Договірні відносини підприємств у сфері торгівельної діяльності

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ЦЕНТРАЛЬНА СПІЛКА СПОЖИВЧИХ  ТОВАРИСТВ УКРАЇНИ

Кіровоградський кооперативний  коледж економіки і права імені  М.П. Сая

 

Циклова комісія товарознавства та маркетингової діяльності

 

КУРСОВА РОБОТА

 

з дисципліни «Комерційна діяльність»

на тему: «Договірні відносини підприємств у сфері торгівельної діяльності»

 

 

Захищена на     Виконала студентка

«______________»   групи ТВ_9/11 – 10 – 32, спеціальності

«___»___________ 201__р.         5.03051001 Товарознавство та                   

комерційна діяльність

Романовська Ольга Сергіївна

Науковий керівник

Караван Андрій Григорович

 

 

 

 

 

 

Кіровоград

2013

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП……………………………………………………………………....3

РОЗДІЛ І. СТРУКТУРА ДОГОВІРНИХ ВІДНОСИН , ЇХ

ХАРАКТЕРИСТИКА ...................................................................................6

1.1. Зміст та характеристика договірних відносин…………………........6

1.2. Договір як основа господарських зв’язків....…………………….......8

1.3. Особливості договорів різних видів……….……………………......12

РОЗДІЛ ІІ. РЕГУЛЮВАННЯ, ПОРЯДОК І КОНТРОЛЬ ДОГОВІРНИХ ВІДНОСИН……………………………………………………………………....15

2.1. Організаційно-правове регулювання взаємовідносин суб’єктів господарювання………………………………………………………….………15

2.2. Порядок укладання договорів за різними умовами……………......19

2.3. Контроль за виконанням договірних відносин у комерційній діяльності торговельного підприємства………………………………………..23

РОЗДІЛ ІІІ. ШЛЯХИ ПОКРАЩЕННЯ ДОГОВІРНИХ ВІДНОСИН НА ПРИВАТНОМУ ПІДПРИЄМСТВІ«АВТО-ШАНС»……………………...…..26

3.1. Характеристика договірних відносин приватного підприємства «Авто-Шанс».…………………………….............................................................26

3.2. Порядок формування та вдосконалення можливих умов договорів приватного підприємства «Авто-Шанс»………………………………...……..28

3.3. Шляхи вдосконалення системи договірних взаємовідносин приватного підприємства «Авто-Шанс»…………………………………...…..31

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ.................................................................34

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………….………...36

ДОДАТКИ

 

ВСТУП

 

Для виконання даної курсової роботи необхідно детально вивчити зміст, характеристику, особливості, регулювання, порядок укладання, контроль договірних відносин та на власній практиці вдосконалити договірні відносини приватного підприємства «Авто-Шанс». Визначальним фактором фірми є виробництва. Споживачі надають перевагу дешевшим і доступним для придбання товаром. Висока ефективність виробництва дає змогу підтримувати низькі витрати, а таким чином забезпечування низькі ціни.

Пріоритет надається товарові. Такий  підхід виникає тоді, коли для покупця  низька ціна не є важливим аргументом. Він готовий платити будь-яку  суму за високу якість.

В концепцію договірних відносин входять  потреби споживачів які потрібно задовольняти краще ніж це роблять конкуренти. Гарантія тоді - коли є високий рівень платоспроможності покупців [1].

Ми повинні сформулювати місію  підприємства, тобто основну ціль, чітко виражену причину існування  підприємства. Місія повинна вказувати  на сферу діяльності підприємства. А також займатися такими питаннями: яким є підприємство, хто є клієнтами підприємства, що для них найголовніше.

Приватне підприємсвто «Авто-Шанс», яке виступає виробником автомобілів  «Skoda».

Приватне підприємсвто «Авто-Шанс», виступає як закрите акціонерне товариство, тобто засноване на власності акціонерів - працівників даної фірми.

