Економічний зміст активних операцій банку та їх класифікація

ВСТУП

Комерційні банки виступають специфічними установами, що мобілізують вільні кошти, спрямовуючи їх у ті сфери народного господарства, які їх потребують. Здійснення активних банківських операцій у цій справі має суттєве значення для фінансового забезпечення нормального економічного розвитку. Збалансоване зростання обсягу активів і поліпшення їхньої якості є необхідною умовою досягнення і підтримання стабільного функціонування й розвитку комерційних банків, їхнього позитивного впливу на розвиток економіки України.

Збільшення банківських активів великою мірою визначається кредитним портфелем, що позитивно впливає на економіку країни та діяльність суб'єктів господарювання зокрема. Нині фінансування економічних структур набуває ще більшого значення, оскільки головним чинником фінансового забезпечення інвестиційного процесу в Україні найближчим часом мають стати внутрішні ресурси, насамперед банківське кредитування.

Активними операціями називають кредитні та інші вкладення банківських ресурсів, що визначено чинним законодавством України з метою їх найефективнішого використання. При вмілому, доцільному розміщенні ресурсів комерційні банки отримують прибутки (як плату за надані ними кредити), а клієнти отримують у користування необхідні їм кошти. Кредитування – одна із найважливіших функцій банків як спеціалізованих кредитних установ. Банківський кредит сприяє вільному переливу капіталу в економіці, забезпечуючи розвиток найефективніших сфер господарювання й економіки в цілому.

Крім кредитних операцій до активних операцій комерційних банків можна віднести операції з розміщення мобілізованих комерційним банком ресурсів у депозити, інвестиції, основні засоби й товарно-матеріальні цінності. Значення інших активних операцій для економіки України не менш значне ніж кредитні операції.

Становлення ринкових відносин вимагає створення принципово нових напрямків розвитку банківської справи, суттєвої перебудови операцій та структури активів і пасивів банків, зокрема активних операцій. У зв’язку з цим тема курсової роботи є досить актуальною.

1 АКТИВНІ ОПЕРАЦІЇ БАНКУ ТА ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ

1.1 Поняття активних операцій  банку та основні аспекти їх  проведення

Усі комерційні банки незалежно від форми власності, величини капіталу та спеціалізації виконують операції із залучення тимчасово вільних грошових коштів у депозити (депозитні операції); операції, пов'язані із розрахунково-касовим обслуговуванням клієнтури (розрахункові та касові операції) й операції з кредитного обслуговування клієнтів (кредитні операції). Звичайно, коло операцій, що їх виконують банки, значно ширше, але саме ці операції є обов'язковими і належать до суто банківських операцій. Згідно зі ст. 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність” здійснювати їх у сукупності мають право тільки юридичні особи, які мають банківську ліцензію. Саме тому їх називають базовими операціями комерційних банків.

Банківські операції відображаються окремими статтями в балансі комерційного банку. Залежно від того, в якій частині балансу вони обліковуються, їх поділяють на пасивні й активні [9,с.80].

Закон України “Про банки та банківську діяльність” дає наступне визначення активним операціям, а саме: “Активними операціями” називають кредитні та інші вкладення банківських ресурсів, що визначено чинним законодавством України з метою їх найефективнішого використання”.

Але найбільш повне визначення на мій погляд представлено у підручниках (посібниках) з банківської справи А.М. Мороза.

Активні операції — це операції з розміщення мобілізованих комерційним банком ресурсів у депозити, кредити, інвестиції, основні засоби й товарно-матеріальні цінності з метою одержання доходу та забезпечення своєї ліквідності [18,с.330].

Розміщуючи кошти в активи банки постійно слідкують за тим щоб частка коштів залишилась у вигляді обов’язкових та вільних резервів, щоб тривалість вкладень в активи відповідала тривалості залучення коштів в пасиви. Крім того кредитні операції банків (в активи) призводить до появи додаткових коштів в пасивах. Все це вимагає від банків управління активними і пасивними операціями в їх взаємозв’язку як єдиним комплексом банківської діяльності [16,c.99].

