Економічні ресурси туристичного підприємства

2

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ

КИЇВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Кафедра економіки підприємства та економічної теорії

Курсова робота на тему:

ЕКОНОМІЧНІ РЕСУРСИ ТУРИСТИЧНОГО ПІДПРИЄМСТВА

Виконала:

студентка групи ТР-08

факультету торгівлі, готельно-ресторанного

та туристичного бізнесу              _________К. І. Знаковська

Керівник:

канд. екон. наук, доцен                                                                      _________ О.В. Благоразумова

ХАРКІВ – 2011

РЕФЕРАТ

Тема: «ЕКОНОМІЧНІ РЕСУРСИ ТУРИСТИЧНОГО ПІДПРИЄМСТВА»

Курсова робота: 37 с., 4 рис., 2 табл., 15 джерел.

Об’єкт дослідження – економічні ресурси туристичного підприємства.

Предмет дослідження – види, сутність та особливості економічних ресурсів туристичного підприємства.

Мета роботи – вивчення основних елементів економічних ресурсів туристичного підприємства – грошові кошти, матеріальні активи, нематеріальні активи і трудові ресурси.

Методи дослідження – економіко-статистичні, економіко-математичні, системний підхід, порівняльний метод, метод опису, методи загальної логіки (аналіз, синтез, узагальнення, аналогія й моделювання).

Обґрунтовані теоретичні підходи до вивчення економічної категорії « економічні ресурси», зокрема підприємств туризму, наведена типологія ресурсів як економічного показника діяльності підприємств туризму, здійснено аналіз ефективності господарської діяльності підприємства у сфері туризму, запропонована бізнес-ідея і надані рекомендації щодо підвищення його дохідності і прибутковості.

ЕКОНОМІЧНІ РЕСУРСИ, ПЕРСОНАЛ, КАПІТАЛ, ВИРОБНИЧІ ФОНДИ, АМОРТИЗАЦІЯ ОСНОВНИХ ФОНДІВ, АМОРТИЗАЦІЯ, ТУРИЗМ, ОПОДАТКУВАННЯ ПРИБУТКУ, ЧИСТИЙ ПРИБУТОК.

ЗМІСТ

Вступ

Роздiл І Економічні ресурси підприємств туризму

1.1 Система ресурсного забезпечення туристичного бізнесу

1.2. Ресурси туристичного підприємства

1.3. Оцінка ефективності управління економічними ресурсами туристичного підприємства

Розділ ІІ Аналіз ефективності господарської діяльності туристичної фірми

2.1. Методика розрахунку чистого прибутку

2.2. Розрахунок прибутку

Розділ ІІІ Шляхи покращення процесу формування ціни у сфері туризму

3.1. Розробка бізнес-ідеї й пропозицій щодо підвищення прибутковості туристичної фірми

3.2. Визначення прибутку на базі прогнозної моделі розвитку туристичної фірми

Висновок

Список використаних джерел

ВСТУП

Для здійснення своєї діяльності підприємство повинне мати певним набором економічних ресурсів (або факторів виробництва) - елементів, що використовуються для виробництва економічних благ. Зазвичай в економічній літературі все, що підприємство має і використовує у виробничій діяльності, називається майном підприємства.

Склад застосовуваних підприємством економічних ресурсів різний. Особливе значення для успіху виробничої діяльності має наявність певного запасу ресурсів тривалого користування, або капіталу.

У сучасній економічній літературі нерідко розрізняються дві основні форми капіталу: фізичний (матеріально-речовий) капітал (машини, будівлі, споруди, сировина і т.п.) і людський капітал (загальні та спеціальні знання, трудові навички, виробничий досвід), що відображає все зростаючу роль людського чинника у розвитку сучасного виробництва, особливе значення інвестицій (капітальних вкладень) в освіту, професійну підготовку і т.п. У більш строгому сенсі людський капітал є особливим різновидом трудових ресурсів, якими володіє підприємство.

Окрім рекреаційних ресурсів та туристичної інфраструктури, найбільш важливими елементами ресурсного забезпечення і головним фактором розвитку туризму є персонал, капітал і виробничі фонди, оборотні кошти, нематеріальні та інвестиційні ресурси.