На рахунку реалізації товарів  клієнтам, ПП «Авто-Шанс», - дистриб'ютори, гуртові бази та роздрібні торговці за допомогою яких товар потрапляє до кінцевих споживачів.

Для будь-якої фірми найголовнішим  є рентабельність, тобто отримання  максимально можливого прибутку. А для будь якого споживача  головним є отримання якісного товару за доступними цінами.

На жаль у даний час більшість  підприємств, що працюють на українському ринку, не приділяють значної уваги розвитку господарських зв’язків, що порушує процеси діяльності підприємства та гальмує їх фінансово-господарський розвиток.

Однак рівень теоретичної розробленості  цієї важливої і дуже складної проблеми, яка б ураховувала особливості економіки України, ще недостатній. Практика показує, що потрібні глибокі наукові дослідження з питань управління господарськими зв’язками підприємства, які б були адекватними ринковій економіці. Усе це визначає актуальність теми дослідження. Метою дослідження є удосконалення формування договірних відносин приватного підприємства, аналіз регулювання договірних відносин, наукових досліджень з проблематики договорів.

Завдання, зумовлені метою дослідження, полягають у наступному:

- розглянути зміст та характеристику договірних відносин, особливості договорів різних видів;

- визначити завдання та функції порядку укладання договорів за різними умовами;

- ознайомитися зі шляхами вдосконалення систем договірних взаємовідносин;

- визначити шляхи організаційно-правового регулюванню взаємовідносин суб’єктів господарювання.

Методологічна основа роботи включає  як загальнонаукові, так і спеціальні методи пізнання. Одним з основних загальнонаукових методів пізнання є метод діалектичного матеріалізму, що передбачає вивчення, дослідження категорій (понять) від найпростіших до більш складних. До загальнонаукових методів дослідження потрібно віднести методи спостереження, експерименту, порівняння, аналогії та ін. Актуальність даної теми полягає в тому, що відносини, які регулюють способи забезпечення виконання зобов`язань, розвивалися ще з давніх часів [2]. А це означає, що в певному середовищі види зобов`язань відігравали величезну роль в житті кожної особи впродовж століть, бо договірні відносини між боржником і кредитором зародились ще в Стародавньому Римі.

Розглядаючи ці способи, на перший погляд здається, що всі вони є досконалими  і передбачають всі можливі варіанти.

Але все ж таки, існують окремі питання, які потребують відповіді, і над ними працюють відомі спеціалісти, які розвивають і всебічно досліджують цю тему.

Заключаючи вище сказане, я вважаю, що саме ця тема є найпоширенішим видом, який найбільш використовується у суспільних відносинах.

Структура роботи визначена метою і завданнями дослідження та включає в себе вступ, три розділи, висновки та пропозиції, а також список використаної літератури та додатки. Зміст роботи викладено на сторінках друкованого тексту. Матеріал курсової роботи містить таблиць. Список літературних джерел викладено на сторінках.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І. СТРУКТУРА ДОГОВІРНИХ ВІДНОСИН, ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА

1. Зміст та характеристика договірних відносин

 

Однією з найбільш важливих умов створення підприємства є організація внутрішніх договірних відносин між підприємством, його підрозділами і між самими підрозділами. Система цих відносин передбачає укладання внутрішніх договорів на оренду, постачання сировини і матеріалів, продукції, виконання робіт та надання послуг. Основне місце у внутрішніх договорах посідають:

- визначення обсягів та номенклатури поставок продукції, що має відображуватися як у натуральній, так і у вартісній формі;

- обсяги поставок матеріально-технічних ресурсів;

- терміни поставок продукції та матеріально-технічних ресурсів;

- норми витрат матеріалів, палива тощо;

- нормативи та ліміти;

- визначені на основі доданих витрат виробництва планово-розрахункові ціни;

- перелік вимог та розмір санкцій за ними.

