Економічні системи та їх моделі

                                                   ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………………  3

РОЗДІЛ 1. ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА: СУТЬ, СТРУКТУРА,

КЛАСИФІКАЦІЯ ……………………………………………………………………..5

1.1. Сутність та структура економічної  системи…………………………………...5

1.2. Класифікація економічних систем……………………………………………...9

РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КОМАНДНО –

АДМІНІСТРАТИВНОЇ, РИНКОВОЇ І ЗМІШАНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ 

СИСТЕМИ……………………………………………………………………………15

2.1. Командно-адміністративна економічна  система…………………………….15

2.2. Ринкова економічна система…………………………………………………..17

2.3. Змішана економічна система………………………………………………….21

РОЗДІЛ 3. НАЦІОНАЛЬНІ МОДЕЛІ ЕКОНОМІЧНИХ  СИСТЕМ В 

СУЧАСНИХ УМОВАХ……………………………………………………………..25

3.1. Національні моделі змішаної  економічної системи………………………...25

3.2.Економічна система в Україні…………………………………………………33

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………….35

ПЕРЕЛІК ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………………..38

ДОДАТКИ……………………………………………………………………………

ВСТУП

Актуальність теми даної роботи полягає в тому, що людство упродовж своєї історії використовує різні системи господарювання. Деякі з них передбачають використання грошей, а в інших гроші не потрібні. Одні системи господарювання забезпечують добробут людей, а в інших більшість населення перебуває на межі фізіологічного виживання.

Методами дослідження  при з'ясуванні предмета економічної теорії, сутності і основних елементів економічної системи постають складні та багатопланові проблеми: як дослідити економічні закони (як найглибшу сутність таких систем) і категорії, розкрити процес еволюції економічних систем, з'ясувати кожну з підсистем на прикладі будь-якої країни в сучасних умовах, передбачити тенденції її розвитку. Відповідь на ці та інші запитання узагальнено дає діалектичний метод дослідження. Він розвивається і узгоджується відповідно до об'єктивних законів дійсності, тому пізнання складних економічних систем передбачає використання багатшого арсеналу засобів і прийомів дослідження, більшої кількості елементів діалектичного методу.

Метою роботи є з’ясування  суті економічної системи та її основних компонентів, а також ознаки товарного господарства. Це допоможе нам зрозуміти, чому, наприкінці ХХ ст.. значна кількість країн вибрала шлях до ринкової економіки.

Завданням роботи є:

- з’ясувати концепційні засади  вивчення економічних систем  суспільства;

- визначити поняття і структуру  економічних систем суспільства;

- розкрити зміст і основні  риси ринкової організації господарської  діяльності суспільства як основи  сучасних економічних систем;

- виявити об’єктивні критерії  типологізації економічних систем;

- простежити об’єктивні передумови  формування економічної системи  України;

Відомості про обсяг  і структуру курсової роботи. Робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, переліку літератури і додатків. Перший і третій розділи поділяється на два параграфи, а другий складається з трьох. Робота складається з 39 сторінок.

Поняття «економічна система» широко використовується в економічній науці,політології,  політиці.  Проте  в  його трактуванні відсутня єдність поглядів. Зумовлено це  тим,  що  поняття,  яке розглядається,   є   складним   системним   утворенням   з   багатоманітними характеристиками,  кожна  з  яких,  хоч   і   відображає   суттєві   сторони економічної  системи,  не  є  повною.  Саме  тому  в   науковій   літературі економічна  система  визначається  як  економіка,  спосіб  виробництва,  тип господарства,   сукупність   виробничих   відносин   (економічний    базис), сукупність видів господарської діяльності тощо.  Між  цими  поняттями  часто ставлять знак рівності, розглядають їх як синонімічні.

Поняття  «економічна   система»   можна   доповнити суб'єктивним фактором у зв'язку з тим, що, по-перше, економічна  система  не існує без людей, по-друге, до складу  продуктивних  сил  входять  не  тільки люди, а й продукти їхньої інтелектуальної  діяльності  (наука,  технологія), менталітет, що  відрізняє  один  народ  від  іншого.  Невід'ємною  складовою економічної системи є природне середовище, що перетворюється людьми.

