Екскурсії у трудовому навчанні

ЗМІСТ

 ВСТУП……………………………………………………………………3

Розділ І. Сутність трудового  виховання особистості…………………..5

1.1. Зміст і завдання  трудового виховання…………………………….. 5

            1.2.  Праця і її роль у всебічному розвитку особистості……………….8

1.3 Психологічна готовність до праці…………………………………..10

1.4. Роль педагога у  процесі трудового виховання…………………….12

  Розділ ІІ. Екскурсія як організаційна форма навчання………………...15

  2.1 Сутність екскурсії…………………………………………………….15

  2.2 Види екскурсій………………………………………………………..16

  2.3 Педагогічні можливості екскурсій…………………………………..19

  2.4.  Етапи проведення екскурсії………………………………………...21

Розділ ІІІ. Організація  екскурсійної роботи з трудового  навчання…...27

3.1. Значення екскурсій  у трудовому навчанні…………………………27

3.2. Підготовка до екскурсії на виробництво…………………………...28

3.3. Проведення екскурсії  на виробництві………………………………31

                   ВИСНОВКИ…………………………………………………………..34

                   Використана література……………………………………………...36

ВСТУП

Трудове виховання школярів здійснюється в єдності виховних зусиль школи, сім'ї та громадськості. Провідну роль у цьому процесі займає школа. 
Трудове виховання в процесі вивчення основ наук передбачає цільову спрямованість одержуваних учнями знань про наукові основи найважливіших процесів виробництва, розвиток пізнавальних і професійних інтересів. Учні протягом усіх років навчання знайомляться з тими цінностями життя і культури, що створені людською працею, особливо в умовах сучасного суспільства, коли людина знайшла вільну працю. Крім того, навчальна діяльність містить у собі такі елементи, які є загальними для будь-якої праці: вона вимагає систематичних зусиль, цілеспрямованості, подолання постійно виникаючих труднощів, оскільки навчальний матеріал ускладнюється від уроку до уроку, організованості, самодисципліни, чіткого розподілу часу. Перші уроки наукової організації праці школяр отримує в навчальному процесі.

Трудове виховання і  трудове навчання взаємопов'язані  і взаємообумовлені: трудова діяльність передбачає певну грамотність, володіння відповідними вміннями і навичками і позитивне ставлення до майбутньої діяльності, вміння здійснювати її в умовах колективної взаємодії.

Таким чином, в реальному  трудовому процесі результати трудового  навчання і трудового виховання  виступають системи стимулів, які спонукають школяра до активного, цілеспрямованого свідомого вибору діяльності і відповідних їй способів дії.

Підкріплення позитивних дій заохоченням, змаганням та іншими методами викликає у дитини позитивні  мотиви діяльності, що призводить до утворення таких соціально цінних якостей особистості, як колективізм, соціальна активність та соціальна відповідальність, дисциплінованість і як вищий прояв моральності - сумлінне ставлення до праці. У навчально-виховному процесі сучасної школи, крім уроку використовують позаурочні форми: семінари, практикуми, факультативи, екскурсії, індивідуальні або групові додаткові заняття, предметні гуртки, домашню навчальну роботу.

Екскурсія є складною формою навчально-виховної роботи, триває 45—90 хв. Вона відкриває можливості для комплексного використання методів навчання, збагачує знаннями учнів і самого вчителя, допомагає виявити практичну значимість знань, сприяє ознайомленню учнів з досягненнями науки, є ефективним засобом виховання учнів, зокрема їх емоційної сфери.

Екскурсії поділяють:

• за змістом (виробничі);
• за часом (короткотермінові, тривалі);
• за черговістю під час навчального процесу: попередні, або вступні (на початку вивчення теми, розділу програми), супровідні, або проміжні (в процесі вивчення навчального матеріалу), заключні, або завершальні (наприкінці вивчення теми, розділу), за відношенням до навчальних програм (програмні та позапрограмні).

Об'єктами навчальних екскурсій  є промислові і сільськогосподарські підприємства, організації побутового обслуговування та ін.

Об’єкт дослідження – процес трудового виховання школярів.

Предмет дослідження – форми і методи трудового виховання з використанням екскурсій. 

Мета дослідження – визначення сутності процесу трудового виховання школярів, вивчення ролі екскурсій в професійній підготовці.