 Договір оренди містить перелік  та вартість майна, умови оренди, джерела орендної плати, розмір якої визначається з урахуванням здійснення заходів за рахунок засобів амортизаційних відрахувань,що реалізуються на рівні підрозділів. Договірна система застосовується також при проведенні науково-дослідних і конструкторських робіт, проектуванні, налагоджуванні обладнання і т.п. [3]

Внутрішні договірні відносини  передбачають надання виробничим підрозділам права вибору партнерів як за внутрішніми, так і за зовнішніми коопераційними поставками, що створює альтернативну конкуренцію в забезпеченні та обслуговуванні виробництва.

Організація внутрішніх договірних відносин передбачає не лише укладання договорів, а й виконання завдань за ними, здійснення фінансових взаєморозрахунків, розгляд економічних претензій за невиконаними зобов'язаннями, відшкодування заподіяних економічних збитків. Існує диференційований підхід до розвитку договірних відносин на підприємстві. Якщо в галузі НТР, матеріально-технічного забезпечення, обслуговування основного виробництва і надання послуг такі відносини необхідні при будь-якому типі виробництва, то в економічних відносинах основних виробничих підрозділів по внутрішніх кооперативних поставках договірні відносини можливі лише в одиничному та серійному виробництві. В масовому виробництві, де створено єдину автоматизовану систему управління (АСУВ), виробничі відносини між провідними підрозділами регулюються централізовано відповідними органами управління.[4]

 При організації внутрішніх  договірних відносин необхідний  диференційований підхід до різних  підрозділів підприємства (визначення ступеня їх участі в системі з урахуванням функціональних особливостей). На основі такого критерію, як можливість планування частки прибутку підприємства від реалізації і формування валового прибутку підрозділу, всі підрозділи доцільно поділяти на три групи:

- підрозділи, які формують свій прибуток за рахунок реалізації підприємству та іншим підрозділам власної продукції (робіт, послуг)за внутрішніми планово-розрахунковими цінами. Вони будують свою виробничо-господарську діяльність на принципах повної самоокупності та часткового самофінансування (усі основні, допоміжні та обслуговуючі підрозділи і підрозділи технічного розвитку, матеріально-технічного забезпечення, управління акціонерним капіталом і майном);

- підрозділи, які будують свою діяльність на частковій самоокупності, тобто частково функціонують за рахунок надання різних послуг іншим підрозділам, а частково - за рахунок калькуляції підприємницьких витрат на їх утримання (технічні відділи, служби механізації, метрології та інші);

- підрозділи, які будують свою діяльність суто за рахунок калькуляції граничних витрат на їх утримання (адміністративно-управлінський апарат підприємства).[5]

Договір виступає правовою формою регулювання  економічних відносин усіх без винятку підприємців. Така правова форма застосовується при здійсненні господарської та іншої діяльності виробників у відносинах з державними, кооперативними і приватними партнерами. Одним із договірних зобов'язань, що притаманні підприємству є зобов’язання щодо реалізації продукції. Товаровиробники мають право на договірній основі реалізувати продукцію за державним контрактом, за спотовими, форвардними, ф'ючерсними контрактами, за опціонами, через біржу, торговий дім. У цих договорах зазначається: вид продукції, її кількість, якість, строки, ціна, порядок та умови доставки, місце здачі-приймання, вимоги до тари, порядок розрахунків, її транспортуванні, майнова відповідальність сторін за порушення договору та інші умови.

Наведені форми реалізації продукції  аграрними товаровиробниками є  законними способами здійснення ними своїх правомочностей щодо вільного розпорядження своєю власністю - продукцією та сировиною, у тому числі переробленою продукцією як власного виробництва, так і придбаною в інших товаровиробників на законних підставах. Отже, договірні відносини на підприємствах відіграють важливу роль у формуванні якісно нових відносин в межах господарюючих суб'єктів. [6]

 

1.2. Договір як основа господарських зв’язків

 

Господарські зв'язки суб'єктів  ринку розрізняються за характером і метою, структурою, рівнем урегульованості відносин, строками дії, відомчою підпорядкованістю, формою укладання.

