УКООПСПІЛКА

Полтавський університет споживчої кооперації України

Кафедра економічної теорії 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

КУРСОВА РОБОТА 

З економічної  теорії на тему: 

«Економічна система: суть, структура, типи» 
 
 
 
 
 

Студентки ІІ курсу

групи Ф-25

факультету  фінансів та обліку

Гладкої Олени 
 

Науковий  керівник

доктор  економічних наук,

проф., Жученко В.С. 
 

Полтава - 2009

План 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

           В основі розвитку людського суспільства лежить виробництво матеріальних і духовних благ, інших цінностей, цілісна сукупність яких забезпечує умови життєдіяльності людини. Будь-яке суспільство, особливо високорозвинене сучасне, являє собою соціальну систему. Соціальна система - це складноорганізована впорядкована цілісність, що включає окремих індивідів та соціальні спільноти які. об'єднані різноманітними зв'язками і взаємовідносинами, специфічними за своєю природою.

     Важливою  підсистемою суспільства, основою  соціальної системи є економічна система. В ході виробництва, розподілу, обміну та споживання благ між учасниками цих процесів складаються і постійно вдосконалюються різноманітні за своїм змістом економічні відносини. Останнє виявляється через економічну поведінку суб'єктів господарювання.

      Економічна  система – це сукупність взаємопов’язаних і визначеним чином упорядкованих елементів економіки, які утворюють економічну систему суспільства.

      Поза  системним характером економіки не могли б відтворюватися (постійно оновлюватись) економічні відносини і інститути, не могли б існувати економічні закономірності, не могли б скластися теоретичне осмислення економічний явищ і процесів, не могло б бути скоординованої і ефективної економічної політики.

      Коректне  і науково обґрунтоване виявлення  закономірностей функціонування економічної  системи завжди мало вагоме значення.

      Головною  проблемою сучасного періоду  формування научних економічних  систем в вітчизняній економічній  науці можна вважати проблему поєднання універсальних, вироблених світовою економічною думкою з необхідністю відображення складної картини сучасної економічної дійсності.

      Конкретна історична сукупність економічних відносин, що відповідає системі продуктивних сил і взаємодіє з нею, розвивається на основі дії як об'єктивних економічних законів, так і суб'єктивних факторів, визначає сутність економічної системи суспільства.

      Основна мета даної курсової  роботи – розкрити поняття  економічної системи суспільства  та її складових, визначити  основні типи, з’ясувати особливості  становлення економічної системи  в Україні та її сучасне  становище. Ці питання є дуже актуальними на сучасному етапі трансформації економіки України. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ I. Суть та складові елементи економічної системи

      Економічна система — це об’єктивна єдність закономірно пов’язаних одне з одним явищ і процесів економічного життя. В основі економічної системи лежить чітко виражена системоутворююча якість — органічна цілісність. Сутність її полягає в наявності відповідної міри якісної однорідності, взаємозв’язку елементів, що робить можливим її функціонування. Наприклад, виробничі відносини повинні відповідати рівню розвитку продуктивних сил, загальноприйняті норми моралі та права — економічним відносинам. З даної точки зору всі елементи економічної системи суспільства якісно однорідні та утворюють систему. Порівняльне дослідження сучасних економічних систем вимагає погодження деяких основних визначень. Погоджуючись з тим, що сучасну економічну систему потрібно розглядати лише як еколого-економічну систему, ми зустрічаємось із поняттям, яке складається із трьох слів - екологія, економіка та система.

      Термін  екологія (в пер. з грецької  «середовище і вчення»), запровадив у науку 1866 року німецький учений Ернст Геккель (1834-1919).[¹] Використовували цей термін понад 100 років тільки для означення науки, що вивчає взаємовідносини між живими організмами та середовищем їх існування. Лише у 60-ті роки його почали використовувати у дослідженні проблем життєдіяльності людини та її взаємостосунків із навколишнім середовищем.

      Термін  економіка (в пер. з грецької «вміння вести господарство») найчастіше просто означає господарську діяльність людини для забезпечення її матеріального добробуту. Як наука економіка "...вивчає, як суспільство використовує обмежені ресурси, щоб виробляти різні товари, і розподіляє їх серед людей".[², с.32]

      Система (в пер. з грецької «поєднання, устрій, утворення») є сукупністю якісно визначених елементів, між якими існує закономірний взаємозв’язок чи взаємодія. Специфічна ознака системи - системні, інтегративні чинники, які забезпечують цілісність системи. Підручниковим прикладом системи є людина, інтегративними ознаками якої є життя і душа. Можна мати усі елементи людського організму, але ми не знайдемо нікого (хіба що Бога Творця), хто зміг би зробити з них людину, здатну жити, мислити і творити.