Розділ І. Сутність трудового виховання особистості

1.1. Зміст і завдання трудового виховання.

Трудове виховання –  процес залучення школярів до різноманітних  педагогічно організованих видів  суспільно-корисної праці з метою передавання їм певного виробничого досвіду, розвитку в них творчого практичного мислення, працьовитості й свідомості людини праці.

Людина розвивається духовно й фізично тільки в  праці, без праці вона деградує. Будь-які  спроби уникнути праці призводять до негараздів і для особистості, і для суспільства. З цього приводу К.Д. Ушинський писав: “Якби людина винайшла філософський камінь, то біда була б ще невелика: золото перестало б бути монетою. Але якби вона знайшла казковий мішок, з якого вискакує все, чого душа забажає, або винайшла машину, яка цілком заміняє всяку працю людини, то самий розвиток людства припинився б: розбещеність і дикість полонили б суспільство. ” [13, 146].

Високі умови перед  людиною ставлять і соціальні  умови праці. Адже праця – це не лише предметно-практична діяльність, а й спілкування суб’єкта цієї праці з іншими людьми. В різноманітних дитячих трудових об’єднаннях праця, як правило, носить колективний характер і її здійснення обов’язково пов’язано з включенням школяра в широку та складну систему виробничих, моральних та інших стосунків. Учень має вміти співпрацювати з іншими учнями, підкорятися вимогам керівника, відповідати за результати не лише своєї праці, а й інших, виявляти ініціативу в доведенні справи до кінця. Загалом, він має вміти трудиться разом з іншими, спілкуватися з ними.

Трудове виховання учнів  повинно бути спрямоване на виховання  психологічної і практичної готовності учнів до праці: сумлінне ставлення  до праці, внутрішня потреба працювати  на повну силу, ставлення до праці як до необхідності й потреби людини.

У системі виховних справ  розв’язуються завдання:

1) усвідомлення мети і завдання праці;

2) виховання мотивів трудової діяльності;

3) формування трудових вмінь і навичок.

Зміст трудового виховання багатоликий. Він включає в себе всю навчально-виховну роботу школи. У загальному розумінні трудове виховання в загальноосвітній і професійній школі включає в себе навчальну працю з основ наук і трудове виховання, котрі призначені для формування в учнів позитивного ставлення до розумової і фізичної праці й озброєння їх загальними політехнічними знаннями, трудовими уміннями та навичками. Але навчальна праця з основ наук і трудове виховання не обмежуються лише навчальною метою. Спільно з трудовим вихованням вони виступають найважливішою основою морального, розумового, фізичного та естетичного розвитку школярів. Основою всієї системи трудового виховання є суспільно-корисна праця учнів. Вона включає:

-  суспільну роботу – таку діяльність, яка сприяє досягненню мети організації учнівського колективу культурно-масового обслуговування населення;

-   самообслуговування;

- виробничу працю – суспільно-корисну трудову діяльність учнів, пов’язану зі створенням матеріальних цінностей суспільного використання як в умовах школи, так і в сфері виробництва.

Самообслуговування в  школі та сім’ї – це найбільш доступний і повсякденний вид  праці. З нього розпочинається виховання  у дитини працелюбності, залучення  її до все більш складних видів  трудової діяльності. Досвід показує, що педагогічно правильна організація цієї праці стає доброю звичкою, не тільки обов’язком, а й потребою школярів.

Привчання дітей до самообслуговування розпочинається в сім’ї. Яким чином  організувати цю працю, щоб вона найефективніше сприяла в загальній системі  виховання, сприяла вирішенню задач трудового виховання?

Першим етапом трудового виховання є поступове привчання дітей до невеликих та посильних для їхнього віку трудових завдань. В цей період краще привчати дітей до самообслуговування. Наступним етапом є розширення видів праці від самообслуговування до обслуговування сім’ї в цілому. Уже молодший школяр може пришити ґудзик до сорочки молодшого брата чи сестри, випрасувати рушники і т. д. Важливим у трудовому вихованні є і врахування індивідуальних особливостей учнів. Так, фізично ослабленим дітям, не звільняючи їх від праці, слід доручати нескладну роботу, бажано на свіжому повітрі.

