Економічні методи управління туристичним підприємством (за матеріалами ПП „Туристична фірма „Петбо””)

                      Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Київський національний торговельно-економічний університет

Вінницький торговельно-економічний  інститут

 

Факультет товарознавства, маркетингу та туризму

Кафедра туризму та готельно-ресторанної справи

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни: "Менеджмент та маркетинг в туризмі"

на тему: "Економічні методи управління туристичним підприємством "

(за матеріалами ПП „Туристична фірма „Петбо””)

 

 

 

Студентки 5-го курсу

групи Т-51з

заочної форми навчання

напрямку підготовки

6.140103"Туризм"     Гочак Тетяна Петрівна

 

 

Науковий керівник:

Професор                 Левицька Інна Ванадівна

 

 

 

 

Вінниця 2012р.

ЗМІСТ

ВСТУП..........................................................................................................................4

РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ УПРАВЛІННЯ НА ТУРИСТИЧНОМУ ПІДПРИЄМСТВІ ......................................................................6

1. Основні форми й методи управління підприємством .....................................6

1.2. Принципи, цілі та завдання процесу управління туристичним підприємством ..........................................................................................................10

Розділ ІІ. ЗАСТОСУВАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ МЕТОДІВ УПРАВЛІННЯ НА ТУРИСТИЧНОМУ ПІДПРИЄМСТВІ ПП „Туристична фірма „Петбо””...........15

2.1. Суть економічного методу управління туристичним підприємством .........15

2.2. Загальна характеристика ПП „Туристична фірма „Петбо””..........................22

2.3. Організація роботи персоналу туристського підприємства...........................24

Розділ ІІІ. ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ МЕТОДІВ УПРАВЛІННЯ НА ТУРИСТИЧНОМУ ПІДПРИЄМСТВІ ......................................................................................................29

3.1 Вплив методів та принципів управління на роботу туристичного підприємства .............................................................................................................29

3.2. Удосконалення процесу управління (на прикладі ПП „Туристична фірма „Петбо””) ...................................................................................................................30

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ ..............................................................................37

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.................................................................40

ДОДАТКИ..................................................................................................................42

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                   ВСТУП

 

 

Метою даної курсової роботи є вивчення методів, функцій і принципів управління в туризмі. Завдання – дійти поставленої мети шляхом вивчення досвіду української туристичної організації у сфері організації та управління туристським бізнесом.

Зміст і значення для  туристської практики розкривається  в управлінських уміннях, що ще недавно найчастіше заперечувалися працівниками державного управління і регулювання туризму, що є дуже актуальною темою в період становлення туристичної галузі в Україні. Ці уміння включають: рішення важкодоступних цілей, що поставлені виконавцями в повістку; делегування відповідальності першої лінії управління; посилення уваги технологічним змінам замість розробці заходів для раціоналізації і виправдання прихильності колишньої політики; уважне відстеження характеру конкуренції; підтримка атмосфери незадоволеності на всіх рівнях у офісі чи на підприємстві. Нагляд за оперативними планами управління до досягнення успіху; порівняння поточних результатів з первісними проектами (задумами); демонстрацію волі і здатності викликати чи запобігати відхиленням від плану і вчасно втрутитися, якщо управління не виявилося здатним задовільно завершити програму - все це є основними складовими управління в туризмі.

В остаточному підсумку успіх в управлінні туристським  об'єднанням є особистою заповзятливістю, строго обумовленою темпераментом  і здібностями керівництва, що несе відповідальність, краще чи гірше, за підтримку свого управлінського принципу.

Об’єктом дослідження даної курсової роботи є туристичне підприємство

ПП. „Туристична фірма  „Петбо””. Предметом дослідження є економічні методи управління даним туристичним підприємством , їх дослідження та пропозиції, щодо більш продуктивного їх застосування.

Теоретично-методологічну  основу написання курсової роботи складають: літературні джерела з теми дослідження, матеріали періодичного друку, матеріали спеціалізованої періодичної преси, інтернет-джерела. Методологія ж курсової роботи базується на загальних принципах логіки, діалектики та конкретних факторів.

