Дидактичне значення наочності

16

ВСТУП

Навчання – двосторонній процес, що включає викладання – діяльність учителя, який керує процесами сприймання, розуміння і запам’ятовування учнями навчального матеріалу, і учіння – діяльність учнів, які сприймають навчальний матеріал, осмислюють і запам’ятовують його, навчаються застосовувати набуті знання на практиці. Про це свідчать такі державні документи, як Національна доктрина розвитку освіти та Концепція загальної середньої освіти. Врахування основних положень даних документів вимагає організації навчального процесу у школі на основі врахування комплексу психолого-педагогічних чинників організації засвоєння знань.

Набуття учнями знань, умінь і навичок може забезпечуватись при мінімальній участі педагогів. Але “без активної діяльності самих учнів процес засвоєння навчального матеріалу неможливий” [2, с. 28]. Щоб набути знань, умінь і навичок, учні повинні докласти певних вольових зусиль, наполегливості, мати бажання вчитись. Проте передумовою активної пізнавальної діяльності учнів є сприймання навчального матеріалу, яке потребує спеціальних умов і організації, зокрема використання наочності.

Важливе значення у навчанні учнів має забезпечення наступності й послідовності процесу засвоєння знань із використанням засобів наочності – від чуттєвого осмислення до понятійного узагальнення і використання у системі практичної діяльності. Проте досвід показує, що при дотриманні інших складових процесу засвоєння знань у сучасній масовій школі не враховується один із його етапів – забезпечення первинного сприймання навчальної інформації. Цей етап вчителі вважають необов’язковим і приділяють йому надзвичайно мало уваги. Незважаючи на те, що необхідність первинного сприймання обґрунтовується такими особливостями дітей, як образність, конкретність та емоційність сприймання.

Таким чином, важливим і суттєвим фактором активізації сприйняття учнем навчального матеріалу є наочність його представлення. Наочність це один з основних дидактичних принципів навчання, тому йому належить важлива роль у процесі формування мовленнєвих знань, умінь та навичок учнів.

Об’єктом дослідження виступають сутність, засоби, особливості використання наочності як дидактичного засобу на уроках іноземної мови.

Предметом дослідження є дидактичне значення використання наочності на уроках іноземної мови.

Метою даної роботи є дослідження дидактичного значення використання наочності на уроках іноземної мови, висвітлення дидактичної сутності принципу наочності, розкриття особливостей наочних засобів навчання та їх дидактичних функцій, психологічний аналіз дидактичних особливостей використання наочності в процесі навчання іноземної мови, висвітлення особливостей використання наочності як дидактичного засобу формування мовленнєвої активності у процесі навчання іноземної мови, дослідження особливостей використання наочності як дидактичного засобу навчання на уроках іноземної мови на основі експериментальної методики.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

1)    Дослідити літературні джерела та систематизувати знання щодо дидактичного значення використання наочності на уроках іноземної мови.

2)    Висвітлити дидактичну сутність принципу наочності.

3)    Розкрити особливості наочних засобів навчання та їх дидактичні функції.

4)    Визначити дидактичну доцільність використання комп’ютерних навчальних програм як виду наочності з метою активізації мовленнєвої діяльності учнів

5)    Дослідити особливості використання наочності як дидактичного засобу навчання на уроках іноземної мови на основі експериментальної методики.

Вибір методів та прийомів дослідження пов’язаний зі специфікою об’єкта дослідження та конкретними завданнями, що обумовлюються темою дослідження. З цією метою, у першому розділі роботи, що має назву “Дослідження дидактичного значення використання наочності на уроках іноземної мови” використовується метод вивчення попереднього теоретичного і практичного досвіду, аналіз літературних джерел з теми дослідження, спостереження, у другому розділі “Дослідження особливостей використання наочності як дидактичного засобу навчання на уроках іноземної мови на основі експериментальної методики” використовується експериментальне дослідження особливостей використання наочності як дидактичного засобу навчання на уроках іноземної мови.

