Вступ

       Економічна  система - це сукупність взаємопов'язаних та впорядкованих елементів економіки, що в цілому складають економічну структуру суспільства.

       В основі розвитку людського суспільства  лежить виробництво матеріальних і  духовних благ, інших цінностей, цілісна сукупність яких забезпечує умови життєдіяльності людини. Будь-яке суспільство, особливо високорозвинуте сучасне, являє собою соціальну систему. Економічна система будь-якого суспільства, того або іншого способу виробництва є органічною складовою соціальної системи. Соціальна система як упорядкована цілісність охоплює соціальні спільноти й окремих індивідів, об'єднаних специфічними та різноманітними взаємовідносинами, а також зв'язками. Основою соціальної системи, тобто кожного суспільства, є економічна система. Причина найважливішої ролі економічної системи у житті суспільства полягає в тому, що економіка — це основа існування країни. Від стану економіки, ступеня її розвиненості залежить місце кожної держави у світовій спільноті, рівень обороноздатності, добробут народу.

       Важливою  підсистемою суспільства, основою  соціальної системи є економічна система. В ході виробництва, розподілу, обміну та споживання благ між учасниками цих процесів складаються і постійно вдосконалюються різноманітні за своїм  змістом економічні відносини. Останнє виявляється через економічну поведінку суб'єктів господарювання.

       Конкретна історична сукупність економічних  відносин, що відповідає системі продуктивних сил і взаємодіє з нею, розвивається на основі дії як об'єктивних економічних законів, так і суб'єктивних факторів, визначає сутність економічної системи суспільства.

       Без системного характеру економіки не могли б відтворюватися (постійно відновлюватись) економічні відносини та інститути, не могли б існувати економічні закономірності, не могло б скластися теоретичне осмислення економічних явищ та процесів, не могла б бути сформована ефективна та скоординована економічна політика.

       Коректне  та науково обґрунтоване визначення закономірностей функціонування економічної  системи завжди мало важливе значення. У важких умовах нашої держави проблема розкриття сутності економічного розвитку набуває додаткової актуальності, так як уже протягом великого проміжку часу не вдається вийти на шлях стійкого економічного росту. До того ж зміна політичного курсу нашої країни також змушують критично оцінювати попередню модель економічного розвитку.

       Головною  проблемою сучасного періоду  формування наукових економічних систем у вітчизняній науці можна вважати проблему суміщення універсальних, розроблених світовою економічною думкою , з необхідністю відображення важкої картини сучасної економічної дійсності в Україні. 

       Основна мета даної курсової роботи – розкрити поняття економічної системи  суспільства та основних її складових. Курсова робота складається з трьох частин, в яких послідовно аналізується дана проблема.

1. Економічна система суспільства. Її зміст, функції та структурні елементи

1. Сутність  економічної системи, функції

       Економічна  система – це надзвичайно складна  категорія, яка має дуже розгалужену структуру, цілу систему законів її функціонування і розвитку. Причому йдеться не про простий набір різних елементів, а про ієрархічну побудову, де є основні системоутворюючи елементи, які визначають природу економічних систем.

       Поняття «економічна система» широко використовується в економічній науці,політології, політиці. Проте в його трактуванні відсутня єдність поглядів. Зумовлено це тим, що поняття, яке розглядається, є складним системним утворенням з багатоманітними характеристиками, кожна з яких, хоч і відображає суттєві сторони економічної системи, не є повною. Саме тому в науковій літературі економічна система визначається як економіка, спосіб виробництва, тип господарства, сукупність виробничих відносин (економічний базис), сукупність видів господарської діяльності тощо. Між цими поняттями часто ставлять знак рівності, розглядають їх як синонімічні.

       Поняття «економічна система» можна доповнити суб'єктивним фактором у зв'язку з тим, що, по-перше, економічна система не існує без людей, по-друге, до складу продуктивних сил входять не тільки люди, а й продукти їхньої інтелектуальної діяльності (наука, технологія), менталітет, що відрізняє один народ від іншого. Невід'ємною складовою економічної системи є природне середовище, що перетворюється людьми.

       Економічна  система - це одна з підсистем суспільства, яка інтегрує в собі сукупність усіх компонентів (елементів, ланок) економіки (галузі підприємства, індивідуальні господарства, людей, що стоять за ними), природне середовище і виробничі відносини. Функціонування і розвиток економічної системи визначають економічне життя суспільства.

     Економічна  система характеризується різними  сферами функціонування, рівнями  господарювання її суб'єктів.

