Ефективність витрат для освоєння нового виробництва

ЗМІСТ

ВСТУП

Актуальність  теми дослідження. В ринкових умовах забезпечення високого рівня ефективності господарювання посідає центральне місце в економічній політиці держави, формує стратегію діяльності виробничо-господарських структур. Зниження обсягів виробництва, дефіцит фінансово-інвестиційних та матеріально-енергетичних ресурсів спонукають вітчизняних товаровиробників шукати власні шляхи забезпечення ефективності господарювання, виходячи з реального економічного середовища, яке сформувалось в державі в процесі реформування системи господарювання. На початкових етапах ринкових перетворень основна увага переважно приділялась процесам роздержавлення та приватизації майна державних підприємств, трансформації відносин власності, розвитку форм і методів управління виробництвом, формування нормативно-правової бази економічних реформ тощо. В той же час питання забезпечення належного рівня ефективності господарювання залишилися поза увагою реформаторів. А це в кінцевому підсумку привело до того, що більшість промислових підприємств, які реформували відносини власності і функціонують як підприємницькі структури, не забезпечують необхідних результатів виробничо-господарської діяльності. Рівень ефективності виробництва багатьох з них є надзвичайно низьким, а в останні роки ще має місце тенденція до скорочення обсягів виробництва, чисельності працюючих, зниження прибутковості роботи.

Витрати підприємства є  об’єктом управління. В сучасних умовах відбуваються зміни, що впливають на підходи до управління підприємством. Для ефективного управління підприємством  у цілому й витратами зокрема необхідне вдосконалення наявних інструментів управління, а також розробка нових, що відповідатимуть сучасним економічним умовам діяльності українських підприємств. Подальша стратегія розвитку промисловості полягає в підвищенні ефективності її роботи на основі максимального використання економічних важелів впливу на всі сторони роботи підприємств, що забезпечить досягнення найкращих результатів зменшення витрат на виготовлення продукції. Вибір економічних важелів на промислових підприємствах у сучасних умовах повинен ґрунтуватися, по-перше, на розширенні меж економічної свободи, по-друге, на зміні окремих елементів організаційно-економічного механізму управління витратами.

Мета  і задачі дослідження. Метою роботи є вдосконалення формування витрат підприємства на освоєння нового виробництва.

Для досягнення поставленої  мети вирішено такі наукові та практичні  завдання:

-  узагальнено досвід  вітчизняних та зарубіжних авторів  з питань класифікації та визначення суті витрат на освоєння нового виробництва;

- проаналізовано особливості існуючої практики управління витратами на освоєння нових виробництв на промислових підприємствах;

- оцінювання ефективності  управління витратами на освоєння нових виробництв зокрема у харчовій промисловості;

- розроблено підходи  до вдосконалення організаційно-економічного управління витратами на ВАТ ККЗБН «Росинка».

Об'єктом  дослідження є процес формування витрат на освоєння нових виробництв на підприємстві харчової промисловості.

Предметом дослідження є принципи, положення, економічні методи, прийоми та практичні аспекти вдосконалення інструментарію управління витратами на освоєння нових виробництв.

Методи  дослідження. Теоретичною і методологічною основою роботи є фундаментальні положення загальної економічної теорії, наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених у галузі управління витратами, закони і нормативні акти України, що регулюють діяльність підприємств і формування їхніх витрат у звітності.

Для досягнення поставленої  в роботі мети було використано такі методи дослідження: аналізу, синтезу і теоретичного узагальнення – для визначення теоретичних основ та обґрунтування методичних підходів щодо управління  витратами на промислових підприємствах; порівняння – для зіставлення фактичних економічних показників діяльності підприємства звітного періоду з даними попередніх років для оцінювання ефективності управління витратами; економіко-математичні методи – для визначення зв’язку між показниками витрат, обсяг виробництва продукції та її кількісної оцінки з метою розроблення практичних рекомендацій.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ  ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ВИТРАТ НА ОСВОЄННЯ НОВОГО ВИРОБНИЦТВА

1.1. Економічна сутність та класифікація витрат на виробництво продукції

Ніяка діяльність неможлива  без витрат. Досягнення будь-якої мети, забезпечення кінцевого результату потребує витрат. І об'єктивність суспільного розвитку, і факти практичної діяльності, і закономірності сучасної дійсності, і логіка пізнання показують, що спочатку мають місце виграти, а потім результати, пов'язані з цими витратами. З такого порядку і витікає те надзвичайно особливе місце витрат у життєдіяльності всіх суб'єктів господарювання.