РОЗДIЛ І ЕКОНОМІЧНІ РЕСУРСИ ПІДПРИЄМСТВ ТУРИЗМУ

Туризм - тимчасовий виїзд особи з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування [1].

просування туристичного продукту - комплекс заходів, спрямованих на створення та підготовку до реалізації туристичного продукту чи туристичних послуг (організація рекламно-ознайомлювальних подорожей, участь у спеціалізованих виставках, ярмарках, видання каталогів, буклетів тощо) [1].

1.1 Система ресурсного забезпечення туристичного бізнесу

Система ресурсного забезпечення туристичного бізнесу (рис. 1.1.) спрямована на одержання економічних результатів [2].

Рис. 1.1. Система ресурсного забезпечення формування та реалізації туристичного продукту

Позитивним результатом підприємницької діяльності в туристичному бізнесі є прибуток, який означає можливості збільшення коштів для авансування розвитку туристичної діяльності. Таке збільшення можливе після реалізації турпродукту споживачам. Логічний ланцюжок підприємницьких процесів у туристичному бізнесі має такий вигляд:

Рис.1.2. Ланцюжок підприємницьких процесів у туристичному бізнесі

Кінцевим результатом використання ресурсів у туристичному бізнесі є приріст авансованих в ресурси грошових коштів, який визначається сумою отриманого прибутку після реалізації туристичного продукту та окремих послуг, необхідних для задоволення потреб туристів під час подорожування.

Відносини між суб'єктом туристичної діяльності (підприємцем) і споживачем туристичного продукту представлені на рис. 1.3 [2].

Рис. 1.3. Взаємовідносини підприємця і туриста

На рисунку показано, що підприємець може діяти як у відповідь на ініціативу туриста, так і за власною ініціативою, пропонуючи йому новий турпродукт або нову послугу, випереджаючи його попит. Оскільки туроператори, як правило, формують пакети туристичних послуг відповідно до попиту туристів на певні маршрути подорожей, то вони мають ринкові відносини з виробниками послуг, що входять до цих пакетів.

Туроператор комплектує туристичний продукт, використовуючи комплекс конкретних туристичних послуг, необхідних для задоволення потреб туриста під час його подорожі. Цей комплекс включає послуги розміщення, харчування, транспортування, інформаційно-рекламного обслуговування, а також послуги установ культури, рекреації, відпочинку, спорту, побуту, розваг і т.п. [2]

Туристичний бізнес охоплює могутню індустрію, центральною ланкою якої виступають туристичні підприємства - організатори туризму. Використовуючи туристичні послуги своїх постачальників, вони формують і реалізують турпродукт. Постачальники туристичних послуг, будучи самостійними суб'єктами підприємництва, обслуговують туристів за замовленням туроператорів і тому відносяться до індустрії обслуговування туризму, яка являє собою ресурси туристичного бізнесу.

Отже, туристичний бізнес використовує ресурси у вигляді туристичних послуг, готових до споживання туристами в місцях їхнього виробництва та надання, тобто в туристичних дестинаціях.

1.2. Ресурси туристичного підприємства

Окрім рекреаційних ресурсів та туристичної інфраструктури, найбільш важливими елементами ресурсного забезпечення і головним фактором розвитку туризму є персонал, капітал і виробничі фонди, оборотні кошти, нематеріальні та інвестиційні ресурси.

Персонал підприємства формується та змінюється під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників. До внутрішніх належать: технологія й організація виробництва туристичного продукту, характер послуг тощо. До зовнішніх - демографічні процеси, юридичні та моральні норми суспільства, характер ринку праці тощо. Характеристика зовнішніх факторів свідчить про кількісні та якісні параметри трудових ресурсів. [3]

Слід розрізняти трудові ресурси реальні (працівники, зайняті в туристичній індустрії) та потенційні (ті, що колись можуть бути залучені до роботи в туристичній сфері).

Персонал підприємства - це сукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають досвід практичної роботи.

Трудові ресурси - це частина працездатного населення, що за своїми віковими, фізичними, освітніми даними відповідає діяльності туристичної сфери.

