Дослідження антикризового організаційно-економічного управління фірмою

ВСТУП…………………………………………………………………………………... 5

І. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

1. Загальна характеристика методичного забезпечення діагностики кризового стану та загрози…………………………………………………………………...6

2.   Діагностування фінансової кризи на підприємстві. ………………………….12

2.1. Розрахунок  показників моделі антикризового  управління ( модель 

       Альтмана )……………………………………………………………………….13

3.   Розробка антикризових програм…………………………………………….…15

ІІ. РОЗРАХУНКОВО-АНАЛІТИЧНА  ЧАСТИНА

1. Організаційна характеристика підприємства «ІГМАР»……………………….21

2. Аналіз  витрат і собівартості промислової продукції…………………………..22

3. Використання  фонду заробітної плати………………………………………….32

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………………..37

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………………..…39 
 
 
 
 
 

Актуальність: Проблема дослідження можливостей виживання в умовах    глобальної економічної  кризи  являється  на  сьогодні  однією  із самих актуальних  для всіх  господарючих   суб’єктів.

Постановка проблеми: Саме забезпечення антикризової діяльності на постійній основі дає змогу цілеспрямовано формувати ефективну підсистему управління підприємством в кризових ситуаціях. Усвідомлення необхідності формування, а також ролі, місця та варіантів побудови системи антикризового управління на підприємстві як особливої підсистеми - нагальна проблема, що потребує подальшого розгляду.

Мета:   Дослідження антикризового організаційно-економічного управління фірмою.

Предмет:  Сукупність теоретичних питань і практичних завдань пов’язаних з антикризовим організаційно-економічним управлінням фірмою (підприємством).

Завдання:  Розкрити такі поняття: загальна характеристика методичного забезпечення діагностики кризового стану та загрози,  вплив витрат  на фінансовий   стан  підприємства,  розробка  антикризових  програм,  заходи попередження  та  виходу з кризового становища  на підприємстві.

Науковці: Одними з перших   теоретичне обґрунтування  кризових явищ здійснили  вченні :  М.І. Туган – Барановський ,  М.Д. Кондратьєв,    К. Маркс,   Дж.  Кейнс,  М. Фрідмен,  В.І.  Вернадський,  та  М.І.  Вавилов.Cеред сучасних науковців, які займаються проблемами кризових явищ в економіці, доцільно відзначити як зарубіжних:  Ю. Розенталя, Л. Бартона, К.Хермана, П.С. Гріна, так і вітчизняних вчених:  С.М. Іванюти, С.А. Бурого, М.В. Тарасюка, В.С. Зверева.

c Антикризове управління допомогає керівній ланці вивести підприємство з кризового становища, або запобігти потраплянню підприємства в таке становище, а також допомагає підвищити ефективність роботи підприємства з залученням  обігових  коштів. 

1. Загальна характеристика методичного забезпечення діагностики кризового стану та загрози.

