Дослідження акцентуацій характеру та аналіз результатів за методикою Леонгарда-Шмішека

    Міністерство  освіти і науки  України

    Київський національний торговельно-економічний  університет

    Кафедра психології 
 
 
 

    КУРСОВА РОБОТА

    зі  спеціальності «Психологія»

    на  тему: «Дослідження акцентуацій характеру  та аналіз результатів  за методикою Леонгарда-Шмішека» 
 

    Виконала:

     
______

    Науковий  керівник:

     
______ 
 
 
 

    Київ-2010

    ПЛАН

    ВСТУП           3

    Розділ 1. Теоретичне дослідження акцентуацій характеру   5

1. Характер, його структура та вплив на поведінку людини  5

1. Поняття характеру та його структури    5
2. Основні риси типового характеру та поняття акцентуації        9

2. Вплив акцентуацій характеру на поведінку людини         12

1. Теоретичні передумови вивчення впливу акцентуацій характеру на поведінку людини           12
2. Типи акцентуацій характеру та їх вплив на поведінку людини                13

    Розділ 2. Емпіричне дослідження акцентуацій характеру          17

         2.1.     Характеристика методики дослідження           17

         2.2.     Аналіз результатів дослідження             21

     ВИСНОВКИ                 26

     СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ             29

     ДОДАТКИ                  30

     ВСТУП

      Актуальність. В даний час багато областей трудової діяльності людини пов'язані з нервово-психічним напруженням. Урбанізація, прискорення темпу життя, інформаційні перевантаження, підсилюючи це напруження, часто сприяють виникненню і розвитку прикордонних форм нервово-психічної патології, що виводить питання психогігієни і психопрофілактики в ряд найважливіших завдань охорони психічного здоров'я людини. Рішення цих проблем пов'язане, перш за все, з необхідністю ранньої діагностики субклінічних проявів такого роду станів, зокрема, невротизації, психопатій і схильності до них. Важливу роль грає і діагностика акцентуації характеру, яка під впливом психотравмуючих чинників здатна переходити в патологічний стан.

      Психологи, що займаються проблемою  характеру, вважають, що менше  40% дорослих людей мають збалансований  характер – гнучкий, стійкий до стресів, з невисокою чутливістю і помірною тривожністю. Автор цього припущення відомий психолог і психіатр К. Леонгард, вважає, що творчі особистості, наприклад, вчителі, не можуть мати збалансованого характеру. Нарешті, не можна не згадати тут також і про відношення, що існує між акцентуацією характеру і геніальністю (або високою обдарованістю). Тут треба виходити з того факту, що в нерізко вираженій формі ті або інші психопатичні особливості властиві майже всім "нормальним" людям. Як правило, чим різкіше виражена індивідуальність, тим яскравіше стають і властиві їй акцентуйовані риси. Зрозуміло, що серед людей високообдарованих, з багато розвиненим емоційним життям і легко збудливою фантазією кількість безперечних психопатів виявляється досить значною.

      У підлітків збалансований характер зустрічається вкрай рідко. У більшості окремі риси характеру надмірно посилені (психологи говорять про такі особливо посилені риси, услід за Леонгардом, як акцентуація характеру), з'являється виборча уразливість в одних ситуаціях і неймовірна стійкість в інших. Іншими словами, для людини, що має певну акцентуацію характеру, буває психологічно важко переносити деякі ситуації. Вона відчуває розгубленість, невпевненість, мучиться сумнівами, втрачає працездатність, тоді як в інших ситуаціях вона ж навпроти, відчуває себе адекватно або навіть відчуває прилив сил і бадьорості.

      Таким чином, викладене вище  зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

     Об’єкт  дослідження – прояв акцентуйованих рис характеру у підлітків.

     Предмет дослідження – акцентуації характеру.

     Мета  дослідження – на основі опрацьованого матеріалу дати характеристику акцентуаціям характеру та дослідити особливості їх вираження у поведінці підлітків.

     Завдання:

1. Провести огляд інформаційних джерел з проблеми, що вивчається.
2. Проведення експерименту.
3. Обробка отриманих результатів та їх аналіз.

    РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ  АКЦЕНТУАЦІЙ ХАРАКТЕРУ

1. Характер, його структура та вплив на поведінку людини

1. Поняття характеру та його структури

    Кожній  людині крім динамічного боку дій, що виявляється в темпераменті, властиві істотні особливості, які позначаються на її діяльності та поведінці. Про  одних говорять, що вони працьовиті, дисципліновані, скромні, чесні, сміливі, колективісти, а про інших –  лінькуваті, хвалькуваті, неорганізовані, честолюбні, самовпевнені, нечесні, егоїсти, боягузи.

    Ці й подібні до них риси виявляються настільки виразно й постійно, що становлять собою типовий вид особистості, індивідуальний стиль її соціальної поведінки. Такі психологічні особливості особистості називаються рисами характеру. Ці риси характеризують і цілі, до яких прагне людина, і способи досягнення цілей. Знати це важливо, оскільки особистість характеризується не тільки тим, що вона робить, а й тим, як вона це робить. Сукупність таких стійких рис становить характер особистості.

    Отже, характер – це сукупність стійких індивідуально-психологічних властивостей людини, які виявляються в її діяльності та суспільній поведінці, у ставленні до колективу, до інших людей, праці, навколишньої дійсності та самої себе.

    Термін "характер" був введений Теофрастом, який у "Характеристиках" описав з позицій мораліста 31 тип людських характерів – людей хвалькуватих, базік, нещирих, нудних у розмові, улесливих  та ін. Пізніше філософи та психологи засадовими стосовно пояснень і класифікації людських характерів робили або особливості будови та функцій тіла, або морально-етичні особливості суспільних стосунків людей, або їхні розумові властивості та досвід.

    Характер  найбільше пов'язується з темпераментом, який, як відомо, визначає зовнішню, динамічну форму його вираження.Характер людини можна зрозуміти тільки в її суспільній діяльності, суспільних відносинах.

    Про характер людини судять і за тим, як вона мислить і поводить себе в  різних обставинах, якої думки вона про інших та про саму себе, які манери їй властиві.

    Знати характер людини дуже важливо. Це дає  можливість передбачати, як людина буде поводити себе за певних умов, чого від  неї можна чекати, як вона виконуватиме дані їй доручення.

    Характер  як одна з істотних особливостей психічного складу особистості є цілісним утворенням, що характеризує людське "Я" як єдине ціле. Розуміння характеру як єдності його рис не виключає виокремлення в ньому окремих ланок з метою глибшого пізнання його сутності. І. Павлов, не заперечуючи цілісності характеру, відстоював необхідність виокремлення його структурних компонентів. «Якщо ви аналізуєте особистість, – писав він, – ви повинні сказати, що за такими ось рисами її можна характеризувати як тиху, спокійну, химерну, ніжну тощо. Але якщо окремі частини уявити відокремлено, без їх взаємозв'язку, то характеру людини, звичайно, визначити не можна. Потрібно брати систему рис і в цій системі аналізувати, які риси висуваються на перший план, а які ледве виявляються, затираються».

    Визначити структуру характеру означає  виокремити в ньому провідні компоненти, без яких цілісність характеру уявити не можна.

    У структурі характеру необхідно  розрізняти зміст і форму. Зміст характеру особистості визначається суспільними умовами життя та виховання. Вчинки людини завжди чимось мотивуються, на щось або на когось спрямовуються. Але за формою наміри, прагнення реалізуються по-різному. Це залежить і від обставин, ситуацій, у яких перебуває людина, і від особливостей її характеру, передусім від темпераменту.

    У структурі характеру виокремлюють такі його компоненти:

• спрямованість;
• переконання;
• розумові риси;
• емоції;
• волю;
• темперамент;
• повноту;
• цілісність;
• визначеність;
• силу [3].

    Спрямованість є провідною в структурі характеру особистості. Вона виявляється у вибірковому позитивному або негативному оцінному ставленні до вчинків і діяльності людей і самої себе.

