Економічний зміст та значення фінансового контролю

РОЗДІЛ І. Економічний  зміст та значення фінансового контролю

1.1. Суть та значення фінансового контролю

Важливою сферою діяльності держави, органів місцевого самоврядування є контроль за станом економіки, розвитком  соціальної сфери. Однією з ланок  системи контролю є фінансовий контроль, який можна розглядати у декількох  аспектах: як невід'ємну складову частину  фінансової діяльності держави, органів  місцевого самоврядування; як спеціальну галузь контролю, що здійснюється як на державному, так і на місцевому рівнях [22, c. 34].

У першому аспекті фінансовий контроль - це регламентована нормами  права діяльність державних, місцевих, громадських та інших суб'єктів  з перевірки своєчасності та точності фінансового планування, обґрунтованості  та повноти надходжень до відповідних  фондів коштів, правильності та ефективності їх використання; у другому аспекті - це вид контролю за законністю і  доцільністю дій у галузі мобілізації, розподілу та використання державних  місцевих фондів коштів, який здійснюється в установленому правовими нормами  порядку усією системою органів  державної влади, а також органів  місцевого самоврядування та спеціально створеними контрольними органами за сприяння громадських організацій, трудових колективів та громадян [22, c.46].

Інститут фінансового  контролю є відокремленою, стійкою  групою норм, що регулюють єдиний комплекс фінансово-контрольних правовідносин. Він має складну структуру, оскільки складається з фінансово-правових норм, які не лише визначають поняття  фінансового контролю, його завдання, цілі та принципи здійснення, а також  його види, форми і методи, а й  регулюють організацію і порядок  проведення фінансового контролю [13].

Метою фінансового контролю є:

• контроль за виконанням державного та місцевих бюджетів;
• контроль за організацією грошового обігу;
• захист фінансових прав та інтересів суб'єктів фінансових

правовідносин;

• вжиття заходів з метою усунення та запобігання фінансовим

правопорушенням [22, c.78].

Мета фінансового контролю конкретизується у його завданнях.

До завдань фінансового контролю належать такі:

• забезпечення дотримання норм чинного законодавства та

нормативних актів, які регулюють  фінансову діяльність держави і  органів місцевого самоврядування;

• забезпечення своєчасності та повноти виконання фінансових

зобов'язань перед державним, місцевими бюджетами, цільовими  позабюджетними фондами коштів усіма  суб'єктами фінансових правовідносин;

• забезпечення дотримання правил здійснення фінансових

операцій, розрахунків та зберігання коштів підприємствами, установами, організаціями;

• сприяння раціональному витрачанню матеріальних цінностей і

коштів на підприємствах, установах, організаціях;

• запобігання та усунення порушень фінансової дисципліни,

бухгалтерського обліку та звітності.

Сутність фінансового  контролю розкривається у його призначенні, змісті, принципах, об'єкті та предметі.

Призначенням фінансового контролю є:

• сприяння реалізації фінансової політики держави;
• забезпечення процесу формування, розподілу та використання

фінансових ресурсів у  всіх сферах економіки та суспільного  життя;

• забезпечення виявлення і блокування діяльності, що загрожує

фінансовій безпеці держави, провокує платіжну кризу, яка спрямована на організацію забороненого державою виробництва товарів і надання  послуг,

несе собі значні соціальні  загрози;

• сприяння зміцненню державної фінансової дисципліни,

поліпшенню фінансового  стану підприємств, установ та організацій, збереженню державного і комунального майна, запобіганню зловживанням, поповненню доходів бюджету.

Зміст фінансового контролю полягає в:

1. перевірці виконання органами державної влади і місцевого

самоврядування функцій  з мобілізації, розподілу використання фінансових ресурсів відповідно до своєї  компетенції;

2. перевірці виконання юридичними та фізичними особами

фінансових зобов'язань  перед державою і органами місцевого  самоврядування;

3. перевірці правильності використання підприємствами,

установами, організаціями  державної та комунальної форми  власності фінансових ресурсів, що перебувають у їх господарському віданні чи оперативному управлінні;

4. перевірці дотримання правил здійснення фінансових операцій,

розрахунків і зберігання коштів підприємствами, установами, організаціями [25, c.45-46].

