Економічні основи малого підприємства

 ВСТУП

Одним із перспективних  напрямів створення конкурентно  ринкового середовища є розвиток малого підприємництва. Сьогодні цілком очевидно, що успіх ринкових перетворень великою мірою визначатиметься тим, як вдасться реалізувати потенціал малого підприємництва, цього динамічного і мобільного сектора економіки.

Актуальність теми курсової роботи  обумовлена тією роллю, що грає малий бізнес у всіх економічно розвинених країнах. Україна не є в цьому  змісті виключенням, тому що розвиток малого бізнесу допоможе їй вирішити деякі питання, пов'язані з виходом  економіки із кризи. Малий бізнес в економіці України може виконувати різні функції, тому державним органам керування необхідно взяти на себе всі питання, пов'язані з регулюванням діяльності малого бізнесу.

Актуальність даної теми визначається не лише через існування різних думок щодо недоліків, труднощів, механізмів та перспектив розвитку малого підприємництва в Україні, але й через ряд новітніх реалій в економіці країни в цілому, особливості інтеграційних та інвестиційних процесів.

1 ЕКОНОМІЧНА СУТЬ МАЛОГО  ПІДПРИЄМСТВА

Відповідно до розмірів підприємств, масштабів їх діяльності підприємництво поділяють на мале, середнє та велике. У світі є фірми-гіганти з багатомільярдними оборотами, на яких працюють десятки й сотні тисяч працівників. Існують і розвиваються крихітні фірми, на яких зайнято дві-три особи. Розмір підприємств залежить від виробничої функції підприємства, технологічного типу виробничого процесу, здатності швидко реагувати на зміни ринкової ситуації, рух попиту, появу нових потреб у суспільстві тощо [1].

Світовий досвід і практика господарювання показують, що найважливішою ознакою  ринкової економіки є існування  і взаємодія багатьох великих, середніх і малих підприємств, їх оптимальне співвідношення. Найбільш динамічним елементом структури народного господарства, що постійно змінюється, є мале підприємництво [1].

Набутий власний досвід, позитивні  результати розвитку малого підприємництва в країнах, які пройшли етап реформування економічних систем, свідчать про те, що воно є одним із засобів усунення диспропорцій на окремих товарних ринках, створення додаткових робочих місць і скорочення безробіття, активізації інноваційних процесів, розвитку конкуренції, швидкого насичення ринку товарами та послугами.

Мале підприємництво є органічним структурним елементом ринкової економіки. Цей сектор економіки історично і логічно відігравав роль необхідної передумови створення ринкового середовища. Він був первинною вихідною формою ринкового господарювання у вигляді дрібнотоварного виробництва [1].

У структурі сучасної змішаної економіки  співіснують та органічно взаємодоповнюються мале, середнє та велике підприємництво. Але на відміну від двох останніх, мале підприємництво є вихідним, найбільш чисельним, а тому і найбільш поширеним сектором економіки. Відмінності між цими трьома видами підприємництва обумовлені різним рівнем суспільного розподілу праці, характером спеціалізації та усуспільнення виробництва, а також вибором технологічного типу виробничого процесу.

Мале підприємництво - це самостійна, систематична, ініціативна господарська діяльність малих підприємств та громадян-підприємців(фізичних осіб), яка проводиться на власний ризик з метою отримання прибутку.

Практично, це будь-яка діяльність (виробнича, комерційна, інноваційна, фінансова, страхова тощо) зазначених суб'єктів  господарювання, що спрямована на реалізацію власного економічного інтересу [1].

Мале підприємництво здійснюється створенням і функціонуванням розгалуженої системи малих підприємств.

Малі підприємства - це організаційно-економічний вид підприємств, які кваліфікуються за показником чисельності зайнятих працівників з градацією за сферами діяльності, обсягом основного капіталу, річного обороту тощо.

