Духовно – моральне виховання молодших школярів

Зміст…………………………………………………………………………….…2 
Вступ ………………………………………………………………………….…..3

Розділ 1. Теоретичні засади проблеми духовно - морального виховання і

його роль у формуванні особистості дитини........................................................5  
1.1.Сутність і природа моральності……………………………………………5  
1.2.Методи і прийоми духовно - морального виховання молодших школярів…………………………………………………………………………...7 
Розділ 2. Духовно-моральні цінності дітей шкільного віку…………………..17

2.1.Духовно-моральні цінності та вікові особливості розвитку

дітей шкільноговіку…………………………………………………….............17

2.2.Способи впливу на формування духовно-моральних цінностей…………21

2.3. Організація духовно -морального  виховання школярів на уроках………25

Висновки...………………………………………………………………….…… 
Список використаної літератури……………………………….…………

Додаток №1……………………………………………………………………..

Додаток №2…………………………………………………………………….. 

ВСТУП

У всі віки люди високо цінували духовно-моральну вихованість. Глибокі соціально-економічні перетворення, що відбуваються в сучасному суспільстві, змушують нас розмірковувати про майбутнє України, про її молодь. В даний час зім'яті моральні орієнтири, підростаюче покоління можна звинувачувати в бездуховності, безвір'ї, агресивності. Тому актуальність проблеми виховання молодших школярів пов'язана з чотирма положеннями:  
По-перше, наше суспільство потребує підготовки широко освічених, високо моральних людей, що володіють не тільки знаннями, а й чудовими рисами особистості. По-друге, в сучасному світі маленька людина живе і розвивається, оточена безліччю різноманітних джерел сильного впливу на неї як позитивного, так і негативного характеру, які (джерела) щодня обрушуються на незміцнілий інтелект і почуття дитини. 
По-третє, саме по собі освіта не гарантує високого рівня духовно-моральної вихованості, бо вихованість-це якість особистості, що б у повсякденній поведінці людини її ставлення до інших людей на основі поваги і доброзичливості до кожної людини. По-четверте, озброєння моральними знаннями важливо і тому, що вони не лише інформують молодшого школяра про норми поведінки, що затверджуються в сучасному суспільстві, а й дають уявлення про наслідки порушення норм чи наслідки даного вчинку для оточуючих людей.

Перед загальноосвітньою школою ставиться задача підготовки відповідального громадянина, здатного самостійно оцінювати що відбувається і будувати свою діяльність відповідно до інтересів оточуючих його людей. Вирішення цього завдання пов'язане з формуванням стійких духовно-моральних властивостей особистості школяра.

 Рішення головних завдань навчання має забезпечувати формування особистісного ставлення до оточуючих, оволодіння етичними, естетичними і духовно-моральними нормами.

Проблема духовно-моральної освіти сьогодні стоїть в нашому суспільстві як ніколи гостро. Причин тому досить багато і одна з них-абсолютна деілогізація суспільства, ліквідація інституту виховання. Відмова від ідеології минулого призвів до розпаду «зв'язку часів», почуття причетності до історії своєї батьківщини. Тиражовані на всю країну засоби масової інформації ведуть руйнівну антидуховну пропаганду, стають причиною зниження критеріїв моральності і навіть погрожують психологічному здоров'ю людини.

Все більше і більше людина приходять до розуміння того, що для духовного відродження суспільства недостатньо тільки знань, які дають традиційною освітою. Моральні імпульси не можна раціонально засвоїти за допомогою суто наукової освіти, ніяка сума наук сама по собі не в змозі замінити любов, віру, співчуття.

РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади проблеми духовно - морального виховання і його роль у формуванні особистості дитини.

1.1. Сутність і природа моральності.

У короткому словнику по філософії поняття моральності прирівняне до поняття мораль. «Мораль (латинське mores-звичаї) - норми, принципи, правила поведінки людей, людську поведінку (мотиви вчинків, результати діяльності), почуття, судження, в яких виражається нормативна регуляція відносин людей один з одним і суспільним цілим (колективом , класом, народом, суспільством) »[16, ст.192].

В.І. Даль тлумачив слово мораль як «моральне навчання, правила для волі, совісті людини». Він вважав: «Моральний протилежний тілесному, плотському, духовному, душевному. Моральний побут людини важливіше побуту речовинного » [9,345]. « Що входить до духовного побуту, протилежний розумовому, але співставляє спільне з ним духовне начало, до розумової належить істина і брехня, до морального - добро і зло. Доброзичливий, доброчесніий, гречний, згоден з совістю, із законами правди, з гідністю людини з боргом чесного і чистого серцем громадянина. Це людина моральної, чистої, бездоганної моральності. Будь-яка самовідданість є вчинок моральності, доброї моральності, доблесті »[9, ст. 558].