Згідно з характером функцій, що виконуються, персонал підприємства поділяється на чотири категорії: керівники, спеціалісти, службовці, робітники.

Керівники - це працівники, що займають керівні посади в підприємстві та структурних підрозділах. До них належать директори, менеджери, завідувачі, головний бухгалтер, а також їхні заступники. [3]

Спеціалістами вважаються працівники, що виконують спеціальні туристичні, інженерно-технічні, економічні та інші роботи: екскурсоводи, інженери, економісти, бухгалтери, юристи, адміністратори та ін.

До службовців належать працівники, що здійснюють підготовку та оформлення документації, облік та контроль, господарське обслуговування тощо (зокрема - це секретарі, друкарки, діловоди, агенти, стенографісти, архіваріуси).

Робітники - персонал, безпосередньо причетний до створення та надання послуг, а також зайнятий ремонтом, переміщенням вантажів, перевезенням пасажирів тощо. Це робітники ресторанів, готелів, транспортних засобів, закладів відпочинку, охоронці, прибиральниці, кур'єри та ін.

Персонал туристичного підприємства можна класифікувати за професіями та спеціальностями, рівнем кваліфікації працівників тощо. Кожна галузь, в тому числі й туристична, має лише їй властиві професії та спеціальності, наприклад, екскурсоводи, перекладачі, гіди та ін. Водночас у сфері туризму близько половини персоналу працює за загальними професіями та спеціальностями. Це бухгалтери, економісти, механіки, водії тощо.

Рівень кваліфікації керівників, спеціалістів та службовців характеризується рівнем освіти, досвідом роботи на певній посаді. Вирізняють спеціалістів найвищої кваліфікації (працівники, що мають наукові ступені та звання), спеціалістів вищої кваліфікації (працівники з вищою спеціальною освітою та значним практичним досвідом), спеціалістів середньої кваліфікації (працівники із середньою спеціальною освітою та певним практичним досвідом), спеціалістів-практиків (працівники, що займають відповідні посади, але не мають спеціальної освіти).

Ці класифікаційні ознаки персоналу підприємства поряд з іншими (стать, вік, стаж) служать основою для розрахунків різних видів структур.

Для ефективного управління підприємством важлива не проста констатація чисельності окремих категорій працівників, а вивчення співвідношення між ними. І якщо в структурі промислового підприємства 18 % складають керівники, спеціалісти та службовці, а 82 % - робітники, то в структурі туристичного підприємства -60 % - це керівники, спеціалісти, службовці, а 40 % - робітники. [3]

Все це дає змогу не тільки виявити вплив фактора персоналу на кінцеві результати діяльності підприємства, а й встановити найсуттєвіші структурні зміни, їхні рушійні сили, тенденції і на цій підставі формувати реальну стратегію щодо розвитку трудових ресурсів.

З огляду на те, що робота туристичних підприємств - сезонна і багато фірм поза основною діяльністю виконують функції, які не відповідають головному їхньому призначенню, усіх працівників поділяють на дві групи: персонал основної діяльності та персонал неосновної діяльності.

Жодне новостворене підприємство не зможе успішно функціонувати без наявності капіталу і виробничих фондів.

Основний капітал - частина постійного капіталу, яка складається з вартості засобів праці (будівлі, споруди, машини, устаткування) та обертається протягом багатьох періодів виробництва.

Оборотний капітал - це та частина постійного капіталу, яка витрачається на придбання на ринку предметів праці (сировина, матеріали, складові туристичного продукту тощо).

Капітал, у буквальному розумінні, означає ту суму коштів, яка необхідна для започаткування та здійснення діяльності підприємства. Це буде авансований капітал (грошова сума), який вкладається власником у певне підприємство з метою одержання прибутку. Він витрачається на придбання засобів виробництва і наймання робочої сили і, відповідно, називається постійним і змінним капіталом.

У свою чергу, постійний капітал поділяється на основний та оборотний.

Вони переносять свою вартість на послуги та готовий туристичний продукт частинами і відшкодовуються підприємству в міру реалізації послуг чи туристичного продукту.