Робота складається  із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Перший розділ присвячений визначенню сутності організації управління на туристичному підприємстві. В другому розділі подається розгорнута характеристика об’єкту та предмету дослідження. В третьому розділі розглянуто питання підвищення ефективності управління на туристичному підприємстві. Результати дослідження в систематизованому й узагальненому вигляді представлені у заключній частині.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ УПРАВЛІННЯ НА ТУРИСТИЧНОМУ ПІДПРИЄМСТВІ

 

 

1. Основні форми й методи управління підприємством

 

Ефективність будь-якої організації визначається багатьма факторами. Одним із головних є, безумовно якість менеджменту підприємства та стратегічне мислення персоналу. Для того, щоб організація була успішною та досягала найкращих результатів, необхідна якісна реалізація всіх принципів, правил та навиків у формуванні стратегії управління, найновітніших технологій менеджменту, а також  застосування необхідних стилів та методів керування туристичною фірмою, зважаючи на складові елементи процесу управління та умови функціонування фірми на ринку туристичних послуг.  

Також, сьогодні зростає  інформаційне навантаження управління, що нерідко призводить до випадання  з поля зору важливих тенденцій. За таких обставин необхідна більш  оперативна та гнучка, пристосована до ринкових умов і надійна система  прийняття рішень. Яка б стала фундаментом оновленого менеджменту  і дала змогу керівнику підприємства приймати раціональні управлінські рішення. Для створення ефективної системи управління функціонуванням організації сьогодні вже недостатньо тільки здорового глузду, інтуїції й досвіду керівників, необхідне залучення засобів аналізу та комп’ютеризації процесів управління.

Метод управління – це сукупність прийомів і способів впливу на керований об’єкт для досягнення мети. [11, 155]

Методи управління — це сукупність прийомів впливу на колектив для активізації його діяльності з метою досягнення поставлених перед ним цілей. Виділяють такі сфери активізації діяльності працівників: організаційна, адміністративна, економічна та соціально-психологічна. Вплив в цих сферах здійснюється за допомогою певних систем активізації, які охоплюють різні за змістом, напрямом, організаційними формами, характером методи та прийоми. Залежно від організаційних форм методи управління реалізуються в таких видах як: тип впливу, спосіб здійснення впливу; характеристика впливу (одноразова, періодична, тактична, стратегічна, довгострокова, короткострокова). За характером розрізняють прямий та побічний управлінський вплив. Прямий вплив (наказ, розпорядження) передбачає конкретний результат. Побічний (непрямий) — передбачає створення комплексу умов для досягнення кінцевого результату [15, с. 252-253].

Економічні методи покликані  формувати економічні інтереси людей  до ефективної праці.

Адміністративні методи покликані забезпечити функціонування підрозділів, налагодження потоків інформації, організація процесу управління по вертикалі та горизонталі. [4, с. 99]

Соціально-психологічні методи забезпечують здоровий психологічний  мікроклімат в колективі, відносини  між формальними і неформальними  групами та формування особистості і рис громадянина України.

а) Економічні методи 

До складу економічних  методів входять:

1)Реформування форм  власності на засоби виробництва  або частки.

2)Організаційно-виробниче  та стратегічне планування.

3)Комерційний розрахунок (принципи самостійності, самофінансування, самоокупності). Виділяють повний розрахунок (юридична особа) і неповний комерційний розрахунок (господарські одиниці які ведуть облік доходів і витрат) крім цих двох виділяють ще внутрішній тип розрахунку (орендні підприємства).

Для реалізації економічних  методів необхідні умови ринкової економіки, а саме:

1)Господарська самостійність.

2)Вибір партнерів.

3)Вільне ціноутворення.

4)Наявність конкурентів.

5)Відкритість економіки.

6)Соціальний захист  споживачів та клієнтів.

в)Економічні методи управління

Економічним методам  у управлінні приділяється центральне місце. Це обумовлено тим, що відносини  управління визначаються в першу  чергу економічними відносинами  і об’єктивними потребами й інтересами людей, що лежать в їхній основі.

