Економічна безпека України. 2

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ

ВИЩА ШКОЛА ЕКОНОМІКИ  ТА МЕНЕДЖМЕНТУ

ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ

КАФЕДРА ЕКОНОМІЧНОЇ  ТЕОРІЇ І ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

 

КУРСОВА РОБОТА

 

з дисципліни «Соціальна політика і економічна безпека»

 

                            на тему: «Економічна безпека України»

 

 

 

 

 

 

Студентки Біленко К.В.

Спеціальність Економічна теорія

Курс 3 семестр 2 група  ЕТ-10

 

Керівник : доц., к.е.н., доц. Гордон М.В

 

 

 

 

 

 

 

м. Донецьк - 2013

 

Зміст

Вступ

1. Сутність економічного суверенітету та основні індикатори внутрішньої безпеки

1.1 Сутність економічного суверенітету та його структура

1.2 Механізм забезпечення економічної безпеки країни

1.3 Основні показники економічної безпеки

2. Основні складові економічної безпеки України

2.1 Сировинно-ресурсна безпека

2.2 Воєнно-економічна безпека

2.3 Демографічний аспект

2.4 Екологічний аспект

2.5 Енергетична безпека

2.6 Фінансова безпека

3. Проблеми та шляхи забезпечення економічної безпеки України

Висновки

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Україна одночасно проходить  складний історичний шлях державотворення  і переходу від централізовано-планової системи управління економікою до соціально спрямованої ринкової економіки. Зрозуміло, що ці дві історичні події супроводжуються зламом суспільних і економічних відносин, який призводить до соціально-економічної кризи тривалого характеру.

Кризовий стан економіки  значно впливає, більш того, безпосередньо загрожує національним інтересам незалежної держави, надзвичайно актуалізує проблему її національної безпеки, в першу чергу такої її складової, як економічна.

В сучасних умовах економічна безпека є такою, що визначає національну  безпеку в цілому. Це сталося тому, що Україна проходить етап небаченого руйнування раніше створених виробничих сил і виробничих відносин, повільного становлення нових, ринкових відносин і ринкової інфраструктури.

В економічній науці  і практиці поки що немає одностайного визначення категорії "економічна безпека держави". У відповідній літературі до цієї категорії включають такі складові: сировинно-ресурсна, енергетична, фінансова, воєнно-економічна, технологічна, продовольча, соціальна, демографічна, екологічна, промислово-технологічна, соціальна, продовольча, приватизаційна, безпека фінансово-кредитної сфери, зовнішньоекономічна. Але це надто широке трактування економічної безпеки.

До економічної безпеки слід відносити тільки ті складові, які містять лише економічні відносини.

З такої точки зору до категорії "економічна безпека  держави" доцільно відносити лише власне економічну, фінансову, зовнішньоекономічну  і соціальну складові.

Метою курсової роботи є  ефективність заходів держави щодо врегулювання стану економічної безпеки України.

Завдання роботи: розглянути сутність економічного суверенітету та його структуру, характеристику елементів  економічної безпеки України  його складових, а також проблеми та шляхи забезпечення економічної  безпеки України.

 

 

1. Сутність економічного суверенітету та основні індикатори внутрішньої безпеки

 

1.1 Сутність економічного суверенітету та його структура

 

В загальному розумінні  безпека - це низький рівень загроз, які можуть перешкоджати стійкому функціонуванню певного суб'єкта. Безпека має два виміри. Людина може відчувати себе безпечно, якщо справджуються дві головні передумови. По-перше, вона повинна відчувати себе безпечно в конкретний момент у даному місці. По-друге, і головне, - вона повинна мати впевненість у власній безпеці в майбутньому, тобто повинні бути певні передумови для відтворення ситуації безпеки у майбутньому. Якщо переходити до контексту економіки як динамічної системи, що, як відомо, розвивається за рахунок власних вбудованих механізмів, поняття безпеки тут буде адекватним поняттю стійкості процесу суспільно-економічного відтворення.

Отже, поняття економічної  безпеки країни трактується як складна багатофакторна категорія, яка характеризує здатність національної економіки до розширеного самовідтворення з метою збалансованого задоволення потреб власного населення держави на якомусь визначеному рівні, з метою протистояння дестабілізуючій дії різноманітних чинників, внутрішніх та зовнішніх, а також з метою забезпечення конкурентоспроможності національної економіки у світовій системі господарювання [3].

