Дослідження ЛСГ “Cat” в поетичній збірці Т.С. Еліота “Old Possum’s Book of Practical Cats”

Зміст

Вступ

Структури знань, представлені у мові та мовленні, досліджуються в когнітивній лінгвістиці – галузі мовознавства, що вивчає способи отримання, обробки, зберігання та використання вербалізованої інформації. З метою з’ясу-вання цих питань пропонуються нові підходи до розгляду мовного матеріалу. При цьому попередні доробки традиційної семантики узагальнюються та реінтерпретуються з огляду на нові досягнення як мовознавства, так і суміжних із ним наук.

Ідеї та принципи семантичного аналізу мови, які надалі були об’єднані під загальною назвою дослідження семантичного поля, виникали і складались поступово. Вони беруть свій початок в кінці ХІХ- на початку ХХ століть. Формулювання цих ідей та принципів ми знаходимо в працях А.А.Потебні, М.М.Покровського, Р.М.Мейера, Й.Тріра, Г.Штерберга, Г.Ібсена, В.Порціга, А.Йолеса та інших.

Основний зміст підходів до аналізу та опису лексичної семантики полягає в тому, що поступово утверджувався системний погляд на значення слів, який знайшов своє вираження у «методі семантичного поля».

Основоположником цього методу вважається німецький вчений Й.Трір.

  Тема курсової роботи – Лексико-семантичне поле “Cat”  в поетичній збірці Т.С. Еліота “Old Possum’s Book  of Practical Cats”

Актуальність роботи зумовлена її спрямованістю на розв’язання проблеми моделювання вербалізованих знань.

Об’єктом дослідження є лексико-семантичне поле (ЛСП) “Cat” в поетичній збірці Т.С. Еліота “Old Possum’s Book  of Practical Cats”

Мета дослідження полягає в реконструкції концептуальної моделі поняттєвої категорії  ‘Cat’ шляхом аналізу значень слів, які утворюють ЛСП, а також у застосуванні цієї моделі для пояснення ряду семантичних явищ, що відстежуються в аналізованій лексичній групі.

Для аналізу фактичного матеріалу застосовано методологічні засоби семантичних досліджень, до яких належать дефініційний аналіз, метод ступінчастої ідентифікації значення й метод компонентного аналізу.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній докладно проаналізована численна група іменників сучасної англійської мови, які відносяться до ЛСП ‘Cat’.

Теоретичне значення курсової роботи зумовлене розробкою сформульованих у когнітивній лінгвістиці сучасних концепцій, перспективних щодо подальших досліджень у галузі лінгвістичної семантики.

Практична цінність роботи полягає в можливості застосування її результатів на практичних заняттях з лексикології та домашнього читання.

Робота складається з вступу, двох розділів, висновків, списку бібліографічних джерел та додатку.

Розділ І.  Лексико-семантичне поле у світлі когнітивної лінгвістики.

1. Поняття про лексико-семантичне поле

Відповідно до досліджень, виконаних у руслі традиційної семантики (В.В. Акуленко, О.В. Бондарко, З.Н. Вердієва, Р.М. Гайсіна, О.В. Гулига та Є.І. Шендельс, Н.Г. Долгих, Л.О. Новіков тощо), лексико-семантичне поле об’єднує ряд мікрополів – словесних угруповань, що співвідносяться з підкатегоріями (парцелами) у межах загальної поняттєвої категорії. Серед мікрополів вирізняються ядерні та периферійні. Ядерне мікрополе містить слова, які систематично експлікують категорію і представляють її найбільш однозначно. У периферійних мікрополях зосереджено одиниці, значення яких меншою чи більшою мірою відхиляються від семантики ядерного мікрополя, що надає периферії ЛСП вигляд прошаркового утворення. Віддалений прошарок периферії поля є маргінальним, він перетинається з периферією інших полів. Цей чинник свідчить про наявність міжпольових реляцій та безперервність семантичного простору мови [25, 22]. 

