Екперементальне дослідження особливостей конфліктної поведінки у підлітковому віці

   Зміст

   ВСТУП.................................................................................3

   РОЗДІЛ І Проблема  конфлікту у підлітковому

   віці....................................................................................................6

        1.1. Особливості поведінки у підлітковому віці………….....6

        1.2. Причини виникнення конфліктів  у підлітків………….. 9

        1.3. Специфіка врегулювання конфліктів  у 

               середовищі підлітків……………………………………...13 

   РОЗДІЛ  ІІ Екперементальне дослідження особливостей

   конфліктної поведінки у підлітковому

   віці………………………………………………………………....18

         2.1.Організація і проведення діагностики міжособистісних

     відносин та рівня конфліктності………………………………..18

         2.2Результати констатуючого експерименту……………….21

         2.3. Методичні рекомендації щодо подолання

                конфліктної поведінки у підлітковому  віці…………….26    

   ВИСНОВОК ……………………………………………….28

   СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………...32

   ДОДАТКИ………………………………………………………...36 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   ВСТУП

   Проблема  вивчення  конфліктів серед підлітків останнім часом набуває особливої актуальності і практичного значення. Це викликано не тільки необхідністю вирішувати і корегувати прояв конфліктів, а й попереджувати їх виникнення, тобто здійснювати педагогічну і психологічну профілактику і приймати заходи по попередженню і запобіганню конфліктів серед підлітків.

   Підхід  до вивчення  конфліктів, які виникають  у підлітковому віці, вивчений недостатньо. Конфлікти підлітків – це не просто негативні явища в дитячому житті, а особливі, значимі ситуації спілкування, поведінки,  які виконують соціалізуючу функцію на певному етапі формування особистості.

   Особливістю конфліктів у підлітків є те, що цей віковий період супроводжується бурхливою фізіологічною та психологічною перебудовою, зміною дитячих уявлень про навколишній світ. Вираження активності, яка спрямована на самореалізацію, самоствердження, отримання провідного статусу у групі і надмірна амбіційність входять у протиріччя з відсутністю життєвого досвіду, з розходженням ідеалів з реальністю, з протидією середовища. Все це призводить до зневір’я, невдоволеності, до емоційних сплесків та імпульсивних вчинків, які можуть призводити до конфліктів з однолітками.

   До  конфліктів у підлітковому віці веде накопичення якісних та кількісних змін в організмі дитини, її свідомості, психіці, стосунками з оточуючим світом дорослих та однолітків. Набуваються нові життєві та соціальні ролі. Підліток займає маргінальне положення: вже не дитина, але ще і не дорослий. Тому схильність до конфліктної поведінки прямо залежить від суспільного оточення підлітка, сімейного й шкільного виховання та індивідуально-типологічних особливостей особистості.                                    

             Конфлікти поділяються за кількістю людей, що беруть участь у

конфлікті, осіб які його регулюють та допомагають вирішити, за причинами, що породжують конфлікти, за ступенем тривалості та напруження, за напрямом комунікації, за емоційним станом конфліктуючих сторін, за станом дії, за наслідками та ін. Причинами виникнення конфліктів у підлітковому віці можуть бути як зовнішні (організація навчально-виховного процесу, взаємостосунки з оточуючими), так і внутрішні (конфліктогенність особистості, акцентуації характеру) фактори.

   У зв’язку з цим проблема дослідження  конфліктної поведінки підлітків є актуальною на сьогоднішній день, тому що цей вік є сприятливим для подальшого викривлення сприйняття норм соціальних взаємин.

   Проблемою підліткових конфліктів займалося  багато видатних педагогів і психологів, таких як Л.С.Виготський, Л.І. Божович,  А.С. Макаренко, В.О.Сухомлинський, К.Д.Ушинський, Д.Б.Ельконін та ін. Проте ще є багато сфер особистісного розвитку підлітка, які потребують додаткових досліджень. Саме тому  потрібно працювати над даною проблемою і розробляти методи роботи  по зниженню конфліктності у підлітковому середовищі.

   Об’єктом  нашого дослідження є особливості виникнення та врегулювання конфліктної поведінки.

   Предметом дослідження є конфліктна поведінка  у підлітковому середовищі.