Використання саме категорії  економічного відтворення дозволяє надати економічній безпеці третього часового виміру, тобто оцінити, наскільки  поточний стан справ містить передумови для забезпечення стійкості економічної  безпеки у майбутньому. Крім того, застосування категорії відтворення дозволяє додати поняттю економічної безпеки активного звучання, тому що процес суспільного відтворення, як відомо, є результатом індивідуальних відтворювальних процесів економічних суб'єктів різних рівнів у певному економічному середовищі та під впливом певної економічної політики держави.

Отже, економічна безпека  країни в цьому разі може трактуватися як поєднання економічної безпеки  держави, тобто безпеки макрорівня, і економічної безпеки економічних суб'єктів, тобто безпеки мікрорівня. Причому тут важливо зауважити, що як безпека держави, так і безпека мікрорівня, припустимо - підприємств, певний час можуть забезпечуватись окремо або навіть за рахунок одна одної. Водночас у стратегічному плані це не лише взаємопов'язані, а й неподільні поняття. Саме суперечність між безпеками двох рівнів - безпекою макрорівня і безпекою мікрорівня - якраз і є головною проблемою економічної безпеки України на сучасному етапі.

Використовуючи викладені  підходи, можна сьогодні говорити про низку загрозу економічній безпеці України, які значною мірою виникли саме внаслідок заходів, ужитих у процесі економічного реформування. Згадаємо лише про найважливіші з них [5].

Це - деформація промислової  структури, яка на сьогодні, на жаль, не містить матеріальних передумов для переходу до економічного зростання, а конкуренція з товарами зарубіжного виробництва є фактично нерівноправною для вітчизняних товаровиробників та виступає загрозою економічній безпеці мікрорівня. Це - наслідки монетарної стабілізації, під час якої відбулося розшарування грошового обігу і безпека макрорівня була досягнута за рахунок погіршення умов безпеки підприємств унаслідок переміщення диспропорцій на мікрорівень і додаткового навантаження на їх фінанси.

Можна говорити також про бюджетну політику, в якій, на жаль, сьогодні переважає фіскальна функція, і дуже мало уваги приділяється регулятивній та перерозподільній ролі бюджетної політики.

На тлі цих і багатьох інших процесів сьогодні відбувається рух приватних економічних суб'єктів до посилення їх власної економічної безпеки. А оскільки такого середовища, яке сприяло б координації інтересів цих приватних суб'єктів, не сформовано, то цей рух до індивідуальної безпеки спричинив погіршення стану економічної безпеки держави на макрорівні і відбулося зниження реального рівня урегульованості економіки.

Не можна не згадати  також про ще один тип суперечностей - між інтересами економічної безпеки  індивідуума, підприємств і держави. Погіршення якості життя населення, зростання невизначеності соціального статусу багатьох верств населення також є загрозою економічній безпеці. Адже насамперед вони знижують легітимність і ефективність економічної політики держави, а також призводять до поширення кримінальної та "тіньової"" діяльності.

Тобто, необхідно мінімізувати загрози діяльності підприємств  з боку як кримінальних та "тіньових" структур, так і офіційної політики. Підприємства повинні мати змогу  розробляти власну стабільну перспективну стратегію своєї діяльності. Відповідно моніторинг і система індикаторів стану економічної безпеки також мають включати як ключові індикатори економічної безпеки саме економічних суб'єктів - підприємств і їхніх об'єднань.

Економічний суверенітет  України - це "власність народу на своє національне багатство, на основі якої уповноважені ним органи влади самостійно здійснюють регулювання економіки та зовнішньоекономічної діяльності в інтересах переважної більшості населення". Двома підсистемами національного багатства є матеріальне та нематеріальне багатство. В умовах НТР найважливішою підсистемою національного багатства є нематеріальне. Основними формами такого багатства є нагромаджена виробнича майстерність і досвід людей, їх здібності, творчі обдарування, знання та інформація, а також духовні та культурні цінності тощо. Сукупність усіх форм та видів національного багатства концентровано втілюється в інтелекті нації, тобто сукупності здібностей і творчих обдарувань людей, їх освітньо-кваліфікаційного рівнів, на основі яких формується здатність народу засвоювати нові знання та інформацію і використовувати їх для розвитку науки, культури, мистецтва, створення і впровадження нової техніки, застосування прогресивних форм організації виробництва і праці.