Методичне забезпечення діагностики кризового стану  та загрози банкрутства характеризується великою різноманітністю підходів та інструментів її проведення. Практично  кожне дослідження зарубіжних та вітчизняних фахівців з фінансового аналізу та антикризового управління містить викладення різноманітних методичних прийомів, які можуть використовуватися для здійснення цієї роботи. 
Наявність різноманітних методик діагностики кризових явищ підприємства обумовлює доцільність їх системної класифікації, яка надасть можливість об'єднати різноманітні методичні підходи в окремі групи, визначити спільні проблеми та недоліки, що притаманні окремим розробкам.  
Залежно від статусу методичні підходи до проведення діагностики поділяються на державні (обов'язкові) та наукові (рекомендаційні). 
Державні методики проведення діагностики фінансового стану та загрози банкрутства затверджуються Міністерством фінансів України, Агентством з питань банкрутства, іншими державними органами та є обов'язковими для використання в певних ситуаціях, перелік яких визначено. 
Наукові методики діагностики кризи і загрози банкрутства підприємства розроблюються та пропонуються для практичного використання фахівцями - фінансовими аналітиками, спеціалістами з антикризового управління. Вони використовуються на вибір та за потреби. Як правило, існують базові (загальновідомі) та авторські (комерційні) методики. Перші широко висвітлюються в спеціальній літературі, застосовуються в навчальному процесі та науково-дослідній роботі, інші - є комерційною таємницею та нематеріальним активом консалтингових фірм, що спеціалізуються на професійній діяльності з питань антикризового управління та фінансового консультування. Творчо розвиваючи базові методики, комерційні методичні розробки передбачають використання оригінального переліку критеріїв (показників) та стандартів оцінювання (визначення критичних меж), технології отримування експертного висновку тощо. 
Залежно від напряму дослідження (функціонального спрямування оціночних показників) методичні підходи до проведення діагностики можуть бути орієнтовані на дослідження таких сфер діяльності підприємства: 
1) фінансово-майновий стан; 
2) результати господарської діяльності підприємств з окремих напрямів (операційної, фінансової, інвестиційної); 
3) організація управління підприємством; 
4) ресурсний потенціал підприємств; 
5) комбінований підхід (збалансована система діагностичних показників у розрізі різних аспектів діяльності підприємства, наприклад ресурсна, клієнтська, фінансова, менеджерська складова). 
Найбільш коректним та доцільним для використання слід вважати комбінований підхід, який дає можливість узагальнити усі складові виникнення та перебігу кризових явищ. Найменш вдалим варіантом є використання тільки фінансових показників, які обчислюються на підставі балансу підприємства, оскільки вони лише констатують становище, що склалося, і не дають змоги встановити фактори, які його спричинили. Навіть для експрес-діагностики доцільним є сумісне використання фінансових та економічних показників. 
Залежно від інформаційного забезпечення діагностики існуючі методичні підходи до її проведення можуть передбачати використання виключно кількісної, якісної або змішаної інформації (сумісне використання кількісних та якісних показників діяльності підприємства). 
Найбільш продуктивним є третій підхід, оскільки окреме застосування тільки кількісної (об'єктивної) або тільки якісної (суб'єктивної) інформації має суттєві недоліки, які можуть бути нівельовані за умов спільного використання. 
Основним недоліком кількісної інформації є, по-перше, її статичність, оскільки більшість оціночних показників розраховується за даними звітності підприємств на певну дату або за період діяльності, по-друге, можлива некоректність, зумовлена неадекватним бухгалтерським обліком та звітності або цілеспрямованими діями керівництва підприємства щодо її викривлення, по-третє, застосування тільки кількісних показників не завжди забезпечує ранню діагностику, виявлення передвісників кризи та не забезпечує можливості коректно визначити фактори, що її зумовлюють. 
Перелік та методика збирання якісної інформації визначається особою, що проводить діагностику, а отже, залежить від її особистих професійних якостей, досвіду роботи, коректності організації збирання інформації, відвертості відповідей опитуваних фахівців тощо, тобто висновок стосовно глибини кризових явищ має суб'єктивний характер банкрутства підприємства. 
Залежно від джерел інформації, які використовуються для розрахунку кількісних показників, виокремлюються методичні підходи, що базуються на використанні: 
1) виключно затверджених форм фінансової та статистичної звітності підприємств; 
2) поєднання інформації форм фінансової та статистичної звітності з матеріалами оперативного та управлінського обліку підприємств. 
Перший підхід використовується для проведення експрес-діагностики, тобто для попередньої, негайної та зовнішньої діагностики, яка доступна широкому колу зацікавлених осіб та може здійснюватися навіть без згоди оцінюваного підприємства, на базі його публічної звітності. 
Другий підхід використовується для поглибленої (фундаментальної) діагностики та передбачає в обов'язковому порядку допуск експерта-діагноста до внутрішньої інформації стосовно діяльності підприємства. Безумовно, перелік оціночних показників, що використовується в цьому випадку, може бути досить широким та різноплановим. 
Якісні показники, які використовуються в перебігу діагностики, також можуть мати різні джерела отримання: особисті спостереження експерта-діагноста, опитування різного кола респондентів (керівники та фахівці самого підприємства, усі робітники підприємства, власники, банківські фахівці, найбільші споживачі та постачальники, незалежні експерти тощо). 
 