В Україні, зокрема, до малих підприємств відносяться підприємства з кількістю зайнятих від 15 до 200 осіб залежно від галузі або виду діяльності. Так, у промисловості та будівництві малими вважаються підприємства, на яких працює до 200 осіб, в інших галузях виробничої сфери - до 50 осіб, у науці та науковому обслуговуванні - до 100 осіб, у галузях невиробничої сфери - до 25 осіб, а в роздрібній торгівлі - до 15 осіб.

Відповідно до Закону України "Про  державну підтримку малого підприємництва", який було ухвалено 19 жовтня 2000 р., суб'єктами малого підприємництва є фізичні особи, зареєстровані у встановленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, та юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб, а обсяг річного валового доходу не перевищує 500 тис. євро.

Мікропідприємства - це суб'єкти малого підприємництва з чисельністю працюючих за звітний період до десяти осіб включно, обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. грн.

За оцінками експертів Світового банку, тільки у країнах, що розвиваються, існує близько 50-ти визначень малого підприємства. У різних країнах використовують різні класифікаційні ознаки (критерії) віднесення підприємства до розряду малих. Так, у Японії такими критеріями вважають розмір капіталу, чисельність працюючих та галузеву належність. Згідно з чинним законодавством в Японії до малих та середніх відносять юридично самостійні підприємства, що мають до 300 робітників у галузях промисловості, будівництва, транспорту, зв'язку, кредиту, комунального господарства; до 100 - в оптовій торгівлі; до 50 - в роздрібній торгівлі та сфері послуг. На практиці малі та середні підприємства поділяють на сім груп, залежно від чисельності зайнятих: 1-4, 5-9,10-29, 30-49, 50-59, 100-299, 300-499 робітників. У Великобританії у виробничій сфері фірма офіційно вважається малою, якщо в ній зайнято до 200 осіб. У більшості ж інших секторів економіки основним критерієм визначення малого підприємства е показник річного обороту, який не повинен перевищувати 250 тис. фунтів стерлінгів. Кількість зайнятих і обсяг основного капіталу - такі критерії віднесення підприємства до розряду дрібних в Італії; в Індії чисельність зайнятих і обсяг інвестицій, а в багатьох галузях - ще й рівень використання енергії [1].

Мале підприємництво є провідним сектором ринкової економіки. Так, наприклад, частка малого та середнього підприємництва у загальній кількості зайнятих у країнах ЄС сягає 72%. В Італії цей показник становить 73%, в Японії - 78%, в Україні - не перевищує 10%. Мале підприємництво здійснює структурну перебудову економіки, швидку окупність витрат, свободу ринкового вибору; забезпечує насичення ринку споживчими товарами та послугами повсякденного попиту; створює додаткові робочі місця; має високу мобільність, раціональні форми управління; формує новий соціальний прошарок підприємців-власників; сприяє послабленню монополізму, розвитку конкуренції [1].

Малі підприємства здійснюють свою діяльність у всіх сферах і галузях народного господарства, виконуючи один або кілька видів діяльності. Вони мають самостійність в здійсненні господарської діяльності, розпорядженні готовою продукцією, прибутком, який лишається після сплати податків та інших зобов'язань [2].

Наказом Держкомстату України № 399 від 01.12.98р. для виконання розпорядження  Кабінету Міністрів України № 760-р від 21.09.98р. затверджено критерії визначення "статистично малого підприємства". До цієї категорії належать суб'єкти, у яких середньооблікова чисельність працівників, включаючи сумісників та працюючих по договорах цивільно-правового характеру, не перевищує:

• 50 осіб - у промисловості (крім харчової - до 40 та поліграфічної - до 20) та сільському господарстві;
• 40 осіб - у будівництві (крім проектних і проектно-вишукувальних організацій - до 20, підприємств, що здійснюють капітальний ремонт споруд виробничого призначення - до 25чол.);
• 30 осіб - у житловому господарстві (у тому числі готелі - до 10 чол.);
• 20 осіб - у транспорті, зв'язку, заготівлях, інших сферах матеріального виробництва, науці;
• 15 осіб - у торгівлі, постачанні і збуті;
• 10 осіб - у всіх інших галузях економіки [3].

