Економічний зміст та призначення кредитної політики

ЗМІСТ

ВСТУП

Роль кредитування в різних фазах економічного циклу є не однаковою. В умовах економічного піднесення кредит виступає чинником зростання, який, перерозподіляючи величезні грошові й товарні маси, живить підприємства додатковими ресурсами. Його негативний вплив може, однак, виявитися в умовах надвиробництва товарів, а особливо він помітний в умовах інфляції. Нові платіжні засоби, що входять за допомогою кредиту в оборот, збільшують і без того надмірну масу грошей.

В Україні поняття, зміст і функції державного бюджету мають свої особливості, викликані суспільними і економічними перетвореннями в країні за останні роки.

Метою роботи є аналіз кредитної політики в Україні та дослідження шляхів їх вдосконалення. 

Досягнення даної мети потребує рішення таких завдань:

 – визначення складу та структури бюджетного процесу;

 – аналіз виконання дохідної  частини зведеного та державного  бюджетів;

аналіз фінансового звіту ТОВ ФАЛЬКОН ;

аналіз видатків і кредитування зведеного та державного бюджетів;

дослідження удосконалення бюджетного процесу.

Об’єктом дослідження є ТОВ ФАЛЬКОН. Предметом – фінансовий звіт.

Основними методами наукового дослідження стали історичний і логічний, а також метод економіко-математичного моделювання, узагальнення, методи системного підходу, аналізу, синтезу, індукції, дедукції, порівняння.

Логічний метод розкриває суть подій і явищ, що впливають на кредитну політику в Україні, їх роль у подальшому, в цілому.

Інформаційною основою  роботи є законодавчо-нормативна база України, праці вітчизняних і закордонних фахівців, періодичні видання, статистичні збірки, а також Звіти про виконання Державного бюджету за останні роки.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ КРЕДИТНО ПОЛИТІКИ В ДЕРЖАВІ

1.  Економічний зміст та призначення кредитної політики

Забезпечення позики має важливе значення в кредитних операціях банку, оскільки в кінцевому підсумку це є гарантом отримання прибутку банком та запобігання кредитного ризику. Крім того, забезпечення позики позичальником необхідно для гарантії збереження банківських активів. Останні майже повністю складаються з позичкових коштів (вкладів клієнтів). Мета забезпечення повернення позики полягає в тому, щоб отримати деякі права поверх основних прав за контрактом у випадку порушення позову проти клієнта, якщо не дотримуються умови погашення позики. Забезпечення приймається, якщо банк вважає, що особисті зобов'язання клієнта по виплаті позики недостатні для її повного погашення. В цьому випадку повинні застосовуватися загальні принципи надання кредиту.

Найбільш розповсюдженим типом забезпечення є певне майно клієнта, яке виділяється в якості активу (яке підлягає продажу у випадку невиплати позики), з надходжень від продажу якого банк відшкодовує свої витрати на позику. Важливе значення мають і гарантії. Це забезпечення не дає банку права на будь-які активи, але замість цього він отримує підтримку за рахунок особистого контрактного зобов'язання третьої сторони виплатити позику, якщо цього не зробить позичальник. На практиці гаранта часто просять депонувати матеріальне забезпечення або підтримувати на депозитному рахунку сальдо не менше встановленої суми, щоб гарантувати особисте поручительство[ 2].

Будь-яке забезпечення має розглядатися тільки в останню чергу, рішення про видачу або невидачу позики завжди повинно прийматися із врахуванням привабливості самої заяви, а не прагнення забезпечити повернення кредиту. Забезпечення стає важливим лише після схвалення заяви на отримання кредиту. Проте наявність підходящого забезпечення може стати основним пунктом у переговорах про видачу позики.

Спеціальні форми забезпечення виконання зобов'язань можна розділити на 3 групи по мірі їх надійності. До першої групи відносяться форми, які можуть забезпечити виконання боржником своїх обов'язків лише при наявності у нього достатніх грошових коштів і майна. До цієї групи відносяться неустойка і задаток. Більш надійними вважаються форми, коли при порушенні договору разом із боржником відповідальність несе третя особа, яка має стійке фінансове становище – поручитель або гарант, або коли із майна боржника виділяється певна частина, із вартості якої в першу чергу будуть погашені вимоги даного кредитора (застава).

