ПЛАН 

Вступ

1. Економічні потреби суспільства, їхня суть та структура.
1. сутність економічних потреб
2. модель ієрархії людських потреб по А.Маслоу;
3. засоби задоволення людських потреб та їх види;
4. класифікація економічних потреб;
5. Економічний закон зростання потреб.

2. Економічні  інтереси: сутність, види, взаємодія

3. Інтереси  і потреби: діалектика взаємозв'язку

     3.1.Єдність і суперечності в системі потреб та інтересів суспільства

     3.2. Економічні суперечності та шляхи їх розв'язання 

Висновок 

Використана література 
 

     ВСТУП

       Господарська діяльність надзвичайно  різноманітна, що спричиняє потребу  її класифікації з метою забезпечення  оптимального правового регулювання  господарської діяльності як  такої та певних її видів,  враховуючи специфіку останніх.

        Господарську діяльність можна  класифікувати за різними ознаками. За критерієм мети здійснення  господарська діяльність може  бути комерційною (підприємницькою)  та некомерційною (ч. 2 ст. З ГК  України): комерційна діяльність (підприємництво) має місце, якщо її суб'єкт  (підприємець) діє з метою отримання  прибутку; некомерційна господарська  діяльність здійснюється для  досягнення певних економічних  та соціальних результатів, проте  мета отримання прибутку при  цьому відсутня.

    За предметом господарської діяльності розрізняють виробничу, торговельну, банківську, страхову, інноваційну, концесійну діяльність, спільне інвестування та ін. Залежно від ринку (внутрішній чи зовнішній), національної приналежності суб'єктів господарювання (вітчизняні товаровиробники/резиденти чи іноземні інвестори та нерезиденти) розрізняють господарську діяльність за участю вітчизняних товаровиробників (резидентів) та зовнішньоекономічну діяльність (за участю резидентів та нерезидентів), у т. ч. іноземне інвестування (за участю іноземного інвестора). Специфіка здійснення певних видів господарської діяльності враховується в процесі її правового регулювання (розділ VI ГК України “Особливості правового регулювання в окремих сферах господарювання”; розділ VII ГК України “Зовнішньоекономічна діяльність”, розділ VIII ГК України “Спеціальні режими господарювання”; спеціальні закони: “Про банки і банківську діяльність”, “Про зовнішньоекономічну діяльність”, “Про страхування”, “Про режим іноземного інвестування”, “Про концесії”, “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди” та ін.).

     Люди, домогосподарства, підприємства та інші структури суспільства, вступаючи  між собою у зв'язки, переслідують певні економічні інтереси. Варто  взяти на увазі, що інтерес, по-перше, є похідним від категорії «потреба»  і, по-друге, виступає як форма прояву економічних відносин людей.

     Економічний інтерес є перш за все породженням  і соціальним проявом потреби, її усвідомленням. Але реалізуються інтереси через трудову, господарську діяльність людей, їхні економічні відносини.

     В  цій курсовій роботі я хочу дослідити  економічні потреби та інтереси, як рушійні сили соціально-економічного розвитку суспільства з точки  зору економіки, як системи суспільних відносин.

       Економіка як система суспільних  відносин розвивається разом  з появою держави. Вона створила  умови для того, щоб діяльність  людей, спрямована на задоволення  своїх безперервно зростаючих  потреб, здійснювалася відповідно  до схвалених суспільством норм, правил та звичаїв.

       Становлення і зміцнення держави  як суспільного інституту супроводжувалися  розвитком численних її функцій,  в тому числі й економічних.  Історія розвитку економічних  функцій — невід'ємна складова  еволюції суспільства в його  організованих формах.

       Економічні функції держави знаходяться  в постійній динаміці; спостерігається  їх зростання та ускладнення  в органічному взаємозв'язку із  суспільним прогресом.

       Нині економічна політика держави,  її економічні функції формуються  під впливом складного механізму  взаємодії та боротьби інтересів  різних верств населення. Така  політика — результат певного  консенсусу цих інтересів, їх  рівнодіюча сила. Функції держави  як інструменту реалізації класових економічних інтересів обмежуються, поступаючись її загальноекономічним і загально-соціальним функціям.

       Завдання державної економічної  стратегії визначаються особливостями  соціально-економічної системи і  являють собою досить гнучкий  набір цілей, пріоритетів, які  мають бути досягнуті в результаті  реалізації економічної політики  держави. Набір пріоритетів державної  економічної стратегії формується  залежно від конкретного стану  соціально-економічної системи.

