Зміст  
 
 

Вступ

     Актуальні проблеми: Становлення і розвиток України як сучасної Європейської держави можливі за умови гарантування її національної безпеки. Військова безпека, як одна з її найважливіших складових, поряд з економікою, економічною, політичною та іншими видами безпеки, детермінується не лише об’єктивними, але й суб’єктивними факторами, перш за все, людським фактором, рівням підготовленості молоді до захисту держави.

     Економічний та духовний розвиток України можливий тільки за умови гарантування її національної безпеки та суверенітету. Гарантом державної безпеки виступають Збройні  Сили України.

     Підготовка  молодих людей до служби в армії, до виконання свого громадянського обов’язку, до захисту України – одна з головних завдань держави. Оборона країни від збройної агресії відноситься до найважливіших функцій держави і справою всього народу України. Захист України – конституційний обов’язок кожного громадянина [7, 878].

     Гарантом  військової безпеки держави виступають збройні сили. Їх боєготовність визначається об’єктивними (розвиток бойової техніки, озброєнь, організація навчально-бойової  діяльності) та суб’єктивними факторами. Останній відіграє вирішальну роль і характеризується рівнем мотивації старшокласників до захисту України.

     З огляду на це, мотивація юнаків до служби в Збройних Силах України (ЗСУ) –  є одним з найголовніших завдань  держави.

     Стан  проблеми: Нинішня ситуація у сфері дослідження мотивації юнаків до служби в Збройних Силах України в цілому характеризується відсутністю праць. Підготовка юнаків до захисту держави розглядається більшістю дослідників не як концептуальна діяльність, а лише як така, що певною мірою відокремлена від процесу формування цілісної особистості. Таким чином, не достатньо вивчена психологія мотивації юнаків до військової служби. Готовність особистості до підтримання військової безпеки України зумовлюється ступенем її мотиваційної готовності до військової служби. На превеликий жаль, на сьогодні рівень мотивації свідомості молоді залишається низьким.

     Об’єктом  даного дослідження є старшокласники, які навчаються і проживають в селі Сьомаках, а також учні, які проживають в м. Хмільник і навчаються в ПЛСП, і також учні школи №4 м. Хмільник.

     Предметом дослідження виступає мотивація старшокласників до військової служби.

     Теоретична  цінність дослідження  полягає:

1. в уточненні понять „військова служба”, „військова діяльність”, „військова дисципліна”, „мотивація”;
2. проведення таких методик на визначення мотивації:

1. методика визначення мотивації допризовної підготовки учнів;
2. методика визначення мотивів строкової військової служби;

3. в виявленні закономірностей процесу мотивації особистості до військової служби.

     Розділ І. Психологічна характеристика військової служби

     1.1. Соціально-психологічний  аналіз військової служби та  процесу підготовки особистості  до неї.

     Людина  задовольняє свої життєві потреби  через активну взаємодію з  навколишнім середовищем. Основними видами людської діяльності є праця в її різних виявах і спілкування. Від них походять усі інші види діяльності: гра, навчання, військова служба. Споконвічною потребою людини, суспільства біла потреба жити в мирі, спокої. Вона вимагала пошуку шляхів і засобів, у тому числі і військових, що гарантували б безпеку.

     Військова служба у Збройних Силах – це дуже важливий вид діяльності, покликаний гарантувати національну безпеку  України [29, 360].

     Науково-теоретичний  аналіз готовності юнаків до служби в ЗСУ неможливий без глибокого системного аналізу понять „військова служба” та „військова діяльність”. Під військовою службою в подальшому будемо розуміти строкову військову службу юнаків у різних державних військових формуваннях України. Аналіз наукової, військової літератури свідчить, що поняття "військова служба" та "військова діяльність" більшістю науковців, військових психологів ототожнюється. Дотепер ще не зроблено чіткого визначення, системного соціально-психологічного аналізу понять військова служба і військова діяльність.

     Військова діяльність інтерпретується багатьма вченими як синонім виразу "військова  служба" [27, 86].

      В інших джерелах військова діяльність розглядається, як правило, як бойова діяльність [11, 97].