РОЗДІЛ 1. Дослідження дидактичного значення використання наочності на уроках іноземної мови

1.1. Дидактична сутність принципу наочності

Процес пізнання розвивається за формулою “від живого бачення до абстрактного мислення і від нього до практики”. Це положення лежить в основі принципу наочності. Навчання вправи починається зі створення певного уявлення про особливості її виконання. При цьому створення уявлення повинно базуватися на зоровому, слуховому, тактильному і м’язовому сприйнятті. Отже, наочність здійснюється не тільки за допомогою бачення, але й шляхом мобілізації інших аналізаторів.

Першим теоретично обґрунтував використання наочності у навчанні видатний педагог Я.А. Коменський. Він розумів наочність широко, не лише як зорову, а як залучення до кращого і ясного сприймання речей і явищ, всіх органів чуття [4, с. 208]. Досягають цього завдяки поєднанню різних методів і, насамперед, методів слова і демонстрації. Співвідношення методів і прийомів змінюється залежно від етапу засвоєння матеріалу, його складності, підготовленості і віку учнів. У цьому контексті виділяють три форми поєднання слова і наочності у навчанні:

1) Коли основа – демонстрація, слово вчителя спрямовує учнів на пошук шляхів вирішення завдання.

2) Коли основа – слово, вчитель описує спосіб вирішення завдання, а демонстрація ілюструє сказане.

3) Коли основа – демонстрація, слово вчителя описує показане і інструктує учнів про способи вирішення завдання.

Перша і друга форми дозволяють керувати діями учнів, одночасно стимулюючи розвиток їх творчого мислення. В першій формі мобілізується самостійне продуктивне мислення, а в другій – репродуктивне. Третя форма не стимулює учнів до самостійного пошуку рішень, а тому в меншій мірі розвиває їх творче мислення. На жаль, у практиці роботи вона є найбільш поширеною, менше зустрічається друга форма, і рідко – перша. Вчителі забувають, що дивитись – це одне, бачити те, на що дивишся – друге, зрозуміти побачене – третє, навчитись, завдяки тому, що зрозумів – це вже зовсім інше. Але найважливіше полягає в тому, щоб чинити відповідно до того, чого навчився [5, с. 126] .

У практиці роботи на уроках іноземної мови розрізняють пряму й опосередковану наочність.

Пряма наочність реалізується шляхом демонстрації вправ учителем, підготовленим і непідготовленим учнем, образним описом вправи, яка вивчається. Показ вправи вчителем використовується часто і вимагає особливого розгляду. До нього ставлять багато вимог, які будуть розглянуті в наступному розділі при характеристиці методу демонстрації.

Суть опосередкованої наочності полягає в тому, що образ вправи, яка вивчається, передається учням за допомогою інших форм зображення (кінограм, малюнків, таблиць, діаграм та ін.), або підбираються певні засоби, які підказують спосіб виконання дій та ін. Наприклад, опис особистої форми дієслова в Present Continuous може бути представлений у вигляді формули-схеми:

Am / Are

Present Continuous = S + V + ing, де S – підмет, а V – основа інфінітива. Використовування схеми дозволяє наочно провести узагальнення матеріалу.

Такі зорові орієнтири у вигляді різноманітних предметів спонукають учнів до діяльності, допомагають їм уточняти уявлення про дію, оволодівати складними діями, а також сприяють енергійнішому виконанню вправ.

Найбільш наближена до прямої наочності демонстрація кінофільмів і моделей.

Всі перераховані методи прямої й опосередкованої наочності використовуються як на початковому етапі навчання, так і на наступних, оскільки наочність є не тільки передумовою успішного оволодіння вправами, але й обов’язковою умовою їх удосконалення.

Учитель повинен прагнути до комплексного використання засобів наочності, здатних мобілізувати всю сферу сприймань людини.