Отже, до активних операцій банків належать:

— операції з вкладення банківських ресурсів у грошові кошти в готівкові і безготівковій формах з метою підтримання ліквідності банку;

— розрахункові операції, пов'язані з платежами клієнтів;

— касові операції з приймання і видавання готівки;

— кредитні операції, пов'язані з наданням кредитів різних форм і видів юридичним, фізичним особам, банкам;

— інвестиційні операції з вкладення банківських ресурсів у цінні папери (акції, державні та корпоративні облігації) на тривалий строк;

— фондові операції з купівлі-продажу цінних паперів;

— валютні операції з купівлі-продажу іноземної валюти на внутрішньому та міжнародному валютних ринках;

— депозитні операції з розміщення тимчасово вільних ресурсів банку в депозити в НБУ та в інших комерційних банках;

— операції з купівлі-продажу банківських металів на внутрішньому міжнародному валютних ринках;

— операції з придбання основних засобів, матеріальних та нематеріальних активів.

Загальну характеристику активних і пасивних операцій комерційних банків наведено в додатку А.

Із даних додатку А видно, досить широке коло активних операцій комерційних банків, що здійснюються за допомогою активів банку.

Активні операції комерційні банки здійснюють у межах наявних ресурсів, тобто у межах залишку грошових коштів на кореспондентському рахунку в НБУ (при проведенні операцій у безготівковому порядку) та в касі (при проведенні операцій з готівкою).

Кредитні операції здійснюються у формі надання позичок під зобов’язання позичальників повернути кошти та сплатити проценти у встановлені строки. Це ключовий вид активних операцій банків, вони забезпечують переважну частину доходів у багатьох банків.[10,c.32]

Позички банків – важливе джерело грошових коштів для бізнесового і споживчого секторів економіки.

Разом з тим кредитні операції несуть в собі найбільшу загрозу для банків – ризик неповернення позичок. Тому банки при наданні кредитів повинні вживати заходів щодо запобігання кредитних ризиків : ретельно перевіряти здатність позичальника повернути позичку (його кредитоспроможність), вимагати забезпечення позички чи гарантії Ії повернення третьою особою (банком, страховою компанією), створювати резервні фонди тощо.

За користування наданими в позичку коштами банки стягують з позичальників плату у вигляді процентів, який є важливим джерелом доходів банків.

Хоч банківськи кредити – важливий доходний актив, висока їх ризикованість примушує банки не вкладати всі свої кошти в позички, а знаходити їм більш надійне застосування. Таким високо доходним та менш ризиковим об’єктом банківських вкладень є цінні папери.[18,c.105]

Як свідчить світова банківська практика, вкладення коштів у цінні папери мають істотні переваги перед іншими активними операціями, вони зокрема дають банкам можливість:

— забеспечити підвищення доходності, оскільки деякі види цінних паперів мають значно вищий рівень доходу ніж позички;

— забеспечити підвищення ліквідності, оскільки деякі цінні папери мають високу ліквідність і в банківському портфелі цінних паперів виконують роль вторинного резерву;

— забеспечити диверсифікацію ризиків, оскільки банки можуть тримати в своїх портфелях багато видів цінних паперів різних емітентів;

— вивести частину своїх доходів з під оподаткування, оскільки для доходів від деяких цінних пеперів в окремих країнах встановлене пільгове оподаткування.[14,c.216]

Крім операцій, традиційних, базових для комерційних банків України операцій, вони виконують нові, нетрадиційні для них операції та послуги, таки як: лізинг, факторинг, операції з дорогоцінними металами, гарантійні, посередницькі, консультаційні та інформаційні послуги.

Гарантійні послуги надаються у вигляді обіцянки банку своєму клієнту здійснити в майбутньому будь-які дії на його прохання. Такі обіцянки можуть бути спрямовані на виконання клієнтом своїх зобов’язань по торгових угодах (виставити акредитив, акцептувати вексель тощо) і по фінансових угодах (дати гарантію по банківський позичці, тощо).

При здійсненні посередницьких послуг, як посередники банки можуть виступати в багатьох видах операцій на грошовому ринку : в операціях з цінними паперами, у валютних операціях, в кредитних операціях, в розрахункових операціях тощо. На вторинному ринку банки можуть виступати як звичайні брокери по купівлі – продажу цінних паперів. Звичайні брокерські послуги банки широко надають суб’єктам валютного ринку, купуючи та продаючи валюту за їх дорученням. Посередницькі послуги в кредитних операціях банки можуть надавати у випадках, коли самостійно не можуть надати клієнту позичку і змушені залучати до задоволення його прохання інші банки.

