ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ  І. Соціальна установка як одна з основних проблем психології………….6

І.1. Історія  винекнення соціальної установки………………………………………..6

І.2. Сутність соціальної установки, структура та функції…………………………..9

І.3. Установка та поведінка, зміни соціальних установок…………………………14

І.4. Ієрархічна рівнева природа установки………………………………………….18

РОЗДІЛ ІІ. Експерементальне дослідження проблеми соціальної установки  в суспільстві та психології……………………………………………………………..22 

ІІ.1. Теорії установки…………………………………………………………………22

ІІ.2. Опис методів  дослідження……………………………………………………...26

ІІ.3. Аналіз результатів  дослідження………………………………………………..28 

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………..30 

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ ТА ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………….32 

ДОДАТКИ

ВСТУП

      Тема  соціальної установки цікавить людство  уже давно. Установка - це стійкий  нахил індивіда, що складається на основі досвіду, до певної форми реагування, спонукаючи його орієнтувати свою діяльність в певному напрямі і діяти  послідовно по відношенню до всіх об'єктів і ситуацій, з якими воно пов'язане. Тема в сучасній психології не є актуальною і майже широко не використовується на практиці, але в даний час людство цікавиться тим, що соціальна установка з себе уявляє (у сенсі психології). Але питання соціальної установки виключно широке та багатопланове. Успішне вирішення проблеми у великій мірі залежить від зусиль вчених, що займалися та займаються вирішенням цього питання.

      Робота  розбита на два розділи, в першому  аналізуються сутність соціальної установки, в другій - прояви установки в суспільстві, концептуальність положень в психологі, експерементальність дослдіження. При дослідженні особистості в соціальній психології найважливіше місце займає проблема соціальної установки. Якщо процес соціалізації пояснює, яким чином особистість засвоює соціальний досвід і в той же час активно відтворює його, то формування соціальних установок особи відповідає на питання: як засвоєний соціальний досвід заломлений особистістю і конкретно проявляє себе в її діях і вчинках?

      Все вищевикладане і обумовило актуальність та тему нашого дослідження – “Проблема  соціальної установки в психології”.

      Теоретико-методологічною основою дослідження виступають основні теоретичні положення, концептуальні  зміни щодо проблеми соціальної установки в суспільстві.

      Об’єкт дослідження: соціальна  установка в психологічній науці.

      Предмет дослідження – причини проблем, що виникають внаслідок вивчення соціальної установки.

    В даному дослідженні висувається  припущення про те, що соціальна установка напряму залежить від суспільної думки та особистості в цілому.

    В процесі виконання даного дослідження  постала необхідність реалізувати  наступні завдання:

1. Здійснити теоритичний аналіз у психологічній літературі;
2. ознайомитись з підходами вчених в дослідженні цієї проблеми;
3. виділити типові труднощі, що виникають в процесі дослідження даної проблеми;
4. виявити взаємозв’язок даної проблеми та суспільства в цілому;
5. підвести підсумки дослідження та актуалізувати досвід науковців та власного дослідження.

      На  початку роботи була поставлена мета, яка конкретизувалася в окремих  завданнях. Метою нашої роботи є  аналіз такої психологічної категорії, як соціальна установка, проблема соціальної установки в психології та прояв  установки в житті людини.

    Під час проведення дослідження було використано такі теоритичні та емпіричні  методи:

• теоритичний аналіз та систематизація наукових даних, які розкривають зміст досліджуваного поняття;
• проведення соціалогічного опитування різної категорії суспільства.

    Наукова новизна та теоритична значущість роботи полягає у визначенні та обгрунтування поняття “соціальна установка” в психології, розкриття його структурних компонентів, опис різноманітних теорій досліджуваного поняття, вияв проблеми установки в психології та доказ залежності установки від людського, зокрема, суспілбного фактору.

    Практична значущість: у роботі розкрито основні проблеми з якими стикається психологія як наука щодо вивчення такої категорії як Соціальна установка.

    База  дослідження: дослідження проводилось серед трьох різних вікових грруп: учнів 11 – 16 років, осіб 18 – 25 років та 28 – 65 років, в місті Старокостянтинів. Всього охоплено дослідженням було 100 респондентів.