Отже, наочність служить опорою в розумінні сприйнятого на слух матеріалу, забезпечує правильне осмислення його на етапі ознайомлення, завдяки наочності створюються умови для практичного використання матеріалу, який підлягає засвоєнню. Можна класифікувати наочність таким чином:

1)     Наочність предметної або інсценованої (ігрової) діяльності.

2)    Іконічна наочність (малюнки, фото, картинки, кадри діафільму, кінофрагменти).

3)    Звукова (адитивна) наочність, тобто наочність зразкового мовлення іноземною мовою.

4)    Наочність орфограмного ряду, тобто наочність записаної фрази, іншими словами, графічна наочність.

5)    Модельна й графічна наочність.

У навчанні усного іноземного мовлення в учнів виникають труднощі, пов’язані із засвоєнням формальної (звукової) та внутрішньої (змістовної) сторін мовленнєвого висловлювання. Це обумовлює необхідність наочної демонстрації як звукової, так і змістовної сторони мовлення. Тому принцип наочності є важливим принципом у навчанні англійської мови на сучасному уроці.

1.2. Наочні засоби навчання та їх дидактичні функції

Наочність – один з основних принципів викладання навчальних предметів. Створення яскравих образів, уявлень сприяє засвоєнню знань. Зрозуміло, що процес пізнання не обмежується зоровим образом дійсності й сприйняттям моделі, картини, умовної схеми. Мислення, абстрагуючись від конкретних образів, встановлює властивості, внутрішні й зовнішні зв’язки об’єкта або явища з іншими об’єктами або явищами, розкриває ті їхні сторони, які безпосередньо не сприймаються.

Процес навчання передбачає перетворення об’єкта вивчення та перетворення досвіду учня, здійснюваного на основі перетворення об’єкта вивчення. Усе це приводить до необхідності виділення в об’єкті вивчення предмета вивчення і пред’явлення його учням. Елемент дидактичної системи, який відповідає на запитання “За допомогою чого вчити?” допомагає учителеві виділити і пред’явити учням для засвоєння предмет вивчення, і є засобом навчання. Засоби навчання – знаряддя діяльності вчителя й учнів; являють собою матеріальні й ідеальні об’єкти, які залучаються до освітнього процесу як носії інформації і як інструмент діяльності.

Якщо необхідно здійснити перетворення якогось реального об’єкта вивчення, то дуже часто вчитель задовольняється візуальною інформацією. Якщо об’єкт вивчення безпосередньо не наявний, то доводиться описувати його відповідними поняттями і категоріями. Отже, засоби навчання дають можливість описати об’єкт вивчення або одержати його замінник (модель), виділити предмет вивчення і пред’явити його для засвоєння. Такими засобами є навчальні видання, слово вчителя, наочні засоби, технічні засоби навчання, комп’ютер, роздатковий матеріал [8, с. 49].

Навчальні видання для учнів можна поділити на підручник, навчальний посібник, практикум.

Підручник – це навчальне видання у вигляді книжки, яке вміщує систематичний виклад певної навчальної дисципліни, що відповідає навчальній програмі і затверджене офіційною інстанцією.

Навчальний посібник – це навчальне видання у вигляді книжки або брошури, яке частково доповнює підручник. Для посібника характерне нерівномірне охоплення навчальної програми.

Практикум – навчальне видання у вигляді книжки або брошури, яке містить практичний чи емпіричний матеріал, що сприяє засвоєнню і закріпленню курсу.

Основні вимоги до підручника: підручник повинен розкривати предмет науки, даючи опис, пояснення, передбачення і прогнозування явищ, фактів, процесів, об’єктів; розкривати сутність предмета вивчення.

Слово вчителя, поряд з підручником, є тим засобом навчання, який крім інформаційної і комунікативної функції виконує організаційну.

Вона полягає в тому, що за допомогою слова учитель спрямовує увагу учнів, організовує їх мислення, сприяє формуванню уявлень, переконань, розвиває емоції і почуття. Слово учителя можна поставити в один ряд із підручником за системотвірним значенням системи засобів навчання. В єдності з іншими воно є незмінним засобом не тільки навчання, а й виховання і розвитку [8, с. 51].