      Глибоко зрозуміти сутність військової служби можна лише вивчивши її як цілісну єдність таких окремих характеристик:

1. зовнішніх, соціальних (практичних);
2. психологічних;
3. фізіологічних.

      Вони  між собою взаємопов'язані і  взаємо-обумовлюють одна одну. Зупинимось на аналізі походження слова „служба”, "військова служба". В тлумачному словнику В. Даля "служба" — це діяльність, життя для інших, корисна справа, послуга (Толковый словарь в 4-х томах. М.: Русский язык. – Т. 4. – 1991. с. 224). В словнику М. Фасмера „служити” означає підтримувати, допомагати, замінювати кого-небудь на роботі (М. Фасмер. Этимологический словарь русского языка в 4-х томах. – М.: Прогрес. – Т. 3. 1987. с. 137). В словнику української мови поняття "службу служити" означає: 1) робити що-небудь корисне, потрібне, необхідне комусь, чомусь; 2) мати повне значення, виконувати свою роль, своє призначення. "Військова служба" — це перебування в армії, відбування військового обов'язку, або ж певна галузь військових знань, обов'язків, а також система обслуговуючих установ у структурі армії (Словник української мови. — К., Наукова думка, 1978 p., т. 9, с. 378).

      Інший зміст вкладається в поняття "діяльність", "військова діяльність". "Діяльність" — це активна взаємодія з оточуючою дійсністю, в ході якої жива істота виступає як суб'єкт, що цілеспрямовано впливає на об'єкт і задовольняє таким чином свої потреби" (Психологический словарь. — M., Педагогика, 1983, с. 91).

      Військовими психологами поняття "військова  діяльність" розкривається як специфічний  суспільно необхідний вид діяльності, який охоплює військове навчання, бойове чергування, караульну і внутрішню службу, обслуговування, перевірку і ремонт військової техніки, безпосередні бойові дії [28, 25].

     Отже  поняття "військова служба" значно ширше, ніж "військова діяльність".

     Розглянемо спочатку військову службу з точки зору її об'єктивності, як зовнішню, соціально-нормативну діяльність. Зовнішня, практична оцінка військової служби є певною абстракцією, оскільки, як це може здаватися, не пов’язана з особистістю, її психологічною суттю. Разом з тим соціальні, зовнішні особистості служби впливають на результати виконання особистістю її конкретних функцій.

     Військова служба, на нашу думку, — це життєдіяльність  людини в особливих, у більш екстремальних, порівняно із звичайним життям, умовах існування.

      Це  цілодобово нормована та контрольована  діяльність юнака в ЗСУ. Перш за все військова служба проходить із значними соціальними, матеріальними, правовими, моральними, часовими, просторовими, фізіологічними та іншими обмеженнями.

      У військовослужбовців строкової служби з моменту призову в армію раптово розриваються звичні комунікативні зв'язки, канали інформації, різні за змістом, формою і спрямованістю види спілкування. Якісно іншим від попереднього стає формальне та неформальне спілкування, з’являється такий новий вид спілкування, як командування (єдність вербального та вольового компонентів) тощо.

      Суттєво змінюється матеріальне становище  юнаків у ЗСУ. З одного боку держава забезпечує їхні найперші життєво необхідні потреби (в харчуванні, одязі, житлі), з іншого боку юнаки не можуть в повній мірі задовольнити, як це було до армії, свої значно ширші і все зростаючі потреби за рахунок незначної платні за строкову службу.

      Військовослужбовці  обмежені в певній мірі і в правовому  відношенні [12; 56]. В армії більш жорстко і нормативно регулюються діяльність і взаємостосунки між військовослужбовцями. Юнаки не мають права бути членами будь-яких партій, не можуть брати активної участі у роботі різних громадських організацій, товариств тощо.

      Військова служба особливим чином регламентує всю діяльність військовослужбовців у часі, діях. В армії існує чіткий розпорядок дня, порушити який ніхто не має права. Це в певній мірі обмежує свободу юнаків в прийнятті власних рішень, в розподілі свого часу, виключаючи інколи можливість займатись цікавою справою тощо.

