Донецький Національний технічний університет

Факультет економіки та менеджменту 
 
 

Кафедра економічної теорії 
 
 

КУРСОВА РОБОТА

по дисципліні «Макроекономіка»

на тему: «Економічні ті соціальні наслідки інфляції». 

Студента(ки)     Кіріяк Вікторії Вікторівни 

Курс   другий     семестр четвертий      група ЕМС 08(б) 

Керівник   _Левіна Ілона Валер’ївна____            

Донецьк 2010 
 
 

РЕФЕРАТ 

       Курсова робота: 64 с., 2 табл., 7 мал., 22 джерел.

       Тема  курсової роботи: «Економічні ті соціальні наслідки інфляції».

       Об’єктом  дослідження є інфляція, й антиінфляційна політика в умовах української економіки.

       Предметом дослідження соціально-економічні наслідки інфляції.

     Метою дослідження курсової роботи є теоретичні аспекти сутності інфляції й антиінфляційного регулювання, чинники інфляційних процесів та їх вплив на економіку держави, соціально-економічні наслідки інфляційних процесів в Україні розробка на цій основі механізму вдосконалювання антиінфляційного регулювання, що враховує специфічні умови української економіки.

     Завдання  дослідження. Виходячи з поставленої мети, у роботі визначені наступні завдання: 
1) дослідити теоретичні аспекти сутності, видів, форм інфляції й методів її виміру;  
2) розглянути інфляційні чинники; 
3) виявити причини розвитку інфляційних процесів в Україні й наслідки інфляції; 
4) розглянути механізм, що застосовувався для приборкання інфляції в Україні; 
5) проаналізувати антиінфляційну політику України; 
6) дати оцінку й розглянути антиінфляційну політику НБУ; 
7) запропонувати конкретні рекомендації з удосконалювання антиінфляційного регулювання. 

КЛЮЧОВІ СЛОВА: інфляція, інфляція попиту і інфляція витрат, індекс інфляції, види інфляції, причини і наслідки інфляції, антиінфляційна політика. 

Зміст:

Вступ……………………………………………………………………………….4

1. Інфляція як економічне явище………………………………………...………6 

     1.1. Сутність інфляції. ЇЇ форми прояву………..…………………………6

     1.2. Причини інфляції………………………………………………………8

     1.3. Вимірювання інфляції…………………………………………….….12

      1.4. Види інфляції та їх характеристика…………………………………15 

2. Особливості  інфляції в Украіні……………………………………………....22 

     2.1. Економічні і соціальні наслідки інфляції……………………….…..22

     2.2. Головні причини та наслідки кризових явищ в Україні у 2008 - 2009 роках……………………………………………………………………………25 

3. Антиінфляційна політика……………………..……………………….……35 

     3.1. Сутність антиінфляційної політики…………….…………..……..35

     3.2. Методи та інструменти антиінфляційної політики…….………...40

     3.3. Антиінфляційна політика в Україні…………………………….….51 

Висновок………………………………………………………………………..60

Перелік літератури……………………………………………………………..63 
 
 
 
 

ВСТУП

     Найголовнішим в економіці країни - це її фінансове  становище. Адже фінансова система не лише забезпечує необхідні взаємозв’язки в економіці, вона є одним з найвпливовіших важелів макроекономічного регулювання, інструментом, за допомогою якого уряди мають змогу регулювати економічний розвиток. Саме тому діяльність влади кожної країни спрямована на забезпечення стабільності фінансово-кредитної системи та фінансового стану в цілому, а це означає, що має бути стан “керованості” інфляційними процесами. Це необхідно тому, що інфляція не лише призводить до тяжких соціально-економічних наслідків – за умов інфляції втрачається ефективність дії та відбувається деформація інструментів макроекономічного регулювання.

     Історично склалося так, що одна з найважливіших, у деякому відношенні, функцій  уряду полягає в тому, щоб стабілізувати  економіку, тобто допомагати їй забезпечувати  повну зайнятість ресурсів і стабільний рівень цін.