    Переконання – знання, ідеї, погляди, що є мотивами поведінки людини, стають рисами її характеру й визначають ставлення  до дійсності, вчинки, поведінку.

    Розумові  риси характеру виявляються в  розсудливості, спостережливості, поміркованості.

    Емоції  стають підґрунтям таких рис характеру, як гарячковість, запальність, надмірна або вдавана співчутливість, брутальність, грубість, відсутність емпатичних здібностей. Моральні, естетичні, пізнавальні, практичні почуття завдяки мірі вираженості в них емоцій можуть виявлятись або в екзальтації, або в спокійному, поміркованому ставленні до явищ природи, мистецтва, вчинків людей.

    Воля  в структурі характеру зумовлює його силу, твердість. Отже, воля, як вважають, є стрижневим компонентом сформованого характеру. Сильна воля робить характер самостійним, стійким, непохитним, мужнім, здатним досягати поставленої мети.

    Темперамент у структурі характеру є динамічною формою його прояву. Характер – це єдність типологічного і набутого за життя досвіду. Особливості умов життя, навчання та виховання формують різноманітне за змістом індивідуальне ставлення до явищ навколишньої дійсності, але форма прояву цього ставлення, динаміка реакцій особистості визначаються її темпераментом. Одні й ті самі переконання, погляди, знання люди з різним темпераментом виявляють своєрідно щодо сили, врівноваженості та рухливості дій.

    Виокремлюючи  в характері його структурні компоненти, треба мати на увазі, що характер – це сукупність усіх його структурних компонентів. Кожний структурний компонент характеру: спрямованість, інтелект, емоції, воля, темперамент інтегративне виявляється певною мірою в кожній рисі характеру, як і в характері загалом. Тому не можна говорити про світоглядні, інтелектуальні, емоційні, вольові риси характеру. Характер як своєрідне стійке, цілісне ставлення особистості до різних аспектів дійсності може бути стійким або нестійким, повним, цілісним, визначеним або невиразним.

    Повнота характеру – це всебічний розвиток основних його структурних компонентів: розумових, моральних, емоційно-вольових.

    Внутрішня єдність рис характеру визначає його цілісність. Вона виявляється  в єдності слова та діла або  в її відсутності у вчинках.

    Особливо  важливою в характері є його визначеність. Твердість і незалежність особистості  в її прагненнях і переконаннях, у боротьбі за досягнення окреслених цілей свідчать про визначеність її характеру.

    Сила  характеру виявляється в енергійних діях, завзятті та активності в діяльності, боротьбі за доведення справи до кінця, незважаючи на жодні перешкоди.

    Справжню  людину характеризує єдність усіх компонентів її характеру. Проте єдність характеру не виключає того, що в різних ситуаціях у однієї й тієї самої людини по-різному виявляються зазначені компоненти та риси характеру. Одночасно людина може бути поблажливою та надмірно вимогливою, непохитною та поступливою, щедрою та скупою. При цьому єдність компонентів характеру залишається і саме у цьому виявляється [3].

      1.1.2. Основні риси типового  характеру та поняття  акцентуації

    Носієм характеру є людина. Риси її характеру позначаються на діяльності, стосунках, способах дії в найширшому їх розумінні – у сім'ї, трудовому колективі.

    Типове  та індивідуальне в характері  існують в єдності. Типове створює  тло для індивідуальних проявів  рис характеру, і прояв не властивих  для більшості певної соціальної групи рис характеру викликає заперечення, осуд.

    Особливості типового характеру виявляються при позитивному або негативному ставленні до праці, інших людей, самого себе, предметів та явищ дійсності.

    Ставлення до праці є однією з найістотніших рис характеру людини. Воно виявляється в повазі до праці, працелюбності або ж у зневазі до праці та працівників. Важливі риси у ставленні до праці: акуратність, сумлінність, дисциплінованість, організованість.