Фінансовий контроль ґрунтується  на певних принципах. Серед основних принципів фінансового контролю передбачені такі:

• незалежність фінансового контролю як невід'ємного атрибуту

демократії й обов'язкового елементу управління фінансовими ресурсами;

• законодавче закріплення незалежності органів фінансового

контролю;

• визначення необхідності здійснення попереднього контролю й

контролю за фактичними результатами;

• наявність внутрішнього та зовнішнього контролю як обов'язкової

умови існування фінансового  контролю;

• гласність та відкритість контрольних органів з обов’язковою

вимогою дотримання комерційної  та іншої таємниці, що захищається  законом.

Зазначені принципи дістали  подальше закріплення у документах Європейської організації вищих  контрольних органів (ЕUOSAI), заснованої у листопаді 1990 року у Мадриді  за участю представників вищих контрольних  органів 32 європейських держав, у національних законодавствах країн Європи, у тому числі й України. Зокрема, 8 червня 2001 року у м. Києві керівниками  вищих органів фінансового контролю держав-учасниць СНД на основі Лімської декларації було прийнято Декларацію про загальні принципи діяльності вищих  органів фінансового контролю держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав. До принципів, на яких будується діяльність вищих органів фінансового контролю, Декларація віднесла законність, незалежність, об'єктивність, компетентність, оперативність, доказовість, гласність, дотримання професійної етики [14, c.35-36].

Об'єктом фінансового  контролю є, практично, усі грошові  відносини, пов'язані з формуванням, розподілом та використанням централізованих  та децентралізованих фондів коштів публічного характеру. Але об'єкт  фінансового контролю не обмежується  лише перевіркою фондів коштів, а включає  також контроль за використанням  матеріальних, трудових, природних  та інших ресурсів.

Безпосереднім предметом  фінансового контролю є фінансово-вартісні показники: прибуток, доходи, податки, собівартість, відрахування до фондів, виручка від реалізації, які містяться  у первинній документації (бухгалтерські  звіти, кошториси, баланси тощо) та свідчать про рух коштів [16].

Серед суб'єктів фінансового  контролю слід розрізняти окремо:

      а) суб'єкт, який контролює (державні органи, недержавні та громадські організації, наділені компетенцією в сфері фінансового контролю);

б) суб'єкт, якого контролюють (підприємства, установи, організації, фізичні особи, діяльність яких пов’язана  з формуванням, розподілом та

використанням централізованих  та децентралізованих фондів коштів).

Отже, фінансовий контроль характеризується такими особливостями:

• здійснюється спеціальними суб'єктами, наділеними державою

особливою компетенцією у  сфері фінансового контролю;

• здійснюється відносно спеціального об'єкта - централізованих

та децентралізованих фондів коштів;

• йому властиві цілеспрямованість, єдність та системність

[24, c.89].

Значення фінансового  контролю полягає в тому, що він  є важливим засобом:

1. забезпечення законності та доцільності проведення фінансової

діяльності;

2. виконання усіма суб'єктами, що здійснюють фінансову

діяльність, приписів держави, органів місцевого самоврядування у цій сфері;

3. своєчасного наповнення бюджетів та цільових позабюджетних

фондів коштів;

4. суворого й точного дотримання усіма учасниками фінансової

діяльності своїх обов'язків  перед державою, органами місцевого  самоврядування;

5. виявлення фактів порушення фінансового законодавства,

неналежного виконання учасниками фінансової діяльності своїх обов'язків  та притягнення винних до відповідальності [15].

Таким чином, головним у фінансовому  контролі є не виявлення, фіксування порушень, незаконних витрат засобів  і безгосподарності, а попередження запобігання.

1.2. Види фінансового  контролю

В залежності від суб'єктів, що здійснюють фінансовий контроль, відокремлюють  наступні види: державний, відомчий, громадський  фінансовий контроль і аудит [19, 64].