 Економічна  система  суспільства   формується   на основі суспільного  виробництва   і  спрямована  на  його  розвиток,  якісне удосконалення, що є базою для реалізації багатоманітних потреб та  інтересів суб'єктів виробничої діяльності всіх членів суспільства. На  основі   суспільного   виробництва   формуються економічні відносини між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну  та споживання створених матеріальних і нематеріальних цінностей.

Таким  чином,  економічна  система  – це  надзвичайно складне  утворення,  яке  включає  в  себе  продуктивні  сили  і   виробничі відносини, тобто спосіб виробництва на даному етапі  розвитку.  Одночасно  в економічну систему входять економічна роль держави  та  її  політико-правові форми.

РОЗДІЛ І. ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА: СУТЬ, СТРУКТУРА,

         КЛАСИФІКАЦІЯ 

1. Сутність та структура економічної системи 

Економічна система будь-якого  суспільства, того або іншого способу  виробництва є органічною складовою  соціальної системи. Соціальна система як упорядкована цілісність охоплює соціальні спільноти й окремих індивідів, об'єднаних специфічними та різноманітними взаємовідносинами, а також зв'язками. Основою соціальної системи, тобто кожного суспільства, є економічна система. Причина найважливішої ролі економічної системи у житті суспільства полягає в тому, що економіка — це основа існування країни. Від стану економіки, ступеня її розвиненості залежить місце кожної держави у світовій спільноті, рівень обороноздатності, добробут народу.

Сутність економічної системи  визначається і разом з тим  залежить від конкретної історичної сукупності економічних відносин, яка  відповідає певному рівню розвитку продуктивних сил і розвивається на основі дії об'єктивних економічних  законів і суб'єктивних чинників. Інакше кажучи, економічна система — це обшир дії виробничих відносин і продуктивних сил, а їх взаємодія характеризує сукупність видів та організаційних форм господарювання.

Структурні елементи економічної  системи:

• виробничі відносини;

• продуктивні сили суспільства;

• механізм господарювання.

Принципи будови економічної системи, як і джерела її руху, є прямим наслідком сутності, змісту економічної  системи. Можна виокремити такі три  принципи її будови:

• ієрархічність;

• рухомість;

• суперечливість.

Розглядаючи ієрархічну будову економічної  системи, серед її елементів виокремлюють найважливіші, з одного боку, і менш важливі — з іншого. Цілком зрозуміло, що найважливіший елемент економічної  системи — виробничі відносини. Визначальна роль виробничих відносин в ієрархії економічної системи пояснюється тим, що стрижень цих відносин — відносини пануючої власності на засоби виробництва зумовлюють лад кожного суспільства; все інше — наслідки пануючої у певній країні форми власності (капіталістичної, феодальної або рабовласницької). Саме відносини власності зумовлюють соціально-економічну природу способу виробництва, його загальні та специфічні економічні закони, характер зв'язків між усіма суб'єктами економічної системи — індивідами, колективами, організаціями і підприємствами; такі зв'язки є різними інформаційними потоками.

Саме завдяки принципу ієрархічності  економічна система суспільства  має органічний і цілісний характер, усі її елементи розміщуються згори  донизу залежно від їх значущості, ролі, яку вони відіграють в економічних процесах. Без цього цілісна сукупність елементів економічної системи була б неможливою, це був би хаотичний рух елементів. Принцип ієрархічності передбачає субординацію, тобто підпорядкування менш важливих елементів економічної системи суспільства основним. Зрозуміло, що вертикальний тип субординації жорсткіший, ступінь підпорядкованості набагато глибший, ніж за горизонтальної залежності, коли відносини пом'якшуються, набуваючи характеру партнерства. Існуючий механізм субординації елементів економічної системи суспільства є визначальним, оскільки всі її елементи співіснують у глибокому, органічному взаємозв'язку та взаємодії, причому зворотний зв'язок, імпульси і сигнали знизу за важливістю можуть не поступатися тим, що надходять згори.