    Ставлення до інших людей виникає у міжособистісних  контактах і зумовлюється суспільними  умовами життя, які складаються  історично і розкриваються в  колективі. Рисам характеру, в яких виявляється ставлення особистості  до інших людей, властиві значна варіативність  за змістом і формою їх виявлення, залежність від рівня культурного розвитку народу та духовного багатства особистості. Ставлення до інших людей має оцінний характер, в якому інтелектуальне оцінювання залежить від емоційного ставлення до рис характеру, що виявляються в суспільних контактах. Оцінне ставлення до людей виявляється в різному змісті рис характеру та різній формі їх прояву. Схвалення та осуд, підтримка та заперечення виявляються у ввічливій, тактовній, доброзичливій формі або ж формально, улесливо, а то й брутально, грубо, іронічно, саркастично, образливо.

    Ставлення до інших виявляється залежно  від обставин і характеру оцінювання вчинків і в позитивних, і в негативних рисах характеру. Позитивними рисами характеру культурної людини є справедливість, дотримування слова, щедрість, доброзичливість, чесність, принциповість. Засадові стосовно них – гуманістичні моральні якості людей, ідейні переконання, прогресивні прагнення.

    До  негативних рис характеру належать відчуженість, замкнутість, заздрість, скупість, зневага до інших, хвалькуватість, гординя, схильність до безпідставного кепкування та глузування, причіпливість, схильність до пустопорожніх суперечок, заперечення істини, дріб'язковість, мізантропія. Негативні риси характеру дуже шкодять позитивному спілкуванню людей, їхнім прагненням до спільної боротьби з несправедливістю, спілкуванню в праці [3].

    Ставлячись  до вчинків і поведінки інших, людина формує власні риси характеру  за аналогією чи протиставленням. Ставлення  до самої себе – позитивне або  негативне – залежить від рівня розвитку самосвідомості, здатності оцінювати себе. Такі риси характеру, як скромність, почуття власної гідності, вимогливість до себе, відповідальність за справу, схильність віддавати себе, свої сили колективу, державі, свідчать про високий рівень розвитку самосвідомості особистості.

    Разом з тим деяким людям властиві негативні  риси: нескромність, хвалькуватість, кар'єризм, гординя, самовпевненість тощо.

    Типові  риси характеру за своєю інтенсивністю виявляються по-різному, індивідуально. У деяких людей окремі риси їхнього характеру виявляються настільки яскраво та своєрідно, що це робить їх оригінальними. Загостреність таких рис виявляється спонтанно, як тільки людина потрапляє в адекватні цим рисам умови. Такі умови провокують прояв загостреної реакції особистості. Крайню інтенсивність певних рис людини називають їх акцентуацією. Хоча акцентуація якихось рис особистості своєю загостреністю та своєрідністю прояву виходить за межі звичайного, їх не можна відносити до патологічних. Проте надмірно складні умови, які викликають акцентуацію рис особистості, частота їх повторення можуть спричинити невротичні, істеричні та інші патологічні реакції.

    Поняття акцентуації було введене К. Леонгардом, яке означає надмірний вияв окремих  рис характеру та їх поєднання, що не виходять за межі загальноприйнятих  норм.

    Акцентуація рис характеру виявляється лише за певних умов. За інших умов люди з  такими рисами діють спокійно, без  напруження.

    Акцентуація рис характеру виробляється за суспільних умов життя під впливом суспільної спрямованості інтересів, специфіки контактів у колективі, але, як свідчать дослідження, засадовими стосовно них є своєрідні природжені індивідуальні особливості, що і створюють ґрунт для виникнення акцентуації за відповідних соціальних умов.

2. Вплив акцентуацій характеру  на поведінку людини

    1.2.1. Теоретичні передумови  вивчення впливу  акцентуацій характеру  на поведінку людини

    Фахівці стверджують, що на зорі вчення про  психопатії виникла проблема обмеження  їх від крайніх варіантів норми, що особливо яскраво виявляються  в підлітковому віці. В.М. Бехтєрєв (1886) писав про "перехідні стани між психопатією і нормальним станом". Відомий психіатр П.Б. Ганнушкін (1933) називав подібні стани як "латентну психопатію", О.В. Кербіков (1961) як передпсихопатію, Г.К. Ушаков (1973) як "крайні варіанти нормального характеру".

