Ефективність виробництва

Зміст

Вступ

 

1. Сутнісна характеристика  та вимірювання ефективності  виробництва.

 

2. Система економічних  і соціальних показників ефективності  виробництва 

 

   3. Основні чинники  підвищення ефективності виробництва 

 

Висновки

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Процес виробництва на будь-якому підприємстві здійснюється за належної взаємодії трьох визначальних його факторів: персоналу (робочої сили), засобів праці та предметів праці. Використовуючи наявні засоби виробництва, персонал підприємства продукує суспільно корисну продукцію або надає виробничі й побутові послуги. Це означає, що, з одного боку, мають місце затрати живої та уречевленої праці, а з іншого – такі чи такі результати виробництва (діяльності). Останні залежать від масштабів застосовуваних засобів виробництва, кадрового потенціалу та рівня його використання.

Ефективність виробництва  – це комплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів  виробництва й робочої сили (працівників) за певний проміжок часу.

Дослідження ефективності виробництва  дозволяє визначити шляхи зростання  продуктивності праці і зниження зарплатомісткості продукції (економія затрат живої праці), зниження фондомісткості та матеріаломісткості виробництва (економія затрат уречевленої праці), а також  раціонального використання природних  ресурсів (економія затрат суспільної праці).

Отже, вищенаведене розкриває актуальність обраної теми курсової роботи, яка має назву “Ефективність виробництва: вимірювання та чинники підвищення ефективності”.

Мета курсової роботи - з’ясування сутності та основних типів ефективності виробництва, визначення факторів її зростання, а також характеристика економічних і соціальних показників вимірювання ефективності виробництва.

Об’єкт дослідження курсової роботи - процес виробництва.

Предмет дослідження курсової роботи - сукупність теоретичних і методичних проблем, пов’язаних з ефективністю виробництва.

 

Завдання курсової роботи:

1. З’ясувати сутність  ефективності виробництва.

2. Визначити та дати  характеристику типам і факторам  зростання ефективності виробництва.

3. Висвітлити економічні  і соціальні показники ефективності  виробництва.

Відповідно до завдань  курсової роботи побудована її структура, яка складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури.

Таким чином, з’ясувавши актуальність теми курсової роботи, визначивши її мету та об’єкт дослідження, охарактеризувавши  завдання курсової роботи, її структуру, можна перейти до розгляду основних частин курсової роботи.

 

1. Сутнісна характеристика виробництва  та його ефективність

 

Сутність  процесу виробництва 

    Коли  ми чуємо чи промовляємо слово  «виробництво», то уявляємо різні  підприємства, на яких створюються  конкретні блага: продукти харчування, одяг, взуття, машини, верстати, літаки, побу това техніка, будинки  тощо. Все це є результати людської праці.

   Процес виробництва  на будь-якому підприємстві здійснюється  за належної взаємодії трьох  визначальних його факторів: персоналу  (робочої сили), засобів праці  та предметів праці. Використовуючи наявні засоби виробництва, персонал підприємства продукує суспільно корисну продукцію або надає виробничі й побутові послуги. Це означає, що, з одного боку, мають місце затрати живої та уречевленої праці, а з іншого – такі чи такі результати виробництва (діяльності). Останні залежать від масштабів застосовуваних засобів виробництва, кадрового потенціалу та рівня його використання.

Звідси робимо висновок:

Виробництво — процес створення матеріальних і нематеріальних благ необхідних для існування і розвитку людини. Створюючи певні блага люди вступають у звязки і взаємодію – виробничі відносини. Тому виробництво є завжди суспільним.

