Дидактична гра як метод навчання математики шестирічних учнів

ДЗ„ЛУГАНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА”

 

 

 

кафедра дошкільної та початкової освіти

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

 

 

з методики викладання математики

 

 

на тему:

Дидактична гра як метод навчання математики шестирічних учнів

 

 

 

Студентки 4 курсу  групи ПО-2

спеціальності “Початкова освіта”                                                

 

 

 

 

 

 

Національна шкала ________________   

Кількість балів: __________Оцінка:  ECTS _____

 

                                                                                 Члени комісії_______________  ___________________________

                                                                                                                                             (підпис)                        (прізвище та ініціали)

                                                                                                      ________________  ___________________________

                                                                                                                                              (підпис)                        (прізвище та ініціали)

                                                                                                                                ________________  ___________________________

                                                                                                                                              (підпис)                         (прізвище та ініціали

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

м. Старобільськ -  2014 рік 

Зміст

Вступ___________________________________________________________3-4

Розділ 1. Теоретичні аспекти використання дидактичних ігор на уроках математики молодших школярів

1.1 Зміст поняття «дидактична гра», види дидактичних ігор________________________________________________________5-14

1.2 Погляди видатних педагогів  і психологів на застосування  ігор у навчальній діяльності  молодших школярів_______________________14-18

1.3 Психолого-педагогічні передумови використання дидактичних ігор на уроках математики___________________________________________18-29

Розділ 2. Методичні основи використання дидактичної гри на уроках математики в початковій школі

2.1 Методика організації і проведення  дидактичної гри____________30-37

2.2 Розробка системи дидактичних ігор на уроках математики в                  1 класі_____________________________________________________37-50

Висновки_______________________________________________________50-52

Список використаної літератури__________________________________52-56

Додатки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

На сучасному етапі розвитку нашого суспільства першочерговим завданням школи є виховання всебічно розвиненої людини. Важливою складовою частиною цього завдання є боротьба за високу якість знань і вмінь учнів, формування в них навичок самостійної розумової праці.

У Законі України «Про загальну середню освіту» зазначено, що освіта має бути спрямована на забезпечення всебічного розвитку особистості. Вчитель повинен пам’ятати, що кожна дитина – неповторна, вона має свій індивідуальний спосіб навчання.

Тому надзвичайно важливо створити такі умови, які сприяли б навчанню відповідно до рівня розвитку, забезпечували б у процесі навчання розвиток здібностей та інтересів молодших школярів.

Початкова школа, зберігаючи наступність із дошкільним періодом дитинства, забезпечує подальше становлення особистості дитини, її інтелектуальний, фізичний і соціальний розвиток.

Тому необхідно доповнювати зміст підручника різноманітним дидактичним матеріалом і, в першу чергу, системно ігровими і цікавими завданнями. Викладання вчителя повинно бути зрозумілим, доступним, із захопленням, із переборенням труднощів, творчим.

Дитина фактично входить у світ дорослих через гру. Гра - це її біологічна потреба, гра - це праця, гра - це навчання, вона нічим не замінюється, а природжена потреба організму, без задоволення якої неможливий нормальний розвиток мозку дитини.

У дидактичних іграх діти спостерігають, класифікують предмети за певними ознаками, виконують аналіз і синтез, абстрагуються від несуттєвих ознак, роблять узагальнення. Багато ігор вимагають уміння висловлювати свою думку в зв'язаній і зрозумілій формі, використовувати математичну термінологію.

Актуальність теми підсилюється ще й тим, що в Україні в навчальних програмах нема повного переліку ігор і ігрових ситуацій. В підручниках і зошитах з друкованою основою мало вміщено ігор і ігрових ситуацій, мало спеціальних методичних посібників і рекомендацій щодо використання ігрових і цікавих завдань з математики початкових класів на українській мові.

Це зумовило вибір теми курсової роботи. Метою роботи є аналіз методики використання математичних ігор і ігрових ситуацій, цікавих задач при вивченні математики в початковій школі.

Об’єкт дослідження – процес навчання математики учнів початкової школи.

Предмет дослідження – методична система використання дидактичних ігор.

Мета дослідження – розробити і науково обґрунтувати систему дидактичних ігор і методичну систему використання їх на уроках математики, перевірити умови ефективного їх впливу на загальний та математичний розвиток молодших школярів, підвищення результатів навчання.