      Еколого-економічна система має у своїй структурі дві великі підсистеми - екологічну та економічну.

      Навколишнє  середовище як сукупність природних  і штучних систем є не лише місцем існування людини та об’єктом її трудової діяльності, але одночасно і результатом  такої діяльності. Аналіз навколишнього  середовища як системи "...є надзвичайно різноманітним, як і з погляду ділянок (природні ресурси, забруднення, геологія, використання землі, екологія та ін.), так і проблем (моделювання, передбачення, менеджмент і т.п.)". Погляд на навколишнє середовище як на певну систему спричинив появу ідеї про взаємозв’язок та єдність усіх явищ і предметів на земній поверхні, про взаємодію живих організмів та середовища, що їх оточує. Якщо коротко, це є вчення про екосистему, яке сформулював на початку століття англійський природознавець А. Тенслі.

      За визначенням Фредеріка Прайора, "...економічна система включає ту частину політичних, соціальних, економічних інституцій, організацій, законів, норм і поглядів, що взаємодіють безпосередньо чи опосередковано, впливаючи на споживання, розподіл, обмін і виробництво (що виробляти, скільки виробляти і як виробляти)".

        Економічна система характеризується  місцем та роллю "...влади  та суспільних верств у виробництві,  розподілі і споживанні товарів  та послуг", особливістю того, як "...суспільство визначає (1) що  буде вироблено...; (2) як це буде вироблено, включаючи (а) інституції та інструменти, які будуть використані і (б) способи залучення ресурсів; і (3) як утворюватимуться особисті доходи і які будуть вимоги до розподілу товарів та послуг (і перерозподілу) між членами суспільства" 

      Проте якими б не були підходи до характеристики економічних систем та їх функцій, усі  б вони залишились мертвою теорією  без екологічної системи. Адже жодне  із матеріальних благ не може бути створене інакше як із сировини, вилученої із навколишнього середовища. Якщо ширше поглянути на цю проблему, то можна сказати, що економічна система виникла, розвивається і функціонує в екологічній системі. Цікаву схему, що ілюструє цю тезу, пропонує В.Голесовський, розглядаючи структуру соціальної підсистеми та її взаємозв’язки (див. Додаток 1 )

      За  визначенням Дж. Ґовді, "...економічна система є частиною біофізичного світу", в якому "економіка, суспільство  та навколишнє середовище поєднані сьогодні коеволюційними відносинами"[1]

      Економічна  система характеризується різними  сферами функціонування, рівнями господарювання її суб'єктів.

      Сучасна економічна система є не сукупністю індивідуальних господарств одного рівня, а складною субординованою системою трьох рівнів, що взаємодіють (Додаток 2).

      Сутність  економічної системи визначається і разом з тим залежить від  конкретної історичної сукупності економічних  відносин, яка відповідає певному  рівню розвитку продуктивних сил  і розвивається на основі дії об'єктивних економічних законів і суб'єктивних чинників. Інакше кажучи, економічна система — це обшир дії виробничих відносин і продуктивних сил, а їх взаємодія характеризує сукупність видів та організаційних форм господарювання.

      Структурні  елементи економічної системи:

      • виробничі відносини;

      • продуктивні сили суспільства;

      • механізм господарювання. (Додаток 3)[³]

      Продуктивні сили виражають взаємодію людини з природою, процес перетворення речовини природи в продукти, які задовольняють  потреби людей. Для продуктивних сил відносяться засоби виробництва і працівників, що володіють певним виробничим досвідом, навиками до праці й приводять засоби виробництва в дію. Працівники – основний компонент продуктивних сил.

      Взаємини, стосунки людей у процесі виробництва  життєвих благ називають виробничими відносинами. В основі виробничих відносин лежить власність на засоби виробництва.

      Механізм  господарювання узгоджує функціонування і розвиток ланок економічної  системи, приводить у відповідність  продуктивні сили і економічні відносини. Він являє собою сукупність конкретних форм господарювання, організаційно-інституціональних систем, методів та важелів регулювання економічних процесів.