Важко дати рекомендації на всі випадки життя. Але вчителям слід пам’ятати, що при використанні праці як засобу виховання головним, є те, що потрібно обмірковано ставитись до трудових справ, частіше радитись з колегами, класними керівниками. [1, 56]

В організації навчальної праці учнів найважливішою є  проблема активізації їх пізнавальної діяльності у процесі виконання  трудових завдань. Передовий досвід шкіл країни переконує, що якщо учням доручати окремі, порівняно прості, види виробничої праці, то така праця, як правило, не вимагає від них застосування знань. Але справа докорінно змінюється, якщо перед учнями ставиться комплексна задача.

Не інакше стоїть питання  і в побутовій праці. Часто  при навчанні шиттю діти годинами метають петлі, не отримуючи при  цьому ніякого творчого розвитку. Інтерес до такого навчання у дітей  швидко проходить. Але картина різко  змінюється, коли перед учнями ставляться задачі творчого характеру.

Суспільно корисна виробнича праця на благо суспільства – це праця найвпливовіша за своїм виховним впливом на учнів. Крім того, вона найбільш розповсюджена, застосовується як в сільських, так і в міських школах. Різноманітні і форми праці, які отримали назву трудових об’єднань школярів. Вони грають виключно важливу роль не тільки в трудовому, але й розумовому, моральному, естетичному, фізичному, економічному, екологічному вихованні.

Не менш важливе значення їх в підготовці учнів до свідомої і творчої участі в суспільному виробництві, а також у професійній орієнтації. Методичні питання організації роботи в трудових об’єднаннях відображено в багатьох навчальних посібниках. В них звертається увага на те, що трудові об’єднання учнів – це перша школа їх самостійного трудового життя, школа виховання високої відповідальності за доручену справу.

Особливості роботи учнівської бригади викликають необхідність надання  навчально-виробничих знань з фізики, біології, хімії, математики, що розглядається як найважливіший засіб поєднання навчання з працею.

1.2. Праця і її роль у всебічному розвитку особистості

Значення праці в  розвитку особистості загальновизнано. Можливості для цього розвитку містяться  уже в самих знаряддях, предметах  і результатах праці. В знаряддях праці, крім призначення, втілено пізнання людиною явищ, закони, властивості і умови існування предметів. Умови праці теж повинні бути пізнані людиною. Предмет, знаряддя і умови праці є найбагатшим джерелом знань про істотну частину навколишньої дійсності. Ці знання є основною ланкою в світогляді людини. Успішне здійснення трудової діяльності вимагає від особистості великих затрат психічних процесів, станів і властивостей. За допомогою психічних процесів, наприклад, людина орієнтується в умовах праці, формує ціль, контролює хід діяльності.

Високі вимоги до людини пред'являють соціальні умови  праці.

В різноманітних дитячих  трудових об'єднаннях праця носить колективний характер і її здійснення пов'язане з включенням школяра в широку і складну систему виробничих, моральних та міжособистісних відносин. Включення учня в колективну працю сприяє засвоєнню ним названих відносин, перетворенню їх із зовнішніх у внутрішні. Це діється під впливом панівних норм поведінки, суспільних поглядів, організації взаємодопомоги і взаємної вимогливості, і дії таких соціально-психологічних феноменів, як внутрішньо- групова навіюваність, змагання. Важливою похідною цих соціально-психологічних чинників є формування відповідальності за результати праці колективу.

Великі вимоги до людини пред'являють результати праці. Таким  чином, вимоги предмету, знарядь, умов і результатів праці є найважливішою  умовою розвитку психіки людини в  процесі трудової діяльності.

Другою умовою розвитку психіки людини під впливом праці є доцільна діяльність самого суб'єкту. Перетворюючи предмет праці, створюючи суспільноцінні продукти, він перетворює себе.

Для повного використання можливостей, що розвиває праця, вони повинні  доповнюватись діяльністю старших  – навчанням і вихованням.

Діяльність педагога є третьою умовою розвитку психіки в процесі праці.

Беручи участь в колективній  праці, індивід пізнає не тільки інших, але і себе: хто він є, яку цінність представляє для інших, на що він здатний. Діти, як показали психологічні дослідження, погано знають себе, свої можливості, своє положення в колективі. В наслідок трудової діяльності відбуваються істотні зміни. Передусім змінюється їх відношення до себе, а потім відношення колективу і педагогів. В психології зібрано багато фактів, які показують, що трудова діяльність спонукається тим, наскільки високі її результати. Із цим пов'язане формування таких мотивів як особиста значимість праці, усвідомлення її суспільної значимості.