Для реалізації мети дослідження потрібно було розглянути такі завдання:

1. Вивчити стан досліджуваної проблеми в психолого-педагогічній теорії; розкрити зміст поняття «дидактична гра».

2. Систематизувати досвід класоводів щодо використання дидактичних ігор у практиці сучасної початкової школи.

3. Розробити систему дидактичних  ігор на уроках математики  у першому класі.

 

 

 

 

Розділ І. Теоретичні аспекти використання дидактичних ігор на уроках в початковій школі

 

1.1 Зміст поняття «дидактична  гра» і види дидактичних ігор

 

Потрапляючи до школи після дитячого садка, дитина зустрічається з іншим видом діяльності – навчанням. Але гра залишається важливим засобом не лише відпочинку, а й творчого пізнання життя, адже у дитячі роки гра є основним видом діяльності людини.

Гра – одна з найважливіших сфер у життєдіяльності дитини, вона забезпечує необхідні умови для всебічного розвитку особистості. Для педагога вона стає інструментом у навчально-виховному процесі, тому що дає змогу повніше враховувати вікові особливості дітей, розвивати ініціативу, створювати атмосферу розкутості, самостійності, творчості та умови для саморозвитку.

Дослідник ігор школярів О.С.Газман писав: «Природа створила дитячі ігри для всебічної підготовки до життя. Тому гра має генетичний зв’язок з усіма видами діяльності людини і виступає як специфічна дитяча форма пізнання, праці, спілкування, мистецтва, спорту тощо» [49; 4]. Ще один практик і теоретик гри С.А.Шмаков виокремив ряд загальних положень, які віддзеркалюють сутність гри:

«1. Гра – багатобічне поняття. Вона означає заняття, відпочинок, розвагу, забаву.

2. Гра – найприродніша форма  вияву дитячої діяльності, у якій  усвідомлюється, вивчається навколишній  світ, відкривається широкий простір  для виявлення свого «Я», особистої творчості, активності, самопізнання, самовираження.

3. Гра володіє синтетичною властивістю: вона вбирає в себе багато  складових інших видів діяльності  і виступає в житті дитини  багатогранним явищем.

4. Гра – це потреба підростаючої дитини: її психіки, інтелекту, - це суто дитячий світ, вона є практикою розвитку.

5. Продукт гри – насолода  її процесом, кінцевий результат, - розвиток здібностей, які реалізуються» [49; 3].

Чому саме у грі створюються сприятливі умови для засвоєння нових знань і умінь? Чому гра так подобається дітям? Гра – школа професійного життя. Але від звичайної школи вона відрізняється тим, що дитина навчаючись у ході гри, і не підозрює про те, що чомусь навчається. У процесі такого навчання вчаться і вчать всі учасники гри в результаті активних контактів один з одним. Ігрове навчання ненав’язливе. Гра здебільшого добровільна й бажана.

Отже, найважливіший секрет гри в тому, що вона обов’язково побудована на інтересі і задоволенні. Вона дарує радість і захоплення, адже сам процес гри сповнений несподіванок, а результат – завжди таємниця. Примусити гратися неможливо, захопити грою можна.

З давніх часів гра використовувалась як засіб навчання дітей. Також вона розглядається як потреба молодого організму, висувається у ряд педагогічних засобів, які викликають зусилля думки та стимулюють пізнавати світ. Діти пізнають світ у своїх іграх легко, вільно, без «натиску», тому існує кілька груп ігор, які розвивають інтелект дитини – це предметні, творчі та дидактичні.

Дидактичні ігри – найефективніші засоби розвитку пізнавальної активності дітей; це практичні вправи з вироблення оптимальних рішень, застосування методів і прийомів у штучно створених умовах.

Дидактична гра у філософсько-педагогічному тлумаченні визначається як форма діяльності в умовних ситуаціях, спрямована на відтворення та засвоєння суспільного досвіду, фіксованого в соціально закріплених засобах здійснення предметних дій, у предметах науки і культури. У грі як в особливому різновиді суспільної практики, що склалася історично, відтворюються норми людської життєдіяльності, дотримання яких забезпечує пізнання і засвоєння предметної та соціальної дійсності, інтелектуальний, емоційний та духовний розвиток особистості. Феномен гри вивчається в філософії, психології, етнографії, культурології, педагогіці та інших науках.