 

1.2 Механізм забезпечення економічної безпеки країни

 

За роки незалежності значно послабився економічний суверенітет  України, зросла економічна небезпека  за багатьма параметрами розвитку національної економіки, що вимагає ґрунтовного  комплексного вивчення механізму забезпечення економічної безпеки країни. Механізм забезпечення економічної безпеки країни - це сукупність інституційних та організаційних структур і комплекс використовуваних ними форм і методів, за допомогою яких у певній послідовності послаблюється, а відтак усуваються внутрішні і зовнішні загрози існуванню країни в економічній сфері. Важливими передумовами дії такого механізму є обґрунтування стратегії і тактики забезпечення економічної безпеки, виділення найважливіших індикаторів (показників) безпеки, групування їх за спорідненими ознаками, моніторинг чинників, які підривають стійкість економічної системи тощо.

Стратегія економічної  безпеки країни - це чітке обґрунтування  основної мети і довготермінова політика та план дій держави щодо усунення загроз існуванню та розвитку народного  господарства країни. Це означає, що комплекс дій української держави у цій сфері повинен бути спрямований на усунення найважливіших загроз такій економічній системі, яка спрямована на задоволення потреб та інтересів тих верств населення, які створюють основну масу матеріальних і духовних благ [4].

Тактика забезпечення економічної  безпеки країни - це конкретні способи  досягнення такої безпеки, короткотермінової  дії інституційних та організаційних структур держави залежно від  зміни внутрішніх і зовнішніх  умов. У зв'язку з цим попередньо з'ясуємо основні показники економічної безпеки.

 

1.3 Основні показники економічної безпеки

 

Найважливіші індикатори економічної внутрішньої безпеки  слід групувати в межах основних підсистем національної економічної  системи. Такими індикаторами в межах продуктивних сил є загальноосвітній, професійний, культурний рівні людини - працівника, умови її праці, рівень енергоозброєності праці, економічного мислення, задоволення фізичних потреб, професійна мобільність тощо стосовно основної продуктивної сили; ступінь фізичного та морального зношування техніки, рівень впровадження нових ресурсо - енергозберігаючих та біотехнологій, забезпеченість населення новітньою медичною технікою, лікарськими препаратами, впровадження предметів праці з наперед заданими властивостями, питома вага верстатів з числовим програмним управлінням, "інтелектуальних роботів", комп'ютерів п'ятого і шостого поколінь та ін. щодо засобів виробництва; питома вага витрат на розвиток науки у ВВП, кількість раціоналізаторських пропозицій, отриманих патентів в межах країни і окремих підприємств та ступінь їх впровадження, обсяг витрат на розвиток науки у розрахунку на одного працівника, наявність наукових лабораторій на великих підприємствах, кількість венчурних підприємств, структура витрат на фундаментальні і прикладні науки, пріоритетність країни в декількох напрямах розвитку світової науки, ступінь захисту інтелектуальної власності тощо стосовно такого відособленого елемента продуктивних сил, як наука; рівень впровадження нових форм організації виробництва і праці, систем заробітної плати, розвитку організаторських навичок у працівників тощо в межах такого відокремленого елемента продуктивних сил, як форми і методи організації виробництва; рівень розвитку інформаційних технологій, зокрема принципово нових засобів передачі інформації, забезпеченості достовірною інформацією (різними її видами) суб'єктів економічної діяльності на мікро та макрорівні, рівень захисту державних інформаційних ресурсів, створення національних та регіональних інформаційних мереж, входження в міжнародну інформаційну систему інтернет, в т. ч. передусім великих підприємств, розробка системного програмного забезпечення тощо в межах такого найновішого елемента продуктивних сил, як інформація; ступінь використання нетрадиційних джерел енергії, рівень наукових досліджень на шляху до освоєння термоядерної енергії та ін. в межах використовуваних людьми сил природи [1].

Основними індикаторами економічної безпеки в межах  техніко економічних відносин є  ступінь участі у міжнародному поділі праці, зокрема у міжнародній спеціалізації та кооперуванні виробництва, чисельність вітчизняних транснаціональних корпорацій з центром базування в Україні, рівень національної концентрації виробництва, що дозволяє конкурувати вітчизняним підприємствам з іноземними транснаціональними корпораціями тощо.