Другим принципом побудови економічної  системи суспільства є її рухомість. Річ у тому, що кожне суспільство  не є застиглим, воно постійно перебуває  у русі, процесі змін і перетворень. Адже сама економічна система змінюється, вдосконалюється, у суспільстві відбуваються різні політекономічні процеси, які примушують вдаватися до певних дій, іноді навіть асиметричних. Це стосується і найблагополучніших країн Західної Європи і Північної Америки, коли зміна ціни на нафту може призвести до руйнівних наслідків для всього господарського механізму, як це сталося у 70-х роках ХХ ст. Ще більшою мірою це стосується країн третього світу, які нещодавно звільнилися від колоніальної залежності від держав-метрополій. Годі й казати про Україну, де у 90-х роках відбулося два просто-таки геологічні злами — перехід від адміністративно-командної системи до ринкової, з одного боку, вихід з Радянського Союзу внаслідок його розпаду та здобуття незалежності — з іншого. Тож не дивно, що економічна система нашої країни зазнала відчутного потужного удару, що спричинив надзвичайно затяжну економічну кризу.

Третім принципом побудови економічної  системи є суперечливість. Криза  в нашій державі може слугувати  характерним прикладом тих складних проблем, які виникли у народному  господарстві України через карколомне підвищення цін на російські енергоносії, що спричинило руйнацію нашої економіки на початку 90-х років. Ми бачимо наявність абсолютно різних складових всередині економічної системи, і це не може не створювати, а відтак і поглиблювати ріжного ґатунку "нестиковки", розбіжності.

Найглибшою суперечністю економічної  системи суспільства є суперечність між продуктивними силами і виробничими  відносинами. Об'єктивний економічний  закон відповідності виробничих відносин рівню і характеру продуктивних сил втілюється повністю лише інколи. Упродовж тривалих періодів історії цей закон, за висловом К. Маркса, здійснюється через своє нездійснення. Тут суперечність між виробничими відносинами суспільства і його продуктивними силами оголена. Найглибша причина цієї суперечності полягає у сталості, консервативності виробничих відносин, змінити які означає по суті змінити спосіб виробництва, наприклад, феодалізм на капіталізм, що є дуже складним процесом. Продуктивні ж сили зазнають безперервних імпульсів до розвитку, тому що саме виробництво, усі його галузі потребують систематичного оновлення засобів праці, зростання професійного, кваліфікаційного рівня виробників, невпинного науково-технічного прогресу.

Суперечність поміж виробничими  відносинами і продуктивними силами розв'язується за допомогою змін насамперед у царині власності — тут головне поле або гальмування соціально-економічного розвитку країни, або, навпаки, її потужного піднесення. Наприклад, після запровадження непу в СРСР у 20-х роках ХХ ст. завдяки дозволу продавати на ринках власну продукцію за вільними цінами і наймати робітників та встановленню фактично ринкових відносин за найкоротший термін країна ожила, почало швидко зростати виробництво, у тому числі предметів народного споживання, відтак значно поліпшився життєвий рівень народу, зміцнився рубль. І, навпаки, із запровадженням у 30-х роках колгоспно-кріпацького ладу країна на довгі десятиріччя занурилась у вир дефіцитів всього і вся. Під сучасну пору кардинальні зрушення у виробничих відносинах, насамперед відносинах власності, створюють усі можливості для економічного розквіту України.

Окрім найважливішої ділянки —  відносин власності, є (хоч і не такої  ваги) ділянка розподілу, де також  спорадично виникають проблеми і  суперечності, які потребують якнайшвидшого розв'язання, інакше спонукальні мотиви до кращої праці, підвищення її продуктивності, що недавно діяли безвідмовно, починають не спрацьовувати. Тому у разі виникнення потреби слід своєчасно змінювати форми і системи заробітної плати робітників, оплату праці інших трудівників. Так само й інші елементи економічної системи також потрібно систематично удосконалювати.

