Ефективність відтворення і використання основних фондів підприємства

Ефективність відтворення  і використання основних фондів

                       підприємства

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ФОНДІВ

1. Поняття і класифікація основних фондів підприємства
2. Структура основних фондів підприємства
3. Види і показники зношування основних фондів

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ

2.1 Аналіз обсягу і динаміки основних фондів

2.2 Аналіз зносу і відновлення основних фондів  
2.3 Аналіз ефективності використання основних фондів

РОЗДІЛ 3. Шляхи поліпшення використання основних фондів підприємства

3.1 Напрями відтворення  основних фондів

3.2 Показники руху і  використання основних фондів  підприємства

ВИСНОВКИ                                                                                                         

БІБЛІОГРАФІЧНИЙ СПИСОК                                                                         

ДОДАТКИ                         

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Будь-який господарюючий  суб'єкт, здійснюючи виробничу діяльність, використовує обмежені економічні ресурси, що підрозділяються на природні, матеріальні, трудові, фінансові і підприємництво (як особливий ресурс).

Визначальною складовою  усієї виробничо-господарської діяльності підприємства є основні фонди (засоби).

Визначальною ознакою  основних фондів виступає засіб перенесення вартості на продукт - поступово, протягом ряду кругообігів (виробничих циклів), частинами в міру зносу. Таким чином, одноразово авансована вартість у статутний капітал (фонд) у частині основного капіталу здійснює постійний оборот, переходячи з грошової в продуктивну, товарну і знову в грошову форму. У цьому складається економічний зміст основних фондів.

Основні виробничі фонди  беруть участь у багатьох виробничих циклах, зберігають свою натурально-речовинну  форму до кінця експлуатації, переносять свою вартість на продукт, що виготовляється, у міру зносу, відшкодовуються спочатку в грошовій формі, потім у натуральній формі.

Перехід до ринкової системи  господарювання неможливий без вирішення  питання підвищення ефективності використання основних фондів і виробничих потужностей. Від вирішення цієї проблеми залежить місце підприємства в економіці, його фінансовий стан, конкурентноздатність на ринку. Технічний рівень, якість, надійність, довговічність продукції залежить від якісного стану техніки й ефективного її використання, що визначає ефективність виробництва. Це визначає актуальність теми даної роботи.

Метою даної роботи є розкриття ролі основних ресурсів за допомогою механізмів економічного аналізу і аудиту для покращення діяльності господарських суб’єктів.

Об’єктом дослідження  є матеріальні ресурси виробництва у вигляді основних засобів.

 

 

РОЗДІЛ 1.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ФОНДІВ

 

1.1 Поняття і класифікація основних фондів підприємства

 

Для здійснення будь-якого  виробничого процесу, крім самої праці як доцільної діяльності людей, потрібні предмети праці, тобто матеріально-технічні ресурси та засоби праці. Сукупність засобів праці, якими розпоряджається підприємство, складає його основні фонди.

Основні фонди (засоби) –  це сукупність засобів праці, якими володіє підприємство і використовує в процесі виробництва і постачання продукції, надання послуг, для здійснення соціально-культурних і адміністративних функцій або здавання в оренду.

Таким чином, характерними особливостями основних фондів є:

-  використання їх у натуральному вигляді впродовж тривалого часу;

- схильність до зношування, яка виявляється у поступовій втраті можливої подальшої експлуатації у зв'язку з старінням, закінченням резерву потужності (матеріальне зношування) або з втратою доцільності паралельної експлуатації у зв'язку з виникненням основних фондів, що мають якісніші характеристики (моральне зношування);

-  специфічний характер кругообігу та відшкодування вартості через механізм поступової амортизації з віднесенням амортизаційних відрахувань на поточні витрати підприємства, і відповідно вартість продукції (робіт, послуг).