     Сучасна економічна система є не сукупністю індивідуальних господарств одного рівня, а складною субординованою системою трьох рівнів, що взаємодіють (рис. 1.1.1).

       Економічна  система суспільства формується на основі суспільного виробництва і спрямована на його розвиток, якісне удосконалення, що є базою для реалізації багатоманітних потреб та інтересів суб'єктів виробничої діяльності всіх членів суспільства.

       На  основі суспільного виробництва формуються економічні відносини між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання створених матеріальних і нематеріальних цінностей. 

       Будь-яка  економічна система виконує кілька функцій: виробництво, розподіл і обмін, споживання суспільного продукту, регулювання  як самої системи в цілому, так  її складових. Через виробництво, розподіл, обмін  і споживання здійснюється функціонування економічної системи, її відтворення.

       Для здійснення процесу виробництва  необхідно мати певні виробничі  ресурси. До них відносять: природні ресурси (землю), засоби виробництва (капітал), працю (робочу силу) і підприємництво.

       Технологія  виробництва в економічному розумінні  є способом поєднання матеріально-речового і особистого чинників виробництва  в єдиному процесі з метою  виготовлення необхідних життєвих благ. Технологічний спосіб поєднання  факторів  виробництва постійно розвивається, проходячи через багато етапів. Він характеризує еволюцію економічної системи. Існуючі стадії розвитку економічних систем називають технологічними  способами виробництва.

       Технологічні  способи виробництва відрізняють  різні стадії розвитку економічних систем за такими показниками:

• рівень розвитку продуктивних  сил, тобто  рівень засобів і предметів праці, робочої сили, технологій;
• рівень розвитку  організаційно-економічних  відносин, тобто глибиною  поділу  і  спеціалізації  праці, масштабами  її кооперації і комбінування,розвитком організаційних структур;
• форми власності засобів виробництв;
• зміни в економічному механізмі регулювання.

       В процесі розвитку економічних систем технологічний прогрес веде до зростання її ефективності (збільшення корисної віддачі виробничих ресурсів). Розгляд технологічного способу поєднання факторів виробництва, що  знаходиться  в  основі  їх  ефективності, дає змогу сформулювати закон спадної  віддачі; його суть полягає в тому, що  кожний  додатковий  приріст одного з виробничих ресурсів при незмінному обсязі інших веде до зменшення приросту продукту.

       Створений у процесі виробництва продукт  поступає у іншу сферу економічної системи - сферу реалізації, де здійснюється його розподіл і обмін.

       В процесі розподілу вироблений продукт спрямовується на виробниче і невиробниче використання.

       Вироблений  продукт, який розглядається з точки  зору його вартості, покликаний у кожному  секторі економіки  компенсувати витрати виробництва і забезпечити  його розширення. Тому  він обов'язково повинен включати в себе вартість:

1. спожитих предметів праці (поточні матеріальні  витрати);
2. спожитих  засобів праці (амортизацію);
3. необхідного продукту (який йде на особисте споживання і оцінюється через    заробітну плату);

       4)   додаткового продукту (призначеного  для  розширення  виробництва).

       Між секторами  економіки, які виробляють засоби праці, предмети праці і предмети споживання, виникає обмін. Він пов'язує між собою виробництво і розподіл, з одного боку, і  споживання - з  іншого, передбачаючи наявність зв'язків між виробниками.

       Пропорції процесу реалізації в умовах ринкової е.с. регулюється законами попиту і                    пропозиції.

       Процес  споживання в економічній системі  відбувається в двох формах:

       1)  виробниче споживання (засобів і предметів праці у виробництві);

       2) особисте, або невиробниче споживання (предметів особистого споживання, життєвих засобів).

       Пропорції процесу споживання регулюються  законом спадної корисності, обґрунтованим  ще на початку 19 ст. видатним французьким економістом Ж.Б.Сеєм.

       Разом із законом спадної віддачі і  законом попиту і пропозиції закон  спадної корисності формує тріаду фундаментальних  економічних законів. 
 
 

2. Структурні  елементи економічної системи

       Основними елементами економічної системи  є:

• продуктивні сили;
• виробнично-економічні відносини;
• господарський механізм.

• Продуктивні сили

       Продуктивні сили являють собою матеріальну основу економічної системи і складаються з факторів виробництва, а саме:

1. засоби виробництва (речові фактори), до яких відносять засоби праці та предмети праці;
2. робоча сила (особистий фактор) - це сукупність фізичних та розумових здібностей людини, що можуть бути використані нею в відповідному віці в виробничій діяльності.

