Дидактичні ігри на уроках географії у 7 класі

Міністерство освіти та науки України

НАЦІОНАЛЬНИЙ  ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені М. П. ДРАГОМАНОВА

 

кафедра теорії та методики навчання природничо-географічних дисциплін

 

 

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з методики навчання географії:

«Дидактичні ігри на уроках географії у 7 класі»

 

 

 

 

Студентки IVкурсу 46 групи

напряму підготовки 6.040104

спеціальності: Географія

(практична психологія)

Овчарук  Катерини Володимирівни

Науковий керівник: кандидат психологічних наук,

 доцент  кафедри теорії та методики навчання географії

 Коберник Сергій Георгійович

 

 

 

Кількість балів: __________Оцінка:  ECTS _____

 

 

 

 

 

 

 

Члени комісії          ________________  ___________________________

(підпис)                        (прізвище та ініціали)

________________  ___________________________

(підпис)                        (прізвище та ініціали)

________________  ___________________________

(підпис)                         (прізвище та ініціали

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ – 2013

 

Зміст

Вступ

Розділ І  Дидактичні ігри як засіб розвитку учнів на уроках географії.

1. Дидактичні ігри як засіб активізації пізнавальних інтересів учнів…………
2. Класифікація дидактичних ігор за різними ознаками……………………..
3. Форми і методи організації дидактичних ігор…………………………….
4. Психолого-педагогічні умови проведення дидактичних ігор у навчальному процесі………………………………………………………….

Розділ ІІ Методика використання дидактичних ігор у 7 класі.

2.1. Методичні рекомендації  для використання різних видів  дидактичних ігор в курсі «Географія  материків та океанів»………………………………………….

2.2. Приклади розробок дидактичних ігор для застосування на уроках географії під час вивчення теми «Південна Америка»……………………………………….

Висновок

Список інформаційних  джерел

Додатки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Актуальність  теми. Оволодіння учнями середніх загальноосвітніх шкіл ґрунтовними знаннями, необхідними уміннями й навичками виступає однією з найважливіших проблем у сучасній освіті. Розв’язання цієї проблеми неможливе без удосконалення технологій навчання, а, отже, й методів навчання. Сьогодні у педагогіці активізувався пошук адекватних цьому форм і методів роботи в навчальній діяльності. Серед них вирізняється ігрова діяльність, яка для дитини є нагальною потребою, а для педагога – способом реалізації різноманітних завдань навчально-виховного процесу.

Практика доводить, що у  роботі деяких викладачів вищої й  середньої школи домінують репродуктивні  методи навчання, які вимагають заучування матеріалу і його наступного точного  відтворення. Наслідком цього є  безпорадність перед необхідністю встановлення причинно-наслідкових  зв’язків, творчого перенесення знань  у змінені умови, прикутість до шаблону, догми, традиції, нерозвиненість критичного мислення тощо.

Отже, актуальним стає впровадження активних методів навчання в практику роботи загальноосвітніх шкіл. Соціальне  замовлення на це підтверджується концептуальними  положеннями ряду державних документів (Національна програма «Освіта ХХІ  століття», Закони України «Про освіту», «Про дошкільну освіту» тощо), які  задають стратегічний курс формування педагога нового типу – думаючого, ініціативного, самокритичного.

Саме дидактична гра і  належить до активних, нетрадиційних, визнаних методів навчання і виховання  дошкільників, молодших школярів і  підлітків. Цінність цього методу полягає  в тому, що в ігровій діяльності освітня, розвиваюча й виховна функція  діють у тісному взаємозв’язку. Гра як метод навчання організовує, розвиває учнів, розширює їхні пізнавальні  можливості, виховує особистість.

Проблемі гри приділяли  значну увагу мислителі і педагоги як минулого, так і сучасного: Платон, Арістотель, Рабле, Я.А. Коменський, Д. Локк, Ж-Ж. Руссо, І. Кант, К.Ушинський, А.Макаренко, Л. Виготський, О. Запорожець та інші.