     У процесі розвитку сучасної змішаної економіки ступінь державного втручання, а у рамках останнього – вибір адекватної макроекономічної політики, що дозволяє запобігти зростанню інфляції мають особливе значення.

     Жодна з відомих нині ринкових економічних  систем не функціонує стихійно. Всі вони являються об’єктами державного регулювання. При цьому напрямок й форми державного втручання зманюються відповідно до ситуації, що склалася у економічній системі.

     Маніпулювання податками й розмірами видатків бюджету, контроль за цінами є одними з головних інструментів, за допомогою яких уряд може сприяти подоланню інфляції.

      Сучасної  інфляції властивий ряд відмінних  рис: якщо раніш інфляція носила локальний характер, то зараз – повсюдний, всеохоплюючий; якщо раніш вона охоплювала більший і менший період, тобто мала періодичний характер, то зараз – хронічний; сучасна інфляція є під впливом не тільки грошових, але і не грошових факторів.

     В даній роботі розглядається явище  інфляції, а саме проблеми інфляції в Україні. Метою даної роботи є: розглянути явище інфляції і проблеми пов’язані з нею в Україні.

     Задачі можна сформулювати так:

     1. Розглянути явище інфляції, його  суть, причини, класифікацію.

     2. Проблеми пов’язані з нею в  Україні.

     3. Шляхи виходу з інфляції.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Інфляція як економічне явище.

     1.1. Сутність інфляції. Її форми прояву.

     Внутрішньо  властивим ринковій економіці явищем є інфляція. Цей термін походить від латинського "inflatio", що в перекладі означає "здуття, набухання".

     Ознаки  інфляції почали виявлятися із широким розповсюдженням грошей в економічному житті. За такими опосередкованими ознаками як стрімке зростання заробітної плати і цін є підстави стверджувати, що інфляція спостерігалась у Стародавній Греції (330 р. до н. е.) при завоюванні Олександром Великим Персії та в Стародавньому Римі (301р. до н. е.), коли Е. Діоклетіан встановив контроль за цінами на близько 1000 найменувань товарів.

     Як  правило, інфляційні процеси були безпосередньо  пов'язані з війнами або такими лихами, як епідемії, тривалі неврожаї, іншими стихійними лихами, що зумовлювало шокові зміни в чисельності населення.

     Але поява самого терміна "інфляція", як і теоретичне усвідомлення цього явища, відноситься до значно ближчих нашій історії часів. Остаточно цей термін був введений у науковий обіг з метою теоретичного відображення певного стану економіки після Другої світової війни.

     Найпоширенішим  є розуміння інфляції як такої  ситуації в економіці, за якої кількість  грошей в обігу перевищує потребу  в них, зумовлену грошовою оцінкою товарної маси. Наслідком такої невідповідності грошової маси сукупній ціні товарів є знецінення грошової одиниці й загальне підвищення цін на товари та послуги

     Але інфляцію не правомірно ототожнювати з простим підвищенням цін, що це складніше соціально-економічне явище. Досить сказати, що інфляція можлива і без зростання цін, якщо знецінення грошей набуває форми хронічного товарного дефіциту за фіксованих державою цін. У цьому разі грошова одиниця формально може не знецінюватися, зате знецінюються в цілому грошові доходи економічних суб’єктів через так звані “примусові” заощадження, оскільки вони не мають можливості витратити їх на купівлю дефіцитних товарів. Коли такі заощадження набувають великих розмірів, виникає так званий “інфляційний навіс”, під тиском якого держава планово підвищує ціни. Отже, і без явного зростання цін суспільство може пережити очевидні прояви і тяжкі наслідки інфляції, якщо порушується рівновага на ринках між товарним і грошовим обігом і знецінюються гроші у будь-якій формі.[14,c.14]

     Якщо  зростання цін є короткочасним, наприклад сезонним, і змінюється наступним їх зниженням, то інфляційних  наслідків воно не має.

     Не  зовсім коректно називати інфляцію і  процес тривалого підвищення цін, якщо воно досить повільне, мало помітне  в суспільному житті та дає можливість економічним суб’єктам легко компенсувати свої втрати від такого зростання цін підвищенням ефективності своєї діяльності. Це зовсім інше за своїми економічними і соціальними наслідками явище.

