Економічна стратегія підприємства

Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України

Черкаський державний  бізнес-коледж

Кафедра економіки та підприємництва

 

 

 

Курсова робота

з предмета “Стратегія підприємства”

на тему: «Економічна стратегія підприємства»

 

 

Виконав:

студент заочного відділення

IV курсу групи № ЕПЗ-09

залікова книжка № 836

Ватажок Юлія Іванівна

Науковий керівник:

викладач ІІ категорії

Кравченко Ліана Валеріївна

 

 

 

Черкаси – 2011

ЗМІСТ

 

ВСТУП………………………………………………………………………..…..3

РОЗДІЛ 1. Теоретична характеристика економічної стратегії

1.1. Суть та види економічної стратегії…………………………………….…..5

1.2. Принципи побудови ефективної економічної стратегії…………………14

1.3. Процес розробки економічної стратегії…………………………………..18

РОЗДІЛ 2. аНАЛІЗ ЕКОНОМІЧНОЇ СТРАТЕГІЇ В ОКЕРМІЙ ГАЛУЗІ  ІПРОМИСЛОВОСТІ укРАЇНИ

2.1. Стратегії кондитерської галузі…………………………………….…...….23

2.2 Стратегії корпорації «ROSHEN»………………………………….…...…..28

2.3. Проблеми кондитерської промисловості……………………………...….35

РОЗДІЛ 3. Шляхи подолання проблем та перспективи розвитку кондитерської промисловості………………………..39

ВИСНОВОК……………………………………………………………………..44

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………...….45

ДОДАТКИ…   ……………………………………………………………….….47

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Сьогодні розвиток ринкової економіки  ставить підприємства і організації  в нові умови, які значно відрізняються від попередньо-існуючого економічного ладу в нашій країні. В таких умовах стратегічне бачення перспектив та втілення ефективних економічних стратегій на сучасних підприємствах стає життєво необхідним.

Економічна стратегія – це цілісна система дій суб'єкта , спрямованих на реалізацію мети, завдань та пріоритетів його економічного розвитку, з урахуванням комплексу внутрішніх та зовнішніх чинників, розрахована на довгострокову перспективу. Вона необхідна для:

• організації виробничої діяльності, маркетингових досліджень, планування продукції, її просування та збуту, планування цін;
• постановки кожному підрозділу підприємства конкретних завдань, пов'язаних із цього загальними цілями;
• стимулювання фінансової діяльності;
• оцінки сильних і слабких сторін виробництва з позиції її конкурентоспроможності та інших факторів;
• визначення альтернативних напрямків в умовах підприємства;
• раціонального розподілу ресурсів і вирішення багатьох інших питань.

Метою даної курсової роботи є визначення на основі теоретичного обґрунтування сутності поняття „економічна стратегія ”, а також особливості її практичного застосування в діяльності підприємства одної із галузей промисловості України.

Досягнення поставленої мети визначає необхідність вирішити такі завдання:

• розкрити сутність та види економічної стратегії;
• розглянути процесу розробки економічної стратегії;
• виділити принципи вибору ефективної економічної стратегії;
• проаналізувати та визначити економічну стратегію в кондитерській галузі України;
• проаналізувати та визначити економічну стратегію на прикладі кондитерської корпорації „ROSHEN”;
• визначити проблеми кондитерської галузі України;
• запропонувати можливі шляхи вирішення проблем.

Об'єктом даної курсової роботи виступає економічна стратегія підприємства.

Предметом курсової є особливості  розробки, вибору та застосування економічної  стратегії та її необхідність для  підприємства в сучасних динамічних умовах ринкової економіки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. Теоретична характеристика економічної стратегії

1. Суть та види економічної стратегії

 

Будь-яка дія починається з  її попередньої теоретичної розробки. Неможливо розпочати щось робити завчасно не склавши план дій. Це аксіома. Так само і підприємство потребує особливої уваги збоку планування. І це планування повинно бути, по-перше, комплексним та всебічним. По-друге, воно повинно відповідати усім вимогам середовища та організації. І, по-третє, не менш важливо дотримуватись реалістичності планових показників, тобто плани повинні бути досяжними у реальні строки.