Економічні методи сприяють виявленню нових можливостей  і резервів, що особливо важливо  в перехідний до ринкових відносин період. Мова йде про зміну системи  матеріального стимулювання з урахуванням  економічних інтересів всіх учасників  трудового процесу. Проблема тут у тім, щоб створити умови, при яких економічні методи були б діючі і цілеспрямовані.

Основний зміст усієї  роботи в цьому напрямку зводиться  до того, щоб поставити органи керівництва  і трудові колективи в такі умови, при яких вони могли б максимально повно враховувати економічні наслідки своєї управлінської і виробничої діяльності.

Таким чином, основна  задача зміни господарського механізму  полягає в тому, щоб створити такі економічні й організаційні умови, при яких би організація виконувала покладені на неї функції на найвищому рівні.

б) Організаційно-адміністративні  методи управління

Об'єктивною основою використання цих методів управління виступають організаційні відносини, що складають  частину механізму управління. Оскільки через їхнє посередництво реалізується одна з найважливіших функцій управління - функція організації, задача організаційно-адміністративної діяльності складається в координації дій підлеглих. Ми зовсім справедливо критикували і критикуємо важелі адміністративного управління, однак варто мати на увазі, що ніякі економічні методи не зможуть існувати без організаційно-адміністративного впливу, що забезпечує чіткість, дисциплінованість і порядок роботи в колективі. Важливо визначити оптимальне сполучення, раціональне співвідношення організаційно-адміністративних і економічних методів.

Організаційно-адміністративні методи впливають на керований об'єкт  через накази, розпорядження, оперативні вказівки, що віддаються письмово або  усно, контроль за їхнім виконанням, систему адміністративних засобів підтримки трудової дисципліни і т.д. Вони покликані забезпечити організаційну чіткість і дисципліну праці. Ці методи регламентуються правовими актами трудового і господарського законодавства, основними цілями якого є правове регулювання трудових відносин, зміцнення законності, захист прав і законних інтересів підприємства і його працівників.

Організаційно-адміністративні методи від інших методів відрізняє  чітка адресність директив, обов'язковість  виконання розпоряджень і вказівок, невиконання яких розглядається як пряме порушення виконавської дисципліни і спричиняє визначені стягнення. Директивні команди обов'язкові для виконання, причому у встановлений термін, навіть якщо це невигідно виконавцеві. Власне кажучи, організаційно-адміністративні методи - це методи примуса, що зберігають свою силу доти, поки праця не перетвориться в першу життєву потребу людини. [11, 160]

в)Соціально-психологічні методи управління

Установлено, що результати праці  багато в чому залежать від цілого ряду психологічних факторів. Уміння враховувати ці фактори і з їх допомогою цілеспрямовано впливати на окремих працівників допоможе керівникові сформувати колектив з єдиними цілями і задачами. Соціологічні дослідження свідчать про те, що якщо успіх діяльності господарського керівника на 15% залежить від його професійних знань, то на 85% - від уміння працювати з людьми.

Знаючи особливості поводження, характер кожної окремої людини, можна  прогнозувати її поводження в потрібному для колективу напрямку. Це зв'язано з тим, що кожній групі властивий свій психологічний клімат. Тому істотна умова утворення і розвитку трудових колективів - дотримання принципу психофізіологічної сумісності. [11, 167]

Таким чином, для того щоб вплив  на колектив було найбільш результативним, необхідно не тільки знати моральні і психологічні особливості окремих виконавців, соціально-психологічні характеристики окремих груп і колективів, але і здійснювати керуючий вплив. Для цих цілей застосовуються соціально-психологічні методи, що являють собою сукупність специфічних способів впливу на особистісні відносини і зв'язки, що виникають у трудових колективах, а також на соціальні процеси, що протікають у них. Вони засновані на використанні моральних стимулів до праці, впливають на особистість за допомогою психологічних прийомів з метою перетворення адміністративного завдання в усвідомлений борг , внутрішню потребу людини . Це досягається за допомогою прийомів, що носять особистісний характер (особистий приклад, авторитет і т.д.).

Головна мета застосування цих методів - формування в колективі позитивного соціально-психологічного клімату, завдяки чому значною мірою будуть вирішуватися виховні, організаційні й економічні задачі.