У процесі шкільного навчання образне мислення є домінуючим, а наочність – один з найважливіших дидактичних принципів. Близько 90 % усієї інформації, яка сприймається людиною, надходить до неї через зоровий канал сприймання, який має у 100 разів більшу пропускну здатність, ніж слуховий. У зв’язку з цим використання у навчанні засобів наочності є винятково важливим. Вони, крім того, що дають величезну інформацію про об’єкти вивчення, сприяють цілісному сприйманню цього об’єкта, збуджують емоції і викликають інтерес учнів.

Засоби наочності поділяють на три види: натуральні, зображувальні та знаково-символічні.

До натуральних належать природні реальні предмети, явища, процеси, факти. Рослини, тварини, географічні об’єкти, різноманітні фізичні, хімічні явища – усі вони є засобами, якщо тільки використовуються у навчальному процесі.

Другий вид засобів навчання – зображувальні. До них належать картини, муляжі, копії. Їхня інформативна насиченість дещо менша, ніж натуральних об’єктів. Але ці засоби навчання мають дуже важливу для навчання особливість: у них може бути виділено, підкреслено той аспект сприйняття, який має найбільше значення для навчання. Факти є засобом концентрації уваги щодо того чи іншого боку об’єкта вивчення.

Третій вид засобів наочності – знаково-символічні. Знакова форма цих засобів (формули, графіки, діаграми, схеми) більшою мірою, ніж будь-які інші, дає змогу виокремити суть предмета вивчення, тобто сприяє розвитку мислення й уяви.

Використання різних засобів наочності так, щоб один вид доповнював інший та поєднувався зі словом учителя і підручником, дає дуже високий ефект засвоєння навчального матеріалу [9, с. 14-17].

Таким чином, кожен вид наочності несе перед собою певне завдання, виконуючи його через функції, завдяки яким учні у повній мірі отримують той комплекс інформації, який би допоміг сформувати цілісне уявлення про той чи інший предмет або явище.

1.3. Дидактична доцільність використання комп’ютерних навчальних програм як виду наочності з метою активізації мовленнєвої діяльності учнів

Мова як соціальний засіб збереження та передачі інформації відіграє важливу роль у гуманізації сучасного навчання. Концепція шкільного навчання передбачає комплексне вирішення питань розвитку учнів, серед яких важливе місце має зайняти навчання школярів іноземних мов. Одним із найважливіших принципів навчання іноземної мови є принцип наочності. У процесі навчання даний принцип реалізується частіше крізь використання наочних посібників.

Наочність навчання базується на особливостях розвитку мислення учнів. Визначну роль наочно-дійового та наочно-образного мислення учнів даний принцип ставить на одне з провідних місць в організації навчання [11, с.68]. У цьому контексті значної актуальності набуває думка видатного педагога К. Ушинського про те, що, якщо вчити дитину будь-яких п’яти незнайомих слів, вона буде відчувати великі труднощі, але, якщо пов’язати з картинками двадцять таких слів, дитина швидко засвоїть їх.

Залежно від аналізаторів наочні посібники поділяються на зорові та слухові. Психологічна особливість та цінність чуттєво-наочної презентації лінгвістичного матеріалу полягає в тому, що вона мобілізує психічну активність дітей, викликає інтерес до занять з іноземної мови, переводить свідому увагу в післясвідому, знижує втомлюваність, тренує творчу уяву, мобілізує волю, полегшує весь процес навчання тощо.

Коли учень сприймає матеріал, слухає та спостерігає за тим, хто говорить цією мовою, він набуває необхідних навичок та вмінь усного мовлення, що є основною метою навчання школярів іноземної мови.