Всі вище перераховані сторони планування діяльності підприємства повинні функціонувати  у межах єдиної зваженої системи, що забезпечить більшу ефективність їх здійснення.[1]

Еволюція теорії та практики управління в умовах зростаючої мінливості характеру середовища діяльності підприємства призвела до формування стратегічного підходу до управління, зокрема планування.

Довгострокова ефективна робота будь-якого  підприємства, його економічний  зріст та розвиток визначається правильним вибором стратегічних орієнтирів, які б дозволяли якнайкраще реалізувати потенціальний людський капітал та інші ресурси. Стратегія повинна забезпечувати стійкий економічний зріст і розвиток підприємства, підвищення конкурентоспроможності виготовленої ним продукції та наданих послуг.[6]

Стратегія – це генеральна комплексна програма дій, яка визначає пріоритетні для підприємства проблеми, його місію, головні цілі та розподіл ресурсів для їх досягнення. Вона формулює цілі та основні шляхи їх досягнення таким чином, що підприємство має спільний (об’єднуючий всі його підрозділи) напрямок розвитку.       

Розробка стратегії представляє  собою складний ітеративний процес розгляду певної кількості альтернатив  розвитку підприємства, постійної переоцінки і періодичної перевірки здійснюваної стратегії в залежності від стану середовища діяльності.

  Успішна робота підприємств в ринкових умовах неможлива без наявності у нього економічної стратегії.[2]

Економічна стратегія - ефективне досягнення мети підприємства економічними засобами. Економічна стратегія фірми  виробляє правила і прийоми, що забезпечують економічно ефективне досягнення її стратегічних цілей.

Для реалізації економічної стратегії  розробляються стратегічні довгострокові  програми і плани. Взаємне ув'язування за часом і ресурсами таких стратегічних цілей дозволяють досягти глобальної мети економічної стратегії - створення і підтримки конкурентної переваги фірми.

Економічна стратегія має дати відповіді на такі питання:

• що і в якій кількості виробляти?
• як і якими засобами виробляти?
• для кого і коли виробляти?

Для того, щоб відповісти на ці запитання, економічна стратегія підприємства повинна виробляти правила і  прийоми:

1. дослідження умов конкурентної переваги;
2. дослідження ринків потенційних товарів і послуг, що відповідають місії підприємства, і вибору таких стратегічних зон господарювання, що здатні в тривалій перспективі забезпечити зовнішню гнучкість підприємства, тобто можливість переорієнтації підприємства на функціонування в найбільш сприятливих з економічної, політичної, правової, соціально-культурної, науково-технічної і екологічної точок зору зонах;
3. формування перспективного товарного асортименту підприємства, що в найбільшому ступені задовольнить актуальні індивідуальні і виробничі потреби потенційних покупців в середині країни та за її межами, і що забезпечує на цій основі систематичний прибуток, тобто прибуток, що дозволить реалізовувати програми розширеного відтворення;
4. розподілу наявних в розпорядженні підприємства додаткових ресурсів, що взаємодіють між різноманітними напрямками діяльності, що забезпечує максимальну продуктивність (рентабельність) використання цих ресурсів;
5. формування ефективної цінової політики, що забезпечує в довгочасній перспективі тривале положення підприємства в традиційних і нових сегментах ринку, що освоюються;
6. раннього виявлення кризових тенденцій як в рамках національної економіки та її галузей, так і всередині підприємства, і попередження банкрутства підприємства.