Залежно від методики визначення оцінюючих показників, можуть бути виділені такі методичні підходи: 
1) коефіцієнтний підхід, який передбачає розрахунок та використання різноманітних коефіцієнтів (відносних показників), що обраховуються шляхом порівняння певних абсолютних показників (наприклад, коефіцієнт абсолютної ліквідності, фінансової автономії, прибутковості тощо); 
2) індексний підхід, який передбачає розрахунок динамічних показників зміни стану об'єкта дослідження у часі (темп зростання, приросту тощо); у перебігу діагностики предметом дослідження може бути як одиничний індекс (оцінка значення відносно одиниці), пара індексів (перевірка співвідношення між ними), так і динамічний ряд індексів за певний період, вивчення якого дозволить визначити швидкість уповільнення або прискорення відповідних процесів; 
3) агрегатний підхід, суть якого полягає в обчисленні оціночних агрегатів - абсолютних оціночних показників, що розраховуються за спеціальними методиками, наприклад нормальні джерела фінансування запасів, нетто-результат експлуатації інвестицій, результат господарсько-фінансової діяльності тощо; у перебігу дослідження провадиться порівняння абсолютних значень певних пар агрегатів або перевірка їхньої позитивності. 
Залежно від методики дослідження оціночних показників знайшли розповсюдження такі методичні підходи:

     -   динамічний (ретроспективний) аналіз певних показників, який передбачає їх вивчення в динаміці;

     - порівняльний аналіз, підґрунтям якого є зіставлення фактично досягнутого значення показника із середньогалузевим або середнім по групі аналогічних підприємств;

     -  еталонний аналіз, проведення якого передбачає порівняння фактично досягнутого значення показника з певним еталоном (стандартом), який визначено як допустима (критична) межа його зміни.

Найбільш простим  вважається еталонний аналіз, однак передумовою його проведення є наявність системи еталонних значень оціночних показників.

У багатьох країнах світу національні та галузеві стандарти фінансового стану підприємств розроблюються спеціальними агентствами, асоціаціями аудиторів тощо, що значно полегшує проведення діагностики кризи конкретного підприємства.У нашій країні застосовуються або запозичені з іноземних джерел, або емпірично встановлені значення еталонів, що суттєво погіршує обгрунтованість висновків, які отримуються в перебігу їх застосування. Тому доцільним є поєднання різних методик дослідження оціночних показників. 
Залежно від методики формування узагальнюючого висновку 
стосовно наявності кризи та загрози банкрутства підприємства сучасні методичні підходи можна об'єднати у дві великі групи: 
1) які передбачають формування узагальнюючого висновку суб'єктивним шляхом; 
2) які передбачають отримання узагальнюючого висновку шляхом певної обробки результатів дослідження з окремих напрямків та на базі застосування різних методик. 
У першому випадку узагальнення проводиться особою, що здійснює діагностику самостійно (індивідуально), враховуючи усі особливості конкретного підприємства. У другому випадку використовуються спеціально розроблені методи агрегування індивідуальних результатів дослідження, що суттєво полегшує формування узагальнюючого діагностичного висновку. 
Залежно від характеру формування та спрямованості діагностичного висновку в міжнародній практиці прийнято виділяти такі види аналізу неплатоспроможності:

-   дескриптивний - який представляє результати проведеного дослідження (переважно експрес-аналіз фінансової звітності) в описовій формі;

-   нормативний - в перебігу якого діагностичні висновки формуються на основі порівняння фактичних значень показників по досліджуваному підприємству з певним нормативом або плановим показником;

-   предикативний - який носить прогностичний характер та використовується для прогнозування певних подій, наприклад визначення майбутніх доходів та фінансового становища підприємства.

