Економічнйи цикл

Вступ

Розділ І. Теоретичні основи дослідження теорії економічних циклів
1.1 Суть економічного циклу
1.2 Причини циклічного розвитку економіки
1.3 Фази економічних циклів
1.4 Види циклів
1.5 Криза як один з факторів циклічного розвитку
1.6 Регулювання циклічного розвитку або антикризова політика держави

Розділ ІІ. Аналіз впливу економічних циклів на розвиток економіки
2.1 Значення економічних циклів для ринку в Україні
2.2 Антициклічні методи регулювання економіки та атникризова політика
 

Висновки
 

Список використаної літератури

Вступ

Економіка ніколи не перебуває у стані спокою. Тому важливою рисою економіки є її нестабільність. Процвітання змінюється крахом або панікою. Національний доход, зайнятість і виробництво падають. Ціни і прибуток знижується, а робітників викидають на вулицю (зростає безробіття). Врешті-решт досягається критична точка і починається пожвавлення. Відновлення може бути повільним або швидким. Воно може бути неповним і ,навпаки, настільки сильним, що призведе до нового буму. Нова смуга процвітання може означати тривалий, стійкий рівень пожвавленого попиту, велику кількість вільних робочих місць, підвищення цін і життєвого рівня. Або вона може означати швидке інфляційне роздування цін і зростання спекуляції, за якими настає нова важка криза.

Така загалом картина "економічного циклу", який характеризує народне господарство індустріально розвинутих країн світу протягом останніх півтора століть по крайній мірі з того часу, коли розвинута грошова економіка, що характеризується тісним взаємозв'язком її ланок, прийшла на зміну суспільству з відносно натуральним господарством.

Хоча жоден цикл не подібний до іншого, всі вони мають багато спільного. Вони не подібні між собою, як близнюки, але в них можна виявити риси приналежності до однієї сім'ї. За своїм бурхливим і неврівноваженим проявом економічні цикли нагадують хвилі епідемічних захворювань, мінливості погоди.

Це попереднє зауваження повинно показати, що економічний цикл - це лише один з аспектів проблеми досягнення і підтримки високого рівня зайнятості та виробництва, а також прогресуючої економіки.

Кожний цикл являє собою певну послідовність, яка складається з альтернативних фаз, які повторюються одна за одною. Це означає, що кожна з його попередніх фаз повинна мати здатність до відтворення наступних. У підсумку економічний цикл набуває здатності до самовідтворення. Крім цього, кожному економічному циклу притаманна регулярність його проходження. Все це дає змогу відзначити принципову спільність структури економічних циклів у ринковій економіці, а також більш-менш чітко виражену послідовність фаз.

Оскільки такий рух відбувається хоча й нерівномірно, але безперервно (останні фази попереднього циклу накладаються на перші фази наступного), то динаміка макроекономічних показників має хвилеподібний вигляд: у кінці попереднього і при народженні нового циклу (криза) відбувається погіршення показників; на нижньому рівні (депресія) встановлюється короткочасна рівновага; під час розширення нового економічного циклу (пожвавлення) показники різко зростають; на верхньому рівні піднесення (процвітання, бум) - досягнення рівноваги; потім знову спад (криза) і т.д. Початковою фазою економічного циклу є криза. Вона порушує нормальний хід економічного розвитку, а всі наступні фази - відновлюють його. При цьому кожна попередня фаза утворює умови для її власного відмирання та виникнення наступної фази.

Економічні цикли охоплюють не лише сферу безпосереднього виробництва, а й обміну, розподілу і споживання. Тому їх ще називають циклами відтворення. Матеріальна основа циклічного виробництва - масове фізичне оновлення капіталу і, насамперед, засобів праці.

І. Макроекономічна нестабільність :

циклічність як форма економічного розвитку

Наше суспільство прагне до економічного росту, а також до повної зайнятості і стійкого рівня цін. Протягом всієї історії людства спостерігається значний ріст економіки. Технічний прогрес, збільшення виробничих можливостей і життєвого рівня, являються стратегічними напрямками динамічного розвитку економіки.

Але довготривалий економічний процес не був рівномірним, а переривався періодами економічної нестабільності.

