Екотуризм в Україні

Зміст:

Вступ…………………………………………………………………………...3

Розділ 1. Теоретичні основи розвитку екологічного туризму……………..6

          1.1. Поняття екологічного туризму  в системі ринку туристичних  послуг..6

          1.2.  Організаційно-правові заходи  розвитку екологічного туризму…….11

1.3.  Стратегія  сталого розвитку в екотуризмі…………………………….17

Розділ 2. Аналіз світових сучасних тенденцій та оцінка ефективності розвитку екологічного туризму в Україні………………………………………..24

2.1. Cвітові тенденції розвитку екотуризму………………………………24

2.2. Аналіз можливостей екотуризму в Україна (та регіонах)…………..28

2.3. Оцінка конкурентоспроможності вітчизняних екокурортів………..41

Розділ 3. Напрями підвищення ефективності розвитку екологічного туризму в Україні……………………………………………………………….....49

3.1. Визначення перспектив розвитку екотуризму в Україні…………...49

3.2.  Розробка  на обґрунтування екотуру………………………………….56

Висновки…………………………………………………………………….59

Список використаних джерел……………………………………………...61

Вступ

Туризм - активна  і невимушена форма спілкування між людьми. Розширення і поглиблення туристських зв'язків між країнами - важливою проблемою сучасних міжнародних відносин. Питання розвитку туризму, його політичний, економічний і культурний впливи на світове господарство та міжнародні зв'язки активно обговорюються в політичних, ділових та наукових колах.

Сьогодні, починаючи  від Наради з безпеки та співробітництва  в Європі (Гельсінкі, 1975), тенденція  до поліпшення міжнародного становища: зміцнюються контакти між країнами з різними системами та рівнями розвитку, позитивний вплив туризму стає особливо помітним.

Держави - учасники Наради, визнаючи внесок, який робить міжнародний  туризм у розвиток взаємовідносин між  народами, а також в економічний, соціальний і культурний прогрес, заявили  про намір заохочувати розвиток туризму, домовились продовжувати співробітництво в галузі туризму на двосторонній і багатосторонній основі.

Характерною ознакою  туризму останніх років на світовому  рівні є висока динамічність і  стабільність його розвитку, а також активний вплив на економіку багатьох країн, що мають сприятливі рекреаційні ресурси.

Екологічний туризм (англ. ecotour, ecotourism) - порівняно нове поняття  в туристичній діяльності. Основна  причина виникнення екологічного туризму  знаходиться у невідрегульованості відносин у системі «суспільство-природа», або в туристичній інтерпретації - «туризм-екологія». Саме орієнтацією на екологічну складову можна пояснити підвищену увагу в останні роки до відвідування місць з незміненим або мало зміненим природним середовищем. Численні опитування туристів свідчать, що серед провідних мотивів туристських подорожей на перший план все більше виступає прагнення людей до спілкування з природою. Звідси походження близьких за змістом понять «м'який туризм» (soft tourism, або розширений варіант nature tourism with a soft touch - дослівно: природний туризм з м'яким дотиком до природи)2, «зелений туризм» тощо.

Люди через  зміни умов життя у великих  містах-мегаполісах усе далі відходять  від природи. Незмінними супутниками  проживання в таких містах є ізольованість людини, почуття самітності, надмірні навантаження па нервову систему, що породжують постійне психологічне напруження і призводять до стресів. Мешканці великих міст усе частіше потерпають на нервові розлади та усякого роду захворювання нервової системи. У них з'являється природне і цілком зрозуміле бажання виїхати на природу, щоб у спілкуванні з нею звільнити свою нервову систему від навантажень, що накопичилися в умовах міського проживання.

Саме тому тема екологічного туризму є надзвичайно актуальною в наш час. Крім того Україна багата на ресурси та має всі об’єктивні засоби та можливості для розвитку екологічного туризму.

Метою даної курсової роботи є дослідження світового досвіду екологічного туризму , а в розрізі із ним практики впровадження цього виду туристичного відпочинку на території України.

Відповідно  до мети поставлено наступні завдання:

1. Визначити місце екологічного туризму серед видів туристичних послуг.
2. Дослідити стан екологічного туризму в Україні.
3. Визначити основні регіони для розвитку екологічного туризму на території України.
4. Охарактеризувати основні проблеми та перешкоди на шляху до розвитку екологічного туризму в Україні.
5. Виявити перспективи та шляхи вдосконалення екотуризму на території Української держави.