У багатьох працях дослідників  відображено різні підходи до визначення сутності дидактичної гри. Так, науковці визначають сутність гри  як форму спілкування (М. Гончаров, Т. Ладивір, М. Лісіна, В. Семенов, В. Сушко, Н. Філатова), форму діяльності (Л. Виготський, Д. Ельконін), умову розумового розвитку (П. Каптерєв, Є. Покровський, С. Рубінштейн, І. Сікорський, А. Смирнов) [4, 47]. Але кожен з дослідників вважає дидактичну гру ефективним методом реалізації навчально-виховного процесу.

Доведено, що дидактичні ігри, ігрові заняття і прийоми підвищують ефективність сприймання учнями навчального  матеріалу, урізноманітнюють їхню навчальну  діяльність, вносять у неї елемент  цікавості і як наслідок підвищують рівень успішності учнів. В той же час, практика сучасної школи вказує на наявність невикористаного потенціалу дидактичної гри у навчально-виховному  процесі.

Таким чином, вище зазначене зумовлює необхідність розгляду даної проблеми.

Мета дослідження – теоретично дослідити проблему використання дидактичних ігор на уроці географії та виявити дидактичні умови, які забезпечують ефективність використання дидактичних ігор в процес вивчення географії у 7 класі.

Основні завдання:

• визначити понятійно-термінологічний  апарат проблеми дослідження та основні  підходи до її розв'язання;

• виявити сутнісний зміст і структурні компоненти дидактичних ігор та доцільність використання їх на уроках географії;

• узагальнити та експериментально перевірити дидактичні умови використання дидактичних ігор на уроках географії.

Об'єкт дослідження – процес використання дидактичних ігор на уроках географії у 7 класах.

Предмет дослідження – дидактичні умови ефективного використання дидактичних ігор на уроках географії.

 

 

Розділ І  Дидактичні ігри як засіб розвитку учнів на уроках географії.

 

1. Дидактичні ігри як засіб активізації пізнавальних інтересів учнів.

Основою всіх сучасних підходів до побудови навчально-виховного процесу  є те, що розвиток учня - вдосконалення  психічних процесів і властивостей його особистості - відбувається в результаті його особистої активної діяльності.

Найбільш ефективним способом організації навчального процесу  є використання дидактичних ігор.

Сутність дидактичної  гри полягає в тому, що діти вирішують  розумові та практично-дієві завдання, запропоновані ним у цікавій  ігровій формі, самі знаходять рішення, долаючи при цьому певні труднощі. Дитина сприймає розумову задачу як практичну, ігрову; це підвищує його розумову активність. [1]

Гра як засіб навчання служить  цілям навчання і виховання, а  також переводить вказані цілі в  реальні результати. Здатність ця укладена в ігровому моделюванні  в умовних ситуаціях основних видів діяльності особистості, спрямованих  на відтворення і засвоєння соціального  і професійного досвіду, в результаті чого відбувається накопичення, актуалізація і трансформація знань у вміння і навички, накопичення досвіду  особистості та її розвиток.

Педагогічна дидактична гра  має суттєвою ознакою - чітко поставленою  метою навчання і відповідним  їй педагогічним результатом, які можуть бути обґрунтовані, виділені в явному вигляді й характеризуються навчально-пізнавальною діяльністю.

Дидактична гра - явище  складне, але в ній виразно  виявляється структура - основні  елементи, що характеризують гру як форму навчання і ігрову діяльність одночасно. Виділяються такі структурні складові дидактичної гри:

1) дидактична задача;

2) ігрові дії;

3) правила гри;

4) результат. [2]

Один з основних елементів  гри - дидактична задача, яка визначається метою навчального та виховного впливу. Наявність дидактичної задачі або декількох задач підкреслює навчальний характер гри, спрямованість повчального змісту на процеси пізнавальної діяльності дітей.

