Економічні та соціальні наслідки державного боргу

План 

Вступ……………………………………………………………………………………3

1. Теоретичні  аспекти проблеми державного  боргу………………………………….5      

1.1. Державний борг: сутність, причини  виникнення .     

1.2. Вплив державного боргу на фінансове становище держав та економічне зростання.

2. Економічні  та соціальні наслідки державного боргу………………………………..12     

2.1. Проблеми, управління та обслуговування  державного боргу США.     

2.2. Боргова політика Російської Федерації .

3. Боргова політика  держави в Україні……………………………………………21      

3.1 Особливості та пріорітети  боргової політики України.     

3.2 Боргова політика України та  її зв’язок з економічною динамікою.

Висновки…………………………………………………………………………...30

Список джерел. ……………………………………………………………………………32 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Дослідження державного боргу як важеля регулювання циклічності суспільно-економіного розвитку здійснювалося на основі загальнонаукових методів, історичного і системного підходів методів індукції, дедукції, класифікації, порівняльних характеристик, наукової абстракції, економіко-статистичних підходів. Дослідження світового досвіду управління державним боргом в умовах трансформаційних економік, зокрема основних стратегій і механізмів врегулювання зонішньої заборгованості країн, також інституціональних аспектів управління зовнішніми борговими зобов'язаннями в контексті конкурентної стратегії розвитку реального сектору та науково-технічного прогресу проводилося з використанням методу пізнання від абстрактного до конкретного, на базі вивчення та творчого переосмислення основних досягнень зарубіжної та вітчизняної економічної науки з проблем функціонування кредиту, інституційних аспектів фінансової політики. 

Метою курсової роботи є дослідження зв’язку боргової політики з економічним зростанням, рекомендацій щодо вдосконалення боргової політики в системі макроекономічного регулювання. Об'єктом дослідження є державний борг і боргова політика та їх системний зв'язок із макро -економічним середовищем ринкових перетворень. Предметом дослідження є загальні закононості розвитку державного боргу.

Проблеми боргової політики висвітлювалися в численних публікаціях ряду провідних авто -рів, зокрема Р.Бубеля, Р.Бьоттгера, А.Деміргук-Кунта, Е.Долана, Дж.Кейнса, Р.Лівайна, П. Кругмана, Ф.Мішкіна, А.Сантомеро, Е.Скелтона, Дж.Стігліца, У.Томпсона, Д.Ханс-Ульриха. Питанням оптимізації національної боргової політики та грошово-кредитної системи взагалі, зважаючи на цілі технічної модернізації економіки, її інноваційного розвитку було приділено чимало уваги в публікаціях вітчизняних економістів та спеціалістів з країн СНД. Так, аналогічні проблеми вивчаються вітчизняними фахівцями, зокрема Н.Багровим, В.Будкіним, В.Міщенком, В.Новицьким, Ю.Пахомовим, О.Петриком, М.Савлуком, Н.Савченком, О.Сосніним, В.Стельма- хом, В.Усоскіним та ін.

У роботі досліджується сутність та природа боргових зобов'язань, їх вплив на  макроекономічні параметри розвитку країни в контексті розвитку і поглиблення світових глобалізаційних процесів, інформатизаційно-інноваційних тенденцій, необхідності впровадження програмноці -льових підходів регулювання. Аналіз боргової моделі України та динаміки зовнішньо-боргових зобов’язань в період незалежності, що минув, та виявити особливості кредитно - фінансової політики в Україні в контексті задач інноваційного розвитку. Курсова робота складається з вступу, 3 розділів: 1- теоретичні аспекти проблеми державног боргу ; 2-економічні та соціальні наслідки державного боргу; 3 - Боргова політика  держави в Україні; висновків та списку вико -ристаної літератури . Обсяг курсової роботи - 32 сторінки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1.

 ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМИ ДЕРЖАВНОГО БОРГУ

Рівень державних витрат і податків, безсумнівно, грає головну роль у визначенні обсягу ви  -пуску продукції й зайнятості в економіці. Різниця між витратами й прибутками уряду (бюджет -ний дефіцит), а зокрема засіб покриття цієї різниці має не менш серйозні наслідки для макро -економіки країни. Борг є важливим елементом кругообігу “доходи-витрати”. Коли в економіці зростають доходи, зростають і заощадження, які повинні бути використані  домогосподарст -вами, фірмами та урядом. Створення боргу – це механізм, за допомогою якого заощадження передаються економічним агентам, що здійснюють витрати. Державний борг – це загальний розмір, накопиченої заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних дефіцитів за вилученням бюджетних надлишків. Державний борг складається з внутрішнього та зовнішнього боргу держави.

Проблема державного боргу вважається дослідженою у західній літературі. Значну увагу їй приділили Р. Барро, Дж. Б'юкенен, А. Лернер, Р. Масгрейв, Дж. Стігліц. Також, різні аспекти аналізу державного боргу розкриті у роботах вітчизняних економістів. Зокрема, теоретичні підвалини його пізнання містяться у доробку В. Андрущенка. Особливості макроекономічного середовища трансформації, в якому розвивається державний борг, а також проблема державної заборгованості у перехідний період досліджувалася у працях Г. Башнянина, Т. Вахненко, О. Заруби, З. Луцишин. Проблему управління державним боргом розглядали А. Вавілов, Г. Трофімов, Т. Бондарук. Аналіз державного боргу в контексті національної безпеки міститься у працях О.Барановського. Відсутність яскраво вираженої позитивної теорії державного боргу за трансформації економіки, недостатня глибина вивчення макро- та мікроекономічних передумов низької ефективності дефіцитного фінансування при макроекономічному балансуванні та особливостей макросередовища державних запозичень, включаючи закономірності їхнього розвитку. Економічна природа зовнішніх державних боргових зобов’язань та проблеми управління ними розглядається комплекс питань, які пов'язані з закономірностями організації та функціонування інституційної політики в контексті задач інноваційного забезпечення фінансової стабільності й міжнародної конкурентоспроможності, характеристики державного боргу та параметрів управління ним у контексті сучасних світогосподарських відносин, а також використання боргових інструментів з метою регулювання циклічності суспільно-економічного розвитку. На сучасному етапі одним із шляхів мобілізації фінансових ресурсів є використання зовнішнього боргу, завдяки чому держава може споживати більше того, що може виробити її власна економіка. Особливо актуальною це є для молодої держави, яка відчуває гостру потребу в зовнішніх запозиченнях. Разом з тим, доводиться враховувати свої можливості в обслуговуванні боргу, тому що надлишкове запозичення, а також нераціональне його використання можуть призвести до боргової кризи. Такі підходи передбачають врахування при проведенні боргової політики задач підвищення попиту на інновації з боку вітчизняного виробництва, фінансування випереджаючого розвитку фундаментальної науки, найважливіших прикладних досліджень і розробок, вдосконалення рамкових засад господарської діяльності, доопрацювання нормативно-правової бази наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, адаптацію науково-технічного комплексу до умов ринкової економіки, забезпечення взаємодії державного і приватного капіталу в цілях розвитку науки, технологій і техніки. Сучасна кредитно-фінансова політика держави, стратегія в економічній сфері об'єктивно пов'язані з діяльністю інститутів сприяння та стимулювання господарського розвитку. При чому реальне піднесення національної конкурентоспроможності можна реалізувати тільки за умов одночасного ефективного управління державними фінансами, правильного розподілу навантаження з виконання фінансових зобов'язань та борговими зобов'язаннями, підвищення ефективності використання науково-технічного потенціалу, за рахунок опанування внутрішнього і світового ринку високотехнологічної продукції. [1] У цьому зв'язку виникає необхідність інтегрованого розгляду кредитно-боргової проблематики та задач піднесення реального сектору національної економіки, що є безальтернативною умовою системності дослідження сучасних тенденцій та напрямів регулювання міжнародних боргових відносин.