Праця має велике значення в розвитку здібностей учня. Здібності  розвиваються головним чином в умовах провідної діяльності: в дошкільному віці - в грі, в молодшому і середньому шкільних віці - в учінні, в юнацькому - в професійно-трудовій підготовці.  [4, 28]

В процесі праці, наприклад, розподіл уваги стає надзвичайно  широким, а її переключення швидким.

Велика роль праці  в розвитку мислення. В міру оволодіння трудовими навичками розвиваються його нові форми: технічні, практичні, логічні. В процесі праці і спілкування з іншими членами трудового колективу відбувається розвиток почуттів. Включаючись у трудовий процес, дитина докорінно змінює своє уявлення про себе і про навколишній світ. Радикальним чином змінюється і самооцінка. В процесі спілкування і оволодінням новими знаннями формується світогляд школяра. Робота в колективі розвиває соціалізацію особистості дитини. Розвиток здібностей, почуттів і мислення робить особистість дитини гармонійно та всебічнорозвиненою. Отже, праця є найважливішим чинником, що впливає на розвиток особистості дитини.

1.3 Психологічна готовність до праці

Як і в будь-якій іншій справі, в процесі виховання ще є невикористані  резерви. Над їх реалізацією працюють педагогічні колективи, соціологи. Особлива роль в цьому відношенні належить психології. В психологічних  знаннях в узагальненому вигляді  виділені психологічні закономірності навчання і виховання, формування особистості дитини на різноманітних вікових етапах в умовах різноманітних видів діяльності (гра, навчання, праця), істотні зв'язки в сфері педагогічних і психологічних явищ. Психологічна наука нагромадила немало цінних фактів, використання яких збагачує зміст і організацію трудової і виробничої праці школяра, використовує резерв його особистості, забезпечує в трудовому вихованні систему і тим самим підвищує його виховну цінність. Про можливості психології у галузі трудового навчання і виховання багато каже перелік проблем, що вивчаються нею. Назвемо деякі із них.

Передусім тут треба виділити проблему головного психологічного "ядра" в трудовій підготовці школярів. Таке "ядро", як показали дослідження Т.В.Кудрявцева, Є.А. Ферапонтової та інших психологів, складають формування загальних трудових вмінь інтелектуального характеру, уміння виконати завдання не тільки індивідуально, але і в умовах сумісної праці, розвиток позитивної мотивації праці школярів, їх творчих здібностей і інших якостей особистості, важливих для професійного самовизначення учнів. Оскільки творчість є важливим проявом особистості людини, психологи шукають оптимальні шляхи і засоби заохочення школярів до творчої праці. Особливо важливим в трудовому навчанні учнів є мотиви, що спонукають дітей до праці. Саме з мотивами пов'язане формування відношення до праці, як головної цінності. [7, 29]

Різні психологічні знання використаються в цілях об'єднання психологічно східних трудових цілей і засобів дії, а також засобів навчання і виховання. Педагогу необхідно засвоїти загальні закономірності розвитку особистості.

Особистість формується під впливом  виховання, соціалiзацiї і самовиховання.

Особистість - результат взаємодії  зовнішніх впливів з внутрішніми умовами індивідуума, до яких відносяться його спрямованість, можливості, характер і інші особисті властивості. Психологи досліджують психологічний зміст трудового виховання, зокрема, формування всебічно розвиненої особистості засобами праці.

За якими показниками судить психолог про зміни, що відбуваються у вигляді особистості під впливом праці? Передусім за діями і вчинками людини, за зміною результативності її праці, по відношенню до праці, до свого колективу, по змінам в її потребах, інтересах, самооцінки і вимогах. Психіка працюючої людини, особливо його відношення до праці, дуже помітно проявляється в продуктах її діяльності. Як школяр реагує на невдачі і успіхи в праці, на оцінку якості його роботи, коли його особові інтереси стикаються із суспільними.

