Еколого-розвивальне середовище в ДНЗ та його використання в навчально-виховному процесі

 

 

ЕКОЛОГО-РОЗВИВАЛЬНЕ СЕРЕДОВИЩЕ В ДНЗ

ТА ЙОГО ВИКОРИСТАННЯ В НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ

 

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………3

Розділ І Теоретичні питання використання краєзнавчого

матеріалу у вихованні дітей дошкільного віку………………………………6

1.1. Еколого-розвивальне середовище та його складові………………………..6

1.2. Організація різних видів  діяльності дітей старшого дошкільного  віку в умовах еколого-розвивального  середовища…………………………………...17

1.3. Педагогічні умови формування  екологічної компетентності дітей  старшого дошкільного віку……………………………………………………..26

Розділ ІІ Дослідно-експериментальна робота по визначенню

ефективності педагогічних умов використання екологічно-

розвивального середовища, формування екологічної компетентності

дошкільників……………………………………………………………………31

2.1. Стан проблеми в практиці роботи ДНЗ……………………………………31

2.2. 3міст і методика експерементальноі роботи………………………………32

2.3. Результати дослідження…………………………………………………….36

Висновки………………………………………………………………………….39

Список використаних джерел.…………………………………………………..41

Додатки…………………………………………………………………………...43

 

ВСТУП

 

Природа є важливим засобом навчання, виховання і розвитку дитини. Природа — це все, що існує у Всесвіті: органічний і неорганічний світ, жива і нежива природа, це Космос і всі його складники. К.Д.Ушинський писав: «Природа є одним із могутніх аспектів у виховані людини, а саме прискіпливе виховання без цього агента завжди викликається сухістю, однобічністю, неприємною штучністю. Бідна дитина, якщо вона виросла і не зірвав польової квітки, не зім'яла на волі зеленої травички. Ніколи вона не буде розвиватися з тією повнотою і свіжістю, на які здібна людська душа».

       Природа  залишає глибокий слід у душі  дитини. Вона впливає на всі  органи чуття своєю динамічністю, яскравістю, різнобарвними кольорами, загадковістю.

       Природа  є джерелом розумового розвитку  дитини, скарбницею усіх знань  дитини. Серед природи дитина  стає дослідником, відкриває для себе новий загадковий світ природного довкілля, яке намагається пізнати, дослідити, дійти самостійних висновків. Високо оцінював природу як засіб навчання і виховання В.О.Сухомлинський. «Я прагнув до того, - писав він, - щоб це життєдайне джерело (природа) було відкрите для дітей з перших кроків їхнього шкільного життя... Ми йшли в природу — в ліс, сад, на поле, луки, берег річки... Роль цього засобу,  де кожна зустріч з новим явищем довкілля пробуджує у серцях дітей почуття  захоплення, не можливо переоцінити».

Актуальність дослідження. Одним з актуальних питань, які стоять сьогодні перед педагогами всіх рангів, у тому числі й «дошкільниками», є пошук нових підходів та оптимальних шляхів відродження моральних зв’язків людини з природою. Перш ніж підвести дитину до розуміння зв’язків та взаємозалежностей у природі, важливо навчити її вдивлятися в навколишній світ, милуватися красою рідної природи, викликати в неї позитивне ставлення до рослин і тварин.

Мета дослідження: Організація різних видів діяльності дошкільників в еколого-розвивальному середовищі з метою формування екологічної компетентності дітей.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати літературу з вивчення складових еколого-розвивального середовища та можливостей його використання в роботі ДНЗ.
2. 3’ясувати сутність екологічноі компетентності старших дошкільників, визначити критерїї, показники, рівні.
3. Скласти та реалізувати програму педагогічного експеременту з перевірки педагогічних умов використання екологічно-розвивального середовища у формуванні екологічноі компетентності старших дошкільників.
4. 3робити аналіз отриманних результатів.

Об’єкт дослідження: формування екологічної компетентності дошкільників.

Предмет дослідження: ефективність використання еколого-розвивального середовища у екологічному вихованні дошкільників.

Гіпотеза дослідження: показники екологічної компетентності старших дошкільників підвищуються за умови інтеграції пошуково-дослідницької діяльності дошкільників в еколого-розвивальному середовищі ДНЗ.

Методи дослідження:

1. Теоретичні методи: теоретичний аналіз психолого-педагогічної та методичної літератури з теми дослідження.
2. Емпіричні методи: педагогічне спостереження, бесіда, опитування, діагностування. Методи кількісного та якісного результатів дослідження.