 

 

1. Державний борг: сутність, причини виникнення

Державний борг за своєю  економічною сутністю визначає економічні відносини держави як позичальника з її кредиторами (резидентами та нерезидентами) з приводу перерозподілу частини вартості валового внутрішнього продукту на умовах строковості, платності та повернення. Державний борг - сума заборгованості держави по випущених і не погашених державних внутрішніх позиках, а також сума фінансових зобов'язань держави по відношенню до зовнішніх кредиторів. Поточний державний борг складають витрати по виплаті доходів кредиторам за всіма борговими зобов'язаннями держави і по погашенню зобов'язань, термін оплати яких уже настав. За умовами залучення коштів розрізняють внутрішній та зовнішній борг. Внутрішній державний борг - сукупність зобов'язань держави перед резидентами (заборгованість держави всім громадянам, які тримають внутрішні державні облігації). Зовнішній державний борг - сукупність боргових зобов'язань держави, що виникли в результаті запозичення держави на зовнішньому ринку. Аналіз теорій державного боргу дозволяє виділити три парадигми поглядів на згадане явище, що сформувались в рамках класичної школи політекономії, кейнсіанства і кейнсіансько-орієнтованих та неокласичних напрямів економічної теорії.  Класична школа сформулювала в основному негативне ставлення до державного боргу: його зростання призводить до зменшення продуктивного капіталу суспільства. В доповнення до цього, Д. Рікардо виявив еквівалентність державного боргу податкам, згідно чого економічні агенти індиферентні до способу покриття бюджетних видатків.

Споживання в економіці не зміниться, оскільки збільшення державного боргу сьогодні означатиме підвищення податків завтра, через що вільні кошти заощаджуватимуться та вкладатимуться у державні облігації.  Доповнюючи класиків, К. Маркс стверджував, що капітал, представлений у облігаціях державної позики, є найспотворенішою формою капіталу, який дає право його власникам антиципіювати податки. У межах кейнсіанської парадигми було радикально переглянуто погляди на державний борг. За нею державні запозичення повинні здійснюватись з метою розширення сукупного попиту в економіці, суспільна ціна безробіття є набагато вищою за вартість боргового тягаря, а мультиплікативне розширення виробництва та зайнятості зменшуватиме його.  Основним висновком неокейнсіанських концепцій (теорія автоматичних стабілізаторів, функціональних фінансів) є необхідність збалансування бюджету на циклічній основі, а державні запозичення розглядаються як інструмент циклічного згладжування. Неокласичні теорії розглядають, по-перше, вплив запозичень уряду на економічну поведінку суб'єктів ринку, по-друге, проблеми оптимального розподілу боргового тягаря між поколіннями.

Так, Р. Барро розвиває ідеї Рікардо про еквівалентність боргу податкам, окремо виділяючи роль заощаджень підприємців та домогосподарств у нейтральності запозичень уряду щодо динаміки макроекономічних величин. На думку Р. Масгрейва, оптимальний розподіл боргового тягаря між поколіннями матиме місце за еквівалентного нагромадження боргу і зростання інвестицій публічного сектора. В подібних моделях обслуговування державного боргу виступає як участь майбутніх поколінь у оплаті суспільних благ капітального характеру, якими вони будуть користуватись. Водночас, на думку неокласиків, запозичення держави як з метою циклічного згладжування, так і з метою розширення суспільних благ, призводить до появи ефекту витіснення приватних інвестицій, які чутливіші до процентних ставок, ніж державні, та до ірраціонального розміщення ресурсів, оскільки останні могли б бути використані ефективніше саме у приватному секторі.