Також варто відмітити те, що єдиної стратегії для всіх підприємств  не існує. Кожне підприємство навіть однієї галузі є унікальним, тому і визначення його стратегії також є оригінальним, так як залежить від позицій підприємства на ринку, його потенціалу, динаміки розвитку, поведінки конкурентів, особливостей виготовленої продукції чи послуг, які надаються, стану економіки, соціальної сфери та багатьох інших факторів. В той же час є визначені основоположні норми та узагальнені моделі розробки стратегії бізнесу.

Виробляючи правила і прийоми  ефективної реалізації цих напрямків  діяльності, економічна стратегія підприємства - з моменту визначення його місії, формування його виробничого профілю і протягом всього періоду функціонування - повинна бути орієнтована на підтримання конкурентної переваги, запобігання його банкрутства, забезпечення тривалого процвітання у середовищі, що постійно змінюється.[5]

Економічна стратегія підприємства орієнтована на зовнішню і внутрішню  середовища підприємства. Результати реалізації керівництвом фірми стратегічних рішень багато в чому обумовлені впливом  зовнішньої і внутрішньої середовищ на характер вироблюваних рішень, однак і самі стратегічні рішення впливають на процеси, що протікають у внутрішній і зовнішній середовищах. Російський економіст та дослідник О. Градов класифікував економічні стратегії в залежності від того середовища підприємства в якому вони реалізуються (рис. 1.1).[20]

                         Економічні стратегії підприємства

                                      

 

   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

            Рис.1.1. Економічні стратегії підприємства (за О.Градовим)

 

Товарна стратегія підприємства запропонована відомим економістом А.П. Градовим і «виробляє правила та прийоми дослідження й формування потенційних ринків товарів і послуг, які відповідають місії підприємства. Товарна стратегія визначає методи пошуку найкращих для підприємства стратегічних зон господарювання (СЗГ), методи утворення і управління наборами СЗГ, які забезпечують зовнішню гнучкість підприємства».              опопоОсновними завданнями товарної стратегії, на наш погляд, можуть бути: ув'язування перспективних завдань (місії) підприємства з потенційними можливостями ринку і ресурсами підприємства, якими воно зможе розпоряджатися в стратегічній перспективі; аналіз життєвих циклів попиту (технології) товару, розробка правил формування товарного асортименту, що забезпечують конкурентну перевагу підприємства і на цій основі максимізацію економічного прибутку в довгостроковій перспективі.

         Товарна стратегія підприємства є базою для планування перспективної, кадрової, інвестиційної політики. На основі товарної стратегії виробляються рішення, прийняті в рамках інших складових економічної стратегії, з якими товарна стратегія знаходиться в діалектичному взаємозв'язку.

           Основою стратегії ціноутворення є розробка правил вибору цінової політики; визначення правил поведінки підприємства  залежно від кон’юнктури ринку; вироблення прийомів цінової конкуренції; прийомів моніторингу ситуацій, які зустрічаються на ринках чинників виробництва, цінних паперів та валютних ринків і зміни залежно від цих ситуацій принципів ціноутворення; моніторингу процесів зміни попиту та пропозиції; методів оцінки цінової еластичності попиту; принципів обліку впливу макроекономічних і мікроекономічних чинників на процеси ціноутворення.

          Стратегія ціноутворення повинна відповісти на запитання, як повинно поводитися підприємство в тих чи інших сегментах ринку, щоб за допомогою ефективної цінової політики залучити покупців до товарів підприємства, сформувати стійкі споживацькі переваги і прихильність потенційних покупців до марки підприємства.

Стратегія взаємодії підприємства з ринками виробничих ресурсів являє  собою набір принципових положень, які дозволяють ефективно розподіляти  ресурси і на цій основі вибирати найкращих постачальників виробничих ресурсів. Ця складова економічної стратегії повинна базуватися на дослідженні чинників, які визначають попит на ресурси з боку підприємства. Вона тісно пов'язана зі стратегією зниження виробничих затрат.