      Механізм  господарювання втілює дію як суб'єктивних, так і об'єктивних факторів. Вплив  суб'єктивних факторів визначається цілеспрямованою діяльністю людини та її суспільних утворень. Об'єктивні фактори означають незалежний від волі та свідомості людини, визначений дією економічних законів перебіг соціально-економічних процесів. Нехтування об'єктивними факторами, керованість у своїх діях суб'єктивними бажаннями і довільними рішеннями окремих посадових осіб призводить до волюнтаризму, гальмує розвиток системи. Проте об'єктивні закони виявляють себе і реалізуються через діяльність людей, суспільних інституцій, держави. Чим вищий ступінь пізнання економічних законів, відповідності соціально-політичної та економічної практики їхнім вимогам, тим поступовішим і прогресивнішим є розвиток суспільної системи.

      Отже, механізм господарювання є сукупністю форм організації та управління суспільними діями економічних суб'єктів, спрямованих на реалізацію економічних законів.

     Центральне  місце в економічній системі  належить людині. Як головна продуктивна  сила, уособлення економічних відносин, суб'єкт і об'єкт господарської  діяльності, носій і реалізатор економічних потреб та інтересів вона поєднує і узгоджує функціонування всіх ланок економічної системи. Місце людини в суспільній ієрархії, можливість і форми її самореалізації зумовлюють характер економічної системи. Поліструктурність і поліфункціональність людини визначають двоїстий характер продуктивних сил.

     З одного боку, вони постають як натурально-речові, а з іншого – як суспільні. З останніми пов'язане поняття технологічного способу виробництва, що відображує поєднання засобів праці з організацією виробництва. Перехід від одного технологічного способу виробництва до іншого відбувається завдяки якісним змінам у характері засобів праці, прогресу науки і техніки. 
Відповідно до свого двоїстого характеру продуктивні сили суспільства функціонують і як техніка та технологія, і як суспільний організм. Специфіка процесу праці людей полягає в тому, що одночасно відбувається взаємодія їх з природою і між собою з приводу виробництва.

     У структурі продуктивних сил людині та її праці належить центральне місце не лише як найактивнішій складовій частині, а й як безпосередньому джерелу матеріально-речових елементів, що входять до їх складу. Це надзвичайно важливе теоретичне положення було доведено ще представниками класичної школи політичної економії А. Смітом і Д. Рікардо.

     Матеріально-речові засоби виробництва розглядаються  двоїсто - як матеріалізація праці людини і як знаряддя цієї праці. Як головний елемент засобів виробництва  останні можуть реалізувати свою суспільну корисність лише в процесі використання їх у предметній діяльності людини. Поза таким споживанням вони виступають як потенційні структурні елементи виробництва.

     Отже, за своїм змістом матеріально-речові продуктивні сили є органічним втіленням  уречевленої й живої праці, функціональним поєднанням людини і засобів праці, що здійснюється у виробничому процесі. В ході виробничого споживання матеріально-речові продуктивні сили набувають нової якості - перетворюються на продуктивну силу людини.

     Будь-який елемент матеріально-речових продуктивних сил завжди є безпосереднім продовженням природних сил людини, її енергетичного потенціалу. Використання енергії домашніх тварин і води, пари, електрики, токарного верстата, автоматизованих систем, транспортних засобів і сучасних комунікаційних структур, у тому числі космічних комплексів, слід розглядати як робочі органи людини, органічне продовження її фізичного уособлення та інтелекту. У цьому розумінні продуктивні сили є не лише результатом втілення минулої праці людини, а й безпосереднім енергетичним потенціалом її праці.[⁴]

Розділ  ІІ. Типи економічних систем та їх характеристика

      Б.Гаврилишин виділяє такі основні економічні системи: 

      а) Економічна система  вільного підприємництва. Індивідуалістсько-конкуренційні цінності та політичне правління у формі боротьби за владу породжують систему, в якій панує приватна власність, вільний ринок та гонитва за максимізацією прибутку, які уряд затверджує нормою закону, що створює суперницькі відносини між урядом, бізнесом та робітництвом. Економічну систему з такими характеристиками часто називають системою вільного підприємництва і прикладом її називають США.

      б) Економічна система  узгодженого вільного підприємництва. Групово-кооперативні цінності при колегіально-політичному правлінні породжують систему своїми рисами схожу на попередню, але можливостями досягнення згоди у питаннях загальнонаціональних цілей, пріоритетів, узгоджені економічних зусиль уряду, бізнесу (а в деяких країнах і робітництва) набагато ефективнішу і гуманнішу. Таку економічну систему Б.Гаврилишин назвав системою узгодженого вільного підприємництва і розрізняє її три моделі: німецьку, французьку та японську.