Між мікрополями ЛСП встановлюються вертикальні та горизонтальні зв’язки. Вертикальні зв’язки ґрунтуються на ієрархічних семантичних відношеннях між одиницями поля: конкретні значення залучаються до значень більш загальних, що відтворено такими феноменами мови, як гіпонімія та партонімія. Горизонтальні зв’язки мають місце між одиницями мікрополів, які є суміжними в ієрархічній структурі (О.В. Гулига та Є.І. Шендельс, М.В. Нікітін, R.E. Grandy, E.F. Kittay). Взаємодія мікрополів на їх периферійних ділянках відстежується в мовних явищах полісемії та синонімії/антонімії (О.Г.Беляєвська, А.В.Кузнєцов, Е.М. Меднікова, Л.О. Новіков, Д.М. Шмельов, J.Aitchison). Гіпонімія, партонімія, полісемія та синонімія як основні типи семантичних відношень між одиницями ЛСП потребують розгляду у взаємозв’язку, а також пояснення з урахуванням специфіки концептуальної моделі поняттєвої категорії, яка є підґрунтям поля. При реконструкції такої моделі доцільно звернутися до положень когнітивної лінгвістики [39, 127].

Об’єктом досліджень у когнітивній лінгвістиці є вербалізовані знання про світ, тобто пойменовані концепти, в яких представлено суб’єктивний образ об’єктивної дійсності. Вивчення вербалізованих знань відбувається за допомо-гою різних методик концептуального аналізу, який є логічним продовженням семантичного аналізу. Обидва види аналізу спрямовані на дослідження значен-ня. Однак якщо для семантичного аналізу достатнім є виявлення семантичних компонентів, які сприяють адекватному тлумаченню знака, то кінцевою метою концептуального аналізу стає побудова концептуальної моделі того інформа-ційного фрагмента, який фіксується знаком [9, 24]. Для цього елементи значення мають бути особливим чином угруповані, впорядковані та взаємопов’язані (С.А. Жаботинська, О.С. Кубрякова). Інструментами такого впорядкування є концептуальні структури: пропозиції, фрейми, сітки, прототипні моделі тощо. При цьому базовими структурами вважаються фрейми та прототипні моделі.

1. Лексико-семантичне поле як структурний компонент

Ідеї та принципи семантичного аналізу мови, які надалі були об'єднані під загальною назвою дослідження семантичного поля, виникали і складались поступово. Вони беруть свій початок в кінці ХІХ- на початку ХХ століть. Формулювання цих ідей та принципів ми знаходимо в працях А.А. Потебні, М.М. Покровського, Р.М. Мейера, Й. Тріра, Г. Штерберга, Г. Ібсена, В. Порціга, А. Йолеса та інших.

Основний зміст підходів до аналізу та опису лексичної семантики полягає в тому, що поступово утверджувався системний погляд на значення слів, який знайшов своє вираження у «методі семантичного поля». Основоположником цього методу вважається німецький вчений Й. Трір. Він розглядав мову окремого періоду як сталу та відносно замкнену систему, в якій слова мають певний зміст, і цей зміст не ізольований, залежать від інших слів, поєднаних з ними.  Й.Трір розрізняв "понятійне" та "словесне" поля. Під понятійним полем він розумів структуру окремої понятійної сфери чи низки понять, які наявні у мовній свідомості, що не має у мові своєї, особливої, відповідної їй зовнішньої форми виявлення. Слово виявляє значення тільки всередині цілого поля і завдяки цьому цілому [34, 29-30]. Словесне поле утворене зі  слова та понятійно споріднених з ним слів, підпорядковується різною мірою замкненому понятійному комплексу, внутрішній поділ якого представлений у поділеній структурі словесного поля. На думку багатьох мовознавців, межа між понятійним і словесним полями, як і термінологія Й.Тріра, не є чіткою. Ідеї Й.Тріра знайшли подальший розвиток у працях німецького лінгвіста  Л.Вайсгербера.

Ульман вважає, що у формуванні теорії поля найближче до Й.Тріра стоїть Г. Ібсен. Насправді ж підхід Ібсена до питань існування поля цілком відрізняється від тріровського. Г. Ібсен вперше вжив термін «смислове поле» щодо групи слів-назв металів у східних мовах. Він вважав, що одну семантичну групу утворюють тільки ті споріднені за змістом слова, які однаково оформлені, тобто завдяки смисловій близькості отримали однакове морфологічне оформлення.