До державних органів, які здійснюють функції економічного контролю, належать Рахункова палата Верховної Ради України, Державна податкова  адміністрація України, Державна контрольно-ревізійна  служба України, Державне казначейство України, Фонд державного майна України, Міністерство економіки України, Міністерство фінансів України, Міністерство праці  та соціальної політики України, Державний  комітет статистики України, Антимонопольний  комітет України, Національний банк України.

Спеціалізовані органи контролю – Державний комітет стандартизації, сертифікації і метрології України, Державний митний комітет України, Державний комітет у справах  захисту прав споживачів, Державна пожежна інспекція та інші.

Рахункова палата Верховної  Ради України створена відповідно до Конституції України і є постійно діючим органом державного фінансово-економічного контролю. Основне завдання – організація  і здійснення контролю за своєчасним виконанням дохідної та видаткової частин Державного бюджету, витрачанням бюджетних  коштів, в тому числі здійснення контролю за утворенням і погашенням внутрішнього і зовнішнього боргу  України, визначення ефективності та доцільності  витрачання державних коштів, валютних та кредитно-фінансових ресурсів, контроль за фінансуванням загальнодержавних  програм економічного, соціального  та національного розвитку [21, 6-12].

Державна податкова  адміністрація та її органи контролюють додержання законодавства про податки, правильність обчислення та своєчасність внесення до бюджету податків та інших платежів, а також вживають заходи щодо запобігання ухиленню від сплати податків фізичними та юридичними особами [21, 6-12].

Державна контрольно-ревізійна  служба України та її органи контролюють використання коштів бюджетів усіх рівнів, які входять до складу бюджетної системи України, та коштів державних цільових фондів. Вони також здійснюють контроль за виконанням державних контрактів, використанням матеріальних цінностей і нематеріальних активів, що перебувають у державній чи комунальній власності, бюджетних позик та кредитів, а також позик та кредитів, гарантованих коштами бюджетів. Крім того, до компетенції даних органів також належить контроль за веденням бухгалтерського обліку і фінансової звітності на підприємствах, в установах та організаціях, що отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та/або державних цільових фондів, зокрема валютних [21, 6-12].

Державне казначейство і його підрозділи контролюють витрачання коштів Державного бюджету установами і організаціями відповідно до їх кошторисів оперативно в момент їх витрачання. Так, установи та організації, що фінансуються з бюджету, не можуть одержувати або переказувати кошти іншим суб'єктам із поточних рахунків без попереднього контролю органів Державного казначейства [21, 6-12].

Фонд державного майна України здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна, виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю [21, 6-12].

Міністерство  економіки України контролює виконання планів економічного і соціального розвитку держави, затверджених Верховною Радою України, виявляє відхилення від заданих параметрів розвитку окремих галузей народного господарства та вживає заходів щодо запобігання їм, тобто здійснює контроль економіки на макрорівні [21, 6-12].

Міністерство  фінансів України та його місцеві органи здійснюють контроль за складанням і виконанням Державного бюджету, затвердженого Верховною Радою України, надходженням коштів і цільовим витрачанням.

Міністерство  праці та соціальної політики України контролює додержання законодавства з питань праці та заробітної плати в галузях народного господарства, тарифних угод з оплати праці, механізму регулювання фонду оплати праці, а також розробляє і затверджує нормативні документи з питань регулювання зайнятості населення, використання праці та її оплати.

Державний комітет  статистики України контролює за достовірністю звітності насичення ринку товарами, виконання програм економічного і соціального розвитку держави, наявність товарних, матеріальних і трудових ресурсів, необхідних для населення і розвитку народного господарства, здійснює вибірково контрольні переписи (ресурсів). Урядом України надано Держкомстату право контролю за поданням звітності, перевірки даних обліку.

Антимонопольний комітет України запобігає створенню монопольного становища на ринку підприємств, що обмежують конкуренцію певного товару, оскільки це призводить до порушення ринкових відносин у виробництві та реалізації окремих видів товарів, до недобросовісної конкуренції на ринку.

Національний  банк України контролює наявність грошей в обігу, використання кредитів за цільовим призначенням, додержання касової дисципліни, правил розрахунків в народному господарстві та інших операцій, покладених на банки в умовах ринкових відносин, а також витрачання коштів з Державного бюджету; здійснює емісію грошей та регулює грошові відносини в державі [21, 6-12].