    Структура роботи: робота обсягом 36 сторінок, складається  зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел із 23 найменувань, містить, 3 додатки на 3 сторінках, на яких знаходиться 12 діаграм. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ  І. СОЦІАЛЬНА УСТАНОВКА  ЯК ОДНА З ОСНОВНИХ ПРОБЛЕМ В ПСИХОЛОГІЇ

      І.1. Історія винекнення соц установки

      Поняття соціальної установки було введене  в 1918 р. Томасом і Знанецьким. Вони визначали її як психологічний процес, який розглядається в стосунках  до соціального світу і узятий перш за все в зв'язку з соціальними  цінностями. “Цінність, - за їхніми словами – Є об'єктивна сторона установки, отже, установка є індівідуальна (суб'єктивна) сторона соціальної цінності”.

      Томас і Знанецький неодноразово підкреслювали  значення для розуміння соціальної установки того факту, що вона по своїй  мірі залишається чиїмось достатком. У цьому визначенні соціальна установка представлена як психологічне переживання індивідом значення або цінності соціального об'єкту. Вона функціонує одночасно як елемент психологічної структури особистості і як елемент соціальної структури, оскільки зміст психологічного переживання визначається зовнішніми, локалізованими в соціумі об'єктами[4].

      Будучи  оберненою одній своєю гранню до соціології, а інший - до психології, об'єднуючи афекти, емоції і їх наочний  вміст в єдине ціле, соціальна установка була саме тим поняттям яке, здавалося б, могло лягти в основу теоретичного пояснення соціально-значимої поведінки.

      У соціальній психології вона була прийнята з особливою готовністю, оскільки була саме тією початковою одиницею, яка  зможе виконати роль, подібну до ролі хімічного елементу в хімії, атома в фізиці, клітини в біології.

      До  кінця 60-х років соціальна установка  міцно закріпилася як основне  поняття при поясненні соціально-психологічних  процесів як на індивідуальному, так  і на груповому рівні. За об'ємом досліджень з нею може конкурувати лише мала группа, але якщо дослідження установки можна собі уявити поза-груповим процесом, то зворотня картина просто немислима[1,2,6].

      Будучи  однією з центральних ланок дослідження, соціальна установка пережила разом зі всією соціально-психологічною наукою її підйоми і спади.

      Перший  період (1918-1940 рр.) відмічений теоретичними дискусіями про зміст самого поняття, розвитком техніки виміру установки (починаючи з шкали Терстоуна, запропонований в 1928 р.). До кінця цього періоду був встановлений один з помітних ознак соціальної установки - "інтенсивність позитивного або негативного афекту відносно якого-небудь психологічного об'єкту". У 1931 р. Парк додав ще дві ознаки: латентність (тобто недоступність для прямого спостереження) і народження з досвіду. У 1935 р. Р. Оллпорт, виконав величезну роботу по узагальненню визначень, що були на той час[22].

      Другий  етап (1940-1950 рр.) - період відносного спаду  в дослідженнях соціальної установки, який пояснюється переключенням інтересу на динаміку групових процесів.

      В той же час саме у цей період (у 1947 р.) Смітом було запропоновано  ділення установки на три компоненти: когнітивний, афектний і поведінковий, а також було встановлено, що ця структура  володіє певною стійкістю[1,22,23].

      Третій  етап (середина 50-х - 60-і роки) - період розквіту досліджень установки. На цей  час проводяться дослідження  її процесу. У них вивчався в основному  зв'язок між когнітивним і афектним компонентами установки. З 1957 р. з появою теорії когнітівного дисонансу Л. Фестінгера почалися дослідження зв'язків когнітивних компонентів різних установок. У це же час з'явилися функціональні теорії (або теорії функций установки в структурі індивідуальної поведінки) Сміта[10,17,22].

      70-і  роки - період застою. На тлі витрачених зусиль досить бентежно виглядали такі фактичні уявлення, як велика кількість протіріч і незіставних фактів, відсутність навіть подібності загальної теоретичної основи, строката мозаїка різних гіпотез, розбіжності по кожному з пунктів, що містяться в визначенні Р. Оллпорта, наявність таких істотних пропусків, як недостатнє дослідження взаємозв'язків установки і реальної поведінки[22].

      У психоаналітичній концепції установки  ми спостерігаємо іншу картину. Ще в 1935 р. Г. Оллпорт говорив про те, що "Фрейд наділив установку життєвою силою, зрівнявши її з бурхливим потоком неусвідомленого життя". Це не слід розуміти буквально, бо Фрейд спеціально установці не приділяв уваги. Вплив Фрейда виявляється у висуненні тези про те, що установка, хоча і не має особистого енергетичного заряду, але може черпати його, регулюючи вже наявну психоенергетику[22].