Інакше розглядає «семантичне поле» В. Порціг. Ним були висунуті на перший план слова як самостійні мовні одиниці та основні, найхарактерніші зв'язки їх значень, що виявляються у словосполученнях і деривації слів. В.Порціг намагався виявити зв'язки, які закладені в самих значеннях слів (наприклад, «цілувати» пов'язано з «губи», «хватати» пов'язано з «рука»). «Його поля – прості співвідношення, які складаються з дієслова та суб'єкта чи об'єкта або прикметника і іменника» [21, 40]. При цьому домінуючими є слова, здатні виражати ознаки і виконувати предикативну функцію, тобто дієслова та прикметники. Отже, тільки дієслово та прикметник може бути ядерним елементом «семантичного поля». Саме ж поле включає в себе ті мовні елементи, які сполучаються з ядерним. Таким чином, «семантичне поле» Порціга ґрунтується на валентних властивостях слів і являє собою синтагматичні утворення, на відміну від парадигматичних полів Тріра [34, 40].

У сучасному мовознавстві семантичне поле визначається як сукупність мовних (головним чином лексичних) одиниць, які об'єднані спільністю змісту (деколи також спільністю формальних показників) і відображають понятійну, предметну або функціональну подібність позначуваних явищ.

        Семантичне поле характеризується такими основними властивостями: 
1) наявністю семантичних відношень (кореляцій) між складовими його словами;  
2) системним характером цих відношень;

3) взаємозалежністю та взаємообумовленістю  лексичних одиниць;

4) відносною автономністю поля;

5) безперервністю позначення його  смислового простору;

6) взаємозв'язком семантичних полів  у межах всієї лексичної системи [13, 42]. 
        Розглядаючи семантичне поле, варто зупинитись на його структурі. У структурі семантичного поля можна виділити такі частини:  
1) ядро поля, що представлене родовою семою – компонентом, навколо якого розгортається поле. Оскільки ядро є лексичним вираженням смислів, або семантичних ознак, воно може замінити кожен із членів парадигми, будучи представником усієї парадигми;

2) центр поля складається з  одиниць, які мають інтегральне, загальне з ядром і між собою, значення;

3) периферія поля складається  з одиниць, що є найвіддаленішими за своїм значенням від ядра. Вони деталізують та конкретизують основне значення поля. Зазвичай периферійні елементи перебувають у зв’язку з іншими семантичними полями, утворюючи при цьому лексико-семантичну цільність мовної системи;

4) фрагменти поля є вертикальною ядерною і центро-периферійною структурою, яка за своєю семантикою утворює окрему гіперо-гіпонімічну структуру однотипного/різнотипного складу.

Рівень сучасних досліджень дозволяє представити структуру семантичного поля за допомогою статистичних методів [1, 76].

1.1.2. Поняття про фрейм

Фрейм є моделлю, що репрезентує інформацію про стереотипні явища або ситуації (М. Мінський, Ч. Філлмор, Blake). Поняттєві елементи (слоти) фрейму й зв’язки між ними залишаються незмінними, у той час як наповнення слотів може бути різним. Залежно від характеру зв’язків між елементами фрейму вирізняються базові типи фреймових структур. До них належать предметно-центричний, акціональний, партонімічний, гіпонімічний та асоціа-тивний фрейми (С.А. Жаботинська). Пропозиція є будівельним блоком фрейму, а сам фрейм (субфрейм) може бути складовою концептуальної сітки (Ф. Джонсон-Лерд, Ю.М. Караулов, Ю.Г. Панкрац, Е.Ф. Скороходько, Г. Скрегг) [39, 134].