Найбільш поширеними засобами дослідження  психологічних проблем трудового  виховання є спостереження, експеримент, опитування, тести. За допомогою досліджень вивчаються важливі в будь-якому  виді праці риси характеру: уважність, самостійність, охайність і ряд інших. Використовується воно також для дослідження взаємовідносин в дитячому колективі. Багатим джерелом психологічних знань є експеримент.

Проте його використання пов'язане  з великими труднощами, по-перше, зміни в особистості відбуваються поступово, а дослідник не завжди має час. По-друге, зміни в особистості є функцією не одного, а багатьох чинників, діючих в умовах трудового виховання. Внаслідок проведеного експерименту було встановлено, що суспільна мотивація трудової діяльності посилює інтерес дітей до праці.

Іншим різновидом експерименту є розроблена методика самооцінки через порівняння себе із іншими. Результати цього порівняння людині не байдужі: вона ними задоволена або не задоволена, заспокоєна або починає турбуватися. Цю методику застосовували для вивчення відношення піддослідного до своїх досягнень в трудовій діяльності, а також для вияву змін в цьому відношенні при переході до інших видів діяльності, наприклад, від навчальної до трудової. Для цього піддослідним пропонувалось порівнювати свої успіхи з успіхами інших учнів. Таким чином, кожний оцінював не тільки інших, але і сам себе. На основі відповідей піддослідного після цього визначаються його рангові місця по самооцінці.

1.4. Роль педагога у  процесі трудового виховання

З давніх-давен в народі з раннього дитинства дівчатка і хлопчики виховувалися разом. Але дівчаток скоріше і першими заставляли виконувати хатні роботи, якими опікувалася переважно мати. Це і догляд за молодшими дітьми, вишивання, прядіння, в'язання, навчання кулінарії, догляд за квітами, санітарією і гігієною.

Хлопців навчали хліборобству, пасічництву, садівництву. З працею пов'язано багато прислів'їв: “Щоб людиною стати - треба працювати”, “У праці краса людини”. Побутувала така думка, що навіть в тяжкому горі праця зцілює, повертає до життя. Українському народові притаманна велика працьовитість. Вважалося, що людина, яка не працює, може створити злочин. “Від неробства до злочину один крок”.

Праця була обов'язком і необхідністю кожної людини. Найкращою вважали ту сім'ю, де є працьовиті діти. За вечерею, коли збиралась ціла родина, батько підсумовував, що зроблено протягом дня, і давав завдання на наступний день членам сім'ї. Робочий день починався влітку о 4-5 годині. Діти піднімались разом з батьками і разом йшли працювати. Одним із видів трудового виховання було пастушення, через нього проходила переважна більшість селянських дітей. Працелюбність виховувалась в малих дітей на прикладах народної творчості: піснях, колискових, прислів'ях, приказках. “Два півники, два півники горох молотили...” На цій простенькій народній пісні виховувалось не одне покоління.

Елементи праці дорослих відображені  у різноманітних дитячих іграх. Тут діти відтворюють те, що спостерігали в родинному колі. Діти варять їжу, сіють, продають.

Велике значення на сучасному етапі  є проведення родинних свят ремесел, трудових свят, проведення народних ігор, зустрічі з народними умільцями. Важливим є вибір професій. Тому змалку потрібно виявляти нахили, обдарованість  дітей. Колись нахили і обдарованості дітей відкривали батько й мати. Мати-ткаля прищеплювала дочці любов до цієї праці. Батько- хлібороб брав хлопчика в поле, вчив сіяти.

Формування особистості в процесі  праці відбувається не саме собою, а  лише при певній організації праці  школярів. Під організацією праці розуміємо її впорядкування, надання їй планомірності. Організація дитячої праці повинна враховувати вікові і індивідуальні особливості дітей і закономірності їх розвитку. В процесі праці здійснюється також естетичне і фізичне виховання. Таку організацію праці покликаний забезпечити педагог. Від нього вимагається бути прикладом, вивчати сильні і слабкі сторони своїх учнів, організовувати діяльність та багато іншого. [16, 34]

Психологічний аспект діяльності педагога при вихованні засобами праці складається у впливі особистим прикладом, в управлінні впливом середовища на особистість, а також в управлінні її трудовою діяльністю.

