Договірні взаємовідносини та партнерські зв‘язки у підприємницькій діяльності

Міністерство освіти та науки, молоді та спорту України

Київський національний університет технологій та дизайну

Кафедра економіки, обліку та аудиту

Курсова робота

З дисципліни: «Економіка підприємства»

на тему: «Договірні взаємовідносини та партнерські зв‘язки у підприємницькій діяльності»

              Виконала: студентка 2-курсу групи БОА-1-09

Горбатенко Світлана Олександрівна

Перевірила:

ас. Сергієнко Лариса Володимирівна

ПЛАН

Вступ………………………………………………………………………2

Розділ І: Теоретичні обґрунтування необхідності укладення договірних взаємовідносин у підприємницькій діяльності.

§ 1.1. Підприємницькі договори (контракти, угоди) .........................4

  § 1.2. Структура і порядок укладення договорів.................................6

Розділ ІІ: Формулювання умов укладення угод (договорів) підприємцем з партнерами.

   § 2.1. Специфічні і загальні умови договору….....................................13

       § 2.2. Оферта, як особлива форма укладення договору……………….15

       § 2.3. Формулювання можливих конкретних умов договору на прикладі  ЗАТ «DosТехнік»………………………………………………….16

Розділ ІІІ: Партнерські зв’язки: сутність та організаційно-правова форма

§ 3.1. Шляхи вдосконалення системи договірних взаємовідносин………..24

§ 3.2. Підприємницькі дії щодо реалізації проектів…………….................. 24

§ 3.3. Партнерські зв’язки та угоди …………………....................................26

Висновок………………………………………………………………………28

Перелік літератури………………………………………………................. 29

Додатки………………………………………………………………………. 30

ВСТУП

     Український народ став на шлях побудови сучасної цивілізованої  демократичної держави, з розвинутою ринковою економікою.  Основою  економічних взаємозв’язків у такому суспільстві є свобода партнерських  зв’язків між суб’єктами ринку і свобода договірних відносин між ними.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                       Договірні взаємовідносини це є одне із невід‘ємних і основних складових у взаємовідносинах, партнерських зв‘язках в підприємницькій діяльності. Адже, за теперішніх умов в нашій країні практично неможливо займатись підприємницькою діяльністю та співпрацювати з партнерами без укладення договорів або угод. Вони складають невід‘ємну частину господарської діяльності кожного підприємства.
   Партнерські зв’язки — це такі договірні відносини, які встановлюються між підприємцями і дозволяють кожному з них досягти очікуваного результату (успіху) за рахунок обміну наслідками своєї діяльності.
   Що є таке покупка чи продаж якого-небудь продукту чи товару? Це, насамперед оформлений по усім правилам і відповідно до чинного законодавства документ про продаж, передачу товару чи послуг від одного власника іншому. Цей документ називається – договором. Договір є одним з основних видів зобов’язань по передачі товару, продукції чи наданні послуг в власність та розпорядження. Історія правового регулювання договору нараховує майже 4 тисячі років. У процесі розвитку правових систем відбувався природний добір правових норм. Випадкові положення згодом відсівалися, поступаючись місцем більш обґрунтованим і якісним, підвищувався рівень юридичної техніки. І так до теперішнього часу.
   Можна відмітити, що на даний момент договірні відносини між партнерами та контрагентами чітко врегульовані законодавством, яке зазнало останніх та докорінних змін у зв‘язку з прийняттям нового Цивільного та Господарського кодексів України.
   Відповідно, в підприємницькій діяльності та в партнерських зв‘язках пройшли також зміни щодо організації та взаємодії між собою. На даний момент законодавець чітко визначає основні умови та порядок укладення господарських договорів. Партнери в підприємницькій діяльності при здійсненні господарської діяльності зобов‘язані дотримуватись цих вимог. Вони є обов‘язковими для виконання кожним учасником господарської діяльності.
   Отож, підводячи свого роду підсумок, можна сказати, що договірні взаємовідносини та партнерські зв‘язки у підприємницькій діяльності складають основу господарської діяльності та основу співпраці між партнерами та контрагентами в договірних відносинах, без яких практично неможливий зв‘язок та взаємодія між ними.
   Метою даної роботи є розгляд теорії та практики укладення договірних взаємовідносин.
   Предметом дослідження даної роботи виступають методи укладення партнерських зв’язків.
   Об’єктом дослідження виступають підприємства України.
   Для досягнення мети роботи планується вирішити наступні завдання:
   - розглянути теоретичні засади виникнення договірних взаємовідносин;
   - розглянути практику укладення підприємницьких договорів в Україні;
   - проаналізувати методи продовження договірних взаємовідносин.

