ВСТУП.

       В умовах ринкової економіки  і нових форм господарювання підприємства зустрічається  ряд проблем, що раніше не виникали,  в сучасних умовах у фінансовому житті підприємств відбуваються найбільш шкідливі процеси. Зіткнення старих підходів до організації фінансової роботи з новими вимогами життя, з новими функціями фінансів підприємства - одна з головних причин "гальмування" реформ у реальному секторі економіки.  Рано чи пізно керівники підприємства зіштовхуються з проблемами керування фінансовими ресурсами: з'ясовується, що показники і процедури, що використовувалися раніше для планування діяльності підприємства - наприклад обсяг виробленої продукції, не дозволяють йому успішно конкурувати через високу собівартість продукції і поява конкурентів не тільки починає перешкоджати одержанню звичних прибутків, але зводить іноді прибуток до нуля. Для цього підприємству необхідно застосувати ряд мір для удосконалення своєї діяльності.

       Актуальність даної  роботи полягає у визначенні ефективності використання фінансових ресурсів, і пошуку нових заходів для ефективного їхнього використання.

       Оптимізація фінансового  стану  підприємства,  а також  можливість забезпечувати високий  рівень ефективності їхнього використання, є однієї з основних умов його успішного  економічного розвитку в майбутньому. Кризовий фінансовий стан створює серйозну погрозу банкрутства підприємства.

       Джерелом інформації про стабільність фінансового стану  є бухгалтерська і фінансова  звітність. У ринковій економіці звітність підприємства базується на узагальненні даних бухгалтерського обліку і виступає інформаційною ланкою, що зв'язує підприємство із суспільством і їх партнерами, що є користувачами інформації про діяльність підприємства. Розуміння того, що на підприємстві необхідно змінювати систему керування, знижувати витрати, більш ефективно керувати фінансовими ресурсами приходить швидко. Питання в тім, як це зробити? Як підрахувати дійсну собівартість виду продукції, як спланувати постачання при наявних запасах, в удосконалювання яких процесів у першу чергу необхідно інвестувати кошти і т.д. Розгляду цих питань присвячена ця робота.

     Об'єктом  дослідження виступає ВАТ "Мелітопольський хлібокомбінат". Це підприємство харчової галузі, що робить хлібобулочні і кондитерські вироби реалізовані як через власну мережу магазинів, так і оптовим покупцям.

     Предметом є ефективність використання фінансових ресурсів, на основі даних ВАТ.

     Головна мета даної роботи - проаналізувати організацію й ефективність керування фінансовими ресурсами досліджуваного підприємства, виявити основні проблеми в керуванні фінансами і дати рекомендації з керування фінансовими ресурсами.

     Стратегічними задачами розробки рекомендацій були: максимізація прибутку підприємства, оптимізація структури підприємства і підвищення його фінансової стійкості, забезпечення інвестиційної привабливості підприємства, створення ефективного механізму керування фінансовими ресурсами.

       При проведенні аналізу  керування фінансовими ресурсами  підприємства ВАТ "Мелітопольський хлібокомбінат" були застосовані такі прийоми і методи як горизонтальний аналіз , вертикальний аналіз, аналіз коефіцієнтів (відносних показників), порівняльний аналіз інформаційною базою фінансового аналізу була бухгалтерська звітність підприємства за 2003,2004 роки, а саме: бухгалтерський баланс (форма № 1 ), додаток до бухгалтерського балансу (форма № 5 ), звіт про рух коштів (форма № 4 ), звіт про прибутки і збитки (форма № 2 ) і ін. При освяченні теоретичних питань керування фінансовими ресурсами були використані різні навчальні посібники, статті періодичних видань, законодавчі акти. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      РОЗДІЛ 1.  ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ ПІДПРИЄМСТВА.

      1.1Суть та роль фінансових ресурсів підприємства у ринковому середовищі. Класифікація фінансових ресурсів.