       Головною функцією державної  економічної політики є впровадження  схеми суспільної поведінки, яка  б сприяла знаходженню компромісу  між інтересами економічних суб'єктів  і можливостями суспільної системи.  При цьому в надбудовній сфері  відбувається визнання суспільством  процесів координації інтересів  та формування спільних цілей;  останні генерують вироблення  відповідних правових рішень.

       Головним орієнтиром державної  економічної політики має виступати  суспільний інтерес, суть якого  полягає у сталому і збалансованому  суспільному прогресі.

        Економічна політика є відбиттям  економіки, тобто особливою формою  існування економічних відносин. Виключення економічної політики  з предмету політекономії суттєво  збіднює останню та орієнтує  дослідження на емпіризм. Тому  багато її концепцій та пропозицій, які не співвідносяться з реаліями  економічної політики, залишаються  некорисними.

       Успіх у здійсненні економічної  політики залежить від якнайшвидшого  впровадження всіх елементів,  потрібних для зміни існуючої  економічної системи.

       Головна рушійна сила соціально-економічного  прогресу — людина — одночасно  е суб'єктом виробничих відносин, суперечностей, інтересів. Лише  реалізуючи свої інтереси, вона  справляє активний вплив на  економіку, розвиває науку, техніку,  бере участь у всіх сферах  життя. Ось чому побудувати  ефективну систему господарювання, досягти соціально-економічного прогресу суспільство може тільки орієнтуючись на реалізацію все зростаючих економічних потреб та інтересів людини.

       Економічні потреби відображають  відношення соціальних суб'єктів  (людина, колектив, суспільство)  до  можливого споживання вартостей,  опосередкованих   економічними   формами   їх реалізації. Вони  виявляються як необхідність  у життєвих благах, як стимул  до споживання.

     1. Економічні потреби  суспільства, їхня  суть та структура.

     1.1 сутність економічних потреб;

     Потреби як визначальний чинник доцільної поведінки  економічних суб'єктів є однією з фундаментальних категорій  економічної науки.

     Потреба — це нужда в чому-небудь, об'єктивно  необхідному для підтримки життєдіяльності  і розвитку людини, колективу, нації, суспільства в цілому; внутрішній збудник активності.

     Потреби відбивають внутрішні спонукальні  мотиви діяльності людей і утворюють  складну систему, яку можна структурувати  за різними критеріями. У найзагальнішому  вигляді виділяють:

     — біологічні потреби, зумовлені існуванням та розвитком людини як біологічної істоти (їжа, одяг, житло тощо);

     — соціальні потреби, зумовлені соціальною (суспільною) природою людини (спілкування, суспільне визнання, самореалізація тощо);

     — духовні потреби (творчість, самовдосконалення, самовираження тощо).

     1.2 модель ієрархії людських потреб по А.Маслоу;

     Ієрархію  потреб запропонував психолог А. Маслоу. Він намагався пояснити, чому в  різні часи людиною керують різні  потреби. Чому одна людина використовує багато часу й енергії на самозбереження, а інша — на здобування поваги оточення. Учений уважає, що значущість людських потреб відповідає такому порядку: фізіологічні потреби, потреби самозбереження, соціальні  потреби, потреби в повазі і потреби  в самоствердженні.

     За  А. Маслоу, людина намагається задовольнити передовсім найважливіші потреби. Як тільки якусь важливу потребу буде задоволене, вона на певний час перестає бути спонукальним мотивом. Водночас з'являється потреба в задоволенні наступної.

     Рис. 1. Модель ієрархії людських потреб по А.Маслоу

     Згідно  з наведеною ієрархією потреб вищі запити людини не виступають на перший план доти, доки не будуть задоволені найнагальніші. Задоволення первинних потреб породжує бажання задовольнити наступні за вагомістю (вторинні) потреби, які стають рушійною силою свідомої діяльності.

     1.3. засоби задоволення людських потреб та їх види;

     Засоби  задоволення людських потреб називаються  благами.

     Розрізняють такі блага:

     — неуречевлені (сонячне світло, здоров'я, спілкування, знання) й уречевлені (дари природи, а також продукти праці: їжа, одяг, житло тощо);

     — неекономічні (необмежені, їхні обсяги перевищують наявні людські потреби) та економічні (обмежені, обсяги яких менші за існуючі потреби).

     Економічні  потреби — це потреби в економічних  благах.