Основним мотивом діяльності будь-якого підприємства в ринкових умовах є максимізація прибутку. Реальні можливості реалізації цієї стратегічної мети в багатьох випадках обмежені витратами виробництва та попитом на продукцію, що виробляється. Отримання найбільшого ефекту з найменшими витратами, економія трудових, матеріальних і фінансових ресурсів залежать від того, як підприємство вирішує питання управління витратами, котре передбачає пошук способів їх зниження.

Витрати є основним обмежником прибутку і одночасно головним фактором, який впливає на обсяг пропозиції. Отже, ефективність управління витратами має велике значення для підприємства, тому вивченню категорії «витрати» необхідно приділити особливу увагу.

Слід відзначити, що категорія  «витрати», яка широко використовується у вітчизняній економічній літературі, наприклад у російській економічній літературі, має три аналоги: «затраты», «расходы», «издержки». Розглянемо зміст цих понять.

І. А. Бланк розтлумачує  ці поняття таким чином: «затраты -  это выраженные в денежной форме  расходы, которые предприятие несет  в процессе осуществления своей  хозяйственной деятельности» [18]. Він поділяє їх на два види — поточні (операційні) та інвестиційні.

За І.А. Бланком поточні (операційні) витрати підприємства представлені, в основному, «издержками», які в різних галузях набувають різної форми [18]:

• «издержки производства» — выраженные в денежной форме 
  операционные затраты  трудовых, материальных, нематериальных и финансовых ресурсов на производство продукции;
• издержки обращения — выраженные в денежной форме 
  операционные затраты трудовых, материальных, нематериальных и финансовых ресурсов на осуществление торговой (торгово-посреднической, сбытовой) деятельности предприятия;
• издержки размещения — затраты, связанные с размещением 
  эмитируемых предприятием ценных бумаг (акций, облигаций) на 
  первичном фондовом рынке». І Бланк І. А., і Котляров С. А. вказують на те, що під «расходами» слід розуміти витрати певного періоду, які відносять на реалізовану за цей період продукцію [18].

С. А. Котляров зауважує, що існують деякі відмінності  між поняттями «издержки» та «затраты». Так, слово «издержки» слід використовувати  для позначення суми витрат на здійснення будь-якої функції підприємства у сфері виробництва. Інша відмінність полягає в тому, що «издержки» більш широке поняття, ніж «затраты», оскільки воно містить і витрати, і витрати на соціальні потреби.

До речі, у П(С)БО 16 «Витрати» втрати і витрати на соціальні потреби не розглядаються як окремі види, а включаються загалом до загадьновиробничих витрат підприємства [12].

Б. Юровський у праці «Себестоимость продукции» [89], навпаки, стверджує, що поняття «затраты» і «расходы» є синонімами, і розтлумачує їх як споживання ресурсів підприємства та вартість робіт і послуг, виконаних для підприємства.

Таким чином, аналіз літературних джерел, виданих російською мовою, показує, що немає конкретної чіткої трактовки  різниці між такими поняттями, як «затраты», «расходы», «издержки». В українській економічній і нормативно-правовій літературі вони представлені одним терміном «витрати», який у перекладі на російську мову означає і «затраты», і «расходы», і «издержки» [26].

Деякі вітчизняні вчені [39] вважають, що необхідно виокремлювати два терміни — «витрати» і «затрати» — залежно від їх змісту та періоду часу, до якого вони прив'язані.

Ми вважаємо, що російські  категорії «затраты», «расходы», «издержки» є синонімами.

У вітчизняній економічній літературі переважає слово «витрати», однак трапляються й такі поняття, як «затрати» та «видатки». Відмінність у тлумаченнях слів «витрати» та «затрати» відсутня.

Термін «видатки» використовується лише у бюджетній сфері діяльності держави. Видатки бюджету — це кошти, які спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум. Проте в бюджетній сфері існує й поняття «витрати бюджету», яке є ширшим за «видатки». Так, витрати бюджету включають видатки бюджету та кошти на погашення основної суми боргу [72].