Розділ І: Теоретичні обґрунтування необхідності укладення договірних взаємовідносин у підприємницькій діяльності.

§ 1.1. Підприємницькі договори (контракти, угоди)

У всіх галузях економічного, соціального, культурного і політичного життя суспільства взаємовідносини юридичних і фізичних осіб мають переважно договірний характер. При цьому варто окремо наголосити, що в усіх сферах господарювання організація підприємницької діяльності базується виключно на договірних взаємовідносинах.

Договір (контракт, угода) — форма закріплення партнерських зв’язків, а саме предмета договору, взаємних прав і обов’язків, наслідків порушення домовленостей.

Договір має забезпечувати оптимальне співвідношення волі людини, її інтересів з інтересами і потребами контрагентів (партнерів) суспільства. Так, партнерські зв’язки підприємця розвиваються за двома основними напрямками:

• перший — відносини з постачальниками всього необхідного для організації процесу виробництва;

• другий — відносини зі споживачами (клієнтами) всього того, що продукується підприємцем для ринку.

Схему можливих партнерських зв’язків можна зобразити так, як на рис. 1.

Рис. 1. Типова схема основних партнерських зв’язків підприємця

     Увесь спектр таких взаємовідносин (зв’язків) здійснюється на основі дотримання власних прав і намагання виконувати ті зобов’язання, котрі підприємець гарантує своїм партнерам при встановленні з ними будь-яких конкретних форм співробітництва. Такі права і обов’язки закріплюються у договорі, що має бути підписаний підприємцем та його партнерами.

Договір опосередковує взаємини стосовно праці, виробництва і реалізації продукції (послуг) і є основною формою практичного здійснення ринкових відносин між контрагентами діючої системи господарювання. Ще в давнину знані у світі особистості говорили: «про що домовляться, те й панує» (Демосфен) або «основа права — вірність слову і договору» (Цицерон).

З розвитком суспільства та зміною його формацій одразу виникає об’єктивна необхідність договору як адекватної форми зв’язків між членами суспільства, між людиною і державою в царині господарської діяльності.

Договори дуже широко використовують у різних сферах права (трудовому, господарському законодавстві тощо), де вони відіграють важливу роль щодо регулювання людських взаємовідносин. Саме у ринковій економіці договори є визначальною і майже єдиною правовою формою (основою) партнерських взаємовідносин.

Істотне розширення ринкових відносин, велика різноманітність договорів між партнерами вимагають водночас збереження фундаментальних принципів договірних взаємин, котрі роблять договір універсальною формою існування ринку.

В основу будь-якого договору покладено зобов’язання, відповідно до яких одна особа (кредитор) має право вимагати від іншої особи (боржника) здійснення певних дій або отримання зиску від їхнього виконання. Дієвість договору забезпечується виконанням передбачених для нього вимог: угода сторін; дієздатність партнерів; предмет договору; юридична основа договору. Її становить мета, якої мають досягти партнери, та відшкодування, очікуване кожним партнером в обмін на його зобов’язання.

Договір вважається укладеним і юридично чинним з моменту його підписання партнерами.

1.2. Структура і порядок укладання договорів

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.                                                                                            При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:                                                                                                              - вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;                               - примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;                         - типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;                                                                                               - договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

      У різних сферах з метою організації людських взаємовідносин застосовується дуже багато видів і форм договорів. Насамперед треба знати, що у ринковій системі господарювання існує два види договорів: установчий і підприємницький.

Установчий договір — письмовий документ, що свідчить про волевиявлення фізичних або юридичних осіб щодо створення (заснування) нової організаційно-правової структури задля реалізації будь-якої конкретної підприємницької ідеї.

Підприємницький договір відображає волевиявлення сторін стосовно не організації (створення, заснування), а безпосереднього здійснення підприємницької діяльності; він не передбачає (не вимагає) об’єднання сторін, що домовляються між собою, в певну організаційну форму.