За характером і метою господарські зв'язки можуть бути суто економічними і соціально спрямованими. Метою  суто економічних зв'язків є забезпечення пріоритетності економічних інтересів суб'єктів ринку, тобто отримання максимального прибутку. Об'єктами таких зв'язків виступають товари та послуги, сфери ринкового впливу, технології тощо. За своїм змістом ці зв'язки можуть бути власне комерційними, коопераційними, інтеграційними, технологічними тощо.

Метою соціально спрямованих зв'язків (характерних для соціально-етичного маркетингу) є забезпечення пріоритетності інтересів суспільства і тільки відтак підприємця. Такі зв'язки орієнтовані  на впровадження екологічно чистих виробництв, формування духовності членів суспільства, збереження його здоров'я, розвиток культури нації.

За своєю структурою господарські зв'язки діляться на прямі та опосередковані. [7]

Під прямими розуміють такі зв'язки, при яких економічні, правові й  організаційні відносини з постачання продукції встановлюються безпосередньо між підприємствами-виробниками чи виробничими об'єднаннями і роздрібними торговельними підприємствами.

Вони є найбільш раціональними, тому що створюють більш стабільні  господарсько-правові відносини, дозволяють учасникам відносин повніше й оперативніше враховувати зміни попиту населення на товари, скорочувати шляхи і терміни товаропросування, спрощувати розрахунки і документообіг, посилювати взаємну вимогливість і контроль за ходом виконання взятих зобов'язань.

Однак застосування прямих зв'язків  між торгівлею і промисловістю  не завжди економічно ефективне і  можливе через незначні обсяги закупівель торговими підприємствами товарів  і відсутності у багатьох з  них достатніх складських площ для  збереження і підсортування товарів. Крім того, система прямих зв'язків потребує від виробників створення розгалуженої системи управління реалізацією товарів і, відповідно, великих витрат, що не завжди виправдані. Тому прямі зв'язки встановлюються, як правило, під час реалізації товарів, які швидко псуються, та товарів простого асортименту.

Опосередкованими називаються  господарські зв'язки, за яких у відносинах між виробниками і роздрібними  торговельними підприємствами беруть участь різні незалежні посередники. Ними можуть бути великі та малі оптові підприємства та організації, дистриб'ютори, дилери, брокери та інші суб'єкти оптового ринку. Вони не тільки організовують господарські зв'язки між виробництвом і споживанням, але і виступають у цих зв'язках як безпосередні учасники (організовують постачання продукції, укладають господарські договори, беруть участь у розрахунках з постачальниками і споживачами, несуть відповідальність за невиконання договірних зобов'язань). Інакше кажучи, при опосередкованих господарських зв'язках торгово-посередницька ланка виступає не тільки як організатор, але і як учасник ринкового обороту товарів.[8]

За кількістю посередників розрізняють  одно-, дво- і багато ланцюгові зв'язки. За збільшення кількості посередників знижується ефективність впливу торгівлі на виробництво щодо зміни асортименту товарів, підвищення їх якості, дорожчає процес товаропросування, уповільнюється оборотність товарів. Тому такі зв'язки налагоджуються, як правило, тільки по товарах складного асортименту. Існуючі недоліки, притаманні торгівлі на сучасному етапі розвитку економіки, в багатьох випадках викликані складністю структури господарських зв'язків.

За рівнем урегульованості ринкових відносин розрізняють:

- господарські зв'язки, які виникають у сфері відносин щодо виробництва, обміну, споживання товарів під повним або частковим регулюванням з боку держави шляхом розміщення державного замовлення, застосування системи дотацій, фондування, лімітування, контролю, обмеження цін (сфера таких зв'язків постійно звужується в міру просування до ринкових відносин);

- господарські зв'язки, які виникають у процесі вільного суто ринкового вибору постачальників і покупців в умовах вільного ціноутворення.