       В сучасних умовах до складу продуктивних сил включають також науку, технологію, організацію, інформацію.

       Продуктивні сили в процесі історичного розвитку постійно оновлюються, удосконалюються, примножуються.

• Виробничо-економічні відносини 

       Виробнично-економічні відносини - це відносини, що виникають  між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ. Економічні відносини передбачають наявність суб'єктів та об'єктів.

       Існує ряд класифікацій:

       а) окремі особи, групи або колективи, суспільство в цілому;

б) виробник (продавець), споживач (покупець), посередник;

       в) фізичні, юридичні;

       г)  вітчизняні, зарубіжні (іноземні).

       Об'єктами економічних відносин можуть бути:

1. окремі види підприємницької діяльності та їх результати;
2. природні ресурси; робоча сила;
3. гроші;
4. цінні папери;
5. інформація;
6. духовні та культурні цінності, тощо.

       Економічні  відносини поділяються на три  типи: техніко-економічні; організаційно-економічні; соціально-економічні.

       Техніко-економічні відносини - це відносини з приводу  використання знарядь та предметів  праці у процесі виробництва. Вони відображають розвиток техніки та рівень технології.

       Організаційно-економічні - це відносини з приводу застосування і методів організації та управління суспільним виробництвом. Тобто - це відносини  обумовлені поділом праці, її спеціалізацією, кооперуванням, комбінуванням.

       Соціально-економічні - це відносини, що обумовлені пануючою у суспільстві формою власності. Саме вона визначає цілі і мотиви виробництва, форми управління, принципи розподілу  створеного продукту та одержаних доходів, класову та соціальну структуру суспільства, пануючу форму економічної та політичної влади.

• Господарський механізм

       Економічні  відносини являють собою сукупність соціально-економічних та організаційно-виробничих зв'язків між господарюючими суб'єктами в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ, послуг і доходів.

       Механізм  господарювання узгоджує функціонування і розвиток ланок економічної  системи, приводить у відповідність  продуктивні сили і економічні відносини. Він являє собою сукупність конкретних форм господарювання, організаційно-інституціональних систем, методів та важелів регулювання економічних процесів.

       Механізм  господарювання втілює дію як суб'єктивних, так і об'єктивних факторів. Вплив  суб'єктивних факторів визначається цілеспрямованою діяльністю людини та її суспільних утворень. Об'єктивні фактори означають незалежний від волі та свідомості людини, визначений дією економічних законів перебіг соціально-економічних процесів. Нехтування об'єктивними факторами, керованість у своїх діях суб'єктивними бажаннями і довільними рішеннями окремих посадових осіб призводить до волюнтаризму, гальмує розвиток системи. Проте об'єктивні закони виявляють себе і реалізуються через діяльність людей, суспільних інституцій, держави. Чим вищий ступінь пізнання економічних законів, відповідності соціально-політичної та економічної практики їхнім вимогам, тим поступовішим і прогресивнішим є розвиток суспільної системи.

       Отже, механізм господарювання є сукупністю форм організації та управління суспільними діями економічних суб'єктів, спрямованих на реалізацію економічних законів.

     Центральне  місце в економічній системі  належить людині. Як головна продуктивна  сила, уособлення економічних відносин, суб'єкт і об'єкт господарської  діяльності, носій і реалізатор економічних потреб та інтересів вона поєднує і узгоджує функціонування всіх ланок економічної системи. Місце людини в суспільній ієрархії, можливість і форми її самореалізації зумовлюють характер економічної системи. Поліструктурність і поліфункціональність людини визначають двоїстий характер продуктивних сил.

     З одного боку, вони постають як натурально-речові, а з іншого - як суспільні. З останніми пов'язане поняття технологічного способу виробництва, що відображує поєднання засобів праці з організацією виробництва. Перехід від одного технологічного способу виробництва до іншого відбувається завдяки якісним змінам у характері засобів праці, прогресу науки і техніки.

     Відповідно  до свого двоїстого характеру  продуктивні сили суспільства функціонують і як техніка та технологія, і як суспільний організм. Специфіка процесу праці людей полягає в тому, що одночасно відбувається взаємодія їх з природою і між собою з приводу виробництва.

     У структурі продуктивних сил людині та її праці належить центральне місце не лише як найактивнішій складовій частині, а й як безпосередньому джерелу матеріально-речових елементів, що входять до їх складу. Це надзвичайно важливе теоретичне положення було доведено ще представниками класичної школи політичної економії А. Смітом і Д. Рікардо.