        Фреймові та сітьові моделі організують інформацію у прототипних категоріях. Прототипна категорія містить концепти, які відповідають її змістові більшою або меншою мірою (G. Lakoff, E. Rosch, J. Taylor, А. Wierzbicka). Залежно від цього вони відносяться до центральної або периферійної зони категорії. Такий принцип організації концептів наближує прототипну категорію до польового утворення. Центральна зона категорії структурується на базі цент-ральної схеми (пропозиційного фрейму або міжфреймової сітки). Периферійні зони категорії формуються на підставі моделей, що є трансформаціями цент-ральної схеми (G. Lakoff). Трансформація генералізації передбачає узагальнення інформації у центральній схемі, тоді як трансформація специфікації приводить до деталізації інформації у цій схемі – принцип, що є релевантним для будь-якого ієрархічного утворення.  

  Таким чином, методи концептуального аналізу органічно узгоджуються з попереднім доробком у галузі семантичних досліджень ЛСП. Завдяки засто-суванню методів концептуального аналізу, що уможливлюють побудову моделі поняттєвої категорії, яка є підґрунтям ЛСП, ці доробки можуть дістати більшу чіткість і конкретність [11,40].

1.2. Склад та значення  слова. Типи значень

1.2.1. Фонетичний склад  та значення слова

Звукова форма має закріплене за нею (умовно, історично, етимологічно чи звуконаслідувально) значення. Більшість слів повсякденного вжитку можна прослідкувати до їхніх прамовних коренів, що вже і зробленно. Слова, які поєднані з конкретними речами, у безпосередній їх реалізації - мовленні чи письмі - викликають уяву і мовця, і слухача. Тому при вивченні фонетичної форми важливу роль відіграє співвіднесення - процес, що ним людина користується все своє життя, якими б фонетично різними ці форми не були [10,11].

1.2.2. Типи значень

Лише як мовна категорія значення охоплює всі об'єкти людського знання, уяви і вислову. У мовознавстві під значенням розуміли назву предмета, уяву про предмет, поняття, різноманітні стосунки (головним чином, між знаком і предметом), функцію слова, інваріант інформації, відображення дійсності. Значення у його широкому розумінні розбиває на сім складових частин Д.Ліч [46, 112]: логічне або концептуальне, яке пов'язане з семантичним досвідом, коннотативне, стилістичне, афективне, рефлектне, колокативне (ситуативне) і тематичне. Значна увага приділяється граматичному значенню.

1.2.3. Граматичне значення

Слова, що належать до одного граматичного класу, мають, як правило, спільні риси. Ряд слів, скажімо, fact, book, face, number, при набуванні ознак множини чи родового відмінка об'єднується спільністю граматичних ознак і значенням морфеми, що охоплює морфологічні перетворення в один ряд подібності. Звідси форми facts, books, faces, numbers мають граматичне значення множини, форми fact's, book's, face's, number's - граматичне значення родового відмінка тощо. Граматичне значення мають часові форми дієслів, ступені порівняння прикметників тощо [256, 54].

Граматичне значення - це значення формальної віднесеності слова, яка виражена залежними морфологічними елементами, що окремо не вживаються, наприклад, -s у house-s, -ing у writing тощо.

Для кожного вислову обов'язкові граматичні значення часу, числа, відмінка, виду, порівняння тощо. А.К. Жолковський до граматичних значень відносить і абстрактні значення контакту, володіння, знання, відчуття, волі, бажання, реальності, потенціальності, уміння [17, 14-16].

 Таким чином, граматичне значення  визначається наявністю певних морфологічних ознак, спільних для форми цілого ряду слів. У процесі утворення мовного потоку граматичні значення поєднуються з лексичними.

1.2.4. Лексичне значення

Кожне слово, крім своїх граматичних зв'язків, має лексично-семантичне значення (зміст), історично або умовно закріплене. Воно може означати один чи кілька об'єктів, мати різні емоційні характери, зрештою, усе те, що належить до значення. У противагу граматичному значенню, воно тотожне у граматично різних формах. Усі форми слів house, houses, house's, наприклад, пов'язані з поняттям житла.

Лексичне значення - це відбиток предмета реальної дійсності, яке стає фактом мови внаслідок утворення постійного зв'язку змісту з формою, у якій воно реалізується, входить до струкури мовної одиниці як ознака, спільна для всіх мовних ситуацій. «Лексичне значення - це не засіб реалізації якоїсь величини, а її наявність» [3, 45].