За строками дії виділяються  довгострокові (строк дії яких, як правило, рік і більше), короткострокові та разові. [9]

Довгостроковий характер зв'язків, їх стабільність відіграє в економіці  вкрай важливу роль, оскільки дає  можливість постачальникам і споживачам краще вивчати один одного, узгоджувати  терміни виробництва і постачання товарів, оперативніше узгоджувати їх якість і асортимент. Основною умовою встановлення довгострокових господарських зв'язків є стабільність виробництва і споживання продукції.

В умовах нестабільності економіки  більшість зв'язків має короткостроковий і навіть разовий характер. За відомчою підпорядкованістю розрізняють міжсистемні і внутрішньо-системні господарські зв'язки. При міжсистемних господарських зв'язках взаємовідносини щодо поставок товарів і послуг установлюються між підприємствами та організаціями, які належать різним міністерствам і відомствам. До таких зв'язків, зокрема, відносять зв'язки вихідних баз промисловості з підприємствами споживчої кооперації. Внутрішньо-системні господарські зв'язки встановлюються між підприємствами одного міністерства чи відомства, наприклад, між міжрайбазами та споживчими товариствами.

За формами укладання розрізняють  господарські зв'язки, укладені способом підписання єдиного документа (договору, контракту, угоди), обміну телефонограмами, телетайпограмами, укладених через Інтернет тощо.

Наявність на ринку значної кількості  суб'єктів та встановлення між ними чисельних господарських зв'язків  потребує установлення єдиних правил їх гри на ринку, тобто єдиних підходів до правового регулювання взаємодії  суб'єктів на ринку.

Отже договір та господарські зв’язки тісно пов’язані між особою оскільки, завдяки договорам утворюються господарські зв’язки,а договори є в першу чергу різновидом угод, на які поширюється і розподіл угод на різні види. [10]

 

1.3. Особливості договорів різних видів

 

Класифікація договорів належить до числа давніх проблем цивілістики. Наявність у всіх договорів загальних  ознак - збігу волі і волевиявлення, правомірність дії, дії принципу допустимості і свободи договору - не виключає можливість їх класифікації. Класифікація договорів дозволяє вирішувати низку важливих завдань.

Оскільки договори є різновидом угод, на них поширюється і розподіл угод на різні види. Так, загальне для  всіх угод вчення про поділ їх на консенсуальні і реальні в  рівній мірі можна застосувати і до договорів. Я пропоную розглянути поділ, який має відношення тільки до договорів і не застосовується до односторонніх правочинів.

Наявність загальних типових рис  договорів і відмінності між  ними полегшує для суб'єктів правильний вибір виду договору, забезпечує його відповідність змісту регульованої діяльності, створює можливість на науковій основі систематизувати законодавство про договори, підвищувати узгодженість нормативних актів. У відповідності з різними підставами класифікації договори можна поділяти на різні види. Основою такого поділу можуть бути самі різні категорії, які обираються в залежності від переслідуваних цілей. Розподіл договорів на окремі види має не тільки теоретичне, але й важливе практичне значення. Воно дозволяє учасникам цивільного обороту досить легко виявляти і використовувати у своїй діяльності найбільш істотні властивості договорів, вдаватися на практиці до такого договору, який найбільшою мірою відповідає їх потребам. [11]

Види договорів :

1. Взаємні односторонні договори

2. Оплатні і безоплатні договори

3. Вільні і обов'язкові договори

4. Основні і попередні договори

5. Інші поширені класифікації

Проаналізувавши вітчизняну і зарубіжну  літературу, можна виділити такі поширені класифікації договорів:

1. За своєю юридичною природою договори можуть бути консесуальними і реальними. Консесуальними є договори, в яких права та обов'язки сторін виникають одразу після досягнення сторонами угоди (консенсусу) про встановлення прав та обов'язків (наприклад, договір купівлі - продажу). Договір вважається реальним, якщо права і обов'язки сторін виникають після досягнення угоди і передачі речі (наприклад, договір позики).