Державний борг розглядається як важливий елемент ринкової економіки. Створення боргу - це механізм, за допомогою якого заощадження передаються економічним агентам, що здійснюють витрати. Якщо домогосподарства не схильні до запозичень, то приватна заборгованість зростає недостатньо швидко, аби поглинути зростаючий обсяг заощаджень. Отже, щоб економіка не відійшла від стану повної зайнятості ресурсів, ці заощадження мають бути використані державою шляхом приросту державного боргу. Державний борг формується під впливом як об’єктивних, так і суб’єктивних факторів. До перших з них можна віднести несприятливий інвестиційний клімат, трансформаційний склад виробництва і звуження на цій основі податкової бази, від’ємне сальдо торговельного балансу, переважання застарілої технологічної бази із значною мірою морального старіння і фізичного спрацювання основного капіталу, уповільнені темпи уповільнені темпи виробничого відтворення. Суб'єктивні фактори пов'язані з ситуативними прорахунками у тактиці проведення реформ і фактичною відсутністю стратегії щодо розвитку фінансового ринку. Держава, широко використовуючи свої можливості для залучення додаткових фінансових ресурсів з метою своєчасного фінансування бюджетних витрат, поступово накопичує заборгованість як внутрішню, так і іноземним кредиторам.    Державні позики - це кредитні відносини між державою та фізичними і юридичними особами, в результаті яких держава одержує обумовлену суму грошових коштів на визначений термін за встановлену плату, вони є розповсюдженою формою мобілізації фінансових ресурсів. Розмір державної позики включається в суму державного боргу країни. За їх допомогою мобілізуються тимчасово вільні кошти юридичних і фізичних осіб для фінансування потреб держави.                                  Державні позики з одного боку, спричинені дефіцитом державного бюджету, з іншого - обумовлюють подальше збільшення дефіцитності бюджету, що пов'язано з виплатою процентів по раніше випущених позиках, необхідністю сплачувати капітальну суму боргу.

Випуск позик дає змогу уряду покрити дефіцит бюджету та розширити фінансування державних потреб. Щоправда, випуск облігацій державних позик без ретельного та всебічного врахування всіх факторів та обставин може загрожувати економічній безпеці, витісненню приватних інвестицій тощо.  Під управлінням державним боргом слід розуміти сукупність державних заходів, що пов'язані з випуском та погашенням державних боргових зобов'язань, визначенням ставок процентів та виплатою доходу по державних цінних паперах, встановлення ліміту боргу, підтриманням курсу державних зобов'язань, визначенням умов випуску нових державних цінних паперів. Обслуговування державного боргу - це комплекс заходів з погашення позик, виплати процентів по них, уточнення і зміни умов погашення випущених позик. Стратегічним завданням управління державним боргом є мінімізація вартості його обслуговування. При нарощуванні розмірів державного внутрішнього боргу всі зусилля слід спрямовувати на зменшення реальної вартості його обслуговування та на врахування динаміки заборгованості з темпами економічного росту.

 

 

 

 

 

1.2 Вплив державного боргу на фінансове становище держав та економічне зростання

Структура сукупності параметрів макроекономічної стабілізації дає підстави для виділення  двох її складових: суто макроекономічної та макрофінансової. Такий підхід обумовлюється декількома чинниками. По-перше, різними аспектами дослідження даної проблеми. З одного боку, це предмет макроекономіки, важливою складовою якої є система державного регулювання економіки, фінансовими засобами, що засновуються на інструментах фіскальної і монетарної політики. У цьому контексті фінанси розглядаються як одна з головних складових системи макроекономічного регулювання. Відповідно й головні фінансові показники входять до основних параметрів макроекономічної стабільності. [2]

Дж. М. Кейнс та його послідовники обґрунтували методологію дослідження економічних  процесів на макрорівні і тим самим  заклали підвалини теорії та практики державного регулювання економіки, у першу чергу засобами фінансової політики. Важливою складовою фінансової політики є боргова політика держави. Вона починається з визначення співвідношення між податковими і позиковими фінансами. Перші засновуються на формуванні доходів бюджету за рахунок податків й обов’язкових платежів, а другі — на використанні в певних межах державних позик. Боргова політика визначає межі та умови державного запозичення, співвідношення між його формами, між кредиторами держави, а також порядок і механізм погашення державного боргу. Використання державних фінансів для регулювання ділового циклу обумовило необхідність перегляду концепції “здорових фінансів”. Замість догми про необхідність збалансування дохідної та видаткової частини бюджету, Дж. М. Кейнс та його послідовники обґрунтували концепцію “дефіцитного фінансування” та конструктивну роль державного кредиту, який став розглядатися як важливий і дієвий інструмент регулювання економіки, а державний борг як один з ключових макроекономічних показників.