     Матеріально-речові засоби виробництва розглядаються  двоїсто - як матеріалізація праці людини і як знаряддя цієї праці. Як головний елемент засобів виробництва  останні можуть реалізувати свою суспільну корисність лише в процесі  використання їх у предметній діяльності людини. Поза таким споживанням вони виступають як потенційні структурні елементи виробництва.

     Отже, за своїм змістом матеріально-речові продуктивні сили є органічним втіленням  уречевленої й живої праці, функціональним поєднанням людини і засобів праці, що здійснюється у виробничому процесі. В ході виробничого споживання матеріально-речові продуктивні сили набувають нової якості - перетворюються на продуктивну силу людини.

     Будь-який елемент матеріально-речових продуктивних сил завжди є безпосереднім продовженням природних сил людини, її енергетичного потенціалу. Використання енергії домашніх тварин і води, пари, електрики, токарного верстата, автоматизованих систем, транспортних засобів і сучасних комунікаційних структур, у тому числі космічних комплексів, слід розглядати як робочі органи людини, органічне продовження її фізичного уособлення та інтелекту. У цьому розумінні продуктивні сили є не лише результатом втілення минулої праці людини, а й безпосереднім енергетичним потенціалом її праці.

     Коли  розглядаються продуктивні сили у зв'язку з працею людини, йдеться  про продуктивну силу не індивідуальної, а суспільної праці. Такий підхід має історичну основу, адже процес відокремлення людини від тваринного світу йшов як процес утвердження не окремо взятого індивіда, а як частки виробничого колективу, племені, роду, а потім і суспільства.

     Констатація структурної двоїстості продуктивних сил суспільства має не тільки теоретичне, а й практичне значення. Проблема прискорення темпів зростання  продуктивності праці не вичерпується розвитком техніки і технології. Виробничий досвід провідних зарубіжних фірм свідчить, що прямі інвестиції в основний капітал не завжди є визначальними. Є приклади, коли грошові вкладення зарубіжних фірм у живий капітал (людський фактор виробництва) та організацію виробничого процесу (управління, систему постачання й реалізації готової продукції, маркетинг тощо) у кілька разів перевищують інвестиції безпосередньо в техніку і технологію. Це досить стабільна тенденція розвитку. За даними спеціального кон'юнктурного огляду, інвестиції 400 провідних корпорацій США у живий капітал та організацію виробничого процесу досягали в окремі роки повоєнного періоду понад 80 відсотків.

     Зрозумілою  у зв'язку з цим стає інвестиційна політика, що склалася на Заході: вкладення в основний капітал, технічне і технологічне переоснащення виробництва може здійснюватися лише за умови створення відповідної організаційної структури і кваліфікаційного потенціалу виробничого персоналу всіх рівнів - від робітника до президента виробничого об'єднання (корпорації).

     Потребує  пріоритетної уваги перебудова організаційних ланок виробництва, без якої новітні  техніка й технологія не дають необхідної віддачі, а в багатьох випадках навіть стають збитковими. Це підтверджує теоретичне положення про структурну двоїстість продуктивних сил суспільства при тому, що їхній матеріально-речовий зміст і заснована на суспільному поділі праці економічна форма їх організації діалектичне єдині.

     Специфіка економічної системи суспільства визначається соціально-економічними виробничими відносинами, які мають складну і багатогранну структуру, що ґрунтується на відносинах власності. Власність визначає суспільний спосіб поєднання робочої сили з засобами виробництва та відповідні стосунки між людьми з приводу привласнення матеріально-речових елементів і результатів виробничого процесу. Одночасно відносини власності зумовлюють історичну специфіку суспільства, його соціальну структуру, пануючу систему політичної та економічної влади.

     Соціально-економічні відносини є цілісною, структурно субординованою системою, що постійно розвивається від простого до складного. Основою цього процесу є розвиток продуктивних сил суспільства, їхньої матеріально-речової та економічної структури. При цьому виробничі відносини можуть відігравати двоїсту роль: двигуна, що стимулює і прискорює розвиток продуктивних сил, або сили, що гальмує цей розвиток.

     Водночас  кожна система соціально-економічних  відносин має й відносну самостійність, яка формується на основі свідомої діяльності людини, що бере участь у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання створюваних цінностей. Отже, система соціально-економічних відносин формується і розвивається як система свідомо осмисленої функції людини, що органічно поєднує у своїй структурі об'єктивні й суб'єктивні чинники.