2. У залежності від впливу  на дійсність договору підстави  його виникнення договори можна  розділити на абстрактні і каузальні. Дійсність абстрактного договору не залежить від підстави його виникнення (договір банківської гарантії в міжнародному приватному праві). Відповідно, основу (мета) укладення каузального договору є умовою його дійсності (практично всі договори: купівлі - продажу, дарування, підряду, страхування, оренди і т. д.)

3. У залежності від впливу  тих чи інших умов (фактів) на  дію договору всі договори  можна класифікувати на умовні:

1) під відкладальною умовою

2) під отменітельним умовою 

4. На основі наявності чи відсутності юридичного зв'язку одного договору з іншим виділяються основні (головні) і додаткові договори. Додаткові договори є юридичним продовженням інших (основних) договорів і тому поділяють їх юридичну долю (тобто якщо основний договір буде визнаний недійсним, то й додатковий договір також буде недійсним). Додаткові договори, як правило, забезпечують виконання основних. У зв'язку з цим найбільш поширеними такими договорами є угода про неустойку, договір поруки, застави і т. д. Відповідно, основні договори, навпаки, є самостійними і не поділяють юридичну долю будь - яких інших договорів

5. У залежності від можливості  оцінки ризику при укладанні  договору розрізняють комутативні  (мінові) і алеаторних (ризикові) договори. У момент виникнення комутативне договору вигода або втрата кожної сторони може бути оцінена (більшість договорів: купівлі - продажу, міни, дарування, оренди і т. д.). У момент укладання алеаторного договору вигода або втрата сторін не може бути визначена і залежить від настання або ненастання тих чи інших обставин (наприклад, договір страхування).

6. У залежності від об'єкта  договори поділяються на речові  та зобов'язальні. Об'єктом речових  договорів є певна річ (речі). Об'єктом ж зобов'язального договору  є певні дії (або бездіяльність) певної особи (кола осіб).

7. Також залежно від об'єкта  можна договори підрозділити  на такі типи (види): договори про  передачу майна (купівля - продаж, дарування, оренда тощо), договори  про надання послуг (договір перевезення,  договір про надання платних медичних послуг та ін .), договори на виконання робіт (договір підряду, договір про виконання науково - технічних робіт і т. д.), договори про заснування різних утворень (установчі договори, договір простого товариства). Зазначені договори різняться залежно від способу їх укладення. При укладанні взаємоузгоджених договорів їх умови встановлюються усіма сторонами, які беруть участь у договорі. При укладанні ж договорів приєднання їх умови встановлюються тільки однієї зі сторін. Інша сторона позбавлена можливості доповнювати чи змінювати їх і може укласти такий договір тільки погодившись з цими умовами (приєднавшись до цих умов). Завдяки особливостям договорів стає легше застосовувати певні норми до різних видів договорів. Крім того, вона дає можливість виявляти риси подібності та відмінності правового регулювання тих чи інших суспільних відносин, сприяє подальшому вдосконаленню і систематизації законодавства, має на меті кращого вивчення договорів. Також  різновиди договорів вказані в додатку А: Види договорів, передбачені Господарським та Цивільним кодексами. [12]

РОЗДІЛ ІІ. РЕГУЛЮВАННЯ, ПОРЯДОК І КОНТРОЛЬ ДОГОВІРНИХ ВІДНОСИН

2.1. Організаційно-правове регулювання взаємовідносин суб’єктів господарювання

 

Під правовим режимом майна суб'єктів  господарювання в теорії господарського права розуміють встановлені правовими нормами: а) структуру цього майна; б) порядок його придбання (формування), використання і вибуття; в) порядок звернення на нього стягнення кредиторів. Основою правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, відповідно до ч. 1 ст. 133 ГК України є право власності, а також речові права осіб, які не є власниками, - право господарського відання і право оперативного управління. Зміст кожного з цих прав розкривають подальші статті ГК України.