Більшість українських  учених визначають категорію «витрати», в основному, як поточні витрати підприємства, представлені показником собівартості продукції [22, 31, 59].

Деякі автори розглядають  «витрати» як вартість придбання  необоротних активів підприємства [22, 16].

Спеціалісти Міжнародної  фінансової корпорації трактують «витрати»  як вартісне вираження спожитих ресурсів з метою виконання робіт щодо задоволення потреб клієнтів [47].

На наш погляд, зазначені  вище підходи лише частково відображають сутність поняття «витрати». «Витрати» є складною економічною категорією, що витікає з їх місця, ролі й етапу виникнення в діяльності підприємства.

Отже, «витрати» - це вартісне вираження абсолютної величини застосовано-споживаних ресурсів, необхідних для здійснення виробничо-господарської діяльності підприємства і досягнення ним поставленої  мети.

Витрати, які здійснює підприємство в процесі формування і використання ресурсів, мають різне спрямування, неоднорідні за змістом і періодом здійснення. Всі витрати підприємства за певний період можна поділити на дві групи:

• капітальні (інвестиційні);
• поточні.

Капітальні - здійснені одноразово витрати підприємства на придбання основних фондів, нематеріальних або інших активів, які використовуються тривалий період, а вартість їх відшкодовується, як правило, шляхом амортизації. Коли підприємство витратило певну суму коштів на придбання чи будівництво. будинку, купило устаткування чи право на користування новою технологією, воно здійснило капітальні витрати. Капітальні витрати відрізняються від поточних тривалістю часу, протягом якого підприємство отримує корисний результат.

Поточні - регулярні витрати на виробництво і реалізацію продукції, які мають бути відшкодовані з виручки від реалізації продукції (як правило, за рахунок витратної її частини) майже зразу після того, як ці витрати мали місце. Прикладом поточних витрат можуть бути регулярні витрати на купівлю сировини, тари, палива, виплату заробітної плати тощо. Поточні витрати - це величина капіталу, дійсно витрачена на виробництво і реалізацію продукції протягом певного періоду часу. Основний капітал лише частково включається до складу поточних витрат, тому що частинами (по мірі спрацювання) витрачається на виробництво продукції. Застосований оборотний капітал цілком відноситься до складу поточних витрат певного періоду за умов, що він повністю витрачається на виробництво продукції цього періоду.

За напрямками діяльності підприємства розрізняють  витрати, пов'язані зі звичайною діяльністю та втрати від надзвичайних подій (стихійних лих, крадіжок тощо). В свою чергу витрати звичайної діяльності підприємства групуються за її напрямками.

Операційна діяльність — основна діяльність підприємства, у якій реалізуються його статутні завдання, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною або фінансовою діяльністю.

Основна діяльність - операції, пов'язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт або послуг), які є головною метою створення підприємства і забезпечують основну частку його доходу.

Фінансова діяльність - діяльність, яка призводить до зміни розміру і складу власного і позикового капіталу підприємства (в результаті здійснення емісії акцій акціонерними товариствами, виплати дивідендів за акціями, одержання і погашення банківських позик, виплати процентів за ними тощо).

Інвестиційна  діяльність - операції з придбання і реалізації тих необоротних активів, а також фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів. Напрямками інвестиційної діяльності є придбання і реалізація основних фондів, нематеріальних активів, вкладення капіталу в акції, облігації, к реалізація, одержання дивідендів, процентів тощо.

Класифікуючи поточні  витрати підприємства, пов’язані  з операційною діяльністю, за способом їх відшкодування, виділяють виробничі  витрати (вони становлять собівартість продукції) і витрати періоду.

Собівартість  продукції – виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на виробництво продукції. Вони пов’язані безпосередньо з виготовленням певної продукції в звітному періоді, незалежно від того, коли витрачалися кошти на придбання ресурсів для її виробництва.