Прямі, номінативні значення безпосередньо пов'язані з поняттями. Їм властива і лексико-семантична узагальненність. Так, у слові land визначаються три основні значення:

earth, ground, soil;

country, fatherland, nation;

province, district, region, territory, tract, plot;

звідси ці значення виводимо, як земля взагалі, земля людей і частина землі, теріторія [45, 14]. Решта значень для цього слова є сукупністю лексико-семантичних варіантів.

Сукупність лексичних і граматичних значень складає лексикограматичну структуру слова.

Лексичне значення слова не є однорідним. У лексикології під цим поняттям об'єднують:

• предметно-логічне;
• номінативне;
• емоційно-експресивне;
• контекстуальне.

Предметно-логічне значення слова, яке також називають основним або прямим, - це вираження словом загального поняття про предмет або явище через одну із його ознак. Слова-поняття, які мають предметно-логічне значення, найчастіше представлені у словниках декількома аналогами.

Номінативне або називне значення слова називає окремо взятий предмет. Оскільки номінативне значення мають власні імена, географічні назви, реалії, тобто слова-назви, а не слова-поняття. то природно, що саме слова цієї категорії звичайно перекладаються постійними рівнозначними відповідниками, тобто еквівалентами.

Експресивне значення може бути закладене у самій семантиці деяких слів. Візьмемо, для прикладу, такі англійські слова як mother, radiant, to love або українські батьківщина, ласкавий, веселий. Експресивне значення слова викликає почуття, емоції, певне відношення до даного предмету або явища. Такі слова як радість, веселий, війна, сумувати звичайно викликають у всіх людей одинакові емоції. Можна сказати, що такі слова мають об'єктивне експресивне значення. Об'єктивне експресивне значення може також вижатися і формою слова, суфіксом, що надає слову емоційного відтінку - рученька, ручисько; doggie, brooklet [47, 4].

1.2.5. Денотативне і коннотативне значення

Якщо значення співвідноситься з данним референтом і вказує на поняття, воно є денотативним. Денотативне значення може змінитися в історичних періодах, тобто діахронно, а у синхронному плані воно стійке і постійне. Воно досить спільне для усіх носіїв мови, хоча останні мають про нього неоднакову уяву [43, 112].

Денотативне значення пов'язане безпосередньо з денотатом - об'єктом визначення. Об'єкти, що їх визначає мовне значення, неоднорідні.

Коннотативне значення - це відносна комунікативна цінність мовної одиниці, яка часто знаходиться поза концептуальним змістом. Наприклад, до коннотативного значення слова woman англійський мовознавець Д.Ліч відносить не лише фізичні, але і психічні і суспільні характеристики (суспільність, материнські інстинкти); їй можуть бути властиві риси, які швидше типові, ніж незмінні (багато розмовляє, має досвід куховарства, носить властивий їй одяг). Коннотативне значення охоплює удавані властивості: жінці приписуються такі ознаки як слабка, плаксива, боязка, емоційна поряд з такими рисами як м'яка, лагідна, чуйна, працьовита. Коннотації змінюються залежно від часу і оточення, від особи до особи у тій же мовній спілці [46, 134].

Як додатковий зміст мовної одиниці, коннотація існує у вигляді параллельних семантичних відтінків, які накладені на основне значення. Вона відбиває різні експресивні, емоційні та оцінювальні обертони і може надавати певного описового відтінку всьому вислову.

1.3. Мотивація  значення

Високий ступінь абстрагування, що властивий значенню, його гнучкість у лексичних зв'язках з іншими одиницями словника у значній мірі визначаються мотиваційними особливостями лексичних одиниць. Загальновизнаними є чотири види мотивації: фонетико-морфологічна, етимологічна, морфологічна та зумовлена семантичним полем [43,331].