Періоди зростання економіки іноді затьмарювала інфляція, тобто підвищення рівня цін. Були і такі періоди, коли ріст поступався спаду і депресії, тобто низькому рівню зайнятості і виробництва. В деяких випадках було й таке, що коли поряд з підвищенням рівня цін різко зросло безробіття. Коротко говорячи, довготривала тенденція до економічного росту переривається і ускладнюється як безробіттям, так і інфляцією.[2]

У минулому при розгляді економічного циклу через обмеженість статистичної інформації приділяли надто велику увагу панікам або кризам, таким як банкрутство дутих колоніальних підприємств в Англії у 1720 р., і, звичайно, грандіозний біржовий крах у "чорний вівторок" 29.10.1929 р.

Пізніше почали говорити вже про дві фази економічнох активності: процвітання і депресію, або бум і кризу, з вершинами і низинами, які є поворотними точками між цими фазами.

Для ринкової економіки характерні періоди переважно екстенсивного і переважно інтенсивного типів економічного зростання. В основі такого чергування лежить перш за все циклічність економічного руху.

Циклічність економічного розвитку — це безперервні коливання ринкової економіки, коли зростання виробництва зміняється спадом, підвищення ділової активності — пониженням. Циклічність характеризується періодичними зльотами і падіннями ринкової кон'юнктури. Періоди підвищення економічної активності характеризуються переважно екстенсивним розвитком, а періоди пониження економічної активності — початком переважно інтенсивного розвитку. Отже, цикл є постійною динамічною характеристикою ринкової економіки, без нього немає розвитку економіки [1].

Розділ І. Загальна характеристика економічного циклу
1.1 Суть економічного циклу

Функціонування ринкової економіки, як і будь-якої економічної системи, не є рівномірним і безперервним. Еконо-мічне зростання час від часу чергується з процесами застою та спаду обсягів виробництва, тобто зниженням усієї економічної (ділової) активності. Такі періодичні коливання свідчать про циклічний характер економічного розвитку.

Циклічність — це об’єктивна форма розвитку національної економіки і світового господарства як єдиного цілого. Інакше кажучи, це закономірний рух від однієї макроекономічної рівноваги в масштабі економіки в цілому до іншої.[1]

За своїм змістом циклічність досить багатоструктурна. З точки зору довготривалості виокремлюють кілька типів економічних циклів: короткі (2—3 роки), середні (близько 10 років) та довгі (40—60 років).

Оскільки характерна риса циклічності — це рух економіки не по колу, а по спіралі, то вона є формою прогресивного її розвитку. За сучасних умов циклічність можна розглядати як один зі способів саморегулювання ринкової економіки.

Економічні цикли (кризи)

У теорії цикл трактується як період розвитку економіки від початку однієї кризи до наступної. Економічний цикл (у класичному трактуванні) включає такі фази: кризу, депресію, пожвавлення та піднесення, яке знаходить своє остаточне відображення у новій кризі. Прояви економічних циклів можна побачити за рядом ознак — показників економічної активності, основними з яких є: рівень завантаженості виробничих потужностей; сукупні обсяги виробництва; загальний рівень цін; зайнятість населення (безробіття) та рівень його доходів; прибутки та курси акцій найбільших корпорацій; динаміка попиту на товари тривалого користування; інвестиції у нове будівництво тощо.[2]

В економічній літературі цикли різної тривалості отримали назви на ім'я їх дослідників. Так, цикли тривалістю 3-4 року іменуються як цикли Китчина, 10-річні цикли — цикли Жугляра або цикли Маркса, 15-20-річні цикли — цикли Коваля, 40—60-річні цикли — цикли Кондратьєва.

Основу економічного циклу складають періодично виникаючі економічні кризи. Рух виробництва від однієї економічної кризи до початку іншого і називається економічним циклом [1].

Можна дати найзагальніше визначення кризи. Економічна криза - це значне порушення рівноваги в господарській системі, часто що супроводиться втратами і розривом нормальних зв'язків у виробництві і ринкових відносинах, що кінець кінцем веде до дисбалансу функціонування економічної системи в цілому. В свою чергова рівновага - стан економічної системи, при якому забезпечена балансова ув'язка ресурсів і мети господарського розвитку.