Важливе значення при створенні і успішній діяльності туристичного підприємства відіграють нематеріальні ресурси - це уміння працювати, нові унікальні знання у будь-якій формі, винаходи, фірмові знаки та найменування, комп'ютерні програми, бази даних, раціоналізаторські пропозиції, тобто інтелектуальна власність, яка сприяє монопольності у наданні певних послуг або забезпечує зменшення витрат на виробництво туристичного продукту чи послуг у порівнянні з іншими виробниками.

Надання послуг, формування або виробництво туристичного продукту здійснюється в процесі взаємодії праці людини та певних засобів виробництва, які за своїм матеріально-речовим складом становлять виробничі фонди підприємства.

Їх поділяють на основні та оборотні.

Основні фонди - це засоби праці, які мають вартість і функціонують у виробництві тривалий час у своїй незмінній споживчій формі, а їхня вартість переноситься конкретною працею на вартість послуг чи продукції, що виробляється, частинами в міру спрацювання.

Оборотні фонди - частина виробничих фондів у вигляді сукупності предметів праці, елементи яких повністю споживаються в кожному виробничому циклі, змінюють або повністю втрачають натуральну форму і переносять всю свою вартість на вартість послуг або продукції.

Оцінка основних фондів підприємства є грошовим вираженням їхньої вартості. Вона необхідна для правильного визначення загального обсягу основних фондів, їхньої динаміки і структури, розрахунку економічних показників господарської діяльності підприємства за певний період.

Основні фонди оцінюються: залежно від моменту проведення оцінки - за первісною (початковою) вартістю або відновленою вартістю; залежно від стану основних фондів - за повною або залишковою вартістю.

Первісна вартість основних фондів - фактична їхня вартість на момент введення їх у дію чи придбання.

Відновлена вартість основних фондів - це первісна вартість, переоцінена за сучасними цінами.

Повна (первісна і відновлена) вартість основних фондів - це вартість у новому, не зношеному стані. Саме за цією вартістю основні фонди рахуються на балансі підприємства протягом усього періоду їхнього функціонування.

Залишкова вартість основних фондів характеризує реальну їхню вартість, ще не перенесену на вартість наданих послуг або виробленої продукції. Вона є розрахунковою величиною і визначається як різниця між повною вартістю та накопиченою на момент обчислення сумою спрацювання основних фондів. Залишкова вартість основних фондів на час їхнього вибуття в результаті спрацювання має назву ліквідаційної вартості.

Для встановлення норм амортизаційних відрахувань і розрахунків щорічних амортизаційних сум застосовують укрупнену класифікацію основних фондів, виокремлюючи три групи:

перша - будівлі, споруди, їхні структурні компоненти і передавальні пристрої;

друга - автомобільний транспорт, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, офісне обладнання, телефони, комп'ютери, інші машини для оброблення інформації.

третя - основні фонди, не включені до першої і другої груп.

Амортизація основних фондів – це процес перенесення авансованої раніше вартості всіх видів засобів праці на вартість продукції чи послуг з метою її повного відшкодування [3].

Амортизаційні відрахування обчислюють за певними нормами, які характеризують щорічний розмір відрахувань у відсотках до балансової вартості основних фондів. Згідно з чинним законодавством України, щорічні норми амортизаційних відрахувань становлять:

перша група основних фондів - 5%;

друга група основних фондів - 25%;

третя група основних фондів - 15%.

Розрахунок норм амортизаційних відрахувань на повне відновлення (реновацію) основних фондів здійснюють централізовано за формулою

Нав = (Ф-Л) / Ан*Ф *100

де Ф - балансова (первісна чи відновна) вартість основне фондів; Л - ліквідаційна вартість основних фондів; Ан - амортизаційний період (нормативний строк функціонування) основних фондів.

Для здійснення правильної амортизаційної політики важливе знання можливих методів амортизації основних фондів. У практиці господарювання можуть застосовуватися методи рівномірної (лінійної), подвійно-залишкової і прискореної амортизації.

Метод рівномірної (лінійної) амортизації передбачає перенесення балансової вартості основних фондів на собівартість послуг та продукції, що виробляється, протягом амортизаційного періоду (нормативного строку служби) засобів праці за однаковими нормами амортизаційних відрахувань.