Об’єктом  курсової роботи є процес розвитку екологічного туризму в контексті світового досвіду та української практики.

Предметом вивчення в роботі виступає теоретико - методичний та практичний доробок в сфері досвіду розвитку екологічного туризму.

Інформаційна база дослідження

Для написання  курсової роботи були використані нормативно – правові акти, дані міжнародної статистики в сфері туризму, дані Державної служби статистики України, підручники, посібники, монографії, періодичні Internet ресурси в сфері організації та розвитку екологічного туризму.

Методи  дослідження. В процесі написання курсової роботи використано узагальнені методи наукового пізнання, методи економічного аналізу та ін.

Практичне значення роботи полягає у можливостях впровадження висвітлених положень світового досвіду екологічного туризму для організації ефективної української практики його розвитку.

Структура роботи. Курсова робота виконана на сторінках, складається зі вступу, трьох розділів, висновку, списку використаних джерел зі найменувань

РОЗДІЛ 1.

ТЕОРЕТИЧНІ  ОСНОВИ РОЗВИТКУ ЕКОЛОГІЧНОГО ТУРИЗМУ

1.1. Поняття  екологічного туризму в системі  ринку туристичних послуг

Екотуризм або  екологічний туризм — тип туризму, що полягає у подорожах до природних  недоторканих людиною та, часто, природоохоронних територій, намагаючись не здійснювати великого впливу на цю територію. Екотуризм допомагає освіті туристів та розвиває у них толерантність, дозволяє збирати гроші на заходи зі збереження території, допомагає розвитку ізольованих поселень. Розвиток екотуризму часто розглядається як важливий засіб збереження навколишнього середовища для майбутніх поколінь. Екотуризм найбільш привертає тих туристів, яких турбують проблеми екології. Він часто включає волонтерську роботу, інші активні заходи зі збереження навколишнього середовища та навчальні програми, що допомагають зменшувати негативні аспекти впливу людини на природу.

Основна причина  виникнення екологічного туризму у  невідрегульованості відносин у  системі “суспільство-природа”, або в туристичній інтерпретації — “туризм-екологія”. Численні опитування туристів свідчать, що серед провідних мотивів туристських подорожей на перший план все більше виступає прагнення людей до спілкування з природою. Звідси походження близьких за змістом понять “м’який туризм” (soft tourism, або розширений варіант nature tourism with a soft touch — дослівно: природний туризм із м’яким дотиком до природи), “зелений туризм” тощо [1].

Природа — головне  джерело задоволення матеріальних і духовних потреб людини. Усвідомлення цього очевидного факту неминуче ставить людину на позиції любові й поваги до природи. Але це тривалий процес. До того ж відбувається він не автоматично. Потрібно цілеспрямовано формувати дбайливе ставлення до природи, виховувати в людях почуття вдячності до неї за те, що вона дає їм, за її роль у житті нинішнього й прийдешніх поколінь. Щодо цього екологічний туризм має реальні ресурси — невичерпні, як і сама природа [1].

Люди, через  зміни умов життя у великих  містах-мегаполісах, усе далі відходять від природи. Незмінними супутниками проживання в таких містах є ізольованість людини, почуття самотності, надмірні навантаження на нервову систему, що породжують постійне психологічне напруження і призводять до стресів. Мешканці великих міст усе частіше потерпають від нервових розладів та захворювань нервової системи. У них з’являється природне і цілком зрозуміле бажання виїхати на природу, щоб у спілкуванні з нею звільнити свою нервову систему від навантажень, що накопичилися в умовах міського проживання.

Екологічний туризм — один із видів туризму, який здійснюється в екологічно збереженому людиною  природному середовищі з метою пізнання природи і відпочинку. Він ґрунтується  на природних багатствах, любові до природи, бажанні її пізнати з  метою захисту і примноження біологічного різноманіття [2].

Міжнародна  організація з екотуризму (TIES) визначає його як відповідальну подорож у  природні регіони, які зберігають природне довкілля та підтримують добробут місцевого  населення.

