Економічні кризи

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДВНЗ  «КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ імені Вадима Гетьмана»

Кафедра політичної економії

 

 

 

 

 

Курсова робота

 

з дисципліни «основи економічної науки»

Тема: «Економічні кризи»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконав: Суперсон Назар Сергійович

студент 7-ї групи І-го курсу

спеціальності  6601

 

Викладач: Кудінова Алевтина Віталіївна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ  - 2010

План

Вступ 2

Економічний цикл та його фази 4

Види економічних криз 11

Проблема подолання Україною сучасної кризи 17

Висновок 27

Список використаної літератури 28

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Як відомо, сучасне суспільство прагне до постійного поліпшення рівня й умов життя, які  може забезпечити тільки стійке економічне зростання. Однак спостереження показують, що довготривале економічне зростання не є рівномірним, а постійно переривається періодами економічної нестабільності й навіть кризами.

Об’єктом  мого дослідження є різні економічні процеси, які відбуваються в глобальній економіці на різних історичних етапах її розвитку. Але, як уже було сказано, час від часу в економіці спостерігаються економічні процеси нестабільності, тобто періоди економічних криз, які є закономірними явищами розвитку глобальної економіки. Саме такі процеси я обрав предметом моїх досліджень у цьому напрямку.

Поняття економічних криз на пряму пов’язане  з циклічним розвитком глобальної економіки. Особливе місце в розробці теорії циклічності належить російському вченому Н. Д. Кондратьєву. Його дослідження охоплюють розвиток Англії, Франції й США за період 100-150 років, у яких він провів змістовний аналіз факторів економічного росту, також виділив три великі цикли. Кондратьєв був заарештований та вбитий як ворог народу. Не можна не сказати й про внесок К. Маркса в розробку теорії економічних криз. Він досліджував короткі цикли, що одержали назву періодичних циклів, або криз надвиробництва. Вивченням економічних циклів також займалися такі вчені зі світовим ім'ям, як Й. Шумпетер, С. Коваль, К. Кларк, У. Мітчел, П. Боккара, Д. Гордон і інші.

Перед початком написання цієї роботи, я поставив перед собою декілька завдань, щоб  згодом через свої дослідження та міркування їх реалізувати. По-перше, я  збираюсь розкрити сутність економічних  криз та висвітлити причини їх виникнення. Також, мене непокоїть економічна ситуація в нашій країні. Тому для мене необхідно якнайширше розкрити проблему подолання Україною сучасної кризи та охарактеризувати основні стратегії, які це спрямовані.

Проблема  економічних криз актуальна в  цей час у нашій країні, тому що за порівняно невеликий період часу в 15-20 років ми перебуваємо в  стані постійної економічної  кризи, яка то слабшає, то посилюється. Дослідження економічних криз на світовому рівні, зокрема в Україні, повинно допомогти економістам нарешті навчитися безболісно й швидко виходити з них.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Економічний цикл та його фази

 

Економіка має властивість розвиватися  циклічно: у неї є свої кризи, підйоми, буми. Люди завжди прагнуть до піка, буму свого благополуччя, уряд до піка розвитку економіки своєї держави. Але  економіка країни не може перебувати вічно на піку свого розвитку, за ним неминуче випливає спад, криза. Під цими двома словами всі  ми розуміємо щось погане, від чого потрібно скоріше позбутися. Кризи  негативно впливають практично  на всіх й тому з ними намагаються боротися. Але навіть у таких розвинених країнах, як США, Великобританія, Франція, Німеччина й інших країнах Західної Європи дотепер не знайдені ліки для лікування економічних криз.

Кожне суспільство  прагне економічного зростання, повної зайнятості, технічного прогресу, швидкого збільшення виробничих потужностей і неухильного підвищення життєвого рівня свого народу. Однак, як показує світовий досвід, це економічне зростання не є рівномірним, а переривається періодами нестабільності.

Періоди швидкого зростання економіки іноді  супроводжуються інфляцією, тобто підвищенням рівня цін. Бувають і періоди, коли зростання поступається місцем спадові і депресії, тобто низькому рівню виробництва і зайнятості. У деяких випадках водночас із підвищенням рівня цін різко зростає безробіття. Тобто тривала тенденція до економічного зростання переривається та ускладнюється спадом виробництва, безробіттям і інфляцією.