Стратегія поведінки підприємства на ринках грошей та цінних паперів полягає у виробленні правил мобілізації додаткових фінансових ресурсів, які направлені як в інвестиції, так і для вирішення поточних фінансових завдань. У рамках цієї стратегії виробляються правила та прийоми моніторингу цих ринків, постійного спостереження за динамікою кон’юнктури та вибору кращих форм і умов одержання кредитів для підприємства. Ця складова економічної стратегії втілюється в портфелі цінних паперів підприємства.

Стратегія зниження трансакційних затрат, за визначенням   М.М. Стефаненко, «полягає в тому, щоб виробляти такий регламент здійснення процесу підготовки різних ринкових трансакцій: угод, контрактів, договорів, який дозволяв би уникати невиправдано дорогих відряджень, подорожей співробітників, збирання й обробки ненадійної, недостовірної інформації. Вона повинна запобігати юридичним казусам, які сприяють «незначності» угод, які укладаються». Ця стратегія, на наш погляд, повинна виробляти прийоми вибору кращих замовників (клієнтів) підприємства, вивчення потенційних конкурентів, формування в потенційних партнерів стійкої прихильності до підприємства, постійного прагнення до співробітництва з нею. Найважливішим завданням стратегії зниження є формування баз даних щодо потенційних партнерів за трансакціями.

Стратегія зовнішньоекономічної діяльності застосовується для вироблення правил і прийомів поведінки фірми на зовнішньому ринку в ролі експортера і імпортера товарів. Вона визначає принципи здійснення експортно-імпортних операцій з врахуванням діючого в країні і за її

межами законодавства. При виборі стратегії експорту підприємство враховує свій експортний потенціал, вибирає ринки, визначає стратегічні цілі експорту, виробляє тактику, розподіляє ресурси по формах експортної діяльності. Основу стратегії імпорту складає дослідження цін і якість товарів, терміни та якість обслуговування, визначення технологічного

рівня імпортних  товарів.

Стратегія зниження виробничих витрат виробляє лінію поведінки підприємства, яка забезпечує конкурентні переваги за рахунок зниження витрат. Вона повинна виробляти принципи регулювання процесу формування затрат як за рахунок факторів виробництва, так і за рахунок стратегічного аналізу витрат по всіх ланках їх зростання – від початку виробництва до переміщення товарів на ринок до потенційного покупця.

Інвестиційна стратегія - це комплекс довгострокових цілей області капіталовкладень та вкладень у фінансові активи, розвитку  виробництва, формування оптимальної структури інвестування, а також сукупність дій з їхнього досягнення. У загальному виді інвестиційна стратегія реалізується у розробці плану та програми його здійснення на даному етапі розвитку підприємства. Інвестиційна стратегія підприємства формується з урахуванням існуючих джерел та форм інвестування, їхньої доступності і потенційної ефективності використання.

Інвестиційна стратегія  передбачає досягнення таких цілей:         

- максимізація прибутків  від інвестиційної діяльності;        

- мінімізація інвестиційних  ризиків.

Оптимальна інвестиційна стратегія має відповідати таким критеріям: інвестиційна привабливість запропонованих стратегією регіонів, галузей та ринків; взаємоузгодженість та взаємозв'язок стратегічних цілей, завдань і програм; низька чутливість стратегії до змін у зовнішньому середовищі (можливість максимально визначити чутливість до змін); прийнятий часовий діапазон реалізації стратегії; відсутність суттєвих перешкод на шляху до реалізації стратегії; прийнятний рівень інвестиційних і фінансових ризиків; адекватне ресурсне та організаційне забезпечення стратегії.

Стратегія інноваційної діяльності  — це об'єднання цілей технічної політики і політики капіталовкладень і спрямування їх на впровадження нових технологій і нових видів продукції. Інноваційна політика передбачає досягнення майбутніх результатів шляхом налагодження інноваційного процесу, який включає в себе стадії дослідження, запровадження нововведень у виробництво, отримання нового продукту, просування його на ринок та отримання результату. Розвиток будь-якого підприємства неможливий без вироблення ним стратегічних напрямків своєї діяльності, які ґрунтуються на нововведеннях, тобто мають інноваційний характер. Стратегія розвитку підприємства базується на використанні науково-технічних досягнень у сфері організації, техніки і технології, ця стратегія націлена на спроможність підприємства використовувати комплексні інновації.