Метод подвійно-залишкової амортизації передбачає подвоєння норм, обчислених за методом рівномірної амортизації, але по відношенню не до балансової вартості, а до залишкової вартості основних фондів.

Метод прискореної амортизації основних фондів застосовується самостійно підприємствами щодо тих основних фондів, які придбані після 1997 року, тобто після набуття чинності Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

При цьому мають використовуватись такі норми прискореної амортизації відповідно до року експлуатації засобів праці: перший -15 %; другий - 30 %; третій - 20 %; четвертий -15%; п'ятий -10%; шостий і сьомий - 5%.

При виробництві туристичного продукту, наданні послуг грошові кошти туристичного підприємства (оборотні кошти) здійснюють певний кругообіг. На першій стадії кругообігу вони витрачаються на придбання окремих послуг, з яких формується туристичний продукт, або на придбання сировини та інших матеріальних ресурсів, необхідних для виробництва продукції чи надання послуг, тобто переходять з грошової форми в матеріально-товарну. На другій, виробничій, стадії формується туристичний продукт або послуга, в процес виробництва яких включаються працівники туристичного підприємства, що одержують за виконану роботу заробітну плату. На останній стадії кругообігу туристичний продукт або туристичні послуги продаються і підприємство отримує виручку (грошові кошти), яка не лише повністю відшкодовує раніше авансовані витрати, а й дає певний прибуток.

«Оборотні кошти - це сукупність грошових коштів підприємства, необхідних для формування й забезпечення кругообігу виробничих оборотних фондів та фондів обігу» [15]. До виробничих оборотних фондів відносять виробничі запаси, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів, напівфабрикати власного виготовлення.

До фондів обігу належить залишки готової продукції, відвантажена продукція, грошові кошти на розрахунковому рахунку, дебіторська заборгованість.

Раціональне та економне використання оборотних коштів суб'єктів господарювання у сфері туризму має велике економічне значення. Для оцінки ефективності використання оборотних коштів туристичних підприємств застосовують певні показники, а для підвищення ефективності - відповідні конкретні заходи. Основні показники - це коефіцієнт оборотності, коефіцієнт завантаження, тривалість одного обороту, рентабельність.

Способи підвищення ефективності використання оборотних коштів включають прискорення реалізації продукції та послуг, поліпшення матеріально-технічного забезпечення, скорочення тривалості формування або виробництва туристичного продукту чи послуг, оптимізацію запасів ресурсів тощо.

Нематеріальні ресурси - це складова частина потенціалу підприємства, здатна забезпечувати економічну користь протягом відносно тривалого періоду.

Реалізація права власності на нематеріальні ресурси можлива або через їхнє використання самим власником, або надання з його дозволу такого права іншій заінтересованій стороні. Така передача права використання здійснюється у формі ліцензійної угоди.

Як показують дослідження групи фірм і організацій, зайнятих у сфері туризму, приблизно половину обсягу фінансових коштів становлять інвестиції.

Інвестиції - це довгострокові вкладення капіталу в туристичну (підприємницьку) діяльність з метою отримання прибутку.

Той, хто має капітал і вкладає його у комерційну діяльність, називається інвестором, а сам процес вкладання капіталу -інвестуванням.

Інвестиційні ресурси є однією з основних складових ресурсного забезпечення діяльності туристичних підприємств.

Залежно від того, де вкладається капітал, виділяють внутрішні (вітчизняні) й зовнішні (іноземні) інвестиції. У свою чергу, внутрішні інвестиції поділяються на фінансові та реальні, а зовнішні - на прямі й портфельні.

Фінансові інвестиції означають використання наявного капіталу для придбання акцій, облігацій та інших цінних паперів, що їх випускають підприємства або держава.

Реальні інвестиції - це вкладення капіталу з метою оновлення існуючих і створення нових виробництв і як наслідок - одержання набагато більшого прибутку. Такі реальні інвестиції ще називають виробничими, хоча в практиці господарювання за ними закріпилась назва — капітальні вкладення.

Зовнішні прямі інвестиції - це вкладення капіталу за кордоном, що за величиною становить не менше 10 % вартості конкретного проекту.