Серед найбільш поширених методів формування узагальнюючого діагностичного висновку є: 
1) індексний метод, при використанні якого окремі оціночні показники переводяться в індекси шляхом порівняння з еталонними значеннями, попередньо досягнутими показниками або показниками інших підприємств, з подальшим розрахунком інтегрального індексу; 
2) бальний метод, сутність якого полягає у присвоєнні кожному оціночному показникові певної кількості балів відповідно до його фактичного значення за спеціально розробленою шкалою оцінювання; залежно від суми набраних балів формується загальний висновок відносно глибини кризи; 
3) графічний метод, застосування якого передбачає побудову деякого „поля оцінювання", його поділ на певні зони, які відповідають певному рівню ризику банкрутства та знаходження положення конкретного підприємства в межах певних зон; 
4) статистичний метод, який для отримання узагальнюючого висновку передбачає використання спеціально розроблених економіко-математичних моделей (Z-рахунку та йому подібних) на основі попередньої математичної обробки (дискримінантного або кластерного аналізу) великого обсягу статистичної інформації стосовно діяльності підприємств, що реально стали банкрутами або запобігли цій ситуації. 
Найбільш суттєвим при використанні різноманітних методичних прийомів формування узагальнюючого висновку є значущість (вагомість) окремих показників оцінки  глибини кризи підприємства.  
За засобом обробки інформації методичні розробки з питань діагностики кризового стану та загрози банкрутства поділяються на ручні (неавтоматизовані) та автоматизовані. Останні передбачають виконання усіх необхідних розрахунків та отримання діагностичного висновку на базі застосування ЕОМ шляхом використання спеціально розроблених програмних продуктів. 
 
 
 

2.Діагностування фінансової кризи на підприємстві.

Діагностику можна  розуміти і як оцінку діяльності підприємства з погляду одержання загального управлінського ефекту, і як визначення відхилення параметрів системи від раніше запланованих. 
Важливою передумовою застосування правильних антикризових заходів є ідентифікація глибини кризи.

Розвитку кризи  на підприємстві притаманні: 
- зниження ефективності використання капіталу; 
- скорочення рентабельності та показників прибутку; 
- виникнення збитковості виробництва (доволі небезпечне явище, що може загрожувати подальшому існуванню підприємства і потребує негайної санації); 
- відсутність вільних власних коштів і резервних капіталів; 
- стан гострої неплатоспроможності.

Комплексна діагностика причин розвитку кризи на підприємстві може включати наступні напрямки: 
- аналіз ефективності поточної стратегії і її функціональних напрямків; 
- аналіз конкурентних переваг компанії, її сильних та слабких сторін; 
- аналіз конкурентоспроможності цін та витрат підприємства. 
На підставі діагностичних даних на конкретному підприємстві потрібно розробити та впровадити план фінансового оздоровлення, який повинен містити слідуючі розділи:

1. План мінімізації витрат (в детальному розрізі за видами діяльності).  
2. План стимулювання продажів.                                                                                       3. План оптимізації грошових потоків (скорегований бюджет). 
4. План зменшення до обґрунтованих розмірів дебіторської заборгованості.              5. Реструктуризація кредиторської заборгованості.

2.1. Розрахунок показників моделі антикризового управління ( модель Альтмана) 

 Едвард Альтман (англ. Edward Altman, 5 червня 1941 року, США) - американський економіст, професор фінансів Нью-Йоркського університету. Едвард Альтман здобув усесвітню популярність після створення математичної формули, що вимірює ступінь ризику банкрутства кожної окремої компанії (Z score model). 
 
У своїх дослідженнях Альтман використовував дані стабільних фірм і компаній, які пізніше, протягом п'яти років, збанкрутували. Z-модель Альтмана побудована за допомогою апарату мультиплікативного дискримінантного аналізу (Multiple-discriminant analysis - MDA). Його метою було визначення можливостей використання моделі для диференціації фірм, перед якими не стоїть загроза банкрутства, і компаній з високою ймовірністю майбутнього розорення. Індекс Альтмана являє собою функцію від деяких показників, що характеризують економічний потенціал підприємства і результати його роботи за минулий період. Вперше Z-модель Альтмана, для компаній, акції яких котируються на біржі, була опублікована в 1968 році. У 1983 році була опублікована модель для підприємств які мають акції, що не котируються на біржі. 