Стратегія стимулювання персоналу  підприємства на досягнення цілей фірми – одна із важливих складових економічної стратегії підприємства. Це комплекс загальних довгострокових підходів до стимулювання персоналу, управління зайнятістю та ефективністю праці на підприємстві. Система стратегічного стимулювання повинна створювати “мотиваційне поле”, під дією якого виникає зацікавленість персоналу в ефективному високоякісному і своєчасному задоволенні вимог ринку. Ця система повинна орієнтуватися на потреби і запити потенційних клієнтів підприємства, стимули яких повинні бути пов’язані з кінцевими результатами роботи по виконанню його місії в стратегічні перспективі.

Стратегія недопущення банкрутства  підприємства є по суті узагальненням всіх складових економічної стратегії. Її головним завданням є завчасне виявлення кризових тенденцій за допомогою так званих “слабких сигналів”, які передбачають можливості кризових явищ і вироблення заходів, які ним протидіяли б. Важливо розрізняти стратегію і тактику недопущення банкрутства: тактика орієнтована на фактичний фінансовий стан фірми в поточному періоді і оцінку на цій основі вірогідності банкрутства в найближчий час; стратегія витікає із прогнозів можливих наслідків стратегічних довготривалих рішень, а тому важливою функцією стратегії недопущення банкрутства підприємства є прогнозування таких наслідків на самих початкових етапах існування фірми.[3]

Економічна стратегія – це сукупність приватних взаємопов'язаних і взаємообумовлених складових елементів, об'єднаних єдиною глобальною метою – створення і підтримки високого рівня конкурентної переваги підприємства. Як і всяка система, економічна стратегія піддається впливу закономірностей цілісності, інтеграції, комунікативності  тощо. Це означає, що найбільший ефект досягається в тому випадку, якщо всі складові економічної стратегії реалізуються за умов координації з єдиним центром, а рішення, прийняті в рамках кожної зі складових, повинні бути ув'язані з часом і ресурсами і не суперечити один одному. [22]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Принципи побудови ефективної  економічної стратегії

 

У класичному розумінні показником ефективності прийнято вважати відношення результатів до затрат. Як системоутворюючий  елемент економічна стратегія має  своїм результатом певні системні зрушення, видозміну системоутворюючих параметрів. У теорії менеджменту, наприклад, діяльність визнається стратегічною, коли вона містить потенціал зміни балансу влад між елементами системи, змінюючи взаємозалежність різних складових системи.[18] Основною місією економічної стратегії є максимальна мобілізація усіх доступних чинників, які можуть бути задіяні для досягнення поставлених стратегічних напрямів і завдань. Американський дослідник у галузі менеджменту Дж. Томпсон дає більш “просте” трактування ефективної стратегії: “це виконання правильних речей у правильний спосіб та для правильних цілей”. Ознаками ефективної