Надаючи трастові (довірчі) послуги банки, як довірені особи своїх клієнтів можуть надавати широке коло послуг – по управлінню майном, по зберіганню цінностей, з продажу й купівлі майна, цінних паперів тощо; по стягненню доходів від цінних паперів та інших цінностей і майна.

1.2 Класифікація  та характеристика кредитів, що  надаються банківськими установами

Розглянемо та проаналізуємо основні форми кредиту, адже форма кредиту синтезує зміст та організацію кредитних відносин.

Різні автори по-різному підходять до визначення різних форм кредиту. Найбільш узагальненою методикою поділу є виділення двох основних форм: товарна та грошова.

Товарна форма кредиту передбачає, що вартість, яка передається у кредит виступає у своїй натуральній (товарній) формі.

Грошова форма кредиту означає, що вартість, що надається в кредит виступає у вигляді грошей.

Грошова форма кредиту є більш провідною, порівняно з товарною. Проте за умов функціонування ринкової економіки обидві форми відіграють дуже важливого значення в процесі відтворення.

Існують спроби виділяти форми кредиту за наступними функціональними ознаками: характер кредитних відносин, склад учасників кредитної операції, об'єкт і сфера кредитування та ін. Таким чином, існують наступні форми кредиту: комерційний, банківський, споживчий, державний і міжнародний кредит.

Комерційний кредит — це товарна форма кредиту, що надається продавцями покупцям у вигляді відстрочування платежу за продані товари, надані послуги [11,c.96].

Об`єктом комерційного кредиту є капітал у його товарній формі. Суб`єктами виступають агенти товарної угоди: продавець як кредитор, а покупець як позичальник. Призначення застосування комерційного кредиту – прискорення реалізації товарів та послуг, а також одержання додаткового прибутку у вигляді позичкового процента. Основним інструментом застосування даної форми кредиту виступає комерційний вексель. Взаємовідносини, що виникають між суб`єктами комерційного кредиту в процесі використання даного інструменту платежу, регулюються так званим вексельним правом.

Комерційний кредит має короткостроковий характер, оскільки він виступає як атрибут товарообміну.

Споживчий кредит — це кредит, який надається фізичним особам на придбання споживчих товарів та послуг і який погашається поступово. Споживчий кредит характеризує відносини, що виникають з приводу фінансування потреб кінцевого споживання. Суб`єктами споживчого кредитування у якості позичальників виступає населення, у якості кредитора – банки, кредитні спілки, підприємства виробники, торгівельні посередники. Споживчий кредит за формою надання поділяється на прямий (надається безпосередньо банківськими установами) та непрямий (надається через посередників, торгівельні організації, тощо).

Споживчі кредити надаються, як правило, на строк до десяти років, але конкретні параметри кредиту залежать від багатьох факторів: об`єкту кредитування, доходів позичальника, вартості товару тощо.

Державний кредит — це форма кредиту за якої одним з суб'єктів кредитних відносин виступає держава. Як правило, у сфері даної форми кредиту держава виступає позичальником.

Основним призначенням державного кредиту є мобілізація грошових коштів на фінансування державних витрат. Для кредиторів державний кредит виступає зручною формою інвестицій з мінімальним ризиком.

Конкретні параметри державного кредиту встановлюються в залежності від обсягу необхідних ресурсів, кон'юнктури ринку, конкретних програм його використання тощо.

Міжнародний кредит — це кредитні відносини, суб'єктами яких виступають різні країни. Кошти для надання міжнародного кредиту мобілізуються на міжнародному та національному ринку. Конкретними організаціями, що вступають у кредитні відносини, можуть бути уряди різних країн, банки, фірми, міжнародні валютно-кредитні організації тощо.

Для міжнародного кредиту характерні великі за обсягом кредитні угоди. Інші параметри кредитної угоди залежать від конкретних об'єктів кредитування, кон'юнктури ринку, можливостей у доступі до ресурсів тощо.

Банківський кредит — форма кредитних відносин, за якої одним з суб'єктів кредитних відносин виступає спеціалізована фінансово-кредитна установа — банк; кредит надається у грошовій формі на певний строк, з умовою сплати визначенного відсотку, забезпеченості та цільового використання [11,c.101].

Банківський кредит виступає однією з провідних форм кредитування як суб'єктів господарювання, так і населення.