 
Формули: 
Для компаній, акції яких котируються на біржі: 
Z=1,2x₁+1.4x₂+3.3x₃+0,6x₄+0.999x₅                                                                        (1) 
 
Для компаній, акції яких не котируються на біржі:  
Z=0,717x₁+0,847x₂+3,107x₃+0,42x₄+0.995x₅                                                                             (2)

Де: 
x1 - відношення оборотного капіталу / сумі активів 
x2 - відношення нерозподіленого прибутку / сумі активів 
x3 - відношення операційного прибутку / сумі активів 
x4 - відношення ринкової вартості акцій / заборгованості (для компаній, акції яких котируються на біржі) 
х4 - відношення балансової вартості власного капіталу / залученому капіталу (для компаній, акції яких не котируються на біржі) 
x5 - відношення прибутку / сумі активів 

Для отриманих результатів, Альтман визначив 3 інтервала: 
Для компаній, акції яких котируються на біржі. 
    Z < 1,8 - підприємства є безумовно-неспроможними 
    Z = 1,81-2,99 - зона невизначеності 
    Z > 3,0 - фінансово стійкі підприємства 
Для компаній, акції яких не котируються на біржі. 
   Z < 1,23 - підприємства є безумовно-неспроможними 
    Z = 1,23-2,90 - зона невизначеності 
    Z > 2,90 - фінансово стійкі підприємства. 
 
 
 
 
 
 
 

3. Розробка антикризових програм.

Антикризова програма  - це спеціальним чином підготовлений внутрішній документ, у якому систематизовано викладається перелік основних заходів, що планується здійснити в межах підприємства, його структурних підрозділів та функціональних служб для досягнення поставленої мети - виведення підприємства з кризового стану.

Виходячи з  суті антикризової програми в період її розробки та реалізації, актуальним завданням залишається розробка  песимістичного плану господарсько-фінансової діяльності підприємства в традиційному розумінні його змісту та структури. Таке планування господарсько-фінансової діяльності виступає як один з інструментів управління, за допомогою якого створюються передумови для досягнення цільових показників, встановлених антикризовою програмою. 
     Керівництву підприємства пропонується розробити песимістичний план фінансово-господарської діяльності підприємства, який повинен початися з розгляду ймовірності виконання плану обсягів реалізації продукції  та послуг на 2010р. в разі посилення дії фінансово-економічної кризи в Україні та накопичення  внутрішніх проблем. 
     Для подолання кризової ситуації підприємством розробляється стратегія фінансового оздоровлення. Її завдання – визначити основні напрями антикризових заходів і загальну очікувану ефективність. На основі плану фінансового оздоровлення розробляються більш конкретні документи: плани маркетингу, виробничі плани, графіки робіт та ін.  
     Внутрішня структура антикризової програми не потребує формалізації (чіткого та однозначного визначення окремих розділів), оскільки буде визначатися стадією кризи та суттю заходів, що включаються до її складу.    

 План антикризових заходів розробляється на підставі антикризової програми й являє собою форму її конкретизації та трансформації. Має містити перелік конкретних заходів, які передбачається здійснити, строки початку та закінчення, необхідні ресурси (кошти) та очікуваний результат реалізації, а також визначати відповідальну особу та виконавців.      

 Антикризова програма та план антикризових заходів мають задовольняти такі вимоги:     

 - забезпечувати комплексне вирішення питань фінансового оздоровлення та відновлення працездатності цілісного організму підприємства; 
     -  бути підпорядкованими стратегічним інтересам підприємства в цілому; 
     -  бути привабливими для зовнішніх інвесторів та забезпечувати залучення зовнішніх коштів, необхідних для їх здійснення; 
     -  встановлювати цілі, які кількісно вимірюються та можуть контролюватися; 
     -  містити рішення, що усувають існуючі проблеми і загрозу  для  функціонування підприємства; 
     -  конкретизувати завдання в розрізі структурних підрозділів та функціональних служб підприємства; 
     -  передбачати змістовні (кількісні та якісні) наслідки запропонованих заходів, можливі терміни їх отримання. 
                

  Мета антикризової програми вважається досягнутою, якщо з допомогою зовнішніх та внутрішніх фінансових джерел, проведення організаційних та виробничо-технічних удосконалень підприємство виходить з кризи (нормалізує виробничу діяльність) і забезпечує свою прибутковість та конкурентоспроможність у довгостроковому періоді.           

