Договір перевезення вантажу

ЗМІСТ

Вступ                                                                                                                                     - 3.

1. Поняття та правова характеристика договору перевезення                           - 5.

2. Сторони за договором перевезення вантажу                                                      - 15.

3. Відповідальність сторін за невиконання (неналежне виконання)

договору перевезення                                                                                                     - 22.

Висновок                                                                                                                            - 32.

Список  використаної літератури                                                                             - 34.

Вступ

Актуальність теми моєї курсової роботи зумовлена тим, що на даному етапі розвитку економіки України роль вантажного транспорту має велике значення. Але поряд з технічними й економічними змінами, які відбуваються у транспортній сфері, вдосконалюються і правові відносини щодо перевезення вантажів транспортом. Вказане зумовлює необхідність постійного наукового дослідження як правового регулювання транспортування вантажів, так і питань договорів перевезення вантажів.

Слід зазначити, що договір перевезення відноситься до договорів про надання послуг. Головною особливістю договорів про надання послуг, на відміну від договорів про виконання робіт, є те, що надання послуг невіддільне від діяльності особи, яка надає послуги. Зміст спеціальної правоздатності деяких підприємств становить виробнича діяльність з надання послуг. Одні послуги являють собою результат певних видів діяльності або праці (споживні вартості) і втілюються у товарах, інші, навпаки, не залишають реальних результатів, які б існували окремо від виконавців цих послуг.

Корисний ефект такої  діяльності не виступає у вигляді  певного осяжного матеріалізованого результату, як це має місце у підрядних договорах, а полягає в самому процесі надання послуги. Зобов'язання з надання послуг виникають, зокрема, з транспортних договорів.

Метою теми про договори перевезення є висвітлення таких питань як поняття та правова характеристика договору перевезення, сторони договору перевезення, відповідальність сторін за невиконання договору перевезення.

Завданням даної  роботи буде у першому питанні  надати характеристику поняття «договір перевезення вантажу», проаналізувати підходи до визначення даного поняття та навести правову характеристику договору перевезення вантажу, у другому питанні з‘ясувати поняття сторін договору перевезення вантажу та дослідити комплекс прав і обов‘язків сторін даного договору. Також окремо буде надано поняття відповідальності сторін за невиконання договору перевезення та охарактеризовано її види та правові підстави.

Об‘єктом дослідження  даної роботи є суспільні відносини, які виникають у сфері наукового  пізнання та практичного застосування цивільних правовідносин з договору перевезення вантажу.

Предметом дослідження  є Цивільний та Господарський  кодекси України, Закон України «Про транспорт», Статут автомобільного транспорту, Статут залізниць України та інші правові акти, що регулюють договори перевезення вантажу.

Ціль даної роботи – з використанням наукових праць  вищезазначених авторів та норм чинного  законодавства України розкрити найбільш повно та детально аспекти правової характеристики договору перевезення, проаналізувати поняття договору перевезення, дослідити особливості правового становища суб‘єктів договору перевезення, а також проаналізувати юридичні аспекти відповідальності сторін за невиконання договору перевезення.

Методами дослідження, які були використані мною при  написанні даної курсової роботи є метод наукового пізнання, порівняльно-правовий метод, метод наукового аналізу, метод синтезу.

При розгляді вищезазначених питань доцільним буде звернутися до наукових праць таких вчених як В.С. Щебини, Н.С. Кузнєцової, О.В. Дзери, Ч.Н. Азімова, М.М. Сібільова, В.А. Кройтора, С.А. Сліпченка, Є.О.Харитонова, Я.М. Шевченко. 

1. Поняття та  правова характеристика договору перевезення

 Договори перевезення - договори, які опосередковують важливу функцію перевезення вантажів, пасажирів, багажу і пошти та мають важливе значення в умовах ринкової економіки та вільної конкуренції на ринку транспорту, але у той же час викликають багато спорів та дискусій з приводу їх юридичної природи та законодавчого визначення.

Я погоджуюся з думкою Ч.Н. Азімова який зазначає, що договором перевезення є угода, у відповідності до якої одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити    довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його  особі, яка  має  право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату [22; 215].