Практичне значення: матеріали дослідження можуть бути використані під час виробничої практики та при написанні кваліфікаційних робіт.

База дослідження: дошкільний навчальний заклад «Ромашка» селища Михайлівка, Казанківського району, Миколаївської області. Експериментальне дослідження проводилося з дітьми старшого дошкільного віку у кількості 15 осіб у віці 5,5-6 років. Експеримент проводився з вересня до кінця листопада 2012 року.

Структура роботи: курсова робота складається з вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І

ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ ВИКОРИСТАННЯ ЕКОЛОГО-РОЗВИВАЛЬНОГО СЕРЕДОВИЩА В ДНЗ

 

1.1. Еколого-розвивальне  середовище та його складові.

 

Ефективність екологічної компетентності дитини великою мірою залежить від середовища, в якому відбувається її життєва діяльність. Еколого-розвивальне середовище в широкому розумінні – це єдність природного, предметного, соціального та середовища внутрішнього «Я». Воно забезпечує набуття дитиною досвіду контакту з природнім оточенням та спілкуванням з дорослими (педагогами, батьками). Це неперервна, педагогічно зумовлена, спільна діяльність дітей, а також дітей і дорослих. У ній останні своєю поведінкою, щирою увагою,почуттями,словами навчають малюків взаємодії з природою. [12]

Навколишнє середовище, в якому розвивається дитина, може бути різним: підтримувальним, насиченим, комфортним, розвивальним, а подеколи навіть ворожим. Ефективність впливу довкілля на особистість дитини в дошкільному навчальному закладі залежить від здатності педагогічного колективу організувати комфортне еколого-розвивальне середовище. Щоб сформувати екологічну компетентність дитини, дорослий має сам орієнтуватись в цих проблемах (глобальних, регіональних, місцевих), мати сформоване почуття громадської відповідальності за стан природи, бажання та дієву готовність до її збереження.

Сьогодні в умовах технічного прогресу існує небезпечна проблема,яку слід проаналізувати. Сучасні діти, особливо це стосується маленьких городян, багато часу проводять біля телевізору, комп’ютерів, і звичайно, такий спосіб життя становить певну небезпеку для них. Дитина живе в штучному середовищі. Маючи з наймолодшого віку мобільний телефон, комп’ютер, електронні іграшки, вона воле більше бувати вдома. Так у дитини втрачається можливість взаємодіяти з природними об`єктами, її прогулянки переважно обмежуються територією біля будинку, дитячим майданчиком, вона не отримує достатньо вражень, дихає забрудненим повітрям. На жаль, дорослі часто не розуміють причини частих захворювань дітей, а їх кількість дедалі зростає.

Видатний чеський педагог Ян Амос Каменський вважав, що специфічним принципом відбору знань про природу для малюків є принцип енцеклопедичності. Пізніше його не менш видатний колега К.Ушинський писав, що у дошкільників необхідно формувати досить широке коло знань про не живу природу,рослинний,тваринний світ, працю людей у природі.

Сьогодні такий підхід залишається актуальним. Провідними принципами формування змісту ознайомлення  дошкільників  з природою є науковість та системність. Тому зміст ознайомлення дошкільників з природою містить широке коло знань, зокрема про:

• природні матеріали (елементи геології);
• метеорологічні явища (елементи метеорології);
• сезонні зміни у природі (елементи фенології);
• різноманітність рослин,їхню будову (елементи ботаніки);
• різноманітність тварин (елементи зоології).

Такий підхід до формування змісту знань про природу, які мають засвоїти діти, необхідний для формування у них системи наукових знань про природу та відповідного ціннісного ставлення до довкілля.

Свого часу К.Ушинский казав, що вивчення дітьми природи має починатися не з курйозів  диковин, а з того, що безпосередньо оточує дитину, тобто з тих об`єктів  явищ природи, які дитина може спостерігати щодня. [12]

Створюючи у дошкільному навчальному закладі належне розвивальне середовище, спрямоване, зокрема й на формування природничої компетентності дітей, педагоги мають приділити серйозну увагу оформленню як території дошкільного закладу, так і його приміщень. Ознайомлення дітей з природою у дошкільному закладі потребує постійного безпосереднього спілкування з нею,тому важливими є куточки природи. Вони обов’язкові для кожної вікової групи навіть за наявності у дошкільному закладі зимового саду чи кімнати природи.    