В межах технологічного способу виробництва (єдність продуктивних сил і техніко-економічних відносин) найважливішими показниками економічної  безпеки є ступінь технологічного відчуження працівників від засобів виробництва, рівень відкритості або закритості національної економіки (що залежить від частки національного виробництва у світовому у співставленні з часткою країни у світовій торгівлі, в т.ч. торгівлі наукомісткою продукцією, послугами тощо), співвідношення між трьома технологічними способами виробництва (що базуються на ручній, машинній та автоматизованій праці), показники енергомісткості, фондомісткості, матеріаломісткості виробництва, рівень екологічного забруднення, продовольчої, сировинної, енергетичної безпеки держави тощо.

В межах організаційно - економічних відносин індикаторами економічної безпеки є рівень розробки та впровадження сучасних маркетингових  досліджень, особливо міжнародного маркетингу, наявність відповідних кадрів, використання у менеджменті передових організаційних форм управління підприємствами, рівень підготовки менеджерів та запровадження ними сучасних принципів та вимог управління найманими працівниками, раціональне використання передового зарубіжного досвіду у цій сфері та ін.

В межах організаційно-технологічного способу виробництва (який є єдністю технологічного способу виробництва і організаційно - економічних відносин) показниками економічної безпеки є рівень планомірно продуманої структури продуктивних сил, в т. ч. наукових установ, які ведуть наукові дослідження і розробки в різних секторах економіки, організація центральних та регіональних міністерств і відомств у цій сфері, галузевих науково - дослідних інститутів, організація наукових закладів, медичних установ, інформаційних центрів тощо.

В межах відносин економічної  власності індикаторами економічної  безпеки є оптимальне співвідношення між типами і формами власності, ступінь їх економічної реалізації, що виражається передусім у привласненні маси прибутку по відношенню до чисельності зайнятих, ступінь реалізації власності людини-працівника і людини - власника на робочу силу загалом та оптимальне співвідношення в такій реалізації між різними категоріями працівників, наявність потужних та стабільних стимулів до праці, раціональний поділ на необхідний та додатковий продукт (ступінь експлуатації найманої праці, помірна інтенсивність праці), справедлива податкова система, оптимальний рівень монетизації економіки, рівень безробіття, раціональне управління власністю на мікро - та макрорівні та інше.

В межах суспільного  способу виробництва (який є результатом  діалектичної взаємодії продуктивних сил та відносин економічної власності, з одного боку, техніко-економічних  та організаційно-економічних відносин, з іншого боку) показниками економічної безпеки є рівень розвитку економічної та соціальної інфраструктури, доходи населення, ступінь відповідності між продуктивними силами і відносинами економічної власності.

В межах господарського механізму основними індикаторами економічної безпеки є оптимальне співвідношення між ринковими та державними важелями регулювання економіки, між адміністративними, правовими і економічними важелями державного регулювання, ступінь досконалості механізму використання економічних законів, механізму вирішення економічних суперечностей, всебічного розвитку людини, забезпечення ефективної взаємодії всіх підсистем та елементів економічної системи.

В межах економічного способу виробництва, який є органічною єдністю продуктивних сил, економічних  відносин і господарського механізму (а отже синонімом економічної системи), індикаторами безпеки є рівень та якість життя, темпи економічного зростання, темпи інфляції, ступінь розвитку тіньової економіки, державний борг, дефіцит бюджету, рівень конкурентоспроможності країни, сальдо платіжного балансу, зовнішній борг, оптимальне співвідношення між різними економічними укладами, в тому числі між методами регулювання, наявність національного економічного планування та ін.

Основними показниками  зовнішньої економічної безпеки країни є активна участь у міжнародному поділі праці, позитивне сальдо зовнішньої торгівлі наукомісткими товарами, патентами, ноу-хау, виважена зовнішньо економічна політика (поєднання протекціонізму і лібералізму), відсутність залежності від єдиного джерела постачання сировини, енергетичних ресурсів, використання власної моделі соціально-економічного розвитку (не нав'язаної міжнародними організаціями), входження у справедливі економічні союзи та інше.