Економічний цикл характеризується чергуванням  підйому і спаду рівня економічної  ефективності впродовж декількох років. Економічні цикли можуть суттєво  відрізнятися один від одного тривалістю та інтенсивністю. Однак, усі вони мають  одні і ті ж фази: вершина, спад, дно і піднесення.

На рис. 9.3 відображений ідеалізований економічний  цикл. Розгляд починається з вершини циклу, коли в економіці спостерігається повна зайнятість і виробництво працює на повну або майже повну потужність. У цій фазі циклу рівень цін має тенденцію до підвищення, а зростання ділової активності припиняється.

У наступній за вершиною фазі спаду виробництво і зайнятість скорочуються, але ціни не знижуються, вони падають лише тоді, коли спад великий і тривалий, тобто коли виникає депресія. Найнижча точка спаду характеризується тим, що виробництво і зайнятість, досягнувши найнижчого рівня, починають дещо пожвавлюватися. Фаза спаду переходить у фазу пожвавлення. Рівень виробництва підвищується, а зайнятість зростає аж до повної зайнятості. У міру того, як пожвавлення

в економіці посилюється, рівень цін  може почати підвищуватися доти, доки не виникне повна зайнятість і виробництво не почне працювати на повну потужність.

Попри загальні для всіх циклів фази, окремі економічні цикли суттєво  відрізняються один від одного тривалістю та інтенсивністю. Тому деякі економісти говорять переважно про економічні коливання, а не про цикли, бо цикли, на відміну від коливань, характеризуються регулярністю.

Окремі економісти пропонують різні  теорії, що пояснюють коливання ділової  активності. Деякі автори концентрують свою увагу на нововведеннях. Вони твердять, що технічні нововведення суттєво впливають на інвестиції і споживчі видатки, а отже, на виробництво, зайнятість і рівень цін. Але великі нововведення з'являються нерегулярно і тим самим сприяють нестабільності економічної активності.

Інші вчені пояснюють економічні цикли політичними і випадковими подіями (війнами, зростанням попиту на воєнну продукцію тощо). Є і такі економісти, які вважають цикл чисто монетарним явищем. Коли уряд випускає забагато грошей, виникає інфляційний бум; порівняно невелика кількість грошей прискорює падіння виробництва і зростання безробіття.

Відомий український економіст  М. І. Туган-Барановський причиною економічних  коливань називав диспропорції між  різними галузями національної економіки. Французький економіст Сісмонді головною причиною економічних коливань вважав недостатнє споживання населення.

Незважаючи на таку багатоманітність поглядів, більшість сучасних економістів  погоджується з тим, що чинником, який безпосередньо визначає рівні виробництва  і зайнятості, є рівень загальних, або сукупних, видатків. В економіці, що ґрунтується на ринкових засадах, підприємства виготовляють товари і послуги тільки тоді, коли їх можна вигідно продати. Іншими словами, якщо загальні видатки невеликі, багатьом підприємствам невигідно виготовляти товари і послуги у великих обсягах. Звідси низький рівень виробництва, зайнятості і доходів. Вищий рівень загальних видатків означає, що зростання виробництва приносить прибуток, тому виробництво, зайнятість і доходи також будуть зростати. Коли в економіці виникає повна зайнятість, реальний обсяг продукції стає постійним, а додаткові видатки просто підвищують рівень цін.

Важливо відзначити, що не всі коливання  ділової активності є економічними циклами. Наприклад, існують сезонні коливання ділової активності. Це, зокрема, характерно для сільського господарства, автомобільної промисловості, будівництва тощо. Ділова активність залежить і від тривалої тенденції в економіці, тобто від підвищення чи зниження економічної активності протягом довгострокового періоду. Важливо відзначити, що у повоєнний період для багатьох промислове розвинутих країн, передусім для Японії і ФРН, довгостроковою тенденцією було значне економічне зростання.

Економічні цикли пронизують усі сторони суспільного життя. Проте, варто відзначити, що економічний цикл різними шляхами і різною мірою впливає на окремих індивідів і на окремі сектори економіки. Більше за все він впливає на ті галузі промисловості, які випускають засоби виробництва і споживчі товари тривалого користування. Особливо вразлива будівельна промисловість.