Крім того, форми забезпечення виконання зобов'язань можна розділити на пов'язані і не пов'язані з попереднім виділенням майна. До перших відносяться задаток і застава. Перевага їх полягає в тому, що при цих забезпечувальних засобах простіше провести примусове стягнення, ніж при неустойці, поручительстві, гарантії. Разом з тим застава, поручительство, гарантія дають кредитору право стягнути всю заборгованість незалежно від провини боржника. Неустойка і задаток, як міри юридичної відповідальності, вимагають провинної поведінки боржника. [ 5]

Зобов'язання по своїй природі – відношення тимчасове, яке повинно припинитися. Нормальний спосіб припинення зобов'язання – його виконання. Більшість зобов'язань виконуються добровільно і належним чином. Однак кредитор має значний інтерес у тому, щоб полегшати собі відшкодування збитків у випадку невиконання зобов'язання. Нарешті, кредитор зацікавлений у спонуканні боржника до своєчасного виконання під страхом невигідних для того наслідків у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язання.

З цією метою виділяють різноманітні засоби, які забезпечують виконання зобов'язання: неустойка, застава, утримання майна боржника, поручительство, банківська гарантія, задаток та ін. Вказані форми забезпечення виконання зобов'язань за своєю роллю є додатковими зобов'язаннями, які обслуговують головне зобов'язання. Забезпечувальна роль вказаних форм проявляється в тому, що у момент виникнення зобов'язань вони створюють загрозу додаткових втрат при невиконанні обов'язку боржником.

Вибір форми забезпечення залежить, передусім, від характеру основного договору. Неабияку роль відіграє і те, який порядок дій кредитора передбачено у випадку порушення його прав, і наскільки швидко будуть задоволені його вимоги і в якому обсязі.

Позичальник в якості кредитного забезпечення може використовувати одну або одночасно декілька форм, що закріплюється в кредитному договорі. Забезпечувальні зобов'язання по поверненню кредиту оформлюються разом із кредитним договором і є обов'язковим додатком до нього.

Неустойка (штраф, пеня) – це визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредитору у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язання.

Неустойка – найбільш розповсюджена форма забезпечення виконання зобов'язань. Це пояснюється її простотою в застосуванні та універсальністю, а також тим, що розмір неустойки встановлюється заздалегідь. Неустойка стягується незалежно від завдання кредитору збитків. Кредитор не має права вимагати сплати неустойки, якщо боржник не несе відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.

Застава – один з найважливіших інструментів ринкової економіки, ефективна і надійна форма захисту інтересів кредитора. Інтерес кредитора до застави виражається в кінцевому рахунку в тому, що в складі майна боржника виділяється певна частина і, якщо згодом зобов'язання буде порушеним, об'єкт застави продається, а з отриманої суми першим, раніше інших можливих кредиторів і в повному обсязі будуть задоволені вимоги того, чиє зобов'язання забезпечено заставою. У цьому зв'язку прийнято вважати, що, на відміну від таких форм забезпечення зобов'язань, як неустойка і поручительство, при яких кредитор в кінцевому підсумку "вірить боржнику", в зобов'язанні, забезпеченому заставою, кредитор "вірить речі".

Застава майна (рухомого чи нерухомого) означає, що кредитор-заставодержатель має право реалізувати це майно, якщо забезпечене майном зобов'язання не буде виконаним. Застава повинна забезпечити не тільки повернення позики, але й сплату відповідних процентів і неустойок по договору, передбачених у випадку його невиконання. Крім того, необхідно враховувати, що ринкова вартість заставленого майна може знизитись. Отже, у всіх випадках вартість майна повинна бути вищою за розмір позики.

Заставою можуть бути забезпечені зобов'язання як юридичних, так і фізичних осіб [ 7].

Застава виникає в силу договору або закону. Найбільше розповсюдження має застава в силу договору, коли боржник добровільно віддає майно під заставу, укладаючи при цьому договір з кредитором. Заставою може бути забезпечена лише дійсна вимога. Це означає, що договір про заставу не носить самостійного характеру, тобто його не можна укладати окремо від іншого договору, виконання якого він забезпечує.

Предметом застави може бути будь-яке майно, яке у відповідності із законодавством має право бути відчуженим заставодержателем, а також цінні папери і майнові права.