Зміст прав і обов’язків партнерів залежить від предмета договору. Ним можуть бути, наприклад, купівля-продаж, оренда, кооперування, посередництво тощо. Виходячи з цього, підприємницький договір відповідно до його предмета завжди має якусь конкретну форму.

Підприємець звичайно намагається визначити типові форми договорів, котрі він міг би використати як основу для укладення певного конкретного договору.

Можна виокремити такі групи підприємницьких договорів за сферами діяльності: 1) купівля-продаж, оренда і лізинг; 2) підрядні послуги; 3) трудові відносини; 4) страхування; 5) розрахунки і кредитування; 6) зовнішньоекономічна діяльність; 7) інші види договорів   (таблиця 1).

Таблиця 1.1

Класифікація підприємницьких договорів

(контрактів, угод) за сферами діяльності

Найбільшу частку документально оформлених взаємовідносин у підприємництві становлять договори сфер внутрішньогосподарської та зовнішньоекономічної діяльності (відповідно: купівля-продаж, оренда, лізинг; декларування, ліцензування, консигнація, імпорт-експорт), предметом яких виступають конкретні матеріальні цінності — продукція, майно, товари. Решта господарських та інших взаємовідносин оформляється у вигляді договорів, контрактів або угод стосовно підрядних послуг (інформаційних, юридичних, аудиторських, брокерських, рекламних); трудових відносин (колективні договори, тарифні угоди, контракти про наймання керівника чи працівника); страхування людей від нещасних випадків і майна від техногенних руйнівних процесів; розрахунків і кредитування (розрахунково-касового обслуговування, поручительства, позики під заставу, кредитних договорів).

Сутнісна характеристика переважної більшості договорів (контрактів, угод) є зрозумілою вже з самої назви. Тому варто викласти сутність і особливості окремих договорів, змістова спрямованість котрих недостатньо чітко сформульована в їхній офіційній назві.

• Договір на поставку товарів через посередника укладається на поставку фірмою-посередником певних товарів покупцям з обумовленою формою оплати. Він за структурою містить розділи:

1) предмет договору та інші загальні умови;

2) зобов’язання сторін;

3) організація поставок продукції;

4) надання послуг покупцеві;

5) ціни і порядок розрахунків;

6) майнова відповідальність;

7) заключні положення (адреси, відвантажувальні і банківські реквізити тощо).

• Договір про аукціонний продаж товарів є документальним оформленням угоди (операції) стосовно прилюдного продажу товару (поштучно або лотами) виробника за найвищу ціну з виплатою до початку аукціону його організаторові певної винагороди.

• Державний контракт є засобом забезпечення потреб споживачів, що фінансуються за рахунок державного бюджету, і поповнення державного резерву. За своїм змістом державний контракт визначає права й обов’язки сторін при виконанні поставок продукції. Здебільшого в ньому міститься кілька груп показників (найменування, обсяг у натуральних показниках, прийнятна для обох сторін ціна, термін поставки), порядок відшкодування збитків за умови господарського ризику тощо.

• Лізингова угода —договір між продуцентом і споживачем щодо довгострокової оренди машин, устаткування, приладів, транспортних засобів та інших технічних засобів виробництва. У такому договорі визначаються: кількість, якість, строки і порядок надання і повернення технічних засобів; розрахунки за користування; додаткові послуги; майнова відповідальність; додаткові умови; юридичні адреси і розрахункові рахунки.

• Колективний договір — це угода між трудовим колективом в особі профспілки й адміністрацією підприємства (фірми, установи)» що укладається або уточнюється щорічно. Цей договір регулює виробничі трудові й економічні відносини між суб’єктами господарювання (колективом і адміністрацією). У ньому передбачаються заходи стосовно створення сприятливих і безпечних умов праці, впровадження нових технологій та устаткування, що полегшують працю і поліпшують стан довкілля, забезпечення зростання продуктивності й оплати праці, професійної підготовки і підвищення кваліфікації персоналу, соціального захисту працівників.

• Тарифна угода — це договір між представниками сторін переговорів з питань оплати праці та соціальних гарантій. Тарифні угоди укладаються на трьох рівнях: міжгалузевому (генеральна тарифна угода між Урядом і Федерацією профспілок України); галузевому (галузева тарифна угода); фірмовому (як складова частина колективного договору).