 

 

 

 

 

2. Основні складові економічної безпеки України

 

2.1 Сировинно-ресурсна безпека

 

Для багатьох країн світу  сировинно-ресурсна безпека - це один з  найбільш вразливих напрямків економічної  безпеки, зважаючи на їх неспроможність забезпечити економічний розвиток за рахунок власних ресурсів.

Україна за різноманітністю корисних копалин, за кількістю родовищ на одиницю площі належить до найзабезпеченіших мінеральними ресурсами країн світу. Приблизна вартість розвіданих сировинних запасів оцінюється в 7 трильйонів доларів США. В Україні більше 90 видів мінеральної сировини (близько 8000 родовищ) мають промислове значення. Взагалі, мінерально-сировинний комплекс України забезпечує 14 % світового видобутку залізної та 30 % марганцевої руд, 7 % кам'яного вугілля. Цей комплекс становить 48 % промислового потенціалу України, в той час коли в індустріально розвинених країнах він складає близько 30 %. [5]

Недостатнє фінансування державою геологорозвідувальних робіт  свідчить про недооцінку важливості геологічної галузі, діяльність якої закладає фундамент для процвітання держави в майбутньому та сприяє забезпеченню сировинно-ресурсної безпеки. Поряд із паливно-енергетичними ресурсами особливу увагу необхідно приділяти видобутку золота, алмазів, кольорових, рідкісних та рідкоземельних металів. Золото - важливий стратегічний ресурс для Української держави, гарант її незалежності та могутності. Однак, незважаючи на наявність більше півтора десятка виявлених в Україні родовищ золота, досі не розпочато його промисловий видобуток.

Важливою проблемою  для України є комплексне освоєння руд. Наша держава видобуває мінеральну сировину у величезних обсягах (близько 5 % світового обсягу), але тільки 12 % її надходить у виробництво (у західних країнах близько 60 %), а все інше йде у відвали, де у концентрованому і напівконцентрованому стані містяться стронцій, германій, ванадій та інші рідкісні і кольорові метали. [2]

Особливо багата Україна  на неметалічну сировину (каоліни, облицювально-декоративний камінь, самородна сірка, мінеральні води тощо). Однак головна проблема полягає в тому, що значна частина мінеральної сировини експортується за кордон, замість того, щоб вивозити виготовлену з неї готову продукцію, реалізація якої дасть значно більші прибутки.

Водночас слід відзначити, що розвиток гірничовидобувної та гірничопереробної  промисловості вимагає величезних капіталовкладень і саме сюди бажано залучати вітчизняні та іноземні інвестиції. Такий підхід сприятиме забезпеченню сировинно-ресурсної безпеки України, що полягає не лише в наявності великих запасів мінеральної сировини, айв ефективному її використанні. Надійна сировинно-ресурсна безпека України неможлива без:

-комплексного освоєння корисних копалин;

-технічного переоснащення гірничовидобувної і гірничопереробної промисловості;

-захисту національного товаровиробника;

-ефективного використання рекреаційних ресурсів;

-географічної диверсифікації експорту та імпорту сировинних ресурсів;

-проведення геологорозвідувальних робіт і промислового видобутку золота та інших дорогоцінних металів і каменів;

-комплексних заходів щодо ресурсо і природозбереження, відновлення й охорони природних ресурсів.

 

3.2 Воєнно-економічна безпека

 

Забезпечення воєнно-економічної  безпеки - важливе завдання Української  держави. Ступінь задоволення потреб у продукції як оборонного, так  і цивільного призначення в екстремальних умовах є критерієм забезпечення воєнно-економічної безпеки. Покращання самозабезпечення держави технологіями цивільного й оборонного виробництва, нарощування технологічного потенціалу зміцнює її воєнно-економічну безпеку. Остання, безперечно, визначається новітніми досягненнями науково-технічного прогресу.

Слід звернути увагу  на такі три основні аспекти воєнно-економічної  безпеки:

-захисний;

- наступальний;

- рівнозначний.

Захисний аспект передбачає заміщення імпорту вітчизняними аналогами, насамперед в оборонних галузях народного господарства і зменшення їх залежності від імпорту.

Наступальний аспект передбачає комплекс заходів, спрямованих  на нарощування і якісне покращання експортного потенціалу країни і  посилення при цьому залежності від неї інших країн.

Рівнозначний аспект передбачає встановлення однакової  залежності між країнами, що буде стримуючим чинником у спробах економічно розвинених країн використати зовнішньоекономічні  зв'язки як специфічний тиск на менш розвинені країни.