      У 1960 р. Д. Кац виступив з функціональною теорією установки. Запропонував вивчати  установку з точки зору потреб, які вона задовольняє, він виділив чотири її функції, відповідні, на його думку, основним потребам особи: 1) інструментальну (утилітарну); 2) его-защитну; 3) вирази цінностей; 4) організації знання пізнання дійсності. Д. Кац прямо заявив, що перша функція запозичена з біхевіорізму і теорій навчання, друга - у Фрейда і його послідовників, третя - з психології особистості (дослідження проблеми самовираження самореалізацій), четверта - з гештальтпсихології[17,22].

      В 1969 р., зібравши результати майже всіх досліджень проблеми відповідності вербальної поведінки невербальному, А. Уїкер прийшов до висновку, що "декларовані установки швидше не зв'язані або мало пов'язані з невербальною поведінкою". Зіставляючи дані на користь гіпотез про відповідність або невідповідності установки поведінки. Кислері і співавтори відзначають, що дані про невідповідність отримані переважно в умовах реального життя, а дані про відповідність - в умовах лабораторного експерименту. Іншими словами, відповідність вербальної поведінки невербальному ставиться в залежність від ситуації[10,22].

      З огляду на це ми бачимо, що соціальна  установка пройшла складний історичний шлях аж до оновлення, ще й досі дослідники займаються її вивченням. 

      І.2. Поняття про соціальну  установку, структура  та функції

      Поняття «Соціальна установка» почало широко застосовуватися в соціологічній і соціально-психологічній літературі після виходу в світ дослідження У. Томаса і Ф. Знанецького. Ці автори визначили установку як психологічний процес, який характеризує відношення індивіда до соціального світу і визначається соціальними цінностями. При цьому цінності розумілися названими дослідниками як зовнішння, об'єктивна сторона установки. Адже цінності спочатку соціальні за своєю природою. Індивід їх засвоює, робить їх своїми цінностями, а не створює їх сам. Такі соціальні цінності як свобода, соціальний статус, порядність, милосердя, багатство, спокій і так далі стають і індивідуальними цінностями лише тому, що вони спочатку є цінностями даного суспільства[10,11,12].

      Таким чином, установка, на думку Томаса і Знанецкого, свідчить про засвоєння людиною тієї або іншої соціальної цінності, будучи, по суті, її суб'єктивним переживанням. Можна сказати і іншими словами: установка є суб'єктивний, індивідуальний спосіб існування об'єктивних соціальних цінностей. Візьмемо, наприклад, таку соціальну цінність як свобода. Кожною конкретною людиною вона сприймається, розуміється і переживається по-своєму. Отже, установки  кожного індивіда відносно своєї свободи будуть його власні. І в цьому сенсі установка виступає своєрідною формою зв'язку між індивідом і суспільством, будучи одночасно і елементом психічної структури особи, і елементом системи соціальних цінностей суспільства[10].

      В той же час, базовим, початковим визначенням  установки в соціальній психології, в усякому разі в американській, вважається визначення, дане Р. Оллпортом: «Установка є достаток психонервової готовності, динамічний вплив, що склався на основі досвіду, на реакції індивіда щодо всіх об'єктів або ситуацій, з якими він пов'язаний». Як відзначає П.Н. Шихирев, основною ознакою установки в даному формулюванні існує її передуюча і регулююча дія. Він же стверджує, що приведене вище визначення «виконує обов'язки загальноприйнятого»[21,22].

      По  суті, факт «загальновизнаної» формулювання Г. Оллпорта визнавали і німецькі автори Р. Гибш і М. Форверг (психологи з колишньої ГДР). Але оскільки, як вважали вони, визначення установки, дане Д. Н. Узнадзе в 1958 році, збігається з визначенням Р. Оллпорта, то німецькі психологи чомусь вирішують користуватися формулюванням Узнадзе, а не Оллпорта[7,20,22].

      Зрозуміло, визначення Д. Узнадзе сформульоване  з використанням інших слів. Про  установку Узнадзе беде говоритися далі. У нім, зокрема, мовиться про  «цілісний достаток суб'єкта», «цілісній  спрямованості в певному направленні на певну активність» і так далі.