Собівартість за своєю  економічною природою є категорією простого відтворення, тобто відшкодування витрат за рахунок виторгу від реалізації продукції забезпечує підприємству процес відтворення у колишньому масштабі. Однак просте відтворення є складовою частиною і реальним чинником розширеного відтворення. Насамперед будь-яке підприємство повинне відшкодувати собівартість продукції, тобто забезпечити відтворення в колишньому масштабі, і лише після цього воно може вести розширене відтворення за рахунок прибутку. Собівартість як категорія простого відтворення характеризує рух коштів підприємств у процесі одного кругообігу, у межах даного виробничого циклу (у попередніх і у наступних виробничих циклах обсяг виробництва може змінюватися, але у кожному з них собівартість виступає як елемент простого відтворення).

Собівартість, акумулюючи в собі витрати підприємства на засоби виробництва й оплату праці працівників, є необхідною економічною формою відшкодування цих витрат, що здійснюється у процесі руху (кругообігу) фондів підприємств.

Зниження собівартості продукції є необхідною умовою зростання госпрозрахункового доходу промислових підприємств, унаслідок чого процес управління витратами на промислових підприємствах зараз набуває особливої актуальності.

Поточні витрати  періоду – витрати, пов’язані з отриманими в поточному періоді послугами і витраченими матеріалами та іншими активами, які не включаються до складу собівартості продукції, що виробляється. Вони визначаються витратами того звітного періоду, в якому були витрачені і відповідно відображаються у звіті про фінансові результати окремими статтями.

Операційні  витрати (виграти операційної діяльності) - витрати, пов'язані з виробництвом, реалізацією продукції або іншими операціями (інші операційні витрати).

Адміністративні витрати - витрати, пов'язані з обслуговуванням і управлінням підприємством.

Склад адміністративних витрат:

• загальні корпоративні витрати (організаційні витрати, втрати на проведення річних зборів, представницькі витрати тощо);
• витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємства та іншого загальногосподарського персоналу;
• витрати на утримання основних фондів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського призначення (операційна оренда активів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, охорона);
• винагорода за професійні послуги (юридичні, аудиторські, послуги з оцінки майна тощо);
• витрати на зв'язок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс, факс тощо);
• амортизація необоротних  активів загальногосподарського призначення;
• виграти на врегулювання суперечок в судових органах; податки, збори та інші обов'язкові платежі (крім податків і обов'язкових   платежів,   які   включаються   до   виробничої собівартості продукції);
• плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банку;
• інші витрати загальногосподарського призначення.

Витрати на збут продукції - витрати, пов'язаних з процесом реалізації продукції.

Склад витрат на збут продукції:

• витрати пакувальних матеріалів для готової продукції на складах готової продукції;
• витрати на ремонт тари;
• оплата праці і комісійні винагороди продавцям, торговим агентам і працівникам підрозділів, які забезпечують збут продукції;
• витрати на рекламу і дослідження ринку;
• витрати на передреалізаційну підготовку продукції;
• витрати на службові відрядження працівників, зайнятих реалізацією продукції;
• витрати на утримання основних фондів, інших матеріальних необоротних активів, пов'язаних з реалізацією продукції (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, охорона);
• витрати на транспортування і страхування готової продукції, транспортн-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції у відповідності з договором поставки;

• витратиш гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; 
  інші витрати, пов'язані з реалізацією продукції.

Склад інших операційних витрат:

• витрати на дослідження і розробки;

• собівартість реалізованої іноземної валюти;

• собівартість реалізованих виробничих запасів;

• сума безнадійної дебіторської заборгованості і відрахування до резерву сумнівних боргів;

• втрати від операційних курсових різниць;

• втрати від знецінення запасів;

• втрати від псування цінностей;
• визнані штрафи, пені;

• витрати на виплату матеріальної допомоги;

• витрати на утримання об'єктів соціально-культурного призначення;
• інші витрати операційної діяльності.

Фінансові витрати - витрати, пов'язані зі здійсненням фінансової

діяльності.

Склад фінансових витрат;

• витрати на сплату процентів за користування кредитами;
•   витрати на сплату доходів по облігаціях, емітованих підприємством;
•   виграти, пов'язані з фінансовою орендою активів;
•   інші витрати, обумовлені залученням позичкового капіталу.

Інвестиційні витрати - витрати, пов'язані з інвестиційною діяльністю

підприємства.

Склад інвестиційних  витрат:

• втрати від участі в капіталі (збитки від інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні підприємства);
• собівартість реалізації фінансових інвестицій, необоротних активів, майнових комплексів.