Цивільним та Господарським  кодексами України регулюються такі види договорів перевезення, як

1) договори перевезення  вантажу; 

2) договори перевезення  пасажирів; 

3) договори фрахтування;

4) угоди транспортних  організацій про порядок організації  перевезень у прямому змішаному повідомленні;

5) договори про організацію перевезень;

6) договори між транспортними  організаціями різних видів транспорту  про організацію роботи із забезпечення перевезень вантажів.

Слід підкреслити, що всі ці договори відрізняються за своїми ознаками, правовим значенням, суб'єктним складом, предметом зобов'язань тощо. Але об'єднуючою ознакою для них є те, що вони регулюють правовідносини, які виникають у процесі перевезення. Слушною з цього приводу є думка В. Вітрянського, який вважає, що в сучасних умовах вже не можна говорити тільки про один договір, який сконструйований за моделлю реального договору, відповідно до якого перевізник зобов'язаний доставити ввірений йому вантаж у пункт призначення і видати його одержувачу або іншій уповноваженій на те особі, а вантажовідправник - сплатити провізну плату, а про систему договорів перевезення, до якої відносить всі вище перераховані договори стосовно усіх видів транспорту [4; 61].

 Підприємства транспорту здійснюють перевезення та надають послуги на основі державних контрактів і договорів про перевезення пасажирів і вантажів з урахуванням економічної ефективності перевізних та переробних можливостей транспорту.

Транспортні договори поділяються  на основні та допоміжні. Основні транспортні договори опосереднюють головну сферу взаємовідносин транспортних організацій та клієнтури (договори про перевезення пасажирів, вантажів, багажу та пошти, договори буксирування). Допоміжні договори сприяють нормальній організації перевізного процесу (договори на організацію перевезень, експедиції, на експлуатацію під'їзних колій, подачу і забирання вагонів тощо).

Найбільш поширеною, на мою думку є класифікація у  якій перевезення пасажирів, вантажів, багажу та пошти залежно від видів транспорту, якими вони здійснюються, поділяються на:

а) залізничні;

б) внутрішніми водними  шляхами (річкові);

в) морські;

г) повітряні;

д) автомобільні.

Крім того, перевезення  у межах територіальної сфери  дії однієї транспортної організації  вважаються перевезеннями місцевого сполучення; перевезення двома чи кількома організаціями одного виду транспорту є перевезеннями у прямому сполученні, а перевезення за єдиним транспортним документом організаціями різних видів транспорту - перевезеннями у прямому змішаному сполученні.

На морському транспорті перевезення та буксирування бувають:

 а) каботажні - між портами України;

б) міжнародні - між іноземними портами [2; 46].

На думку Ю.І. Заїки, «…кожен із видів транспорту є окремою господарською системою, що взаємодіє з іншими транспортними системами. Крім перелічених, існує ще один вид транспорту - трубопровідний, який перекачує нафту, газ, воду тощо. Проте відносини, що складаються при транспортуванні цих продуктів трубопроводами, регулюються або законодавством про поставки, або законодавством про постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу. Організація, що експлуатує трубопровід, водночас є й володільцем продукції, яка перебуває у трубопроводі.

У Цивільному кодексі  України визначено загальні норми щодо договорів про перевезення пасажирів і вантажів. Детальніше умови перевезення пасажирів, вантажів і багажу та відповідальність сторін за цими перевезеннями регулюють статути (кодекси) окремих видів транспорту та правила, прийняті у встановленому порядку.

На залізничному транспорті діє Закон України "Про залізничний транспорт" від 4 липня 1996 р., Статут залізниць України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р., на річковому - Статут внутрішнього водного транспорту СРСР, затверджений постановою Ради Міністрів СРСР від 15 жовтня 1955 р., на морському - Кодекс торговельного мореплавства України, затверджений Верховною Радою України 9 грудня 1994 р., на повітряному - Повітряний кодекс України, затверджений Верховною Радою України 4 травня 1993 р. Умови перевезення пасажирів, вантажів та багажу автомобільним транспортом і відповідальність сторін за ці перевезення визначаються Законом України "Про автомобільний транспорт" від 5 квітня 2001 р., Статутом автомобільного транспорту УРСР, затверджений постановою Ради Міністрів УРСР 27 червня 1969 р., та іншими нормативними актами» [6; 238].