З роками розуміння моральності змінилося. У Ожегова С.І. ми бачимо: «Моральність це внутрішні, духовні якості, якими керується людина, етичні норми, правила поведінки, що визначаються цими якостями» [22, ст. 414].  
Мислителі різних століть трактували поняття моральності по-різному. Ще в стародавній Греції в працях Аристотеля про моральне людині говорилося: «Морально прекрасною називають людину досконалої гідності ... Адже про моральну красу говорять з приводу чесноти: морально прекрасною кличуть справедливу, мужню, розсудливу і взагалі яка володіє всіма чеснотами людини »[2, ст. 360].

У науковій літературі вказується, що мораль з'явилася на зорі розвитку суспільства. Визначальну роль у її виникненні зіграла трудова діяльність людей. Без взаємодопомоги, без визначених обов'язків стосовно роду людина не змогла б вистояти в боротьбі з природою. Мораль виступає як регулятор взаємовідносин людей. Керуючись моральними нормами, особистість тим самим сприяє життєдіяльності суспільства. У свою чергу, суспільство, підтримуючи і поширюючи ту або іншу мораль, тим самим формує особистість відповідно зі своїм ідеалом. На відміну від права, яке також має справу з областю взаємовідносин людей, але спираючись на примус з боку держави. Мораль підтримується силою суспільної думки і звичайно дотримується в силу переконання. При цьому мораль оформляється в різних заповідях, принципах, як слід чинити. З усього цього ми можемо зробити висновок, що дорослій людині часом важко вибирати, як діяти в тій чи іншій ситуації не «вдаривши обличчям у бруд».

А що ж говорити про дітей? Ще В.О. Сухомлинський говорив про те, що необхідно займатися моральним вихованням дитини, вчити «вмінню відчувати людину» [28, ст. 120].

Сухомлинський вважав, що «непорушна основа морального переконання закладається в дитинстві і ранньому підлітковому віці, коли добро і зло, честь і безчестя, справедливість і несправедливість доступні розумінню дитини лише за умови яскравої наочності, очевидності морального змісту того, що він бачить, робить, спостерігає» [28, ст. 170].

Про моральність людини можна говорити тільки тоді, коли вона морально поводиться в силу внутрішнього спонукання (потреби), коли в якості контролю виступають його власні погляди і переконання. Вироблення таких поглядів і переконань і відповідних їм звичок поведінки і складають сутність морального виховання.

Про моральність людини звичайно судять по його поведінці, але поведінка - поняття досить широке і охоплює всі сторони життєдіяльності особистості. Тому для розкриття його моральної сутності необхідно виділити якусь найменшу одиницю, що зберігала б властивості цілого. Такою найменшою одиницею поведінки може служити вчинок.

Під вчинком розуміють будь-яку дію чи стан людини, але будь-яка дія чи стан стає вчинком тільки за умови, якщо воно розглядається у взаємозв'язку й породжують його цілями, мотивами і намірами особистості. При цьому моральними повинні бути як самі по собі дії чи стану, так і породжують їх мотиви і цілі. Таким чином, під поведінкою розуміють сукупність вчинків людини, виділяючи при цьому зовнішні дії і внутрішню обумовленість вчинків, тобто їхню мотивацію, переживання.

Моральна спрямованість особистості розкривається не в окремих вчинках, а в її загальній діяльності, що оцінюється, насамперед, через здатність особистості активно виявляти життєву позицію. Моральна цінність особистості полягає в її готовності затверджувати етичні ідеали суспільства в обраній сфері діяльності.

Проаналізувавши це питання, можна прийти до висновку, що основними критеріями моральності людини можуть бути його переконання, моральні принципи, ціннісні орієнтації, а також вчинки по відношенню до близьких і незнайомим людям. Звідси випливає, що моральною слід вважати таку людину, для якої норми, правила і вимоги моралі виступають як її власні погляди і переконання (мотиви), як звичні форми поведінки.  
Звичну поведінку формують багаторазово повторені дії. Воно стабільно дозволяє людині в однакових, схожих умовах діяти завжди так, як потрібно.[5, ст. 67].

 
1.2.Методи та прийоми духовно - морального виховання молодших школярів.