Процес виробництва за своєю структурою складається з 4-х фаз:

•  власне виробництво
•  основне виробництво
•  виробнича інфрастуктура
•  соціальна інфраструктура
•  розподіл
•  обмін
•  споживання

    Треба чітко розуміти, що людська праця створила певне благо у взаємодії з природою. Без цього виробництво неможливе. Природа і праця — два головних елементи виробничо-господарської діяльності. Природа поставляє матеріали та енергію, запаси яких створюють межі виробничих можливостей. Проте ці межі змінюються у двох напрямах — зменшення і розширення. Перший виявляється в тому, що більшість природних ресурсів обмежені таневідтворювані. Інтен сивне використання їх призводить до вичерпання. Водночас розвиток науково-технічного прогресу сприяє економнішому, раціональнішому використанню природних ресурсів, заміні їх штучними (синтетичні волокна, пластмаси, нові види енергії тощо), що сприяє розширен ню виробничих можливостей. Отже, людина спроможна не тільки використовувати природні багатства, а й відкривати нові джерела для розвитку виробництва.

 

Сутність ефективності виробництва:

Ефективність — це економічна категорія, що відображає співвідношення між одержаними результатами і витраченими на їх досягнення ресурсами, причому при вимірюванні ефективності ресурси можуть бути представлені або в певному обсязі за їх первісною (переоціненою) вартістю (застосовувані ресурси), або частиною їх вартості у формі виробничих витрат (виробничо спожиті ресурси). Якщо при цьому врахувати, що результати виробництва не лише є різноманітними, але й можуть бути представлені в різних формах: вартісній, натуральній, соціальній, то стає очевидною необхідність в ідентифікації категорії ефективності відповідно до тих аспектів діяльності підприємства, які важливо проаналізувати й оцінити.

Ефективність  виробництва – це комплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва й робочої сили (працівників) за певний проміжок часу. Ефективність виробництва — це складне і багатогранне явище. В процесі виробництва здійснюється виробниче споживання вказаних ресурсів з метою отримання певних споживних вартостей, спроможних задовольнити відповідні потреби людей. Отже, будь-яке виробництво передбачає витрати ресурсів і одержання певних результатів. Але на однакову кількість витрачених ресурсів підприємства можуть одержувати далеко не однакові за величиною результати. В такому випадку кажуть, що підприємства ведуть виробництво з різною ефективністю .

 

Ефективність виробництва (продуктивність системи) має поліморфність  визначення й застосування для аналітичних  оцінок та управлінських рішень. З огляду на це важливим є відокремлення за окремими ознаками (класифікація) відповідних типів ефективності (продуктивності), кожний з яких має певне практичне значення для системи господарювання (табл. 1.1).

Відповідні типи ефективності виробництва (діяльності) виокремлюються переважно на підставі одержуваних  ефектів (результатів) господарської  діяльності підприємства (організації). У зв’язку з цим виникає необхідність навести сутнісно-змістову характеристику окремих типів ефективності.

Економічну  ефективність відображають через різні вартісні показники, що характеризують проміжні та кінцеві результати виробництва на підприємстві чи в іншій інтеграційній виробничій структурі. До таких показників належать:

обсяг товарної, чистої або  реалізованої продукції;

величина одержаного прибутку, рентабельність виробництва;

економія тих чи тих  видів ресурсів (матеріальних, трудових) або загальна економія від зниження собівартості продукції;

продуктивність праці  тощо.

 

Соціальна ефективність полягає у скороченні тривалості робочого тижня, збільшенні кількості нових робочих місць і рівня зайнятості людей, поліпшенні умов праці та побуту, стану довкілля, безпеки життя тощо. Соціальні наслідки виробництва можуть бути не лише позитивними, а й негативними (безробіття, посилення інфляції, погіршання екологічних показників).

Таблиця 1.1

Типова класифікація ефективності виробництва (діяльності)

за окремими ознаками [4, с. 451]

Класифікаційна ознака	Ефективність
Одержаний результат (наслідки)	Економічна  Соціальна
Місце одержання ефекту	Локальна (комерційна)  Народногосподарська
Метод розрахунку	Абсолютна  Порівняльна
Ступінь збільшення ефекту	Первинна  Мультиплікаційна  Синергічна
Структура організації виробництва	Робочого місця  Виробничого підрозділу (дільниці, цеху, виробництва)  Підприємства в цілому
Тип економічного зростання виробництва	Екстенсивного розвитку  Інтенсивного розвитку
Напрям інноваційно-інвестиційної  діяльності	Науки, техніки і технології  Організаційно-управлінських інновацій  Інвестиційних проектів і  програм
Характер витрат	Поточних витрат  Одноразових (капітальних) витрат
Об’єкт оцінки	Повна (інтегральна)  Часткова (окрема)  Чинникова (багаточинникова)
Масштаб міжнародного співробітництва	Зовнішньоекономічної діяльності  фірми  Діяльності спільних підприємств  і транснаціональних корпорацій

 

Локальна (комерційна) ефективність визначає конкретний результат виробничо-господарської чи іншої діяльності підприємства, унаслідок якої воно має певний зиск (дохід, прибуток).