 

2. Принципи, цілі та завдання процесу управління туристичним підприємством

 

Принципи управління фірмою визначають вимоги до системи, структури і організації  управління. Менеджмент туризму здійснюється за допомогою основних положень і  правил, якими керуються керівники  всіх рівнів. Ці правила визначають „лінію” поведінки менеджера і трактуються як принципи управління.

Таким чином, принципи управління можна представити як основоположні  ідеї, закономірності і правила поведінки  керівників по здійсненню ними управлінських  функцій.

а) Загальні принципи управління

Принцип застосування означає, що менеджмент розробляє свого роду поради для всіх працівників.

Принцип системності  передбачає, що менеджмент охоплює  всю систему, враховуючи її зовнішні і внутрішні взаємозв’язки і  відкритість власної структури  або системи туризму в цілому.

Принцип багатофункціональності виражається в тому, що менеджмент охоплює різні аспекти діяльності: матеріальні (ресурси, послуги), функціональні (організація праці) і смислові (досягнення кінцевої мети).

Принцип інтеграції передбачає, що всередині системи різні способи відносин і погляди співробітників повинні інтегруватись, а ззовні фірми може проходити розділення на свої світи.

Принцип орієнтації на цінності означає, що менеджмент туризму включений  в оточуючий світ з певними  уявленнями про такі цінності, як гостинність, приватні послуги, вигідне співвідношення цін і послуг і т.п.

б) Приватні принципи управління

Основним принципом  менеджменту є принцип оптимального сполучення централізації і децентралізації  в управлінні. Проблема сполучення централізації і децентралізації в менеджменті складається в оптимальному розподілі (делегуванні ) повноважень при прийнятті управлінських рішень.

Принцип сполучення централізації  і децентралізації припускає  необхідність умілого використання єдиноначальності і колегіальності в управлінні. Сутність єдиноначальності полягає в тому, що керівник конкретного рівня управління користується правом одноособового рішення питань, що входять у його компетенцію. Власне кажучи, це надання менеджерові організації широких повноважень, необхідних йому для виконання покладених на нього функцій управління і реалізації персональної відповідальності. Колегіальність припускає вироблення колективного рішення на основі думок керівників різного рівня, а також виконавців конкретних рішень.

Дотримання правильного співвідношення між єдиноначальністю і колегіальністю складає одну з найважливіших задач управління, від правильності рішення якої багато в чому залежить його ефективність і дієвість.

Принцип наукової обґрунтованості  управління припускає наявність у керівника наукового передбачення, уміння планувати в часі соціально-економічні перетворення організації. Основний зміст цього принципу полягає у вимозі, щоб всі управлінські дії здійснювалися на базі застосування наукових методів і підходів. Наукова обґрунтованість управління означає не тільки використання науки при виробленні і реалізації управлінських рішень , але і глибоке вивчення практичного досвіду, усебічне вивчення наявних резервів. Ціль його складається в перетворенні науки у високопродуктивну силу.

Суть принципу плановості складається у встановленні основних напрямків і пропорцій розвитку організації в перспективі. Плануванням  пронизані (у виді поточних і перспективних  планів) усі ланки організації. План розглядається як комплекс економічних і соціальних задач , що треба буде розв'язати в майбутньому.

Принцип сполучення прав, обов'язків і відповідальності припускає, що кожен підлеглий повинний виконувати покладені на нього задачі і періодично звітувати за їхнє виконання. Кожний в організації наділяється конкретними правами і несе відповідальність за доручену йому справу.

Принцип приватної автономії  і волі припускає, що всі ініціативи виходять від вільно діючих економічних  суб'єктів, що виконують управлінські функції по своєму бажанню в рамках діючого законодавства. Воля господарської діяльності представляється як професійна воля, воля конкуренції, воля договорів і т.п.

Принцип ієрархічності  і зворотного зв'язку полягає в  створенні багатоступінчастої структури  управління, при якій первинні (нижній рівень) ланки керуються своїми ж органами, що знаходяться під контролем органів керівництва наступного рівня. Ті ж у свою чергу підкоряються і контролюються органами наступного рівня. Відповідно, мети перед нижчими ланками ставляться органами більш високого по ієрархії органа управління .