Проблему використання дидактичних ігор у навчальному процесі досліджували такі мислителі і педагоги: Платон, Арістотель, Рабле, Я.А.Коменський, Д.Локк, Ж-Ж.Руссо, І.Кант, Ф.Шиллер, Г.Гросс, Ж.Піаже, К.Ушинський, А.Макаренко, В.Сухомлинський, А.Сікорський, П.Блонський, Л.Виготський, О.Леонтьєв, Д.Ельконін та інші.

Дидактичні ігри, які використовуються в сучасній початковій школі, виконують різні функції: активізують інтерес та увагу дітей, розвивають пізнавальні здібності, кмітливість, уяву, закріплюють знання, вміння і навички, тренують сенсорні вміння. Місце і роль ігрової технології в навчальному процесі, сполучення елементів гри та навчання багато в чому залежить від розуміння вчителем функцій педагогічних ігор, адже функція гри – це її різноманітна корисність. У кожного виду гри своя корисність.

Виділимо найбільш важливі функції гри як педагогічного феномена культури.

Соціокультурне призначення гри. Гра – найсильніший засіб соціалізації дитини, що включає в себе як соціально контрольовані процеси їх цілеспрямованого впливу на становлення особистості, засвоєння знань, так і спонтанні процеси, що впливають на формування людини. Соціокультурне призначення гри може означати синтез засвоєння людиною багатства культури.

Функція міжнаціональної комунікації. І.Кант вважав людство самою комунікабельністю. Ігри національні й у той же час інтернаціональні, міжнаціональні, загальнолюдські. Вони дають можливість моделювати різні ситуації життя, шукати вихід з конфліктів, не вдаючись до агресивності, участь у розмаїтості емоцій у сприйнятті всього існуючого в житті.

Функція самореалізації людини у грі. Це одна з основних функцій гри. Для людини гра важлива як сфера реалізації себе як особистості. Саме в цьому плані їй важливий сам процес гри, а не її результат, конкуренція чи досягнення якої-небудь мети. Процес гри – це простір для самореалізації.

Комунікативна гра. Гра – діяльність комунікативна, хоча за ігровими правилами і конкретна. Вона вводить учня в реальний контекст складних людських відносин. Будь-яке ігрове суспільство – колектив, що виступає стосовно кожного гравця як організація й комунікативний початок, що має безліч комунікативних зв’язків.

Діагностична функція гри. Діагностика – здатність розпізнавати, процес постановки діагнозу. Гра володіє завбачливістю; вона діагностичніша, ніж будь-яка інша діяльність людини, по-перше, тому, що індивід поводиться у грі на максимумі проявів (інтелект, творчість); по-друге, гра сама по собі – це особливе «поле самовираження».

Ігротерапевтична функція гри. Гра може й повинна бути використана для подолання різних труднощів, що виникають у людини в поведінці, у спілкуванні з оточуючими, у навчанні. Оцінюючи терапевтичне значення ігрових прийомів, Д.Ельконін писав, що ефект ігрової терапії визначається практикою нових соціальних відносин, які отримує дитина в рольовій грі [60; 87].

Функція корекції у грі. Психологічна корекція у грі відбувається природно, якщо всі учні засвоїли правила й сюжет гри, якщо кожен учасник добре знає не тільки свою роль, а й ролі своїх партнерів, якщо процес і мета гри їх поєднують. Корекційні ігри здатні надати допомогу учням з такою поведінкою, яка відхиляється від прийнятої норми, допомогти їм впоратися з переживаннями.

Розважальна функція гри. Розвага – це потяг до різноманітного. Ця функція пов’язана зі створенням певного комфорту, сприятливої атмосфери, щиросердечної радості. Розвага в іграх – пошук. Гра має магію, здатну давати поживу фантазії, що виводить на розважальність.

Кожна дидактична гра складається із певних структурних елементів. Структурні складові дидактичної гри: дидактичне завдання, ігровий задум, ігровий початок, ігрові дії, правила гри, підбиття підсумків.

Дидактичне завдання гри визначається відповідно до вимог програми з урахуванням вікових особливостей дітей. Наприклад, формування в учнів математичних уявлень, логічного мислення, ініціативи, кмітливості,здатності виявляти зусилля для досягнення поставленої мети, довільної уваги, зосередженості.