Кредити, які надаються банками, поділяються (додаток Б):

а) За строками користування

1) короткострокові — до 1 року,

2) середньострокові — до 3 років,

3) довгострокові — понад 3 років

Строк кредиту, а також відсотки за його користування (якщо інше не передбачено умовами кредитного договору) розраховуються з моменту отримання (зарахування на рахунок позичальника або сплати платіжних документів з позичкового рахунку позичальника) до повного погашення кредиту та відсотків за його користування.

б) За забезпеченням:

1) забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);

2) гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);

3) з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);

4) незабезпечені (бланкові).

в) За ступенем ризику:

1) стандартні кредити;

2) кредити з підвищеним ризиком;

г) За методами надання:

1) у разовому порядку;

2) відповідно до відкритої кредитної лінії;

3) гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії за зобов'язання).

д) За строками погашення:

1) водночас;

2) у розстрочку;

3) достроково (за вимогою кредитора, або за заявою позичальника);

4) з регресією платежів;

5) після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).

Відповідно до цільового спрямування виділяють:

— кредит, спрямований на задоволення виробничих потреб (придбання основних засобів, обігових коштів, фінансування інвестиційних проектів, тощо);

— кредит, спрямований на задоволення споживчих потреб (направляється у невиробничі сфери діяльності, здебільшого на задоволення поточних потреб населення).

Відповідно до строків надання виділяють:

— строкові кредити;

— безстрокові (до запитання) кредити;

— прострочені кредити;

— пролонговані кредити.

До строкових позичок відносяться кредити, які надаються банками на термін, зафіксований в кредитному договорі.

Термін повернення, а також відсотки за користування кредитом передбачаються умовами кредитного договору. Загальним правилом є те, що термін користування кредитом розраховується з моменту його отримання (зарахування на рахунок позичальника або оплати платіжних документів з позичкового рахунку позичальника) до повного погашення кредиту та відсотків за користування кредитом. День видачі кредиту та день його погашення вважається одним днем.

Простроченими вважаються позички, за якими пройшов строк повернення, що передбачено кредитним договором. Такі кредити вважаються проблемними і потребують додаткової роботи по їх поверненню, або компенсації.

Пролонгація – це перенесення дати виплати боргу (іноді і відсотків за ним) на певний період. Найчастіше банки вдаються до пролонгації у випадках, коли позичальник невзмозі виконати свої зобов'язання через дію обставин, близьких до форс-мажору. В таких випадках, погашення позички оформлюється додатковим договором до основного кредитного договору та супроводжується, як правило, встановленням більш високої процентної ставки.[15,c.144]

Відповідно до видів забезпечення виділяють:

— забезпечені заставою — в забезпечення виконання зобов’язань позичальник або третя особа, згідно з договором застави визначеної форми, надає в заставу банку майно, майнові права, цінні папери та інше, що може бути предметом застави у відповідності з законодавством України.

— гарантовані — виражаються в юридичному оформленні зобов’язань з боку гаранта (поручителя) відшкодувати фактично нанесені збитки банку при порушенні безпосередньо позичальником умов кредитної угоди

— бланкові — кредит без забезпечення, який надається банком в межах наявних власних коштів з можливим застосуванням підвищеної відсоткової ставки надійним позичальникам. Бланковий кредит може надаватись при короткостроковому кредитуванні першокласним позичальникам.

1.3 Операції з цінними паперами та нетрадиційні активні банківські операції

Ще одним різновидом активних операцій є операції комерційного банку з цінними паперами. Зараз практично всі банки мають ліцензії на роботу з цінними паперами. Але поки що банки зосередили увагу на власний емісії, тоді як із цінними паперами інших емітентів не працюють. Комерційні банки сьогодні й далі випускають цінні папери власного боргу. Загалом банківська система України не підготовлена для роботи на ринку цінних паперів, як Франція чи Німеччина. Тому комерційний банк – обов’язковий, із широкими фахівцями учасник централізованого ринку цінних паперів. Саме універсалізм функцій базової фінансово – кредитної установи – комерційного банку дав змогу західним країнам централізувати усі види послуг навколо єдиних інститутів, що забезпечують ринкову взаємодію. Банки кредитують операції на фондовому ринку, дають кредити і застави під цінні папери, тощо.