     За  правом власності в Україні можуть діяти суб'єкти господарювання, що належать до державної та комунальної, колективної та приватної форм власності. Господарська діяльність, реалізація певного інвестиційного проекту може здійснюватися зі створенням юридичної особи в результаті об'єднання ресурсів згідно з договором про спільну діяльність та на основі підприємницької діяльності без створення юридичної особи. Отже, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

     • приватні, засновані на власності фізичної особи;

     • колективні, у т. ч. господарські товариства, кооперативи;

     • комунальні, засновані на власності  відповідної територіальної громади;

     • державні, засновані на державній власності, в т. ч. казенні;

     • суб'єкти господарювання з іноземними інвестиціями. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Таблиця 1.1

        КЛАСИФІКАЦІЯ  ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВИХ ФОРМ ВЕДЕННЯ БІЗНЕСУ

       У капітальних товариствах (ВАТ), кооперативах виконання функції управління здійснюється через участь власників у загальних зборах товариства. Безпосереднє управління справами товариств покладається на виконавчі органи. Можливість участі в управлінні партнерствами залежить від ступеня правової відповідальності учасників. Так, управління справами командитного товариства здійснюють тільки учасники з повною відповідальністю. Як правило, ці самі учасники виконують також функції виконавчого органу.

       Форма організації  бізнесу визначає також можливості та умови залучення власного і позичкового капіталу. Так, рівень кредитоспроможності підприємства значною мірою залежить від рівня відповідальності за борги, а також від розміру власного капіталу. Можливості використання різних інструментів фінансування залежать також від правових обмежень і рівня доступу суб'єкта господарювання до ринку капіталів, зокрема: ВАТ можуть залучати кошти шляхом емісії акцій та облігацій.

       Фінансові ресурси суб'єкта, що є власником, являють собою кошти, що маються в його розпорядженні. Фінансові ресурси направляються на розвиток виробництва (виробничо-торгового процесу), зміст і розвиток об'єктів невиробничої сфери, споживання, а також можуть залишатися в резерві. Фінансові ресурси, використані на розвиток виробничо-торгового процесу (покупка сировини, товарів і інших предметів праці, знарядь праці, робочої сили, інших елементів виробництва). 

      Головною складовою  частиною фінансових ресурсів є капітал.  Капітал - це вартість, що приносить додаткову вартість. Тільки вкладення капіталу в господарську діяльність, його інвестування створюють прибуток. Загальна формула капіталу :

Д - Т - Д*  

де  Д кошти, авансовані інвестором; 

Т - товар (куплені засоби виробництва, робоча сила й інші елементи виробництва);  

Д* - кошти, отримані інвестором від продажу  продукції і реалізований прибавочний  продукт, що включають у себе, (прибавочну вартість);

  Д - Т - витрати інвестора на покупку товару. У приведеній вище операції Д - Т - Д* кошти (Д), вкладені у виробничо-торговий процес, не затрачаються остаточно, а лише авансуються, і після завершення кругообігу вони повертаються вкладнику (інвестору) з додатковим доходом (Д*).

Капітал повинний постійно робити кругообіг, чим  більше за рік буде зроблено оборотів капіталу, тим більше в інвестора буде річний прибуток.

Малюнок 1.1 Класифікація і склад фінансових ресурсів

      На малюнку 1.1 представлені класифікація і склад фінансових ресурсів підприємства.

      При створенні підприємства джерелом придбання основних засобів, нематеріальних активів, оборотних коштів є статутний капітал. За рахунок його створюються необхідні умови для здійснення підприємницької діяльності. Статутний капітал являє собою суму засобів, наданих власниками для забезпечення статутної діяльності підприємства.

        Зміст категорії  «статутний капітал» залежить від організаційно  – правової форми підприємства:

- для державного підприємства  – вартісна оцінка майна, закріпленого  державою за підприємством на  праві повного господарського  ведення;

- для товариства з обмеженою відповідальністю – сума часток власників;

- для акціонерного товариства  – сукупна номінальна вартість  акцій усіх типів;

- для виробничого кооперативу  – вартісна оцінка майна, наданого  учасниками для ведення діяльності;

-  для орендного підприємства – сума внесків працівників підприємства;

-  для підприємства іншої форми,  виділеного на самостійний баланс,

- оцінка майна, закріпленого його  власником за підприємством на  праві повного господарського  ведення.