Постійний контроль за діяльністю всіх ланок організації здійснюється на основі зворотного зв'язку. Власне кажучи, це сигнали, що виражають реакцію  керованого об'єкта на керуючий вплив. По каналах зворотного зв'язку інформація про роботу керованої системи безупинно надходить у керуючу систему, що має можливість коректувати хід управлінського процесу.

Суть принципу мотивації  така: чим ретельніше менеджери здійснюють систему заохочень і покарань, розглядають неї з урахуванням непередбачених обставин, інтегрують неї по елементах організації, тим ефективніше буде програма мотивацій.

Одним з найважливіших  принципів сучасного менеджменту  є демократизація управління - участь у управлінні організацією всіх співробітників. Форми такої участі різна: часткова оплата праці; грошові кошти, вкладені в акції; єдине адміністративне управління ; колегіальне прийняття управлінських рішень і т.п.

Принцип державної законності системи менеджменту. Відповідно до цього принципу обирана фірмою організаційно-правова форма повинна відповідати вимогам державного (федерального, національного) законодавства.

Принцип органічної цілісності об'єкта і суб'єкта управління. управління як процес впливу суб'єкта управління на об'єкт управління повинне складати єдину комплексну систему, що має вихід, зворотний зв'язок і зв'язок із зовнішнім середовищем.

Принцип стійкості і  мобільності системи управління. При зміні зовнішнього і внутрішнього середовища організації система  менеджменту не повинний перетерплювати корінних змін. Стійкість визначається насамперед якістю стратегічних планів і оперативністю управління, пристосованістю системи менеджменту насамперед до змін у зовнішнім середовищі. Одночасно зі стійкістю управлінський процес повинний бути мобільним, тобто повинні бути максимально повно враховані зміни і вимоги споживачів туристських послуг. [12, 149-150]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ ІІ. ЗАСТОСУВАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ МЕТОДІВ УПРАВЛІННЯ НА ТУРИСТИЧНОМУ ПІДПРИЄМСТВІ ПП „Туристична фірма „Петбо””

 

 

2.1. Суть економічного  методу управління туристичним  підприємством

 

Економічні методи займають центральне місце серед методів  менеджменту, оскільки управлінські відносини  насамперед визначаються потребами  й інтересами працівників, які формують основу економічних відносин. Отже, економічні методи ґрунтуються на використанні економічних інтересів і засобів, які стимулюють матеріальну зацікавленість колективу й окремих працівників у досягненні найкращих результатів. Іншими словами, управління ґрунтується на зацікавленні працівників в отриманні оптимального кінцевого результату, що становить основу самої можливості управляти.

Таким чином, економічні методи — це сукупність засобів  та інструментів, які створюють економічні умови, що спонукають робітників діяти  у потрібному напрямі і добиватися вирішення завдань, котрі стоять перед ними. При цьому відбувається поєднання особистих інтересів учасника процесу зі суспільними і груповими.

На відміну від організаційно-адміністративних, економічні методи менеджменту передбачають розробку загальних планово-економічних показників і засобів їх досягнення. Завдяки економічним методам можна підвищити дієвість та результативність економічних важелів і стимулів, які спонукають членів трудового колективу до ефективної роботи.

Центральне місце в цій групі методів займають: планування, аналіз, господарський розрахунок, стимулювання, ціноутворення, фінансування, кредитування та облік.

Планування є центральною  ланкою будь-якої системи управління. Сутність цього методу виявляється  у завчасному обліку всіх внутрішніх і зовнішніх факторів, які забезпечують сприятливі умови для успішного функціонування і розвитку турфірми. При цьому конкретизуються цілі розвитку туристичного підприємства і кожного його підрозділу, визначаються господарські завдання, засоби їх вирішення, строки реалізації; визначаються матеріальні, трудові і фінансові ресурси, необхідні для вирішення поставлених завдань.