      Сучасні американські соціальні психологи  пропонують менш мудровані, послідовні, що піддаються, простіше кажучи, більш  практичній концепції установки[19].

      Проте і серед них, немає єдиного  погляду на суть установки. Так, наприклад, Д. Майерс визначає установку таким чином: «Установка – це сприятлива або несприятлива оцінночна реакція на що-небудь або кого-небудь, яка виражається в думках, відчуттях і цілеспрямованій поведінці». Таку ж точку зору і формулювання ми зустрічаємо у Ж. Годфруа.

      Декілька  інше визначення установки дають  А. Пратканіс і А. Грінвальд (1998): «Установка – це оцінне відношення до якого-небудь предмету або явища, про яких у  індивіда є певні знання»[2,6].

      Настільки ж просту формулу установки пропонують і самі Зімбардо і Ляйппе: «По суті своїй установка – це ціннісна диспозиція по відношенню до того або іншого об'єкту. Це оцінка чого-небудь або кого-небудь за шкалою «приємно-неприємно», «корисно-шкідливо», «добре-погано». Щось ми кохаємо, а щось терпіти не можемо. До чогось випробовуємо прихильність, а до чогось антипатію».

      Д. Майерс, а також багато інших авторів (серед американських можна назвати  У. Макгайра (1965), Д. Каца, Р. Стотланда (1959), Г. Оськампа (1977), а серед російських – практично всі автори, що пишуть про установки) виділяють в установці 3 компоненти: когнітивний (пізнавальний), афектний (емоційний) і поведінковий[2].

      Соціальна установка (attitude) - поняття, що вживається в соціології і соціальній психології для позначення стійкої схильності, готовності індивіда або групи до дії, орієнтованої на соціально значимий об'єкт. У зарубіжній соціології цей термін вперше був використаний Томасом і Знанецьким в роботі «Польський селянин в Європі і Америці» для аналізу зв'язків між індивідом і соціальною організацією. Під соціальною установкою вони розуміли психологічне переживання індивідом цінності, значення, сенсу соціального об'єкту, достаток свідомості індивіда відносний цінності. Вирішальний вклад у вивчення природи установки внесли дослідження соціальних психологів (Р. Олпорт, M. Сміт, К. Ховланд і ін.), що аналізували її з позицій взаємодії особи і соціальної середи, тоді як в рамках психології установка (set) вивчалася як психофізіологічний феномен. Важливу роль у вивченні установки зіграли спроби її кількісного вираження (виміри установки). Для вирішення цього завдання було сконструйовано декілька спеціальних шкал (Л. Терстоуна, Р. Лікерта, Л. Гутмана і ін.). В рамках соціально-психологічних досліджень склалася концепція трьохкомпонентної структури установки: перший - афектний - пов'язаний з емоційною оцінкою об'єкту, другою, - когнітивний - виражає усвідомлення людиною об'єкту установки, третій - поведінковий - містить в собі реальні дії, направлені на об'єкт. Проте серед досліджників до цих пір продовжуються клоаки щодо того, який з названих компонентів грає вирішальну роль і який з них виявляється дійсним об'єктом виміру. У якості варіанту подолання труднощів запропонована диспозиційна концепція регуляції поведінки особистості (Н. Рокич), в якій вичленяють різні рівні соціальної установки, що знаходяться в ієрархічній суппідрядності[2,6,20,22].

      Важливою  галуззю наукових соціально-психологічних  досліджень є пошук регуляторів  соціальної поведінки людини. Традиційно теоретико-дослідна думка розгортається навколо низки понять, близьких, але не тотожних за змістом: аттитюд, соціальна установка, ціннісні орієнтації та ін. Внутрішній стан готовності людини до дії передує поведінці й має назву аттитюд (від англ. attitude — ставлення, установка). Аттитюд формується на підставі попереднього соціально-психологічного досвіду, розгортається на усвідомленому й неусвідомленому рівні та здійснює регулятивну (спрямовує поведінку або управляє нею) функцію стосовно поведінки індивіда. Він також визначає стійкий, послідовний, цілеспрямований характер поведінки в ситуаціях, що змінюються; звільнює суб'єкта від необхідності приймати рішення й довільно контролювати поведінку в стандартних ситуаціях; може виступати і як чинник, що зумовлює інертність дії та гальмує пристосування до нових ситуацій, котрі вимагають зміни програми поведінки. Залежно від того, на який об'єктивний чинник діяльності спрямована установка, виокремлюють три рівні регуляції поведінки — рівні смислових, цільових та операційних аттитюдів. Смислові аттитюди складаються із інформаційного (світогляд людини), емоційного (симпатії, антипатії стосовно іншого об'єкта), регулятивного (готовність діяти) компонентів. Вони допомагають сприймати систему норм і цінностей у групі, зберігати цілісність поведінки особистості в ситуаціях конфлікту, визначати лінію поведінки індивіда тощо. Цільові аттитюди зумовлені цілями й визначають стійкість перебігу певної дії людини. У процесі вирішення конкретних завдань на підставі врахування умов ситуації та прогнозування розвитку цих умов виявляються операційні аттитюди, що проявляються в стереотипності мислення, конформній поведінці особистості тощо[8].