Виробництво і зайнятість у галузях  промисловості, що випускають споживчі товари щоденного вжитку, звичайно менше реагують на цикли. Галузі промисловості і робітники, пов'язані з будівництвом житлових будинків і промислових споруд, з важким машинобудуванням, виробництвом сільськогосподарських знарядь, автомобілів, холодильників, газової апаратури тощо, зазнають важкого удару. І навпаки, галузі промисловості, які виготовляють товари тривалого користування, у фазі піднесення отримують максимальні стимули для розвитку.

Справа у тому, що купівлю товарів тривалого користування можна на певний час відкласти. Коли економіка переживає скруту, виробники часто перестають купляти сучасніше устаткування і будувати нові заводи. За такої кон'юнктури просто нема сенсу збільшувати запаси інвестиційних товарів. У всіх випадках підприємство ще може використовувати наявні потужності і споруди. У сприятливі періоди засоби виробництва звично замінюються до їхнього повного зношення.

Та коли настає спад, підприємство ремонтує своє застаріле устаткування і пускає його в діло. Тому інвестиції в засоби виробництва різко скорочуються. Можливо, що деякі підприємства, які мають надлишкові виробничі потужності, навіть не намагаються відновлювати весь капітал, який вони в цей момент споживають. У таких випадках їхні чисті капіталовкладення можуть скорочуватися.

Чимало із цих міркувань справедливі  і щодо товарів тривалого користування. Спад виробництва і скорочення сімейних бюджетів передусім зменшують купівлю товарів тривалого користування (автомобілі, побутова техніка тощо). Дещо інший підхід до харчових продуктів і одягу, тобто споживчих товарів короткострокового користування. Купівлю цих товарів не можна надовго відкладати, оскільки кожна сім'я повинна їсти й одягатися. Проте кількість і цих покупок буде дещо зменшуватися і, звичайно, погіршуватиметься їхня якість, але не такою мірою, як товарів тривалого користування.

Галузі промисловості, що виробляють засоби виробництва і товари тривалого  користування, здебільшого відрізняються  високою концентрацією, коли на ринку  панує порівняно невелика кількість великих підприємств. Унаслідок цього такі фірми володіють достатньою монопольною владою, щоб протягом певного періоду протидіяти зниженню цін, обмежуючи випуск продукції через падіння попиту. Тому зменшення попиту впливатиме головним чином на виробництво і зайнятість.

Протилежне відбувається у галузях  промисловості, що випускають товари короткострокового користування. Ці галузі здебільшого конкурентоспроможні і характеризуються низькою концентрацією. Вони не здатні протидіяти підвищенню цін, і падіння попиту більше відбивається на цінах, ніж на рівні виробництва. Тобто йдеться про різке падіння виробництва і скромне падіння цін у галузях з високою концентрацією, з одного боку, і про значне падіння цін і порівняно невелике зниження обсягу продукції в галузях з низькою концентрацією – з іншого.