Розширення функцій держави у перехідній економіці відображається на ускладненні функції державного боргу. Його накопичення певною мірою дозволяє компенсувати шок пристосування суспільного сектора економіки до ринкового оточення, що формується, не зменшуючи радикально обсяги споживання суспільних благ. Запозичення уряду можуть виступити як інструмент Паретто - вдосконалення при вирівнюванні корисності від споживання суспільних благ, пов'язаних з розбудовою нової системи та підтримкою елементів командної економіки 

Нагромадження державного боргу у різних формах із стабілізаційною метою виступить реальною альтернативою інфляційному оподаткуванню, як наслідку монетизації дефіциту. Однак, якщо запозичення здійснюються на тлі або за для системно-структурних реформ, державний борг не виступить, як еквівалент майбутнім інфляційним податкам. У іншому випадку, накопичені макроекономічні та відтворювальні диспропорції реалізуються у борговій кризі, вивільняючи інфляційний потенціал, і державний борг виступить, як еквівалент інфляційного оподаткування у майбутньому. Інвестиційна напруженість та проблема технологічного оновлення економіки формують значний попит на державний борг, як на інструмент генерування інвестицій та вихід із стагфляційної пастки. Аналізуючи проблеми міжпоколінного розподілу боргового тягаря, можна стверджувати, що він тяжітиме до рівномірності у випадку, коли видатки, здійснювані у борг, спрямовуватимуться на розбудову ефективнішої економічної системи, тобто на економічну трансформацію. Закономірним проявом розвитку державного боргу в перехідній економіці є низька ефективність дефіцитного фінансування у процесі реформ. Гіперінфляція початку трансформації є визначальним чинником формування короткострокової структури ринкового капіталу та підтримання високих процентних ставок. Ефект витіснення у трансформаційній економіці носить більш загострений характер, ніж у розвинутій, у зв'язку із низьким рівнем її монетизації. А перебування мікрорівня у стані збурення пристосування до ринкового оточення визначає, що за активного дефіцитного фінансування перехід до нового рівня макрорівноваги буде здійснюватись за рахунок зростання інфляції та посилення зовнішнього дисбалансу.

Державний борг має економічно обґрунтовані межі. Величина боргу характеризує стан економіки й фінансів держави, ефективність функціонування її урядових структур. Оскільки джерелом покриття державного боргу є доходи бюджету, то можна стверджувати, що величина боргу — це взяті авансом податки, тобто антиципація податків, їхнє випередження. Функціонування державних позик було б неможливим без податків. Податки забезпечують державі можливість розплатитися з кредиторами за первісною сумою боргу й виплатити відсотки за користування позичкою. Існують стандартні показники виміру тягаря внутрішнього боргу, однак немає ніяких чітко зафіксованих критичних рівнів цих показників, перевищення яких означало б перехід країни в зону ризику. Країни, експорт яких зростає порівняно швидкими темпами, можуть дозволити собі виший рівень зовнішнього боргу щодо розмірів експорту і обсягу продукту, який виготовляється. Для прогнозу перспективи розвитку, потреби в зовнішніх запозиченнях і оцінки здатності здійснювати платежі з обслуговування зовнішнього боргу для країн, які отримують позики і кредити від групи Світового банку, розроблено "Мінімальну стандартну модель". За допомогою цієї моделі розраховуються основні коефіцієнти.

Аналіз середніх показників боргового тягаря за основними групами країн дає змогу краще відчути розмах коливань. До категорії країн із надмірним рівнем заборгованості належать ті, які протягом останніх років мали перевищення критичного значення хоча б одного з таких показників: відношення величини накопиченого боргу до ВВП становило понад 80%; або відношення величини боргу й відсоткових платежів до експорту перевищувало 220%. Існування боргу створює реальні й потенційні проблеми, хоча різні економісти ставляться до них по-своєму. Наявність державного боргу потребує здійснення щорічних відсоткових платежів, які повинні фінансуватися за рахунок податкових надходжень. За стрімкого зростання таких видатків держава повинна або зменшувати видатки на фінансування соціально-економічних програм, або збільшувати свої доходи. Збільшення доходів бюджету досягається за рахунок встановлення нових податків та інших обов'язкових платежів або додаткових державних позик. Додаткове запозичення потребує додаткових видатків для обслуговування державного боргу. Введення нових податків може підірвати зацікавленість підприємців до бізнесу.