     Задоволення економічних потреб виступає внутрішнім спонукальним мотивом виробництва, розподілу, обміну та споживання у рамках певної системи соціально-економічних  відносин.

     Носіями економічних благ виступають найрізноманітніші  товари та послуги. В їхній сукупності розрізняють:

     — споживчі блага (товари та послуги, призначені для безпосереднього задоволення людських потреб) і виробничі блага (товари та послуги, призначені для виробництва споживчих благ);

     — матеріальні блага (товари та послуги сфери матеріального виробництва) і нематеріальні блага (створюються у сфері нематеріального виробництва);

     — теперішні блага (перебувають у безпосередньому користуванні економічних суб'єктів) і майбутні блага (товари та послуги, якими економічні суб'єкти зможуть скористатися у майбутньому) тощо.

     Всебічне  комплексне вивчення системи економічних  потреб зумовлює необхідність їхньої класифікації.

     1.4. Класифікація економічних потреб;

     За  характером виникнення:

     — первинні (базові), пов'язані з самим існуванням людини: їжа, одяг, безпека, житло тощо;

     — вторинні, виникнення та зміна яких зумовлені розвитком цивілізації: модний одяг, комфортне житло, інформація та ін.

     За  засобами задоволення:

     — матеріальні (потреби в матеріальних благах);

     — нематеріальні (духовні потреби). За нагальністю задоволення:

     — першочергові (предмети першої необхідності);

     — другорядні (предмети розкоші). За можливостями задоволення:

     — насичені, вгамовні (мають чітку межу і можливість повного задоволення);

     — ненасичені, невгамовні (не можуть бути задоволені повністю, не мають меж насичення).

     За  участю у відтворювальному процесі:

     — виробничі (потреби у засобах виробництва);

     — невиробничі (потреби у споживчих благах).

     За  суб'єктами вияву:

     — особисті (виникають і розвиваються у процесі життєдіяльності індивіда);

     — колективні, групові (потреби групи людей, колективу);

     — суспільні (потреби функціонування та розвитку суспільства в цілому).

     За  кількісною визначеністю та мірою реалізації:

     — абсолютні (перспективні потреби, які мають абстрактний характер і є орієнтиром економічного розвитку);

     — дійсні (формуються залежно від досягнутого рівня виробництва і є суспільною нормою для певного періоду);

     — платоспроможні (визначаються платоспроможним попитом);

     — фактичні (задовольняються наявними товарами та послугами).

     Система економічних потреб є складною і  постійно розвивається. Структура потреб, їхній обсяг, способи та рівень задоволення  безперервно змінюються: модифікуються, ускладнюються, вдосконалюються у  процесі історичного розвитку людської цивілізації.

     1.5. Економічний закон зростання потреб.

     Найважливішою ознакою потреб є їхній динамічний, мінливий характер.

     Безперервний  економічний та духовний прогрес  суспільства неминуче зумовлює як кількісне, так і якісне зростання потреб. Виникнення нових потреб супроводжується  постійним урізноманітненням, примноженням, збагаченням та ускладненням їхньої структури. Прагнення задовольнити зростаючі потреби є спонукальним мотивом удосконалення економічної  діяльності, нарощування виробництва  економічних благ та поліпшення їхніх  якісних характеристик. Однак зростання  та розвиток потреб завжди випереджає можливості виробництва і не збігається з рівнем фактичного споживання. У  цьому виявляється авангардна роль потреб, що знайшла відображення в  економічному законі зростання потреб.

     Всезагальний  економічний закон зростання  потреб відбиває внутрішньо необхідні, суттєві й сталі зв'язки між  виробництвом та споживанням, потребами  та існуючими можливостями їхнього  задоволення.

     Відповідно  до цього закону безперервний розвиток потреб є рушійною силою економічного та духовного прогресу людства, що, у свою чергу, стимулює появу дедалі нових і нових потреб.

     Таким чином, потреби і виробництво  перебувають у суперечливій залежності взаємовпливу та взаємозумовленості. Потреби у споживанні породжують стимули до виробництва. Виробництво  задовольняє існуючі та породжує нові потреби. Складний механізм взаємодії  потреб та виробництва забезпечує безперервність суспільного відтворення.

     Особливості вияву економічного закону зростання  потреб за сучасних умов пов'язані з  гуманізацією соціально-економічного розвитку як визначальною ознакою формування постіндустріального суспільства.