 Куточок природи слід облаштовувати у світлій частині кімнати. А його об’єкти можна розмістити як традиційно – на столах чи шафах, так і не стандартно – на пеньках, металевих підставках тощо.     

 Розміщуючи мешканців у куточку природи, треба насамперед подбати про те, щоб були враховані їх біологічні особливості й потреби. Так, одні кімнатні рослини, скажімо герань, мають потребу у великій кількості сонячного світла. Отже, їх варто поставити на найосвітленіше місце. Інші,скажімо узумбарська фіалка, погано переносять прямі сонячні промені, їхнє місце – подалі від сонця.   

 Утримуючи жаб чи  ящірок, слід враховувати біологічні властивості плазунів чи земноводних. Скажімо, тераріум, де живе ящірка, варто ставити на місце, що добре прогрівається сонцем, а тераріум з жабою має перебувати неодмінно у тіні.   

 Разом з тим куточок природи має радувати око, прикрашати інтер’єр. Зрештою, об’єкти у куточку природи слід розміщувати так, щоб діти могли вільно підходити до них,спостерігати та доглядати за ними.

Об'єкти для куточка природи слід ретельно відбирати. Насамперед треба враховувати їх безпечність, відповідність вимогам програми та можливість їх розміщення у конкретному приміщенні. Не можна утримувати, скажімо, отруйні рослини чи тварини, рослини з колючками або такі, що можуть викликати алергічні реакції у дітей. Догляд за мешканцями куточка природи за характером праці має бути доступним для дітей відповідного дошкільного віку.

Варто добирати привабливі зовні об'єкти, які зможуть привернути і утримувати не дуже стійку увагу дошкільника. Але при цьому необхідно враховувати можливість нормальної життєдіяльності, росту та розвитку тварин і рослин в умовах приміщення дошкільного закладу.

Для куточка природи добирають типових представників певної групи рослин чи тварин, але вони не мають відноситися до рідкісних видів, зокрема тих, що занесені до Червоної книги.

У куточок природи необхідно періодично вносити зміни, зокрема сезонні.

Кімнатні рослини — постійні і обов'язкові об'єкти куточка природи. Адже залежно від місця зростання у природі кімнатні рослини потребують різного догляду, зокрема різного грунту, поливки, ступеня освітленості тощо, тому вони є цінним дидактичним матеріалом. [17]

Поповнюючи куточок природи, потрібно привернути увагу всіх дітей до нової рослини, назвати її, розглянути разом з дітьми, розповісти, де ця рослина росте у природі, як за нею доглядати, разом з дітьми визначити їй місце у куточку природи.

Основним змістом спостережень дітей старшого дошкільного віку стають ріст і розвиток рослин, зміни, що відбуваються з ними залежно від сезону.

Діти мають знати, що рослини для свого росту потребують світла, вологи, тепла, грунтового харчування; різні рослини мають потребу у різній кількості світла та вологи.

У дітей старшого дошкільного віку закріплюють уміння визначати спосіб підтримання рослини у чистоті залежно від характеру листя і стебла.

Отже, основні вимоги до відбору рослин для куточка природи старшої групи дещо змінюються, зокрема слід утримувати рослини з різними:

• будовою — видозміненим стеблом чи листям;

• листям;

• потребами у світлі і воді;

• строками і періодами вегетації.

У старшій групі діти вже мають знати функції кожної частини рослини, зокрема: кореня, стебла, листя, квітів. А тому у куточку природи необхідно мати хоч би одну рослину з групи ампельних, скажімо, традесканцію або плющ, сеткреазію, аспарагус. З красивоквітучих рослин доцільно утримувати і клівію,  із цибулинних — амариліс.

Радимо у старшій групі ознайомити дітей із рослинами-лікарями,зокрема алое чи каланхое.

Сезонні зміни у куточку природи є обов'язковими. Вони дають змогу не лише збагачувати враження дітей, а й забезпечувати динаміку цих вражень — продовжувати спостереження, які були розпочаті у природних умовах. [12]

Восени з куточка природи виносять рослини, у яких закінчується період вегетації. Зокрема це амариліс та глоксинія. їх розміщують у холодному приміщенні до весни для забезпечення періоду спокою.