 З поміж багатьох різних заходів, які сприяють підтримуванню ефективної господарської діяльності підприємства, можна рекомендувати, зокрема, такі:   

1.  Організаційно-правові та соціальні: 
1.1.  Підвищення рівня відповідальності перших керівників підприємств в усіх напрямках життєдіяльності підприємства; 
1.2.  Збір конкретних антикризових заходів від управлінського персоналу структурних підрозділів, їх аналіз та запровадження; 
1.3.  Систематичне ознайомлення співробітників із поточною ситуацією (щоб не гальмувати процеси перебудови); 
1.4.  Виважена кадрова політика, підготовка кадрів, соціальний захист; 
1.5.  Впровадження гнучкого планування по обсягах і по номенклатурі як на 2010 рік, так і на перспективу 2011, 2012 роки, враховуючи зміни фінансово-економічної ситуації в країні і регіоні; 
1.6.  Використання загальнодержавних важелів впливу стосовно покращення організаційно-правового середовища;

1.7.  Співпраця з органами місцевого самоврядування та громадськими організаціями в питаннях антикризової діяльності;

1.8.  Використання альтернативних видів діяльності. 

2.  Фінансово-економічні:

2.1.   Без залучення додаткових фінансових ресурсів на підприємство (пролонгація строків сплати заборгованості, самофінансування, лізинг, продаж неефективних активів і придбання нових під ефективні нечутливі до кризи виробництва тощо); 
2.2.   Із залученням інвестицій (фінансова допомога, позики, в проектах, які мають державне значення  - державні кредити \ фінансова допомога); 
2.3.   Оптимізація податків  (наприклад, висока інфляція поточного року дозволяє провести суттєву індексацію вартості основних фондів, за рахунок чого в наступному році можна буде економити при сплаті податку на прибуток); 
2.4.    Продаж зайвого устаткування, матеріалів і залишків готової продукції; 
2.5.    Вивільнення частини неефективно використовуваних офісних і складських приміщень і здача їх в оренду; 
2.6.   Невідкладне скорочення витрат (закриття окремих нерентабельних підрозділів підприємства, оптимізація персоналу, зменшення відпускних цін та виробництво продукції, яка гарантовано може бути реалізована); 
2.7.    Розробка дієвих заходів економії всюди і у всьому (конкретно для кожного підрозділу основного виробництва, інфраструктурних підрозділів, адмістративного персоналу тощо); 
2.8.    Затвердження заходів по енергозбереженню; 
2.9.    Посилення роботи з дебіторами і кредиторами; 
2.10.  Пошук та формування фінансових ресурсів для проведення антикризових заходів  виробничо-технічного характеру;

2.11.  Оптимізація використання вільних грошових коштів:

-  першочергове погашення гривневих зобов’язань; 
-  організація експортноорієнтованих виробництв; 
-  організація робіт з покращення ОФ при закупівлі здешевлених будматеріалів; 
-  впровадження заходів з енерго- та ресурсозбереження; 
-  зважена депозитна політика.

3.  Маркетингові: 
3.1.   Перегляд маркетингової стратегії (пошук більш ефективних способів пошуку замовлень); 
3.2.   Запровадження професійного маркетингу, для чого потрібно:

-    сформувати систему управління підприємством, орієнтовану на вимогу ринку; 
-    провести перекваліфікацію (або підвищення кваліфікації) керівників відділів збуту, постачання, виробничого, планово-економічного та інших; 
-    створити відділ маркетингу та відокремити його від відділу збуту; 
-    запровадити сучасну систему просування продукції на ринок; 
-    розробити регіональну збутову політику.               

 Створення  служби маркетингу на підприємстві  не означає автоматичного поліпшення  ситуації. Практика довела, що маркетингова  група, створена формально, ніколи не виведе підприємство з кризи. 