     2. Економічні інтереси: сутність, види, взаємодія 

       Економічний інтерес — це реальний, зумовлений відносинами власності  та принципом економічної вигоди  мотив і стимул соціальних  дій щодо задоволення динамічних  систем індивідуальних потреб. Економічний  інтерес є породженням і соціальним  проявом потреби. Інтерес виникає,  коли задоволення потреби усвідомлюється  як конкретна мета (максимізація  прибутку, привласнення товару, користування  або володіння певним товаром  тощо). Отже, економічні інтереси  — це усвідомлені потреби існування  різних суб'єктів господарювання. Генезис інтересу полягає у  відборі свідомістю найважливіших  потреб для задоволення, реалізації  їх.

       Економічні інтереси не тотожні  потребам, їхньому задоволенню. По-перше,  економічні інтереси знаходять  своє вираження у поставлених  цілях та діях, спрямованих на  задоволення потреб. Потреби і  засоби задоволення їх відбивають  причину та форму прояву економічних  інтересів. По-друге, економічний  інтерес завжди виражає відповідний  рівень і динаміку задоволення  потреб. Наприклад, не може, окрім  специфічних випадків (схимники  тощо), бути інтересом суб'єкта  зниження рівня задоволення потреб.

       Соціальним суб'єктом вираження  економічного інтересу є індивід,  сім'я,  колектив група, люди, які  проживають у певному регіоні,  клас, суспільство, а кінцевим  об'єктом — результат (продукт,  послуга, інформація) суспільного  виробництва, який іде на задоволення  цієї потреби, з приводу якої  і складаються конкретні відносини  між людьми.

       Кожний суб'єкт економічних відносин  є носієм конкретного інтересу. Скільки суб'єктів економічних  відносин, стільки і економічних  інтересів. Серед цієї групи  інтересів виділяють особистий,  колективний і суспільний. Це  класифікація інтересів за ознакою  суб'єктності.

       Суб'єкти економічних відносин  обов'язково мають бути власниками. Передусім мова йде про індивідуальну  власність людини на суспільне  виробничу силу її особистої праці (тобто здібності, знання, досвід, носієм яких є кожна людина). Це зумовлює виключне право кожної людини вільно розпоряджатися своєю продуктивною силою, використовувати її цінності у власних інтересах. Разом з тим певні суб'єкти мають у своєму розпорядженні засоби виробництва, використовують згідно зі своїми намірами, розпоряджаються створеними у процесі трудової діяльності благами — споживають, продають, направляють на розвиток виробництва. Ними можуть бути окремі індивідуми, сім'ї, підприємства, суспільні організації.

       Становище суб'єктів  економічних  відносин  динамічне,  змінне.

       Це зумовлено тим, що суб'єкти  економічних відносин, які відбивають  рівень розвитку продуктивних  сил, розвиваються разом з останніми,  активно впливають на них через  свої інтереси.

       Досвід переконливо доводить, що  уявлення про економічні відносини,  їх суб'єкти, які начебто спрощуються  в процесі економічного розвитку, є невірними. Процеси, що відбуваються  у реальному житті, свідчать, про  зворотне, тобто про ускладнення  економічної структури суспільства.  Витіснення багатоманітних форм  господарювання (особистих, приватних,  сімейних, колективних) підприємствами, діяльність яких заснована на  державній формі власності, паралізувало  економічне життя, багатьох суб'єктів  виробничих відносин, не давало  змоги реалізувати їхні інтереси  повною мірою. Це стримувало  розвиток економіки.

       «Включати» всіх суб'єктів виробничих  відносин, їхні інтереси в економічне  життя, надати суспільному виробництву  динамізму, вивести економіку  країни на якісно новий рівень  — найважливіше завдання. Його  можна розв'язати не шляхом  підпорядкування одних інтересів  іншим, а через поєднання різнобічних  інтересів усіх суб'єктів господарювання.

       Згідно з конкретним історичним  характером економічних потреб  економічні інтереси як форма  їх реалізації мають також  історичний характер. Історична  форма і соціальна зумовленість  економічних інтересів у кожному  суспільстві визначаються відносинами  виробництва, ... розподілу, обміну і споживання, які, у свою чергу, залежать від рівня розвитку продуктивних сил. Разом з тим у певній історичній системі виробничих відносин люди займають різне становище, що зумовлює характер їхньої діяльності, їхні потреби та інтереси.