Основні фонди підприємства повинні забезпечувати належні  матеріальні умови для здійснення господарської діяльності торгового  підприємства, забезпечення необхідного обсягу товарних запасів, проведення транспортних, розвантажувально-навантажувальних, пакувальних та інших підготовчих операцій, пов'язаних з отриманням та реалізацією товарів, виконанням виробничих функцій, наданням послуг, праці та відпочинку працівникам підприємства, підвищенням продуктивності їхньої праці та ефективного господарювання всього підприємства. Рішенню цих завдань сприяє цілеспрямована робота з формування обсягу та складу основних фондів, створення режиму та умов їх експлуатації, підтримки у робочому стані та вибору політики амортизації.

Оскільки натурально-речовий  склад основних фондів підприємства дуже різноманітний, для їх обліку, аналізу та планування використовують різні ознаки класифікації.

Класифікація основних фондів підприємства. За характером використання виділяють основні виробничі та невиробничі фонди:

- основні виробничі фонди основного виду діяльності підприємства;

- основні виробничі фонди інших галузей, які безпосередньо не пов'язані з реалізацією товарів (виробництвом продукції або наданням послуг), але виконують окремі підсобно-допоміжні та обслуговуючі функції (в торговельних підприємствах до них відносять основні фонди таких сфер матеріального виробництва, як транспорт, будівництво, виробництво, побутове обслуговування, інформаційно-обчислювальне обслуговування тощо);

- невиробничі основні фонди, використання яких пов'язане з діяльністю, що відноситься до галузей невиробничої сфери (житлово-комунальне господарство, пасажирський транспорт, освіта, культура, охорона здоров'я, відпочинок та туризм, соціальне забезпечення тощо).

На відміну від основних виробничих фондів, які обслуговують господарську діяльність підприємства, створюють умови для її успішного  здійснення, наявність у торговельного  підприємства невиробничих основних фондів призначена для вирішення соціальних завдань: створення належних умов для проживання та відпочинку робітників підприємства та членів їх сімей, підтримки стабільності трудового колективу, покращення умов праиі та морального клімату.

За цільовим призначенням виділяють: будівлі та споруди, машини, обладнання, транспортні засоби, інвентар, інструменти.

1. Будинки — архітектурно-будівельні об'єкти, що забезпечують умови праці працівників торгівлі, зберігання, сортування та підготовку товару до продажу, продаж товарів, надання торговельних послуг населенню.

2. Споруди — інженерно-будівельні об'єкти, потрібні для здійснення виробничих та торгово-технологічних процесів.

3. Передавальні засоби, за допомогою яких здійснюється  передача енергії, тепла, а  також рідких та газоподібних речовин.

4. Машини та устаткування, до яких належать силові машини, робочі механізми та устаткування, торговельні автомати, механічне  устаткування, підйомно-транспортне  устаткування; контрольно-касові апарати,  вимірювальні прилади, апарати та устаткування для виготовлення і продажу безалкогольних напоїв, фасувально-пакувальне устаткування, інше торгово-технологічне устаткування, теплове устаткування.

5. Механізований інструмент, немеханізовані засоби праці  та закріплені до машин інструменти.

6. Виробничий інвентар  та приладдя, предмети виробничого  призначення; устаткування з охорони праці, ємності для зберігання рідких та сипучих товарів тощо.

7. Транспортні засоби  пересування, призначені для переміщення  людей та вантажу.

8. Господарський інвентар— предмети конторського та господарського призначення.

9. Багаторічні насадження.

Залежно від участі у  виробничому процесі розрізняють  пасивні та активні основні фонди:

- пасивна частина—будівлі, споруди та інші елементи основних фондів, які безпосередньо не впливають на предмети праці, але створюють матеріально-речові умови для господарської діяльності підприємства.

- активна частина—машини, обладнання, інструменти та інші елементи основних фондів, які використовуються для безпосереднього впливу на предмети праці.