Натомість заносять у куточок природи рослини із квітника. Це можуть бути айстри, чорнобривці, сальвії. Такі зміни в куточку природи дають змогу дітям продовжувати спостерігати за цими квітами на квітнику і у приміщенні, порівнюючи результати спостережень.

Узимку у куточку природи проводять вигонку рослин: висаджують цибулини тюльпанів, нарцисів і доглядають за ними аж до появи квітів. Також вирощують цибулю на перо та овес для підгодівлі птахів.

Навесні куточок природи поповнюють тими рослинами, які було винесено восени чи взимку, а також ранньовесняними рослинами — ефемероїдами. Висаджують підсніжник, пролісок, сон-траву, гусячу цибульку, первоцвіт. Після відцвітання цибулинки цих рослин висаджують у куточок лісу.

Улітку куточок природи прикрашають квітковими композиціями, зробленими руками дітей і вихователів.

У куточку природи можна утримувати як постійних, так і тимчасових мешканців.

До постійних мешканців відносяться: акваріумні риби, степова черепаха, канарка, хвилястий папуга, хом'ячок, морська свинка.

Акваріум — складова куточка природи у кожній віковій групі. Варто використовувати акваріуми лише з прямокутними стінками, оскільки сферична форма дещо змінює зовнішній вигляд об'єктів, що погіршує сприйняття дітей під час спостережень.

Для молодшої групи варто підібрати риб з місцевих водойм. Це — карась, короп, краснопірка. Також можна утримувати й одну з екзотичних риб — золоту рибку.

У середній групі зазвичай утримують різновиди золотої рибки, а саме: вуал хвоста, комету, телескопа, львиноголівку. Золота рибка і її різновиди холодноводні і не вибагливі.

У старшій групі можна утримувати дрібніших рибок. Цікавими для дітей будуть живородні рибки — групі і мечоносці. 

Ефемероїди — багаторічні трав'янисті рослини, з коротким весняним циклом розвитку і літнім періодом спокою. Надземні частини цих рослин живуть лише протягом кількох тижнів, а решту року перебувають у стані спокою у вигляді бульб, цибулин чи кореневищ

У дошкільних закладах відповідно до вимог безпеки дітей в акваріумах не повинно бути приладів для підігріву води та компресорів для насичення води киснем. Саме тому добирають такі види риб, які невибагливі до умов утримання, але мають привабливий вигляд. 

Степова черепаха, морська свинка чи хом'ячок, хвилястий папуга чи канарка можуть жити у будь-якій групі. Звичайно, для їх утримання необхідно мати акватераріум чи тераріум, відповідну клітку.

Тимчасових мешканців, зокрема молюсків, комах, ящірок, жаб, тритонів, ліпше утримувати влітку на веранді, маючи для цього відповідне обладнання:

• комах слід утримувати в інсектарії;

• молюск і тритонів — в окремому акваріумі;

• жаб і ящірок — у тераріумі.

Тимчасових мешканців можна утримувати не більше трьох днів, а потім їх відпускають у природне середовище. Це роблять разом з дітьми, переконуючи їх у тому, що на волі тваринам буде ліпше.

Проведення дослідів є органічною складовою екологічного виховання дітей старшого дошкільного віку, тому в групі необхідно виокремити дитячу лабораторію або осередок дитячого експериментування, наповнити його різноманітними матеріалами, приладдям,

як-от:

• картотека дослідів;

• мікроскоп, збільшувальне скло;

• ваги;

• годинники — пісочний, водний, сонячний;

• зразки  грунтів — піщаного, супіщаного, глинистого, суглинистого, підзолистого, дерново-підзолистого, болотяного, чорнозему та інших — відповідно до місця проживання;

• набори предметів з різних матеріалів — дерева, металу, пластмаси, скла: однакові за формою, величиною, але різні за вагою; різні за розміром, формою, але однакові за вагою;

• різноманітні камінчики, шишки, плоди та насіння рослин, мушлі тощо;

• ємкості — різні за об'ємом, висотою тощо;

• термометри для вимірювання температури повітря, рідини.