Коли відживає своє вся система  виробничих відносин, якщо навіть капітальним "ремонтом" уже нічого не можна  досягти, це свідчить про глибоку невиліковну кризу самої економічної системи суспільства, і цю систему доводиться замінити іншою. За цих умов кардинальних змін зазнають не лише відносини власності, розподілу, всі виробничі відносини. У таку добу вся надбудова — держава, право, політика — має бути замінена іншою, новою, себто такою, що відповідає новому базису. Без такої відповідності економічні процеси у суспільстві стримуються, гальмуються, створюється новий спектр суперечностей, що негативно позначається на всьому народногосподарському організмі. Наприклад, в Україні існує нагальна потреба перейти від прямого державного управління низкою виробничих галузей до опосередкованого, оскільки надмірне державне втручання призводить до збільшення кількості суперечностей у суспільстві, створює нові проблеми. Наразі в країні розпочато докорінну реформу управління, яке має відповідати істотним новаціям у народному господарстві. Глибока структурна перебудова народного господарства потребує адекватної корекції методів державного управління, яка здійснюється нормальним цивілізованим шляхом, без революційних сплесків, руйнування усього і вся.

2. Класифікація економічних систем

Класифікація економічних систем в економічній літературі здійснюється по-різному, вона залежить від різних критеріїв.

Так, типологія економічних систем може ґрунтуватися на загальній теорії систем і застосуванні відповідних  принципів господарських процесів (наприклад за Я. Корнаї). З позиції  цього підходу економічна система  розглядається як загальна система  функцій, тобто як сукупність функціональних зв’язків у економіці, що відображують у межах певного “організаційного механізму” діяльність з використання обмежених ресурсів з метою максимального задоволення матеріальних потреб людей. При цьому існування економічної системи можливе лише за наявності зв’язку між її базисними елементами, потоками і формами продуктообміну.

Можливий ще один підхід до системно-теоретичних  уявлень, згідно з яким виокремлюється поняття господарської організації  або господарського порядку відповідної економічної системи (наприклад за В. Ойкеном). Критеріями класифікації різних типів такого порядку є форми планування та управління, власності, ринку, ціноутворення, підприємництва, організації грошового обігу і фінансів тощо. Кожна із цих організаційних форм, що становлять у сукупності господарський порядок, може існувати в різних варіантах. Так, управління економічними процесами може бути централізованим і децентралізованим, ресурси можуть перебувати в будь-якій формі власності, а обмін товарів може здійснюватися на ринку вільної конкуренції чи на монополізованому ринку тощо. Конкретна в даній економічній системі сукупність організаційних форм закріплюється в законах і нормативних актах, державних адміністративних настановах. До них належать також норми, яким підпорядковується підприємницька діяльність. Загалом усе це в зарубіжній літературі дістало назву господарської конституції. Що ж до економічної системи, то вона тлумачиться як сукупність трьох складових:

1) відносин між господарюючими  суб’єктами, котрі забезпечують виробництво, розподіл, обмін і споживання товарів (послуг);

2) системи координації їх взаємодії;

3) системи мотивації і контролю.

 На підставі господарського порядку можна доповнювати і конкретизувати уявлення про елементи, що характерні для даної економічної системи.

Таким чином, об’єктивна різноманітність  якостей економічних систем та їх властивостей обумовлює наявність  багатокритеріального поділу в типології  систем. В узагальненому вигляді  критерії економічних систем можна  поділити на структуроутворюючі, соціально-економічні (змістовні), об’ємні і динамічні. За структуроутворюючими критеріями економічні системи класифікуються на основі структурних елементів, що становлять предмет політекономії. За соціально-економічними — на основі виділення ключових змістовних сторін економічної системи (наприклад, за способом поєднання виробництва та споживання, що визначає спосіб координації економічної діяльності; за способом поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва, що обумовлений типом власності; за роллю соціокультурного фактора; за ступенем індустріального та економічного розвитку). Класифікація за об’єктами і динамічними критеріями здійснюється за ступенем складності систем та їх мінливості (наприклад, однорідні чи різнорідні системи, динамічні системи).