      в) Адміністративно-командна економічна система. Егалітарно-колективістські цінності при унітарному політичному правлінні не можуть створити економічну систему іншою, ніж такою, яка характеризується державною або "колективною" власністю, максимізацією виробництва продукції, абсолютно заорганізованим ринком, вирішальною роллю уряду (чи як у колишньому СРСР – комуністичної партії) у розв’язанні економічних питань, що здійснюються через централізоване планування та адміністративний розподіл ресурсів. Економічна система з такими ознаками є "звичайною" адміністративно-командною системою. Найяскравішим прикладом цієї системи був СРСР.

      Крім  цих трьох основних характерних  прототипів економічних систем, Б.Гаврилишин розглядає ще два гібридні варіанти, які особливо помітні:

      (г)  розподільчий соціалізм та (ґ) ринковий соціалізм.

      г) Економічна система  розподільчого соціалізму. Ця економічна система є своєрідним поєднанням соціалістичних цілей та економічних систем вільного підприємництва. Зразком цієї системи є Швеція, але у різних варіантах вона існує і в інших скандинавських країнах. Основний принцип системи полягає у розмежуванні двох економічних функцій: створення багатства та його розподілу. Перша виконується на основі вільного підприємництва приватним сектором, друга – прямим втручанням соціалістичного уряду з метою усунення, на його погляд, несправедливості у розподілі.

      ґ) Економічна система  ринкового соціалізму. Це особлива економічна система, яка існувала у колишній федеративній Югославії. Основою цієї системи була така головна ідея: робітництво своєю працею створює вартість, а, отже, має право нею розпоряджатися. Вважалося, що цю функцію не може ефективно виконувати уряд, навіть якщо він представляє партію пролетаріату. Ті, хто працюють на будь-якому підприємстві, повинні мати змогу впливати на рішення, які стосуються того, яку роботу виконувати і як, хто буде ними керувати і за якими принципами повинна здійснюватись матеріальна винагорода.[ ⁵]

      Класифікація  економічних систем за типом власності

      Теоретична  концепція, що формувалась століттями від Платона до Маркса, зреалізувавшись  у Жовтневому перевороті 1917 року в Росії, спричинила процес одержавлення засобів виробництва.

      З цього часу загальним критерієм, який застосовується для класифікації економічних систем, є відношення власності (або кому належать засоби виробництва). При порівнянні економічних  систем ХХ ст. визначальною є належність "до однієї із двох категорій: капіталізм (засоби виробництва належать приватним капіталістам) або соціалізм (засоби виробництва належать суспільству чи державі, як його представникові)". За цим критерієм, до першої категорії відносили, наприклад, США, Францію, Швецію і Німеччину (до- і післявоєнну), а до другої - держави Варшавського блоку, комуністичний Китай, Югославію та Кубу. Протилежність цих економічних систем надавала такому аналізу ідеологічного забарвлення і робила його не надто складним. Прихильники кожної із систем узагальнювали переваги своєї і деталізували хиби іншої.

      Формалізуючи  такий підхід, матимемо 

                                              ЕС _{капіталізм} =  f (ЗВ_{приватна})                      (1.1) 

                                              ЕС_{соціалізм} =  f (ЗВ_{державна}),                             (1.2) 

      Де

      ЕС  - економічна система;

      ЗВ  - власність на засоби виробництва.[1]

      Капіталістична  економічна система характеризується багатьма інституційними механізмами. Ці механізми віддзеркалюють певний набір основних переконань, що визначають, як слід організовувати суспільство, які товари й послуги необхідно продукувати та як має бути розподілений прибуток. У сполучених штатах Америки ці переконання втілені в інституційних механізмах, типових для капіталістичної системи, як от приватна власність, мотивація до прибутку, система ціноутворення, свобода підприємництв, конкуренція, індивідуалізм, суверенітет споживача, трудова етика й обмежене управління.[⁶, с.43]

      Коли  говорять про капіталізм, то найчастіше розрізняють:

      1) ринковий капіталізм, який характеризується приватною власністю на засоби виробництва, регулюванням ринковим механізмом виробництва та розподілу. Як приклад, називають Англію та США XIX ст., а також Гонконг у ХХ ст.

      2) змішаний капіталізм, в якому переважає приватна власність, ринковий механізм виробництва і розподілу модифікований втручанням уряду і фактом володіння ним частиною продуктивної власності держави. Прикладами є США, Японія, Канада, а також більшість країн Західної Європи [ 1].