Спеціальний одяг для роботи в лабораторії (фартушки водонепроникні, нарукавники, захисні маски і окуляри, гумові рукавички) не лише збереже одяг дітей чистим, а й надасть діяльності п'ятирічок певного ігрового характеру. [18]

Вихователю слід вести щоденник дослідницької роботи, у якому він має фіксувати тему, мету, тривалість проведення досліду (дослідження), характеристику об'єктів, план поетапного проведення досліду, результати (малюнки, фотографії, діаграми змін росту та ін.), висновки за результатами досліду. Досліди мають носити пізнавальний та пошуковий характер, бути реальними у виконанні та доводитися до логічного завершення. Усе це сприятиме оволодінню дітьми елементарними уявленнями про явища і об'єкти природи, взаємозв'язки у ній та забезпечить відповідальне ставлення дітей до ходу і результату кожного досліду. 

З огляду на обмежений простір групової кімнати доцільно створити у дошкільному закладі окремий центр природи або зимовий сад, у якому можна розмістити не лише кімнатні та декоративні рослини, а й: 

• живі об'єкти постійні — птахи, їжак, вивірка, морська свинка, хом'як, пацюк, білі лабораторні мишки, черепаха пустельна або болотяна;

• живі об'єкти тимчасові — кішка, кролик, жуки, личинки метелика тощо;

• акваріум як модель водного світу; мешканці — місцеві річкові риби;

• тераріум як модель пустелі, болота; мешканці — вуж, ящірка, пуголовки, жаба, личинки водяних жуків.

Для забезпечення результативності педагогічного процесу у центрі природи необхідно розмістити плакати, дидактичні ігри, різні буклети, альбоми, художню та спеціальну літературу. З метою забезпечення належного догляду за мешканцями такого центру доцільно вести графік чергування дітей старшого дошкільного віку, годування ними тварин тощо.

Природничий міні-музей можна облаштувати як груповий, так і загальносадовий. У ньому можна зберігати такі експонати:

• фотографії дітей у природі під час екскурсій за межі дошкільного закладу;

• фотографії рослин і тварин, за якими спостерігали діти;

• правила природодоцільної поведінки та фотографії, які фіксують як позитивні, так і негативні вчинки;

• тематичні газети, плакати, зроблені дітьми та батьками;

• папки з надрукованими розповідями про сімейні подорожі у природу, до інших країн;

• незвичайні камінці, сухі гілки, інші природні матеріали, які діти знайшли під час екскурсій;

• вироби з природних матеріалів;

• альбоми з малюнками дітей на природничу тематику;

• календарі спостережень за погодою, фенологічні календарі;

• інформацію про стихійні природні лиха тощо.

Поповнення такого міні-музею різноманітними експонатами спонукатиме старших дошкільників до активної діяльності, сприятиме формуванню навичок правильної поведінки у природному довкіллі.

Ефективним елементом природного розвивального середовища є екологічна стежка як різновид педагогічно організованого маршруту на місцевості, зокрема на території дошкільного закладу. Складовими екологічної стежки можуть бути: 

• дерева, кущі, що вже ростуть на території дошкільного закладу;

• куточок лісу з привнесеними рослинними представниками лісу (ялина, сосна, черемшина, ліщина, ожина, шипшина, суниця тощо);

• куточок лугу;

• лікарський город або зелена аптека, де ростуть аптечна ромашка, бузина, деревій, календула, м'ята, звіробій, подорожник, чистотіл тощо;

• екзотичні для певної місцевості рослини — магнолія, смерека, тис; японська або китайська вишня; лимон, мандарин тощо;

• штучно виведені сорти декоративних рослин — троянди, бузку;

• мурашник, гнізда ластівки та ворони, шпаківня тощо.

Цікавою для п'ятирічок буде робота зі складання мапи маршрутів такої стежки. Продумана вихователем взаємодія з природним середовищем на екологічній стежці сприятиме емоційному сприйняттю дітьми природного довкілля, розширенню знань про взаємозв'язок людини і природи, розвитку пізнавальної, емоційної і вольової активності дошкільників, вихованню екологічно грамотної поведінки.

Облаштування у дошкільному навчальному закладі метеомайданчика не лише сприятиме розширенню знань про такі професії, як метеоролог, синоптик, а й спонукатиме дітей до самостійних спостережень за станом погоди, аналізу природних явищ і виявленню взаємозв'язків між станом погоди та об'єктами природи, розвитку творчого мислення, забезпечить відчуття радості самостійного відкриття таємниць природи. На такому майданчику доцільні:

• вітрячок-флюгер з позначеними сторонами світу для виявлення напрямку вітру;

• стійка з прикріпленою стрічкою для з'ясування сили вітру;

• термометри для вимірювання температури повітря на сонці та у затінку;

• розмічена стійка для вимірювання величини опадів (снігу, дощу).