Підсумки

1. Економічне зростання означає збільшення реального 
   ВВП, зміцнення економічної могутності країни. Економічне 
   зростання визначають чинники пропозиції: кількість і якість 
   природних ресурсів; кількість і якість людських ресурсів; обсяг основного капіталу і технологія. Здатність економіки до 
   зростання залежить також від чинників попиту та економічної 
   ефективності.
2. Збільшення реального продукту і доходу відбувається двома основними способами. По-перше, шляхом залучення більшого обсягу ресурсів, і, по-друге, шляхом продуктивнішого їх 
   використання. Найважливішими чинниками, що визначають 
   реальний обсяг виробництва, є трудозатрати (відпрацьовані години) і продуктивність праці (середньогодинний виробіток). 
   Реальний ВВП визначається як трудозатрати, помножені на 
   продуктивність праці (реальний погодинний виробіток на одного зайнятого).
3. Значний вплив на темпи економічного зростання мають 
   також фактори, що важко піддаються кількісній оцінці: запаси різноманітних природних ресурсів; кількість і родючість земель; сприятливість кліматичних і погодних умов; соціальна, 
   культурна та політична атмосфера в країні тощо.
4. Економічне зростання є бажаним і позитивним явищем, 
   однак, воно часто супроводжується і певними негативними 
   наслідками, зокрема забрудненням довкілля промисловими 
   шумами і викидами, погіршенням вигляду міст, транспортними заторами, а іноді навіть аваріями і катастрофами (Чорнобиль).
5. Найважливішим чинником, який впливає на рівень споживчих видатків та заощаджень, є використовуваний дохід. 
   Функції споживання та заощаджень показують взаємозв'язок 
   між доходом і споживанням та доходом і заощадженнями.
6. Середня схильність до споживання та заощадження характеризує частку будь-якого рівня використовуваного доходу, який споживається або заощаджується. Гранична схильність до споживання та заощадження характеризує частку будь-якої зміни у використовуваному доході, котра споживається чи заощаджується.
7. Рівень чистих видатків на інвестиції визначається двома основними чинниками: а) очікуваною нормою чистого прибутку та б) реальною ставкою відсотка. Крива попиту на інвестиції відображає обернену залежність між ставкою відсотка та рівнем сукупних інвестицій.
8. Інвестиції – наймінливіший компонент загальних ви 
   датків. Па нестабільність інвестицій впливають такі чинники, 
   як тривалі терміни служби основного капіталу, зміни економічного та політичного життя, розробка нових джерел енергії, 
   приріст населення тощо.
9. Економічний цикл характеризується чергуванням економічного піднесення і спаду рівня економічної активності 
   протягом кількох років. Для пояснення ділових циклів економісти нерідко використовують такі причини, як технічне нововведення, політичні та випадкові події, емісія грошей тощо. 
   Однак більшість сучасних економістів погоджуються з тим, що 
   чинником, який визначає рівень виробництва і зайнятості, є 
   рівень сукупних видатків.
10. Діловий цикл справляє сильніший вплив на обсяг виробництва і зайнятість у галузях, які виробляють капітальні блага і товари тривалого користування, ніж у галузях, що виробляють предмети щоденного вжитку.

Види  економічних криз

 

Економічні  кризи можна поділити на дві основні  групи. До першої групи ставляться традиційні циклічні рецесії, і цінові кризи, пов'язані  із зовнішніми факторами (ріст цін на нафту, ріст цін на окремі види продовольства  у зв'язку з неврожаєм і т.д.). Це галузеві кризи, зв'язані або з  банкрутствами великих учасників  окремих ринків, або із загальним  занепадом окремих галузей. Це регіональні  кризи, зв'язані зі слабістю національних валют. Як приклад можна привести криза серпня 1998 року в Росії. Головною його причиною став завищений курс рубля стосовно долара, одним з  механізмів підтримки якого були позамежні прибутковості на ринку  ГКО. Відповідний борг увесь час  наростав і в деякий момент перевищив  можливості бюджету по його обслуговуванню й рефінансуванню. Відзначимо, що всі  ці кризи відрізняються чудовою  властивістю: вони можуть бути дозволені  в рамках існуючих економічних механізмів, без зміни економіки в цілому.

Друга група  – це кризи, які руйнують один або кілька базових економічних інститутів, властивих тієї країні (або групі країн), у якій вони відбуваються. Наприклад, вихід зі складу СРСР повністю зруйнував усі інвестиційні процеси на територіях прибалтійських республік, вони живуть тільки за рахунок усі зменшуваного транзиту з території Росії й на політичні подачки західних країн (у першу чергу США), які припиняться, як тільки світова економічна криза вступить у повну силу. Життєвий рівень населення різко впав, і немає ніяких шансів повернути його на колишній, соціалістичний рівень. Дуже часто такі кризи пов'язані з поразками у війнах і з революціями.

Але це не єдина класифікація економічних  криз. В залежності від різних критерієв

Перша підстава – по масштабах порушення рівноваги в господарських системах.

Загальні  кризи охоплюють все національне господарство.

Часткові  – поширюються на яку-небудь одну сферу або галузь економіки.

Так, фінансова  криза – глибокий розлад державних фінансів. Вона проявляється в постійних бюджетних дефіцитах. Крайнім проявом фінансової кризи е неплатоспроможність держави по іноземних позиках (під час світової економічної кризи 1929-1933 р. припинили платежі по зовнішніх позиках Великобританія, Франція, Німеччина, Італія. B 1931 p. США на рік відстрочили всі платежі по зовнішніх боргах).