стратегії він вважає: 
- адекватність стратегії (потребам середовища, ресурсам та цінностям організації та її основній меті); 
- виконуваність стратегії (забезпеченість ресурсами, відповідність вимогам та інтересам суб’єктів, яким належить її втілювати, відповідність поточному історичному моменту); 
- прийнятність стратегії (відповідність стратегічним суспільним потребам та інтересам, належна очікувана віддача, наявність синергетичного ефекту, прийнятний рівень ризиків реалізації стратегії). 
           Отже, щоб бути ефективною, стратегія має розроблятися відповідно до певного комплексу умов, вимог та критеріїв, а її реалізація – відбуватися за забезпечення відповідних інституційних рамок. На думку фахівців з сучасного менеджменту, загальними чинниками ефективності стратегії будь-якого рівня є: 
- чітко сформульовані завдання, які можуть змінюватися навколо поставлених цілей; 
- підтримка ініціативи виконавців, що підвищує свободу політичного маневру; 
- концентрація зусиль, що дозволяє досягти максимального результату за мінімальних зусиль; 
- гнучкість, що дає запас міцності для свободи маневру; 
скоординованість дій та відповідальність керівництва за результат; 
- захист основних ресурсів та життєво важливих систем організації. 
            Виходячи з викладеного вище, можна сформулювати низку фундаментальних принципів формування ефективної економічної стратегії: 
            1. Обгрунтованість - підтримка кожного з положень науковими розрахунками. Ефективна стратегія повинна мати концептуальну визначеність і реагувати на не передбачувані та невідомі чинники. Неодмінною умовою є передбачення динамічної корекції критеріїв та цільових показників за відносної макроекономічної дестабілізації. На нашу думку, ефективна стратегія в перехідній економіці має виходити з усвідомлення об’єктивної необхідності періоду нестабільності під час переходу до політики зростання та використання елементів нестабільності як додаткових важелів економічної трансформації. Неврахування цього об’єктивного процесу за побудови стратегій означатиме його стихійний характер, що буде сприйнято як загроза реалізації стратегії та викличе не передбачені нею екстрені заходи. Це означатиме її провал як комплексу взаємопов’язаних заходів.

            2. Прозорість - чіткий виклад стратегії, доведення її мети, напрямів та завдань до її виконавців. Стратегія має бути зрозумілою для усіх верств суспільства – від її безпосередніх виконавців – до громадськості. Водночас виклад стратегії не повинен бути спрощеним. Спрощеність суперечить прозорості стратегії, оскільки приховує (нехай неусвідомлено) весь комплекс її можливих наслідків.

           3. Адекватність - врахування комплексу характеристик поточного стану підприємства, досягнутих результатів та використання її особливостей як рушіїв економічного оновлення. Це потребує всебічного аналізу наявного організаційного, технологічного та економічного потенціалу підприємства з метою максимального використання наявних ресурсів та, найголовніше, активного подолання ресурсних обмежень.

           4. Контрольованість - наявність визначених критеріїв успішності заходів програми, відстеження своєчасності, повноти їхнього досягнення, орієнтирів оперативного коригування. Індикаторами ефективності трансформаційної стратегії повинні стати ті, що мають комплексний характер та характеризують дійсно довгострокові тенденції.

            5. Логічність - встановлення обмеженої кількості ключових завдань, визначення шляхів їх послідовної реалізації, які б ураховували: сучасний стан проблеми, цілі, засоби реалізації, потенційні загрози реалізації та критерії виконання. Послідовність є визначальним чинником успішності стратегії. Проте, оскільки як з суб’єктами, так і з об’єктами економічної стратегії відбуваються постійні трансформації, мають систематично змінюватися напрями, завдання та пріоритети, а також мета стратегії.

             6. Структурна довершеність. Згідно з теорією менеджменту, будь-яка ефективна стратегія повинна містити три складові: основні цілі (завдання діяльності), основні елементи політики, послідовність основних дій. Таким чином, важливою ознакою ефективної стратегії є її структурна цілісність та нерозривна єдність теоретичних основ формування та практики реалізації.

              8. Врахування зовнішніх впливів. Слід відмовитися від спроб будувати економічну стратегію, враховуючи лише суто внутрішні фактори і проблеми та ігноруючи при цьому зовнішні фактори.[17]