Ігрові дії - основа гри. Чим різноманітнішою ігрові дії, тим цікавіше для дітей сама гра і тим успішніше вирішуються пізнавальні і ігрові завдання. Ігрові дії сприяють пізнавальної активності учнів, дають їм можливість проявити свої здібності, застосувати знання та вміння для досягнення цілей гри.

Правила гри. Їх зміст і спрямованість обумовлені загальними завданнями формування особистості дитини, пізнавальним змістом, ігровими завданнями і ігровими діями в їх розвитку та збагаченні. У дидактичній грі правила є заданими. За допомогою правил педагог управляє грою, процесами пізнавальної діяльності, поведінкою дітей. Правила гри мають навчальний, організаційний, формуючий характер, і найчастіше вони різноманітно поєднуються між собою. Правила впливають і на вирішення дидактичної задачі - непомітно обмежують дії дітей, направляють їх увагу на виконання конкретного завдання навчального предмета.

Підведення підсумків - результат підводиться відразу після закінчення гри. Це може бути підрахунок очок; виявлення дітей, які краще виконали ігрове завдання; визначення команди-переможниці. При цьому необхідно відзначити досягнення кожної дитини, підкреслити успіхи відстаючих дітей.

Перед проведенням гри  треба доступно викласти сюжет, розподілити  ролі, поставити перед дітьми пізнавальну  задачу, підготувати необхідне обладнання. У процесі підготовки і проведення дидактичної гри кожен учень  повинен мати можливість для самоствердження  та саморозвитку. Учитель зобов'язаний допомогти учневі стати в грі  тим, ким він може стати, показати йому самому його кращі якості, які  можуть розкритися в динаміці спілкування. Успіх у імітованої рольової діяльності викликає у виконавців віру в свої сили і можливості, бажання знову  пережити ігрові ситуації, щоб знайти в собі щось нове, професійно важлива.

При організації гри досить важливий правильний підбір завдань  і розробка критеріїв оцінки діяльності учнів. Причому, підбір завдань може бути проведений вчителем самостійно або спільно з учнями (наприклад, вони можуть готувати завдання для  команди суперників). Успіх гри  залежить також і від атмосфери, від настрою в даний момент в групі. Якщо стан хлопців не відповідає настрою ігри, краще відкласти  її для іншого випадку. Гра, ігровий  елемент на уроці - це можливість такої  організації навчального праці  дітей, яка, не вимагаючи занадто  тривалих зусиль, робить процес навчання привабливим, а, як відомо, процес подолання  перешкод, труднощів розвиває волю дитини. Через гру дитина пізнає навколишній світ і самого себе, вчиться аналізувати, узагальнювати, порівнювати. Наочність, подана в ігровій  формі, сприяє конкретизації досліджуваного матеріалу. Вживаний на уроках ігровий  прийом повинен знаходитися в  тісному зв'язку з наочними посібниками, з темою уроку, з його завданнями, а не носити виключно розважальний характер.

Ігри у своєму розвитку еволюціонують від предметних до рольових і від рольових до дидактичних. Інтерес дітей в дидактичній  грі переміщається від ігрового дії до розумової задачі.

Практика показує, що гра на уроці вимагає дуже тонкого інструментування, вміння добре відчувати рівень підготовки і розвитку дітей, їх ставлення до пропонованої грі і її дидактичну спрямованість, щоб ігрова завдання повністю збігалася з навчальної.

Гра, ігровий елемент на уроці - це можливість такої організації  навчального праці дітей, яка, не вимагаючи занадто тривалих зусиль, робить процес навчання привабливим, а, як відомо, процес подолання перешкод, труднощів розвиває волю дитини. Через  гру дитина пізнає навколишній світ і самого себе, вчиться аналізувати, узагальнювати, порівнювати. Наочність, подана в ігровій формі, сприяє конкретизації  досліджуваного матеріалу. Вживаний на уроках ігровий прийом повинен знаходитися  в тісному зв'язку з наочними посібниками, з темою уроку, з його завданнями, а не носити виключно розважальний характер. [1]