У галузях виробничої сфери вирішальну роль має стан та технічний рівень активної частини  основних фондів. Він визначає можливість підприємства щодо збільшення виробничих потужностей та виробничої програми, рівень продуктивності праці основного виробничого персоналу. Це вимагає першорядної уваги до збільшення питомої ваги активної частини основних фондів у їх загальному обсязі.

Для торговельних підприємств  велике значення мають розміри, стан та місцезнаходження пасивної частини  основних фондів—торгових та складських приміщень. Вони визначають імідж підприємства, обсяги товарообігу та його товарного забезпечення (зберігання товарних запасів), інтенсивність потоків покупців, й, відповідно, рівень продуктивності праці робітників торговельного підприємства.

Стан активної частини  основних фондів визначає рівень продуктивності праці тільки окремих категорій робітників, які виконують виробничі функції—фасувальників, вантажників, наладчиків. Для інших категорій персоналу активна частина основних фондів забезпечує належні умови праці, підвищує комфортність та якість обслуговування покупців.

Залежно від форм власності  розрізняють власні основні та орендовані основні фонди:

- власні основні фонди;

- орендовані основні фонди, передані у використання підприємству на основі угоди про оренду приміщень, споруд або лізинг машин, обладнання на визначений часовий термін за визначену плату з правом (фінансова оренда) або без права (оперативна оренда) подальшого викупу.

Вартісна оцінка власних  основних фондів, а також фондів, взятих у фінансову оренду, вартість цілісних майнових комплексів державних підприємств та їх структурних підрозділів, взятих в оренду, відображаються у балансі підприємства.

Вартість окремих інвентарних  об'єктів основних фондів, взятих в оперативну оренду (крім приміщень) обліковується на позабалансовому рахунку "Орендовані основні фонди", виходячи з експертної оцінки їх вартості, відображеної в угоді про оренду (лізинг).

Залежно від джерел фінансування виділяють основні фонди, що внесені до статутного фонду підприємства; ті, що придбані за рахунок власних коштів; придбані за рахунок довгострокових кредитів та інших позикових коштів, а також безоплатно отримані основні фонди:

- основні фонди, внесені до статутного фонду підприємства його засновниками (передані в порядку оплати акції);

- основні фонди, придбані протягом діяльності підприємства за рахунок власних коштів;

- основні фонди, придбані за рахунок довгострокових кредитів та інших позикових коштів;

- безоплатно отриманні основні фонди (в порядку спонсорської, безплатної фінансової допомоги тощо).

Наведена класифікація має суттєве значення для оцінки можливостей впливу підприємства на склад основних фондів.

Залежно від стану  фактичного використання основні фонди  поділяють на ті, що використовуються в основній господарській діяльності; здані в оперативну або фінансову оренду (лізинг); такі, що тимчасово не використовуються:

- основні фонди, які фактично використовуються в господарській діяльності підприємства;

- основні фонди, здані в оренду (оперативну чи фінансову);

- основні фонди, що тимчасово не використовуються у зв'язку з переходом на нові види продукції, проведенням планового ремонту, сезонними коливаннями в обсязі попиту;

- основні фонди, подальше використання яких у діяльності підприємства не планується.

Характеристика основних фондів підприємства за станом їх використання дозволяє визначити коло завдань, що потребують вирішення:

• щодо основних фондів, що використовуються в господарській

діяльності підприємства, основним завданням управління є підвищення ефективності їх використання;

- за орендованими — вибір оптимальних умов оренди та підбір орендаторів;

- за фондами, зданими в оренду—контроль за зберіганням та дотриманням правил експлуатації, визначення оптимальних умов оренди, підбір орендаря, контроль за своєчасністю сплати орендної платні;

- щодо фондів, які тимчасово  не використовуються — скорочення  періоду їх простою та якнайшвидше  включення до виробничого процесу  (за рахунок скорочення термінів  монтажу, наладки, ремонту).