     Одні  економісти вважають, що тільки те зростання цін може розглядатися як інфляційне, яке спричинене надмірним випуском неповноцінних грошей. Визначаючи сутність інфляції, вони роблять наголос на переповненні каналів обігу паперовими грошима, на його розбуханні, а зростання цін розглядають як наслідок і прояв інфляції

     Слід  зазначити, що далеко не всяке зростання  цін є інфляційним. Якщо, наприклад, ціни на одні групи товарів чи послуг зростають і досить суттєво, але  на інші групи — зменшуються, так  що загальний рівень цін не змінюється, то таке зростання цін не є інфляційним. Зростання цін, зумовлене поліпшенням якості продукції, намаганнями позитивного впливу на стан довкілля (що вимагає зростання витрат), зміною соціальних пріоритетів тощо також не є інфляційним

     Інфляція  — це стійке і відчутне зростання рівня цін, яке виникло внаслідок того, що значна частина грошової маси виявилась не забезпеченою економічними благами.

     Не  слід ототожнювати інфляцію з грошовою емісією (законодавче обумовленим випуском додаткових грошей в обіг). Емісія грошей може мати як інфляційний, так і неінфляційний характер. Якщо, приміром, додатковий випуск грошей зумовлений зростанням реального обсягу національного виробництва або уповільненням руху грошей, то він не є інфляційним.

     Якщо  ж випуск грошей спрямований на покриття фінансування дефіциту державного бюджету чи зумовлений прагненнями уряду утримувати безробіття на рівні, нижчому за “природний” тощо, то емісія виступає як інфляційний чинник.

     Оскільки  інфляція виникає на грошовому ринку, то її корені необхідно шукати саме в деформації грошового обігу. Вона, зокрема, з'являється тоді, коли центральний (Національний) банк, що представляє державу, проводить помилкову грошову політику, вводячи в обіг надлишкову, тобто незабезпечену товарами масу грошей. 
 

     1.2. Причини інфляції. 

     Питання щодо причин інфляції є найбільш дискусійним  у проблемі інфляції. Це можна пояснити не тільки значною множинністю чинників, що спричинюють тиск на ціни, а й  досить складними і рі-знонапрямленими  соціально-економічними і політичними наслідками інфляції. Для одних економічних структур та соціальних груп інфляція може виявитися дуже "дохідною справою", а для інших - надто збитковою. Тому захисники інтересів перших шукатимуть об'єктивні причини інфляції, щоб виправдати інфляційну політику, а виразники інтересів других робитимуть наголос на свідомому розкручуванні інфляції у фіскальних цілях.

      Об'єктивне  з'ясування причин інфляції має важливе  значення для правильного розуміння  самої її сутності, а також для  розроблення ефективної антиінфляційної політики, яка повинна бути спрямована насамперед на подолання причин інфляції.

  У найбільш загальному вигляді причини інфляції можна вивести з формули відомого "рівняння І. Фішера" М*V = Q*Р. Середній рівень цін (Р) за цією формулою матиме вигляд: 
 
 тобто зростання цін може бути спровакованим зростанням маси  
грошей(М), швидкості обігу грошей(V) і скороченням фізичного обсягу виробництва (Q). З огляду на те, що швидкість грошей визнається відносно стабільною, основними причинами зростання цін можуть бути збільшення М, зменшення Q чи обидва чинники одночасно. Амплітуда коливання Q визначається більш об'єктивними чинниками і тому є значно меншою, ніж амплітуда коливання М. Звідси ключовим, найбільш результативним чинником впливу на динаміку рівня цін є зміна маси грошей в обороті. Оскільки зміна М залежить від динаміки пропозиції грошей, то вважається, що вирішальним чинником інфляції є нарощування пропозиції грошей.

Ці положення  покладені в основу так званої грошової теорії інфляції, якої дотримуються представники монетаристської школи.