Коли ж виробництво  продукції на даному підприємстві потребує додаткових витрат ресурсів, але її споживання (використання) на іншому підприємстві пов’язане з меншими експлуатаційними витратами або іншими позитивними  наслідками діяльності, то кажуть про народногосподарську ефективність, тобто сукупний ефект у сферах виробництва та споживання відповідних виробів (послуг).

Абсолютна ефективність характеризує загальну або питому (у розрахунку на одиницю витрат чи ресурсів) ефективність діяльності підприємства (організації) за певний проміжок часу.

Порівняльна ефективність відображає наслідки порівняння можливих варіантів господарювання і вибору ліпшого з них; рівень порівняльної ефективності відбиває економічні та соціальні переваги вибраного варіанта здійснення господарських рішень (напрямку діяльності) проти інших можливих варіантів.

Абсолютна й порівняльна  ефективність доповнюють одна одну. Визначення економічно найбільш вигідного варіанта господарювання завжди базується на зіставленні показників абсолютної ефективності, а її аналітична оцінка здійснюється порівнянням запланованих, нормативних і фактично досягнутих показників, їхньої динаміки за певний період.

Первинна  ефективність – це початковий одноразовий ефект, що його одержано внаслідок здійснення виробничо-господарської діяльності підприємства (організації), запровадження прибуткових технічних, організаційних або економічних заходів.

Первинна (початкова) ефективність майже завжди примножується завдяки багатоспрямованому та багаторазовому використанню названих заходів не лише на даному, а й на інших підприємствах, в інших сферах діяльності. Тоді можна казати про так звану мультиплікаційну ефективність, яка виявляється здебільшого в кількох специфічних формах – дифузійному й резонансному ефектах, а також ефектах “стартового вибуху”, супровідних можливостей та акселерації.

Дифузійний  ефект реалізується тоді, коли певне господарське-управлінське рішення, нововведення технічного, організаційного, економічного чи соціального характеру поширюється на інші галузі, унаслідок чого відбувається його мультиплікація (наприклад, перед тим, як метод безперервного розливання рідкого металу знайшов широке застосування в чорній металургії, ним досить тривалий час користувалися на підприємствах кольорової металургії).

Резонансний ефект має місце тоді, коли якесь нововведення в певній галузі активізує і стимулює розвиток інших явищ у виробничій сфері (наприклад одержання синтетичного волокна високої якості уможливило виробництво нових видів тканини, а відтак – нових видів одягу тощо).

Ефект “стартового вибуху” – це своєрідна “ланцюгова реакція” в перспективі. Він можливий за умови, коли певний “стартовий вибух” стає початком наступного лавиноподібного збільшення ефекту в тій самій або в іншій галузі виробництва чи діяльності (переконливий приклад – застосування економіко-математичних методів і моделей в управлінні, виробництві, різних галузях науки).

У процесі створення будь-яких матеріальних цінностей з’являються супровідні можливості з певним ефектом. Такі можливості виявляються у вигляді різних проміжних і побічних результатів (ефектів), використання виробничих і побутових відходів тощо.

У будь-якій діяльності має  місце також ефект акселерації (від лат. accеlerо – прискорюю), який означає прискорення темпів поширення і застосування якогось конкретного позитивного результату.

Межі між окремими формами  мультиплікаційної ефективності є  досить умовними, рухливими та відносними. Діалектичний взаємозв’язок цих форм полягає в тім, що всі вони разом формують загальний інтегральний ефект від практичної реалізації того чи того управлінського рішення.