Розглянута класифікація основних фондів використовується для аналізу їх стану, планування відтворення, складання державної звітності, проведення переоцінок та інвентаризацій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Структура основних фондів підприємства

 

Співвідношення різних груп основних фондів у загальній їх вартості становить виробничу структуру основних фондів. Прогресивною є така структура основних фондів, де активна частина основних фондів зростає.        Чинники впливу на виробничу структуру основних фондів:        — виробничі та матеріально-технічні особливості галузі;        — форми суспільної організації виробництва;         — форми відтворення основних фондів;         — технічний рівень виробництва;         — рівень організації будівельних робіт;         — розміщення підприємства.          Для поліпшення виробничої структури основних фондів можливе впровадження таких заходів: оновлення та модернізація устаткування; механізація та автоматизація виробництва; правильна розробка проектів будівництва та високоякісне виконання планів будівництва підприємств; ліквідація обладнання, яке не використовується та встановлення обладнання, що забезпечить правильніші пропорції між його окремими групами.          Галузева структура основних фондів характеризується співвідношенням величини основних фондів різних галузей до їх загальної вартості.         Вікова структура основних фондів — це відношення різних вікових груп основних фондів до їх загальної вартості.        Джерелами формування майна підприємств і відповідно основних фондів можуть бути: грошові і матеріальні внески засновників, прибутки, отримані від реалізації продукції, а також від інших видів господарської діяльності; прибутки від цінних паперів; кредити банків і інших кредиторів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів відповідних рівнів; інші джерела, не заборонені законодавством.

Користаючись наведеним вище угрупованням, можна визначити виробничу структуру  основних фондів. Виробнича структура  основних фондів характеризується питомою  вагою кожної групи основних фондів у загальній їхній вартості по підприємству, галузі і промисловості в цілому.

Виробнича структура основних фондів і її зміна за той чи інший відрізок часу дають можливість охарактеризувати технічний рівень промисловості  й ефективність використання капітальних вкладень в основні фонди. Зокрема , чим вище в складі основних фондів питома вага машин, устаткування й інших елементів активної частини основних фондів, тим більше продукції буде зроблено на кожну гривню основних фондів.

Відмінності у виробничій структури основних фондів у різних галузях промисловості є результатом техніко-економічних особливостей цих галузей. Навіть підприємства всередині однієї і тієї ж галузі промисловості, як правило, мають неоднакову виробничу структуру основних фондів. Найбільш висока питома вага активних елементів основних фондів на підприємствах з високим рівнем технічної оснащеності праці, де виробничі процеси механізовані й автоматизовані і широко використовуються хімічні методи обробки.

На виробничу структуру основних фондів впливає розвиток концентрації, спеціалізації, кооперування і комбінування виробництва, на неї впливає також капітальне будівництво.

Домагаючись зниження вартості будівництва, наприклад, виробничих будинків, можна  зменшити частку пасивних елементів  основних фондів у загальній їхній вартості і тим самим підвищити ефективність витрат, вкладених в основні фонди нового підприємства.

Усе це говорить про те, що промисловість  зацікавлена у підвищенні частки машин й устаткування найбільш активної частини основних фондів і в зниженні питомої ваги насамперед будинків і господарського інвентарю без збитку для ефективного функціонування виробничого процесу.

Майже кожне підприємство може поліпшити  структуру основних виробничих фондів за рахунок підвищення частки виробничого устаткування. Це можна зробити завдяки більш раціональному розміщенню устаткування всередині цехів, розміщення його на відкритих площадках, де це можливо, а також виводу з виробничих площ невиробничих служб (складів, контор і т.д.) і розміщення на них додаткової кількості устаткування.

Структуру промислово-виробничих основних фондів варто розглядати й у галузевому розрізі. Вона відбиває рівень матеріально-технічної  бази промислового виробництва, а також  ступінь індустріального розвитку країни.