  Існують різноманітні причини інфляції, зростання цін. Загальною 
причиною називають довготривалу нерівність, тобто дисбаланс між 
сукупним попитом і сукупною пропозицією. Попит на товари і послуги не 
перевищує розміри товарообігу, що створює умови для того, щоб виробники 
і постачальники піднімали на них ціни незалежно від рівня витрат. 
Основними причинами тут можуть бути збільшення державних замовлень (наприклад, військових), збільшення попиту на засоби виробництва в умовах повної зайнятості і майже повного завантаження виробничих потужностей, а також ріст купівельної спроможності трудящих (ріст заробітної плати), в результаті, наприклад, погоджених дій профспілок. Внаслідок цього виникає надлишок грошей стосовно кількості товарів і ціни починають рости.

       Виділяють зовнішні і внутрішні причини.

       Зовнішні  причини. До зовнішніх причин відноситься, зокрема, скорочення надходжень від зовнішньої торгівлі.

       Внутрішні причини. По-перше, як правило, одним із джерел інфляційних процесів служить деформація народногосподарської структури, що виражається в істотному відставанні галузей споживчого сектора при явно гіпертрофованому розвитку галузей важкої індустрії, і особливо військового машинобудування. По-друге, нездатність перебороти інфляцію породжується недоліками господарського механізму.

        Також чинниками інфляції є: 

       1. Диспропорціональність - незбалансованість державних витрат і доходів, так званий дефіцит державного бюджету. Часто цей дефіцит покривається за рахунок використання “друкованого верстата”, що приводить до збільшення грошової маси і, як наслідок, до інфляції. Незважаючи на те, що розмір дефіциту державного бюджету в Україні за даними на 2007 рік не є таким великим, все ж він показує наявність проведення в державі м’якої бюджетної політики.

       2. Інфляційно-небезпечні інвестиції - переважно мілітаризація економіки. Військові асигнування ведуть до створення додаткового платоспроможного попиту і, отже, до збільшення грошової маси. Надмірні військові асигнування звичайно є головною причиною хронічного дефіциту державного бюджету, а також збільшення державного боргу, для покриття якого випускаються додаткові паперові гроші.

       3. Відсутність чистого вільного ринку і конкуренції як його частини. Сучасний ринок у значній мірі олігополістичний. Олігополіст, прагнучи підтримати високий рівень цін, зацікавлений у створенні дефіциту (скороченні виробництва і пропозиції товарів).

       4. “Імпортована” інфляція, роль якої зростає з ростом відкритості економіки і залучення її в мікро-господарські зв'язки тієї чи іншої країни. Можливості для боротьби в держави досить обмежені. Метод ревальвації власної валюти (підвищення курсу національної валюти по відношенню до валют іноземних держав), іноді застосовуваний у таких випадках, робить імпорт більш дешевим. Але ревальвація робить і більш дорогим експорт вітчизняних товарів.

       5. Інфляційні чекання - виникнення в інфляції характеру, що підтримується самостійно. Населення і господарські суб'єкти звикають до постійного підвищення рівня цін. Населення вимагає підвищення заробітної плати і запасається товарами взапас, очікуючи їхнє швидке подорожчання. Виробники ж побоюються підвищення цін з боку своїх постачальників, одночасно закладаючи в ціну своїх товарів прогнозований ними ріст цін на комплектуючі, розгойдуючи тим самим маховик інфляції. Живий приклад таких інфляційних чекань ми можемо спостерігати у своєму повсякденному житті.[14]

     Всі причини, що викликають дисбаланс національного господарства й 
інфляцію, взаємопов’язані, і кожна по-своєму може привести до зростання 
або ж до зменшення попиту і пропозиції.

     Об'єктивне  з'ясування причин інфляції має важливе  значення для правильного розуміння  самої її сутності, а також для розроблення ефективної антиінфляційної політики, яка повинна бути спрямована насамперед на подолання причин інфляції. 

1.3. Вимірювання інфляції.