Синергічна  ефективність (від гр. synergos – діючий спільно) виражає такий комбінований вплив сукупності тих чи тих інновацій на фінансово-економічний стан суб’єкта господарювання, коли загальний ефект перевищує суто арифметичну суму впливу на виробництво (діяльність) кожної інновації зокрема, тобто коли кожна інновація посилює вплив усіх інших.

 

 

 

2. Система економічних і соціальних показників ефективності виробництва

 

Рівень ефективності виробництва (діяльності) залежить від багатьох факторів. Тому для практичного розв’язання завдань управління ефективністю важливого значення набуває класифікація факторів її зростання за певними ознаками. Класифікацію факторів зростання ефективності (продуктивності) виробничо-економічних та інших систем діяльності доцільно здійснювати за трьома ознаками:

1) видами витрат і ресурсів (джерелами підвищення);

2) напрямами розвитку  та вдосконалення виробництва  (діяльності);

3) місцем реалізації в  системі управління виробництвом (діяльністю).

Саме таку класифікацію факторів зростання ефективності наведено на рис. 1.2.

Групування факторів за першою ознакою уможливлює достатньо чітке  визначення джерел підвищення ефективності: зростання продуктивності праці і зниження зарплатомісткості продукції (економія затрат живої праці), зниження фондомісткості та матеріаломісткості виробництва (економія затрат уречевленої праці), а також раціональне використання природних ресурсів (економія затрат суспільної праці).

Активне використання цих  джерел підвищення ефективності виробництва (діяльності) передбачає здійснення комплексу  заходи, які за змістом характеризують основні напрями розвитку та вдосконалення виробничо-комерційної діяльності суб’єктів господарювання (друга класифікаційна ознака).

Визначальними напрямами  є:

1) прискорення науково-технічного  та організаційного прогресу (підвищення  техніко-технологічного рівня виробництва;  удосконалення структури виробництва,  організаційних систем управління, форм і методів організації  діяльності, її планування та  мотивації);

2) підвищення якості й  конкурентоспроможності продукції  (послуг);

3) усебічний розвиток  та вдосконалення зовнішньоекономічної  діяльності суб’єктів господарювання.

 

Найбільш важливою треба  вважати класифікацію факторів ефективності за місцем реалізації в системі управління діяльністю (третя ознака групування факторів). Особливо важливим є виокремлювання внутрішніх (внутрішньогосподарських) і зовнішніх (народногосподарських) факторів, а також поділ низки внутрішніх факторів на так звані тверді і м’які.

Класифікація внутрішніх факторів на “тверді” і “м’які” є досить умовною, але широко використовуваною в зарубіжній практиці господарювання. Специфічну назву цих груп факторів запозичено з комп’ютерної термінології, відповідно до якої сам комп’ютер називається “твердим товаром”, а програмне забезпечення – “м’яким товаром”. За аналогією “твердими” факторами називають ті, які мають фізичні параметри і піддаються вимірюванню, а “м’якими” – ті, що їх не можна фізично відчути. але вони мають істотне значення для економічного управління діяльністю трудових колективів.

 

Слід зазначити, що можливі  напрямки реалізації внутрішніх і зовнішніх  факторів підвищення ефективності діяльності підприємств та організацій неоднакові за мірою впливу, ступенем використання та контролю. Тому для практики господарювання, для керівників і відповідних спеціалістів (менеджерів) суб’єктів підприємницької чи інших видів діяльності важливим є детальне знання масштабів дії, форм контролю та використання найбільш істотних внутрішніх і зовнішніх факторів ефективності на різних рівнях управління діяльністю трудових колективів. Той чи той суб’єкт господарювання може й мусить постійно контролювати процес використання внутрішніх факторів через розробку та послідовну реалізацію власної програми підвищення ефективності діяльності, а також ураховувати вплив на неї зовнішніх факторів. У зв’язку з цим виникає необхідність конкретизації напрямків дії та використання головних внутрішніх і зовнішніх факторів підвищення ефективності діяльності суб’єктів господарювання.