      Просторові  обмеження у військовій службі полягають  у тому, що кожний вид діяльності передбачає точне знаходження воїна  у конкретно визначеному місці, яке детермінується статутами ЗСУ, інструкціями, приписами, іншими чинниками. Юнак не має права самовільно покинути військову частину, змінити своє місце служби, пост, пульт управління і т.д.

      Фізіологічні  обмеження проявляються в тому, що суттєво змінюється якість, калорійність, асортимент харчування (воно стає котловим, менш різноманітним), фізичні навантаження стають значнішими, динамічними, відпочинок проходить в умовах казарми, поля, в присутності великої кіль осту людей тощо.

      Такі  обмеження створюють для молоді більш екстремальний (в порівнянні з минулим), напружений життєвий, психологічний простір, більш складну морально-психологічну атмосферу, на фоні якої розгортаються різні види військової діяльності. До цього додається й ціла низка інших соціально-психологічних проблем, які можуть бути пов’язані з низькою готовністю юнаків до встановлення між особових стосунків, до службового та неформального спілкування, до виконання військових обов’язків в перші місяці служби тощо.

      На  наш погляд, саме неготовність частини  юнаків до військової служби, а не до власне військової діяльності, як системи дій, рухів, призводить до появи у них цілої низки психологічних зривів, конфліктів, складності у період адаптації до ЗСУ.

      У структурі військової служби можна  умовно вичленити також такі види діяльності, які стимулюються не безпосереднім виконанням прямих військових обов’язків, функцій і які впливають на результати служби лише опосередковано. До них можна віднести художню, технічну самодіяльність, образотворчу діяльність, заняття спортом, громадську діяльність, відпочинок та ін.

      Найвагоміше місце в структурі військової служби юнаків посідають різні види військової діяльності. Вони є основою військової служби.

      За  своєю кінцевою метою військова  діяльність поділяється на два основних види: навчально-бойову та бойову. Метою навчально-бойової діяльності є підготовка військовослужбовців до можливої бойової діяльності. Навчально-бойовою ж діяльністю воїни оволодівають в умовах строкової військової служби. За своїм змістом вона являє собою складну, багаторівневу систему діяльності, яка охоплює такі прості види:

1. навчальну (гуманітарну, стройову, вогневу, фізичну);
2. караульну, гарнізонну службу та службу у внутрішньому наряді (виконання обов'язків, пов'язаних з охороною об'єктів);
3. ремонт, обслуговування бойової техніки та зброї;
4. військові навчання, маневри, походи;
5. господарська діяльність (виконання різних видів простої роботи, яка забезпечує функціонування інших видів діяльності);
6. діяльність, пов’язана із самообслуговуванням (догляд за обмундируванням, власна гігієна, підтримка порядку на власному робочому місці, в казармі тощо);

      Кожен з цих видів діяльності має  також свою власну структуру –  предмет, мету, засоби та способи досягнення, умови організації та виконання.

      Порівняно з минулим, у сучасній військовій діяльності, службі стались суттєві зміни:

1. збільшилась її інтелектуалізація, питома вага розумової праці у зв’язку з усе більшим впровадженням в неї наукових, науково-технічних розробок, техніки, приладів;
2. проходіть певні реорганізаційні зміни в структурі, змісті діяльності військових частин, з’єднань, що пов’язані з розбудовою Україною своїх власних національних Збройних Сил;
3. соціально-економічні труднощі перехідного для України періоду викликали появу значних економічних, матеріальних, соціальних проблем у ЗСУ.

     Військова строкова служба має свої специфічні соціально-психологічні особливості, які в значній мірі детермінують суб’єктивну психологічну структуру діяльності, служби юнаків. До них належать:

1. велика суспільна та державна значущість діяльності;
2. висока напруженість, темп та динаміка її перебігу;
3. жорстка регламентація та правове регулювання взаємостосунків між людьми;
4. можливість проходження її в різних кліматичних, погодних умовах, часових інтервалах тощо;
5. високий ступінь колективності у сфері діяльності (зброя, бойова техніка – засоби колективної дії);
6. певна замкнутість, просторова локалізація діяльності (під водою, в танку, окопі, за пультом управління тощо);
7. високий рівень організації по вертикалі і горизонталі;
8. обмеження можливостей для добровільного вибору військової спеціальності, підрозділу, ін.;
9. часта зміна одних видів військової діяльності на інші, їх тісна взаємозалежність та взаємовплив.