   Гіпотеза  – оскільки  підлітковий вік – це суперечливий вік, коли йде переорієнтація різних життєвих позицій дітей, то на шляху до встановлення нових пріоритетів обов’язково спостерігатиметься конфліктна поведінка, як один із засобів переконання та доказу своєї позиції.

   Метою дослідження є визначити особистісні та психолого-педагогічні особливості дітей підліткового віку, що зумовлюють виникнення          конфліктної поведінки.

   Завданнями нашого дослідження є проаналізувати особливості поведінки у підлітковому віці, причини виникнення конфліктів у підлітків, прослідкувати специфіку врегулювання конфліктів у середовищі підлітків, здійснити експериментальне дослідження особливостей конфліктної поведінки.

   Робота  складається з двох розділів. Перший розділ передбачає теоретичний аналіз особливостей конфліктної поведінки у підлітковому віці. У другому розділі аналізується експериментальне дослідження даної проблеми.

   У дослідженні було використано ряд  теоретичних методів як от: аналіз, синтез, порівняння, класифікація. З  поміж емпіричних методів доцільним вважаємо використання методики  «Дослідження міжособистісних відносин» Т.Лірі та  «Оцінки рівня конфліктності» Н.В.Кіршевою та Н.В.Рябчиковою.

   Практичне значення роботи полягає у можливості використання її результатів для виявлення схильності до конфліктів підлітків і дозволить учителям використовувати виховні методи з урахуванням досліджених явищ, в соціально-психологічній службі школи застосувати методи профілактики та корекційної роботи  з дітьми для залагодження конфліктів у колективі. 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ І ПРОБЛЕМА КОНФЛІКТУ У ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ

   1.1. Особливості поведінки  у підлітковому  віці.

   Значимим  періодом у віковому розвитку особистості  є отроцтво і юність. Діагностика і самодіагностика особистості особливо важливі в цей період, коли молода людина засвоює соціальні норми, приміряє на себе різні соціальні статуси і формує навички виконання соціальних і психологічних ролей. Виявлення резервів особистісного розвитку стає важливою задачею [19,с.10].

   У розвитку самосвідомості в юнацькому віці значну роль відіграють судження інших людей, і насамперед оцінка батьками, педагогами, однолітками. Але дуже коштовно, якщо ці якості проаналізовані науково.

   У підлітковому віці відбувається інтенсивне формування самосвідомості, самооцінки, з'являється гострий інтерес до самого себе [34,с.113]. Прагнення самостійності видно у всьому: в учінні, в праці, у виборі друзів. Підліток претендує на самостійність у виборі дій, інколи всупереч бажанням дорослих, прагне сам приймати важливі рішення, починає активно відстоювати свої погляди, думки, судження.

   У свідомості підлітка, порівняно з молодшим школярем, відбуваються помітні зрушення — збільшується розумова активність, змінюється орієнтація особистісних цінностей, погляди на вимоги дорослих і стосунки з ними. Він починає дивитися на себе і товаришів, по-іншому оцінює своє місце в колективі.

   Спілкування в підлітковому віці будується на основі суперечливого переплетіння двох потреб: відокремлення й аффіліації, тобто потреби в приналежності, включеності в якусь групу чи спільність з однолітками і відокремлення від дорослих [30,с.9].

   Відокремлення, частіш за все, проявляється в емансипації від контролю дорослих. Однак воно діє і у відносинах з однолітками. Посилюється потреба не лише в соціальній, але і просторовій, територіальній автономії, недоторканості свого особистого простору.

   І.С.Кон  зазначає [5,с.93], що потреба в спілкуванні і аффіліації перетворюється в деяких підлітків в непереможне стадне почуття: вони

не  можуть не лише день,  але й годину бути за межами своєї, а якщо своєї немає – будь-якої компанії. Особливо сильною  є  така потреба  у  хлопчиків.

   Характерна  риса підліткових груп – надзвичайно  висока конформність. Завзято відстоюючи свою незалежність від дорослих, підлітки часто абсолютно некритично ставляться до порад власної групи і її лідерів. Бажання бути «як усі» поширюється і на одяг, і на естетичні смаки, і особливо на стиль поведінки [14,с.203].