Розрізняють наступні види застави:

-           при якій предмет застави може залишатися у заставодавця;

-           при  якій предмет застави передається  у розпорядження, у володіння  заставодержателю.

Найбільше розповсюдження має перший вид застави. При заставі із залишенням майна у заставодавця останній має право:

-           володіти  і користуватися предметом застави  у відповідності з його призначенням;

-           розпоряджатися  предметом застави шляхом його  відчуження з переведенням набувальнику  боргу по зобов'язанню, забезпеченому  заставою.

У той же час заставодавець повинен застрахувати за свій рахунок предмет застави на його повну вартість, подбати про його збереження, повідомити заставодержателя про здачу предмета застави в оренду.

Застава із залишенням майна у заставодавця може виступати у декількох формах, основними з яких є:

-           застава  товарів в обігу;

-           застава  товарів в переробці;

-           застава  нерухомого майна.

Застава товарів в обігу (застава зі змінним складом) означає, що позичальник має право реалізувати закладені цінності при умові одночасного погашення певної частини заборгованості або заміни вибувших товарів іншими, які відповідають даному виду кредитування, цінностями на рівну або більшу суму. Позичальник повинен забезпечити відповідний облік та зберігання закладених цінностей і несе за це відповідальність.

Застава товарів в переробці означає, що позичальник має право переробляти на своєму виробництві закладену сировину, матеріали, напівфабрикати, але при цьому заставне право буде розповсюджуватися на вироблені напівфабрикати, незавершене виробництво, готову продукцію і товари відвантажені. Під заставу товарів в обігу кредитувалися і продовжують кредитуватись торгівельні і постачальницько-збутові організації, державні промислові, будівельні, транспортні та сільськогосподарські підприємства.

Застава нерухомості (іпотека) – це застава підприємств, будівель, споруд або інших об'єктів, безпосередньо пов'язаних із землею, разом з відповідними земельними ділянками або правом користування ними.

Надаючи кредит під заставу будівель, устаткування та іншої нерухомості, банк повинен бути зацікавленим не тільки в степені їх реалізованості, але і в здатності позичальника отримувати прибуток, достатній для погашення кредиту, щоб уникнути продажу застави.

Банк, як заставодержатель, при залишенні застави у заставодавця має право перевіряти по документах її фактичну наявність, розмір, стан та умови зберігання предмета застави. Якщо предмет застави було втрачено, і заставодавець не відновив його або зі згоди заставодержателя не замінив іншим майном, рівним за вартістю, то банк – заставодержатель має право вимагати дострокового погашення забезпеченого заставою зобов'язання.

Другий вид застави – застава із залишенням предмета застави у заставодержателя, або який інакше називається закладом, є найбільш привабливим видом застави в банківській діяльності, особливо якщо в якості предмета застави пропонується майно, яке не є нерухомістю, або майно, передача якого під заставу не вимагає державної реєстрації. Це пояснюється тим, що при передачі майна у володіння заставодержателю (банку) останній може здійснювати найбільш дійовий контроль за станом даного майна і, крім того, у банку більше гарантій відносно можливості погашення виданого ним кредиту позичальнику. Даний вид застави може виступати в двох основних формах: тверда застава; застава прав[ 2].

Тверда застава в класичному вигляді передбачає передачу товару і іншого майна банку і зберігання його на складі кредитної установи або на складі позичальника, але під замком та охороною банку. Цінності, які приймаються у заклад, повинні відповідати таким вимогам, як легка реалізуємість, можливість їх страхування і тривалого зберігання, а також здійснення банком контролю за ними. Застосування закладу пов'язано для банків з певними труднощами і витратами, оскільки це пов'язано із необхідністю здійснення такої не властивої їм функції, як зберігання товарно-матеріальних цінностей.

Найбільш зручними для банку об'єктами твердої застави є товарні і товарно-транспортні документи, а також цінні папери. По-перше, вони передаються заставодавцем у забезпечення позики безпосередньо самому банку (заставодержателю), причому не вимагають окремих витрат на своє зберігання. По-друге, вони відрізняються високою ліквідністю, що має для банків велике значення у випадку невиконання боржником свого зобов'язання по позиці.

Застава прав – відносно нова форма закладу і поки недостатньо відпрацьована в законодавчому відношенні. В якості закладу можуть виступати документи, які свідчать про передачу банку в якості забезпечення по позиці прав володіння та користування майном, прав на об'єкти інтелектуальної власності (авторських прав на промислові зразки, товарні знаки, гудвіл, ноу-хау, патенти) та ін.

Отримання предмету застави у заклад, окрім необхідності забезпечити його належне зберігання, покладає на заставодержателя (банк) і інші додаткові обов'язки. Так, заставодержатель повинен, наприклад, направляти звіт про використання предмету застави в інтересах заставника, якщо це передбачено договором; негайно повернути заклад заставнику після виконання ним забезпеченого закладом зобов'язання.

1.2 Обґрунтування кредитоспроможності позичальника щодо визначення забезпечення кредитних операцій

Процес аналізу та оцінювання кредитоспроможності клієнта складається з двох етапів: оцінювання моральних та етичних якостей позичальника, його репутації та намірів щодо повернення позики і прогнозування платоспроможності позичальника на перспективу. Оцінюючи кредитоспроможність клієнта, банківська установа фактично визначає рівень кредитного ризику, який вона прийме на себе, встановлюючи кредитні відносини з цим клієнтом. Кожен комерційний банк повинен сформулювати власну документально оформлену та затверджену правлінням банку методику оцінювання кредитоспроможності позичальника. Банки мають визначити ґрунтовні та технічно виважені критерії економічної оцінки фінансової діяльності клієнтів-позичальників та методи проведення аналізу.

Оцінка кредитоспроможності позичальника є найважливішою складовою управління кредитним ризиком.

Визначення, кредитоспроможності позичальника можна поділити на чотири основних етапи: аналіз цілі кредитування (розглядається з погляду реальності цілі, правильності розрахунку суми, терміну і передбачуваної процентної ставки); визначення джерел погашення кредиту (розглядається з погляду реальності достатності); аналіз інформації про позичальника, вид діяльності, конкурентоспроможність, якість менеджменту, фінансовий стан, аналіз репутації, кредитної історії); забезпечення кредиту (розглядається з аспектах достатності, ліквідності, ризикованості).

У цілому механізм оцінки кредитоспроможності потенційних позичальників — юридичних осіб у сучасних умовах складається з двох основних етапів: аналіз фінансового стану потенційного позичальника; аналіз якісних показників діяльності підприємства.

Одним із найбільш важливих джерел інформації про стан справ перспективного позичальника є його фінансові звіти. Банки використовують ці матеріали не тільки для визначення обґрунтованості заявки на кредит з погляду потреби суб'єкта в додаткових грошових ресурсах, а й з урахуванням перспектив розвитку позичальника в майбутньому, отримання ним прибутку і ступеня вірогідності неплатежу за позичкою. Важливо оцінити здатність позичальника заробити кошти в достатньому обсязі також для погашення позики і сплати відсотків за нею.

Необхідно проаналізувати джерела погашення раніше отриманих позик. Ці позики можуть бути погашені за рахунок прибутку чи інших власних фінансових ресурсів, реалізації активів чи за рахунок інших позик. Банк як джерело погашення перш за все розглядає прибуток. Про зростання ділової активності клієнта свідчить збільшення валюти балансу за звітний період. Зменшення валюти балансу чи стабільність його протягом декількох років може свідчити про те, що позичальник або приховує свої доходи, або має намір найближчим часом припинити, своє існування, що значно підвищує ризик неповернення. Враховуючи інфляцію, зміни валюти балансу можна визначити, порівнюючи зростання ділової активності клієнта з індексом інфляції за той же проміжок часу.

Аналіз і оцінка системи економічних показників діяльності підприємства є важливим і невід'ємним етапом аналізу кредитоспроможності потенційного позичальника.

Банки самостійно встановлюють нормативні значення та відповідні бали для кожного показника залежно від його вагомості (значимості) серед інших показників, що можуть свідчити про найбільшу ймовірність виконання позичальником (контрагентом банку) зобов'язань за кредитними операціями.

Система, економічних показників діяльності підприємства складається з таких основних характеристик: платоспроможність; фінансова стійкість позичальника; показники фінансово-економічної діяльності; аналіз грошових потоків позичальника.