Моральні мотиви керують моральними вчинками людини, спонукають його міркувати над відповідним проявом способу дій. Щоб домогтися від учнів глибоко усвідомленої, обгрунтованої поведінки, вчитель початкових класів веде цілеспрямовану роботу над формуванням мотивів, їх подальшим розвитком. У даному процесі учитель виходить із суспільних вимог часу. А тому моральні мотиви не тільки основа моральної поведінки, але і досить показовий результат виховання.

Наші уявлення про суть морального виховання школярів змінюються не тільки під впливом нових наукових концепцій, але й реальних досягнень у галузі виховання. Поширений в недавні роки підхід до виховної роботи орієнтував учителя на словесні форми передачі цінностей. Тому переважали тривалі монологи в сполученні з окремими заходами. Явно не вистачало індивідуального підходу, опори на життєвий досвід дитини, врахування його особистих особливостей.

Основним інструментом, за допомогою якого вчитель направляє й організує діяльність дитини, є звичайно завдання, які він ставить перед дитиною. Для їхньої ефективності потрібно, щоб вони були внутрішньо прийняті дитиною, від чого залежить зміст завдання для нього. При незабезпеченості мотивації завдань з боку вчителя внутрішнє їх зміст для дитини може різко розійтися з їхнім об'єктивним змістом і до задуму вчителя, вихователя.

Іншими словами, зовнішні виховні впливи сприяють формуванню позитивних рис характеру і моральних якостей тільки за умови, якщо вони збуджують в учнів позитивне внутрішнє відношення і стимулюють їхнє власне прагнення до морального розвитку.

Як вже зазначалося, у моральної людини сформовані стійкі моральні мотиви, які спонукають її до відповідної поведінки в суспільстві, а формування мотивів морального поводження людини забезпечує моральне виховання. На цій підставі справедливим можна вважати твердження про те, що методи формування таких мотивів є методи морального виховання.

Традиційні методи морального виховання орієнтовані на прищеплювання школярам норм і правил суспільного життя. Однак часто вони діють лише в умовах досить сильного зовнішнього контролю (дорослі, громадську думку, загроза покарання). Важливим показником сформованості моральних якостей особистості є внутрішний контроль, дія якого призводить часом до емоційного дискомфорту, невдоволення собою, якщо порушуються перевірені особистим досвідом правила суспільного життя.

У педагогічній літературі описується безліч методів і прийомів морального виховання. Очевидно, що вони не однаково спрямовані на формування мотивів морального поводження. Методів і особливо різних версій методів накопичено так багато, що розібратися в них, вибрати адекватні цілям і реальним обставинам допомагає лише їхнє упорядкування, класифікація. Але явища виховання дуже складні і суперечливі, а тому єдине логічне підгрунтя для класифікації численних способів педагогічного впливу знайти важко[1, ст. 71].

Найбільш послідовною і сучасної представляється класифікація, розроблена Щукіної Г. І., в якій виділяють такі групи методів:  
-методи різнобічного впливу на свідомість, почуття і волю учнів в інтересах формування в них моральних поглядів і переконань (методи формування свідомості особистості);                                                                              

-методи організації діяльності і формування досвіду суспільної поведінки;  
-методи стимулювання поведінки і діяльності [24, ст. 78].

Перший етап правильно організованого виховання - знання (розуміння) вихованцем тих норм і правил поведінки, які повинні бути сформовані в процесі виховання. Мотиви умовно поділяються на змісто-творчих і мотиво-стимулюючі. Для вчителя початкових класів важливим завданням є формування змісто-творних мотивів.

Методи цієї групи дуже важливі і для успішного проходження наступного важливого етапу виховного процесу - формування почуттів, емоційного переживання необхідного поводження.

У навчальних посібниках колишнього років методи цієї групи називалися коротше і виразніше - методами переконання, оскільки головне їхнє призначення - формування стійких переконань. Не знання, а переконання стимулюють вчинки школярів, тому не стільки поняття і судження, скільки моральна впевненість суспільної необхідності та особистої корисності певного типу поведінки повинна формуватися на етапі розвитку свідомості. Методи досягають мети, коли у вихованців сформувалася готовність активно включатися в передбачену змістом виховання діяльність.

Переконання у виховному процесі досягається при використанні різних прийомів і методів: читання й аналіз притч, байок, повчальних розповідей; етичні бесіди, роз'яснення, навіювання, диспути, приклад.