Відповідно, економічні системи розподіляються за цими групами критеріїв на:

1) системи виробничих відносин, системи функціональних зв’язків, інституціональні системи; 

2) економічні системи за формами  господарювання, за формаційними ознаками, за цивілізаційними ознаками і за типом технологічного розвитку;

3) економічні системи “чисті” та “змішані”,статичні та такі, що історично розвиваються.

Слід звернути увагу на те, що в  реальності всі вказані критерії та класифікації накладаються одне на одне, взаємопереплітаються, хоча і відображають різні сторони економічних систем. І тільки розгляд усієї сукупності критеріїв та класифікацій може дозволити скласти цілісне, всеосяжне уявлення про економіку як систему.

У класифікації економічних систем слід виокремити три основні критерії:

• домінуюча форма власності;

• технологічний спосіб виробництва;

• спосіб управління і координації  економічної діяльності.

Уже йшлося про те, що власність  на засоби виробництва — це ядро виробничих відносин, які є найглибшою сутністю економічної системи суспільства. Власність розрізняють за типом, формою і видом, починаючи від загальнодержавної до індивідуальної.

Другим критерієм класифікації економічної системи є так  званий технологічний спосіб виробництва; йдеться не про феодалізм або капіталізм, а про рівень технічного розвитку певної країни. Змістом технологічного способу виробництва є поєднання засобів праці з матеріалами, технологіями, енергією, інформацією та організацією виробництва. Перехід від одного технологічного способу виробництва до іншого вирішальною мірою визначається змінами у характері засобів праці — верстатів, обладнання, приладів. Отже, спосіб виробництва і технологічний спосіб виробництва — різні політекономічні категорії. Спосіб виробництва — первіснообщинний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний — пов'язаний з ладом тієї або іншої країни, це певна гармонія між виробничими відносинами і продуктивними силами. Коли йдеться про технологічний спосіб виробництва, то розглядають лише другу частину цієї діади — продуктивні сили. Країна може мати високий технологічний рівень, розвинену економіку і водночас бути надзвичайно відсталою щодо суспільного розвитку, обтяженою феодальними пережитками, наприклад, Саудівська Аравія.

Третій критерій класифікації економічної системи суспільства — спосіб управління і координації економічної діяльності. Йдеться про управління народним господарством усієї країни, складними галузевими і територіальними виробничими комплексами областей і районів, а також промисловими, будівельними, сільськогосподарськими, транспортними підприємствами, організаціями, установами, закладами, зокрема науки, мистецтва, культури, освіти, побутовими і торговельними підприємствами тощо. Таке управління забезпечує єдність і взаємну відповідність елементів і ланок виробництва, узгодженість і безперебійність усіх видів виробничо-господарської діяльності з метою досягнення найкращих результатів для суспільства за найменших затрат матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, тобто досягнення високої економічної ефективності виробництва. Загальне керівництво народним господарством здійснює уряд, в Україні — Кабінет міністрів.

Оскільки економіка — складна  і багатовимірна система, то в  ній, залежно від кута зору, можна  виокремлювати різні суб'єкти економічних відносин.

Якщо розглядати економіку під  кутом зору руху товарів і доходів, то економічними суб'єктами є домашні господарства, підприємства-виробники, що постачають на ринок товари та послуги, держава, яка вилучає частину доходів домашніх господарств і витрачає кошти на придбання певних товарів і послуг.

Якщо розглядати економіку під  кутом зору купівлі-продажу, то суб'єктами економічних відносин є продавець, який пропонує продукцію, і покупець, який формує на неї попит.

Якщо розглядати економіку під кутом зору організації ринкових відносин, то їх суб'єктами є банки, страхові компанії, товарні та фондові біржі, підприємства роздрібної й оптової торгівлі.

Якщо розглядати економіку під  кутом зору відносин розподілу, то їх суб'єктами будуть одержувачі різних доходів: найманий працівник як власник зарплати, підприємець як власник прибутку, акціонер як власник дивіденду на акцію, міністерство фінансів (в Україні — Державна податкова адміністрація) як збирач державних податків.