     Структура об’єктивної військової діяльності за певних умов трансформується в  структуру суб’єктивної психологічної  діяльності. Цей процес успішно проходить у випадку збігу суспільного значення і особистісного змісту військової служби. Проектуючи своє майбутнє на умови військової служби, вони не завжди бачать в її структурі можливість задоволення своїх індивідуальних, військових потреб. Це перш за все вказує, крім іншого на необхідність введення в структуру військової служби таких її компонентів, які б обумовлювали подальший розвиток особистості (інтелектуальний, професійний, фізичний, моральний). Наприклад, це могло б бути паралельно із службою отримання юнаками, які мають добрі показники у військовій діяльності, вищої освіти, підготовки до вступу  в інститут, отримання цікавої цивільної спеціальності, добра фізична підготовка.

     Соціально обумовлена мета військової служби, навчально-бойової  діяльності перетворюється у суб’єкта майбутньої військової служби в певний ідеальний образ результату.

     На  формування мети та мотивації військової служби юнаків, на нашу думку, впливають:

1. висока соціальна значимість діяльності ( чим більше її усвідомлює особистість, тим швидше мета суспільства щодо захисту держави перетворюється у її власну мету і краще мотивується);
2. умови організації і служби. Призовників дуже цікавлять рід військ, майбутня військова спеціальність, місце знаходження військової частини, її матеріально-технічне забезпечення, наявність культурно-спортивних закладів. Це збігається з процесами пошуку юнаками особистісного змісту служби;
3. рівень стимулювання військової служби з боку суспільства, держави: система моральних, матеріальних стимулів, яка повинна сприяти формуванню у юнаків відповідної мети та мотивації військової служби;
4. рівень підготовленості до військової служби. Чим точніші і ширші знання юнака про військову службу (інформаційна основа діяльності), чим повніше сформовані практичні навички та вміння, необхідні молодому воїну, тим з більшим бажанням, інтересом (а це мотивація) він буде йди на військову службу.

     Після формування мотиваційно-цільової основи діяльності настає етап формування уявлень  про засоби, способи виконання  військової діяльності. В процесі  підготовки особистості до служби в  ЗСУ (на заняттях з допризовної фізичної підготовки, в процесі військово-патріотичного виховання) у юнаків формуються знання, навички, уявлення про конкретні види дій, рухів, поведінки в умовах служби, їх засвоєння. В міру наближення допризовників до моменту призову інформаційні ознаки, особливості військової служби уточнюються, розширюються [30, 28].

      Уточнивши певним чином суть понять "військова  служба", "військова діяльність", "служба в армії", " служба в  ЗСУ" для зручності ми будемо вживати  їх надалі в значенні "строкова військова служба" [13; 100]. В подальшому під строковою військовою службою ми будемо розуміти готовність до виконання загальних вимог навчально-бойової діяльності. Ця готовність не передбачає наявності якостей особистості, які їй необхідні для виконання службових обов'язків.

      Підготовка  до військової служби — це діяльність, яка має свою специфічну мету і особливості. А тому підготовку до служби в армії слід розглядати з позиції загальної структури діяльності, яка, на думку Г.С. Костюка, є найважливішою формою прояву активного ставлення людини до навколишньої дійсності [18, 109]. 

     1.2. Суть і значення  військової дисципліни

     Військова дисципліна – це суворе й точне  дотримання всіма військовослужбовцями порядку і правил, установлених законодавством України і статутами Збройних Сил України.

     Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні кожним військовослужбовцем військового обов’язку та особистої відповідальності.

     Якщо  в підрозділі міцна дисципліна, то в ньому ефективніше відбувається навчання солдатів; вони швидше оволодівають довіреною їм зброєю і технікою. На заняттях у класі, на полігоні, в добовому наряді й на вахті військовослужбовець повинен діяти відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

     Дотримання  військової дисципліни обов’язкове  для військовослужбовця в бою  і в повсякденному житті, в строю і поза ним, в розташуванні військової частини і поза нею.