Кожен з методів має свою специфіку і область застосування. Незважаючи на уявну простоту, усі без винятку методи цієї групи вимагають високої педагогічної кваліфікації. Розглянемо найбільш складні за змістом і застосування методи словесно-емоційного впливу: розповідь, роз'яснення, етичну бесіду і метод наочно-практичного впливу - приклад.

У молодших класах часто використовується розповідь на етичну тему. Це яскраво емоційний виклад конкретних фактів і подій, що мають моральний зміст. Впливаючи на почуття, розповідь допомагає вихованцям зрозуміти і засвоїти зміст моральних оцінок і норм поведінки. Хороша розповідь не тільки розкриває зміст моральних понять, але і викликає в школярів позитивне ставлення до вчинків, відповідним моральним нормам, впливає на поведінку.

У розповіді на етичну тему кілька функцій [6,ст. 104]:

- служити джерелом знань;

- збагачувати моральний досвід особистості досвідом інших людей,  
служити способом використання позитивного прикладу у вихованні.

До умов ефективності етичного оповідання відносяться наступні:  
- розповідь повинна відповідати соціальному досвіду школярів. У молодших класах він короткий, емоційний, доступний, відповідає переживанням дітей;  
- розповідь супроводжується ілюстраціями, якими можуть стати твори живопису, художні фотографії, вироби народних умільців. Підсилює його сприйняття добре підібране музичне супроводження.

Обстановка має велике значення для сприйняття етичного оповідання. Емоційний вплив навколишнього оточення має відповідати задуму і змісту розповіді.

Розповідь робить належне враження тільки тоді, коли виконується професійно. Невмілий, недорікуватий оповідач не може розраховувати на успіх.

Розповідь обов'язково повинна переживатися слухачами. Потрібно подбати, щоб враження від нього зберігалися як можна довше. Нерідко виховне значення етичного оповідання сильно знижується тільки через те, що відразу після нього діти переходять до справи, зовсім відмінному і по змісту, і за настроєм, наприклад до спортивного змагання [5, ст. 68].

Роз'яснення - метод емоційно-словесного впливу на вихованців. Важлива риса, що відрізняє роз'яснення від пояснення і розповіді, - орієнтованість впливу на дану групу чи окрему особистість. Застосування цього методу грунтується на знанні особливостей класу й особистісних якостей членів колективу. Для молодших школярів застосовуються елементарні прийоми і засоби роз'яснення.

Роз'яснення застосовується тільки там і тільки тоді, коли вихованцю дійсно необхідно щось пояснити, повідомити про нових моральних положеннях, так чи інакше вплинути на його свідомість і почуття. Але роз'яснення не потрібні там, де мова йде про прості й очевидні норми поведінки у школі та суспільстві: не можна різати і розмальовувати парту, грубити, плювати і т. д. Тут необхідні категоричні вимоги. Роз'яснення застосовується:  
а) щоб сформувати або закріпити нову моральну якість або форму поведінки;  
б) для вироблення правильного ставлення вихованців до певного вчинку, який вже здійснений [7, ст. 50].

У практиці шкільного виховання роз'яснення спирається на навіювання. Для нього характерно некритичне сприйняття школярем педагогічного впливу. Навіювання, проникаючи непомітно в психіку, діє на особистість у цілому, створюючи установки і мотиви поведінки. Молодші школярі особливо схильні до навіювань. Педагог, спираючись на цю специфіку психіки, повинен використовувати навіювання в тих випадках, коли вихованець повинен прийняти певні установки. Навіювання використовується для посилення впливу інших методів виховання [5,ст. 190].

Необхідно відзначити, що при некваліфікованому застосуванні розповідь, роз'яснення, навіювання можуть приймати форму нотації. Вона, як відомо, ніколи не досягає мети, а скоріше викликає протидію у вихованців, бажання діяти всупереч. Нотація не стає формою переконання.

У роботі з учнями різних вікових груп широко застосовується етична бесіда. У педагогічній літературі вона розглядається і як метод залучення учнів для обговорення, аналізу вчинків і вироблення моральних оцінок, і як форма роз'яснення школярам принципів моральності і їх осмислення, і як засіб формування системи моральних уявлень і понять, які в свою чергу виступають в якості основи для формування моральних поглядів і переконань.