Грошово-кредитна криза – потрясіння грошово-кредитної системи. Відбувається різке скорочення комерційного й банківського кредиту, масове вилучення внесків і крах банків, погоня населення й підприємців за готівкою, падіння курсів акцій і облігацій, a також норми банківського відсотка.

Валютна криза виражається в ліквідації золотого стандарту в обігу на світовому ринку й знеціненні валюти окремих країн (недостача іноземних «твердих» валют, виснаження валютних резервів у банках, падіння валютних курсів).

Біржова криза – різке зниження курсів цінних паперів, значне скорочення їхніх емісій, глибокі спади в діяльності фондової біржі.

Друга підстава класифікації криз – по регулярності порушення рівноваги в економіці.

Періодичні  кризи повторюються регулярно через якісь проміжки часу (інша назва – циклічні кризи).

Проміжні  не дають початку повного ділового циклу й перериваються на якійсь фазі; є менш глибокими й менш тривалими.

Нерегулярні кризи мають свої особливі причини виникнення.

Галузева  криза охоплює одну з галузей  народного господарства й викликається зміною структури виробництва, порушенням нормальних господарських зв'язків і ін. Прикладами можуть служити криза морського судноплавства 1958-1962 р., криза в текстильній промисловості 1977 p.

Аграрна криза – це різке припинення збуту сільськогосподарської продукції (падіння цін на сільськогосподарську продукцію).

Структурна  криза обумовлена порушенням нормальних співвідношень між галузями виробництва (однобоким і виродливим розвитком одних галузей на шкоду іншим, погіршенням положення в окремих видах виробництва). Наприклад, у середині 70-х років виникла сировинна й енергетична криза.

Третя підстава класифікації криз – по характеру порушення пропорцій відтворення. Тут виділяють 2 види криз.

Криза надвиробництва товарів – випуск зайвої кількості корисних речей, що не знаходять збуту.

Криза недовироблення товарів – гостра їхня недостача для задоволення платоспроможного попиту населення.

Структурні  кризи й структурна перебудова в економіці

Іншим різновидом економічних криз є структурні кризи. Фаза спаду й кризи в більших  циклах історично супроводжується  глибокими циклічними кризами. Для  них характерна тривала стагнація B традиційно важливих галузях секторах виробництва, затяжні порушення B кредитно-грошовій і валютній сферах, фінансах, міжнародній  торгівлі, що існують формах організації  й регулювання економіки.

Перераховані  явища прийнято вважати складовими частинами однієї загальної структурної  кризи економіки. Подібна криза  свідчить про те, що подальше розширення ділової активності темпами, що перевищують  історично сформовані середні темпи росту, неможливо без корінного ламання галузевої структури виробництва, міжгалузевих і технологічних зв'язків, що панують форм організації економіки й методів ринкового й державного регулювання. Таким чином, структурні кризи викликаються тим, що можливості старої економічної структури B цілому не відповідають запитам нової техніки й технології, вона не готова до змін. Інертність старої структури затягує перебудову, роблячи вихід із кризи більше тривалим і хворобливим. У цей час загальні темпи росту різко падають, ведучи до застою суспільного виробництва, порушується нормальне функціонування грошової сфери, погіршуються загальні умови господарювання.

Структурна  криза переборюється, коли колишня  структура економіка починає  поступатися місцем новим галузям, формам організації й регулювання.

За свою історію капіталізм пережив кілька структурних криз, при цьому кожний з них викликав корінну перебудову відповідно до досягнутого рівня  продуктивних чинностей.

Прикладом сучасних структурних криз можуть служити  кризи в 70-х pp. ХХ в. Вони охопили, насамперед, групу галузей паливно-енергетичного комплексу (енергетична криза) і енергоємних галузей (автомобільна, сталеливарна й ін.). У найглибшому кризовому стані виявилися вугільна, металургійна (чорна металургія), суднобудівної, автомобільної, гумової, текстильна й деякої іншої галузі. Структурні кризи розширювалися від базових, добувних галузей до галузей оборонної промисловості. Так, паливно-енергетична криза 1973-1975 р., що супроводжувався різким ростом цін на енергоносії, вплинув насамперед на енергоємну автомобільну промисловість, змусив неї перейти на енергозберігаючі технології. Одночасно різко скоротилося виробництво B інших енергоємних галузях, відбулося значне знецінювання основного капіталу. У США під час кризи 1980-1982 р. _у цілому по промисловості використалося. близько 65 виробничих потужностей, a в сталеливарній промисловості – менш 30 %. У таких же межах B 1974-1975 р. у країнах Заходу використалися виробничі потужності чорної металургії, що було , обумовлено значним скорочення попиту на метал з боки ряду споживаючих його галузей, заміною його пластмасами и іншими більш ресурсозберігаючими матеріалами.