Завдяки використанню наочності створюються умови для кращого розуміння лінгвістичного матеріалу та його активного застосування. Картинна наочність займає провідне місце серед інших засобів зорової наочності у процесі навчання учнів іноземної мови. Науковець А. Близнюк пояснює це простотою її виготовлення та легкістю включення в навчальний процес, можливістю використання найбільш доцільних засобів відображення ситуації, урахуванням конкретного навчального завдання з використанням зображувального матеріалу тощо.

Отже, доцільність використання наочності у процесі навчання учнів іноземної мови визнається всіма теоретиками та практиками, що досліджують дану проблему. Адже учень набагато швидше засвоює іншомовну лексичну одиницю, якщо вона пов’язана з конкретним образом, дією. Наприклад, яскраві, кольорові предмети, іграшки надовго залишаються в пам’яті школяра молодшого шкільного, бо в нього більш розвинена образна пам’ять, ніж словесно-логічна, що, в свою чергу, сприяє кращому запам’ятовуванню назв таких предметів іноземною мовою.

Крім іграшок та предметів оточуючого середовища, як наочні посібники використовуються картинки, малюнки, альбоми, репродукції, макети, лото, комп’ютерні програми тощо. Кожен вид названої наочності має певні позитивні сторони та недоліки. Практика навчання учнів іноземної мови визначає предметні, сюжетні та тематичні картини як найбільш доступні та поширені наочні посібники. Але останнім часом, з розвитком сучасних освітніх технологій дуже часто у процесі навчання учнів іноземної мови використовуються комп’ютерні програми. Перший досвід використання таких програм у процесі навчання іноземної мови показав наявність в учнів стійкого інтересу до здійснення дій з комп’ютером, до вивчення іноземної мови. Навіть те, що учень працює з англійською клавіатурою, з певними командами англійською мовою сприяє ефективному засвоєнню певного об’єму лексико-граматичних структур спеціального та побутового значення, значно підвищує мовленнєву активність школярів, їх мовленнєву культуру в цілому. Так, наприклад, на сучасному етапі найбільш розповсюджені комп’ютерні програми з вивчення іноземної мови:

1) “Sing And Learn English” – пропонує оригінальну методику навчання іноземної мови на матеріалі народних пісень. Програму орієнтовано на опрацювання лексики, широко вживаних словосполучень та фольклорних англійських (16) та американських (12) пісень. Програма містить комп’ютерний розмовний словник більш ніж на 1500 слів та словосполучень. Програма містить тексти народних пісень, що виконуються носіями мови. Прослуховування пісні супроводжується анімаційними відеороликами, які підвищують емоційний фон при роботі з програмою. Наступним етапом є безпосереднє вивчення слів, що впроваджується за допомогою використання словничка та системи гіперпосилань для перекладу незнайомого слова (курсор навести на слово – з’явиться переклад). Вивчення словосполучень проводиться за допомогою анімації, озвученої акторами. Також дана програма пропонує можливість друку текстів пісень, словничків до кожної пісні та нот. Існує можливість запису власного виконання пісень. Недоліки програми – це неможливість перевірки правильності розуміння дитиною всієї пісні, відсутність повного перекладу пісень.

2) “Світ слів” – програма, що містить захоплюючі пригоди в чудовому будинку кумедного ведмежати Ліла Хоуі та його друзів Стінкі та Алфабата, що складаються з восьми ігор для дітей віком від 6 до 12 років. Ця програма є освітньою та розважальною водночас. Програма допомагає вивчити літери та набути певних навичок у роботі зі словами. Кольорова яскрава анімація, чудові англійські пісні розважать дітей та надихатимуть їх грати та навчатися англійської ще й ще. Кожна гра має п’ять рівнів складності. Під час першої гри рівні складності встановлюються відповідно до віку дитини. Пізніше можна встановити різні рівні складності на всіх іграх. У будинку розваг учень відвідає бібліотеку, лабіринт, бальну залу, кімнату для жахливих розповідей, горище. Граючи, учень навчиться розпізнавати слова, розподіляти їх за різними ознаками; попрацює з синонімами, антонімами, омонімами; навчиться добирати риму та утворювати складні слова. Головною перевагою програми є повна відсутність рідної мови, тобто пропонується повне залучення до англійської мови. До недоліків програми можна віднести відсутність пояснень граматичних явищ, що трапляються в деяких іграх.