   Підліткові  групи задовольняють у першу  чергу потребу у вільному, нерегламентованому дорослими спілкуванні. Вільне спілкування, на думку І.С.Кон, – не просто спосіб проведення дозвілля, але і засіб самовираження, встановлення нових людських контактів, з яких поступово викристалізовується щось інтимне, виключно своє. Підліткова поведінка потребує постійної зміни ситуацій і широкого кола учасників. Приналежність до компанії підвищує впевненість підлітка в собі і дає додаткові можливості для самоствердження. Також спілкування з однолітками – джерело виникнення нових інтересів підлітка. Такі інтереси – глибокі, змістовні, мають емоційно-напружений характер. Припинення таких стосунків сприймається дуже гостро, хворобливо. Існують спеціальні, особливі вимоги до дружніх стосунків: взаємна відвертість, розуміння, чутливість, здатність відгукуватися, співпереживання, вміння зберігати таємницю, знайти найкращого друга і бути для нього єдиним другом – це, на думку Л.Терлецької, мрія кожного підлітка.

   Р.С.Немов  виділяє [19,с.11] сором’язливість як одну з самих поширених труднощів підліткового віку. Дослідження показали, що ті підлітки, які вважають себе сором’язливими, насправді відрізняються зниженим рівнем екстраверсії, менш здатні контролювати і спрямовувати свою соціальну поведінку, більш тривожні, схильні до нейротизму і переживають більше комунікативних труднощів.

      Причиною цієї сором’язливості можуть бути авторитарні методи виховання які приводять відношення батьків з дитиною до замкнутого кола, де ворожість натикається на ворожість, причому, Я-концепція дитини стає місцезнаходженням для прихованих образ і гніву. Для дитини можуть бути характерні хвороблива сором’язливість  і соціальна пасивність, оскільки він не наважується проявити себе, боячись невдач, критики чи покарання. Можна сказати, що при такому вихованні у дитини формується упередженість проти самого себе. але люди часто схильні переносити на інших почуття, які вони мають по відношенню до  себе, тому  низька самооцінка, як правило, веде за собою і низьку оцінку інших людей. Коли в людини переважає ірраціональний авторитет, незалежності і спонтанності не залишається місця і ніхто не задумується про те, що потрібно поважати почуття дитини. К.Массен і С.Каган [16,с.32] приходять до висновку, що суворі батьки частіше конфліктують зі своїми дітьми. В результаті їх діти привчаються знімати напругу, уступаючи батькам, і у них формується конфліктна поведінка. На думку Е.А.Донченко та Т.М.Титаренко [24,с.70], вихід із такої ситуації залежить від поглиблення взаємостосунків з однолітками, появою своєї компанії (психологи називають її референтною групою), товаришів, просто друзів і близьких друзів.

     Підлітковий вік – це один з найважливіших етапів розвитку людини. У ньому багато джерел і починань усього подальшого становлення особистості. Вік цей нестабільний, вразливий, важкий, і виявляється, що він більше, ніж інші періоди життя, залежить від реальностей довкілля. 
 
 
 

           1.2. Причини виникнення конфліктів підлітків.

   Одна  з важливих тенденцій підліткового віку – переорієнтація спілкування від батьків, вчителів і взагалі дорослих на однолітків, більш чи менш рівних за статусом. На думку О.Казакової [20,с.243], така переорієнтація може відбуватися повільно  і поступово або стрибкоподібно і бурхливо, вона по-різному виражена в різних сферах діяльності, в яких статус дорослих і однолітків неоднаковий, але проходить вона обов’язково.

   Підліткове  спілкування має свої особливості [29,с.48].

   По  – перше, спілкування з однолітками  дуже важливий специфічний канал  інформації; завдячуючи йому підлітки дізнаються про багато необхідних речей, про які через ті чи інші причини їм не повідомляють дорослі.

   По  – друге , це специфічний вид міжособистісних відносин. Групова гра та інші види спільної діяльності створюють необхідні навички соціальної взаємодії, вміння підкорятися колективній дисципліні і в той час відстоювати свої права.