Структурні  кризи супроводжуються перенагромадженням основного капіталу, різким тривалим скороченням виробництва й відповідним технологічним і структурним безробіттям, посиленням міграції робочої сили, знецінюванням її попередньої кваліфікації, порушенням відповідності між основними елементами продуктивних чинностей (коштами й предметами праці, засобами виробництва й працівниками й ін.), a також між складовими частинами технологічного способу виробництва. Ці тривалі порушення, у свою чергу, обумовлюють структурні зрушення B рамках окремих форм власності й між ними, зміна співвідношення між ринковими важелями саморегулювання економіки й державним регулюванням, усередині кожного 3 типів регулювання. Якщо структурні кризи охоплюють трохи або багато країн одночасно, то необхідно використати або підсилити наддержавне регулювання в окремих сферах.

Зокрема, енергетична криза початку 70-х  рр. змусила нафтовидобувні країни ОПЕК підвищити ціни на енергоносії  в 4 рази тільки протягом 1973 p. Це викликало  тривалу енергетичну кризу B багатьох розвинених країнах і змусило  їх підсилити координацію своїх  дій. При цьому кожна із країн  розробила комплекс заходів щодо подолання структурних криз. Так, у Японії в 1978 р. був прийнятий надзвичайний соціальний закон строком на 5 років про розвиток 14 галузей, які торкнув структурної кризи. У цих галузях було демонтовано близько 20% устаткування. Держава стимулювала процес структурної перебудови через надання податкових пільг, пільгових кредитів, прямі бюджетні асигнування, політику протекціонізму й т.п. B 1983 р. у Японії був прийнятий новий варіант закону на наступні 5 років, що передбачав комплекс заходів для структурної перебудови багатьох галузей економіки. У ФРН державна політика подолання структурної кризи у вугільній промисловості включала заходу щодо стимулювання процесу концентрації виробництва, наданню премій за закриття шахт, оплаті змушених відпусток працівників, виділенню пільгових кредитів, здійсненню перепідготовки кадрів, створенню нових робочих місць і т.п. Енергетична криза в розвинених країнах миру був переборений тільки в середині 80-х pp.

Подолання структурних криз ускладнюється  процесом поглиблення економічної  кризи, необхідністю збільшення видатків різних суб’єктів господарювання на природоохоронні цілі. Так, у чорній металургії, нафтопереробної й деяких інших галузях промисловості  від 10 до 0 % капіталовкладень іде на охорону навколишнього середовища.

Структурна  перебудова економіки в розвинених країнах світу сприяла переходу до енерго-, матеріало- і працезберігаючих технологій.

У цілому структурна перебудова означала перехід  до автоматизованого виробництва. В  основі його лежить широке використання ЕОМ, верстатів із числовим програмним керуванням, промислових роботів, гнучких  виробничих систем, формування працівника нового типу, модифікація пріоритетних цілей розвитку суспільства й  ін. У США, наприклад, у першій половині 80-х рр. в 2,3 рази зріс обсяг продажу  комп'ютерів, в 2 рази - чисельність верстатів  зі ЧПУ, з 22 до 170 тис. збільшилася кількість  промислових роботів.

Форми прояву структурних криз – регіональні кризи, тобто тривале відставання в розвитку окремих територій, їхня низька інтегрованість у національну економічну систему, недостатній розвиток соціальної сфери й ін.

Проблема  подолання Україною сучасної кризи

Проблеми впровадження антикризового управління підприємств  агропромислового комплексу

Незважаючи на позитивні  зрушення в економіці протягом останніх років, унаслідок світової фінансової кризи багато підприємств України  вже знаходяться або у найближчому  майбутньому будуть охоплені кризовими  явищами, а отже вони потребують термінової допомоги з боку органів влади, науковців. При цьому постає проблема обґрунтування  таких моделей запобігання банкрутству, що дозволили б зробити ці процеси  керованими.