Ігровий задум – наступний структурний елемент дидактичної гри. Дидактичне завдання в грі свідомо маскується, воно постає перед дітьми у вигляді цікавого ігрового задуму. Учнів приваблюють відтворення уявного сюжету, активні дії з предметами, загадка, таємниця, перевірка своїх можливостей змаганням, рольове перевтілення, загальна рухова активність.

На створення ігрової атмосфери істотно впливає ігровий початок. Він може бути звичайним, коли вчитель повідомляє назву гри і спрямовує увагу дітей на наявний дидактичний матеріал, об’єкти дійсності, а також інтригуючим, цікавим, захоплюючим, таємничим.

Ігрові дії - засіб реалізації ігрового задуму і водночас здійснення поставленого педагогом завдання. Виконуючи із задоволенням ігрові дії і захоплюючись ними, діти легко засвоюють закладений у грі навчальний зміст.

Правила дидактичної гри учні сприймають як умови, що підтримують ігровий задум; їх невиконання знищує гру, робить її нецікавою. Без заздалегідь визначених правил ігрові дії розгортаються стихійно і дидактичні завдання можуть залишитися невиконаними. Тому правила гри задаються вчителем до її початку і мають навчальний та організовуючий характер.

Дидактична гра дає змогу яскраво реалізувати всі провідні функції навчання: освітню, виховну та розвивальну, які діють в органічній єдності.

Якщо вчитель використовує цікаві дидактичні ігри, то молодші школярі раптом роблять відкриття: «Мені подобається думати», тобто зароджується інтерес до розумової праці. «Майстерність учителя полягає в умінні вчити дітей мислити, кожний педагог має виховувати розум учнів», - так вважав В.О.Сухомлинський [51; 56].

Використовувати елементи цікавості та ігрові моменти у нелегкій праці учнів необхідно для того, щоб процес пізнання був продуктивнішим, оскільки гра займає значне місце в перші роки навчання дітей у школі. На початку учнів цікавить тільки сама форма гри, а потім вже і матеріал, без якого не можна брати участь у грі.

В іграх, особливо колективних, формуються і етичні якості: діти вчаться надавати допомогу товаришам, зважати на думку та інтереси інших, стримувати свої бажання. У дітей розвивається почуття відповідальності, колективізму, виховується дисципліна, воля, характер. Дидактичні ігри та ігрові моменти роблять процес навчання цікавим, створюють у дітей бадьорий робочий настрій, полегшують подолати труднощі в засвоєнні навчального матеріалу. Різноманітні ігрові дії, за допомогою яких розв’язується те або інше розумове завдання, посилюють інтерес до предмету, до пізнання навколишнього світу. Прийоми слухової, зорової, рухової наочності, цікаві питання, завдання-жарти, моменти несподіванки сприяють активізації розумової діяльності. Дуже багато дидактичних ігор містять у собі питання, завдання та заклик до дії, наприклад: «Хто швидше?», «Не позіхати!», «Відповідай відразу!» Значна частина ігор дає можливість зробити узагальнення, усвідомити правила, які тільки що вивчили, закріпити, повторити одержані знання. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються і до активної діяльності залучаються навіть найпасивніші учні. В.Ф. Шаталов зазначає: «Придивіться, чи не дуже рано згасає наш педагогічний інтерес до ігор, які вірою і правдою завжди служили й покликані служити розвиткові кмітливості та пізнавальної цікавості дітей на всіх, без винятку, вікових рівнях. Відомо, що діти, з яких на уроці й слова не витягти, в іграх – активні. Вони можуть повернути хід гри так, що деякі відмінники тільки руками розведуть…» [45; 9].

Кращі дидактичні ігри складені за принципом самонавчання: вони самі спрямовують учня до оволодіння знаннями та уміннями. Велика кількість ігор побудована на необхідності виявити ту чи іншу закономірність, на здатності висувати гіпотези, де діти використовують методи дослідника – методи спроб і помилок. А.С.Макаренко говорив: «Яка дитина в грі, такою багато в чому вона буде і вроботі коли виросте» [34; 52]. Тому ті навички й уміння, які одержує учень у процесі гри, будуть доцільними і необхідними у подальшому житті.

В арсеналі педагогіки початкової школи містяться різноманітні ігри, які спрямовані на розвиток числових уявлень, навчання лічбі, на збагачення і закріплення побутового словника у дітей, на розвиток спостережливості, вольових якостей та багато інших.