Основна частина виробничих основних фондів промисловості знаходиться на підприємствах важкої промисловості, у тому числі значна їхня частка сконцентрована в галузях, що забезпечують технічний прогрес у народному господарстві (у електроенергетиці, машинобудуванні, у хімічній, нафтохімічній і паливній промисловості, у чорній металургії й інших галузях).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3 Види і показники зношування основних фондів

 

У процесі експлуатації основні фонди піддаються зношуванню.

Зношування - це втрата основними фондами своєї вартості.розрізняють

два види зношування - фізичне і моральне.

Фізичне зношування - це втрата основними фондами своїх споживчих

властивостей, внаслідок  чого вони перестають задовольняти вимогам, які до них ставляться.

Фізичне зношування може мати місце внаслідок експлуатації основних

фондів - спрацювання деталей, вузлів, блоків, а також у процесі їх бездіяльності і тривалого зберігання під дією зовнішнього середовища (атмосферні впливи, корозія).

На фізичне зношування впливають дві групи чинників:

1. якість самих основних фондів (визначається досконалістю

конструкції виробу, дотриманням  технологічної дисципліни у процесі  його виготовлення, якістю комплектуючих та матеріалів);

2. умови експлуатації основних фондів (ступінь завантаження, якість

і своєчасність технічного догляду та ремонтів, режим роботи, захищеність від впливу вологості, тиску тощо).

Фізичне зношування основних фондів може бути усувне, яке

ліквідовується шляхом проведення ремонтів різної складності, аж до капітальних, та неусувне, яке призводить до повного руйнування основних фондів та їх ліквідації.

Мірилом фізичного зношування є коефіцієнт фізичного зношування

основних фондів (К_{ф. знош}), який можна обчислити так:

 або  ,

де В_{кап.рем} - вартість капремонтів обладнання від початку служби,грн.;

    А_сум - сума амортизаційних відрахувань від початку служби (сума

зношування), грн.;

Фізичне зношування у  відсотках можна обчислити за формулою

,

де Т_ф, Т_Н - відповідно, фактичний та нормативний строк служби

обладнання, роки.

Фізичне зношування відбувається нерівномірно, оскільки основні фонди складаються зі значної кількості елементів, виготовлених з різних за якістю матеріалів.

Ремонт основних фондів - це відновлення фізичного зношування окремих конструктивних елементів (вузлів, деталей) і підтримання основних фондів у працездатному стані протягом всього терміну їх служби.

За економічним змістом  ремонти поділяються на:

• поточний;
• капітальний;
• відновний.

Поточний ремонт породжується випадковими поломками, що

принципово не впливають на нормальне використання основних фондів. Він має характер дрібних налагоджувальних робіт, не відновлює основних фондів, а лише підтримує в робочому стані, тому не є формою їх відтворення.

Капітальний ремонт породжується закономірним зношуванням основних фондів і спрямований на відновлення їх початкових експлуатаційних характеристик. Він є однією із форм відтворення основних фондів. Під час капітального ремонту основні фонди демонтують, замінюють або відновлюють вузли, конструктивні елементи. Цей вид ремонту доволі складний, потребує значних коштів і трудових витрат; здійснюється через порівняно великі проміжки часу.

Відновний ремонт - особливий вид ремонту основних фондів, що породжується їх зруйнуванням внаслідок стихійних лих, тривалої бездіяльності.

На практиці розмежувати  ремонтні роботи за економічними ознаками досить складно, оскільки неможливо знайти  чітку межу між самим ремонтом і відтворенням, затратами на збереження і затратами на на відновлення. Тому в основу поділу ремонтів на види кладуть організаційно-технічні ознаки: складність, періодичність, обсяг робіт, місце проведення ремонту тощо.