Якщо розглядати економіку під кутом зору відносин власності, то їх суб'єктами є ті, хто володіють певними виробничими ресурсами. Власниками ресурсів можуть бути окремі особи, партнерські, акціонерні, приватні, державні і кооперативні підприємства, муніципальні і центральні органи державної влади.

Отже, що складнішим стає економічне життя суспільства, то більше буде різних дійових осіб (суб'єктів) економіки.

Саме суб'єкти економічної системи  безпосередньо здійснюють перетворювальний процес у суспільстві, оскільки кожен  з них має свої функції, обов'язки, права, відповідальність. Між економічними суб'єктами виникають певні відносини, утворюються зв'язки. Економічні суб'єкти у кожному суспільстві, у кожній країні виконують саме їм притаманні функції, не підміняючи одне одного, а всі разом утворюють багатобарвний економічний світ, де один залежить від іншого, де злагодженість дій корисна як окремому суб'єкту, так і народному господарству, економічній системі суспільства загалом.

Разом з тим за технологічним  способом виробництва, тобто за рівнем розвитку продуктивних сил, економічні системи поділяються на такі підсистеми:

• доіндустріальне суспільство;

• індустріальне суспільство;

• постіндустріальне суспільство.

В економічній системі доіндустріального  суспільства панує ручна праця, це доба мануфактури, що існувала у Західній Європі із середини XVI ст. і до останньої третини XVIII ст. Ця капіталістична кооперація ґрунтувалася на ремісницькій техніці і водночас на поділі праці. У результаті підпорядкування ремесла і сільської домашньої промисловості торговельному капіталу ремісники однієї або різних спеціальностей об'єднувалися в майстерні для виробництва певної продукції. Зазначений період передує великій машинній індустрії.

Згідно з теорією індустріального  суспільства, авторами якої були французький соціолог Р. Арон, американський соціолог У. Ростоу та американські економісти Дж. Гелбрейт і С. Кузнець, найсуттєвішими ознаками такого суспільства були машинна праця, використання всіма розвиненими країнами, незалежно від їх ладу, сучасних наукових відкриттів у виробництві, переміщення центру ваги із сільського господарства до промисловості, урбанізація тощо. У Радянському Союзі відкидали цю теорію, називаючи її буржуазно-апологетичною, оскільки для неї характерний технологічний підхід до економічних явищ, а відтак "ігнорування протилежного характеру виробничих відносин капіталізму і соціалізму за зовнішньої схожості галузевої структури народного господарства".

Серед економічних систем суспільства  за рівнем розвитку продуктивних сил  виокремлюють також постіндустріальне суспільство. Таке суспільство характеризується високим рівнем комп'ютеризації й автоматизованої праці. Комп'ютеризація докорінно змінює інформаційні функції, перетворює інформатику на елемент технологічного процесу, один з найважливіших факторів збільшення продуктивності праці. Комп'ютеризація широко застосовується у виробництві і невиробничій сфері, вносить радикальні зміни в діяльність з управління суспільними процесами.

РОЗДІЛ ІІ.  ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КОМАНДНО –

АДМІНІСТРАТИВНОЇ, РИНКОВОЇ І ЗМІШАНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ

СИСТЕМИ

2.1.    Командно-адміністративна економічна система

Командно-адміністративна економічна система - на основні питання економіки відповідає централізованим плануванням та директивними методами управління. Прикладом такої системи була економіка колишнього СРСР та інших соціалістичних країн. Нині офіційно цієї системи дотримуються Кубі і Північна Корея.

Основні ознаки:

Держава є монопольним власником  усіх ресурсів навіть стосовно праці (робоча сила тут не є товаром), оскільки можливості пересування громадян обмежуються паспортною пропискою і відсутність можливості альтернативного використання (крім держпідприємств) здібностей людей, і забезпечує виробників засобами виробництва за допомогою їх прямого розподілу. Виробники створюють продукт, що стає власністю держави. Держава частину створеного продукту (предмети споживання) держава поставляє на псевдо ринок ( псевдо ринок тому, що обсяг та структура даного ринку визначається не споживачем, а державою, ціни формуються під впливом держави, а не під впливом попиту й пропозиції). Держава відшкодовує робітникам їх премію, сплачуючи зарплату. А витрати на споживання привласнює як доходи від реалізації.