Дидактичні ігри поділяють на: сюжетно-рольові, ігри-вправи, ігри-драматизації, ігри-конструювання.

Деякі види дидактичних ігор можуть: бути тільки в словесній формі; поєднувати слово й практичні дії; поєднувати слово й наочність; поєднувати слово й реальні предмети.

Розглянемо перший вид дидактичних ігор – сюжетно-рольові. У них сюжет – форма інтелектуальної діяльності. Найбільш показова в цьому плані- активність уяви, яка надає велику своєрідність цій формі діяльності. Такі ігри – важлива складова частина навчального процесу.

Залежно від конкретної педагогічної мети уроку, його змісту, індивідуальних психологічних особливостей дітей та рівня їхнього розвитку, сюжетно-рольову гру можна проводити з групою або всіма учнями класу. Ці ігри організовують тоді, коли необхідно на практиці показати школярам, як правильно застосовувати знання. Дитина може виконувати роль числа, знака, арифметичної дії, тощо. Усі ці операції сприяють кращому оволодінню прийомами усних обчислень. У процесі проведення сюжетно-рольових ігор у багатьох учнів підвищується інтерес до навчання. Такі ігри повніше реалізують підготовку учнів до практичної діяльності, виробляють у них життєву позицію, привчають до колективних форм роботи.

Другий вид дидактичних ігор – ігри-вправи. Це своєрідні вправи творчого характеру. Вони допомагають молодшим школярам краще сприйняти і зап’ятати зміст навчального матеріалу. Їх часто використовують автори підручників. Такими можуть бути вправи на складання прикладів за даною умовою; на складання задач; відгадування загадок, метою яких є розв’язання даного прикладу, а також фізкультхвилинки.

Третій вид – ігри-драматизації створюються за готовим сюжетом з літературного твору або театральної вистави. План гри та послідовність дій визначають заздалегідь. Така гра важча для дітей, ніж наслідування того, що вони бачать у житті, оскільки треба добре зрозуміти й відчути образи героїв, їхню поведінку, пам’ятати текст твору (послідовність розгортання дій). У цьому й полягає особливе значення ігор-драматизацій – вони допомагають дітям глибше зрозуміти ідею твору, відчути його художню цілісність, сприяють розвитку виразності мови і рухів.

Останній вид дидактичних ігор – ігри-конструювання. Вони копіюють професійну діяльність дорослих. У будівельних, технічних іграх школярі опановують процес творення. Ігри з будівельними матеріалами, ігри-конструктори виховують у дітей такі якості, які безпосередньо готують їх майбутньої праці: діти вчаться планувати свою роботу, підбирати необхідний матеріал, вивляти кмітливість у творчих завданнях. Будівельні ігри сприяють розвитку конструкторської думки у дітей, розвиваючи у них просторову уяву. Ігри-конструювання розвивають у дітей логічне мислення, правильну послідовність виконання дій, сприяють розвитку уваги, спостережливості, тобто розвивають математичні здібності учнів.

Деякі дидактичні ігри базуються на змаганні у знаннях. Найчастіше виграє той, хто володіє більшим обсягом інформації. Пізнавальна активність стимулюється суперництвом, пізнавальним характером гри. В іншому виді ігор на передній план виступає мотив самооцінки, інтерес до інтелектуального зусилля. Задоволення від них школярі отримують у процесі розгадування, досягаючи ігрового результату. Сюди потрібно віднести розвиваючі ігри психологічного характеру: кросворди, головоломки, ребуси. Вони також базуються на дослідницькому рефлексі «що таке», але не мають уявних умов, ролей, сюжету, точних правил.

Дидактичні ігри – різновид ігор за правилами. У навчальному процесі ігрова діяльність має форму дидактичної гри, ігрової ситуації, ігрового прийому, ігрової вправи. Структура розгорнутої ігрової діяльності включає такі компоненти:

- спонукальний – потреби, мотиви, інтереси, прагнення, які визначають бажання дитини брати участь у грі;

- орієнтувальний – вибір засобів  і способів ігрової діяльності;

- виконавський – дії, операції, які дають можливість реалізувати  ігрову мету;

- контрольно-оцінний – корекція і стимулювання активності ігрової діяльності.

У дидактичних іграх, створених педагогікою, ігрова діяльність спеціально планується і пристосовується для навчальних цілей.