Органічна цілісність циклу виявляється в тому, що в кожній з його фаз формуються умови для переходу до іншої. При цьому такий перехід здійснюється в основному на засадах ринкових регуляторів, отже, як правило, автоматично. Слід зазначити, що криза відрізняється від порушення рівноваги між попитом і пропозицією на будь-який товар чи в окремій галузі тим, що вона виникає в класичному розумінні як загальне надвиробництво, яке супроводжується стрімким падінням цін, банкрутством банків і масовою зупинкою та розоренням підприємств, ростом безробіття тощо. Слід розрізняти два типи криз: кризи надвиробництва і кризи недовиробництва. Так, останні були характерні у 90-х роках для всіх країн СНД, у т. ч. й України, де скорочення обсягу виробництва за ці роки становило понад 3/5.

Особливо рельєфно в структурі функціонування і розвитку економіки проявляються середні цикли (які ще називають промисловими, або бізнесовими). Вони розрізняються за глибиною падіння економіки та терміном, протягом якого вона повертається у передкризовий стан.

1.2 Причини циклічного розвитку економіки

Існують різні точки зору щодо пояснення причин середніх економічних циклів. Серед них на увагу заслуговують такі:

1) циклічні коливання, зумовлені специфікою сфери обігу — незбігом у часі актів продажу товарів, послуг і оплати за них (проте це лише формальна можливість, а не реальна причина);

2) головна причина спаду — це суперечність між суспільним характером виробництва і приватною формою привласнення його результатів (К. Маркс, Ф. Енгельс та інші послідовники). Близько до цієї позиції стояли (ще до Маркса) й ті, хто економічний спад пояснював недоспоживанням значної маси людей, яке було викликане недоліками розподілу (Дж. Гобсон, Г. Мальтус);

3) цикл зумовлюється співвідношенням оптимізму і песимізму в економічній діяльності людей (В. Парето, А. Пігу);

4) цикл — результат технічних нововведень, що вимагає зростання інвестицій, а останні й спричиняють піднесення виробництва (Й. Шумпетер);

5) циклічність зумовлюється надлишком заощаджень і нестачею інвестицій у виробництво (Дж. Кейнс);

6) причиною циклів є невідповідність між грошовим капіталом і пропозицією (І. Фішер).[4]

Незважаючи на відмінність у підходах, практично всі згадані економічні концепції розглядають економічний цикл як породження внутрішніх причин. Це — так звані інтернальні теорії. Ті ж теорії, які пояснюють економічні цикли зовнішніми причинами — наприклад, зміною сонячної активності, що призводить до неврожаю в сільському господарстві та до загального економічного спаду; війнами та різними політичними потрясіннями; освоєнням нових територій (що зумовлює надмірну міграцію робочої сили), називаються екстернальними.

Характерними особливостями середніх циклів після Другої світової війни є:

по-перше, скорочення їх тривалості, що об’єктивно пов’язано із посиленням динамізму (зменшенням періодів) оновлення основного капіталу в умовах НТР;

по-друге, необов’язковість послідовного проходження традиційних фаз циклу, зокрема фази піднесення. Бувають цикли, коли після фази пожвавлення (без піднесення) настає нова криза;

по-третє, зменшення руйнівного характеру криз. Цьому сприяє і досвід державного антициклічного регулювання, нагромаджений країнами з розвинутою ринковою економікою.

Для коротких циклів, на відміну від циклів середньої тривалості (які відтворюють спосіб функціонування основного капіталу), матеріальною основою є процеси, що відбуваються у сфері грошових відносин. Вони характеризуються особливою інтенсивністю та гостротою і можуть або накладатись на промислові (середні) кризи, або відбуватись за їх відсутності.

Довгі цикли (хвилі)

Довгострокові циклічні коливання в економіці вчені-економісти виявили ще в другій половині XIX ст. Одним з перших їх дослідників був англійський економіст У. С. Джевонс. Окремі аспекти довгих циклів, або довгих хвиль, досліджуються вже понад століття багатьма вченими.[5]

Особлива роль у розробці теорії довгих хвиль належить російському вченому М. Д. Кондратьєву. Він ще у 20-х роках XX ст. опублікував ряд аналітичних праць, в яких практично здійснив багатофакторний аналіз економічного розвитку Великобританії, Франції та США за період 100—150 років. Теорія довгих хвиль Кондратьєва мала істотний вплив на подальший розвиток даного напряму наукового дослідження.