Слушною є думка Л. Свистун, що зазначає зокрема: «…серед транспортних договорів особливе місце займає договір перевезення вантажу. Так, договір перевезення вантажу - це договір, за яким перевізник зобов'язаний доставити довірений йому відправником вантаж і видати особі, яка має право на його одержання, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату (ст. 909 ЦК). Укладення такого договору підтверджується складанням і видачею відправнику вантажу транспортної накладної, коносамента або іншого документа на вантаж, передбаченого відповідним транспортним статутом або кодексом.

 Цей договір є  реальним, оскільки зобов'язання перевізника виникають лише до того вантажу, який був зданий вантажовідправником і прийнятий перевізником для його доставки у пункт призначення, та двостороннім договірним зобов'язанням, бо права і обов'язки має і перевізник, і відправник вантажу. Крім цього, угоди між транспортними організаціями про організацію перевезень вантажу являють собою договори, у яких передбачено порядок передачі, прийому вантажу з одного виду транспорту на інший, коли перевезення провадиться різними його видами за єдиним перевізним документом, а також умови здійснення перевезень» [13; 63].

В.Вітрянський вважає, що договірне регулювання перевезень вантажу сьогодні не вичерпується реальним договором його перевезення і починається із подачі транспортних засобів під завантаження і пред'явлення вантажу до перевезення. Уже на цій стадії виникають зобов'язальні правовідносини між відправником останнього і перевізником. Підставою виникнення цих зобов'язань при систематичних перевезеннях і довгострокових відносинах сторін є договори про організацію перевезень, в інших випадках - консенсуальні договори перевезення (договір фрахтування на повітряному транспорті). За їх відсутності джерелом зобов'язань стосовно подачі транспортних засобів і їх використання слугують договори, що укладаються шляхом прийняття перевізником заявки відправника вантажу. Наступна стадія перевізного процесу - транспортування вантажу - охоплюється реальним договором його перевезення, виконання якого (при видачі вантажу одержувачеві у місцях загального користування) є підставою для припинення відносин з перевезення вантажу.

Разом з тим зазначена  послідовність зобов'язань і підстав, що їх породжують, характерна лише для елементарної організації перевізного процесу. У реальному майновому обороті використовуються більш складні схеми правовідносин, які опосередковують перевезення вантажу. Зокрема, нерідко його відправники укладають з автотранспортними організаціями або з товарними (експедиційними) конторами інших видів транспорту договори централізованого перевезення вантажу на станції, у порти, аеропорти. У таких випадках між транспортними організаціями укладаються договори про організацію роботи із забезпечення перевезень вантажу (наприклад, договір на централізоване завезення (вивезення) вантажу на станції залізниць, у порти, аеропорти). При його перевезеннях за єдиним транспортним документом між транспортними організаціями різних видів транспорту укладаються угоди про порядок організації перевезень вантажу в прямому змішаному повідомленні [4; 65-66].

Відносини перевезення  вантажів регулюються системою договорів, які слугують підставою виникнення відповідних цивільно-правових зобов'язань перевезення вантажів.

Усі названі договори можуть розглядатися як окремі види договору перевезення, які виділяються ся за різними класифікаційними ознаками. У цій системі договорів, котрі опосередковують перевезення вантажів, договір перевезення останнього розуміється як традиційно реальний договір, змістом якого є доставка перевізником довіреного йому відправником вантажу в пункт призначення і видача його особі, яка має право на одержання останнього (одержувачеві).

У чому ж полягає відмінність  договорів перевезення вантажу різними видами транспорту, адже за визначенням названого договору суть його одна - перевезення вантажу і сплата за це відповідної плати. Відмінність у тому, що саме транспорт є основним засобом здійснення договору перевезення, а кожен транспорт має притаманні лише йому ознаки, які суттєво впливають на виконання договору перевезення вантажу, і котрі відповідно повинні бути зазначені в його умовах, тобто у визначенні названого договору для кожного транспорту окремо.