Фонетико-морфологічна мотивація, або наслідувальна, спирається на явище звуконаслідування. Її найпереконливіші випадки реалізації відносять до прямого наслідування природних звуків. Існує, як відомо із загального мовознавства, звуконаслідувальна теорія походження і розвитку мови. Так, серед англійських дієслів із значенням “бити” є набори, що об'єднуються єдиним інваріантом, який зберігає остаточні явища звуконаслідувального характеру, поєднані з звуковою мотивацією, наприклад: whip, whack, swish, slap. У структурі значення цього ряду є компоненти, поєднані як з дією особи, так і свистом повітря, що його розтинає зброя або батіг. Залишки ономатопеї спостерігються і в словах, які означають зіткнення (речей, транспорту і подібне). Лексико-семантичне значення ряду слів супроводжується звуковими ефектами. Про сучасну продуктивність цієї мотивації говорити важко, оскільки вона склалася історично [3, 112].

Проте залишки звуконаслідування у мові досить міцні - вони лише стерлися у процесі довгого вжитку.

Етимологічна мотивація, що заснована на зв'язку слова з історичними джерелами - словами, які існували у мові раніше. Визначення початкового значення і подальший його розвиток - невід'ємна частина історичного дослідження значення. Етимологічно значення власне англійських слів складають дійсний грунт мови. Їх можна прослідкувати до найдавніших писемних пам'ятників і навіть до реконструйованих праіндоєвропейських джерел. Значення таких слів як shine, bid, bind, bear, fare, fall денотативно не змінилося протягом відомого нам часу їхнього вживання. Серед власномовних слів вирізняємо такі, що мають первинне етимологічне значення, наприклад, ache, яке з самого початку означало to throb with pain, та слова, значення яких інтегрувало якісь інші початкові значення: acre, наприклад, у давньоанглійській мові означало field - поле. Етимологічні дані відсутні лише в поодиноких словах, як, наприклад, у слові dodge.

Морфологічна мотивація стосується лише слів, що складаються з більше, ніж однієї морфеми.

Морфологічна мотивація реалізується за допомогою словотворчих морфем, особливо суфіксів. Слова scholarly, kingly, soldierly вважаються морфологічно умотивованими, оскільки до іменникових основ додається суфікс -ly, який одночасно претворює іменник у прикметник і надає слову ознак, притаманих як іменникові, так і прислівникові [44, 83].

Мотивація, зумовлена семантичним полем - найскладніший тип мотивації. Окреме значення лексеми або один із компонентів цього значення може набирати переваги над рештою компонентів чи, навіть, над прямим визначенням у контексті. Інколи слово набуває нового значення, що відрізняється від традиційного, умотивованого етимологічно. Тому цей тип мотивації у значній мірі грунтується на стосунках слова з позамовними реаліямиі функціональних зв'язках нового семантичного угрупування. Так, нового значення у наш час набули слова загальновживані слова chip i card.

Мотивація семантичного поля особливо важлива для визначення інваріанта - значення, спільного для споріднених понять. Так, значення, to dance є інваріантним серед лексико-граматичного об'єднання dance, frolic, jive, waltz, shimmie, boogie-woogie, glide, rock, twist. Інваріантне значення мотиваційно ширше від спільного синонімічного значення, проти інваріанти можна розрізняти навіть серед синонімічного ряду. У ряді синонімів із значенням “рухатись” існують два протиставлені інваріанти: - arrive, come, reach.

Такі головні мотиваційні особливості значення слова [9, 30].

1.4. Зміна значення  слова

“Протягом відомої нам історії розвитку більшість слів, бодай частково, змінювала своє значення. Слова, як правило, набувають нових значень, інколи втрачаючи при цьому значення старі.” [2, 88]

Розглядаючи слова act i chart діахронно, доходимо висновку, що їхні значення змінились. Chart, яке початково означало “уклад, хартія”, набуло значення “схема, карта”. Слово act, яке означало (і означає тепер) “дія”, поступово набуло значення “закон”, що особливо характерно для новітнього часу [41,112].

В інших випадках старе значення продовжує співіснувати з новим, і в таких випадках виникає багатозначність або полісемія.