Екологічний туризм набагато більш пізнавальна діяльність, ніж масовий туризм. Він базується не на ресторанах, нічних клубах, санаторно-курортних закладах, дорогих готелях, казино чи пляжах, а на мальовничих краєвидах, унікальних ландшафтах, пам'ятках природи, рідкісних і таких, що зникають, видах рослин і тварин, викопних рештках доісторичних представників різних геологічних епох.

Більшість авторів  до екологічного туризму зараховує  пізнавально-зберігаючу діяльність людей  під час туристичних мандрівок  лише до стосовно незайманих і незабруднених природних територій. Очевидно, що до таких на сьогодні належать переважно заповідні ділянки Землі.

У Всесвітній туристичній  організації (ВТО) вважають інакше, зараховуючи  до екотуризму не лише мандрівки до стосовно недоторканих природних територій з метою споглядання ландшафтів і милування ними, а й ознайомлення з сучасними та історичними цінностями, які трапляються під час подорожі [5].

Основою розвитку екологічного туризму в Україні  є 6737 спеціально відведених територій  та об'єктів природного заповідного фонду. їх загальна площа перевищує 2,35 млн га, що становить понад 3,9 % всієї площі держави.

Основою екотуризму України є національні природні парки, біосферні заповідники та регіональні ландшафтні парки. За їхнім  статутом на території цього природно-заповідного фонду може здійснюватися рекреаційна діяльність, яка має проводитися у формі екологічного туризму. Національні природні парки займають 20,9 % території природно-заповідного фонду держави, біосферні заповідники — 9,6, регіональні ландшафтні парки — 17,2%. Об'єктами екотуризму також є штучно створені людиною ботанічні, дендрологічні і зоологічні парки. Ними можуть бути і є парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.

З розвитком  екотуризму і зростанням його міжнародної  складової можуть бути задіяні й інші об'єкти природно-заповідного фонду. Природні заповідники і заповідні урочища можуть використовуватися для проведення режимних екскурсій, організації на їх основі міжнародних екологічних конгресів, розширення освітньо-виховної роботи. Заказники і пам'ятки природи в майбутньому можна безпосередньо пристосовувати для розвитку комерційного екотуризму [3].

Великі перспективи  для розвитку міжнародного екотуризму в Україні відкриваються унаслідок  формування міждержавних природно-заповідних об'єктів. Наша держава першою у світі створила українсько-польско-словацький біорезерват "Східні Карпати". Створюється такий резерват і в дельті Дунаю ("Дунайські плавні"). Попереду організація подібних територій на кордонах з Польщею, Білоруссю і Росією.

Нині екотуризм в Україні найрозвинутіший у національних природних парках (НПП). Зокрема кінний екотуризм практикується у НПП Шацький і "Сине-вир" та може бути рекомендований для більшості інших об'єктів. Науково-пізнавальний туризм притаманний для Яворівського НПП і Карпатського НПП, який, як і "Святі гори", пропонує туристам екскурсії, позначені певними екологічними стежками. Парапланеризм і балунінг (подорожі на повітряних кулях) апробовані у НПП "Подільські Товтри" і "Синевир". Ці та інші НПП пропонують залежно від природних умов і наявних ресурсів аматорське і спортивне рибальство, дельтапланеризм (Карадазький природний заповідник), альпінізм (НПП "Вижницький"), екстремальний екотуризм — бадідрампінг (НПП "Сколівські Бескиди", "Подільські Товтри"). Кількість туристичних послуг, які надають об'єкти природно-заповідного фонду України, постійно зростає. Так, Азово-Сиваський НПП пропонує підводний екотуризм з плаванням з аквалангами до підводних печер і гротів [3].

Екологічний туризм має в Україні великі перспективи. Для його розвитку є відповідний природно-заповідний фонд, але потрібні законодавче забезпечення, а також організаційна та інвестиційна підтримка. Особливо ефективне тут міжнародне співробітництво. Необхідно розробляти відповідні програми і представляти їх на міжнародні конкурси. Унікальний природно-культурний потенціал України уже зацікавив Організацію Об'єднаних Націй, Світовий банк та інші міжнародні організації. Таких зацікавлених організацій ставатиме дедалі більше.