Дидактичні ігри – різноманітні, але призначення їх одне – пробуджувати думку, розвивати пізнавальну активність, залучати дитину до світу знань. Кожна дидактична гра має педагогічну мету, яка виступає у прихованій від дітей формі, але є потужним поштовхом у розвитку пізнавальних інтересів.

Цінність дидактичної гри визначають не за тим, яку реакцію вона викличе з боку дітей, а за ефективністю у вирішенні того чи іншого завдання кожним учнем. Результативність дидактичних ігор залежить від систематичного їх використання та цілеспрямованості програми ігор у сполученні із звичайними дидактичними вправами. Наприклад, у вирішенні проблеми розвитку пізнавальної активності необхідно вважати головним завданням розвиток самостійності мислення учня. Це означає, що необхідні такі групи ігор та вправ: які формують уміння виділяти основні характерні ознаки предметів, порівнювати та зіставляти їх; по узагальненню предметів за певними ознаками; у процесі яких у молодших школярів розвиваються кмітливість, швидкість реакції та всі необхідні якості для успішного оволодіння навчальним матеріалом.

Складання програми таких ігор – турбота кожного вчителя початкової школи.

Отже, дидактична гра в усіх своїх видах виконує різні функції, але домінує – мотиваційна; саме з цих позицій слід оцінювати її переваги порівняно з іншими методами навчання.

Для вчителя важливо зрозуміти, що дидактичні ігри в початковій школі – це не ігри дошкільників, це не ігри розваги, що вводяться для цікавості та різноманітності завдань. Ігри в школі – перш за все повчальні, вони повинні прикувати нестійку увагу дитини до матеріалу уроку, давати нові знання, примусити напружено мислити.

 

1.2 Погляди видатних педагогів і психологів на застосування ігор у навчальній діяльності молодших школярів

 

Сутність дидактичних ігор полягає в тому, що діти розв'язують пізнавальні навчальні завдання, запропоновані їм у цікавій формі, і, таким чином, оволодівають досвідом розумової діяльності, виробляють вміння застосувати знання в різних ситуаціях.

Прогресивна педагогіка у всі часи високо цінила ігрові форми цілеспрямованої організації життя дітей.

Зокрема, високо цінили гру великі педагоги К.Д. Ушинський, С.Т. Шацький і В.О. Сухомлинський і багато про неї писали.

Великий педагог А.С. Макаренко розглядав гру як могутній засіб навчання і виховання волі, колективізму і практичних навичок:"... Дитяча організація повинна бути проникнута грою. Врахуйте, що мова йде про дитячий вік, у нього є потреба в грі і її потрібно задовольнити, і не тому, що "делу время, а потехе час", а тому, що як дитина грає, так вона і буде працювати" [29;30]. А.С. Макаренко називав гру усвідомленою діяльністю, а радість гри - "радістю творчою", "радістю перемоги". В його роботах гра розглядається як могутній засіб виховання волі, колективізму, практичних навичок.

О.М. Горький вважав бажання дітей грати природною необхідністю і стверджував, що за допомогою гри діти пізнають реальний світ. Великий письменник вважав бажання дітей грати "біологічно законним" і стверджував, що гра для дітей - основний шлях пізнання світу.

Л.С. Виготський вважав, що гра стимулює пізнавальні сили дитини і є основою перетворення ігрових дій в розумову, гру він вважав ведучим засобом навчання і виховання дошкільнят. Гра виникає на основі реального життя і розвивається в єдності з потребами дитини. У грі беруть участь багато предметів, що оточують дитину. Граючи з ними, він вивчає їх властивості. Виготський Л.С. розглядав гру як сприятливе середовище для зародження пізнавальних сил дитини і як основу перетворення ігрових дій в розумові, назвав її "дев'ятим валом" розвитку дитини, ведучим засобом навчання і виховання.

Дитина хоче діяти як дорослий, але її можливості і умови такі, що вона не може це здійснити. Наприклад, дитині цікаво і дуже хочеться керувати справжнім автомобілем, їхати верхом на коні, прати білизну, забивати цвяхи і т.д., але це йому ще не під силу, небезпечно, забороняється дорослими. Але вона може досягти бажаного в уявлюваній ситуації. Без цього "визрівання нереалізованих негайно потреб" не може бути гри (Л.С.Виготський).