 

 

1. Методи роботи. За переважання трудомістких процесів досконаліші методи роботи стають достатньо перспективними для забезпечення зростання ефективності діяльності підприємства (організації). Постійне вдосконалення методів праці передбачає систематичний аналіз стану робочих місць та Їхню атестацію, підвищення кваліфікації кадрів, узагальнення та використання нагромадженого на інших підприємствах (фірмах) позитивного досвіду.

2. Вироби. Самі продукти праці, їхня якість і зовнішній вигляд (дизайн) також є важливими факторами ефективності діяльності суб’єктів господарювання. Рівень останньої має корелювати з корисною вартістю, тобто ціною, яку покупець готовий заплатити за виріб відповідної якості. Проте для досягнення високої ефективності господарювання самої тільки корисності товару недостатньо. Пропоновані підприємством (організацією) для реалізації продукти праці мають з’явитися на ринку в потрібному місці, у потрібний час і за добре обміркованою ціною. У зв’язку з цим суб’єкт діяльності має стежити за тим, щоб не виникало будь-яких організаційних та економічних перешкод між виробництвом продукції (наданням послуг) та окремими стадіями маркетингових досліджень.

3. Матеріали та енергія позитивно впливають на рівень ефективності діяльності, якщо розв’язуються проблеми ресурсозбереження, зниження матеріаломісткості та енергоємності продукції (послуг), раціоналізується управління запасами матеріальних ресурсів і джерелами постачання.

4.  Устаткуванню належить провідне місце в програмі підвищення ефективності передовсім виробничої, а також іншої діяльності суб’єктів господарювання. Продуктивність діючого устаткування залежить не тільки від його технічного рівня, а й від належної організації ремонтно-технічного обслуговування, оптимальних строків експлуатації, змінності роботи, завантаження в часі тощо.

5. Працівники. Основним джерелом і визначальним фактором зростання ефективності діяльності є працівники – керівники, менеджери, спеціалісти, робітники. Ділові якості працівників, підвищення продуктивності їхньої праці багато в чому зумовлюються дійовим мотиваційним механізмом на підприємстві (в організації), підтриманням сприятливого соціального мікроклімату в трудовому колективі.

6. Організація і системи. Єдність трудового колективу, раціональне делегування відповідальності, належні норми керування характеризують добру організацію діяльності підприємства (установи), що забезпечує необхідну спеціалізацію та координацію управлінських процесів, а отже, вищий рівень ефективності (продуктивності) будь-якої складної виробничо-господарської системи. При цьому остання для підтримування високої ефективності господарювання має бути динамічною та гнучкою, періодично реформуватися відповідно до нових завдань, що постають за зміни ситуації на ринку.

7. Технологія. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації та інформаційних технологій, справляють найістотніший вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва продукції (надання послуг). За принципом ланцюгової реакції вони спричиняють суттєві (нерідко докорінні) зміни в технічному рівні та продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організації трудових процесів, підготовці та кваліфікації кадрів тощо.

 8. Стиль управління, що поєднує професійну компетентність, діловитість і високу етику взаємовідносин між людьми, практично впливає на всі напрямки діяльності підприємства (організації). Від нього залежить, у якій мірі враховуватимуться зовнішні фактори зростання ефективності діяльності на підприємстві (в організації). Відтак належний стиль управління як складовий елемент сучасного менеджменту є дійовим фактором підвищення ефективності діяльності будь-якого підприємства, кожної підприємницької структури.

9. Державна економічна й соціальна політика істотно впливає на ефективність суспільного виробництва. Основними її елементами є:

а) практична діяльність владних структур;

б) різноманітні види законодавства (законотворча діяльність);

в) фінансові інструменти (заходи, стимули);

г) економічні правила та нормативи (регулювання доходів  і оплати праці, контроль за рівнем цін, ліцензування окремих видів  діяльності);

д) ринкова, виробнича й  соціальна інфраструктури;

е) макроекономічні структурні зміни;

є) програми приватизації державних  підприємств (організацій);

ж) комерціалізація організаційних структур невиробничої сфери.