   По  – третє, це специфічний вид емоційного контакту, усвідомлення групової приналежності, товариської взаємодопомоги не лише полегшує підлітку автономізацію від дорослих, але й дає надзвичайно важливе почуття емоційного благополуччя і стійкості. Взаємостосунки з друзями знаходяться в центрі життя підлітка, визначаючи всі інші сторони його поведінки і діяльності. Л.І.Божович говорить, що якщо в молодшому шкільному  віці основою для об’єднання дітей частіш за все є спільна діяльність, то у підлітків, навпаки, привабливість занять та інтереси в основному визначаються можливістю широкого спілкування з однолітками.

   Один  шукає в товаристві однолітків підкріплення самоповаги, визнання своєї людської цінності. Іншому  важливе почуття емоційної співучасті, злиття з групою [9,с.45]. Третій черпає інформацію і комунікативні навички, яких йому не вистачає. Четвертий задовольняє потребу володарювати, керувати іншими. Переважно ці мотиви переплітаються і не усвідомлюються. За даними О.В.Скрипниченко, постійні взаємодії з однолітками породжують у підлітка прагнення зайняти гідне місце серед них.

     Потреба в самоствердженні настільки  сильна, що заради визнання себе  однолітками підліток здатний на будь-які вчинки: він може поступитися своїми поглядами і переконаннями, може здійснити дії всупереч своїм моральним установкам.

   Мотив самоствердження часто визначає психологічну залежність підлітка від однолітків. Разом з тим, він ефективно може поєднувати егоцентричну позицію:  « Я не такий, як усі », « Я не типовий представник…», « Не плутайте мене з іншими » з позицією конформіста: «Я буду діяти, як усі », « Ми всі так думаємо…» [33,с.11].

   Також причиною неблагополуччя у відносинах підлітків, за А.В.Петровським [25,с.44], нерідко буває підвищена самооцінка, яка робить підлітка несприятливим до критики і вимог товаришів.

   І.В.Дубровіна  вважає [3,с.135], що для підлітка важливо не просто бути разом з однолітками, але і головне, займати серед них певне положення. Для деяких це прагнення може виражатися в бажанні зайняти в групі позицію лідера, для інших – бути визнаним, улюбленим товаришем, для третіх – повним авторитетом у якійсь справі, але в будь-якому випадку воно є ведучим мотивом поведінки дітей в середніх  класах. Як  показують дослідження,   саме невміння, неможливість досягти такого положення, частіш за все, є причиною конфліктів, недисциплінованості і навіть правопорушень підлітків.

   Будь-який конфлікт виникає, протікає і вирішується на фоні конфліктної ситуації – невід’ємної сторони конфлікту, істотного елементу його структури. Конфліктна ситуація включає, у першу чергу, гостру форму протиріччя, що утворює основу конфлікту; саме таку, при якій обидві протилежності чи одна з них уже не можуть існувати в рамках колишнього взаємозв’язку, єдності. Конфліктна ситуація – початковий, передконфліктний етап доведення до дії причини конфлікту. Початок конфліктної дії припускає наявність комплексу його мотивів. Мотиви у підлітків формуються на основі оцінювання конфліктної ситуації, яка спонукає до активності, а також оцінювання поведінки партнера, яка суперечить інтересам і власним діям.

   Як  зазначає А.М.Бандурка та В.А.Друзь [41,с.19], проголошувані мотиви конфліктної дії не завжди є реальними, в ряді випадків підлітки їх навіть не усвідомлюють. І не випадково: у мотивах поєднуються і свідомі, і підсвідомі потяги.

   Реалізація  конфліктної ситуації, перехід її в явний конфлікт завжди починається  з будь-якого поштовху. Первісний  акт, що провокує конфлікт, називається інцидентом. Це – дія однієї із сторін, яка викликає відповідну реакцію іншої сторони.

   Аналіз  великого числа підліткових конфліктів показав, що підлітки, як правило, не можуть сформулювати справжньої причини конфлікту, «зациклюючись» на найбільш обурюючи їхніх моментах, що лежать на поверхні і є наслідком більш глибоких причин.

   А.М. Бандурка, В.А.Друзь [41,с.21] серед причин підліткових конфліктів надають перевагу таким: 1) прагнення до переваги; 2) прояв агресивності; 3) прояв егоїзму.