За цією теорією, по-перше, НТП розвивається хвилеподібно з циклами у 50—60 років. По-друге, матеріальною основою довгих хвиль в економіці є структурне техніко-технологічне оновлення капітальних благ та підвищення професійно-кваліфікаційного рівня працюючих. По-третє, в структурі довготривалих циклів М. Кондратьєв виокремив два етапи, або дві фази розвитку, — висхідну і спадаючу.

Висхідна фаза довгого циклу — це період довгочасного піднесення науково-технічного та економічного розвитку суспільства, який триває від 25 до 30 років. У даний період не виключені й циклічні економічні кризи, які розвиваються зазвичай на рівні довготривалого загального піднесення кон’юнктури.

Спадаюча фаза довгого циклу — період зміни базисних техніко-технологічних засад виробничої системи. Такий період триває 20—25 років і для нього характерні перебудовчі процеси економічної структури, адекватної технологічному оновленню.

Таким чином, теорія довгих циклів акцентує на поясненні того, чому в економіці бувають тривалі періоди високої економічної активності. Загальна тенденція економічного зростання може збігатися з контртенденцією у вигляді спадів у межах середніх циклів, в тому числі й на висхідному відрізку довгих хвиль. Відповідно, і тенденція до зниження на спадаючому етапі довгих циклів не виключала піднесення у період середніх циклів.

Щодо нашої країни, то її економіка протягом 90-х років перебувала і перебуває в глибокій економічній кризі, яка не є ні циклічною, ні довгохвильовою. Ми маємо спад, спричинений: по-перше, руйнуванням однієї соціально-економічної системи (адміністративно-командної) і формуванням іншої (ринкової); по-друге, порушенням колишнього єдиного народногосподарського комплексу у рамках СРСР (хоч і недосконалого за структурою та технічно неякісного); по-третє, практичною некерованістю трансформаційними процесами на макро- і мікрорівнях за умов, коли національна економіка тільки формується і паралельно йде процес державотворення. Є багато й інших причин всеохоплюючої соціально-економічної кризи в Україні, які будуть розкриті в наступних темах.

1.3 Фази економічних циклів

Економічний цикл включає чотири фази:

- криза;

- депресія;

- пожвавлення;

- підьом.

Головну фазу економічного циклу складає криза (інші назви: спад, рецесія - лат. recessus - відступ). В ньому укладені основні риси циклу. З ним кінчається один період розвитку і починається новий. Без кризи не було б циклу, а періодичне повторення кризи додає ринковій економіці циклічний характер [1]. Головне значення має фаза кризи, яка починає і завершує цикл. У ній зосереджено основні ознаки й суперечності циклічного процесу відтворення.

Криза — це різке порушення існуючої рівноваги внаслідок диспропорцій, що зростають. Відбувається скорочення попиту на товари, а також виникає надлишок їх пропозиції. Труднощі зі збутом призводять до скорочення виробництва і росту безробіття. Зниження платоспроможності населення ще більше ускладнює збут. Усі економічні показники погіршуються. Відбувається падіння рівнів заробітної плати, прибутку, інвестицій, цін. Через «омертвіння» капіталу у вигляді нереалізованих товарів фірми відчувають брак грошових коштів для поточних платежів, тому швидко зростає плата за кредит — ставка позичкового процен-та. Курси цінних паперів падають, настає хвиля банкрутств і масового закриття підприємств. Криза завершується з початком депресії.

У момент рецесії спостерігається падіння рівня і темпів економічного зростання, а потім, як правило, і пряме скорочення масштабів випуску продукції. Такі явища пов'язані з перевиробництвом товарів. В цей час різко збільшуються запаси нереалізованої продукції. Відбуваються масові банкрутства (розорення) промислових і торгових підприємств, які не можуть розпродати товари, що нагромадилися. Через припинення виробництва швидко росте безробіття, скорочується заробітна платня. В суспільстві порушуються кредитні зв'язки, турбується ринок цінних паперів, падають курси акцій. Всі підприємці випробовують гостру потребу в грошах для сплати боргів, що швидко утворилися, і тому норма банківського відсотка значно зростає [2].