На думку зарубіжних фахівців, тільки установи, що володіють великим власним капіталом, якими є більшість банків, здатні гарантувати цілісність фондових цінностей, що враховуються ними. Мова не тільки про юридичні гарантії, хоч і вони в нормативних документах чітко не виписані. Суть у фінансовій спроможності заснувати головний облік прав щодо цінних паперів, компенсувати можливі збитки внаслідок утрати цих паперів, наприклад, у результаті протизаконних дій третіх осіб. Якщо враховувати той факт, що не тільки капітали комерційних банків порівняно з обсягами угод, які робляться з акціями найбільших емітентів, то стає очевидним – саме банкам повинна належати головна роль в обслуговуванні обігу бездокументарних цінних паперів [20,124].

Крім того, слід усвідомлювати, що створення сучасної інфраструктури, котра ефективно обслуговує операції з цінними паперами, на думку ряда вчених, неможливе без значних капітальних вкладень як в апаратні засоби, так і в програмне забезпечення. Комерційні банки помітно впливають на розвиток ринку цінних паперів, а їх широкі можливості на цьому ринку та конкурентноздатність забезпечуються низкою чинників, насамперед універсальним характером та розвинутою інфраструктурою. Таким чином, насамперед за допомогою цінних паперів банки пом’якшують суперечності між потребою підтримувати високий рівень ліквідності та необхідністю забезпечувати приріст залучених коштів, які вирішуються створенням резервів ліквідності за рахунок без ризикових, ліквідних та достатньо прибуткових цінних паперів.

Серед інших активних операцій комерційним банкам доцільно використовувати й нетрадиційні операції та послуги, що дасть змогу розширити клієнтуру, збільшити обсяги прибутку та диверсифікувати ризики. Нетрадиційні банківські послуги широко використовуються у розвинутих країнах світу. В Україні такі послуги надають лише деякі комерційні банки і в дуже незначних обсягах. Створення і розвиток ринку нетрадиційних банківських послуг та операцій — це тривалий процес, який лише розпочався в Україні. Це перший крок, оскільки їхнє використання має чимало переваг як для клієнтів, так і для банківських установ.

На думку деяких вчених, найперспективнішими для розвитку у майбутньому є саме факторингові, лізингові й трастові послуги. В сучасних умовах значення факторингу постійно зростає, оскільки він дає підприємству можливість отримати майже стовідсоткову гарантію отримання платежів. Але останніми роками факторингові операції відігравали незначну роль у діяльності українських банків. Факторинг здійснюється лише в національній валюті, тобто тільки в межах країни [16, 133; 12, 37].

Однією з причин нерозвинутості факторингу є недостатня поінформованість про його можливості. Застосування факторингу дає змогу перетворити дебіторську заборгованість у наявні кошти, які можуть бути одразу ж використані на виробничі цілі, що позитивно вплине на розвиток економіки. Здійснення факторингу для комерційних банків дає можливість розширити сферу їх діяльності, залучити нових клієнтів, збільшити і диверсифікувати джерела доходів. До того ж поліпшуються умови кредитування клієнтів за рахунок збільшення обороту і поліпшення фінансової звітності клієнта. Основним недоліком факторингу для комерційних банків на думку економістів, є висока ризикованість цієї операції в умовах нестабільності економік, кризи неплатежів через недостатню і недосконалу законодавчу базу в цій сфері. Усі ці фактори змушують банки підвищувати плату за здійснення факторингових операцій [16,134].

Ще одним перспективним напрямком, є розвиток трастових послуг комерційних банків. Трастові послуги також охоплюють операції з цінними паперами, валютні операції, укладання договорів, сплату рахунків та податків, збереження активів, отримання доходів, тимчасове управління підприємством у разі його ліквідації чи реорганізації, тощо. В Україні на відміну від розвинутих країн світу, трастові послуги лише починають розвиватись, але деякі з них уже досить популярні й широко використовуються. Важливим моментом є те, що трастові послуги дають змогу комерційним банкам залучати додаткові кошти, які можуть бути використані ними і давати прибуток. Надання трастових послуг потребує певних знань і кваліфікації персоналу банку, але ці послуги на думку фахівців характеризуються порівняно невеликими витратами й ризикованістю. Надання трастових послуг має певні переваги в сфері залучення нових клієнтів, підвищення прибутковості й конкурентноспроможності, а крім того, всі можливості для подальшого розвитку в Україні [16,136].