Звичайно, придумати гру  на кожен урок практично неможливо, а часте використання одних і  тих же ігор загрожує повною втратою  до них інтересу. Тут перш за все  потрібно добре знати рівень підготовки дітей, їх ставлення до тієї чи іншої  пропонованої грі. Часом ігрова ситуація складається стихійно і йде від  самих дітей. Цього не слід побоюватися, хоча урок доведеться коректувати «на  ходу». Одним словом, гра вимагає дуже тонкого інструментування. Не можна передбачати гру і давати їй свою оцінку. Адже вона може обдурити надії дітей і викликати у них зворотну реакцію. І подальші спроби активізувати увагу учнів аналогічним способом можуть викликати у дітей недовіру і настороженість. Ні в кого не викликає сумніву, що гра для дітей - це явище радісне і бажане. Але іноді використовуються такі ігрові прийоми як естафета, колективні змагання, «Хто, швидше?», а, випустивши з уваги, що діти мають різний рівень знань і тому можуть не впоратися із завданням, гра може обернутися для деяких дітей сльозами: адже вони підвели своїх товаришів, свою команду. Вводячи ігровий прийом, завжди треба пам'ятати, чи рівні можливості дітей, беруть участь у грі, слабо успішним учням доцільно підібрати нескладні завдання, з якими вони впораються. Також ігровим матеріалом для таких учнів можуть бути завдання-жарти, загадки, ребуси і рольові ігри з колективною працею, вони несуть в собі не тільки емоційний заряд, а, забавляючи, повчають. [2]

Дидактична гра є цінним засобом виховання розумової  активності дітей, вона активізує психічні процеси, викликає в учнів живий  інтерес до процесу пізнання. У  ній діти охоче долають значні труднощі, тренують свої сили, розвивають здібності і вміння. Вона допомагає  зробити будь-який навчальний матеріал захоплюючим, викликає в учнів глибоке  задоволення, створює радісний робочий  настрій, полегшує процес засвоєння  знань.

Дидактичні ігри конструюються  по-різному. У деяких з них є  всі елементи рольової гри: сюжет, роль, дія, ігрове правило, в інших - тільки окремі елементи: дія або правило, або те й інше. Тому за структурою дидактичні ігри поділяються на сюжетно-рольові  та ігри-вправи, що включають тільки окремі елементи гри. У сюжетно-рольових іграх дидактична задача прихована  сюжетом, роллю, дією, правилом. В іграх-вправах вона виражена явно. У дидактичній грі її задум, правило, дія і включена в них розумове завдання являють собою єдину систему формуючих впливів.

Дидактична гра особливо необхідна в навчанні і вихованні  дітей. У ній вдається сконцентрувати увагу навіть самих інертних школярів. Спочатку вони проявляють інтерес тільки до гри, а потім і до того навчального  матеріалу, без якого гра неможлива. Поступово у дітей пробуджується  інтерес і до навчального предмета.

При підборі ігор необхідно  пам'ятати про те, що вони повинні  сприяти повноцінному всебічному розвитку психіки дітей, їх пізнавальних здібностей, мови, досвіду спілкування з однолітками  і дорослими, прищеплювати інтерес  до навчальних занять, формувати вміння і навички навчальної діяльності, допомогти дитині оволодіти вмінням  аналізувати, порівнювати, абстрагувати, узагальнювати. У процесі проведення ігор інтелектуальна діяльність дитини повинна бути пов'язана з його діями по відношенню до навколишніх  предметів.

За характером пізнавальної діяльності можна виділити наступні групи ігор:

1. Ігри, що вимагають від  дітей виконавської діяльності. За допомогою цих ігор діти  виконують дії за зразком.

2. Ігри, що вимагають відтворюючої  діяльності.

3. Ігри, в яких запрограмована  перетворююча діяльність дітей.  За допомогою цих ігор діти  змінюють приклади і задачі  в інші, логічно пов'язані з  ними.