Негативною рисою є існування  чорного ринку. Він є результатом незадоволених потреб з одного боку, а з іншого боку - невикористаних ресурсів ( за причини неможливості їх раціонального використання.

Також держава бере на себе прийняття  основних управлінських та виробничих рішень, щодо розвитку економіки на всіх рівнях. Найчастіше це робилось навмання, як, наприклад, в колишньому СРСР. Вироблялося продукції більше, ніж потрібно. Це робилося лише задля збільшення показників. Часто траплялось так, що надлишок продукції йшов за безцінь на експорт.

Одною з головних ознак є директивні методи управління, які були обовязкові для виконання, що обмежувало економічну свободу. Наприклад, ціноутворення проводилось без урахування реальних тенденцій на ринку, що призводило за часту до надлишків та дефіцитів. Ресурси централізовано виділялися для реалізації державних програм.

Конкуренція відсутня, як і мотивація  до розширення виробництва, його покращення та впровадження нових технологій, тощо. Тому, не дивно, що наслідком є  монополізм та панування виробника  над споживачем.

Проте ця система має ряд переваг, які в свій час дали змогу вийти з економічної кризи. По-перше, оскільки держава є монополістом усіх видів ресурсів, тому вона в змозі швидко централізувати та нагромаджувати капітал і швидко його спрямовувати у пріоритетні галузі. По-друге, це можливість забезпечення повної зайнятості, яка, до речі, не завжди є ефективною. Тобто, це запобігання масовому безробіттю, убожінню, шляхом перерозподілу доходів, надання коштів на утримання безробітних. Або направляючи їх на колективні роботи ( до речі, так були збудовані більшість автобанів у Німеччині). Адміністративно-командна система є більш соціально спрямованою, тому забезпечується безкоштовна освіта, охорона здоров’я та вирішення цілої низки соціальних проблем.

2.2.    Ринкова економічна система

Ринок [рисунок 2.1]- складна економічна система суспільних взаємовідносин в сфері економічного відтворювання. Він зумовлений декількома принципами, які обумовлюють його суть і відрізняють від інших економічних систем. Ці принципи засновуються на свободі людини, її підприємницьких талантах і на справедливому ставленні до них держави. Дійсно, даних принципів мало - їх можна полічити на пальцях однієї руки, однак їх важливість для самого поняття ринкової економіки важко переоцінити. Причому ці основи, а саме: свобода індивіда і чесне змагання - дуже тісно пов'язані  з поняттям правової держави. Гарантії ж свободи і чесного змагання можуть бути дані лише в умовах цивільного суспільства і правової держави. Але і сама суть прав, придбаних людиною в умовах правової держави, є право свободи споживання: кожний громадянин має право влаштовувати своє життя так, як йому хочеться, в рамках його фінансових можливостей. Людині необхідно, щоб права на власність були непорушними, і в цьому захисті своїх прав основну роль грає він сам, а роль по захисту від незаконного посягання на власність громадянина з боку інших громадян бере на себе державу. Такий розклад сил втримує людину в рамках закону, оскільки в ідеалі держава стоїть на його стороні. Закон, який починають поважати, який би він не був, стає справедливим хоч би для того, хто його поважає. Але, захищаючи права громадян, держава не повинна перейти кордон як тоталітаризму так і хаосу. У першому випадку ініціатива громадян буде стримуватися або виявлятися в перекрученому вигляді, а у другому - держава і її закони можуть бути зметені насильством. Однак   "дистанція" між тоталітаризм і хаосом досить велика, і держава в будь-якому випадку повинна грати  "свою" роль. Роль ця полягає в ефективному регулюванні господарства. Під регулюванням потрібно розуміти вельми широкий спектр заходів, і чим ефективніше його використання, тим вище довір'я до держави.