3) “Джей-літак. Герой поспішає на допомогу” – програма успішно поєднує в собі навчання та розвагу. Програма складається з семи ігор, кожна з яких має три рівні складності. Під час роботи з програмою учень вивчить англійську абетку, назви кольорів і цифр (від 1 до 10). На острові росте єдине в світі дерево Пангабула. На ньому ростуть сяючі ягоди світляники. Та одного разу дерево захворіло та припинило світитися. Літаку Джею та його друзям необхідно зібрати все, що потрібно для одужання дерева. Під час роботи з програмою учень зможе зіграти в цікаві ігри. Перевагою цього програмного курсу можна вважати корисні цікаві розповіді Бренди Блу, що супроводжуються відеороликами. До недоліків треба віднести дуже часте використання рідної мови там, де можна обійтися англійською. Ця програма стане в пригоді для найменших учнів, які тільки починають знайомитися з іноземною мовою та ін.

Також з метою активізації мовленнєвої діяльності учнів на заняттях з іноземної мови використовуються “живі картинки”, тобто це безпосередньо учні, які відтворюють певну ситуацію відповідно до поставленого завдання. Частіше така робота проводиться у формі театралізованої гри. На запитання педагога відповідають лише учні, що є глядачами. Саме в даному виді роботи має місце зовнішня наочність, яку науковець В. Артемов назвав ситуативною наочністю, при якій має місце показ мовленнєвої дії. Крім зовнішньої наочності, існує ще внутрішня мовленнєва наочність, яку можна сполучати з предметною та іншими видами наочності, що розкривають смисл конкретної лексичної одиниці або лексико-граматичної структури.

Навчання учнів іноземної мови потребує максимального використання наочності. Але демонстрація завеликої кількості наочних посібників утомлює учня, що може значно знизити ефективність опанування ним лінгвістичним матеріалом. Тому тільки використання різноманітних методичних прийомів навчання разом із використанням наочних посібників та чергування різних форм та видів роботи з учнями призведе до формування мовленнєвої активності школярів.

На прикладі двох занять продемонструємо вплив наочних посібників на підвищення рівня мовленнєвої активності учнів та їх інтересу до вивчення іноземної (англійської) мови загалом.

Приклад 1.

Тема: “Кольори”.

Підтема: “Команди”.

Цілі заняття: ввести та організувати первинне тренування у вимовлянні нових лексичних одиниць за темою “Кольори”; тренувати дітей у правильній артикуляції нових лексичних одиниць.

Дидактичний матеріал: наочний: велика палітра (з паперу та натуральна), пензель (натуральний), різнокольорові круги з паперу. Роздавальний матеріал: індивідуальні палітри з паперу, паперові різнокольорові круги.

Хід заняття:

Вчитель вітає дітей. Діти вітають вчителя (тренування в промовлянні привітання: How do you do? I am glad to see you!).

Після привітання педагог проводить фонетичну зарядку, тренує в артикуляції звуків: [r, g, b, d, l, i:]. Далі розповідає дітям, що в нього є старий знайомий художник, який дуже полюбляє малювати. Для нього малювання – це життя. Він малює фарбами, які роблять його самотнє життя веселішим. Але зараз художник у журбі, бо загубив свої найулюбленіші фарби жовтого, блакитного, червоного та зеленого кольорів. Без цих кольорів він уже не зможе оживити свої картини. Отже, вихователь пропонує дітям допомогти своєму знайомому художникові знайти та повернути йому загублені фарби. Педагог показує дітям червону фарбу (паперовий червоний круг), називає колір англійською мовою (red). Далі організує хорове та індивідуальне промовляння цієї лексичної одиниці. Після цього вчитель прикріплює цю фарбу до себе на паперову палітру та пропонує дітям зробити те ж саме зі своїми фарбами та палітрами. За вищезазначеною схемою організується введення та первинне тренування у промовлянні нових лексичних одиниць за темою “Кольори”. Далі педагог хвалить дітей за допомогу та добрі знання, бо раптом у групі з’являється натуральна палітра з пензлем. Педагог радіє разом з дітьми, бо тепер художник знову зможе малювати та дарувати всім гарні та яскраві картини.