Але перехід до розширення виробництва і до його оновлення не може відбутися воднораз. Тому на зміну кризі приходить фаза депресії (лат. depressio - пониження, придушення). Тоді припиняється спад виробництва, а разом з ним і зниження цін. Поступово зменшуються запаси товарів. Через незначний попит збільшується маса вільного грошового капіталу і ставу банківського відсотка знижується до мінімуму.

Депресія — це фаза циклу, яка виявляється в застої виробництва. На цій фазі відбувається просте відтворення, виробництво не збільшується, проте й не зменшується. Поступово реалізуються товарні запаси, які виникли під час кризи через різке зменшення платоспроможного попиту. Рівень безробіття залишається високим, але стабільним. За умов скороченого виробництва ставка позичкового процента падає до свого мінімального значення. Проте поступово зростає сукупний попит і готуються умови для наступного пожвавлення виробничої та комерційної діяльності.

В період депресії пропозиція товарів перестає обгонити попит, а тому між ними встановлюється рівновага (припинення випуску товарів знижує їх пропозицію до рівня попиту). В той же час створюються природні умови для виходу з кризи. Зменшення цін на засоби виробництва і здешевлення кредиту сприяє новому накопиченню капіталу, відновленню розширеного відтворювання на новій технічній основі [2].

В ході депресії ці умови закріплюються і починається період інтенсивного розвитку, який охоплює всю наступну фазу — пожвавлення [1].

Означає розширення виробництва до його передкризового рівня. Розміри товарних запасів встановлюються на рівні, необхідному для безперебійного постачання ринку. Починається невелике підвищення цін, викликане пожвавленням купівельного попиту. Скорочується б безробіття. Зростає попит на грошовий капітал, ставка відсотка збільшується [2].

В кінці фази пожвавлення стимули оновлення вичерпують себе. І наступна фаза циклу — підйом — знову починає екстенсивний розвиток.

В період підйому (інша назва по-англійськи - бум). В цей період випуск продукції перевищує передкризовий рівень. У зв'язку з цим, природно, скорочується або розсмоктується безробіття. З розширенням купівельного попиту зростають ціни на товари. Підвищується прибутковість виробництва. Збільшуються попит на кредитні засоби і відповідально зростає норма банківського відсотка.

Пожвавлення розпочинається з незначного зростання обсягу виробництва (у відповідь на зростання попиту) і помітного скорочення безробіття. Підприємці намагаються відновити прибутковість виробництва, нарощують інвестиції в нову, продуктивнішу техніку, що пожвавлює попит — спочатку на капітальні блага, а потім і на споживчі, адже зростає зайнятість. Поступово обсяг виробництва досягає попереднього найвищого рівня й економіка вступає у фазу піднесення.

Піднесення (зростання) — це така фаза циклу, коли обсяг виробництва перевищує обсяг попереднього циклу і зростає високими темпами. Будуються нові підприємства, підвищується зайнятість, активізується попит на капітальні й споживчі блага, доходи та прибутки, зростають ціни й процентні ставки, жвавішає комерційна діяльність, прискорюється обіг капіталу. Таким чином, розпочинається справжній економічний бум, швидке економічне зростання, яке, проте, вже закладає основу для наступної нової кризи, котра і завершатиме цикл.

Вперше економічна криза перевиробництва вибухнула в 1825 р. в Англії. Потім циклічне - хвилеподібний розвиток господарства став характерний для всіх капіталістичних країн. В XIX в. і в першій половині нинішнього сторіччя кризи періодично повторювалися приблизно через 10-12 років [2].

1.4 Види циклів

До теперішнього часу економічна наука розрізняє декілька типів циклів. Самі елементарні з них — річні, які пов'язані з сезонними коливаннями під впливом зміни природно-кліматичних умов і чинника часу.