4. Ігри, в які включені  елементи пошуку та творчості. [3]

Роблячи ставку на активізацію  та інтенсифікацію навчального процесу, в школі ігрова діяльність використовується в наступних випадках:

- В якості самостійних  технологій для освоєння поняття,  теми або розділу навчального  предмета;

- В якості уроку або  його частини (введення пояснення,  закріплення, контролю знань);

- Як позакласна робота.

При визначеній формі занять реалізація ігрових прийомів і ситуацій відбувається за такими основними напрямками:

- Дидактична мета ставиться  перед учням у формі ігрової  задачі;

- Навчальна діяльність  підкоряється правилам гри;

- Навчальний матеріал  використовується в якості її  засобу, у навчальну діяльність  вводиться елемент змагання, який  переводить дидактичну задачу  в ігрову;

- Успішне виконання дидактичного  завдання зв'язується з ігровим  результатом.

Ігрова діяльність може виконувати наступні функції:

- Наснаги та пробудження  інтересу;

- Освоєння діалектики  спілкування, комунікативної функції;

- Самореалізації в грі;

- Подолання різних труднощів,  що виникають в інших видах  життєдіяльності, в інших ситуаціях;

- Самопізнання в процесі  гри;

- Внесення позитивних  змін в структуру особистісних  показників;

- Включення в систему  суспільних відносин, засвоєння норм людського спілкування. [3]

Проведення гри з дітьми і вміле керівництво нею вимагають  великої майстерності від учителя. Перед проведенням гри треба  доступно викласти сюжет, розподілити  ролі, поставити перед дітьми пізнавальну  задачу, підготувати необхідне обладнання, зробити потрібні записи на дошці. Якщо дидактична задача прихована сюжетом, роллю, ігровим дією, то в ході бесіди з дітьми вчитель - повинен звернути на неї увагу.

У грі (у тій чи іншій  ролі) повинен брати участь кожен  учень класу. Якщо біля дошки здійснює ігрову діяльність частина учнів, то всі інші діти повинні виконувати роль контролерів, суддів, вчителя. Характер діяльності учнів у грі залежить від місця її на уроці чи у системі  уроків. Вона може бути проведена на будь-якому етапі уроку. Якщо гра  використовується на уроці пояснення  нового матеріалу, то в ній повинні  бути запрограмовані практичні дії  дітей з групами предметів чи малюнками. У системі уроків по темі важливо підбирати гри на різні види діяльності: виконавчу, відтворюючу, контролюючу і пошукову. У грі слід продумувати не тільки характер діяльності дітей, а й організаційну сторону, характер управління грою. З цією метою використовуються засоби зворотного зв'язку з учнем. [4]

У більшість ігор треба  вносити елементи змагання, що також підвищує активність дітей у процесі навчання. Наприкінці уроку вчитель разом з дітьми, підбиваючи підсумки змагання, звертає увагу на дружну роботу учасників команд, що сприяє формуванню почуття колективізму. Необхідно поставитися з великим тактом до дітей, що припустилися помилок.

Учитель може сказати дитині, що допустив помилку, що він ще не став «капітаном» у грі, але якщо буде намагатися, то неодмінно ним стане. Помилки учнів треба аналізувати  не в ході гри, а в кінці, щоб  не порушувати враження від гри. До розбору помилок треба залучати самих слабких учнів.

У процесі роботи слід побоюватися  надмірного насичення уроку іграми, чистої розважальності, навантаженість деяких ігор підготовчою роботою. У своєму робочому арсеналі мати гри «синтетичні», такі ігри, які не вимагають якоїсь ґрунтовної, фундаментальної підготовки, в яких можна варіювати ігровими елементами, і, звичайно, всі вони повинні бути навчальними.

