здорових” здійснюється у розрізі окремих показників відповідно до емпірично побудованої шкали інтерпретації. Загальний висновок про якість фінансового стану підприємства робиться на основі аналізу відповідності кожного із показників, які включені в спеціально підібрану систему, їх граничним значенням. Найбільш відомими моделями однофакторного дискримінантного аналізу є системи показників Бівера та Вайбеля [12,с.302].

Розглянемо детально порядок оцінки ймовірності банкрутства за допомогою розрахунку Z-рахунку Альтмана. Ця методика запропонована в 1968р. відомим західним економістом, професором Нью-Йоркського університету Едвардом Альтманом (Edward I Altman).

Для розрахунку даного показника в результаті дослідження 22 фінансових коефіцієнтів щодо 66 підприємств було відібрано 5 найважливіших для прогнозу банкрутства коефіцієнтів, які найбільш характеризують прибутковість капіталу та його структуру із різних позицій.

Розрізняють двох- та п'ятифакторну моделі Z-рахунку Альтмана.

Двофакторна модель імовірності банкрутства (індекс Z) визначається за допомогою коефіцієнту покриття (Кп) і коефіцієнту автономії (К_авт):

 

    Z = -0,3877-1,0736 К_п +0,0579 К_авт                              (1.1)

 

Для підприємств, у яких Z=0, імовірність банкрутства становить 50 %. Від'ємні значення Z свідчать про зменшення імовірності банкрутства. Якщо Z >0, то імовірність банкрутства перевищує 50% і підвищується зі збільшенням значення Z.

Ця модель не потребує значного обсягу вихідної інформації, але її недоліком є недостатня точність прогнозування імовірності банкрутства (похибка ∆Z = ± 0,65).

Для того, щоб  прогноз був точнішим, у західній практиці застосовують п'ятифакторну модель Z -рахунку:

 

Z = 1,2 х К1 + 1,4 х К2 + 3,3 х К3 + 0,6 х К4 + 0,999 х К5,          (1.2)

 

де, КІ, К₂, К₃, К₄, К₅ - коефіцієнти:

 

К1 = Оборотні засоби (робочий капітал) / Всього активів =

                        = Ф 1 (Р 260 - Р 620) / Ф1Р280,                                     (1.3)

 

          К2 = Чистий прибуток / Всього активів = Ф2Р220 / Ф1Р 280,           (1.4)

 

              К3 = Прибуток / Всього активів = Ф2  Р170 / Ф1Р280,                    (1.5) 

            К4 = Власний капітал /  Залучений капітал = Ф1Р380 / Ф1Р620,    (1.6) 

    К5 = Чистий доход  від реалізації / Всього активів  = Ф2Р035 / Ф1Р280,  (1.7)

 

У моделі, що розглядається, перший фактор характеризує платоспроможність  підприємства; другий і четвертий - відображають структуру капіталу; третій - рентабельність активів; п'ятий - оборотність засобів.

Коефіцієнти 1,2; 1,4; 3,3; 0,6; 0,999 - вибрані емпірично на підставі статистичних даних про банкрутство  підприємств за 22-річний період.

Значення Z < 2,70 означає можливість банкрутства підприємства в майбутньому, а Z > 2,71 - достатню стійкість фінансового стану економічного суб'єкта.

Залежно від  фактичного значення Z-рахунку ступінь можливості банкрутства підприємства можна поділити за декількома групами (табл. 1.3).

Якщо отримане в результаті зроблених розрахунків значення Z-рахунку складає менше 1,80, то це свідчить про нераціональне розміщення капіталу підприємства.

 

Таблиця 1.3 - Рівень ймовірності банкрутства [14,с.35]

Значення Z - рахунку	Імовірність банкрутства
1,80 і менше	дуже висока
Від 1,81 до 2,70	висока
Від 2,71 до 2,90	існує можливість
2,91 і вище	дуже низька

 

Точність прогнозу в цій моделі протягом одного року становить 95 %, двох років - 83 %. Це досить висока точність.

Використовуючи  моделі Альтмана, можна зробити наступні висновки:

- показники, які є складовими Z-рахунку адекватно характеризують фінансову стійкість підприємства: при негативному співвідношенні є індикатором імовірності банкрутства;

- порівнюючи отримані результати із середньогалузевими показниками, можна дійти висновку про ступінь фінансової стійкості підприємства.

Враховуючі обмеження  зарубіжних моделей прогнозування  банкрутства, вітчизняними науковцями були розроблені методики, що адаптовані для вітчизняної економіки.

Однією з найвідоміших є модель Сайфулліна – Кадикова:

 

               R = 2Кз+0,1Кпл+0,08Коа+0,45Рп+Рвк                        (1.8)

 

де, Кз – коефіцієнт забезпеченості власними коштами;

Кпл – коефіцієнт поточної ліквідності;

Коа – коефіцієнт оборотності активів;

Рп – рентабельність продажів (комерційна маржа);

Рвк – рентабельність власного капіталу.

Оцінка рівня фінансового стану  в цій моделі здійснюється за рейтинговим  числом R. Якщо зазначені індикатори досліджуваного підприємства рівні  мінімальним нормативним значенням, то R = 1. Якщо R > 1, то фінансовий стан підприємства вважається задовільним, якщо R < 1, то незадовільним.

Дана модель враховує специфіку  вітчизняної економіки та, разом  з тим, є зручною для коригування  відносно локалізації підприємства та часу розгляду. Однак вона має  недоліки, притаманні зарубіжним моделям [11,с.49].

Проблему неможливості використання зарубіжних методик, на практиці оцінювання фінансового стану українських  підприємств, спробував вирішити вітчизняний  економіст О. Терещенко. Він розробив дискримінантну функцію з 6 змінними:

 

   Z = a1X1+ a2X2+ a3X3+ a4X4+ a5X5+ a6X6,                     (1.9)

 

де, а1,…а6 параметри дискримінантної  функції, питома вага показників;

Х1 –коефіцієнт покриття;

Х2 – коефіцієнт фінансової автономії;

Х3 – коефіцієнт оборотності  капіталу (активів);

Х4 – коефіцієнт рентабельності операційного продажу за Cash – flow;

Х5 – коефіцієнт рентабельності активів за Cash – flow;

Х6 – коефіцієнт оборотності  позикового капіталу.

Розроблена дискримінантна модель О.Терещенка має значні переваги над традиційними методиками:

- модель є зручною  в застосуванні;

- розроблена на використанні  вітчизняних статистичних даних;

- враховується сучасна  міжнародна практика;

- за рахунок використання різноманітних модифікацій базової моделі до підприємств різних видів діяльності вирішує проблему критичних значень показників;

- враховує галузеві  особливості підприємства.

Однак дана методика не є  досконалою і має свої недоліки: відсутність поглибленої класифікації стійкості фінансового стану (існує лише – задовільний та незадовільний фінансовий стан); отримання значень в границях від -0,9 до 0,9 зобов’язує проводити додатковий аналіз для ідентифікації стійкості фінансового стану.

 

2 Діагностика банкрутства підприємства на прикладі  ТОВ ВКФ «Ротекс»

 

2.1 Коротка фінансово-економічна характеристика підприємства ТОВ ВКФ «Ротекс»

 

Виробничо-комерційна фірма «Ротекс» організована в 2000 році як товариство з обмеженою відповідальністю, засновниками були фізичні особи.

ТОВ виробничо-комерційна фірма «Ротекс» є господарчим товариством й у своїй діяльності керується чинним законодавством, законом України "Про товариства з обмеженою відповідальністю", Уставом.