Таким чином, існування великого державного боргу може підірвати економічне зростання країни. Проте державні видатки також мають різний характер. Якщо приріст витрат відбувається головним чином за рахунок збільшення витрат споживчого характеру, тоді висновок про те, що збільшення боргу перекладає його тягар на майбутні покоління, є справедливим. Але якщо витрати мають інвестиційний характер, спрямовуються, наприклад, на будівництво автострад, портів, гідротехнічних споруд або є інвестиціями в "людський капітал" у системі освіти та охорони здоров'я, тоді державні інвестиції зміцнюють майбутній виробничий потенціал економіки. Отже, в цьому разі виробничі потужності не скорочуватимуться, насамперед зміниться їхня структура на користь збільшення частки державного капіталу та зменшення частки приватного. Для стабілізації економіки й забезпечення її сталого економічного зростання економічна політика країни має враховувати імовірні макроекономічні наслідки, що пов'язані зі здійсненням державних запозичень.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ  2.

ЕКОНОМІЧНІ ТА СОЦІАЛЬНІ НАСЛІДКИ ДЕРЖАВНОГО БОРГУ.

Зовнішній борг, як зворотна сторона зовнішніх запозичень та прояв міжнародного руху кредитно-фінансових ресурсів, є багатогранним явищем, яке може мати як негативні, так і позитивні прояви. Головним позитивом зовнішніх запозичень є можливість їхнього використання національними державами для вирішення проблеми макроекономічної стабілізації у кризові періоди, які є формою вияву циклічності розвитку і відбивають нерівномірність функціонування складових економічної структури, наростання   суперечностей між ними. Зовнішні запозичення також можуть обертатись для національної економіки негативною стороною, якщо їхнє використання зводиться до фінансування бюджетного дефіциту, покриття дефіциту платіжного балансу, поточного споживання, це може мати своїм наслідком обтяжливий відплив ресурсів у наступні періоди, коли борг повинен обслуговуватися. Не інвестиційне споживання призводить до поглиблення економічної нерівноваги, розбалансування економіки: виплата відсотків по боргу у надмірному обсязі зменшує суспільні ресурси, призначені для покриття виробничого попиту, і, отже, призводить до подальшого скорочення виробництва.

Як не дивно, та погляди представників різних наукових шкіл щодо впливу державного боргу на економіку держави й добробут населення мають плюралістичний характер. Так, А. Сміт у своїй праці "Дослідження про природу і причини багатства народів" наголошував, що зростання державного боргу може спричинити банкрутство держави як позичальника. У свою чергу, Д. Рікардо вважав, що державний борг призводить до відпливу капіталу, а дефіцитне фінансування скорочує приватні заощадження. Досить категорично про державні запозичення висловлювалися такі відомі вчені, як Ж.- Б. Сей, Т. Мальтус, Р. Масгрейв, Ф. Модільяні та інші. [5] Можливість значного нарощування державного боргу з метою стабілізації економіки визнається, зокрема, кейнсіанською школою. При цьому її представники зазначають, що наростання державного боргу не загрозливе, оскільки борг частково може погашатися після подолання кризових явищ. Так, вступ економіки в стадію піднесення супроводжується зростанням податкових надходжень, а державні витрати за проведення економічно обгрунтованої політики мають зменшуватися. Надлишок бюджету, що виникає на цій основі, має спрямовуватися на погашення боргів, які виникли під час кризи.