Суб'єктами малого підприємництва є: фізичні особи, зареєстровані у встановленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності; юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період не перевищує 50 осіб та обсяг річного валового доходу не перевищує 1 млн. грн. [2].

2 РОЛЬ МАЛИХ ПІДПРИЄМСТВ В ЕКОНОМІЧНОМУ РОЗВИТКУ КРАЇН

Малий бізнес у ринковій економіці - провідний сектор, що визначає темпи економічного росту, структуру і якість валового національного продукту. Але справа не тільки в кількісних показниках - цей фактор по самій своїй суті є типово ринковим і становить основу сучасної ринкової інфраструктури. Основні переваги, характерні риси, властивому малому бізнесу:

а) можливість більш гнучких й  оперативних рішень. У порівнянні з великими корпораціями в малому бізнесі спрощена структура прийняття управлінських рішень, це дає можливість швидко й гнучко реагувати на кон'юнктурні зміни, у тому числі шляхом маневру капіталу при перемикання з одного виду діяльності на іншій;

б) орієнтація виробників переважно  на регіональний ринок. Малий бізнес ідеально пристосований для вивчення побажань, переваг, звичаїв, звичок й  інших характеристик місцевого ринку;

в) підтримка зайнятості й створення нових робочих місць. Ця проблема надзвичайно актуальна для нашої країни; процес приватизації забере баласт із підприємств і дрібний бізнес міг би зіграти роль амортизатора, увібравши в себе вільну робочу силу;

г) виконання допоміжних функцій  стосовно великих виробників. Великі фірми децентралізують виробничий процес, передаючи його фази малим  підприємствам на основі субкооператоров;

д) невеликий первісний обсяг  інвестицій. У малих підприємств менші строки будівництва; невеликі розміри, їм швидше й дешевше переозброюватися, впроваджувати нову технологію й автоматизацію виробництва, досягати оптимального сполучення машинної й ручної праці;

е) економічна ефективність виробництва  в малих підприємствах;

ж) інноваційний характер малих підприємств. Багато економістів відстоюють ідею про виняткову роль малого бізнесу в розгортанні науково-технічної революції.

Дрібний бізнес відіграє важливу роль в економіці країни. Він:

- забезпечує необхідну мобільність  в умовах ринку, створює глибоку спеціалізацію й кооперацію, без яких немислима його висока ефективність;

- здатний не тільки швидко  заповнювати ніші, що утворяться  в споживчій сфері, але й порівняно швидко окупатися;

- здатний створювати атмосферу  конкуренції;

- створює те середовище й  дух підприємництва, без яких ринкова економіка неможлива [4].

Малі підприємства відіграють помітну  роль у зайнятості, виробництві окремих  товарів, дослідницьких і науково-виробничих розробках.

Малі підприємства відіграють значну роль у технологічних нововведеннях. Успіх малого бізнесу в цій області можна пояснити наступними причинами. Поглиблення спеціалізації в наукових розробках привело до того, що в багатьох випадках невеликі фірми йдуть по більш простому або ризикованому шляху, працюють у безперспективних галузях. Дрібні фірми також охоче беруться за освоєння оригінальних нововведень, оскільки при випуску принципово нового виробу знижується значення великих лабораторій з устояними напрямками досліджень. До того ж малі фірми прагнуть якомога швидше налагодити масове виробництво. Тим самим, значення розробок, проведених дрібними підприємствами, досить важливо, насамперед з погляду розширення ринку пропонованих товарів і послуг, що у свою чергу активно стимулює процес виробництва з метою найбільш швидкого задоволення (знову породженого) попиту, мотивованого розробками, проведеними фірмами малого підприємництва [4].

Відношення нововведень до витрат на наукові дослідження й розробки малих підприємств в 3-4 рази вище, ніж у великих. Якщо простежити шлях винаходу, використаного великими монополіями, то нерідко воно виявляється результатом роботи окремих вчених або дрібних фірм. Однак наступне впровадження здійснюється компаніями, що володіють необхідними для цього фінансовими й матеріальними ресурсами.

Узагальнюючи все вищесказане, хотілося б звернути увагу на те, що мале підприємство впливає на структуру  ринку й розширення ринкових відносин насамперед у результаті зміни кількості  суб'єктів ринку, підвищенні кваліфікації й ступеня прилучення усе більш  широких верств населення до системи  підприємництва й ділового адміністрування.

Розвиток спеціалізації й кооперації втягує дрібних підприємців у сферу впливу великих об'єднань [4].

Фактично вони гублять свою незалежність і перетворюються в окремі ланки  більших монополій, хоча офіційна статистика враховує їх як самостійні одиниці. Великі підприємства залучають вузькоспеціалізовані малі підприємства, що роблять для них окремі деталі й вузли. Навколо монополій, особливо в галузях машинобудування, електронної промисловості, групуються звичайно по кілька десятків тисяч дрібних підприємств, які користуються фінансовою й технічною допомогою монополій. Для хазяїв монополістичних об'єднань також дрібні субпідрядники зручні й вигідні: вони поставляють свою продукцію по досить низьких цінах. Їх виробничі, соціальні й інші проблеми мало турбують керівників монополій. У періоди несприятливої кон'юнктури й інших ускладнень, монополії (хазяї) рвуть зв'язки зі своїми дрібними постачальниками, кидаючи їх напризволяще . В останні роки в багатьох країнах посилилася тенденція до об'єднання дрібних підприємств на основі спеціалізації й кооперації виробництва, у великі галузеві структури, які зараз роблять більші обсяги різноманітної продукції, у тому числі високого технічного й технологічного рівня, і досить успішно конкурують на ринках з великими компаніями й монополіями [4].

Важливість малих підприємств  ще й у тому, що, ведучи запеклу  конкурентну боротьбу за виживання, вони змушені постійно розвиватися  й адаптуватися до поточних умов ринку, адже, щоб існувати, треба діставати кошти для існування, а значить бути краще інших, щоб прибуток діставався саме їм.

Масовий випуск промислових виробів  тривалого споживання (автомобілів, холодильників, телевізорів і т.п.) великими підприємствами викликає потребу  у відповідних промислових послугах з ремонту й обслуговування, які  часто здійснюють дрібні підприємства, тому що монополії через свою громіздкість змушені затрачати багато зусиль у цьому напрямку або створювати розгалужену мережу маленьких філій, що саме по собі теж досить дороге заняття, що служить в основному для  підтримки престижу великої фірми [4].

Діяльність малих підприємств  у менш розвинених районах західноєвропейських  країн - це основа всієї їх соціального  й економічного життя й вирішальна передумова їх подальшого господарського розвитку.

У той же час, на дрібних підприємствах  відзначається більш висока ефективність праці, малі фірми з меншими витратами  задовольняють потреби в дефіцитних видах товарів і послуг на основі розробки місцевих джерел (сировини) і  забезпечують при цьому більшу зайнятість. Вони збільшують розміри надходжень у муніципальні бюджети, стимулюють науково-технічний прогрес, виконують інші важливі для господарства функції [4].

Після проголошення незалежності Україна розпочала багатоступінчастий та складний процес ринкової трансформації. Він передбачає становлення валютно-грошової системи, власних законодавчих інституцій, проведення приватизації, земельної реформи, тощо.

Процес становлення малого підприємництва в молодій українській державі особливо актуальний сьогодні. В умовах гігантизму, вкрай невідлагоджених господарських зв'язків та кризової економіки в цілому малий бізнес виступає одним із засобів вирішення багатьох соціально-економічних завдань. Він сприяє послабленню монополістичних тенденцій шляхом розвитку внутрішньогалузевої конкуренції у національній економіці.

Особлива роль малих підприємств полягає у підтримці і розвитку деяких галузей, зокрема, торгівлі, послуг та громадського харчування. За часів командної економіки ці галузі розвивалися надзвичайно слабко, оскільки держава акцентувала свою увагу на великому виробництві. Деформацію галузевої структури національної економіки можна значною мірою виправити за допомогою ефективного малого приватного бізнесу [4].

3. АНАЛІЗ РОЗВИТКУ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ МАЛИХ ПІДПРИЄМСТВ

3.1 Проблеми розвитку та функціонування малих підприємств в Україні

Аналіз стану малого підприємництва в Україні свідчить про те, що суттєвих зрушень у розвитку цього сектора ринкової економіки не відбулося.

Основними причинами гальмування  розвитку малого підприємництва в Україні та її регіонах є:

- відсутність дійового механізму  реалізації державної політики  щодо підтримки малого підприємництва. Це питання ще не посіло належного місця і в діяльності місцевих органів державної виконавчої влади;

- неймовірно важкий тягар оподаткування,  що примушує багатьох суб'єктів  малого підприємництва йти в тіньову економіку;

- низькі темпи та перекоси  в процесі реформування власності;

- відсутність належного нормативно-правового  забезпечення розвитку малого  бізнесу;

- обмеженість або повна відсутність  матеріальних фінансових ресурсі;

- недосконалість системи обліку та статистичної звітності малого підприємництва;

- обмеженість інформаційного та консультативного забезпечення;

- недосконалість системи навчання  та перепідготовки персоналу  для підприємницької діяльності тощо.

У своїй діяльності мале вітчизняне підприємництво наштовхується на різноманітні перешкоди: макро- та мікроекономічні. До першої групи належать такі:

- Податкова політика, відсутність належного законодавчо-нормативного забезпечення. Сьогодні податкова система країни впливає на розвиток бізнесу вкрай негативно. Понад 80% доходу підприємства вилучається у вигляді різноманітних податків та платежів. Сучасна податкова система не дає змоги підприємствам здійснювати інвестування, а також створює якнайсприятливіші умови для їх відходу у тіньовий сектор економіки. Підприємницька діяльність не може повноцінно розвиватися через відсутність або недосконалість законів, які її регулюють [8];

- Адміністративні бар'єри. Велика кількість законів, нормативних актів, інструкцій заплутує підприємців, вони змушені витрачати багато часу на вивчення змін до законодавства та втілення їх у свою діяльність. Підприємства піддаються частим і безпідставним перевіркам з боку різноманітних державних органів;

- Обмеженість внутрішнього попиту та наявність кризи збуту на внутрішньому ринку. В результаті масового зростання безробіття, збільшення заборгованості по зарплатах та пенсіях, інфляційних стрибків зменшуються доходи громадян. Малий бізнес втрачає головних споживачів своєї продукції [8];

- Недостатня державна підтримка. На сьогодні в Україні ще не склалася ефективна система державної підтримки та захисту малого підприємництва. Діє слабкий механізм фінансування, має місце невідповідне інформаційне та консультаційне забезпечення, недосконала система підготовки та перепідготовки кадрів для підприємницької діяльності [8];

- Низька інвестиційна активність. Нестабільність стримує підприємців від інвестування. Більшість малих підприємств не мають коштів для здійснення капіталовкладень, оскільки кредити є надто дорогими і короткостроковими, а більша частина прибутків спрямовується на сплату податків;

- Нерозвиненість інфраструктури. Незважаючи на велику кількість об'єктів інфраструктури, їхня роль у розвитку малого бізнесу ще дуже незначна. Між різними організаціями підтримки малих підприємств та власне малих підприємств ще не налагоджено ефективної співпраці та обміну інформацією;

- Нерозвиненість ринку фінансових джерел. Дорогі кредитні ресурси та обмеженість державних фінансових фондів значно лімітують можливості малих підприємств. Фірми змушені в основному покладатися на власні кошти та капітал приватних осіб [8];

- Тіньова економіка. Малий бізнес все частіше ширше використовує практику роботи без оформлення договорів, а також намагається переводити свої операції у готівковий оборот з метою мінімізації оподаткування. Найчастіше малі підприємства є вимушеними учасниками тіньової економіки, яких туди "заганяють" податковий тиск, державна бюрократія, тощо;

- Неефективна приватизація. Хоча малу приватизацію вже майже завершено, вона не дала значного поштовху розвиткові приватного підприємництва. Процес малої приватизації був підпорядкований багатьом обмеженням. В результаті, при нефункціонуючому вторинному ринку приватизаційних об'єктів багато підприємств перебувають в руках тих, хто неспроможний ними управляти, але не може їх продати;

- Загальна криза економіки. На тенденції розвитку малого підприємництва безпосередньо впливає негативна динаміка основних макроекономічних показників. Постійний спад ВВП призводить до зменшення внутрішніх фінансових ресурсів держави, обігових коштів у суб'єктів підприємницької діяльності, зниження купівельної спроможності населення України. Можливості малих підприємств на ринку значно обмежує висока питома вага бартеру в обороті;

- Нерозвиненість ринку нерухомості. Малим підприємствам катастрофічно не вистачає офісних приміщень. Орендна плата є дуже високою, правила оренди заплутані, у багатьох випадках об'єкт не дозволяють приватизовувати разом з приміщенням;

- Нерозвиненість лізингу та франчайзингу значно звужує діапазон фінансування бізнесу. Внаслідок дороговизни лізингових платежів малий бізнес в Україні не має можливості брати обладнання у лізинг. Тому потрібно створити умови для зародження та становлення лізингових компаній, а також заохочувати банки та інші фінансові установи до участі у лізингових відносинах [5].

Серед мікроекономічних факторів, що найбільше впливають на розвиток малого підприємництва, можна виділити такі: спосіб та час виникнення; форма  власності; фінансові можливості підприємства; асортимент продукції, яку воно виготовляє, її якість та попит на неї; обрану стратегію  діяльності підприємства, його організаційну  структуру; кадрову політику; можливість доступу до комерційної інформації; навички керівника професійно управляти  бізнесом; ступінь дотримання клієнтами  умов контрактів та платіжної дисципліни.

Спеціалісти Міжнародної Фінансової Корпорації (МФК) вважають, що ключовими  проблемами на шляху подальшого розвитку та росту малого бізнесу в Україні  є труднощі при виході на ринок  для новостворених підприємств  та надмірні регулятивні вимоги і податки для діючих підприємств [5].

Сьогодні процес реєстрації є дуже трудомістким і потребує значних  фінансових витрат для нових підприємств.

Ліцензування вимагає адекватного  визначення та переконливого обгрунтування. У майбутньому право давати ліцензії повинно бути уніфіковано та централізовано, на відміну від теперішньої ситуації.

Підприємства, особливо малі, фінансують свій подальший ріст із прибутку. Якби підприємства могли залишати більшу частину доходів у себе, загальний рівень інвестицій значно б збільшився. Цей захід також сприяв би тому, що нові підприємці були б готові ризикувати і вкладати свої кошти та сили або у новостворювані фірми, або в існуючі компанії.

Велика кількість різноманітних податків та нестабільність оподаткування створюють суттєві труднощі для підприємців, тому варто спростити систему оподаткування [5].

Українські та іноземні інвестори  вважають, що фінансові звіти, які  існують зараз, дають чітке уявлення про фінансовий стан підприємства. Така невизначеність утримує інвесторів від вкладань капіталу, які б за інших обставин були доцільними і прибутковими. В Україні треба запровадити загальновживані бухгалтерські засади, які б дозволили підприємствам одержати доступ і вільно використовувати засоби від амортизації основних засобі підприємств.

Економіка України має великий потенціал економічного росту. Аби вивільнити його, дуже важливо, щоб ресурси, ризик та ініціатива були тісніше пов'язані між собою. Такого росту можна набути, перш за все, надавши більше свободи підприємцям і надавши їм можливість отримувати адекватну винагороду за їх зусилля [5].

3.2 Аналіз діяльності малих підприємств за галузевою ознакою

Важливим показником діяльності малих  підприємств є обсяги виробництва. Найвизначніше місце серед підприємств, що мали обсяги виробництва, посідають малі підприємства сфери торгівлі та громадського харчування. Ними в 2001 році вироблено продукції, надано послуг на суму 29647,1 тис. грн., в 2002 році - 47630,7 тис. грн. Підприємства, які діють в галузях сільського господарства, операцій з нерухомим майном, матеріально-технічного постачання і збуту, а також житлового господарства в 2002 році зменшили обсяги виробництва, порівняно з 2001 роком. Обсяг виробленої продукції у всіх інших сферах збільшився [6].

Основні фонди - це засоби праці, які  мають вартість, функціонують у виробничому  процесі тривалий час, не змінюючи при  цьому своїх форм і розмірів, а  свою вартість переносять на вартість готової продукції поступово, шляхом амортизаційних відрахувань.

Всього в 2000 році нараховувалось основних засобів на суму 331237,0 тис. грн., в 2001 році - на 507254,6 тис. грн. Найбільше основних засобів в 2000 році було в житлово-комунальних організаціях - на 114923,5 тис. грн., в промисловості - на 127475,5 тис. грн., в комунальному господарстві - на 30506,2 тис. грн., у сільському господарстві - на 21399,8 тис. грн., у будівництві - на 20527,0 тис. грн. В 2001 році лідерство зберегли ті ж самі галузі економіки [6].

Найменшу кількість основних засобів  мали малі підприємства, що працювали  в сферах інформаційно-обчислювального  обслуговування (2000 рік - 5,9 тис. грн., 2001 рік - 6,3 тис. грн.), управління (2000 рік - 18,1 тис. грн., 2001 рік - 20,0 тис. грн.), наука  і наукове обслуговування (2000 рік - 31,0 тис. грн., 2001 рік - 42,4 тис. грн.).

На жаль, управління статистики Волинської області не фіксувало такий показник, як наявність основних фондів малих  підприємств у 2002 році.

Важливим підходом до вивчення діяльності малих підприємств є аналіз фонду оплати праці та чисельності працівників підприємств за галузями економіки. Загальний фонд оплати праці в 2001 році налічував 14071,7 тис. грн. Велика частка належала промисловості - 3576,8 тис. грн., торгівлі та громадському харчуванні - 5009,2 тис. грн., будівництву - 2200,0 тис. грн. В 2002 році ці галузі займають також передові позиції. Найменший фонд оплати праці як в 2001, так і в 2002 роках, мають малі підприємства, які працюють в сфері операцій з нерухомим майном (в 2001 році - 31,0 тис. грн., в 2002 році - 51,6 тис. грн. ), культури і мистецтва (в 2001 році - 38,4 тис. грн., в 2002 році - 25,9 тис. грн.) [6].

В 2001 році середньооблікова чисельність  працівників була 12829 осіб. Ця цифра  в 2002 році зросла до 17098 осіб. Найбільша  кількість працівників в 2001 році мала місце роботи в сфері торгівлі і громадського харчування - 4817, в 2002 році - 5454, промисловості (2001 рік - 3448, 2002 рік - 5668), будівництві (2001 рік - 2048, 2002 рік - 2323). Найменше осіб працювало в таких галузях економіки, як лісове господарство (2001 рік - 8, 2002 рік - 49), операції з нерухомим майном (2001 рік - 27, 2002 рік - 18).

Проаналізувавши діяльність малих  фірм, можна зробити висновок, що в 2001-2002 роках найактивніше діяли  ті підприємства, що працювали в  сферах торгівлі та громадського харчування, будівництва, промисловості [6].

3.3 Аналіз фінансових результатів та ефективності діяльності малих підприємств

Внаслідок реалізації заходів, передбачених Регіональною програмою розвитку малого бізнесу, зростає роль суб'єктів  малого підприємництва у створенні  фінансових результатів області, ними забезпечується близько 20% надходжень до бюджетів усіх рівнів. Фінансові результати відображають мету підприємницької діяльності, її доходність і є вирішальними для підприємства. Основним фінансовим результатом діяльності підприємства є його дохід і прибуток.