Яке ж місце повинна  займати гра на уроці? Звичайно, не може бути точного рецепту, де, коли і на скільки хвилин включати ігровий  матеріал в урок. Тут важливо одне: щоб гра допомогла досягти  мети. Кількість ігор на уроці має  бути розумним. Доцільно продумати  і поетапне їх розподіл: на початку  уроку гра повинна допомогти  зацікавити, організувати дитину; в  середині уроку гра повинна націлити на засвоєння теми; в кінці уроку  гра може носити пошуковий характер. Але на будь-якому етапі уроку  вона повинна бути цікавою, доступною, що включає різні види діяльності учнів.

 

2. Класифікація дидактичних ігор за різними ознаками.

Класифікація дидактичних  ігор дає змогу простежити їх сутнісні особливості, використання яких забезпечує відповідний навчально-виховний ефект.

Класифікація ігор за матеріалом наголошує на їх спрямованості на навчання, пізнавальну діяльність, але вона лише поверхово розкриває  основи дидактичної гри: особливості  ігрової діяльності дітей, ігрових  завдань, ігрових дій і правил, організацію життя дітей, керівництво  вихователя. Цій меті підпорядкована класифікація дидактичних ігор, запропонована  О. Сорокіною, за якою виокремлюють:

• ігри-подорожі. Відображають реальні факти і події через незвичайне: просте — через загадкове, складне — через переборне, необхідне — через цікаве. Вони покликані посилити враження, надати пізнавального змісту, казкової незвичайності, звернути увагу дітей на те, що існує поряд, але вони цього не помічають. Це може бути подорож у намічене місце, подолання простору і часу, подорож думки, уяви тощо;
• ігри-доручення. Ігрове завдання та ігрові дії в них ґрунтуються на пропозиції що-небудь зробити: «Збери у кошик усі іграшки червоного кольору», «Дістань із мішечка предмети круглої форми» та ін.;
• ігри-припущення. Їх ігрове завдання виражене в назвах: «Що було б...?», «Що б я зробив, якби...?» та ін. Вони спонукають дітей до осмислення наступної дії, що потребує вміння зіставляти знання з обставинами або запропонованими умовами, встановлювати причинні зв'язки, активної роботи уяви;
• ігри-загадки. Розвивають здатність до аналізу, узагальнення, формують уміння розмірковувати, робити висновки;
• ігри-бесіди. Основою їх є спілкування вихователя з дітьми, дітей між собою, яке постає як ігрове навчання та ігрова діяльність. Цінність таких ігор полягає в активізації емоційно-розумових процесів (єдності слова, дії, думки, уяви дітей), у вихованні вміння слухати і чути питання вихователя, питання і відповіді дітей, уміння зосереджувати увагу на змісті розмови, висловлювати судження.

Іншою є класифікація дидактичних  ігор за В. Аванесовою відповідно до характеру ігрових дій:

— ігри-доручення. Ґрунтуються на інтересі дітей до дій з іграшками і предметами: підбирати, складати, роз'єднувати, з'єднувати, нанизувати тощо;

— ігри з відшукуванням предметів. Їх особливістю є несподівана поява і зникнення предметів;

— ігри з відгадуванням загадок. Вибудовуються вони на з'ясуванні невідомого: «Впізнай», «Відгадай», «Що змінилось?»;

— сюжетно-рольові дидактичні ігри. Ігрові дії, передбачені у них, полягають у відображенні різних життєвих ситуацій, у виконанні ролей (покупця, продавця, вовка, гусей та ін.);

— ігри у фанти або в заборонений «штрафний» предмет (картинку). Вони пов'язані з цікавими для дітей ігровими моментами: скинути картку, утриматися, не сказати забороненого слова тощо.

Функціонально всі види дидактичних  ігор зорієнтовані на те, щоб навчати  і розвивати дітей через ігровий  задум. Ця їх автодидактична властивість зумовлює особливості роботи педагога щодо використання ігрових прийомів у розвитку дитини.

У методичній літературі на сучасному етапі можна зустріти різні класифікації ігор залежно  від того, що покладено в основу класифікації. В.Г. Семенов наводить, на нашу думку, найбільш загальну та вдалу  їх класифікацію [3].