За цими ознаками ремонти  поділяються на:

• капітальний (повна розбірність агрегатів, заміна певних вузлів,

проводиться у спеціалізованих цехах, часто супроводжується модернізацією);

• середній (проміжний між капітальним і малим, розбірність основних

фондів сягає близько  третини, проводиться частіше, ніж  капітальний);

• малий (часткова розбірність, виконується на місці основними

робітниками ремонтних служб, заміні підлягають не більш як 15 % деталей, найменший за обсягом і складністю).

Загальна вартість ремонтів (В_рем) певного виду обладнання за рік

обчислюється за формулою

В_рем=В_{зам.елем}+В_{зар.плат}, грн.,

де  В_{зам.елем} - вартість замінюваних елементів на проведення ремонтів, грн./рік;

  В_{зар.плат} - витрати на заробітну плату при проведенні ремонтів, грн./рік;

 грн./рік,

де В_1елем - вартість одного замінюваного елемента (середньозважена величина), грн.;

    К_рем - кількість ремонтів протягом року;

    Y - коефіцієнт одночасного виходу з ладу основних фондів.

,

де  - дійсний фонд часу роботи обладнання протягом року при однозмінній роботі, год;

t_напр - час напрацювання на відмову (час від однієї відмови до наступної), год.

, год.,

де І - середня частота відмов у рік.

, грн./рік,

де t_рем - витрати часу на один ремонт, год.;

     С_{год.рем} - середньогодинна тарифна ставка робітника-ремонтника, грн./год.;

    ПСЗ - процент відрахувань на соціальні заходи.

 Витрати на проведення  різних видів ремонтів по-різному  відносяться на витрати виробництва.

Витрати на поточний ремонт є постійними і відносно рівномірними протягом всього періоду експлуатації основних фондів. Їх відносять до поточних витрат і включають у собівартість продукції.

Витрати на капітальний  ремонт є значно більшими і одноразовими. Вони визначаються заздалегідь, їх відносять  на собівартість продукції рівномірно протягом ремонтного циклу, тобто періоду між двома послідовними капітальними ремонтами. Витрати на капітальний ремонт, які забезпечують поліпшення стану основних фондів (продовжують термін служби, підвищують продуктивність праці), збільшують балансову вартість основних фондів.

Витрати на відновний  ремонт фінансуються за рахунок державного резервного фонду і за характером та обсягом робіт його відносять  до капітального будівництва.

Моральне зношування - це передчасне (до закінчення строку фізичної служби) обезцінення основних фондів, спричинене або здешевленням відтворення основних фондів (моральне зношування першого роду), або використання більш продуктивних засобів праці (моральне зношування другого роду).

Моральне зношування І роду викликане підвищенням  продуктивності праці у тих галузях, які виготовляють засоби праці; виробництво у них відбувається з меншими затратами, і вони дешевшають.

Мірилом морального зношування І роду є коефіцієнт морального зношування І роду (К_{мор.знош1}), який можна обчислити

Моральне зношування ІІ роду - це часткова втрата основними фондами своєї вартості в результаті появи нових, більш досконалих і продуктивних засобів праці. В такому випадку старі основні фонди перестають задовольняти потреби споживачів,їх використання  стає економічно невигідним. Величина цього зношування буде різною у різних споживачів даного виду основних фондів і тому немає можливості врахувати величину морального зношування ІІ роду. Цей вид зношування можна частково усунути шляхом модернізації основних фондів.

Загальний коефіцієнт зношування основних фондів (К_{знош.заг}) визначається

К_{знош.заг}=1-(1-К_ф.знош)*(1-К_{мор.знош1}).

Усунути фізичне і  частково моральне зношування основних фондів можна за допомогою модернізації. Модернізація основних фондів, як правило, поєднується з їх капітальним ремонтом. Вона означає внесення в конструкцію діючого обладнання змін, які підвищують його технічний рівень і поліпшують економічні характеристики. Завдяки модернізації повністю або частково усувається моральне зношення ІІ роду, діюче обладнання за конструктивно-технічними й економічними характеристиками наближається до нового, сучасного і продуктивного.