Антикризове управління є визначальним фактором економічного розвитку не лише окремого підприємства, а й регіону, країни в цілому. Даний  вид управління створює необхідні  умови для стабілізації, подальшого розвитку та активізації діяльності підприємства не лише на вітчизняному ринку, але й при виході на зарубіжні  ринки. Таким чином, дана тема є досить актуальною, особливо за умов сучасного  стану економіки, і тому потребує детальнішого вивчення і обґрунтування.

Теоретичним, методологічним і практичним аспектам антикризового  управління присвятили праці такі науковці, як І.Т. Балабанова, Н.Е. Брюховецька, В.О. Василенко,  П.Друкер, Р. Келлер, Л.О. Лігоненко, Д. Морріс, М. Хаммер та ін. Аналіз представлених у літературі концепцій дозволив оцінити проблеми впровадження антикризового управління підприємством, зокрема у галузях АПК, та зробити висновок, що існують актуальні  задачі в цій сфері менеджменту, які  потребують вирішення та вдосконалення.

Метою даної публікації є аргументація доцільності здійснення антикризового управління, аналіз особливостей та проблем впровадження даного виду управління в підприємства АПК, а  також  вибір оптимальних заходів попередження і подолання кризових явищ.

Виходячи із поставленого завдання дослідження, слід зазначити, що антикризове управління дає можливість одержати надійні відомості про  проблеми підприємства та забезпечити  керівників рекомендаціями, які дозволять  регулювати та контролювати кризовий стан організації, а також застосувати  необхідні саме в даному випадку  методи запобігання банкрутству.

Доведено, що фінансові  труднощі на підприємствах обумовлені синергічним поєднанням негативних наслідків світової фінансової кризи, певних дисбалансів у розвитку усіх видів діяльності підприємств в  Україні, а також рядом внутрішніх проблем, що характерні для більшості  вітчизняних підприємницьких структур[1].

На даний момент немає єдиного розуміння мети та завдань антикризового управління як важливого важеля підприємницької  активності, що стимулює господарські суб'єкти до постійного пошуку нових  ідей, покращення виробничого та фінансового  стану підприємства. Так, частина  фахівців зводить антикризове управління до суто фінансового процесу, пов'язаного  з ліквідацією заборгованості підприємства. Інша група науковців вбачає у  ньому діяльність менеджерів підприємства в умовах банкрутства.

На наш погляд, доцільно розглядати антикризове управління як спеціальне, постійно організоване управління, націлене на найбільш оперативне виявлення ознак кризового стану  та створення відповідних передумов  для його своєчасного подолання  з метою забезпечення відновлення  життєздатності окремого підприємства, недопущення виникнення ситуації його банкрутства. Тобто дане управління необхідно розглядати як комплексний, багатоплановий процес, включаючи спеціальні фінансові процедури, відповідний  маркетинговий план і також надзвичайні  заходи щодо мобілізації ресурсів підприємства[2].

У зв'язку з тим, що майбутнє суб'єктів господарювання в Україні значною мірою залежить від стану національної економіки, аналіз існуючих в країні проблем, а  також  урахування особливостей функціонування аграрних підприємств, повинні стати невід'ємною  частиною антикризового управління відповідного суб'єкта господарювання.

Для підприємств  АПК необхідно застосовувати  відповідні засоби запобігання кризовим явищам та подолання вже наявних  на підприємствах криз у процесі  їх трансформації. До таких способів належать реструктуризація (табл. 6.1), спеціалізація, диверсифікація, трансформація організаційних форм управління, банкрутство, санація, впровадження антикризових інновацій, кадрова антикризова політика та агроконсалтинг (залежно від конкретних умов функціонування). Такі способи як диверсифікація, впровадження інновацій, спеціалізація, бенчмаркінг є особливо дієвими та доцільними, якщо підприємство планує розширювати свою діяльність за рахунок освоєння зарубіжних ринків або вже активно здійснює зовнішньоекономічну діяльність. Критерієм ефективності антикризових заходів можуть бути не припинення їх діяльності, а лише збереження й розвиток підприємств АПК.