Аналіз як загальнонауковий метод у менеджменті набуває  іншої мети — визначення реальних способів вирішення проблем, що виникають, так, щоб досягти мети за найменших затрат ресурсів. Процес аналізу мас визначені етапи: формулювання проблеми, відбір цілей, збирання даних, розробка альтернатив, побудова моделей, оцінювання витрат відносно результатів. Використання різних методологічних підходів дає змогу модифікувати традиційне розуміння аналізу і реалізувати системний, структурно-функціональний, факторний, порівняльний аналізи у зв'язку зі специфікою завдань, що вирішуються.

Організація господарської  діяльності туристичних фірм потребує фінансового забезпечення, тобто первинного капіталу, який формується з внесків засновників компанії і набуває форми статутного капіталу. Подальше забезпечення фінансової діяльності відбувається в результаті реалізації туристичних послуг і отримання виручки. Кошти, які залишилися після відшкодування видатків, становлять прибуток організації.

Після того, як частина  доходу туристичного підприємства виплачується за різними зобов'язаннями, все, що залишається, може бути витрачено на розвиток: рекламу, оплату праці та соціальні потреби. За такою загальною настановою в кожній турфімі реалізується принцип самофінансування. Його сутність вимагає повної окупності витрат на реалізацію туристичних послуг і розширення діяльності турфірми. Механізми відносної економічної та управлінської самостійності підприємства формує повний господарський розрахунок. Його ознаки: господарська самостійність, самоокупність, матеріальне зацікавлення, матеріальна відповідальність, грошовий контроль.

Ціноутворення є важливим важелем економічного управління турфірмою. Сутність ціни визначається її функціями — розподілом, стимулюванням, орієнтацією.

Розподільча функція  полягає в тому, що за допомогою  ціни створений валовий внутрішній продукт і дохід суб'єктів господарювання перерозподіляються між підприємствами і галузями господарства. Так, кошти, які через оподаткування потрапляють до бюджету від підприємств сфери туризму, розподіляються іншими галузями, забезпечуючи їхнє функціонування.

Зміст стимулюючої функції  ціни полягає у такому: ціни економічно розвивають виробництво й споживання одних товарів і послуг та одночасно стримують виробництво й споживання інших. Так само ціни стимулюють підвищення якості туристичних продуктів і послуг, запровадження їхніх нових видів, а також забезпечують підвищену рентабельність нових турпродуктів і послуг порівняно з виробленими раніше. Отже, ціна, яка забезпечує високу норму прибутку, стимулює розвиток асортименту туристичних послуг, які надаються турфірмою, активізує рекламну діяльність.

Функція орієнтації ціни виявляється у тому, що вона надає  необхідну для покупців і продавців  товарів та послуг інформацію.

Ціна також є інструментом господарського механізму і комерційної  політики суб'єкта господарювання. Вона має дві межі — нижню, якою є собівартість виробленого турпродукту, і верхню, котра визначається попитом на цей турпродукт.

Ціноутворення у сфері  туризму має декілька особливостей:

— послуги туризму, які  загалом є кінцевим продуктом, призначені безпосередньо для споживання, тому й ціни на них є роздрібними;

— якщо на стадії створення  проміжного продукту за допомогою цін  його вартість перерозподіляється між  суб'єктами господарювання, то на стадії кінцевої реалізації туристичного продукту відхилення цін від вартості зумовлює перерозподіл доходів між різними його групами (споживачі і виробники);

— у процесі надання  послуг ця сфера економічно-господарської  діяльності безпосередньо пов'язана  зі споживачем, тому попит на низку  послуг, у т. ч. на туристичні, стійкий;

— процеси виробництва, реалізації та споживання послуг збігаються у часі, тому для сфери послуг, характерна сезонна диференціація цін і тарифів, що чітко простежується в туризмі.

— деякі види послуг, у т. ч. туристичні, реалізуються як на внутрішньому, так і на зовнішньому  ринках, тому при оцінці їхньої якості, стандартизації до уваги беруть міжнародні вимоги, оскільки на одні й ті самі послуги (готельні, обслуговування туристів, транспортні тарифи) є два види і рівні цін — внутрішні і зовнішньоторговельні.