Договір перевезення  вантажу залізничним транспортом  визначений у Статуті залізниць  України (п. 22) як договір залізничного перевезення вантажу, за яким залізниця зобов'язується доставити довірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення у зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату [12]. Я вважаю, що цим визначенням законодавець передбачив дуже важливу умову договору - термін виконання, який зазначено у договорі.

Слід погодитися з  думкою І. Булгакової, яка запропонувала визначити договір залізничного перевезення вантажу як особливий багатосторонній господарський договір, де сторонами виступають вантажовідправник, перевізник та вантажоодержувач, кожен з яких несуть певні обов'язки [18; 429].

Враховуючи законодавче  визначення та науково обґрунтовані аргументи І. Булгакової, договір залізничного перевезення вантажу можна вважати таким, який має достатньо відмінностей від договорів перевезення вантажу іншими видами транспорту і який посідає певне місце у системі зазначених договорів.

Відповідно до ст. 133 Кодексу  торговельного мореплавства України  за договором морського перевезення вантажу перевізник або фрахтівник зобов'язуються перевезти доручений йому відправником вантаж з порту відправлення до порту призначення і видати його уповноваженій на одержання останнього особі (одержувачу), а відправник або фрахтувальник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату (фрахт) [10].

Але, на думку О.Клепікової, Т.Короткого, О.Шемякіна, договір морського  перевезення вантажів необхідно  розмежувати з договором фрахтування  на підставі таких критеріїв; предмет (договір перевезення - послуги перевезення вантажу, а договір фрахтування - морське судно та послуги екіпажу), мета (договір перевезення - перевезення вантажу, договір фрахтування - будь-які цілі торговельного мореплавства), сторони (відповідно відправник та перевізник, фрахтівник та фрахтувальник).

Договір перевезення  вантажу вони вважають реальним, а  договір фрахтування - консенсуальним, і відповідальність за пошкодження або загибель судна покладено за договором перевезення на судновласника, а за договором фрахтування - на фрахтувальника.

Виходячи з цього  О.Клепікова пропонує викласти визначення договору морського перевезення  вантажу як "угоду, за якою перевізник зобов'язується перевезти доручений йому відправником вантаж з порту відправлення до порту призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачу), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату".

 Але деякі науковці (В.Демиденко, О.Балобанов, В.Прус, А.Жудро, Ю.Джавад) дотримуються зазначеного у законодавстві України визначення договору морського перевезення вантажу і вважають, що не має значення розмежування договорів морського перевезення вантажу та фрахтування, оскільки вони спрямовані на його транспортування [5; 22-23].

Виходячи з цього, можна зробити наступний висновок: договір морського перевезення вантажу має певні особливості, встановлені у законодавстві України, які визначають його як договір морського перевезення вантажу та як договір фрахтування разом.

Навігаційний договір  перевезення вантажу та буксирування плотів і суден внутрішнім водним транспортом визначено у Статуті внутрішнього водного транспорту (п. 60) як такий, що укладається між пароплавствами Міністерства річного флоту і органами управління річного флоту з вантажовідправниками і власниками плотів і суден на перевезення вантажів і буксирування плотів і суден [24;389].

На думку С. Шевцова, цей договір має багато спільного з договором морського перевезення вантажу, а відмінністю між ними є "різні техніко-навігаційні та економічні умови". Оскільки у своїх працях він не навів визначення самого договору перевезення вантажу внутрішнім водним транспортом, то важко встановити, в чому саме полягають ці відмінності.

Але, аналізуючи законодавче  визначення даного договору, можна вести мову про те, що договір перевезення вантажу внутрішнім водним транспортом відрізняється від інших договорів перевезення останнього іншими видами транспорту предметом, який полягає не тільки у його перевезенні, а й у буксируванні плотів і суден; суб'єктним складом (пароплавство з одного боку та вантажовідправники і власники плотів та суден - з іншого); метою, яка полягає не тільки у перевезенні вантажу, а й у буксируванні плотів і суден тощо. Отже, і цей договір має свої, притаманні дише йому, особливості, і тому посідає певне місце у системі договорів перевезення вантажу [24; 390].