      Більшість праць, соціальну установку (аттитюд) розглядають як самостійний об'єкт  дослідження й самостійний розділ у підручниках із соціальної психології. Відомо, що вивчення цієї проблеми було започатковано американськими соціологами В. Томасом і Ф. Знанецьким ще в 1918 році. Дослідники розглядали установку як предмет соціальної психології. В їхньому розумінні соціальна установка означає певний психічний стан переживання індивідом цінності, значення або смислу соціального об'єкта. А зміст переживання, своєю чергою, визначається зовнішніми, тобто локалізованими в соціумі, об'єктами. Загалом, соціальна установка — це пояснювальне поняття для визначення суб'єктивних орієнтацій індивіда як члена групи (суспільства) на ті чи інші цінності, соціальні об'єкти[11].

      Соціальна установка розглядалась як елемент  структури особистості й водночас як елемент соціальної структури. Саме тому вона набула такого широкого визнання в соціальній психології: в ній вбачали ту пояснювальну категорію, вихідну одиницю, яка може подолати дуалізм соціального та індивідуального, визначити соціально-психологічну реальність в її цілісності.

      Усі численні визначення соціальної установки передбачали виокремлення її основних функцій: випереджаючу та регулятивну. І визначення соціальної установки як готовності до дії, як її передумови фіксує насамперед її регулятивну й випереджаючу функції. Систематизуючи та узагальнюючи різні дефініції установки, Г. Олпорт визначав її як стан психонервової готовності індивіда до реакції на всі об'єкти чи ситуації, з якими він пов'язаний. Таким чином, роблячи цілеспрямований і динамічний вплив на поведінку, установка завжди є залежною від минулого досвіду.

      Подібне розуміння соціальної установки  суттєво різниться від того, як її визначали В. Томас і Ф. Знанецький, адже вони вважали аттитюд дуже близьким до колективних уявлень. Стосовно визначення Г. Олпорта, то соціальна установки — це суто індивідуальне утворення. Г. Олпорт прослідкував три основних джерела виникнення поняття «аттитюд»[13,16].

      Д. Узнадзе та представники його школи  розглядали установку як готовність до певної активності. При цьому  готовність визначається взаємодією конкретної потреби й ситуацією її задоволення. Отож передбачається, таким чином, поділ установок на два різновиди — актуальні та фіксовані, де перші виявляються у формі дифузного, недиференційованого стану, а другі — цілком диференційовані, одержані в результаті повторного впливу ситуації, тобто базуються на досвіді. Ці загальні положення теорії установки Д. Узнадзе зберігають своє принципове значення і для соціальної психології, особливо стосовно фіксованої установки.

      Отже, завдяки подальшим дослідженням і розширенню уявлень про структуру соціальної установки вдалося зробити висновки про якості самої структури: рівні інтенсивності, спрямованості, компактності, стійкості визначених компонентів. Ряд учених вбачає суперечність між емпіричним дослідженням соціальної установки як оцінного ставлення та двома іншими її компонентами — когнітивним і поведінковим. Але одне, напевне, ми знаємо точно, що соціальна установка це перш за все поняття, що вживається в соціології і соціальній психології для позначення стійкої схильності особистості до чогось. 
 
 

І.3. Установка та поведінка, зміни соціальних установок

      Згідно  Д.Н.Узнадзе вміст установки залежить від об'єктивного чинника, що викликає установку. Отже, при дослідженні  вмісту установки кожного разу необхідно  знайти той предмет в ситуації дозволу завдання, на який направлена установка, і те, яку роль виконує цей предмет в детерміації діяльності. Таким чином виділяється декілька форм або видів установок по їх відношенню до "потрібного" предмету і по їх походженню. Це "безпосередні" і "опосередковані" установких[19,20].