Короткострокові цикли, тривалість яких за оцінками складає 40 міс., тобто небагато чим більше 3 років, обумовлені нібито коливаннями світових запасів золота. Короткі цикли, тривалістю близько 4 років, пов'язані з рухом товарно-матеріальних запасів. Коли розміри реальних інвестицій в основний капітал зростають, накопичення товарних запасів нерідко випереджає потребу в них: їх пропозиція випереджає попит. В цьому випадку попит на них падає, виникає стан рецесії (від лат. Recessus – відступ), при якому має місце уповільнення темпів зростання виробництва або навіть спад. Таким чином, короткі цикли пов'язані з відновленням рівноваги на споживацькому і інвестиційному ринку. В економічній літературі називають “Циклами Китчина” на ім'я англійського економіста і статиста Джозефа Китчина (1861-1932 рр.).

Середньострокові, або промислові цикли (цикли Жугляра або цикли Маркса), як показала більш ніж 150-річна світова практика, можуть мати тривалість в рамках 7—12 років, хоча класичний їх тип охоплює приблизно 10-річний період. Даний тип циклічного розвитку є подальшим об'єктом нашого аналізу. Він зв'язаний з моделлю багаточинника порушення і відновлення економічної рівноваги, пропорційності і збалансованості народного господарства. В своєму класичному варіанті промисловий цикл містить чотири фази, які послідовно зміняють одну іншу: криза, депресія, пожвавлення і підйом. Чотирьохфазна структура промислового циклу в економічну науку була введена К. Марксом [4].

В дослідженнях причин середньострокових економічних циклів в даний час широке розповсюдження отримав підхід, згідно якому середньострокові цикли є слідством випадкових дій на економічну систему, так званих імпульсів, або шоків, що порушують економічну рівновагу і що викликають у відповідь коливання.

Виділяють декілька типів імпульсів:

• шоки пропозиції, що впливають на виробництво.

До них відносяться технологічні зсуви, кліматичні зміни, відкриття нових джерел сировини, коливання світових цін на сировині і т.д.;

• шоки, пов'язані з рішеннями державних органів влади на макрорівні і впливаючи явним чином на попит. Це фіскальна і грошова політика, коливання обмінного курсу, ставки позикового відсотка;

• шоки в попиті приватного сектора, такі як зміни в інвестиційних і споживацьких витратах цього сектора економіки [1].

Будівельні цикли, які часто називають “циклами З. Коваля”. Охоплюють 15-20-річний період і визначаються тривалістю оновлення основного капіталу. У зв'язку з цим можна сказати, що дані цикли мають тенденцію до скорочення під впливом чинників НТП, що викликають моральний знос устаткування і проведення політики прискореної амортизації. Американський економіст і статистик Саймон Кузнец (1901-1985 рр.) прийшов до висновку, що показники національного доходу, споживацькі витрати, валютні інвестиції в устаткування, будівлі і ін. здійснюють взаімосвязнні двадцятирічні коливання. Основною причиною цих коливань є оновлення жител і певних типів виробничих споруд.

Великі цикли мають тривалість приблизно 50-60 років; вони викликаються головним чином динамікою НТП» на чому більш детально зупинимося нижче. Довгі цикли, або довгі хвилі, закономірність яких була обґрунтована російським економістом Миколою Дмитровичем Кондратьевим (1892-1938 рр.) викликаються тим, що ринкове господарство на індустріальній стадії свого розвитку проходить через послідовно чергуючи періоди сповільненого і прискореного зростання. В період сповільненого зростання промислові цикли відрізняються більшою глибиною криз, тривалістю депресії і слабкістю підйомів. Тривалість кожного такого циклу – біля півстоліття. Н.Д. Кондратьев припустив, що науково-технічний прогрес є ендогенним чинником цієї довготривалої циклічності (від греч. endo – всередині + від греч. gemos – рід, походження). Основна причина цих циклів лежить в механізмі накопичення капіталу [4].

Статистичні дані, узяті по Англії, Франції, Німеччині і США за 140 років (з кінця XVIII - почала XIX вв.), дозволили знайти наявність циклічних хвиль тривалістю в 48-55 років. Вивчення даних, за словами Н. Д. Кондратьева, "дозволило встановити чотири важливі економічні правильності в розвитку великих економічних циклів:

а) перед початком і на початку підвищувальной хвилі кожного великого циклу спостерігаються глибокі зміни в умовах економічного життя суспільства. Вони виражаються в значних змінах в техніці (чому передують у свою чергу значні технічні відкриття і винаходи), в залученні в світові економічні зв'язки нових країн, в зміні здобичі золота і грошового обігу;