Визначення договору перевезення вантажу автомобільним  транспортом закріплено у ст. 45 Статуту  автомобільного транспорту, який не враховує такої особливості як момент виникнення цього договору. Деякі науковці вважають, що легальне визначення поняття у названій статті Статуту безспірно характеризує договір перевезення вантажу автомобільним транспортом як реальну угоду. Багато науковців вважають цей договір, поряд із договором чартеру на морському і повітряному транспорті, консенсуальною угодою, тобто такою, що виникає з моменту досягнення сторонами угоди з перевезення, а не з того моменту, коли відправник передав вантаж перевізникові. Тобто, необхідно зауважити, що існують певні особливості, які відрізняють договір перевезення вантажу автомобільним транспортом від договорів перевезення вантажу іншими видами транспорту.

Для перевезень вантажу  повітряним транспортом важливе значення мають строки перевезення, оскільки мінімальні строки - це одна з найсуттєвіших переваг користування таким транспортом. Специфіка повітряних перевезень має одну характерну рису - надзвичайна швидкість перевезення таким транспортом порівняно із іншими видами транспорту. На цьому ґрунті виник попит на повітряні перевезення вантажу. Слушною є думка Г.Савічева, який запропонував доповнити визначення договору перевезення вантажу повітряним транспортом вказівкою про строк доставки. Водночас, необхідно додати, що визначення строків договору перевезення вантажу повітряним транспортом повинно бути істотною умовою цього договору, оскільки досягнення згоди між сторонами з приводу строку його виконання має важливе значення для укладення останнього. Саме строки виконання договору, вважаю, є тією істотною умовою, яка впливає на виконання останнього, сприяє встановленню рівноправності його сторін і гарантує належне виконання договору перевезення вантажу повітряним транспортом. Порушення строку доставки вантажу, який є основним строком виконання договору перевізником, тягне невигідні цивільно-правові наслідки [20; 682].

Місце виконання також  має винятково важливе значення для належного виконання договору повітряного перевезення вантажу. Тільки при досягненні сторонами домовленості стосовно місця призначення перевезення вантажу, такий договір може бути укладений. Специфіка повітряних перевезень полягає у тому, що вони здійснюються тільки по повітряним лініям, які знаходяться на території нашої країни або інших країн, початковою і кінцевою точками яких с аеропорти, місце знаходження котрих може мати суттєве значення для відправника вантажу. Тому місце виконання названого договору визначається відправником і погоджується із перевізником, який мас право визначити його самостійно, оскільки повітряні перевезення здійснюються за визначеною повітряною лінією з аеропорту відправлення до аеропорту призначення.

Досягнення згоди між  сторонами з приводу місця  виконання договору перевезення  вантажу повітряним транспортом  має важливе значення, оскільки це є необхідною умовою здійснення перевезення вантажу і належного виконання договору. Враховуючи викладене вище, на мій погляд, можна дати таке визначення договору перевезення вантажу повітряним транспортом і викласти ст. 60 Повітряного кодексу України наступним чином: «За договором повітряного перевезення одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити повітряним шляхом довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до аеропорту призначення у встановлені у договорі строки та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату».

Враховуючи таку відмінність  між договорами перевезення вантажу  на різних видах транспорту, доцільно вести мову про цілу систему названих договорів, у яку включити договори перевезення вантажу на залізничному, автомобільному, морському, внутрішньоводному і повітряному транспорті.

Отже, після розгляду даного питання мною було з‘ясовано  поняття договору перевезення вантажу  та надано його правову характеристику, що відповідає меті та завданням курсової роботи.

2. Сторони договору  перевезення вантажу залізничним транспортом

Розпочинаючи висвітлювати дане питання, слід зазначити, що договори перевезення вантажу мають особливий  суб’єктний склад. Відповідно до ст. 6 Закону України від 10 листопада 1994 р. "Про транспорт" перевезення вантажів,  надання інших транспортних послуг, експлуатація і  ремонт  шляхів  сполучення здійснюються залізницями, пароплавствами, портами (пристанями), автомобільними, авіаційними, дорожніми підприємствами та організаціями, якщо це передбачено їхніми статутами [7].