Екологічний туризм з його величезними рекреаційними і пізнавальними можливостями покликаний сформувати суспільну свідомість щодо охорони та раціонального використання природних багатств. Екологічний туризм обов’язково має містити в собі елементи усвідомленого позитивного ставлення до навколишнього природного середовища, а не тільки його використання, нехай навіть в активних формах [1].

Необхідно зазначити, що внаслідок понятійної плутанини  багато експертів із туризму відмовилися  від використання терміну, тому що він  трактується різними групами споживачів по-різному. Звідси і висновок міжнародного товариства екотуризму (TIES) про те, що ще довго не буде чіткого розмежування між туризмом і екотуризмом.

10 заповідей  екотуриста, сформульованих (TIES):

• пам’ятати про вразливість Землі;
• залишати тільки сліди, забирати з собою тільки фотографії;
• пізнавати світ, у який потрапив: культуру народів, географію;
• шанувати місцевих мешканців;
• не купувати вироби, що піддають небезпеці навколишнє середовище;
• завжди ходити тільки протоптаними стежками;
• підтримувати програми захисту навколишнього середовища;
• де можливо, використовувати методи зберігання навколишнього середовища;
• підтримувати (патронувати) організації, що сприяють захисту природи;
• подорожувати з фірмами, що підтримують принципи екотуризму.

З цих позицій екологічний туризм можна вважати головною концептуальною ідеєю сталого розвитку туристичної індустрії у XXI сторіччі .

Існують різні  види екологічного туризму: піший, кінний, водний, сільський і т.п. Сюди ж  можна віднести спостереження за флорою і фауною, фото- і кінозйомку тварин, екосафарі, спелеотуризм, ботанічні екскурсії, археологічний туризм, етнографічні тури, риболовлю, збір грибів та ягід [2].

Кожна країна по-своєму приваблива для екологічного туризму. Найбільш екзотичними і улюбленими для бувалих екотуристів є країни Африки, Середньої Азії, Нова Зеландія і Австралія. Деяким із цих держав вдалося підняти рівень і якість життя своїх громадян завдяки прибутку від зеленого туризму. Ось як природа може винагородити за дбайливе і розумне ставлення до себе! У Європі також активно пропагують екотуризм. Італія, Іспанія, і Франція пропонують здійснити екологічні тури дослідного, пізнавального або спортивного типу. Що стосується України, то в нашій країні можна знайти чимало об'єктів екологічного туризму. Переважно цей новий для нас вид подорожей розвинений у західній частині держави, а саме у Львівській, Івано-Франківській, Закарпатській та Чернівецькій області. Тут прокладено багато пішохідних і велосипедних маршрутів по лісах, горах, практикуються сплави по річках. Трохи менше зелений туризм розвинений у Криму, Київській, Полтавській та Дніпропетровській області. Приміром, дуже пізнавальною буде подорож у найбільше в Європі скіфське городище — Більськ, що на Полтавщині. Або село Великі Сорочинці, яке зберегло колорит гоголівських часів [18].

1.2 Організаційно-правові  заходи розвитку екологічного  туризму

В Україні існує  законодавча система щодо розвитку екологічного туризму:

- Конституція  України (ст.13, 66);

- Закон “Про  охорону навколишнього середовища” (1991 р.);

- Закон “Про  заповідний фонд України” (1992 р.);

- Червона книга  України (з 1976 р.).

В них подано:

- класифікацію об’єктів природно-заповідного фонду як національного надбання;

- визначена соціальна,  економічна, екологічна роль природоохоронних комплексів у державі;

- в заповідних  територіях зберігаються:

- генофонд (сукупність  усіх генів однієї популяції  або виду організмів) рослин і  тварин;

- типові та  унікальні ландшафти;

- здійснюється моніторинг (спостереження, оцінка і прогноз)  стану навколишнього природного середовища.

Таким  чином, законодавча система сприяє як охороні  навколишнього середовища, так і  передбачає – організацію:

- державних та місцевих заповідників і державних заповідно-мисливських господарств;

- державних національних парків і заказників;

- дендрологічних і зоологічних парків [9].