       При створенні підприємства внесками в його статутний капітал можуть минулі кошти, матеріальні і нематеріальні активи. У момент передачі активів у виді внеску в статутний капітал право власності на них переходить до суб'єкта, що є власником , тобто інвестори втрачають речові права на ці об'єкти. Таким образів, у випадку ліквідації чи підприємства виходу учасника зі складу чи суспільства товариства він має право лише на компенсацію своєї частки в рамках залишкового майна, але не на повернення об'єктів, переданих їм у свій час у виді внеску в статутний капітал. Статутний капітал, отже, відбиває суму зобов'язання підприємства перед інвесторами.

       Статутний капітал  формується при первісному інвестуванні засобів. Його величина з'являється  при реєстрації підприємства, а будь-які корегування розміру статутного капіталу (додаткова емісія акцій, зниження номінальної вартості акцій, внесення додаткових внесків, прийом нового учасника, приєднання частини прибутку й ін.) допускаються лише у випадках і в порядку, передбачених чинним законодавством і установчими документами.

       Формування статутного капіталу може супроводжуватися утворенням додаткового джерела засобів  – емісійного доходу. Це джерело  виникає у випадку, коли в ході первинної емісії акції продаються за ціною вище номіналу. При одержанні  цих сум вони зараховуються в додатковий капітал [20.428-429 с.].

Таблиця 1.2

ФУНКЦІЇ ТА ЦІЛІ ЗБІЛЬШЕННЯ (ЗМЕНШЕННЯ) СТАТУТНОЇ О КАПІТАЛУ 
 

      Основні фонди являють  собою засоби праці (будинок, устаткування, транспорт і т.д.), що багаторазово використовують у господарському процесі, не змінюючи при цьому свою первинну форму. До основних засобів відносяться засоби праці вартістю понад 1 тис. мінімальні оклади за одиницю і терміном служби більш одного року. Виключення складають сільськогосподарські машини і знаряддя, будівельний механізований інструмент, робітник і продуктивна худоба, натуральну які вважаються основними засобами незалежно від вартості. Допускається щорічне коректування зазначеного ліміту за станом на 1 січня на річний індекс інфляції. В основні засоби не входять засоби праці вартістю менше 500 грн. за одиницю і(чи) терміном служби менше року; знаряддя праці - незалежно від вартості і терміну служби; спец оснащення - незалежно від вартості; спецодяг і спец взуття - незалежно від вартості і терміну служби й ін. Вартість  основних фондів, за винятком земельних ділянок, частинами, у міру їхнього зносу, переноситься на вартість продукції (послуги) і повертається в процесі її реалізації. Цей процес називається амортизацією. Грошові суми, що відповідають зношуванню основних засобів, накопичуються в амортизаційному фонді. Амортизаційний фонд, чи грошовий фонд відшкодування, знаходиться в постійному русі. Таким чином,  капітал - це частина фінансових ресурсів, задіяних фірмою в оборот і доходи, що приносить, від цього обороту. У такому змісті капітал виступає як перетворена форма фінансових ресурсів.

      У такому трактуванні принципове розходження між фінансовими ресурсами і капіталом фірми полягає в тому, що на будь-який момент часу фінансові ресурси чи більше дорівнюють капіталу фірми. При цьому рівність означає, що у фірми немає ніяких фінансових зобов'язань і всі наявні фінансові ресурси пущені в оборот. Однак це не виходить, що чим більше розмір капіталу наближається до розміру фінансових ресурсів, тим ефективніше фірма працює.

       У реальному житті  рівності фінансових ресурсів і капіталу в працюючої фірми не буває. Фінансова звітність будується так, що різницю між фінансовими ресурсами і капіталом не можна знайти. Справа в тім, що в стандартній звітності представлені не фінансові ресурси як такі, а їхні перетворені форми - зобов'язання і капітал.

       У практичній діяльності люди зіштовхуються, як правило, не із сутнісними категоріями, а з їх перетвореними  формами, тому в стандартній фінансовій звітності з практичної доцільності  відбиваються саме вони.