10. Інституціональні механізми. Для безперервного підвищення ефективності діяльності всіх суб’єктів господарювання держава мас створити відповідні організаційні передумови, що забезпечуватимуть постійне функціонування на національному, регіональному чи галузевому рівнях спеціальних інституціональних механізмів – організацій (дослідних і навчальних центрів, інститутів, асоціацій). Їхню діяльність треба зосередити на:

1) розв’язанні ключових  проблем підвищення ефективності  різних виробничо-господарських  систем та економіки країни  в цілому;

2) практичній реалізації  стратегії і тактики розвитку  національної економіки на всіх  рівнях управління.

Нині у світі функціонує понад 150 міжнародних, національних і  регіональних центрів (інститутів, асоціацій) з продуктивності та управління.

11. Інфраструктура. Важливою передумовою зростання ефективності діяльності підприємств (організацій) є достатній рівень розвитку мережі різноманітних інституцій ринкової та виробничо-господарської інфраструктури. Нині всі підприємницькі структури користуються послугами інноваційних фондів і комерційних банків, бірж (товарно-сировинних, фондових, праці) та інших інститутів ринкової інфраструктури. Безпосередній вплив на результативність діяльності підприємств (організацій) справляє належний розвиток виробничої інфраструктури (комунікацій, спеціалізованих інформаційних систем, транспорту, торгівлі тощо). Вирішальне значення для ефективного розвитку всіх структурних елементів економіки мас наявність широкої мережі установ соціальної інфраструктури.

12. Структурні зміни в суспільстві також впливають на показники ефективності на різних рівнях господарювання. Найважливішими є структурні зміни економічного та соціального характеру. Головні з них відбуваються в таких сферах:

а) технології, наукові дослідження  та розробки, супроводжувані революційними  проривами в багатьох галузях  знань (пропорція імпортних та вітчизняних  технологій);

б) склад та технічний  рівень основних фондів (основного  капіталу);

в) масштаби виробництва  та діяльності (переважно за деконцентрації з допомогою створення малих  і середніх підприємств та організацій);

г) моделі зайнятості населення  в різних виробничих і невиробничих галузях;

д) склад персоналу за ознаками статі, освіченості, кваліфікації тощо.

Лише вміле використання всієї системи перелічених факторів може забезпечити достатні темпи  зростання ефективності виробництва (діяльності). При цьому обов’язковість урахування зовнішніх факторів не є такою жорсткою, як факторів внутрішніх

    У зарубіжній практиці як синонім терміна “результативність господарювання” зазвичай застосовується термін “продуктивність системи виробництва та обслуговування”, коли під продуктивністю розуміють ефективне використання ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації) за виробництва різноманітних товарів і послуг.

    Родовою ознакою ефективності (продуктивності) може бути необхідність досягнення мети виробничо-господарської діяльності підприємства (організації) з найменшими витратами суспільної праці або часу.

    У кінцевому підсумку змістове тлумачення ефективності (продуктивності) як економічної категорії визначається об’єктивно діючим законом економії робочого часу, що є основоположною субстанцією багатства й мірою витрат, необхідних для його нагромадження та використання суспільством. Саме тому підвищення ефективності виробництва треба вважати конкретною формою вияву цього закону.

     Математично  (у формалізованому виразі) закон  економії робочого часу, який  відображає механізм зниження  сукупних витрат на виробництво  продукції або надання послуг, має такий вигляд:

В_С = (В_УП + В_ЖП + В_МП) / Е_СК  min (1)

де В_С – сукупні витрати на виробництво продукції (надання послуг) протягом життєвого циклу товару; В_УП – затрати минулої (уречевленої) праці на виробництво і споживання товару; В_ЖП – затрати живої праці, тобто заробітна плата всіх працівників, що припадає на даний товар на тій чи тій стадії його життєвого циклу, плюс прибуток на цій стадії (необхідна й додаткова праця); В_МП – затрати майбутньої праці в процесі споживання (експлуатації) товару; Е_СК – сумарний корисний ефект (віддача) товару для споживача за нормативний строк служби.