    П.Б. Ганнушкін, наприклад, сформулював  загальні, основні ознаки психопатій:

• подібні особливості характеру заважають пристосуванню людину до життя;
• визначають весь психічний склад її особистості;
• не піддаються різким змінам впродовж всього життя [2].

    Відмінності між акцентуацією характеру і психопатіями ґрунтуються на діагностичних критеріях П.Б. Ганнушкіна і О.В. Кербікова (1966). При акцентуації характеру може не бути жодної з цих ознак: ні відносної стабільності характеру впродовж життя, ні тотальності його проявів у всіх ситуаціях, ні соціальної дезадаптації як наслідки тяжкості аномалії характеру. Фахівці вважають, що ніколи не буває відповідності всім цим ознакам психопатії відразу.

    Акцентуація звичайно розвивається в період становлення характеру і згладжується з дорослішанням. Особливості характеру при акцентуації можуть виявлятися не постійно, а лише в деяких ситуаціях, у певній обстановці, і майже не виявляються в звичайних умовах. Соціальна дезадаптація при акцентуації або зовсім відсутні, або буває нетривалою [1].

    Личко А.Є. доводить, що при психопатіях  декомпенсації, гострі афектні і  психопатичні реакції, соціальна дезадаптація виникають від будь-яких психічних травм, в найрізноманітніших важких ситуаціях, а саме: лише тоді, коли вони адресуються до місця найменшого опору, до "слабкої ланки" даного типу характеру. Інші труднощі і потрясіння, що не зачіпають цього місця, не приводять до порушень і переносяться стійко. При кожному типі акцентуації, вважає Личко А.Є., є властиві йому, відмінні від інших типів "слабкі місця". На підставі викладеного дослідник підліткової акцентуації А.Є. Личко дає її визначення:

    "Акцентуація характеру – це крайні варіанти, при яких окремі риси вдачі надмірно посилені, внаслідок чого виявляється виборча уразливість відносно певного роду психогенних дій при хорошій і навіть підвищеній стійкості до інших" [5].

    Існують дві класифікації типів акцентуації  характеру. Перша запропонована  Карлом Леонгардом (1968) і друга –  А.Є. Личко (1977). В цій роботі буде розглянута класифікація К. Леонгарда.

    1.2.2. Типи акцентуацій  характеру та їх  вплив на поведінку  людини

    Характеристика  типів акцентуацій (за К. Леонгардом).

    Демонстративний тип. Суттєвою ознакою цього типу є підвищена здатність до витіснення. Особи цього типу будь-якою ціною намагаються досягти успіху, співчуття, або навіть ненависті. Вони не переносять лише неуваги до себе. У період декомпенсації у істеричних особистостей характерне виникнення неадекватно сильних емоційних реакцій. Реакція емансипацій проявляється у вербальних висловлюваннях.

    Схильні перебільшувати свою алкоголізацію. Гострі афективні реакції, котрі на фоні акцентуацій характеру виникають  у відповідь на індивідуально  значимі психічні травми або ситуації, які важко переживаються. Ці реакції  короткочасні, звичайно тривають не більше доби. Афект може виражатися агресією на оточуючих, виходом з афектогенної ситуації або бурхливими сценами. Гострі афективні реакції є екстрапунитівними.

    Педантичний тип. Характеризується підвищеною інертністю, ригідністю психічних процесів, йому важко прийняти будь-яке рішення. При слабкості нервової системи – схильність до сумнівів. Схильні до нескінченної перевірки своєї праці. У період загострення зростають почуття тривоги, страхів за стан здоров’я. Гострі афективні реакції не характерні.