Державний борг суттєво впливає на макроекономічний розвиток держави, зокремана  параметри  монетарної  і фіскальної політики, на ринкову кон'юнктуру. Теоретико-методологічне усвідомлення наслідків державної заборгованості є важливою передумовою зваженого  управління  борговими зобов'язаннями держави,що сприяє стабільності фінансуван-ня  державного  бюджету  та  стійкості внутрішнього фінансового ринку. Відсутність науково- обґрунтованої довгострокової  боргової  стратегії,  недосконале, нераціональне проведення політики формування  державног оборгу ,  може   стати   деструктивним   фактором для економіки країни. Наукові дослідження, присвячені проблемам впливу державного боргу на економічний розвиток, допоки є відносно новим напрямом у вітчизняні науці, тоді як зарубіжною економічною думкою проблеми наслідків державного боргу вивчаються вже більше двох століть. Варто зауважити, що до тепер вченими не сформовано єдиного погляду щодо впливу державного боргу на економічний розвиток країни. Загалом економісти аналізують багатоаспектний вплив державного боргу на різні вектори екномічної активності в державі, зокрема, на економічне зростання та рівень інвестиційної активності в країні, на проведення фіскальної та монетарної політики, а також на стан платіжного балансу. Розглядаючи концептуальні підходи щодо наслідків державної заборгованості, можна виділити наступні аспекти. Під час економічних спадів державне запозичення слугує цілям стабілізації економіки, оскільки перешкоджає різкому падінню сукупного попиту. Позитивний вплив дефіцитно-фінансованих видатків посилюється дією ефекту мультиплікатора: зростання державних видатків викликає кількакратне зростання сукупних, витрат, а отже й обсягу ВВП. В економіці, що характеризується неповною зайнятістю виробничих факторів, додаткові державні видатки, фінансовані позиками, дають поштовх внутрішньому виробництву, що в свою чергу сприяє більш повному завантаженню матеріальних факторів виробництва та підвищенню рівня зайнятості. Зовнішня заборгованість дозволяє країні здійснювати більші сукупні витрати, ніж вироблений національний доход. Таким чином, в державі з'являється можливість прискорити темпи зростання національного доходу країни за рахунок можливих додаткових зовнішніх інвестицій. Державний борг може залучатися з метою регулювання податкового навантаження на суспільство. При проведенні політики економічного зростання, шляхом зниження рівня оподаткування держава вимушена залучати позики, щоб покрити свої видатки на початковому етапі реалізації даної політики. Значний державний борг загострює проблему його обслуговування. Тоді держава вимушена збільшувати свої доходи за рахунок посилення податкового навантаження, що підриває стимули до економічної активності й сприяє розширенню тіньової економіки, чи за рахунок залучення додаткових державних позик; або ж шляхом скорочення державних видатків, що підвищує соціальну напругу в суспільстві та загострює економічні проблеми. Надмірний державний борг може опосередковано підірвати економічне зростання країни і перекладає тягар оподаткування на майбутні покоління. Особливо небезпечним є явище, коли державний борг починає самовідтворюватись. Тоді держава поступово втрачає контроль за розвитком боргу і економіка починає працювати на обслуговування боргу.  Маневрування відсотковою ставкою за державними борговими зобов'язаннями значною мірою впливає на формування ринкових відсоткових ставок, що впливає на динаміку валютного курсу.  Іноземне запозичення веде до ревальвації обмінного курсу національної валюти і, таким чином, стає причиною поглиблення негативного сальдо торговельного балансу. З виплатою відсотків і основної суми боргу пов'язаний відплив капіталу оскільки такі виплати не реінвестуються, а спрямовуються за кордон; відтак пасивне сальдо рахунку капіталу і дефіцит платіжного балансу ведуть до зменшення міжнародних резервів, чинять тиск на національну валюту.  Найбільш руйнівним наслідком державного запозичення є падіння виробничих інвестицій і зменшення на цій основі запасу капіталу і майбутніх доходів, так званий ефект витіснення. Залучаючи вільні позичкові кошти на фінансування дефіциту державного бюджету, держава позбавляє підприємства ресурсів, котрі могли б бути інвестовані у виробництво; розширення запозичення державою призводить до зростання відсоткових ставок на ринку державних цінних паперів. Це зумовлює підвищення ставок на інших сегментах фінансового ринку, в тому числі й кредитному. Кредитні ресурси стають менш доступними для позичальників, і рівень інвестиційної активності падає. Внаслідок падіння інвестицій в основні виробничі фонди, державне запозичення в довгостроковій перспективі неминуче призводить до зменшення рівня споживання.  Державний борг погіршує розподіл доходів населення. Внаслідок зростання відсоткової ставки й падіння ставки заробітної плати, частка оплати праці у національному доході зменшується, а частка відсотків на позичений капітал зростає. Падіння частки оплати праці в національному доході за умов незмінності ставок відрахувань передбачає зменшення відрахувань на соціальні заходи, що веде до погіршення добробуту населення, особливо тієї категорії, що одержують пенсії та соціальні допомоги.  Внаслідок здійснення відсоткових виплат за державним боргом обмежуються можливості держави фінансувати соціально-економічні програми. Відбувається ефект звуження бюджетних доходів.   Формування державного боргу може виявитись чинником розбалансованості зовнішнього сектора економіки, зокрема через появу феномену "подвійних дефіцитів", що означає: фіскальний дефіцит позначається на дефіциті поточного рахунку платіжного балансу. При вичерпанні можливостей бюджету обслуговувати надмірно обтяжливий зовнішній борг виплати кредиторам здійснюються за рахунок  валютних резервів, що може призвести до відпливу капіталу, спекулятивної атаки на національну валюту і, таким чином, до девальвації, або за рахунок власності шляхом конвертації боргових зобов'язань держави в акції та облігації компаній.  Надмірне запозичення за кордоном, підриваючи стабільність валютної і банківської систем, робить країну вразливою до коливань кон'юнктури на світових товарних ринках і може призводити до боргових криз.  Нераціональна структура залучення іноземних позик призводить до валютних, біржових і бюджетних криз у країнах, що є міжнародними позичальниками.