     Поділ економічних систем за переліченими ознаками є певною мірою умовним. Наприклад, поширеною є класифікація економічних систем за технологічним  способом виробництва, рівнем розвитку продуктивних сил.

2. Класифікація економічних систем суспільства, типи. Механізми регулювання економічних процесів. Відносини власності

2.1. Класифікація економічних систем суспільства, її типи 

       Важливим  питанням є класифікація економічних  систем. Економічна система — складне, багато структурне соціально-економічне явище. В економічній літературі визначають різні моделі, типи економічних систем. Класифікація їх залежить від різних критеріїв. Головними з них є домінуюча форма власності, технологічний спосіб виробництва, спосіб управління і координації економічної діяльності тощо.

       У класифікації економічних систем слід виокремити три основні критерії:

1. домінуюча форма власності;
2. технологічний спосіб виробництва;
3. спосіб управління і координації економічної діяльності.

       Уже йшлося про те, що власність на засоби виробництва — це ядро виробничих відносин, які є найглибшою сутністю економічної системи суспільства. Власність розрізняють за типом, формою і видом, починаючи від загальнодержавної до індивідуальної.

       Другим  критерієм класифікації економічної системи є так званий технологічний спосіб виробництва; йдеться не про феодалізм або капіталізм, а про рівень технічного розвитку певної країни. Змістом технологічного способу виробництва є поєднання засобів праці з матеріалами, технологіями, енергією, інформацією та організацією виробництва. Перехід від одного технологічного способу виробництва до іншого вирішальною мірою визначається змінами у характері засобів праці — верстатів, обладнання, приладів. Отже, спосіб виробництва і технологічний спосіб виробництва — різні політекономічні категорії. Спосіб виробництва — первіснообщинний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний — пов'язаний з ладом тієї або іншої країни, це певна гармонія між виробничими відносинами і продуктивними силами. Коли йдеться про технологічний спосіб виробництва, то розглядають лише другу частину цієї діади — продуктивні сили. Країна може мати високий технологічний рівень, розвинену економіку і водночас бути надзвичайно відсталою щодо суспільного розвитку, обтяженою феодальними пережитками, наприклад, Саудівська Аравія.

       Третій  критерій класифікації економічної  системи суспільства — спосіб управління і координації економічної  діяльності. Йдеться про управління народним господарством усієї країни, складними галузевими і територіальними виробничими комплексами областей і районів, а також промисловими, будівельними, сільськогосподарськими, транспортними підприємствами, організаціями, установами, закладами, зокрема науки, мистецтва, культури, освіти, побутовими і торговельними підприємствами тощо. Таке управління забезпечує єдність і взаємну відповідність елементів і ланок виробництва, узгодженість і безперебійність усіх видів виробничо-господарської діяльності з метою досягнення найкращих результатів для суспільства за найменших затрат матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, тобто досягнення високої економічної ефективності виробництва. Загальне керівництво народним господарством здійснює уряд, в Україні — Кабінет міністрів.

       Оскільки  економіка — складна і багатовимірна  система, то в ній, залежно від кута зору, можна виокремлювати різні суб'єкти економічних відносин.

       Якщо  розглядати економіку під кутом  зору руху товарів і доходів, то економічними суб'єктами є домашні господарства, підприємства-виробники, що постачають на ринок товари та послуги, держава, яка вилучає частину доходів домашніх господарств і витрачає кошти на придбання певних товарів і послуг.

       Якщо  розглядати економіку під кутом  зору купівлі-продажу, то суб'єктами економічних  відносин є продавець, який пропонує продукцію, і покупець, який формує на неї попит.

       Якщо  розглядати економіку під кутом  зору організації ринкових відносин, то їх суб'єктами є банки, страхові компанії, товарні та фондові біржі, підприємства роздрібної й оптової торгівлі.

       Якщо  розглядати економіку під кутом зору відносин розподілу, то їх суб'єктами будуть одержувачі різних доходів: найманий працівник як власник зарплати, підприємець як власник прибутку, акціонер як власник дивіденду на акцію, міністерство фінансів (в Україні — Державна податкова адміністрація) як збирач державних податків.

       Якщо  розглядати економіку під кутом  зору відносин власності, то їх суб'єктами є ті, хто володіють певними  виробничими ресурсами. Власниками ресурсів можуть бути окремі особи, партнерські, акціонерні, приватні, державні і кооперативні підприємства, муніципальні і центральні органи державної влади.