• Договір обов’язкового медичного страхування може укладатися між страховою медичною установою (страховиком) і підприємством в особі його керівника (страхувальником) щодо страхування персоналу. Предметом договору є оплата страховиком медичних послуг громадянам — працівникам страхувальника та сплата страхувальником певних внесків у обумовлені договором строки.

• Кредитний договір укладається між відповідним банком (інвестиційним фондом) і підприємством про надання певної суми кредиту на умовах, визначених даним договором, зі сплатою певного відсотка за користування позиковими коштами. Його детальний зміст визначається обов’язковими розділами: предмет договору; умови кредитування; права і обов’язки сторін; порядок укладення договору; додаткові умови договору; юридичні адреси і розрахункові рахунки сторін.

• Договір поручительства укладається між трьома сторонами (поручителем, кредитором і боржником) і кваліфікується як доповнення до кредитного договору. Підставою договору є дійсна вимога кредитора до боржника по зобов’язаннях останнього, встановлених кредитним договором. Поручитель зобов’язується відповідати перед кредитором у тій самій мірі, що й боржник; він повинен протягом обумовленого терміну з моменту настання строку платежу відшкодувати кредитору несплачену боржником суму.

• Ліцензійний договір загального типу укладається між ліцензіаром (власником новацій) і ліцензіатом (особою, що хоче набути права на Їх використання) щодо надання виключної ліцензії на використання винаходів, захищених авторськими свідоцтвами або патентами, а також «ноу-хау» за певну винагороду у вигляді натурального платежу чи роялті. Ліцензійний договір є порівняно складним за змістом документом і містить, як правило, такі розділи: 1) визначення термінів; 2) предмет договору; 3) технічна документація; 4) вдосконалення і поліпшення (щодо винаходів, «ноу-хау», продукції по ліцензії); 5) гарантії та відповідальність; 6) технічна допомога в освоєнні виробництва продукції по ліцензії; 7) платежі, збори і податки; 8) інформація І звітність; 9) забезпечення конфіденційності; 10) захист відступлених прав; 11) реклама; 12) вирішення суперечок; 13) термін дії договору та умови його скасування; 14) інші умови.

• Договір про спільну діяльність належить до порівняно нескладних документів господарського призначення, згідно з якими організується спільна діяльність без створення для цієї мети юридичної особи. За укладеним договором про спільну діяльність створюється фактично просте товариство, учасники котрого об’єднують майно і зусилля задля досягнення загальної господарської або іншої мети. У такому договорі істотною є умова щодо здійснення учасниками майнових або грошових внесків, які стають загальною пайовою власністю. Порядок розподілу доходів, покриття витрат і збитків, що виникають у процесі спільної діяльності, визначаються за згодою між ЇЇ учасниками.

Оскільки договір будь-якого типу характеризує певний компроміс сторін, то й форма, в якій його укладають, має вільний (типовий) характер. Типові форми договорів позбавлені обов’язковості (директивності). Їх використовують як основу для укладення конкретного договору. Водночас варто зазначити, що існують певні вимоги які треба виконувати за підготовки і юридичного оформлення будь-якого договору.

Оскільки зміст договору визначається, про що вже йшлося раніше, його предметом, то задля ілюстрації можна навести, наприклад зміст договору купівлі-продажу. Цей договір включає такі складові:

1) предмет договору;

2) кількість товару;

3) якість пропонованої на продаж продукції;

4) відпускна (договірна) ціна одиниці товару;

5) форма оплати;

6) термін поставки;

7) упаковка (перелік вимог щодо цього);

8) порядок приймання товару;

9) штрафні санкції;

10) форс-мажорні обставини;

11) Вирішення суперечок;

12) інші умови договору.

Правове регулювання відносин, котрі виникають у процесі реалізації економічних інтересів партнерів, покладено на особливу галузь права —договірне право.

Розділ ІІ: Формулювання умов укладення угод (договорів)

підприємцем з партнерами.

§ 2.1. Специфічні і загальні умови договору

        Робота з формулювання умов договору належить до підготовчого періоду. На цій стадії підприємець формулює умови договору не лише у вигідній для себе, а й у прийнятній для партнера формі. Однак для проведення цієї підготовчої роботи необхідно знати, в яких можливих формах можна формулювати ту чи іншу умову договору.