      До "безпосередніх" установок відносяться  установки практичної поведінки. До класу "опосередкованих" установок, сформованих в процесі свідомої психічної діяльності, виділяються  два види:

      -індівідуальні установки, тобто що виникли в процесі власної діяльності людини в плані об'єктивування.

      -установки,  опосередковані чужим об'єктивуванням. Це установки, що виникли у  минулому в багатьох обдарованих  осіб і що перейшли потім  в надбання людей у вигляді  готових формул, аксіом, що не вимагають більш безпосередньої участі процесів об'єктивування.

      Аналізуючи  стосунки між первинними і фіксованими  установками, Ш.Н.Чхартішвілі показує  глибоку відмінність між ними. Це відмінність, із його точки зору, настільки велика, що для позначення чинника, обумовлюючого різні настановні ілюзії, взагалі потрібно підшукати інший термін. Первинна установка - це завжди достаток суб'єкта, його модус, в якому заздалегідь відображений спільний характер його поведінки. По-друге, первинна установка - явище динамічного ладу. По-третє, первинна установка "сама знімає себе" після того, як здійснені акти поведінки, що привели до задоволення, тобто первинна установка - це перехідний достаток. Їй властива цілісна природа. І, нарешті, вона визначає хід перебігу явищ свідомості ніколи не вступаючи в межі свідомості[21,23].

      На  відміну від первинної  установки, фіксована  вторинна установка належить до "достатків хронічного ладу", які іноді зберігаються протягом всього життя. Вона існує в інакшому вигляді до тих пір, поки не потрапить в ті умови, на які вона вироблена. Після появи цих умов на базі фіксованої установки розвивається саме та дія, в якій вона раніше була зафіксована, незалежно від того, адекватна ця дія ситуації або ні. І далі, у індивіда одночасно може бути необмежена кількість фіксованих установок.

      Про прояви фіксованої установки судять по тих спотвореннях, які вона вносить  до процесу поведінки. Ці помилки  і спотворення говорять про те, що у ряді випадків фіксована установка  може придбати відносну самостійність і незалежність від завдання, поставленого перед суб'єктом. У цій відносній незалежності від завдання полягає фундаментальна особливість фіксованої установки, яка наклала відбиток на весь хід дослідження проблеми установки в експериментальній психології. Завдяки їй психологи дізналися про існування установки. Из-за її в розумах багатьох дослідників установка стійко асоціюється з чинником, що вносить спотворення в різні види діяльності[1,19].

      Ще  однією з головних проблем, що виникають при вивченні соціальних установок є проблема їх зміни. Буденні спостереження показують, що будь-яка з диспозицій, якими володіє конкретний суб'єкт, може змінюватися. Ступінь їх змінності і рухливості залежить, природно, від рівня тієї або іншої диспозиції: чим складніше соціальний об'єкт, по відношенню до якого існує в особи визначена диспозиція, тим більш стійкою вона є. Якщо прийняті аттітюди мають відносно низький (по порівнянню з ціннісними орієнтаціями, наприклад) рівень диспозицій, то стає ясно, що проблема їх зміни особливо актуальна. Якщо навіть соціальна психологія навчиться розпізнавати, в якому випадку особа демонструватиме розбіжність аттітюда і реальної поведінки, а в якому - ні, прогноз цієї реальної поведінки залежатиме ще і від того, зміниться або ні протягом того, що цікавить нас відрізок часу аттітюд на той або інший об'єкт. Якщо аттітюд змінюється, поведінка спрогнозованою бути не може до тих пір, поки не відоме направлення, в якому станеться зміна аттітюда. Вивчення чинників, що обумовлюють зміну соціальних установок, перетворюється на принципово важливу для соціальній психології завдання[14,15,23].

      Висунуто  багато різних моделей пояснення  процесу зміни соціальних установок. Ці пояснювальні моделі будуються відповідно до тих принципів, які застосовуються в тому або іншому дослідженні. Оскільки більшість досліджень аттітюдів здійснюються в руслі два основних теоретичних орієнтації - біхевіорістськой і когнітівістськой, остільки найбільше поширення і отримали пояснення, що спираються на принципи цих двох направлень.