     Військова дисципліна зобов’язує кожного військовослужбовця:

1. дотримуватися Конституції України і законів України;
2. неухильно виконувати вимоги Військової присяги, військових статутів, накази і розпорядження командирів (начальників);
3. стійко переносити труднощі військової служби, не шкодувати своєї крові і самого життя при виконанні військового обов’язку;
4. бути пильним і суворо зберігати військову таємницю;
5. бути чесним, правдивим;
6. ретельно вивчати військову справу;
7. берегти довірену зброю, військову техніку, військове та громадське майно;
8. виявляти повагу до командирів (начальників) і старших;
9. дотримуватися правил військової ввічливості і віддання честі;
10. допомагати командирові (начальнику) у встановленні військової дисципліни і порядку;
11. не допускати самому й утримувати інших від порушень громадського порядку.

     На  солдатів строкової служби може бути накладено таке стягнення за порушення  військової дисципліни: зауваження, догана, сувора догана, позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини, призначення поза чергою в наряд на роботу – до 5 нарядів, позбавлення нагрудного знаку „Відмінний фахівець”, позбавлення військового звання „старший солдат”, арешт з наглядом на гауптвахті до 10 діб.

     На  солдатів, які проходять службу за контрактом, може бути накладено таке стягнення: сувора догана, призначення  поза чергою в наряд на роботу –  до 5 нарядів; арешт з наглядом на гауптвахті до 10 діб, позбавлення нагрудного знаку „Відмінний фахівець Збройних Сил України”, позбавлення військового звання „старший солдат”, звільнення з військової служби за службову невідповідність.

     Солдати за вчинені ними злочини несуть кримінальну  відповідальність згідно з чинним законодавством.

     При визначенні виду і міри стягнення враховується ступінь вини, характер провини, попередня поведінка винуватця, обставини, за яких провина була скоєна, а також те, скільки часу перебуває солдат на службі і чи добре знає порядок служби.

     Суворість дисциплінарного стягнення збільшується, якщо винний неодноразово скоював провину, або брав участь у груповому порушенні військової дисципліни і громадського порядку, або провина була скоєна при виконанні службових обов’язків, під час бойового чергування, в нетверезому стані, або провина викликала значне порушення порядку.

     Солдатам  стягнення оголошується особисто або  перед строєм. Дисциплінарне стягнення  виконується, як правила, негайно і  тільки у виняткових випадках його можуть відкласти, при цьому не більше ніж на місяць [30, 75].

     1.3. Психологічна характеристика юнацького віку

      Слово "юність" визначає фазу переходу від залежного дитинства до відповідальної дорослості, що передбачає, з одного боку, завершення фізичного, зокрема  статевого, дозрівання, а з іншого — досягнення соціальної зрілості.

     Торкаючись  цього питання, К.Д. Ушинський писав: „Юність – такий же необхідний період розвитку людини, як і дитинство, і обійти цей період неможливо, і  якби було можливо, то було б дуже нерозумно..., тому що юність ... такий же істотно  важливий і необхідний період, як період цвітіння в організмах рослинних. Цвіт часто буває пустоцвітом, але без квітів плодів бути не може” [15, 395].

      Великий вклад у розуміння юнацького  віку вніс представник гештальтпсихології Курт Левін (1880-1947). Він виходив з  того, що поведінка людини є функція, з одного боку особистості, з іншого — з іншого оточуючого середовища.

     Найважливішими  процесами перехідного віку Левін  вважав розширення життєвого світу  особистості, кола спілкування, групової належності та орієнтації на певний тип людей. Характерною ознакою концепції К. Левіна є те, що він розглядає юність як соціально-психологічне явище, пов'язуючи психічний розвиток особистості зі змінами соціального оточення.

     Найавторитетнішим представником неофрейдизму в психології розвитку взагалі та юнацького віку зокрема вважають американського психолога Кріка Кріксона (1902 – 1982). Розвиток людини, за Кріксоном, складається з трьох взаємопов’язаних хоч і автономних процесів: соматичного розвитку, що вивчає біологія, розвитку свідомого „я”, що вивчає психологія і соціального розвитку, що вивчається суспільними науками. Основний закон розвитку – „епігенетичний принцип”, за яким на кожному новому етапі розвитку виникають нові явища і властивості. Перехід до нової стадії розвитку відбувається у формі „нормативної кризи”, що зовні виражає нормальні труднощі зростання [28, 85].

     У підході Л.І. Божович (1968) до аналізу юнацького віку акцентується розвиток мотиваційної сфери особистості: визначення свого місця у житті, формування світогляду і його вплив на пізнавальну діяльність, самосвідомість і моральну свідомість. В юнацькому віці зростає почуття обов'язку та людської гідності й вимогливості до самих себе, самоконтроль і принциповість суджень щодо своїх взаємин у групі. Вони дуже дорожать своєю честю. Звідси прагнення до самовдосконалення, намагання стати повноцінною людиною. Але вдається це їм не завжди легко. На їхні почуття та настрій завжди впливає властива ще в цьому віці підвищена емоційність.

      Одна  з головних тенденцій перехідного  віку — переорієнтація у спілкуванні. Якщо раніше це була орієнтація на батьків, учителів і взагалі сторонніх, то тепер — на однолітків, які займають приблизно однакове статусне становище. Спілкування з однолітками значиме тому, що це важливий канал інформації, особливий вид міжособових стосунків. Групова гра та інші види спільної діяльності сприяють формуванню необхідних навичок соціальної взаємодії, вміння підкорятися спільно виробленим нормам і водночас відстоювати власні права, співвідносити особистісні інтереси з громадськими [30, 25].

      Юнацькому спілкуванню притаманні дві протилежні тенденції і розширення його сфери  та зростаюча індивідуалізація. Перша  виявляється, наприклад, у збільшенні часу на спілкування з ровесниками (3-4 години в будні, 7-9 годин у вихідні та святкові дні). Щодо індивідуалізації стосунків, то насамперед, вкажемо на чітке розмежування характеру взаємин із різними людьми, високу вибірковість і максималістську вимогливість [30, 30].

      Психологія  спілкування у юнацькому віці базується на двох суперечних потребах: відособленні й афіціації, тобто потребі належати до складу певної групи чи спільності. Типовою ознакою юнацьких груп є їхня надзвичайна комфортність. Настирливо відстоюючи свою незалежність від старших, юнаки часто абсолютно некритичні до міркувань власної групи та її лідерів. Дифузне „я” потребує сильного „ми”, яке у свою чергу, трансформується в певне „вони”. Сильне бажання бути „як всі” (а всі – це лише „свої”) поширюється і на одежу, і на естетичні смаки, і на стиль поведінки. Найпоширеніша комунікативна складність юнаків – сором’язливість. За даними Р. Пільконіс та Ф. Зімбардо, 42 відсотки молодих людей відмічають у себе таку схильність. Особливо напружено переживають її юнаки. Психологічні дослідження показали, що ті, хто вважає себе сором'язливим, насправді мають низький рівень екстраверсії, більш тривожні, схильні до невротизму і переживають більше комунікативних утруднень [30, 50].

      Юність  — це вирішальний етап становлення світогляду, тому що саме в цей час суттєвого рівня досягають когнітивний та емоційно-особистісний компонент. Для юнацького віку характерним є прагнення не просто збільшити обсяги знань, а розширити розумовий потенціал, виникають теоретичні інтереси й потреби об'єднати розрізненні факти на основі певних принципів. Це період "юнацького філософування".

      Польський психолог К. Обухівський (1972) засвідчує, що потреба в пошуку сенсу життя  ся для юнацького віку є однією з найважливіших потреб. Це пов’язано  з тим, що людина цього віку вперше постає перед свідомим вибором життєвого шляху. Життєвий план виникає, з одного боку, як результат узагальнення цілей, що їх ставить перед собою особистість у поєднанні з мотивами та цінними орієнтаціями, з іншого – це результат конкретизації цілей і мотивів.