      Для характеристики німецького капіталізму часто вживають термін соціальна ринкова економіка, як "метод соціальної політики, який поєднує у собі принцип свободи на ринку з принципом соціального урівнювання".

      Соціалістична система  – це економічна система, що утверджує ідеал суспільного устрою, який заснований на суспільній власності в різноманітних формах, відсутності експлуатації, справедливому розподілі матеріальних благ і духовних цінностей залежно від затраченої праці, на основі соціально забезпеченої свободи особи. Основними ознаками соціалізму є: монополія державної власності; відносини адміністративної залежності; надцентралізація суспільного виробництва; бюрократизація управління; жорстка залежність економіки від ідеології і політики; самоізоляція економіки, її несприйнятливість до світового досвіду.

      Соціалізм розрізняють:

      1) плановий, який характеризується державною власністю на засоби виробництва та державним плануванням виробництва і розподілу. Як приклад, називають колишні СРСР та Східну Німеччину;

      2) ринковий, де засоби виробництва належать державі або трудовим колективам, а виробництво і розподіл регулюються ринковим механізмом. Прикладами були колишня Югославія та Угорщина в другій половині 80-х років.

      Така класифікація є гнучкішою від попередньої і більше наближеною до реальності. Формалізовано це виглядає так 

      ЕС = f (ЗВ, ОВ, ОР),                               (1.3)

      Де 

      ЕС  – тип економічної системи; 

      ЗВ - характер власності на засоби виробництва; 

      ОВ, ОР - спосіб організації виробництва  та розподілу. 

      Спроби  підігнати кожну конкретну економічну систему під вузькі "прокрустові" мірки цієї класифікації, створювали певні проблеми - надто різними  були капіталістичні економічні системи  у США та, наприклад, Швеції, соціалістичні – в СРСР та Югославії. Це спричинило пошуки альтернативних способів аналізу економічних систем. Окрім того, із крахом комуністичної ідеології наприкінці 1980-х років і початком ринкових реформ у країнах Східної Європи та державах, що утворились після розпаду СРСР, такий підхід до аналізу економічних систем втратив свою актуальність.

      Класифікація  економічних систем за способом організації ринку

      Цей підхід дещо деталізує відмінності  між національними економічними системами, які узагальнюються термінами капіталізм та соціалізм. Насамперед, це стосувалося Франції, економіка якої після другої світової війни набула певних особливостей, оскільки в державі співіснували та ефективно функціонували:

      1) сектор вільного підприємництва;

      2) сектор державної власності, включаючи  повністю чи частково націоналізовані  фірми;

      3) економічне планування;

      4) урядове регулювання  [1].

      Ринок – ключовий елемент системи вільного підприємництва, де він виконує роль об’єктивного регулятора; велике значення ринку як регулятора економіки зберігається і в системі змішаної економіки, де дія ринкового механізму доповнюється державним регулюванням.

      Ринкові економічні системи виконують функцію  своєрідної «осі», навколо якої розгортаються  всі існуючі економічні системи.

      Як  відомо, суть явища повніше розкривається  через його функцій. Щоб глибше збагнути зміст ринкових економічних систем простежимо їх основні функції:

 –  забезпечення безперервного зв'язку і пропорційності між виробництвом і споживанням;

 – визначення міри доцільності і корисності конкретних форм господарської діяльності у відповідності з критерієм ефективності використання виробничих ресурсів, зростання доходів і задоволення потреб споживачів;

 –  регулювання основних пропорцій суспільного відтворення і розподілу ресурсів між галузями економіки;

 –  стимулювання науково-технічного прогресу.

      Типологізація економічних систем суспільства на основі пріоритетних об'єктивних критеріїв

      Так, найбільш загальна типологізація економічних  систем суспільства за панівними  формами власності на основні  засоби виробництва матиме, на думку  вченого, такий вигляд:

1. традиційні (общинні) економічні системи;
2. приватні економічні системи;
3. суспільні(державні) економічні системи;
4. приватно – суспільні економічні системи.

      За  ступенем втручання держави в  економіку і методами регулювання  соціально – економічних відносин можна обґрунтувати такі типи суспільних економічних систем:

      1) колегіальні;

      2) чисто ринкові економічні системи;

      3) змішані ринкові економічні системи;

      4) корпоративні ринкові економічні системи;

      5) соціально зорієнтовані ринкові економічні системи;

      6) командні або авторитарні економічні системи.

      За  ступенем відкритості економіки  та економічної свободи усі суспільні  економічні системи поділяють на такі типи: