Економічні аспекти управління виробничим потенціалом

Міністерство  аграрної політики України 

Луганський  національний аграрний університет 
 
 
 

Кафедра економіки підприємства

 та  соціально трудових відносин  
 
 
 
 

КУРСОВА РОБОТА

за дисципліною  «Управління потенціалом підприємства»

на тему: «Економічні аспекти управління виробничим потенціалом» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                                                 Виконала:

                                                                                 Студент  1151 групи

                                                                                  Ю.І. Тімощук

                                                                                        

                                                                                 Керівник:

                                                                                 О.Ю. Родіонова 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Луганськ 2011 

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ  І  Теоретико – методологічні  аспекти управління виробничим потенціалом  підприємства

1.1. Сутність  виробничого потенціалу підприємства. Основні підходи до оцінки  виробничого потенціалу підприємства………………………………….6

1.2. Характеристика  основних підходів до управління  виробничим потенціалом………………………………………………………………………10

1.3. Сутність  діагностики виробничого потенціалу підприємства…………...13

РОЗДІЛ  ІІ Управління потенціалом підприємства

2.1. Характеристика  ТОВ «Укр – Вереск»……………………………………..27

2.2. SWOT – аналіз ТОВ «Укр – Вереск»………………………………………30

2.3. Характеристика  зовнішнього середовища………………………………...31

2.4. Оцінка  виробничого потенціалу та бізнесу……………………………….33

РОЗДІЛ  ІІІ Стратегічна мета як інструмент управління виробничим потенціалом………………………………………………………………………46

РОЗДІЛ  IV Творче завдання…………………………………………………….53

Висновки  і пропозиції …………………………………………………………..56

Список  літератури ………………………………………………………………58 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

     Прагнення отримувати максимально можливий прибуток в умовах жорсткої обмеженості ресурсів спонукає підприємства до перегляду  наявного виробничо-економічного потенціалу, переоцінки власних можливостей, пошуку додаткових резервів підвищення доходності своєї діяльності. Тому проблема кількісного вимірювання, якісної оцінки та оптимізації управління передусім виробничим потенціалом привертає до себе підвищену увагу як з боку представників усіх без винятку підприємницьких структур, так і з боку вчених-економістів.

     Актуальність  теми дослідження. Ефективність використання виробничого потенціалу підприємств  значною мірою впливає на стан економічного і соціального розвитку держави в цілому. Феномен стрімкого економічного зростання окремих макро- чи мікросистем остаточно не вивчено й досі, не зважаючи на численні пошуки науковців. Динамічність і нестабільність оточення є основною ознакою сучасного функціонування вітчизняних переробних підприємств, змушуючи їх не тільки вести постійний пошук прихованих власних резервів, й докладати значних зусиль до збереження придатності своєї ресурсної бази. У постіндустріальному суспільстві, для якого характерне перевищення цінності нематеріальних активів над матеріальними, загострюється проблема нарощування інноваційного потенціалу, пов’язаного передусім із застосуванням інноваційних технологій. Проте тотальне фізичне та моральне зношування виробничого устаткування переважної більшості українських підприємств вражаюче суперечить невблаганним вимогам сьогодення.

     Виправити такий стан можна за рахунок кардинального  техніко-технологічного переозброєння  промисловості, яке не можливе без  додаткових інвестицій. Однак проблема розподілу капіталовкладень між  основними компонентами виробничої бази також викликає значні ускладнення, особливо на великих підприємствах, через відсутність ефективних, зручних у використанні методик оптимального управління фінансовим і матеріальним потенціалом підприємств. Розробка таких методик потребує попереднього ретельного науково-теоретичного обґрунтування концепцій ефективного управління нагромадженням, споживанням і відтворенням виробничого потенціалу.

     Доволі  успішні спроби вирішення цієї проблеми зроблені у працях таких вчених-економістів, як О.Ареф’єва, О.Божко, В.Гавва, З.Герасимчук, В.М.Гончаров, І.Ігнатьєва, С.Іщук, Ю.Карпенко, Л.Ковальська, В.Микитенко, О.Олексюк, Л.Ревуцький, І.Рєпіна, Л.Скоробогата, М.Старовойтов, О.Федонін, П.Фомін, В.Чевганова, І.Чичкало-Кондрацька. Зокрема визначено основний набір ресурсних складових потенціалу, сформульовані методологічні підходи до їхньої точної оцінки, розроблені окремі управлінські стратегії щодо збільшення рентабельності виробничої діяльності та ефективного відтворення окремих компонентів виробничого потенціалу. Потребують також уточнення критерії ефективності формування і відтворення виробничого потенціалу, а також економічний механізм інноваційного зростання виробничих можливостей як передумови підвищення конкурентоспроможності продукції, що і визначає актуальність курсової роботи.

     Метою дослідження є розробка і науково-теоретичне обґрунтування організаційно-економічного механізму підвищення ефективності формування і використання виробничого  потенціалу підприємства за критерієм підвищення прибутковості кожної ресурсної складової, синхронізації у часі виробничих операцій, фінансових і матеріальних потоків, оптимізації обсягів і структури матеріальних запасів та основних засобів.

Поставлену  мету передбачається досягти в результаті:

— аналізу  і узагальнення наукових підходів до визначення змісту та істотних ознак  категорії „виробничий потенціал  підприємства”, сутнісних його особливостей в аспекті стратегій інноваційного  розвитку;

— дослідження  особливостей структури виробничого  потенціалу відповідно до цілей підприємства та стратегій їхнього досягнення;

— визначення чинників та результативних показників, на основі аналізу яких можна встановити рівень ефективності управління нагромадженням та споживанням виробничого потенціалу;

— обґрунтування приоритетних напрямів оптимізації процесів цілеспрямованого регулювання споживаної та резервної частини виробничого потенціалу підприємства;

— розробки та наукового обґрунтування моделі визначення оптимальної структури  потенціалу підприємства для різних диверсифікацій підвищення його інноваційності;

— розробки практичних рекомендацій щодо прогнозування  результатів адаптивних змін структури  та розміру виробничого потенціалу.

     Об’єктом  дослідження є процес формування складу і структури виробничого  потенціалу підприємства та його використання.

     Предметом дослідження є теоретичні та прикладні  засади підвищення ефективності управління виробничим потенціалом.

     Методи  дослідження. Науково-теоретичну і  методологічну основу виконання  дослідження становлять методи: узагальнення та системного аналізу — для систематизації теоретичних концепцій щодо сутності, складу, структури та методів кількісної оцінки виробничого потенціалу; порівняння та класифікації — для зіставлення кількісних показників формування і використання виробничого потенціалу вітчизняними машинобудівними підприємствами й виділення класифікаційних груп підприємств за типом організаційно-економічного механізму; фінансово-економічного аналізу — для визначення динаміки змін показників офіційної звітності підприємств, розрахунку оцінювальних коефіцієнтів та встановлення основних тенденцій їхніх змін у часі, економіко-математичних моделей підвищення якості управління виробничим потенціалом, обґрунтування вибору варіантів диверсифікації обсягів ресурсів та інвестицій за основними інноваційними напрямами;  

РОЗДІЛ І ТЕОРЕТИКО  – МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ ВИРОБНИЧИМ ПОТЕНЦІАЛОМ.

1.1 Сутність  виробничого потенціалу підприємства. Основні підходи до оцінки  виробничого потенціалу підприємства.

     Виробничий  потенціал підприємства – це основні виробничі фонди підприємства, до яких входять будівлі, споруди, трубопроводи, машини, устаткування тощо, виробнича інфраструктура підприємства. [8]

     В Україні існує понад 100 тисяч підприємств, однак більшість із них мають  застарілі, дуже зношені, а то й зруйновані основні виробничі фонди, які потребують оновлення або ж демонтування.

     Для забезпечення відтворення основних виробничих засобів важливе значення має вивчення їхнього стану та використання. Стан і використання основних виробничих засобів є важливим фактором підвищення ефективної діяльності підприємства.

     У процесі виробництва основні  засоби зношуються фізично і старіють морально. Ступінь фізичного зносу  основних засобів визначається в  процесі нарахування амортизації. Цей процес можна розглядати в кількох аспектах[12]:

     По-перше, як метод визначення поточної оцінки не зношеної частини основних засобів.

     По-друге, як спосіб віднесення на готову продукцію  одноразових витрат на основні засоби.

     По-третє, як спосіб нагромадження фінансових ресурсів для заміщення виведених з виробничого процесу основних засобів або для вкладання коштів у нові виробництва.

     Для оцінки виробничого потенціалу підприємства використовують такі основні підходи: ресурсний, процесно-орієнтовний, витратний. При цьому розраховують систему показників стану і ефективності використання основних засобів[12].

     Відповідно  до класифікації основних підходів до оцінки показники стану й ефективності використання основних засобів можна  об'єднати в три групи, які характеризують: 1) забезпечення підприємства основними засобами; 2) стан основних засобів; 3) ефективність використання основних засобів.

     До  показників, які характеризують забезпеченість підприємства основними засобами і  використовуються при застосуванні ресурсного підходу, належать: фондомісткість, фондоозброєність, коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів у майні підприємства[11].

     Фондомісткість  є величиною зворотною до фондовіддачі. Цей показник дає можливість визначити  вартість основних засобів на одну гривню виробленої продукції і характеризує забезпеченість підприємства основними засобами. За нормальних умов фондовіддача повинна мати тенденцію до збільшення, а фондомісткість - до зменшення.

     Процесно-орієнтовний  підхід розрахований на визначення та підтримання умов нормального перебігу виробничого процесу. Необхідними умовами нормального перебігу виробничого процесу на підприємстві є: підтримання у робочому стані машин та устаткування; своєчасне забезпечення робочих місць сировиною, матеріалами, інструментами; живлення агрегатів енергією, виконання транспортних операцій. На підприємстві для позначення всіх цих процесів у сукупності використовується поняття — система технічного обслуговування виробництва.[11]

     Коефіцієнт  реальної вартості основних виробничих засобів у майні підприємства визначається як відношення вартості основних виробничих засобів (за вирахуванням суми їхнього зносу) до вартості майна підприємства.

     Якщо  коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів у майні підприємства сягає критичної позначки (0,2 - 0,3), то реальний виробничий потенціал підприємства буде низьким і треба терміново шукати кошти для виправлення становища.

     Стан  основних виробничих засобів характеризують через такі коефіцієнти: зносу основних засобів; придатності; оновлення; вибуття (приросту) основних засобів[8].

     Коефіцієнт  зносу характеризує частку вартості основних засобів, що її списано на витрати виробництва в попередніх періодах. Коефіцієнт зносу визначається відношенням суми зносу основних засобів до балансової вартості основних засобів.

Кз = Зо/Фк

де Кз - коефіцієнт зносу основних засобів;

Зо - сума зносу основних засобів;

Фк - балансова  вартість основних засобів.

     Показник  зносу основних засобів може визначатись  також у відсотках на початок  і на кінець звітного періоду і дає змогу оцінити стан основних засобів.

     Коефіцієнт  придатності основних засобів розраховується за формулами:

Кп=1-Кз або Кп=100%-Кз

де Кп - коефіцієнт придатності основних засобів;

Кз - коефіцієнт зносу основних засобів.

Коефіцієнт придатності показує, яка частина основних засобів придатна для експлуатації в процесі господарської діяльності.

Коефіцієнти оновлення та вибуття розраховуються за формулами:

Ко = Фу / Фк;

Кв = Фв / Фк,

де Ко - коефіцієнт оновлення основних засобів;

Фу - вартість введених основних засобів за звітний період;

Кв - коефіцієнт вибуття основних засобів;

Фв - вартість виведених основних засобів за звітний  період.

     Коефіцієнт  оновлення основних засобів характеризує інтенсивність уведення в дію  нових основних засобів. Він показує частку введених основних засобів за визначений період у загальній вартості основних засобів на кінець звітного періоду.

Фк - балансова  вартість основних виробничих засобів;

Вп - вартість виробленої продукції;

Фз - залишкова  вартість основних виробничих засобів;

М - вартість майна підприємства;

Зо - сума зносу основних виробничих засобів;

ч - середньооблікова чисельність працівників;

Фу - вартість уведених основних виробничих засобів;

Фв - вартість виведених основних виробничих засобів;

Кз - коефіцієнт зносу основних виробничих засобів;

Пз - загальний  прибуток підприємства.

     Коефіцієнт  вибуття показує інтенсивність  вибуття основних засобів, тобто  ступінь вибуття тих основних засобів, які або морально застаріли, або зношені й непридатні для  дальшого використання. Позитивною в діяльності підприємства є ситуація, коли вартість введених у дію основних засобів перевищує вартість вибулих основних засобів. Для цього розраховується коефіцієнт приросту основних засобів.

Кр = (Фу-Фв)/Фк,

     До  показників, які характеризують ефективність використання основних засобів і використовуються при витратному підході, належать: фондовіддача, рентабельність основних засобів, сума прибутку на одну гривню основних засобів.

     Найбільш  загальним показником, який характеризує ефективність використання основних засобів, є фондовіддача.

Фв = Вп / Фк

де Фв - фондовіддача основних засобів;

Вп - вартість виробленої продукції за звітний  період;

Фк - балансова  вартість основних засобів на кінець звітного періоду.

Відносним показником ефективності використання основних засобів є рентабельність. Цей показник визначається за формулою:

Рф = (Пз/Фк)*100%,

де Рф - рентабельність основних засобів;

Пз - загальний  прибуток за звітний період;

Фк - балансова  вартість основних засобів на кінець звітного періоду.

     Абсолютним  показником ефективності використання основних засобів є сума прибутку на одну гривню основних засобів.

     До  показників ефективності використання основних засобів можна також  віднести показник питомої ваги активної частини основних засобів у їх загальній сумі. 

1.2 Характеристика основних підходів до управління виробничим потенціалом підприємства

     Найбільш  великим елементом державного господарства з економічної, технічної і соціальної точок зору є виробничий потенціал, що виступає у виді підприємств, фірм і т.д. Змістовна сторона діяльності таких організацій украй різноманітна і впливає на різні сторони життя суспільства. Будучи частиною цього суспільства, виробничі організації і їхні члени самі піддані процесам суспільних змін. Тому виробничі організації і їхній вплив на суспільство можна розглядати в багатьох аспектах[5].

     Сама  по собі виробнича організація як складна система, виступає у виді:

- юридично (законодавчо) оформленого суб'єктно-об'єктного  органа;

- господарського  об'єкта;

- соціального  організму;

- організаційної  структури;

- просторово-технічного  організму.

     Як  цілісна система, об'єкт і суб'єкт  різних взаємин, виробнича організація  виступає як юридична особа, що має  у власності, господарському  веденні  або оперативному управлінні відособлене майно, здійснює майнові права і відповідає за своїми обов'язками цим майном.

     Як  система зі складною внутрішньою  структурою виробнича організація  може виступати у виді організаційної, виробничої, технічної, функціональний і іншого виду структур, що характеризують взаємодію різноманітних факторів і елементів організації для досягнення її цілей.

     Для досягнення ринкового успіху і для  ефективного функціонування будь-яке  підприємство має потребу в ефективній системі управління.

Конкретні функції управління тісно зв'язані зі специфікою підприємства й основних сфер його діяльності (загальне управління, фінансове управління, виробництво, НДДКР, маркетинг)[11]. Наприклад, реалізація функцій в області маркетингу включає:

- організацію  збору й обробки маркетингової інформації;

- вибір  цільових ринків і їхнє сегментування;

- застосування  маркетингових рішень по продукту;

- вибір  і взаємодія з каналами товароруху;

- просування  товару;

- вибір  і реалізація цінової політики;

- планування  й аналіз ефективності маркетингової діяльності.

     При управлінні НДДКР (інноваціями) реалізуються наступні конкретні функції управління:

- організація  інноваційного процесу;

- вибір  і реалізація стратегії НДДКР;

- оптимальний  розподіл ресурсів на НДДКР;

- упровадження  результатів НДДКР;

- захист  результатів НДДКР.

     До  задач планування виробництва відносять:

- вибір  технологічного процесу;

- планування  програми виробництва;

- планування  послідовності виробництва (оперативне  планування);

- формування  виробничих систем;

- зміст  і експлуатацію устаткування;

- організацію  матеріально-технічного постачання.

     Фінансове управління підприємством включає:

- придбання  фінансових засобів;

- використання  фінансових засобів;

- управління  ліквідністю;

- структурування  капіталу і майна;

- управління платіжними засобами і проведення платіжного обороту;

- фінансове  планування і фінансовий контроль.

     Таким чином, конкретні функції управління фірмою можна розглядати як системні компоненти її менеджменту.

     У соціально-економічних системах управління застосовують властиві тільки їм методи управління, під  якими розуміють способи реалізації функцій управління або способи впливу суб'єкта на об'єкт управління. Їх поділяють на три великі групи методів:

- адміністративно-правові  ;

- економічні;

- соціально-психологічні.

     Адміністративні методи управління засновані на відносинах владності, юридично відокремлених  при формуванні систем управління. Вони містять у собі опору на законодавчі  і різного рівня підзаконні акти, на норми і нормативи, що офіційно діють у межах усього простору управління. Найбільш типові прояви таких методів управління на рівні підприємства у виді наказів і розпоряджень, норм і нормативів, правил і вказівок.

     Економічні  методи управління засновані на можливості використання економічних відносин елементів соціально-економічної системи з метою її більш ефективного функціонування і розвитку. Так, для підприємств (фірм) сюди відносять форми організації заробітної плати і матеріального стимулювання, підхід до персоналу як співвласникам підприємства, способи участі працівників у прибутку підприємства і т.д.

     Соціально-психологічні методи управління враховують соціальні  і психологічні статуси людей, що визначають їхні формальні ролі в  структурі і процесах управління. Наприклад, на роль керівника підрозділу доцільно призначати особу, що має статус неформального лідера з визначеними параметрами характеру і темпераменту, застосування як вплив на колектив підприємства таких категорій, як імідж фірми, гордість за її якісні і масштабні характеристики і т.п.   

1.3. Сутність діагностики виробничого потенціалу підприємства.

     Діагностику виробничо-господарської діяльності доцільно почати з вивчення динаміки обсягу виробництва та реалізації продукції.

     Передусім аналізується динаміка виконання підприємством  обсягів виробництва продукції та обсягів реалізації.

     Значне  зростання обсягів реалізованої продукції порівняно з обсягом  товарного випуску за звітний  період свідчить про погашення раніше не сплачених рахунків. Позитивним фактором є зростання надходжень коштів через банківські рахунки, а також зменшення обсягу реалізації продукції через бартерні операції.

     При аналізі господарської діяльності організації в першу чергу  вивчається його загальна виробнича  структура, кількість та місцезнаходження окремих структурних підрозділів, у тому числі допоміжних і обслуговуючих, оптимальність їх розташування, а також стан будівель і споруд, основних фондів, використовуваних технологій (через показники їх енерго- та ресурсоємності, «відходності»), коефіцієнти використання проектної потужності, рівень рентабельності організації тощо.

     Кожна галузь виробництва має свою специфіку, а тому і підхід до аналізу різних галузей повинен бути різний.[23]

     У цілому методика охоплює загальні показники  роботи промислових організацій. Нижче  наводяться показники, які враховуються безпосередньо в галузях.

     Обстеження  виробництва. Обстеження виробництва  здійснюється за всіма елементами керованої  підсистеми: робітники; організація  виробництва; процеси виробництва; організація праці робітників; продуктивність праці; техніка та технологія виробничих процесів; продукція; взаємозв’язок факторів виробничого об'єкта; аналіз виробничої структури; виробничий потенціал організації.

     Робітники