Педагог погоджує зміст  і форми праці з педагогічними  цілями, направляє трудову діяльність таким чином, щоб вона вимагала від учнів прояву тих чи інших якостей, оцінює ефективність виховних впливів. Роль педагога складається також в допомозі учню підвищити свій авторитет у ровесників. В трудовому навчанні багато учнів домагаються чималих результатів в загальноосвітніх предметах. В зв'язку з цим у дитини виникає потреба в освідченні. Якщо вона домагається підвищення свого авторитету, отже її активність підвищується і в інших видах діяльності. І одна з головних завдань педагога - сформувати і скерувати цю активність.

Розділ ІІ. Екскурсія як організаційна форма навчання

2.1 Сутність екскурсії

Щодо природи шкільних навчальних екскурсій, на різних етапах його впровадження й розвитку висловлювалися різні точки зору. Так, одні автори трактують екскурсію як метод навчання, інші — як метод і форму або як форму. На початковій стадії впровадження екскурсій в шкільне життя вони практикувались епізодично як продовження звичайних уроків за межами навчального приміщення. З розвитком методики екскурсійної роботи відокремлювалися в окремі методи такі прийоми її проведення, як пояснення екскурсовода, демонстрація, спостереження, фіксація вражень, вправи та ін. Екскурсія почала усвідомлюватись як метод і форма навчання. Сьогодні екскурсія набула статусу самостійної форми навчальних занять. Це відносно завершена структурна одиниця педагогічного процесу, яка характеризується своїми особливостями.

Розглядаючи екскурсію  як дидактичну категорію, слід насамперед зазначити, що вона суттєво відрізняється  від інших форм навчальних занять специфікою організації пізнавальної діяльності учнів. Під час екскурсій учні активно сприймають натуральні об'єкти дійсності — предмети, процеси, явища в їхньому природному середовищі, в звичайних режимах функціонування.

Основний метод пізнання — цілеспрямоване спостереження під опосередкованим керівництвом учителя живої реальності, аналіз її сутності, який доповнюють записи вражень, зарисовки, складання схем процесів. Все це потім систематизується, узагальнюється й колективно глибоко і всебічно обговорюється на інших заняттях у школі. [17, 18-23]

До особливостей екскурсій  можна віднести й мінливість учнівського  складу. Залежно від типу, змісту й об'єкта екскурсії кількість  учнів у групі коливається  від 10 до 40. Тривалість екскурсійних занять також нестала — від 35 до 90 хвилин. Іноді вона може продовжуватися кілька днів (у випадках виїзду учнів за межі постійного проживання).

Що стосується особливостей екскурсій, пов'язаних з відношенням  учнів до її об'єкта, то слід мати на увазі, що не всякий вихід за межі школи з метою навчання можна віднести до цієї категорії навчальних ліній. Трудове навчання, наприклад, часто проводиться безпосередньо на виробництві, в цеху промислових і сільськогосподарських підприємств, проте заняття не можна назвати екскурсією, хоч воно проводиться не в школі. З другого боку, навчання може відбутися й без виходу учнів за межі шкільного. Звідси зрозуміло, що місце проведення екскурсії само по собі ще не характеризує її сутності. Тут пріоритетне значення мають об'єкт пізнання, мета занять, методи її реалізації.

2.2 Види екскурсій

Нижче на схемі приведені  такі види уроків-екскурсій:

Показані на схемі  уроки-екскурсії мають свою макроструктуру, яка відображає логіку процесу навчання, що здійснюється в межах кожного  виду.

Екскурсія, як видно зі стислої характеристики її сутності, являє собою багатопланове дидактичне утворення, тому її поділ на групи  може здійснюватися за різними ознаками.

За зв'язком з навчальними  програмами розрізняють екскурсії  програмні (передбачені програмою) й непрограмні (виходять за межі програми). Нині в зв'язку з реформою школи дозволяється збільшення питомої ваги непрограмних екскурсій. Вони проводяться як позапланові заходи.

За змістом навчальні  екскурсії діляться на три великі групи:

1. Природничо-географічні екскурсії (охоплюють природу й людину як частину природи), їх можна в свою чергу поділити на природничі і власне географічні. До групи природничих відносяться астрономічні, фізичні, метеорологічні, мінералогічні, ґрунтові, ботанічні, зоологічні та ін.

2. Гуманітарні (суспільствознавчі) екскурсії. Сюди відносять культурно-історичні, художні і художньо-історичні, літературні, економічні і економічно-побутові.