Витрати підприємства мають  неоднорідний характер, що потребує їх класифікації. Класифікація — це один із методів пізнання та вивчення явищ, процесів, об'єктів, який полягає в їх розподілі на класи на базі визначених ознак, властивостей та закономірних зв'язків між ними. Чим більше виділено ознак класифікації, тим вищий ступінь пізнання досліджуваних явищ, процесів, об'єктів та можливостей управління ними.

Класифікація витрат є основою їх обліку, аналізу та планування на підприємстві. До того ж вона допомагає оцінити здійснені витрати, знайти можливі способи підвищення ефективності витрат та прийняти правильні рішення щодо управління ними.

Теорія обліку та аналізу  наводить більше двадцяти видів класифікації витрат за різними ознаками. У таблиці 1.1 наведено класифікацію витрат за найбільш розповсюдженими в економічній теорії та практиці ознаками [9, 22, 42, 48, 89).

Таблиця 1.1

Класифікація  витрат підприємства

Розглянемо більш детально наведену в таблиці класифікацію, характеризуючи кожен із видів витрат підприємства.

Класифікація витрат за періодичністю виникнення передбачає виокремлення таких видів витрат:

• одноразові витрати — такі, що здійснюються один раз і спрямовуються на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого часу;
• поточні витрати — котрі здійснюються регулярно в процесі виробництва.

Первинними серед зазначених видів витрат є, безумовно, одноразові, оскільки поточні витрати мають місце тільки за наявності одноразових.

Одноразові (інвестиційні) витрати є базою для за початкування діяльності будь-якого підприємства (витрати на придбання приміщень, обладнання, модернізацію основних засобів, будівництво нових основних засобів, капітальний ремонт тощо).

Поточні (операційні) витрати, у свою чергу, бувають циклічні та безперервні. Циклічні витрати повторюються з кожним циклом виготовлення продукції (матеріальні, енергетичні, витрати  на оплату праці виробничих працівників тощо). Безперервні витрати існують постійно незалежно від виробництва та необхідні для управління виробництвом і забезпечення виробничої системи в стані готовності (витрати на оплату праці управлінського персоналу, на утримання та експлуатацію приміщень, устаткування, обладнання тощо). Поточні витрати формують собівартість продукції.

З метою деталізації  обліку та посилення контролю за здійсненням витрат їх класифікують за місцем виникнення. Місця виникнення витрат — це структурні підрозділи підприємства, в яких здійснюється первісне споживання виробничих ресурсів. За місцями виникнення витрати групують за виробництвами, службами, цехами, дільницями, бригадами, робочими місцями тощо.

Для цілей управлінського обліку використовується класифікація витрат за центрами відповідальності. Центри відповідальності витрат — це структурні елементи підприємства, керівники яких несуть відповідальність за доцільність здійснених витрат.

Отже, класифікація витрат за центрами відповідальності та місцями виникнення необхідна для нормування витрат та контролю за їх здійсненням. Підприємство самостійно визначає класифікацію витрат за центрами відповідальності та їх зв'язок з місцями виникнення.

За єдністю складу (однорідністю) витрати поділяють  на:

• одноелементні — складаються з одного елементу витрат, тобто вони однорідні за складом, мають єдиний економічний зміст і є первинними (матеріальні витрати, витрати на оплату праці, амортизаційні відрахування тощо);
• комплексні витрати — різнорідні за складом, охоплюють кілька елементів витрат (витрати на утримання і експлуатацію устаткування, загальновиробничі витрати тощо). їх групують за економічним призначенням у процесі калькулювання та організації внутрішнього обліку з метою ефективного управління.

Практичний інтерес для підприємства має розподіл витрат за критерієм доцільності їх здійснення на:

• продуктивні витрати — котрі передбачені технологією та організацією виробництва;
• непродуктивні витрати — які виникають у результаті певних недоліків організації виробництва, порушення технології тощо.

Існування такої класифікації зумовлене як потребами планування (непродуктивні витрати не плануються, або плануються укрупнено) та економічного аналізу, так і потребами бухгалтерського обліку, за правилами якого непродуктивні витрати (втрати) не включаються до виробничої собівартості.