    Збудливий тип. Характеризується підвищеною збудливістю. Слабкий контроль над потягами та бажаннями. Характеризується дисфоричними станами настрою. Характерна неконтрольована агресивність, схильність до насильства. У період декомпенсації підвищується агресивність і мстивість. Декомпенсація негативно відбивається на рівні соціальної адаптації індивіда. Йому стає важко виконувати звичайні обов’язки, існувати у злагоді зі своїм оточенням. Цей стан акценту ант, як правило, пояснює невірно: свою поведінку він розцінює як нормальну, а причину невдач та неприємностей шукає або в оточенні, або у стані свого здоров’я (атрибутивне нав’язування).Для цього стану дезадаптації характерні почуття напруженості та дискомфорту, які перешкоджують особистості компенсувати хворобливий стан й ще більшою мірою сприяє розвитку хворобливого стану.

    Крім  цих реакцій, виділяють гострі афективні  реакції, котрі на фоні акцентуацій  характеру виникають у відповідь  на індивідуально значимі психічні травми або ситуації, які важко  переживаються. Ці реакції короткочасні, звичайно тривають не більше доби. Афект  виражається агресією на оточуючих  або бурхливими сценами. Гострі афективні  реакції розглядаються як екстрапунітивні  та імпунітивні.

    Гіпертимічний тип. Підвищений стан настрою, оптимізм, висока активність, але така людина некерована, не дисциплінована, не переносить регламентовані умови життя. Легко переходить межу правопорушень. Афект може виражатися агресією на оточуючих, ауто агресіями або бурними сценами. У залежності від цього можливі гострі афективні реакції.

    Афективно-екзальтований  тип. Подібний до попереднього типу. Але амплітуда коливань настрою більша, ніж у попередньому типі. Незначні зовнішні подразники призводять до різкої зміни настрою. Невеличка неприємність сприймається як трагедія. Дружня посмішка викликає приплив енергії. Схильні до суїцидальних реакцій.

    Дистимічний тип. Характеризується зниженням основного фону настрою, песимізмом, фіксацією на невдачах, чорних сторонах життя. Тяжкі або тривалі психічні травми можуть бути причиною тривалих реактивних станів (неврозів, реактивних депресій і т.ін.). Можуть використовувати алкоголь як своєрідний допінг. Залежність у цьому випадку відрізняється від залежності при алкоголізмі і базується на потягу до ейфорії.

    Тривожно-боязкий  тип. Характеризується підвищеним рівнем тривожності. Підвищена чуттєвість, почуття своєї неповноцінності, страх іспитів, перевірок. Афект може розряджатися ауто агресією. Гострі афективні реакції розглядаються як інтрапунітивні та імпунітивні. Сенситивному типу притаманне негативне відношення до алкоголю.

    Циклотимічний тип. Поєднує осіб, у яких існує циклічна зміна субдепресивних станів та станів з підвищеним настроєм. До досягнення статевої зрілості такі особи здаються зовсім нормальними. Але у 12-14 років розвивається перша субдепресивна фаза. Ця фаза змнюється підвищеним настроєм. З часом амплітуда цих фаз зростає, формується акцентуація.

    Афект може розряджатися агресією на оточуючих, аутоагресією або бурхливими станами.

    Неврівноважений тип. Ознака цього типу – фіксація на ідеях, своєму емоційному стані, швидше виснаження, неможливість тривалий час витримувати будь-яке навантаження.Стан хронічного психоемоційного стресу [3].

    РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ  АКЦЕНТУАЦІЙ ХАРАКТЕРУ

    2.1. Характеристика методики дослідження

    Цей тест призначений для виявлення  акцентуації характеру, тобто певного  напряму характеру. Опитувальник включає 10 шкал, згідно з десятьма виділеними Леонгардом типами акцентуйованих особистостей і складається з 88 питань, на які необхідно відповісти «так» чи «ні».

    Перед проведенням опитування дається інструкція. Час відповідей не обмежується.

    Можливе застосування опитувальника як індивідуально, так і в групі. Найбільш вдалий варіант застосування опитувальника  в групі, але кожен випробовуваний повинен мати перед собою текст  опитувальника і аркуш для відповідей. Опитувальник застосовується як для психологічної консультації, так і з метою профвідбору і профорієнтації.

Бланк для відповідей