4.  Виробничо-технічні:

4.1.   Робота підприємства навіть з мінімальною рентабельністю і на власні кошти; 
4.2.   Модернізація та оновлення виробничих фондів у найбільш економічно ефективних напрямках виробництва ; 
4.3.   Освоєння виробництва нових предметів праці, яких потребує ринок; 
4.4.   Поліпшення якості продукції; 
4.5.   Покращення організації праці, введення напружених норм і нормативів в основу виробничих процесів; 
4.6.   Удосконалення роботи інфраструктурних підрозділів (енерго- та водозабезпечення, транспортних підрозділів та  служб матеріально-технічного забезпечення); 
4.7.   Пошук антикризових резервів виробництва із залученням персоналу з відповідним стимулюванням активних працівників; 
4.8.   Всебічна «українізація» виробництва, корпоративне кооперування; 
4.9.   Переорієнтація підприємства на задоволення потреб держави, внутрішня та зовнішня диверсифікація.

 
5. Економічна безпека  підприємства.        

 Для запобігання  кризових явищ на підприємстві, необхідно постійно слідкувати за економічною безпекою підприємства рівень якої залежить від ефективності керівництва, гнучкого управління, вибору самої системи управління та кваліфікації спеціалістів. 
Виходячи з виробничої програми діяльності підприємства, напрямків стратегічного його розвитку, важливості забезпечення споживача своєю продукцією,  підприємство повинно розробити власну довгострокову стратегію формування високого рівня економічної безпеки підприємства. За основу такої програмної довгострокової стратегії беруться основні чинники, що формують належний рівень економічної безпеки підприємства. 

Табл. Типовий формат антикризової програми  
 
 
 
 
 
 
 

Розрахунково-аналітична  частина 

1.Організаційна  характеристика підприємства ’’ІГМАР’’. 

Товариство з обмеженою відповідальністю  ’’ІГМАР’’ засноване згідно з рішенням Засновників ( Учасників ), громадян України,  протоколом №1 від 27 березня 1992 року, з метою одержання прибутку внаслідок своєї господарської діяльності та використання його в інтересах Засновників. Товариство з моменту його державної реєстрації є юридичною особою, створене за законодавством України і діє на підставі чинного законодавства України, Закону “Про господарські товариства’’,Статуту та Установчого договору. 

Засновниками Товариства є фізичні особи, зазначені в Установчому договорі про створення та діяльність товариства з обмеженою відповідальністю ’’ІГМАР ’’.

Товариство самостійно залучає і використовує матеріально-технічні, фінансові, трудові, природні та інші види ресурсів. Товариство здійснює облік результатів  своєї діяльності, веде облік, складає та подає звітність в установленому порядку до державних органів.

Для вирішення  статутних завдань у відповідності  з основним предметом і метою Товариство здійснює такі два основні напрями діяльності:

1. Виробництво упаковки для квітів , що належить до інших виробництв.
2. Здавання в оренду власного нерухомого майна.

Для забезпечення діяльності Товариства за рахунок внесків  Учасників створений статутний  фонд товариства у розмірі 218 тис. грн. 00 коп.

Товариство є  власником:

- майна та коштів, переданих йому Учасниками;

- майна, що  було придбане в процесі діяльності Товариства;

- продукції виробленої  товариством, внаслідок господарської діяльності;

- одержаних доходів  від здійснення операцій по оренді нерухомого майна та іншої фінансово-господарської діяльності;

- іншого майна,  набутого на підставах, не заборонених  законом.

Управління Товариством  здійснюється Зборами Учасників  Товариства та Директором Товариства.

Вищим органом  управління Товариством  є Збори Учасників. Трудові відносини Товариства з членами трудового колективу встановлюються чиним законодавством України. 
 
 

2. Аналіз витрат і собівартості промислової продукції.

Важливим показником, який характеризує діяльність промислового підприємства є собівартість.  

Собівартість — це поточні витрати на виробництво і реалізацію продукції в грошовому вираженні. 

Від рівня собівартості залежать фінансові результати діяльності підприємства, темпи розширеного відтворення, фінансовий стан підприємства. 
Аналіз собівартості продукції дозволяє з’ясувати тенденції зміни даного показника, виконання плану по його рівню, визначити вплив факторів на його приріст і на цій основі дати оцінку роботи підприємства по використанню можливостей зниження собівартості продукції. 
Об’єкти аналізу собівартості продукції можна класифікувати за певними ознаками (рис.1)