Крім того, Національний банк контролює діяльність комерційних  банків, реєструє та одержує від  них баланси, розрахунки економічних  відносин та іншу звітність, проводить  ревізії, вносить пропозиції щодо поліпшення їхньої діяльності або про закриття.

Муніципальний економічний  контроль здійснюється відповідно до законодавства про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування. До компетенції місцевих Рад народних депутатів віднесено здійснення контролю за станом обліку та звітності на підприємствах, організаціях, які є комунальною власністю, за додержанням зобов'язань щодо платежів до бюджету місцевого самоврядування підприємствами і організаціями [21, 6-12].

Отже, державний  фінансовий контроль проводять державні органи влади і управління. Весь державний контроль поділяється на загальнодержавний і відомчий. Загальнодержавний контроль має надзвичайно Велике значення, від його організації і дієвості багато в чому залежать темпи економічного розвитку суспільного виробництва, рівень добробуту населення, масштаби тіньової економіки і економічних злочинів.

Відомчий фінансовий контроль застосовується лише по відношенню до підвідомчих підприємств та організацій і проводиться контрольно-ревізійними підрозділами міністерств і відомств. В останні роки у зв'язку з ліквідацією великої кількості міністерств, появою підприємств нових форм власності масштаби відомчого фінансового контролю значно скоротилися.

Громадський фінансовий контроль здійснюють громадські організації (партії, рухи, профспілкові організації) [19, 64].

Незалежний (аудиторський) контроль здійснюють аудитори (фірми) на госпрозрахункових засадах за договорами з державними і акціонерними підприємствами. При цьому перевіряють стан обліку зазначених організацій і підприємств, відповідність звітності даним обліку, своєчасність розрахунків з бюджетом, підтверджують правильність складання фінансової звітності, декларацій, які підприємства подають податковим органам.

Правові засади здійснення незалежної аудиторської діяльності в  Україні базуються на Законі України "Про аудиторську діяльність".

Організаційна структура  незалежного фінансового контролю (аудиту) в Україні представлена на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Система незалежного фінансового контролю (аудиту)  
в Україні [11, 16-27]

Основним базовим елементом  системи незалежного фінансового  контролю є сертифіковані аудитори, які на підставі ліцензії від свого  імені чи від імені аудиторської фірми здійснюють аудиторську діяльність.

Організаційне і методологічне  керівництво аудиторською діяльністю в Україні здійснює Аудиторська  палата України (АПУ). АПУ є незалежним самостійним органом, головним завданням  якого є:

• сприяння розвитку аудиту в державі;
• вирішення принципових питань аудиторської діяльності в Україні на єдиній методологічній основі;
• сертифікація (визначення кваліфікаційної придатності) аудиторів;
• ліцензування (дозвіл) на право займатися аудиторською діяльністю [11, 16-27].

АПУ створюється шляхом делегування  до її складу п'яти представників  від професійної громадської  організації аудиторів України, по одному представникові від Міністерства фінансів, Головної державної податкової адміністрації, Міністерства статистики. Національного банку, Міністерства юстиції та окремих фахівців від навчальних, наукових та інших організацій.

Крім цього, з метою  захисту своїх інтересів аудитори України об'єднані у професійну громадську організацію – Спілку аудиторів  України, яка діє на місцях через  свої осередки за наявності у них  не менше п'яти аудиторів.

У кінцевому підсумку аудит  являє собою досить високу форму  організації і реалізації економічних  ідей.

Аудит – це незалежна  перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської  діяльності суб'єкта господарювання з  метою визначення достовірності  звітності, обліку, його повноти і  відповідності чинному законодавству  та встановленим нормативам.

Таким чином, метою аудиту фінансової звітності є висвітлення аудитором висновку про те, чи відповідає фінансова звітність в усіх суттєвих аспектах інструкціям, які регламентують порядок підготовки і представлення фінансових звітів. За результатами аудиту складається аудиторський висновок про реальний фінансовий стан суб'єкта господарювання. Отже, метою проведення аудиту є складання аудиторського висновку про фінансовий стан суб'єкта, що перевіряється. Основні завдання аудиту – збирання та обробка достовірної інформації про господарсько-фінансову діяльність суб'єкта господарювання і формування на цій основі аудиторських висновків [11, 16-27].