Жодному з цих аспектів воєнно-економічної безпеки України поки що не приділяється належної уваги.

Важливе значення для  забезпечення воєнно-економічної безпеки  в разі скорочення чи припинення зовнішньоекономічних зв'язків або виникнення соціально-економічної кризи має здатність держави оперативно компенсувати негативні наслідки цих явищ, забезпечувати задоволення оборонних потреб.

Необхідною умовою воєнно-економічної  безпеки є достатнє фінансування оборонної промисловості.

При замовленні озброєнь і військової техніки повинна враховуватись специфіка виробництва і технологічні аспекти. Припинення виробництва деяких видів військової продукції може призвести до непоправних втрат.

З точки зору перспективного виробництва в Україні новітніх озброєнь важливо спрямовувати бюджетні кошти на створення науково-технічного потенціалу в сфері критичних технологій. Пріоритетними напрямками науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт мають бути: модернізація існуючих систем озброєнь, створення перспективних зразків озброєнь, розвиток систем і засобів бойового управління, зв'язку і розвідки, радіоелектронної боротьби, високоточної зброї, всебічний розвиток технологій і систем подвійного призначення (військового і цивільного).

Для забезпечення воєнно-економічної  безпеки України необхідно передусім здійснити наступні заходи:

• створити самодостатній національний воєнно-промисловий комплекс (ВПК);
• розробити і прийняти Державну програму виробництва озброєнь;
• виробити державну політику в сфері міжнародної торгівлі зброєю;
• розробити і прийняти Закон про експорт зброї;
• закладати в Державний бюджет необхідні кошти для фінансування оборони;
• створювати замкнені цикли виробництва військової техніки та озброєнь;
• змінити концепцію конверсії ВПК і проводити її на науковій основі згідно з національними інтересами України;
• проводити постійну модернізацію Збройних Сил України та інших військових формувань з метою досягнення технічної переваги над імовірним противником;
• створити єдину інфраструктуру тилового і технічного забезпечення воєнної організації України.

3.3 Демографічний аспект

 

Існуюча демографічна ситуація в Україні негативно позначається на стані економічної безпеки. Оскільки головним чинником економічного потенціалу держави є людські ресурси - від  їх нормального розвитку великою мірою залежить ефективність національної економіки.

Індикаторами економічної  безпеки, що мають демографічне спрямування  можуть бути:

• коефіцієнт природного приросту населення;
• коефіцієнт смертності немовлят;
• коефіцієнт міграції;
• коефіцієнт відтворення населення;
• коефіцієнт економічного навантаження на суспільство.

           Ефективна демографічна політика України як важливий чинник забезпечення економічної безпеки повинна полягати:

• у здійсненні заходів, спрямованих на раціональне відтворення населення, збереження і покращанні генофонду нації, зміцнення сім'ї;
• у розробці і впровадженні національної програми збереження і розвитку української нації;
• у профілактиці захворювань населення та якісному покращанні його здоров'я;
• у здійсненні демографічної експертизи економічних та соціальних програм;
• у всебічному стимулюванні державою збільшення народжуваності.

 

3.4 Екологічний аспект

 

У сучасних умовах екологічний  аспект економічної безпеки України  має надзвичайно велике значення і вимагає посиленої уваги  з боку держави.

Екологічні загрози  за масштабністю негативного впливу можуть перевищувати наслідки будь-якої агресії. В системі економічної  безпеки екологічні загрози зумовлені  як зовнішніми, так і внутрішніми  причинами.

Зовнішні економічні загрози мають умисний або неумисний характер.

Критичний стан навколишнього середовища зумовлений здебільшого внутрішніми причинами. Це пов'язано насамперед з тим, що продуктивні сили України протягом тривалого часу розвивалися без врахування екологічних наслідків. Нині до 10 % втрат валового внутрішнього продукту відбувається внаслідок зменшення продуктивності та передчасної втрати основних фондів, природних і людських ресурсів.

Вітчизняна промисловість  є однією з найнебезпечніших у  світі. Це пов'язано з несприятливою  структурою промислового виробництва, високою концентрацією екологічно небезпечних виробництв, застарілими технологіями та обладнанням, відсутністю відповідних природоохоронних систем.