На територіях природних заповідників забороняється: будівництво споруд, шляхів сполучення, об'єктів транспорту і зв'язку, не пов'язаних з діяльністю природних  заповідників, розведення вогнищ, улаштування місць відпочинку, стоянок транспорту, а також проїзд і прохід сторонніх осіб, прогін домашніх тварин, пересування механічних транспортних засобів за винятком шляхів загального користування, лісосплав, проліт літаків та вертольотів нижче 2 000 м над землею; геологорозвідувальні роботи, розробка корисних копалин, руйнування геологічних відслонень, порушення ґрунтового покриву та гідрологічного режиму, застосування хімічних засобів, усі види лісокористування, заготівля кормових трав, лікарських та інших рослин, квітів, насіння, очерету, випасання худоби, вилов і знищення звірів і птахів, порушення умов їх оселення, гніздування; мисливство, рибальство, інтродукція (переселення) нових видів тварин і рослин, збирання колекційних та інших матеріалів за винятком матеріалів, необхідних для виконання наукових досліджень [12].

У  природному заповіднику допускається: виконання  відновлювальних робіт на землях з порушеними корінними природними комплексами, а також здійснення заходів щодо запобігання змінам природних комплексів заповідника внаслідок антропогенного впливу; здійснення протипожежних та санітарних заходів, якими не порушується режим заповідника; виконання науково-дослідних робіт із збиранням колекцій, стаціонарні дослідження на обладнаних ділянках, природоохоронна освітня і виховна діяльність.

Одним з видів  використання територій та об'єктів  природно-заповідного фонду (далі - ПЗФ) України відповідно до ст. 9 Закону України ''Про природно-заповідний фонд України" при умові дотримання природоохоронного режиму, встановленого цим Законом та іншими актами чинного законодавства України, є використання їх в оздоровчих та інших рекреаційних цілях.

Туристична  діяльність на територіях національних природних парків організовується  відповідно до їх функціонального зонування спеціальними структурними підрозділами адміністрацій НПП України, іншими підприємствами, установами та організаціями на підставі укладених угод "Про рекреаційну діяльність" з цими адміністраціями, а також власниками чи користувачами природно-заповідних об'єктів, що беруть на себе відповідальність за їх охорону та збереження [4].

Моделлю збалансованого використання природних ресурсів, як важливого принципу сталого розвитку держави, може бути один з різновидів туризму - екологічний, здійснюваний на рекреаційних природно-заповідних територіях.

На прискорення  розвитку рекреаційної діяльності установ  ПЗФ України, поліпшення їх фінансового  стану та впорядкування використання природних ресурсів направлена постанова  Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися бюджетними установами природно-заповідного фонду" від 28.12.2000 р. № 1913.

Закон України  «Про заповідний фонд України» — основний правовий акт, що визначає основи всієї діяльності державних природних заповідників, у числі задач, покладених на заповідники, поряд з охоронною і науковою діяльністю передбачається і ведення заповідниками також еколого-просвітиницької роботи з населенням.

Необхідно мати на увазі, що державні природні заповідники  мають статус установ, тобто відносяться до некомерційних організацій. Заповідники, як некомерційні організації, можуть здійснювати підприємницьку діяльність, але настільки, наскільки це служить досягненню цілей, заради яких вони створені, і відповідній цій цілям [17].

Зокрема, Положенням про державні природні заповідники  для реалізації поставленої перед  ними задач екологічної освіти населення допускається організація і пристрій на їхніх територіях екскурсійних екологічних маршрутів, а також розміщення музеїв природи заповідників, у тому числі з експозицією під відкритим небом.

Важливу роль у  справі розвитку еколого-просвітительської  діяльності в державних природних  заповідниках грають рекомендації з  організації і ведення еколого-просвітницької діяльності в державних природних заповідниках. Екскурсійно-туристична діяльність заповідників має винятково пізнавальну спрямованість, відвідування територій заповідників у спортивній і іншій розважальній цілях (включаючи «пригодницький» туризм) не здійснюється. У необхідних випадках виключення з цього правила встановлюються з дозволу Госкомекології України.

Забезпечення  регульованого туризму на територіях національних парків здійснюється відповідно до затверджених проектів на підставі ліцензій на здійснення діяльності по забезпеченню регульованого туризму наданих дирекціями національних парків, якщо пропоновані послуги по організації обслуговування відвідувачів не суперечать цілям діяльності національних парків і не заподіюють збитку природним комплексам і об'єктам історико-культурної спадщини [6].