Портфельні інвестиції - це вкладення капіталу за кордоном, що за величиною становить менше 10 % вартості проекту.

Розвиток туризму в Україні, ефективна діяльність туристичних підприємств значною мірою залежать від загальнодержавного інвестиційного потенціалу, який формується за рахунок різних фінансових джерел, у тому числі й іноземних інвестицій.

Іноземне інвестування може здійснюватися в різних формах залежно від типу інвестора, його мети та ступеня ризику, на який він готовий. Основними видами прямих іноземних інвестицій є вкладання коштів у:

      створення спільних підприємств;

      започаткування діяльності дочірніх підприємств (філій);

      укладання ліцензійних угод із вітчизняними фірмами;

      придбання неконтрольних пакетів акцій або частки в статутному фонді;

      придбання контрольного пакету акцій або контрольної частки в статутному фонді.

Цілеспрямовані та вміло використані іноземні інвестиції, в основному, є високоефективними як для іноземного інвестора, так і для підприємства - одержувача інвестицій. За умови політичної стабільності та сприятливого економічно-інвестиційного клімату іноземний інвестор завжди матиме прибуток від вкладення власного капіталу. Ефективність іноземних інвестицій визначається передовсім через розмір дивідендів або дохідність (прибуток на одиницю) від вкладених фінансових коштів і через термін окупності (повернення) останніх. В Україні і, зокрема, в туристичній галузі, названі показники реально мають досить високі значення і цим самим підтверджують ефективність іноземних інвестицій.

1.3. Оцінка ефективності управління економічними ресурсами туристичного підприємства

Проблема визначення оцінки ефективності управління економічними ресурсами є складною і такою, що важко формалізується. Адже кожне підприємство – це складна система, яку важко спростити, не втративши при цьому її суттєвих характеристик. Визначення оцінки управління економічними ресурсами дозволяє: визначити у вартісному вираженні загальну величину потенціалу, який зосереджений на окремому підприємстві; встановити вагу кожного елементу і структуру потенціалу; знайти ступінь використання потенціалу.

Багато вітчизняних вчених-економістів вивчають питання економічних ресурсів та їх оцінку. Серед них: Н.М. Гуляєва [5], Н.С. Краснокутська [6], В.Є. Лапін [7], В.В. Микитенко [8], Т.О. Мокроусова [9], С.В. Мотейко [10], С.В. Мочерний [11], І.М. Писаревський [12], В.М. Серединська [13], О.С. Федонін [14].

Аналіз показав, що публікації [5-14] з проблем визначення відносної цінності потенціалу мають дискусійний характер, інструментарій такої оцінки залежить від авторських концепцій, констатує поточні факти без урахування розвитку потенціалу та оцінки окремих його елементів.

Дослідження становища економічних ресурсів підприємства здійснюється за допомогою різноманітних методів, які дозволяють розглянути господарські процеси в динаміці. Кожний метод характеризується своїми показниками, взаємозв’язками між ними.

Важливим положенням управління економічними ресурсами туристичного підприємства є оцінка ефективності того чи іншого виду ресурсу, де корисний результат діяльності підприємства порівнюється з витратами на отримання цього корисного результату. Корисний результат розглядається як ефект, який може бути економічним, у вигляді прибутку підприємства, та соціальним, у вигляді забезпечення кращого життя для людини.

Загальна економічна ефективність ресурсного потенціалу підприємства визначається відношенням загального результату діяльності підприємства до витрат, які були задіяні для отримання цього результату:

Кінцева результативність усіх господарських заходів, явищ та процесів, що відбуваються на підприємствах, повинні оцінюватись з позиції критеріїв і показників економічної ефективності. Вибір критеріїв оцінювання ефективності управління економічними ресурсами необхідно вести, використовуючи економічні критерії і показники, що повинні розкрити його ефективність та внесок у розвиток підприємства. Оскільки основною метою управління економічними ресурсами туристичного підприємства є зміцнення своїх конкурентних позицій, і, як наслідок, нарощення прибутку для забезпечення подальшого рості, то логічним є в якості критерію доцільності оцінювання ефективності визначити прибуток.