За наявності достатнього місця на території дошкільного закладу можна розбити квітник. Клумби у квітнику можна робити різної форми — круглі, овальні, зіркоподібні, серповидні. Але за будь-якої форми вони мають бути такими, щоб дитина мала змогу дотягнутися рукою до середини, тобто діаметр клумби не повинен перевищувати 70 см.

Також доцільно використовувати у дошкільних закладах рабатки — вузькі (50 — 70 см) довгі квіткові грядки, які зазвичай розбивають уздовж доріжок та ігрових, спортивних майданчиків.

Якщо немає можливості створити квітник, на майданчиках груп облаштовують одну — дві клумби чи рабатки.

Для квітника доцільно обирати такі рослини:

• однорічні — алісум, айстри, іпомея, чорнобривці, мак, космея, кларкія, лобелія, портулак, настурція, нагідки, резеда, тютюн запашний, цинія, кохія, майори; 

• дворічні, що висіваються навесні або влітку, зимують у грунті та зацвітають навесні наступного року — турецька гвоздика, братки, маргаритки, примула, віола триколірна;

• багаторічні, які цінні тим, що невибагливі, а відтак догляд за ними нескладний — троянда, аквілегія, айстра багаторічна, ірис, лілейник, лілея, люпин, нарцис, півонія, рудбеї тюльпани, флокси багаторічні, жоржини, гладіолуси, дикий виноград.

Якщо висаджувати поряд рослини, які квітують у різний час протягом півріччя — з травня по жовтень — клумби і рабатки радуватимуть дітей та дорослих різнобарв'ям квітів. Зацікавить старших дошкільників створення квіткового годинника та догляд за ним.

Діти будь-якого віку особливо цінують те, що вони вирости самостійно, тому у дошкільному закладі необхідно виділити окре місце для саду. У ньому можуть рости:

• фруктові дерева — яблуня, груша, вишня тощо;

• ягідні рослини — смородина, порічка, агрус, малина.

Яблуні і груші садять рядами на відстані 4 —6 м, чергуючи з вишнями. Смородину, порічку, агрус висаджують на відстані 60 — 80 см одне від одного між рядами дерев, малину — вздовж паркану. Грядку для садової суниці або полуниці розміщують у добре освітленому сонцем, затишному місці та насипають висотою 20 — 25 см. Висаджую рослини на відстані 20 — 25 см у два рядки.

Садові рослини можна також розмістити на ділянці групи, але так, щоб корені та крона кожної рослини вільно розвивалися і не заважали одне одному.

Так само можна розбити город — на ділянці однієї групи ч спільний для декількох груп. Місце для грядок має бути відкрите, добре освітлене сонцем, захищене з північного боку будівлею або парканом. Площу городу слід планувати з розрахунку 1 – 2 м на кожну дитину 5 — 6 років. Доцільно робити грядки довжиною 2 — 3 м, шириної 70 см. Висота грядок має бути 15 — 20 см, відстань між ними — 50 см. Зазвичай город обсаджують кукурудзою або соняхом, які є цікавим для спостережень. Діти старшого дошкільного віку можуть висаджувати на городі такі овочеві культури:

• листові — салат, капуста, петрушка;

• пасльонові — помідори, баклажани;

• гарбузові — огірок, гарбуз, диня, кавун, кабачки;

• бобові — горох, квасоля;

• коренеплоди — редис, ріпа, буряк, морква, петрушка;

• цибулинні — цибуля ріпчаста, часник.

На території дошкільного навчального закладу для кожної групи відокремлено групові майданчики, які озеленюють декоративними деревами (клен гостролистий, каштан, ясень, липа, тополя, береза, дуб, сосна, ялина, смерека, модрина, верба, горобина) та кущами (спірея, жасмин, бузок, калина тощо). На таких ділянках з дітьми організовують ігри, спостереження, займаються різними цікавими справами. Належно створене дорослими природно розвивальне середовище не лише забезпечує умови для організованої життєдіяльності старших дошкільників, а й спонукатиме їх до самостійного активного пізнання навколишнього світу.

 

1.2. Організація  різних видів діяльності дітей старшого дошкільного віку в умовах екологічно-розвивального середовища.

 

Розглянемо деякі форми освітньої роботи з екологічного виховання дітей старшого дошкільного віку:

• заняття екологічно-природничого спрямування;