       Економічний інтерес — це користь,  вигода, яка досягається в процесі  реалізації економічних відносин. Причому вона є такою, що  забезпечує самостійність, саморозвиток  суб'єкта, тобто створення умов, необхідних  для його відтворення на рівні  прогресивних соціально-економічних  досягнень. Якщо економічні відносини  не реалізують економічних інтересів,  суб'єкти намагаються досягти  своєї вигоди поза діючими  економічними відносинами (порушують  закони, розвивають тіньову економіку,  займаються спекуляцією).

       Економічні інтереси можна класифікувати  і за іншими критеріями. За  ознакою важливості розрізняють  інтереси головні та другорядні, за часовою ознакою — поточні  та перспективні, за об'єктом інтересів  — майнові, фінансові, інтелектуальні, інтереси режиму праці та вільного  часу, комфорту, умов праці й життя;  за ступенем усвідомлення —  дійсні та помилкові.

       Отже, для економічного життя  суспільства характерна наявність  різноманітних взаємопов'язаних  і взаємодіючих інтересів, які  утворюють єдину систему. Проте  система економічних інтересів  суспільства завжди суперечлива.  Інтереси конкретних індивідів  (підприємця і найманого робітника,  продавця і покупця), підприємств  (того, що виробляє продукцію,  і того, що купує її), підприємства  і держави (підприємство зацікавлене  в тому, щоб платити менший  податок) не завжди збігаються.

       Суперечності інтересів мають  як суб'єктивну, так і об'єктивну  основу. Перша пов'язана з проявами  суб'єктивізму і волюнтаризму. Друга  заснована на відмінностях в  економічному становищі різних  суб'єктів.

       У кожному економічному відношенні  — між підприємцями і виробниками,  між виробниками і споживачами,  державою і недержавним сектором  економіки (бізнесом), партнерами, у  відносинах між індивідами —  мають місце елементи боротьби і співробітництва. Взаємодія інтересів виступає рушійною пружиною соціально-економічного розвитку. Економічні інтереси мають такі особливості: а) вони є об'єктивними, оскільки об'єктивні самі економічні відносини; б) вони є матеріальними.

       Економічні інтереси можна класифікувати  насамперед за суб'єктами реалізації  їх як державні, групові та  особисті. В структурі інтересів  виділяють виробничі (пов'язані  з організацією виробництва) і  невиробничі (пов'язані з задоволенням  особистих потреб виробника та  його потреб як члена суспільства).

       Державний інтерес має такі  складові свого прояву:

       а) суспільно-економічні інтереси  — частина інтересів держави  та інших суб'єктів господарювання  збігається (оподаткування в розумних  межах, виділення державних інвестицій  та субвенцій, тарифне стимулювання  експорту та ін.);

       б) інтереси державної бюрократії  — інтереси саморозвитку державної  системи, що є корпоративним  придатком до інтересів держави;

       в) інтереси самоконтролю та  оптимізації громадянського суспільства  — держава не може бути виразником  інтересів одного класу чи  прошарку, в демократичному суспільстві  вона частіше виступає як інститут  консенсусу.

       Груповий інтерес — це сума  однорідних інституйованих приватних  інтересів, носіями яких можуть  бути споживачі, акціонери, фондова  біржа тощо. Форми прояву групового  інтересу різноманітні: корпоративний  інтерес бюрократії, підприємств,  асоціацій суб'єктів господарської  діяльності, трудових колективів. При  цьому інтерес трудового колективу  залежить від форми власності:  на державних, акціонерних і  приватних підприємствах він  має різний зміст. В умовах  ринкових відносин груповий інтерес  може бути представленим і  через тіньову економіку у  вигляді мафіозно-кримінальних структур.

       Особистий інтерес охоплює потреби,  що пов'язані з реалізацією  приватної власності, прав володіння  та користування, управління, отримання  доходів.

     3. Інтереси і потреби: діалектика взаємозв'язку. 

       3.1 Єдність і суперечності в системі потреб та інтересів суспільства.

       У реальному житті єдності  інтересів досягають через реалізацію  кожного з них в процесі  їхньої взаємодії та взаємореалізації. Особистий інтерес найманого  працівника не можна реалізувати,  якщо не буде реалізовано інтерес  підприємства, на якому він працює. Отже, ... мають бути реалізовані інтереси підприємця, споживачів продукції, суспільства в цілому. Незважаючи на те що кожний вид економічних інтересів є персоніфікованим, відокремленим, грунтується на певній потребі, він органічно пов'язаний з колективним і суспільним інтересом. Це створює підґрунтя для єдності визначальних (головних) інтересів і знаходить відбиття у меті виробництва.