Формування ефективної стратегії  є досить важким завданням і складність його прямо пропорційна ступеню невизначеності очікуваних зовнішніх та внутрішніх чинників економічного розвитку, які впливатимуть на реалізацію цієї стратегії. Насамперед формуванню ефективної стратегії заважає низка об’єктивних перешкод, які згадуваний вже Дж. Томпсон називає “парадоксами стратегії”. Серед них він виділяє такі: 
- план майбутнього будується на базі минулого досвіду, тому вплив екстраполяції (“раціональних” очікувань) може бути надто потужним; 
реальна стратегія неодмінно відрізняється від запланованої, оскільки гнучко реагує на зміни у середовищі своєї реалізації; 
- організація мусить одночасно реагувати на зміни всередині себе і в зовнішньому середовищі, протистоячи як внутрішнім, так і зовнішнім чинникам; 
- можливості організації часто не збігаються з намірами, які продиктовані під впливом певних позасистемних сил (амбіціями керівника підприємства, тиском міжнародних фінансових організацій чи завищеними очікуваннями суспільства); 
- відбувається злиття економічних та позаекономічних чинників, які розвиваються на різній методологічній базі; 
засоби реалізації стратегії повинні мати конкретну сфокусованість – і одночасно впливати на реалізацію системних змін; 
- цілеспрямованість та заданість напрямів стратегії поєднується із потребою в гнучкості та інноваційності стратегічних завдань та економічної тактики; 
- централізоване планування, яке виходить з єдиного центру (дирекції підприємства чи уряду країни) поєднується з децентралізованим виконанням (підрозділами підприємства, органами держвлади і суб’єктами господарювання).

Викладені основні принципи стратегічної ефективності дозволяють трактувати ефективність як забезпечення оптимального функціонування суб´єкта за рахунок раціонального  використання ресурсів об´єкта. Економічна стратегія є нерозривною цілісністю ланцюга – від стратегічного задуму до його практичного втілення. Ефективна стратегія – це та, яка передбачає важелі власного виконання та виключає можливість невиконання, за винятком обмеженого переліку форсмажорних обставин.[23]

 

1.3. Процес розробки економічної стратегії

 

Економічна криза народного  господарства України зумовлюється багатьма факторами, серед яких важливе  місце займає недосконалість системи  управління. Турбулентний характер негативних змін в економіці (інфляція, ріст цін на сировину та матеріали, високі процентні ставки за кредит, зниження купівельної спроможності населення і ін.) і висока складність вирішуваних нині завдань посилюють роль наукового управління у стабілізації соціально-економічних процесів і забезпеченні високої ефективності усіх видів підприємницької діяльності.

В  Україні на даний час фіксують політичну нестабільність, недосконалість виробничої та соціальної інфраструктури, недостатнє інформаційне забезпечення та корупція, всі ці фактори негативно впливають на стан споживчого ринку, а обґрунтування розвитку підприємства на довгострокову та короткострокову перспективу допомагає покращити становище підприємства на ньому. Формування стратегії підприємством спрямоване на отримання прибутку, створення умов для розвитку і допомагає «виживати»  підприємствам на сучасному ринку.

Перед підприємствами, що функціонують у сучасних умовах господарювання гостро постає питання виживання і ефективної діяльності у довгостроковій перспективі. Таким чином проблема, яка розглядається, це необхідність розробки усіма підприємствами економічної стратегії розвитку.  При цьому правильно розроблена, обрана і обґрунтована стратегія є частиною майбутнього успіху без належної її реалізації.

Розробка економічних стратегій розвитку підприємств стає усе більше актуальним для українських підприємств, які поставлені в умови твердої конкуренції як між собою, так і з іноземними корпораціями. Хоча стратегічне планування саме по собі не забезпечує успіху, проте воно створює умови для виникнення ряду важливих і часто істотних сприятливих факторів для організації.

На  сьогодні не існує універсального набору методик, який би гарантував компанії здобуття інформації необхідної якості і в потрібному обсязі для розробки ефективної стратегії.

Організація розробки стратегії на підприємстві передбачає відбір кадрів розробників, організацію їх роботи і контроль, зміну організаційної структури управління відповідно до потреб стратегічного менеджменту, розвитку в кадрів стратегічних здібностей та інформаційно-аналітичного забезпечення процесу розробки стратегії.[7]