Етична бесіда - метод систематичного і послідовного обговорення знань, що припускає участь обох сторін - вихователя і вихованців. Вихователь вислуховує і враховує думки, точки зору своїх співрозмовників, будує свої відносини з ними на принципах рівноправності і співробітництва. Предметом етичної бесіди найчастіше стаять моральні, етичні проблеми. Мета етичної бесіди - поглиблення, зміцнення моральних понять, узагальнення і закріплення знань, формування системи моральних поглядів і переконань [5, ст. 90].

Етична бесіда - метод залучення вихованців до вироблення правильних оцінок і суджень по всіх хвилюють їх питань. Обговорюючи ситуації, конкретні вчинки, хлопці легше осягають їх сутність і значення [5,ст. 96].

Особливість проведення етичних бесід у початкових класах в тому, що в них можна включати інсценування, читання уривків з художніх творів, декламацію, але при цьому не можна забувати, що в етичній бесіді повинен переважати живий обмін думками, діалог. Після її проведення класному керівнику необхідно провести роботу з поглиблення виявлених моральних понять, норм поведінки, організовуючи практичну діяльність дітей.

Ефективність етичної бесіди залежить від дотримання ряду важливих умов:  
- бесіда повинна носити проблемний характер. Вихователь повинен стимулювати нестандартні питання, допомагати школярам самим знаходити на них відповіді;

- не можна допускати, щоб етична бесіда розвивалася по заздалегідь складеному сценарію з заучування готових або підказаних дорослими відповідей. Потрібно дітей з повагою ставитися до думок інших, терпляче й аргументовано виробляти правильну точку зору;

- не можна допускати також, щоб бесіда перетворювалася в лекцію: вихователь говорить, вихованці слухають. Лише відверто висловлені думки і сумніви дозволяють вихователю направити бесіду так, щоб хлопці самі прийшли до правильного розуміння сутності обговорюваного питання. Успіх залежить від того, наскільки теплим буде характер бесіди, розкриють у ній вихованці свою душу;

- матеріал для розмови може бути близький емоційному досвіду вихованців;      - тільки при опорі на реальний досвід бесіди на абстрактні теми можуть бути успішним; 
- у ході бесіди важливо виявити і зіставити всі точки зору. Думки не можуть бути проігноровані, це важливо з усіх точок зору - об'єктивності, справедливості, культури спілкування.

Правильне керівництво етичною бесідою полягає в тому, щоб допомогти вихованцям самостійно прийти до правильного висновку. Для цього вихователю потрібно вміти дивитися на події чи вчинки очима вихованця, розуміти його позицію і пов'язані з нею почуття [5,ст. 98].

У початковій школі етична бесіда має просту структуру. Тут кращий індуктивний шлях: від аналізу конкретних фактів, їх оцінки до узагальнення і самостійного виведення.

Приклад - виховний метод виняткової сили. Його вплив грунтується на відомій закономірності: явища, які сприймаються зором, швидко і без праці відображаються у свідомості, тому що не вимагають ні розкодування, ні перекодування, в якому потребує будь-який мовленнєвий вплив. Приклад діє на рівні першої сигнальної системи, а слово - другої. Приклад дає конкретні зразки для наслідування і тим самим активно формує свідомість, почуття, переконання, активізує діяльність. Коли говорять про приклад, мають на увазі, перш за все, приклад живих конкретних людей - батьків, вихователів, друзів. Але велику виховну силу має і приклад героїв книг, фільмів, історичних діячів, видатних учених [8,ст. 25].

Психологічною основою прикладу служить наслідування. Завдяки їй люди опановують соціальним і моральним досвідом. Не завжди наслідуваність має безпосередній характер, часто ми її спостерігаємо в опосередкованій формі - це не механічний процес, не автоматичне перенесення рис, якостей, досвіду певної особистості, не просте повторення і відображення. Наслідуваність - діяльність індивіда. Іноді дуже важко визначити межу, де закінчується наслідування і де починається творчість. Часто творчість і проявляється в особливому, своєрідному наслідуванні

[8, ст. 36].

Молодші школярі наслідують тим, хто робить на них найбільш сильне враження. За даними психологів, незмінну симпатію молодших школярів викликають люди сміливі, вольові, спритні, що володіють великою фізичною силою, стрункою фігурою, приємною манерою спілкуватися, правильними рисами обличчя. При виборі моральних прикладів, з огляду на ці закономірності сприйняття особистості, варто домагатися того, щоб носії добрих почали бути приємні і симпатичні, а носії пороків викликали ворожість. При відсутності такої відповідності потрібні спеціальні заходи щодо їх забезпечення. Високоморальний, але малосимпатичний персонаж доречно при нагоді наділити характеристиками й оцінками, що послабляють викликуване їм почуття ворожості, а порочного, але полюбився дітям «героя» зуміти дохідливо і доказово розвінчати. Настільки ж важливо попереджати можливі випадки прояви пасивно-споглядальних ідеалів. Вони служать не стільки побудником до дії, як предметом милування, марної мрійливості.  
Життя дає не тільки позитивні, але і негативні приклади. Звертати увагу школярів на негативне в житті і поведінці людей, аналізувати наслідки неправильних вчинків, витягати правильні висновки не тільки бажано, але й необхідно. Вчасно до місця наведений негативний приклад допомагає утримати вихованця від неправильного вчинку, формує поняття про без моральне.

Природно, що виховання залежить і від особистого прикладу вихователя, його поведінки, ставлення до вихованців, світогляду, ділових якостей, авторитету. Відомо, що для більшості молодших школярів авторитет вчителя абсолютний, вони готові наслідувати йому в усьому. Але сила позитивного прикладу наставника збільшується, коли він своєю особистістю, своїм авторитетом діє систематично і послідовно. Крім того, сила позитивного впливу педагога буде зростати і тоді, коли вихованці переконаються, що між його словом і справою немає розбіжностей, до всіх він відноситься рівно і доброзичливо.

У педагогічній літературі описується і такий метод формування свідомості особистості, як диспут. Він являє собою живу гарячу суперечку на якусь тему, яка хвилює вихованців. Диспути цінні тим, що переконання, мотиви виробляються при зіткненні і зіставленні різних точок зору. Цей метод складний, використовується в основному в середніх і старших класах. У початковій школі його можна використовувати як засіб, наприклад, в етичній бесіді.

Потрібно відзначити, що в реальних умовах педагогічного процесу методи виховання виступають у складній і суперечливій єдності. Вирішальне значення тут має не логіка окремих «відокремлених» засобів, а гармонійно організована їхня система. Зрозуміло, на якомусь певному етапі виховного процесу той чи інший метод може застосовуватися в більш-менш ізольованому виді. Але без відповідного підкріплення іншими методами, без взаємодії з ними він втрачає своє призначення, уповільнює рух виховного процесу до наміченої мети.

РОЗДІЛ 2. Духовно-моральні цінності дітей шкільного віку

2.1. Духовно-моральні цінності та вікові особливості розвитку дітей шкільного віку

Школа є основною ланкою в системі виховання підростаючого покоління. На кожнім етапі навчання дитини домінує своя сторона виховання. У вихованні молодших школярів, вважає Ю. К. Бабанский, такою стороною буде моральне виховання: діти опановують прості норми моральності[4, ст. 340].

Навчальний процес тісно пов’язанний з моральним вихованням. В умовах сучасної школи, коли зміст утворення збільшився в обсязі й ускладнився по своїй внутрішній структурі, у моральному вихованні зростає роль навчального процесу. Змістовна сторона моральних понять обумовлена науковими знаннями, що учні одержують, вивчаючи навчальні предмети. Самі моральні знання мають не менше значення для загального розвитку школярів, чим знання по конкретних навчальних предметах[ 1, ст. 68 – 71 ].

Розглядаючи систему морального виховання, Н.Е. Ковальов, Б.Ф. Райський, Н.А. Сорокін розрізняють кілька аспектів:

По-перше, здійснення погоджених виховних впливів вчителя й учнівського колективу в рішенні визначених педагогічних задач, а усередині класу – єдність дій всіх учнів.

По-друге, використання прийомів формування навчальної діяльності моральним вихованням.

По-третє, під системою морального виховання розуміється також взаємозв'язок і взаємовплив моральних якостей, що виховуються в даний момент, у дітей.

По-четверте, систему морального виховання варто вбачати й у послідовності розвитку тих чи інших якостей особистості в міру росту і розумового дозрівання дітей [23, ст. 36].

У формуванні особистості молодшого школяра, з погляду С. Л. Рубинштейна, особливе місце займає питання розвитку моральних якостей, що складають основу поводження. У цьому віці дитина не тільки пізнає сутність моральних категорій, але й учиться оцінювати їхнє знання у вчинках і діях навколишніх, власних учинках [26, ст. 245].

Моральне виховання – беззупинний процес, він починається з народження людини і продовжується все життя, і спрямований на оволодіння людьми правилами і нормами поводження. На перший погляд може показатися, що не можна позначити якісь періоди в цьому єдиному безупинному процесі. І, проте, це можливо і доцільно.