       З визначення фінансових ресурсів випливає, що по походженню вони розділяються на внутрішні (власні) і зовнішні (притягнуті). У свою чергу внутрішні в реальній формі представлені в стандартній звітності у виді чистого прибутку й амортизації, а в перетвореній формі - у виді зобов'язань перед службовцями фірми, чистий прибуток являє собою частину доходів фірми, що утвориться після відрахування з загальної суми доходів обов'язкових платежів - податків, зборів, штрафів, пені, неустойок, частини відсотків і інших обов'язкових виплат. Чистий прибуток знаходиться в розпорядженні фірми і розподіляється по рішеннях її керівних органів.

       Зовнішні чи притягнуті фінансові ресурси поділяються  також на двох груп: власні і позикові. Такий розподіл обумовлений формою капіталу, у якій він вкладається зовнішніми учасниками в розвиток даної фірми: як підприємницький чи як позичковий капітал. Відповідно результатом вкладень підприємницького капіталу є утворення притягнутих власних фінансових ресурсів, результатом вкладень позичкового капіталу - позикових засобів.

       Підприємницький капітал  являє собою капітал, вкладений (інвестований) у різні фірми з метою одержання  прибутку і прав на керування фірмою.

       Позичковий капітал - це грошовий капітал, наданий у  борг на умовах зворотності і платності. На відміну від підприємницького капіталу позичковий не вкладається у фірму, передається їй у тимчасове користування з метою одержання відсотка. Цим видом бізнесу займаються спеціалізовані кредитно-фінансові інститути (банки, кредитні союзи, страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні фонди і т.д.).

       Підприємницький і  позичковий капітали тісно зв'язані. Сучасне ринкове господарство дуже диверсифіковане, тобто розосереджено  як по видах діяльності, так і  в просторі. Диверсифікованість сьогодні є одним з найважливіших факторів забезпечення стабільності і стійкості ринкового господарства і його фінансової системи. Але поглиблення диверсифікованості неминуче веде до ускладнення фінансових потоків і капіталу, розширенню застосування у фінансовій практиці спеціальних інструментів, що істотно ускладнює фінансову роботу фірми [15.147 с.].

       Фінансові ресурси  фірми як внутрішні, так і зовнішні в залежності від часу, протягом якого вони знаходяться в розпорядженні фірми, поділяються на короткострокові (до одного року) і довгострокові (понад один рік). Це розподіл достатній умовно, а масштаб тимчасових інтервалів залежить від фінансового законодавства конкретної країни, правил ведення фінансової звітності, національних традицій.

       У грошовій формі капітал фірми тривалий час залишатися не може, оскільки він повинний обертатися приносячи нові доходи. Перебуваючи в грошовій формі у виді залишків коштів у касі фірми або на її розрахунковому рахунку в банку вони не приносять доходів підприємству. Перетворення капіталу з грошової форми в продуктивну називається фінансуванням.

        Власні притягнуті фінансові ресурси - це базова частина усіх фінансових ресурсів фірми, що базується на момент створення фірми і знаходиться в її розпорядженні на всьому протязі її існування. Цю частину фінансових ресурсів прийнято називати статутним чи фондом статутним капіталом фірми. У залежності від організаційно-правової форми фірми її статутний капітал формується за рахунок випуску і наступного продажу акцій (звичайні, привілейовані чи їхні комбінації), вкладень у статутний капітал паїв, часткою і т.д. За час існування фірми її статутний капітал може дробитися, зменшуватися і збільшуватися, у тому числі за рахунок частини внутрішніх фінансових ресурсів фірми.

       У процесі виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг створюється нова вартість, що визначається сумою виторгу від реалізації [17.130 с.].

       Виторг від реалізації є основним джерелом відшкодування  витрачених на виробництво продукції (робіт, послуг) засобів, формування фондів коштів, її своєчасне надходження забезпечує безперервність кругообігу засобів, безперебійність процесу діяльності підприємства. Несвоєчасне надходження виторгу несе за собою перебої в діяльності, зниження прибутку, порушення договірних зобов'язань, штрафні санкції.