НБУ рекомендує комерційним банкам для здійснення оцінки фінансового стану позичальника – юридичної особи враховувати, як мінімально необхідні, такі основні показники його діяльності: платоспроможність (нормативи миттєвої, поточної та загальної ліквідності); фінансова стабільність (коефіцієнти маневреності власних коштів, співвідношення залучених і власних коштів); обсяг реалізації; обороти за рахунками (співвідношення надходжень на рахунки позичальника і суми кредиту, наявність рахунків в інших банках; наявність картотеки неплатежів – у динаміці); склад і динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості (за останній звітний і поточний роки); собівартість продукції (у динаміці); рентабельність (у динаміці); кредитна історія (погашення кредитної заборгованості у минулому, наявність діючих кредитів).

Інформаційною базою аналізу є дані балансу (форма №1) підприємства та звіту (форма №2) про фінансові результати.

Платоспроможність позичальника визначається за такими показниками згідно положень НБУ та закону «Про банки та банківську діяльність»:

-           норматив  миттєвої ліквідності (Н1), що характеризує те, як швидко короткострокові зобов'язання можуть бути погашені високоліквідними активами:

(1.1)

де АВ – високоліквідні активи, до яких належать грошові кошти, їх еквіваленти та поточні фінансові інвестиції;

ЗП – поточні (короткострокові) зобов'язання, що складаються з короткострокових кредитів і розрахунків із кредиторами.

1.3 Механізм забезпечення банківського кредитування

Зобов'язання стосовно неустойки має здійснюватися в письмовій формі незалежно від форми основного зобов'язання. Це правило необхідно пам'ятати, так як недотримання письмової форми спричиняє недійсність угоди про неустойку. В залежності від підстав встановлення неустойки вона може бути договірною або законною. Розмір законної неустойки може бути збільшено за згодою сторін, якщо законом це не заборонено. Неустойка може виступати у виді конкретної суми; процента від вартості обов'язку – штраф; сум, що періодично стягуються, які нараховані на кожний день прострочення – пеня. Пеня може обчислюватися в конкретній сумі і в процентах до вартості зобов'язання.

В залежності від співвідношення неустойки з відшкодуванням збитків розрізняють 4 види неустойки:

-           виклична, коли припускається стягнення  тільки неустойки, але не збитків;

-           штрафна, коли збитки можуть бути стягнені у повній сумі поверх неустойки;

-           альтернативна, коли за вибором кредитора  можуть бути стягнені або неустойка, або збитки;

-           залікова, коли збитки відшкодовуються  в розмірі, не покритому нею, тобто  сума неустойки зараховується на користь відшкодування збитків.

По суті неустойка є грошовим зобов'язанням боржника перед кредитором (ст. 151 ЦК України) за невиконання або неналежне виконання як договірних, так і позадоговірних зобов'язань (статті 4, 440 ЦК України). Тому необхідною умовою для стягнення неустойки є факт цивільно – правового зобов'язання. Наявність договору (ст. 160 ЦК України) є обов'язковою умовою в тих випадках, коли вимога про стягнення неустойки ґрунтується лише на договорі. Якщо один і той самий вид неустойки передбачений і договором, і законом, то стягується неустойка більшого розміру. Неустойка, яка передбачена лише законом, підлягає стягненню з боржника у всіх випадках наявності зобов'язання, незалежно від підстав його виникнення, за умови дотримання всіх інших умов обґрунтованості стягнення.

При використанні банком застави, як форми забезпечення кредиту, необхідною умовою є – договір про заставу.

Договір про заставу є юридичним документом, який складається окремо від того зобов'язання, яке забезпечується заставою. Договір про заставу повинен здійснюватися в письмовій формі. В ньому необхідно відобразити умови, які передбачають вид і форму застави, існування забезпеченої заставою вимоги, її розмір і строк виконання, склад і вартість заставленого майна, права і обов'язки заставодавця і заставодержателя, порядок звернення стягнення на майно боржника у випадку невиконання ним забезпеченого заставою зобов'язання, припинення права застави, порядок вирішення спорів. В договорі про заставу повинні бути також вказані найменування і місцезнаходження обох сторін, опис і місцезнаходження майна, що закладається. Договір про заставу вважається недійсним, якщо не дотримуються вищеперелічені умови.

Для деяких видів договорів встановлено обов'язкове нотаріальне засвідчення. В цьому випадку і договір про заставу також підлягає нотаріальному засвідченню. Однак, якщо одна із сторін наполягає, нотаріально може засвідчуватися будь-який укладений ними договір, а, відповідно, договір про заставу, який забезпечує виконання основного договору.