Розвиток лізингу, на думку фахівців, також є перспективним напрямом у наданні нетрадиційних банківських операцій та послуг, оскільки більшість підприємств стикається з проблемою оновлення основних фондів.

Економісти виділяють два специфічних напрями використання лізингу банками. По-перше, це застосування лізингу для реструктуризації проблемних кредитів і прискорення реалізації заставленого майна. Цей напрям вважається дуже актуальним для українських банків. По-друге, лізинг застосовують для фінансування власних потреб у новому банківському обладнанні. Маючи дефіцит власних коштів, банки знайшли у застосуванні лізингової схеми ефективний спосіб прискорення свого технічного розвитку.

Здійснення лізингових операцій регулюється Законом України “Про лізинг” від 16.12.1997 року, в якому чимало недоліків та неточностей. Так, законом не визначено реального механізму вилучення банком устаткування, наданого в лізинг, у разі несплати лізингових платежів. А отже, знову не захищено прав кредитора. Також негативно впливає нестача кваліфікованих кадрів, оскільки спеціалісти в галузі лізингу мають володіти знаннями в сфері кредитування, визначення попиту й пропозиції нового і застарілого устаткування, технології виробництва й технічного обслуговування, бухгалтерського обліку, у сфері законодавчій, страхування майна тощо . Негативно впливає і недосконале податкове законодавство України. Ефективне оподаткування лізингових операцій, застосування прискореної амортизації устаткування, яке передається згідно з лізинговою угодою, та деякі інші фактори сприятимуть підвищенню інвестиційної активності й розвитку лізингу [16,138].

Отже, надання нетрадиційних банківських операцій має чимало переваг для всіх сторін угоди і заслуговує на розвиток у майбутньому.

2 Оцiнка управлiння активними операціями ПАТ КБ “ПриватБанк”

2.1 Фінансовий стан та  результати діяльності ПАТ КБ “ПриватБанк”

Комерційний банк “ПриватБанк” був заснований у 1992 році. На сьогоднішній день “ПриватБанк” є одним з найбільш динамічно розвиваючихся банків України і займає лідируючи позиції банківського рейтингу країни. Станом на 1 вересня 2008 року розмір чистих активів ПриватБанку складає 10 547 млн. грн. Статутний фонд банку складає 700 млн. грн., власний капітал – 1 034 млн. грн. Кредитний портфель банку складає 7 983 млн. грн., в тому числі кредити фізичним особам — 2,1 млрд. грн. Банківській прибуток на 1 вересня 2008 року складає 9,8 млн. грн. В кінці 2003 року в рамках рейтингу Best Bank Award журналу Global Finance КБ ПриватБанк був признаний “Найкращім банком 2003 року в Україні”. Національна сітка банківського обслуговування ПриватБанку включає в себе 2 128 філіалів і відділень по всій Україні, що дозволяє будь якому клієнту отримати самий високий рівень обслуговування практично в любий точці країни.

Організаційна структура банку являє собою впорядковану по рівням сукупність підрозділів і посад, а також стійких зв’язків між ними , які забезпечують цілісність банку, збереження при сущих йому специфічних властивостей, як фінансової установи.

Організаційна структура банку включає в себе наступні відділи: відділ банківського обслуговування, відділ кредитного обслуговування корпоративних клієнтів, відділ споживчого кредитування, відділ депозитарного обслуговування, відділ фінансів та ризиків, відділ інвестиційного бізнесу тощо.

Згідно з ліцензією НБУ КБ “ПриватБанк” має право займатися наступними операціями : розрахункові операції пов’язані з платежами клієнтів; операції з вкладення банківських ресурсів у грошові кошти в готівковій і безготівковій формах з метою підтримання банку; касові операції з прийманням і видаванням готівки; валютні операції з купівлі – продажу іноземної валюти ; депозитні операції з розміщення тимчасово вільних ресурсів банку в депозити НБУ та в інших комерційних банках; операції з купівлі – продажу металів на внутрішньому і міжбанківському ринках; кредитні операції, інвестиційні операції з вкладення банківських ресурсів у цінні папери: вкладення в державні та корпоративні цінні папери на інвестиції; факторингові операції; лізингові операції тощо.

Для того щоб ми мали повне уявлення про діяльність КБ “ПриватБанк” проведемо спочатку аналіз структури та динаміки активів і пасивів банку за        2008 - 2010 роки.