     Точно виміряти відкриту цінову інфляцію можливо  за допомогою індексу цін за певний період - рік, квартал, місяць. На практиці може розраховуватися багато різних індексів цін. Проте для вимірювання інфляції найчастіше застосовується три їх види: 
- індекс цін споживчих товарів (індекс споживчих цін); 
- індекс цін на засоби виробництва (індекс цін виробників); 
-   індекс цін ВВП, або дефлятор ВВП.

     Індекс  споживчих цін (ІСЦ) характеризує зміну  в часі загального рівня цін на товари і послуги, які купує населення  для особистого споживання. Цей показник найчастіше використовується для характеристики інфляції, оскільки він досить точно виражає не тільки економічні, а й соціальні аспекти інфляції, зокрема її вплив на рівень життя населення, а тому його називають ще індексом вартості життя. ІСЦ широко застосовується в практиці регулювання державної фінансової і соціальної політики, аналізу і прогнозування цінових процесів, регулювання курсу національної валюти, вирішення правових спорів тощо.

     Визначається  ІСЦ за вартістю певного законодавче  зафіксованого набору товарів і  послуг ("споживчого кошика"), визначеного у ринкових цінах базового і поточного періоду. Розрахувати ІСЦ можна за такою формулою: 
 
де Рр і Р1 - ціни одиниці товарів (послуг) базового і звітного періодів відповідно; 
go- кількість товарів у "споживчому кошику" базового періоду.

     Незважаючи  на широке застосування ІСЦ, він не досить точно виражає інфляційний  процес і його вплив на вартість життя. Річ у тім, що ІСЦ розраховується за фіксованим набором товарів, який залишається незмінним протягом тривалого часу. В умовах же інфляції населення часто замінює в споживанні товари, що найбільше подорожчали, дешевшими. Як наслідок, структура споживання істотно змінюється порівняно з тією, яка була зафіксована при визначенні "кошика". Тому в умовах високої інфляції потрібно частіше змінювати структуру "споживчого кошика".

     Індекс  цін на засоби виробництва (цін виробника) характеризує зміну в часі загального рівня цін на засоби виробництва, які купують юридичні особи для виробничого споживання. Цей індекс виражає зростання оптових цін, темпи якого не завжди збігаються з темпами зростання роздрібних цін, за якими визначається ІСЦ. Індекс цін виробника чутливіший до зміни витрат на виробництво, ніж до зміни попиту. Тому його часто використовують при характеристиці інфляції витрат, особливо коли зростання оптових цін відбувається в часі попереду зростання роздрібних цін. Цей індекс застосовується більш обмежено, ніж ІСЦ. 
Визначається індекс цін виробника за формулою агрегатного індексу цін Ласпейреса: 
 
де Р1 і Po - рівень цін одиниці товару (послуги) поточного і базового періодів відповідно; 
go - кількість товарів (випадків надання послуг) у базовому періоді, що взяті в розрахунок. [21,c 117] 

     Дефлятор  ВВП характеризує зміну в часі загального рівня цін на всі товари і послуги, що реалізовані кінцевим споживачам. Це найбільш широкий показник, який характеризує інфляційні зміни всіх цін. Тому дефлятор ВВП може помітно відхилятися від ІСП та ІЦВ, оскільки він точніше враховує реальну структуру особистого і виробничого споживання, ніж попередні індекси. Визначається дефлятор ВВП теж за формулою агрегатного індексу цін Ласпейреса. 
 Для вимірювання інфляції обчислюють темп інфляції. Темп інфляції для даного року можна обчислити таким чином: відняти індекс цін минулого року від індексу цін поточного року, поділити цю різницю на індекс минулого року, а після цього помножити на 100%:   

                       (Індекс цін поточного року- Індекс цін мин. року)* 100%

Темп інфляції  = 

                                   Індекс цін минулого року 
 

         Наприклад, у 2008 р. індекс цін  на споживчі товари дорівнював 113,6, а в 2009 р. – 118,3. Рівень інфляції для 2009 р. обчислюється в такий спосіб:

                           118,3-113,6

    Темп інфляції =      *100% = 4,1%

                                118,3

       Так зване “правило величини 70” дозволяє швидко підрахувати кількість років, необхідних для подвоєння рівня цін. Треба тільки розділити число 70 на щорічний рівень інфляції:

      Наприклад, при інфляції 3% через, 23 роки ціни подвояться. [22] 
 

     1.4. Види інфляції.