Виконання укладеного договору повинно строго відповідати його умовам. Для того, щоб визначити ступінь виконання або невиконання прийнятих сторонами зобов’язань, необхідно встановити точний зміст умов договору. Жодна зі сторін не повинна тлумачити умови договору по-своєму. Тому в формулюванні договорів та їхніх умов, як правило, беруть участь кваліфіковані юристи, інші спеціалісти і досвідчені практики.

У країнах «загального права» ці питання вирішуються на основі вже розроблених і широко використовуваних стандартів та інших нормативних документів. Саме про це йтиметься далі.

На практиці існують певні вимоги, котрих партнери мають дотримуватись у процесі підготовки умов договору. Передовсім це стосується структури документа. Як уже зазначалось, будь-який договір складається з преамбули, основної і заключної частин.

Преамбула — це своєрідний вступ до самого договору, в ній мають бути зазначені:

• назва договору (договір купівлі-продажу, бартерний договір тощо);

• вказівка щодо місця і часу укладення договору;

• фіксування факту укладення договору згідно з тими умовами, які викладені у самому тексті;

• юридична назва підприємницьких утворень (партнерів, сторін договору); причому виробник (посередник) записується першим, а

• покупець споживач) — відповідно другим.

Основна частина договору складається зі специфічних і загальних умов.

До специфічних належать лише ті умови, котрі є характерними для конкретної угоди (наприклад, ціна товару).

Як правило, специфічні умови договору охоплюють таке:

• предмет договору і кількість товару;

• якість товару;

• знижка з ціни або надвишка до ціни (якщо вони застосовуються);

• базові умови поставки;

• форма оплати;

• термін поставки;

• маркірування, пакування, тара;

• здавання-приймання товару;

• відповідальність сторін;

• наявні застереження (наприклад, заборона перепродажу товару).

Саме специфічні умови договору становлять тему і зміст обговорення партнерами. Ось чому конкретну форму можної зі специфічних умов ретельно обмірковує підприємець при підготовці до переговорів про укладення угоди (договору).

До загальних умов договору належать ті його змісту. Такими положеннями є:

• арбітражний припис (застереження);

• форс-мажорні обставини тощо.

У заключній частині договору містяться:

• юридичні адреси сторін (партнерів);

• усі додатки, що є невід’ємними частинами договору (ескізи товару, зразки тощо);

• підписи сторін (партнерів);

• місце і дата укладення договору (якщо це не було зафіксовано у преамбулі).

У більшості випадків для укладення договору достатньо згоди сторін. Інколи укладенню договору передують складні і тривалі переговори. В деяких випадках договори укладаються майже автоматично, коли партнери навіть не відчувають договірного характеру своїх взаємин.

2.2. Оферта як особлива форма укладення договору

Укладенню будь-якого договору звичайно передують переговори сторін. Вони можуть проводитися в усній (по телефону, при зустрічі) або у письмовій формі. Ведення переговорів у письмовій формі означає, що одна із сторін готує пропозицію іншій стороні у вигляді проекту договору. Останнє прийнято називати офертою (наміром, пропозицією щодо укладення договору).

При цьому офертою вважають не будь-який проект, а лише той, що підписаний однією стороною — оферентом (автором оферти). Розрізняють тверді і вільні оферти.

Тверда оферта направляється на одну адресу і перетворюється у договір лише тоді, коли:

1.         вона підписана іншою стороною (покупцем);

2.         після підписання відправлена оференту;

3.         отримана оферентом.

Необхідно брати до уваги і те, що кожна оферта має певний термін чинності (дії), котрий фіксується в ЇЇ тексті. Наприклад, тверда оферта дійсна протягом 30 днів з моменту її відправлення. Це означає, що всі три умови (зазначені вище) мають бути дотримані впродовж 30 днів з дати відправлення оферти (опублікування у пресі). Це стосується також і вільної оферти. Вільна оферта направляється кільком адресатам. Причому покупець, навіть підписавши її, ще не отримує гарантії щодо поставки товару, котрий є предметом оферти (партія товару одна, а пропозиції надіслані багатьом потенційним покупцям). У зв’язку з цим вільна оферта стає договором при дотриманні не лише трьох раніше зазначених умов, а й ще однієї (додаткової) умови — потенційний покупець має підписати оферту, надіслати її на адресу оферента, а останній —повідомити покупця про згоду оцінювати (вважати) підписану ним оферту як договір.