У процесі промовляння вчитель слідкує за артикуляцією дітей та в разі необхідності вчасно вносить свої корективи. Також педагог час від часу дає дітям установу на осанку. Потім вчитель пропонує дітям трохи розім’ятися.

Рухлива гра “Веселі м’ячики”: педагог кожній дитині прикріплює на одяг колір, назву якого діти вивчали. Обертає дітей на різнокольорові м’ячики та пропонує пограти. Дає команду “Jump!” – діти повинні стрибати. Після команди “Stop!” діти зупиняються. Тож діти уважно слухають правила гри та виконують команди вчителя. Педагог хвалить дітей за правильне та своєчасне виконання його команд, а також увагу.

Підбиття підсумків заняття.

Приклад 2.

Тема: “Іграшки та тварини”.

Підтема: “Рахунок”, “Будьмо ввічливими!”.

Цілі заняття: організувати тренування у вимовлянні вже знайомих лексичних одиниць за темою “Іграшки та тварини”, “Рахунок” та вже знайомих граматичних структур: “Give me a….”, “Good-bye!”, “Yes”, “No”; увести та організувати первинне тренування у вимовлянні нових лексико-граматичних структур за темою “Будьмо ввічливими!”; розвивати фонематичний слух.

Дидактичний матеріал: наочний: м’які іграшки (кіт, собака, ведмідь, заєць, кінь, півень, птиця, порося, риба, каченя, курка та ін. – вже знайомі дітям). Роздавальний матеріал: індивідуальні “грошові” набори з паперу (для гри “Магазин іграшок”), маски кота та птахів (за кількістю дітей).

Хід заняття:

Вчитель вітає дітей. Діти вітають вчителя (тренування в промовлянні привітання: How do you do? I am glad to see you!).

Після привітання педагог проводить фонетичну зарядку, тренує в артикуляції звуків: [k, h, g, f, v, s, z]. Далі педагог говорить, що сьогодні кожен з дітей матиме можливість отримати ту іграшку, яка йому найбільш подобається. Але для цього дітям потрібно завітати до спеціального магазину іграшок у якості покупців. Педагог бере на себе роль продавця та зауважує на тому, що в цьому магазині і продавець, і покупці можуть розмовляти лише англійською мовою. Вчитель вказує на “вітрину” – розмаїття іграшок на будь-який смак та пропонує пригадати, як ці іграшки називаються англійською мовою (хорове та індивідуальне промовляння лексичних одиниць). Далі вчитель роздає штучні “гаманці” з “грошима” та пояснює правила гри. Коли покупець заходить до магазину, перш за все він має привітатися із продавцем. Далі продавець запитує “Would you like something to buy?” (на пасивне сприйняття) – Ви щось хочете купити? Діти мають відповісти “Yes” – Так. Далі покупець повинен попросити ту іграшку, яка йому сподобалася “Give me a cat, please!” – Дайте мені кота, будь ласка. Вчитель звертає увагу дітей на ввічливі слова, які ті обов’язково повинні сказати. Потім продавець називає ціну іграшки “It costs 3 coins” (на пасивне сприйняття) – Це коштує (наприклад) 3 копійки (монетки). Отже, покупець повинен розрахуватися із продавцем, полічивши свої гроші вголос. Зробивши покупки, покупець прощається із продавцем “Good-bye!”. Після пояснення правил починається гра, у процесі якої вчитель коригує індивідуально артикуляцію лексико-граматичних структур.