Дуже важливо розрізняти між лексичним значенням слова у мовленні та його семантичною структурою у мові. Значення у мовленні контекстуально. Якщо досліджувати, наприклад, слово bother у нижчеслідуючому: Life doesn't often bother to be charming since childhood has passed (Braine), ми бачимо його у у певному контексті, що уособливлює його і робить можливим тільки одне значення: “to take the trouble”. Це поняття отримує іронічне емоційне забарвлення, яке викриває протагоністичний погляд на життя як цинічний і песимістичний. Це забарвлення слова bother поєднується із загальноприйнятим стилістичним тоном. Так як будь-яке слово фактично має тільки одне значення, воно моносемантично, але воно може нести складене поняття або емоції багатьох видів [6, 38].

Полісемія існує тільки в мові, але не в мовленні. Сумарні підсумки багатьох контекстів, де слово може зустрітися, дозволяє нами простежити і записати випадки ідентичного значення і випадки розходження у значенні. Вони регіструються і класифікуються лексикографами і їх можна знайти у словниках.

Наприклад, ми читаємо, що bother має два значення як дієслово:

1) to worry or to cause trouble

2) to take trouble

Слово, яке має більш, ніж одне значення у мові, називається полісемантичним.

Полісемія не пов'язана з комунікативною функцією мови, тому що в кожному окремому випадку ситуація і контекст, тобто, середовище слова, залишає тільки одне з усіх можливих значень і робить мовлення однозначним.

Полісемія наслідувальна у самій природі слів або понять, тому що вони завжди містять у собі узагальнення декількох рис об'єкту. Деякі з цих рис притамані й іншим об'єктам. Звідси можливість ідентичних назв для об'єктів, яким властиві загальні риси.

Таким чином, полісемія - це характеристика багатьох слів у багатьох мовах, якими б різними вони не були. Але вона більше властива англійській мові, ніж російській, завдяки односкладовій природі англійських слів та домінуючій кількості кореневих слів.

Чим більше відносна частотність слова, тим більше число елементів, які складають семантичну структуру, тобто тим більш полісемантичим воно є. Ця регулярність, звісно, статистична, а не стала [3, 52].

Висновки до Розділу І

Мова складається із слів, і слово є однією з основних одиниць мови.

Слово характерізується насамперед одним чи кількома лексичними значеннями.

Лексичне значення слова - це його реальний зміст, тобто те, що це слово називає.

Граматичне значення слова - це відомості про належність цього слова до тієї чи іншої частини мови, а також про граматичні ознаки цієї частини мови, які змінюють форму слова (рід, число, відмінок, вид, час тощо).

Було б неправильним вважати, що слово є тільки «ярликом», що позначає окремий предмет, дію чи якість. Семантична структура слова набагато складніша. Добре відомо, що багато слів мають не одне, а декілька значень. Явище багатозначності слів — широке, і точна «предметна віднесеність» чи найближче значення слова є по суті вибором потрібного значення з ряду можливих. Частіше за все це уточнення значення слова чи його вибір здійснюється семантичними маркерами, які уточнюють значення слова і відділяють його від інших можливих значень. Як правило, ця функція визначається певною ситуацією чи контекстом, а іноді тим тоном, яким це слово вимовляється. Факт багатозначності слів не вичерпується тільки явищем полісемії слова. Найбільш істотним є те, що поряд з прямим «референтним» («денотативним») значенням слова ще є «асоціативне» значення. Таким чином, слово стає центром для цілої сітки образів, які мовець чи слухач затримує, щоб вибрати потрібне значення.

Поряд з поняттям «значення» застосовується поняття «смисл», яке відіграє важливу роль для аналізу проблеми мови й свідомості. Для класичної лінгвістики «значення» і «смисл» були майже синонімами і, як правило, застосовувалися однозначно. Під «значенням» розуміється система зв'язків, що об'єктивно сформувалася в процесі історії. Засвоюючи значення слова, ми засвоюємо загальнолюдський досвід, відображаючи об'єктивний світ. «Значення» — це стійка система узагальнень, що стоїть за словом, однакова для всіх людей; причому ця система може мати тільки різну глибину, різну узагальненість, але вона обов'язково зберігає незмінне «ядро» — певний набір зв'язків.