За формою й метою здійснення аудиту розрізняють зовнішній та внутрішній аудит. Основна різниця  між ними полягає в тому, що внутрішній аудит проводиться всередині  самої організації за вимогою  та з ініціативи її керівництва аудитором, який працює в самій організації. Тому в виконанні своїх функцій  він тією чи іншою мірою є залежним від керівництва підприємства. Внутрішній аудит можна розглядати як невід'ємну частину загальної системи контролю.

Рис. 1.2. Класифікація об'єктів аудиторської діяльності [11, 16-27]

Разом із внутрішнім аудитом  надзвичайно поширений зовнішній  аудит, який проводять окремі аудиторські  фірми. Метою та завданням зовнішнього  аудиту є оцінка і підтвердження  достовірності фінансової звітності  підприємства. У процесі аудиторської перевірки зовнішній аудит, звичайно, входить до системи внутрішнього аудиту і дуже схожий з прийомами  й методами, які застосовуються внутрішніми  аудиторами та з їхніми оцінками. При  цьому зовнішні аудитори не обмежуються  питаннями підтвердження фінансової звітності, а оцінюють діяльність усіх систем підприємства.

Зовнішній аудит може бути добровільним (ініціативним), коли він  проводиться за ініціативи зацікавленої сторони, та обов'язковим, коли передбачений законом.

1.3. Нормативно-правова  база регулювання фінансового  контролю в Україні

Фінансовий контроль в  Україні регулюється відповідно до чинного законодавства.

Методологічні засади в фінансовому  контролі розкривають наступні законодавчі  нормативні документи:

Таблиця 1.1

РОЗДІЛ ІІ. Форми  фінансового контролю та механізм їх проведення

2.1. Функції та  повноваження контролюючих органів

Відповідно до Закону України  «Про Державну контрольно-ревізійну  службу в Україні», ДКРС виконує  ряд основних завдань і функцій. Головним завданням є здійснення державного контролю за витрачанням  коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю  бухгалтерського обліку і звітності  в міністерствах, відомствах, державних  комітетах, державних фондах, бюджетних  установах, а також на підприємствах  і в організаціях, які отримують  кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів, розроблення  пропозицій щодо усунення виявлених  недоліків і порушень та запобігання  їм у подальшому [2].

Для виконання основних завдань  органи ДКРС проводять такі ревізії  та перевірки:

• правильності витрачання державних коштів на утримання

місцевих органів державної  виконавчої влади, установ і організацій, що діють за кордоном та фінансуються з державного бюджету;

• повноти оприбуткування, правильності витрачання та збереження

валютних коштів;

• фінансової діяльності, стану збереження коштів і матеріальних

цінностей, достовірності  обліку та звітності на підконтрольних об'єктах, які отримують кошти  з бюджету та з державних валютних фондів.

Окрім цього, Головному контрольно-ревізійному  управлінню України, контрольно-ревізійним управлінням в АРК, областях, містах Києві та Севастополі, контрольно-ревізійним підрозділам (відділам, групам) у районах, містах і районах у містах надається  право:

• безперешкодного доступу на склади, у сховища, виробничій інші

приміщення для їх обстеження та з'ясування питань, пов'язаних із ревізією чи перевіркою. Можуть зупиняти видаткові  операції за рахунками в банках та інших фінансових установах, якщо керівництво об'єкта, на якому необхідно провести ревізію чи перевірку, перешкоджає працівнику ДКРС виконувати свої обов'язки;

• залучати на договірних засадах кваліфікованих фахівців

відповідних міністерств, державних  комітетів, інших органів державної  виконавчої влади, державних фондів, підприємств, установі організацій  для проведення контрольних обмірів  будівельних, монтажних, ремонтних  та інших робіт, контрольних запусків сировини й матеріалів у виробництво, контрольних аналізів сировини, матеріалів і готової продукції, інших перевірок  з оплатою зі спеціально передбачених для цього коштів;