З цією метою у тексті вільної оферти завжди фіксується термін, протягом якого оферент зобов’язується надіслати таке підтвердження (наприклад, протягом трьох днів з моменту закінчення дії оферти). Для самого оферента така вказівка має важливе значення у тих випадках, коли всі адресати повернуть йому підписані оферти і треба буде вибрати, яку з них вважати договором.

Для покупця це також важливо, бо після підписання оферти він бере на себе конкретні зобов’язання. Проте, якщо протягом трьох днів покупець не отримає від оферента підтвердження, він може вважати себе вільним від зобов’язань.

Підготовка оферти, як і договору, вимагає формулювання загальних і специфічних умов, стосовно складання цих документів

2.3. Формулювання можливих конкретних умов договору

Приклад ЗАТ ”DosТехнік”

       Від точності і повноти формулювання потенційно можливих умов договору (контракту) залежить ефективність підприємницької діяльності, заснованої на договірних взаємовідносинах партнерів. Тому ретельне визначення і формулювання конкретних умов для певних розділів договору можна вважати визначальним етапом підготовки його проекту.

Докладніше розглянемо формулювання конкретних специфічних і загальних умов договору за окремими його розділами.

Предмет договору. Формулювання цієї умови залежить від виду угоди (операцій). Наприклад, у підприємницькому договорі щодо купівлі-продажу ця умова може мати назву «предмет договору» або «кількість товару». Зміст її полягає у зобов’язанні продавця поставити певну кількість конкретного товару, а покупця — прийняти та оплатити його.

Крім того, у тексті цього розділу договору мають бути зроблені застереження щодо одиниць виміру товару, допусків тощо кількості (для вантажів великої маси — деревина, вугілля, руда тощо), врахування природної втрати ваги, відповідальності за неї.

Якість продукції. Якість товару, що обумовлюється по договору, залежить насамперед від його виду і функціонального призначення (для марганцевої руди — відсотковий вміст марганцю; для паперу — тип, щільність і вага).

Найчастіше у договорах використовуються такі формулювання:

• товар повинен мати торговельну марку конкретної фірми І продукуватися на одному з підприємств або філій фірми;

• якість товару має відповідати вимогам міжнародних стандартів або стандартів, прийнятих у країні продавця;

• якісні характеристики всієї маси товару повинні відповідати якості його зразка;

• якість товару повинна відповідати вимогам покупця чи технічним умовам виробника.

Якість товару, що поставляється за укладеним договором, має бути документально підтвердженою. Відповідним документом звичайно є сертифікат якості, що містить такі дані: опис товару, що відповідає визначеному в договорі чи специфікації; місце і дата навантаження, транспортні реквізити; кількість місць, вага нетто і брутто; дата виготовлення продукції відповідно до її маркірування.

Для купівлі-продажу продуктів харчування або живих тварин обов’язково додається і другий документ — санітарно-ветеринарне свідоцтво.

Ціна товару. Встановлення ціни за договором передусім залежить від стратегії підприємництва: на нові товари встановлюються спочатку найвищі можливі ціни, котрі потім знижуються поступово при уповільненні темпів збуту, або стратегії міцного закріплення на відповідному ринку (встановлення порівняно доступних цін задля залучення якнайбільшої кількості покупців і завоювання міцної позиції на ринку).

В основу формування ціни товару може бути покладений географічний принцип, коли встановлюються різні ціни для певних регіонів (областей). При формуванні цінового показника підприємець має враховувати існування цін пропонування і попиту.

Формулювання умови договору стосовно цінового показника передбачає вибір певного методу фіксації ціни у самому договорі:

методу твердої ціни (фіксується ціна, рівень котрої потім не змінюється) або методу базисної ціни (ціновий показник стосовно певних якісних характеристик). Застосування методу базисної ціни обов’язково передбачає її відповідну корекцію шляхом використання боніфікації (надбавки) оборефакції (знижки). Зрештою, з урахуванням основних ринкових чинників в угоді чи контракті фіксується договірна ціна за згодою партнерів.