       У літературі зустрічаються десятки  різних формулювань видів інфляції. При цьому автори не завжди дотримуються певних критеріїв для визначення того чи іншого виду. Тому поряд можуть вживатися такі поняття інфляції, як інфляція цін, імпортована інфляція, інфляція попиту, інфляція податкова, інфляція витрат тощо. При такій класифікації інфляція втрачає будь-яку визначеність і змістовність, істотно ускладнюється пізнання її сутності.

     Найбільш  коректною є класифікація видів інфляції за такими критеріями: формами прояву, темпами знецінення грошей, в залежності від прогнозування, чинниками інфляції. 
 За формами прояву інфляції можна виділити: 
- цінову інфляцію, що проявляється у формі зростання цін; 
- інфляцію заощаджень, коли знецінення грошей проявляється у зростанні вимушених заощаджень при зафіксованих державою цінах і доходах; 
- девальвацію, за якої знецінення грошей проявляється у падінні їх курсу до іноземних валют. 
 Основним видом інфляції в розвинутій ринковій економіці є цінова інфляція, оскільки в умовах лібералізованого ринку вимушені заощадження взагалі неможливі, а девальвація звичайно розглядається як відносно самостійне явище. 
 За темпами знецінення грошей звичайно виділяють три види інфляції:

     - повзучу, що характеризується прискореним зростанням маси грошей в обороті без помітного підвищення чи з незначним зростанням цін - до 5% на рік;

     - помірну, відкриту, яка проявляється у прискоренні знецінення грошей у формі зростання цін, що коливається в межах 5-20% на рік. Така інфляція стає відчутною для економічних суб'єктів, і вони починають вживати адаптаційні заходи. Найбільше це вдається підприємствам монополізованих секторів економіки, особливо "природним монополістам". Зайняті тут підприємці починають прискорено підвищувати ціни на свої товари у відповідь на зростання попиту, їх покупці починають нести додаткові витрати, а тому підвищують ціни на свої товари. Поступово інфляція поширюється на всі сектори економіки, порушуючи рівновагу всього ринку;

     - галопуюча інфляція, коли зростання цін 20-50%, а інколи 100% на рік. Для цього виду інфляції характерне стрибкоподібне, вкрай нерівномірне зростання цін, яке важко передбачити і яке не піддається регулюванню. Від такої інфляції важко захиститися, і вплив її на економіку різко негативний. Такі швидкі темпи у 80-х роках ХХ століття мали місце, наприклад, в ряді країн Латинської Америки (Аргентина, Бразилія), деяких країнах Південної Азії, а в першій половині 90-х років – в країнах колишнього СРСР, в тому числі в Україні. Ціни в Україні у 1992 році зросли більш ніж в 20 разів. У 1993 році зростання цін виявилося ще більш значним (більш ніж в 100 разів). В Україні лише у 1994-1997 роках відбулося зниження темпів зростання цін, але в цілому вони залишалися високими.

     - гіперінфляція, що характеризується надзвичайно високими темпами зростання цін - більш як 100% на рік. При гіперінфляції гроші починають втрачати здатність виконувати свої функції, падає їх роль в економіці, відбувається натуралізація господарських зв’язків, поширюються бартерні операції, порушуються фінансовий і кредитний механізми, розвиваються 
неорганізовані, стихійні процеси в економіці тощо. При гіперінфляції 
виникає стагфляція.

     Стагфляція (від лат. stagno – роблю нерухомим і inflatio – надуття) – 
сполучення, поєднання стагнації та інфляції, стан економіки, при якому 
відбуваються одночасно спад виробництва, зростання цін і безробіття, 
поєднання економічної кризи з інфляцією.

      В залежності від прогнозування розрізняють очікувану і неочікувану інфляції. 
   Очікувана інфляція – прогнозоване зростання цін в якомусь періоді. Це передбачуваний рівень; темп інфляції, який очікується через певний період часу в майбутньому.