   Я.Л.Коломінський та Б.П.Жизневський [17,с.6] пропонують розглядати причини підліткових конфліктів через способи впливу дітей на інших:

• «фізичний вплив» –  це дії, коли підлітки б’ються, штовхаються, здійснюють безпосередній фізичний контакт;
• «опосередкований вплив» – коли підліток діє на суперника через іншу людину (скарги, плітки);
• «психологічний вплив» – такі способи впливу, які безпосередньо спрямовані  на адресата, коли дитина не пояснює своїх вимог, а здійснює на суперника певний психологічний тиск;
• «словесний вплив» – в даному випадку засобом впливу є сама мова, це різноманітні вказівки супернику про те, що він повинен робити або чого не повинен;
• «погрози і санкції» – висловлювання, в яких підлітки попереджують суперників про можливі негативні наслідки їх дій, слова з погрозливою інтонацією.

   Таким чином, причинами виникнення конфліктів серед підлітків є внутрішні (прагнення до переваги, прояв агресивності, прояв егоїзму, конфліктогенність особистості) та зовнішні (організація навчально-виховного процесу, міжособистісні відносини в системі «підлітки-підлітки»). 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

           1.3.Специфіка врегулювання конфліктів у середовищі підлітків.

   Важливим  фактором, який впливає на результативність завершення конфлікту, є участь третьої  сторони у його врегулюванні, або  медіація. Медіація – це  спеціальний  вид діяльності, який заключається в оптимізації з участю третьої сторони процесу пошуку конфліктуючими сторонами рішення проблеми, котре дозволило б зупинити конфлікт[36,с.50].

   У ролі  третьої сторони (медіатора) при врегулюванні конфліктів може виступати, соціальний педагог, соціальний працівник, психолог, вчитель, вихователь – група з двох, трьох і більше фахівців.

         Формальне або офіційне медіаторство  полягає у тому, що у медіатора повинен бути нормативний статус або можливість впливати на опонентів. Неформальне, неофіційне медіаторство заключається у відсутності нормативного статусу медіатора, але учасники конфлікту визнають неформальний авторитет цих особ в рішенні подібних проблем.

     Доцільність участі третьої сторони  у врегулюванні конфліктних відносин пов’язана з тим, чи звернулися за допомогою до третьої сторони учасники, чи вона сама втрутилася в конфлікт.

     Втручання третьої сторони в конфлікт необхідне в ситуаціях, коли: конфлікт негативно впливає на середовище, яке контролюється третьою стороною (медіатор змушений регулювати конфлікт, який негативно впливає на колектив); сторони не прийшли до згоди, а у третьої сторони є можливість задовольнити інтереси обох сторін [36,с68]. В залежності від ступеня контролю медіатора за прийняттям рішення виділяють декілька ролей третьої сторони в конфлікті: суддя, арбітр, посередник, помічник і спостерігач.

   Посередник  – більш нейтральна роль. Володіючи  спеціальними знаннями, він забезпечує конструктивне обговорення проблеми. Кінцеве рішення залишається за учасниками конфлікту.

   Помічник  – у врегулюванні конфлікту бере участь з метою вдосконалення процесу обговорення проблеми, організації зустрічей і переговорів, не втручаючись в полеміку з приводу змісту проблеми і прийняття кінцевого рішення.

   Спостерігач – своєю присутністю з зоні конфлікту стримує сторони від порушення раніше досягнутих домовленостей або від взаємної агресії. Присутність спостерігача створює умови для вирішення спірних питань шляхом переговорів.

   Виділяють умови, в яких доцільний той чи інший тип медіаторства [41,с.20] . Високо авторитарний стиль (суддя або арбітр) вигідний, якщо потрібне швидке вирішення; якщо конфлікт затяжний, позиції сторін визначені, але вони не можуть знайти взаємовигідного рішення. Він також ефективний при жорстокості конфлікту, його насиченості емоціями. Після того як учасники «охолонуть», можливе використання менш авторитарних стилів. При довірі   опонентів  до  третьої сторони   авторитарний   стиль сприймається легше. Наявність у учасників навичок обговорення проблем підвищує ефективність не авторитарного стилю (посередник або помічник) (А.Я.Анцупов, А.І.Шипілов) [10,с.4].