       Використання виторгу  відбиває початковий етап розподільних процесів. З отриманого виторгу підприємство відшкодовує матеріальні витрати  на сировину, матеріали, паливо, електроенергію, інші предмети праці, а також зроблені підприємству послуги. Подальший розподіл виторгу зв'язаний з формуванням амортизаційних відрахувань як джерела відтворення основних фондів і нематеріальних активів. Частина виторгу, що залишилася - це валовий  дохід чи знову створена вартість, що направляється на оплату праці і формування прибутку підприємства, а також на відрахування в позабюджетні фонди, податки (крім податку на прибуток), інші обов'язкові платежі.

       Надходження виторгу  від реалізації свідчить про завершення кругообігу засобів. До надходження  виторгу витрати виробництва і звертання фінансуються за рахунок джерел формування оборотних коштів. Результат  кругообігу вкладених у діяльність засобів - відшкодування витрат і створення власних джерел фінансування: амортизаційних відрахувань і прибутку.

       Прибуток і амортизаційні відрахування є результатом кругообігу засобів, вкладених у виробництво, і відносяться до власних фінансових ресурсів підприємства, якими вони розпоряджаються самостійно. Оптимальне використання амортизаційних відрахувань і прибутку по цільовому призначенню дозволяє відновити виробництво  продукції на розширеній основі.

       Призначення амортизаційних відрахувань - забезпечувати відтворення  основних виробничих фондів і нематеріальних активів /10/. Амортизація по своїй  економічній сутності - це процес поступового переносу вартості основних засобів і нематеріальних активів (а також малоцінних і предметів які швидко зношуються) у міру їхнього зносу на вироблену продукцію, перетворення в процесі реалізації в грошову форму і нагромадження ресурсів для наступного відтворення активів, що амортизуються. Це цільове джерело фінансування інвестиційного процесу.

       Прибуток як економічна категорія - це чистий доход, створений  прибавочною працею. Прибуток є економічним  показником, що характеризує фінансові  результати підприємницької діяльності. Крім того, через прибуток реалізується принцип матеріальної зацікавленості в процесі її розподілу і використання, а також принцип матеріальної відповідальності. Нарешті, прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства - це багатоцільове джерело фінансування його потреб, але основні напрямки її використання можна визначити як нагромадження і споживання. Пропорції розподілу прибутку на нагромадження і споживання визначають перспективи розвитку підприємства.

       Прибуток є джерелом фінансування різних по економічному змісті потреб. При її розподілі перетинаються інтереси як суспільства в цілому в особі держави, так і підприємницькі інтереси підприємств і їхніх контрагентів, інтереси окремих працівників. На відміну від амортизаційних відрахувань прибуток не залишається цілком у розпорядженні підприємства, її значна частина у виді податків надходить у бюджет, що визначає ще одну сферу фінансових відносин, що виникають між підприємством і державою з приводу розподілу створеного чистого доходу.

        Розподіл прибутку, що залишився після цього частини  - прерогатива підприємства.

       Амортизаційні відрахування і частина прибутку, що направляється  на нагромадження, складають грошові  ресурси підприємства, використовувані  на його виробниче і науково - технічний розвиток, формування фінансових активів - придбання цінних паперів, внески в статутний капітал інших підприємств і т. п [35. 252 с.].

       Інша частина прибутку, використовуваний на нагромадження, направляється  на соціальний розвиток підприємства. Частина прибутку використовується на споживання, у результаті чого виникають фінансові відносини між підприємством і членами, як зайнятими, так і не зайнятими на підприємстві.

       Розподіл прибутку може вироблятися шляхом утворення  спеціальних фондів - фонду нагромадження, фонду споживання, резервних фондів  - чи шляхом безпосередньої витрати чистого прибутку на окремі цілі. У першому випадку на підприємстві додатково складаються кошториси витрати фондів споживання і нагромадження як додаток до фінансового плану. В другому випадку розподіл прибутку відбивається у фінансовому плані.