Класифікація ігор

 

Прийнято розрізняти два  основні типи ігор: ігри з фіксованими  правилами й ігри з прихованими  правилами. Прикладом ігор першого  типу є більшість дидактичних, пізнавальних і рухливих ігор, сюди також відносяться  розвивальні інтелектуальні, музичні , ігри-забави, атракціони. До другого  типу відносяться сюжетно-рольові  ігри. Правила в таких іграх  не є чіткими. Вони – у нормах поведінки відтворюваних героїв.

Дидактичні ігри розрізняються  за навчальним змістом, пізнавальною діяльністю студентів, ігровими діями та правилами, організацією та взаємовідносинами  студентів, за роллю викладача. Зазначені  ознаки притаманні усім іграм, але в  одних чіткіше виступають одні, в  других - інші. Існує велика кількість дидактичних ігор, але чіткої класифікації за видами немає. Часто ігри співвідносяться зі змістом навчання та виховання. У цій класифікації можна виокремити такі  типи ігор:

-         ігри за сенсорним вихованням,

-         словесні ігри,

-         ігри із ознайомлення з навколишнім світом,

-         з формування математичних уявлень й ін.,

-         ігри з дидактичними іграшками,

-         настільно-друковані ігри,

-         псевдо сюжетні ігри.

Учені радять поділяти дидактичні ігри на три основні види:

- ігри з предметами (іграшки,  природні матеріали);

- настільно-друковані;

- словесні.

У грі також використовують предмети, в яких різниця між ними менш помітна. В іграх з предметами молодші школярі виконують завдання, що вимагають свідомого запам'ятовування кількості та розташування предметів, знаходження відсутнього предмета. Граючи , вони набувають умінь складати з частин ціле , викладати візерунки з різноманітних форм . У дидактичних іграх широко використовуються різноманітні іграшки. У них яскраво виражені колір, форма, величина, матеріал з якого вони зроблені. Це допомагає вчителю вправляти молодших школярів у вирішенні певних дидактичних завдань .

Ігри- вправи - ​​ігрова діяльність може бути організована в колективних та групових формах, але все ж індивідуалізована. Її використовують при закріпленні матеріалу , перевірці знань учнів в позакласній роботі . Приклад : «П'ятий зайвий» . Наприклад , на уроці природознавства учням пропонується знайти в даному наборі назв ( рослини одного сімейства , тварини загону та ін ) одне випадково потрапило в цей список .

Ігри- змагання:

• конкурси
• вікторини ;
• імітації телевізійних конкурсів і т.д.

Дані гри можна проводити як на уроці, так і в позакласній роботі . Мета їх : оживити нудне , захопити творчістю , зацікавити повсякденним, так як інтерес - це каталізатор всієї навчальної діяльності . Ігри-змагання - це завжди свята , коли активні всі учні , коли кожен має можливість проявити себе в атмосфері успішності і клас стає творчим колективом . Ці уроки включають в себе все розмаїття форм і методів , особливо таких , як проблемне навчання , пошукова діяльність , міжпредметні зв'язки , опорні сигнали та ін Знімається напруга , пожвавлюється мислення , збуджується і підвищується інтерес до предмету в цілому. Уроки - змагання проводяться в хорошому темпі і дозволяють перевірити практичні та теоретичні знання більшості школярів з обраної теми . Ігри- змагання можуть бути придумані вчителем або бути аналогом популярних телевізійних змагань. «Хто краще знає правила? » , «Клуб знавців »).

Пізнавальні ігри - це ігри , в ході яких відбувається :

• розвиток творчих здібностей дітей ;
• розвиток допитливості і пізнавального інтересу ;
• розвиток художньо - естетичного смаку ;
• розвиток уміння застосовувати на практиці отримані знання ;
• виховання почуття колективізму , атмосфери співпраці в процесі спільної діяльності;
• розвиток комунікаційних здібностей.