   Більшість медіативних технік направлені на нормалізацію відносин між сторонами і досягнення рішення проблеми. Їх часто називають  техніками контекстуального втручання. Коли учасники пред’являють нереальні вимоги один до одного, посередник прагне змінити їх, демонструючи, в чому полягає неконструктивність позицій сторін. Коли сторони проявляють ворожість необхідно жорстко контролювати ситуацію, використовуючи гумор, іронію або виявляти певний вплив на них, прикликуючи до усвідомлення наслідків такої поведінки.

   Коли  одночасно обговорюється багато питань [20,с.67], медіатор прагне спростити ситуацію, виділяючи пріоритетні цілі, визначаючи перелік проблем, пропонуючи сторонам поторгуватися за те, що здається найбільш важливим, і т.д.

   На  заключному етапі переговорів, коли посередник вже має чітке уявлення про те, як і що повинно бути зроблено, він може виступати в ролі судді, активно впливаючи на вирішення конфлікту. Він використовує техніки незалежного втручання, які включають в себе демонстрацію учасникам плюсів та мінусів згоди, пропонує свої варіанти вирішення, перенесення наміченої домовленості із сфери бажаного в область реального (В.Сміт) [23,с.59].

   Для медіатора крайньо важливо, щоб соціально-психологічний клімат у колективі  мав позитивний вплив на якість спільної діяльності учнів. Умовою ефективної діяльності керівника є  його соціально-психологічна компетентність (Н.В.Гришина) [21,с.340].

   Медіатор (педагог, психолог або соціальний педагог) отримує інформацію про конфлікт по різним каналам. Він сам може бути свідком конфлікту між учнями. Один з учасників чи обидва можуть звернутися  за допомогою. Інформацію можна отримати від близького оточення  учасників конфлікту. Насамкінець, інформація про необхідність вирішення конфлікту може   надійти від класного керівника [10,с.7].

   Важливо відмовитися від початкової негативної установки  по відношенню до конфлікту взагалі і до одного із учасників конфлікту. Необхідно бути об’єктивним, щоб не викривити сприйняття і розуміння інформації яка надходить [34,с114].

   Аналізуючи  позиції учасників конфлікту, необхідно  визначити цілі та інтереси сторін, які їх потреби незадоволені і  генерують конфліктну поведінку [25,с.46]. Важливо оцінити можливості учасників по оволодінню об’єкта конфлікту. Іноді одному із опонентів краще відразу відмовитись від намірів, так як об’єкт для нього недосяжний. Необхідно також визначити до конфліктні відносини учасників і їх актуальний стан, оцінити хто підтримує кожну із сторін, відношення навколишніх до конфлікту. Потрібно уточнити соціально-демографічні дані, індивідуально-психологічні особливості підлітків, їх формальні і неформальні статуси у колективі.

   Паралельно  з аналізом конфліктної ситуації медіатор проводить її оцінку. Оцінюється ступінь правоти опонентів, можливі результати конфлікту і його наслідки при різних варіантах розвитку. Соціальний педагог оцінює свої можливості по врегулюванню конфлікту. Визначаються можливості підлітків їх оточення [38,с.95].

   Ця  ефективність врегулювання конфлікту  впливає на вибір методу вирішення  конфлікту соціальним педагогом. Медіатор може реалізувати будь-який із розглянутих типів медіаторства (арбітр, посередник, помічник, спостерігач).

   Реалізація  обраного методу включає окремі бесіди з учасниками, підготовку до спільного обговорення проблеми, спільну роботу з опонентами і фіксацію завершеності конфлікту. За згодою учасників конфлікту соціальний педагог може винести проблему на зальні збори колективу або нараду спеціалістів, залучити до посередництва неформальних лідерів або друзів підлітків, близьке оточення.

   Післяконфліктний  період характеризується переживаннями  учасників, осмисленням своєї поведінки. Відбувається корекція самооцінки, цінностей, відношення до партнера [27,с.280]. Медіатору з метою зняття післяконфліктної напруги доцільно допомогти підліткам здійснити самокритичний аналіз того, що відбулося, щоб не допустити появи негативних установок у відносинах, упередженості. Необхідний щирий, об’єктивний і конструктивний аналіз конфлікту з визначенням перспектив подальшого розвитку взаємодії.

   Важливо контролювати поведінку  підлітків  і корегувати їх вчинки з метою  нормалізації відносин [14,с.90].