Господарська  діяльність суб'єкта з надання послуг виробничого характеру має ту особливість, що надання перелічених послуг складає зміст такої діяльності, є невіддільним від цієї діяльності.

Таким чином, перевізником є орган транспорту (залізниця, пароплавство, порт (пристань), автомобільне, авіаційне, дорожнє підприємство та організація), якому надано право укладати договори перевезення безпосередньо або через свої підрозділи транспортними статутами та кодексами, тобто суб'єкт господарської діяльності, який має спеціальну правосуб'єктність. Ліцензії на здійснення транспортної діяльності видаються в порядку, встановленому Законом України від 1 червня 2000 р. «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» [9].

 Залізниці здійснюють перевезення та надають послуги на основі державних контрактів і договорів про перевезення пасажирів і вантажів з урахуванням економічної ефективності перевізних та переробних можливостей транспорту.

У результаті укладення  договору перевезення вантажу певні  правовідносини виникають між перевізником і відправником вантажу. Проте певні права й обов'язки має й третя особа - вантажоодержувач. Одержувач вантажу не є стороною договору, за винятком випадку, коли відправник вантажу і його одержувач співпадають. За договором перевезення на одержувача вантажу можуть покладатися певні права й обов'язки, які передбачені правилами перевезення (спеціальним транспортним законодавством), а також раніше укладеними договорами між відправником вантажу й одержувачем (наприклад, договір постачання, купівлі-продажу тощо).

Перевізники - це транспортні організації, створені у вигляді передбачених ЦК юридичних осіб, для яких діяльність по перевезенню вантажів, пасажирів є реалізацією їх правоздатності. Хоча в процесі перевезення можуть брати участь кілька транспортних організацій одного чи кількох видів транспорту, стороною при укладенні договору виступає тільки одна транспортна організація. Що стосується інших транспортних організацій, які беруть участь у перевезенні, то вони свої обов'язки виконують у відповідності до транспортних правил (правил перевезення). Відправником вантажу може бути будь-яка юридична дієздатна особа [20; 421].

На думку О. Дозорець, сторонами у договорі перевезення вантажу є перевізник і відправник. Перевізниками вважаються ті транспортні організації, які мають права юридичної особи та яким надано право укладати договори перевезення безпосередньо або через свої підрозділи транспортними статутами. На залізничному  транспорті - це, зокрема, залізниці, які є юридичними особами з державною формою власності.

Якщо перевезення вантажу здійснюється у прямому, прямому змішаному  сполученні, то учасниками перевізного  процесу на стороні перевізника  виступають кілька транспортних організацій одного чи кількох видів транспорту. Договір з відправником вантажу укладає транспортна організація, яка сама або через свої підрозділи приймає вантаж для перевезення у пункті відправлення. Всі наступні транспортні організації, які беруть участь у перевезенні, щодо початкового перевізника є третіми особами, на які за чинними на транспорті правилами покладається виконання зобов'язання з перевезення.

Відправниками вантажів можуть бути як організації (юридичні особи), так і громадяни, яким вантаж належить або на праві власності, або на праві повного господарського відання, або на праві оперативного управління, або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором.

Крім перевізника та відправника, учасником перевезення  є також одержувач вантажу. Вантажоодержувач, як правило, перебуває у договірних відносинах з вантажовідправником (з поставки, контрактації, купівлі-продажу тощо) і вже на основі цих договорів повинен прийняти доставлений йому перевізником вантаж [5; 23-24].

Обов'язок одержувача прийняти вантаж у пункті призначення випливає також з юридичного факту укладення договору перевезення конкретного вантажу. Цей обов'язок закріплено у транспортних статутах (кодексах). Так, на залізничному транспорті вантажоодержувач повинен прийняти і вивезти зі станції вантаж, який прибув на його адресу. У разі прибуття вантажу, поставка якого не передбачена договором, одержувач повинен прийняти цей вантаж від станції на відповідальне зберігання. Вантажоодержувач може відмовитися від прийняття вантажу лише в тому разі, коли його якість внаслідок псування чи пошкодження змінилася настільки, що виключається можливість повного або часткового використання вантажу.