При наявності  відповідних ліцензій її власникам  можуть бути надані в оренду земельні ділянки, природні об'єкти, будинки  і спорудження на умовах, визначених відповідними договорами, що укладаються  з дирекціями національних парків. Зазначені договори підлягають реєстрації в державних органах, у веденні яких знаходяться національні парки.

Власник ліцензії подає на затвердження дирекції національного  парку і державного органу, у веденні  якого знаходиться національний парк, проектну документацію на усі види робіт, здійснюваних їм відповідно до ліцензії і договором про оренду.

Ліцензія на здійснення згаданих видів діяльності видається дирекцією національного  парку і дійсна тільки на його території.

Ліцензія є  офіційним документом, що дозволяє здійснення зазначеного в ньому виду діяльності протягом установленого терміну, а також визначає умови його здійснення.

Для одержання  ліцензії заявник представляє в  дирекцію національного парку:

а) заяву про  видачу ліцензії з указівкою:

для юридичних осіб - найменування й організаційно-правову форму, юридичної адреси, номера розрахункового рахунка, найменування обслуговуючого банку;

для фізичних осіб - прізвища, ім’я, по батькові, паспортних даних (серія, номер, коли і ким виданий, місце проживання);

вид діяльності;

терміну дії  ліцензії;

б) копії установчих документів (якщо вони не завірені з  пред'явленням оригіналів);

в) копію свідчення  про державну реєстрацію юридичної  особи;

г) документ, що підтверджує оплату розгляду заяви;

д) довідку податкового  органа про постановку на облік або свідчення про державну реєстрацію фізичної особи як підприємця зі штампом податкового органа;

е) зведення про  професійну підготовку фахівців і робітників;

ж) дані про нормативно-методичне  забезпечення, організаційно-технічні можливості й оснащення для виконання відповідних видів діяльності.

Розгляд заяви  про видачу ліцензії і видача ліцензії здійснюються на платній основі.

Форма ліцензії затверджується державним органом, у веденні якого знаходяться  національні парки.

Повідомлення про відмовлення у видачі ліцензії представляється заявникові в письмовому виді в 3-денний термін із дня ухвалення відповідного рішення з указівкою причин відмовлення [15].

Підставою для  відмовлення у видачі ліцензії є:

наявність у  документах, представлених заявником, недостовірної або неповної інформації;

негативний  експертний висновок, що установив  невідповідність умовам, необхідним для здійснення відповідного виду діяльності.

Ліцензія видається  окремо на кожен вид діяльності. Передача ліцензії іншій юридичній або фізичній особі забороняється.

Переоформлення  ліцензії провидиться в порядку, встановленому для її одержання.

Надання земельних  ділянок, природних об'єктів в  оренду для цілей, зв'язаних із забезпеченням  регульованого туризму і відпочинку, може здійснюватися на термін до 50 років.

Земельні ділянки, природні об'єкти можуть надаватися в  оренду за результатами конкурсу або  аукціону.

Суборенда (піднаймання) земельних ділянок, природних об'єктів, будинків і споруджень на території  національного парку і передача орендарем своїх прав і обов'язків за договором оренди іншій особі (перенаймання), надання орендованого майна в безплатне користування, а також передача орендних прав у заставу і внесення їх як внесок у статутний капітал господарських товариств і суспільств або пайового внеску у виробничий кооператив не допускаються.

Доходи, одержувані від орендної плати за користування земельною ділянкою, природним об'єктом, у повному обсязі залишаються  в розпорядженні національних парків і витрачаються ними на природоохоронні цілі. При цьому національний парк сплачує земельний податок із площі земельних ділянок, переданих в оренду у встановленому порядку [9].

1.3. Стратегія   сталого розвитку в екотуризмі

У зв'язку з практичним вичерпанням можливостей саморегуляції сфери туризму в подальшому неможливо забезпечити його сталий розвиток без заподіяння шкоди природним, культурним національним ресурсам та виконанням соціальних функцій,  держава  повинна передбачити заходи, спрямованні на стримування стихійного розвитку туризму.

Пропонований  варіант забезпечує сталий розвиток туризму і курортів через установлення і підтримання рівноваги між  збереженням природних та історико-культурних ресурсів, економічними інтересами і  соціальними потребами та розвитком  туризму, а також створення, сприятливих умов для формування високоякісних національного та регіональних туристичних продуктів [6].