Крім зазначених, господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (в Розділі II Книги третьої Цивільного кодексу  України вони називаються речовими правами на чуже майно), до яких належать, зокрема, права володіння, права користування.

Право володіння чужим майном виникає  на підставі договору з власником  або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом (ст. 398 ЦК України) . Право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб суб'єктів господарювання, які не можуть бути задоволені іншим способом (ч. 1 ст. 401 ЦК України). Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо (ч. 1 ст. 404 ЦК України).

Майно суб'єктів господарювання може бути закріплено на іншому, крім зазначених в ч. 1 ст. 133 ГК України, праві відповідно до умов договору з власником майна. Отже, ч. 2 ст. 133 ГК України передбачає можливість визначення інших прав, які належать не до речових, а до зобов'язальних прав. Одним з них є, на нашу думку, право оренди цілісного майнового комплексу державного (комунального) підприємства або його структурного підрозділу. Це право виникає на підставі договору суб'єкта господарювання з власником майна про здійснення на його (майна) основі цим суб'єктом самостійного господарювання.

До прав, щодо яких йдеться в  ч. 2 ст. 133 ГК України, можна віднести іпотеку (заставу). Як встановлено в  ч. 3 ст. 13 Конституції України, держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання. Це положення знайшло свій розвиток в ч. 4 ст. 133 ГК України, згідно з якою держава забезпечує рівний захист майнових прав усіх суб'єктів господарювання. Такий захист забезпечується незалежно від того, про яке право йде мова - чи то про право власності, чи про інші речові права.

Право власності, як зазначено у  назві ст. 134 ГК України, є основним речовим правом у сфері господарювання. Згідно зі ст. 134 ГК України суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених ГК України.[13]

В економічному аспекті власність - це присвоєння матеріальних благ, суть якого полягає в належності наявних засобів виробництва і одержуваних продуктів праці державі, територіальній громаді, окремому колективу чи індивіду. Це матеріально-речовий аспект процесу присвоєння, який характеризує відношення людей до речі. Інший аспект присвоєння матеріальних благ - це суспільні відносини власності, які характеризують відносини між людьми, що ґрунтуються на розмежуванні "мого" і "чужого". Суть його полягає в пануванні власника над річчю і усуненні всіх інших суб'єктів від.

Економічні відносини власності отримують юридичне закріплення у праві власності, яке виникає внаслідок правового регулювання зазначених економічних відносин. Правове регулювання відносин власності є одним з найважливіших напрямів нормотворчої діяльності держави. За допомогою права держава регулює належність тих чи інших об'єктів власності певному суб'єктові (громадянину, колективу, державі); обсяг і зміст суб'єктивних повноважень власника, порядок і форми їх реалізації стосовно різних об'єктів; засоби і способи правової охорони відносин власності тощо. Сукупність зазначених правових норм, що регулюють відносини власності, становить право власності в об'єктивному розумінні. [14]

 Право власності в суб'єктивному  розумінні є основним речовим  правом у сфері господарювання, зміст якого складають повноваження (права) власника щодо володіння, користування і розпорядження належним йому майном при здійсненні господарської діяльності (Таблиця 2.1.1.)

 

Таблиця 2.1.1. Повноваження власника щодо майна

Володіння	Це вилучення з речей їхніх корисних властивостей, які дають можливість задовольнити відповідні потреби індивіда чи колективу.
Користування	це закріплення матеріальних благ за конкретними власниками - індивідами і колективами, фактичне утримання  речі у сфері господарювання цих осіб.
Розпорядження	це визначення власником юридичної  або фактичної долі речі.