Для деяких видів майна, які передаються у заставу, встановлена обов'язкова державна реєстрація застави. Це означає, що після того, як договір про заставу вже підписаний, а в необхідних випадках нотаріально засвідчений, необхідно у відповідному державному органі заставу зареєструвати. Якщо застава майна підлягає державній реєстрації, то договір про заставу вважається укладеним з моменту його реєстрації. Орган, що здійснює реєстрацію застави, зобов'язаний видати заставодавцю і заставодержателю свідоцтва про реєстрацію.

До видів майна, по яких при передачі у заставу потрібна реєстрація, відносяться: земля, підприємства, автотранспорт, маломірні річкові суда, житлові будинки та ін.

Іпотека реєструється в Книзі запису застави за місцем знаходження підприємства або іншого об'єкту. Перехід права власності або повного господарського відання на предмет іпотеки від заставодавця до іншої особи підлягає реєстрації в тій же Книзі запису застави, в якій зареєстрована іпотека.

За рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, визначеному на момент фактичного задоволення (включаючи проценти, збитки, спричинені простроченням виконання, неустойку, а також витрати по утриманню заставленого майна і витрати судові, пов'язані із здійсненням забезпеченої заставою вимоги). Право звернення стягнення на предмет застави кредитор-заставодержатель здобуває, якщо в момент настання строку виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано. Підставою для звернення стягнення на заставлене майно є рішення суду, арбітражу або Третейського суду. Заставодержатель (кредитор) повинен довести, що зобов'язання не виконано або виконано неналежним чином.

РОЗДІЛ 2

ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ДИЯЛЬНІСТЬ ПИДПРИЕМСТВА

2.1 Організаційна структура ТОВ “ФАЛЬКОН”

• Основні напрямки діяльності “Фалькон” –– це продаж автомобілів; сервісне обслуговування, ремонт легкових і комерційних автомобілів; оптова і роздрібна торгівля запасними частинами Bosch, Lemforder, Sachs, Boge, Lukas, оригінальними запчастинами й аксесуарами.(додаток № 4)
•           Сервісний центр по ремонті і сервісному обслуговуванні легкових і комерційних автомобілів  укомплектований сучасним високоякісним  устаткуванням –– 19-тью ремонтними діагностичними постами: 3 поста електронної діагностики, стенд розвал-сходження “Beissbarth”, тест-лінія SDL 260, стенд для перевірки люфтів –– ATZ-15, заправлення кондиціонерів, мийки інжекторів. 10 посад займає ремонт ходової частини автомобіля.
•              Для складних робіт з ремонту електричних систем автомобіля, існує окреме приміщення площею 150 кв.м., а також моторна ділянка, ділянка ремонту вузлів і агрегатів, ділянка шиномонтажа і балансування коліс, пост попереднього огляду автомобілів і 3 поста мийки автомобілів. В даний час ведеться будівництво малярно-кузовного комплексу площею 972 кв.м. на 16 постів. Після його введення в експлуатацію СТЦ “Авто-Лайф” надасть повний комплекс послуг  власникам широкого модельного ряду автомобілів. СТО укомплектовано слюсарним інструментом Hazett.
•       Також є приміщення технічної інформації, спеціального інструмента й оснащення. При СТО побудований новий великий склад і офісна частина для обслуговування відвідувачів. Звичайно без висококваліфікованого персоналу досягти максимальної якості неможливо. Усі співробітники ретельно відбиралися. Технічний персонал проходить навчання в центрах “Bosch” і “Sachs”.Крім того, для всіх співробітників керівництво фірми “Фалькон” створило умови для якісної і плодотворної роботи. Це і зручна роздягальня, комфортні душові, їдальня європейського рівня. 

2.2 Структура та склад ТОВ “ФАЛЬКОН”

ерівник: аналіз оперативних і статистичних даних,  контроль і планування роботи станції.

СТО

 Начальник СТО: оперативний  аналіз і контроль роботи СТО,  планування роботи СТО, установка нормативних даних для роботи, виняткові права роботи в системі (установка прав співробітникам, формування карт знижок на роботи, відкриття закритих документів.)

 Адміністратор СТО: створення  документів для клієнта на  виконання робіт, призначення майстра-приймальника, заповнення необхідних довідників, формування звітів про роботу СТО.