Узагальнення теоретико-концептуальних засад щодо впливу державного боргу на економічний і соціальний розвиток держави дозволяє зробити такі висновки:  

По-перше, залучення державних позик  під час економічних спадів перешкоджає  різкому падінню сукупного попиту, що має стабілізувати національну  економіку. Залучення зовнішніх позик, крім того, означає надходження додаткових ресурсів, що можуть дати поштовх економічному зростанню: зовнішня заборгованість дозволяє країні здійснювати більші сукупні витрати, ніж вироблений національний доход та фінансувати інвестиції, що не забезпечуються внутрішніми заощадженнями. Таким чином, зовнішні державні позики в поточному періоді пом'якшують вплив змін бюджетно-податкової політики на рівень споживчих витрат, заощадження та інвестиції, розширюючи цим самим фінансовий потенціал економічного зростання.

По-друге, зростання державного боргу, поряд з позитивними, має й  ряд негативних наслідків. Адже державне запозичення витісняє приватні інвестиції. З часом державний борг актуалізує проблему його обслуговування: для  здійснення відсоткових виплат держава вимушена підвищувати рівень оподаткування або ж скорочувати державні видатки. Зростання податкового навантаження знижує стимули до економічної активності і сприяє розширенню тіньової економіки. Скорочення державних видатків загострює соціальні та економічні проблеми суспільства. Отже довгостроковими соціально-економічними наслідками функціонування накопичуючої системи боргоутворення виступає загальне суттєве звуження інвестиційних можливостей економіки; а надмірний зовнішній державний борг стає гальмом економічного зростання: він унеможливлює проведення економічної політики, яка б враховувала національні економічні інтереси, виснажує бюджет та економіку державиздійсненням значних виплат іноземним кредиторам.

По-третє, до ряду специфічних негативних наслідків призводить, наявність зовнішнього боргу. Іноземне запозичення веде до ревальвації обмінного курсу національної валюти і, таким чином, стає причиною поглиблення негативного сальдо торговельного балансу. Зменшення чистого експорту здійснює рестриктивний вплив на виробництво: в експортних та імпортозамінних галузях скорочується випуск і рівень зайнятості. З виплатою відсотків і основної суми боргу пов'язаний відплив іноземної валюти, що призводить до зменшення міжнародних резервів  та скорочення імпорту. Надмірне запозичення за кордоном робить країну вразливою до коливань кон'юнктури на світових товарних і фондових ринках та періодично призводить до боргових криз. Нераціональна структура залучення іноземних позик також стає причиною валютних і біржових криз.