Економічні системи:поняття,структура,типи

Міністерство фінансів україни

Одеський інститут фінансів

Українського державного університету

Фінансів та міжнародної  торгівлі

 

Кафедра економічної теорії

 

Курсова робота

з предмету:

«Політична економія»

 

на тему:

 

«Економічні системи:поняття,структура,типи»

 

 

 

 

Виконав:

Студент І-ого курсу

групи ОА-1211

Обліково-економічного факультету            Поташнер Дмитро Сергійович

 

 

 

Науковий  керівник:     Акімова Катерина Василівна        

 

Одеса-2011

 

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………3

І. Поняття і структура економічної  системи………………………….....5

  1.1. Поняття  економічної системи…………………………………………..5

  1.2. Виробничі  економічні системи………………………………………...8

  1.3. Цінові  економічні системи……………………………………………..8

  1.4. Грошові  економічні системи…………………………………………..9

  1.5. Фінансові  економічні системи…………………………………………9

  1.6. Фіскальні  економічні системи …………………………………………10

ІІ. Типи економічних систем:…………………………………………….12

  2.1. Традиційна  економічна система………………………………………12

  2.2. Командно-адміністративна  економічна система……………………14

  2.3. Ринкова  економічна система………………………………………….15

  2.4. Змішана  економічна система…………………………………………19

ІІІ. Перехідні економічні системи………………………………………...24

  3.1. Поняття  перехідної економічної системи…………………………….24

  3.2. Типологізація  перехідних економічних систем……………………..24

  3.3. Особливості  функціонування перехідної економічної  системи України………………………………………………………………………………26

Висновки…………………………………………………………………….28

Список  використаної літератури………………………………………...30

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

В основі розвитку людського суспільства лежить виробництво матеріальних і духовних благ, інших цінностей, цілісна сукупність яких забезпечує умови життєдіяльності людини. Будь-яке суспільство, особливо високорозвинуте сучасне, являє собою соціальну систему. Соціальна система – це складноорганізована впорядкована цілісність, що включає окремих індивідів та соціальні спільноти,  які об’єднані різноманітними зв’язками і взаємовідносинами, специфічними за своєю природою. 

Предметом дослідження в роботі є типи економічних систем, їх поняття та стуктура.

Метою курсової  роботи є – розкрити поняття економічної системи, її структуру та навести приклади функціонально-історичних типів.

Безпосередній об'єкт вивчення в даній курсовій роботі – це вивчення специфіки економічної систему суспільства.

Важливою підсистемою суспільства, основою соціальної системи є економічна система. В ході виробництва, розподілу, обміну та споживання благ між учасниками цих процесів складаються і постійно вдосконалюються різноманітні за своїм змістом економічні відносини. Останнє виявляється через економічну поведінку суб’єктів господарювання. 

Економічна система є сукупність взаємопов’язаних та впорядкованих елементів економіки, що в цілому складають економічну структуру суспільства. 

Без системного характеру економіки не могли б відтворюватися ( постійно відновлюватись) економічні відносини та інститути, не могли б існувати економічні закономірності, не могло б скластися теоретичне осмислення економічних явищ та процесів, не могла б бути сформована ефективна та скоординована економічна політика. 

Конкретна історична сукупність економічних відносин, що відповідає системі продуктивних сил і взаємодіє з нею, розвивається на основі дії як об’єк-тивних економічних законів, так і суб’єктивних факторів, визначає сутність економічної системи суспільства.  

 

 

 

 

І. Поняття і структура економічної  системи

1.1. Поняття економічної системи

Економіку можна  інтерпретувати як сферу людської життєдіяльності, де реалізуються виробничі відносини  з приводу привласнення, виробництва, обміну, розподілу, споживання та регулювання. В такому виді її можна ототожнити з виробничими і техніко-економічними відносинами та сукупністю форм і методів регулювання їх взаємодії і розглядати як певну організовану сукупність. А сукупність певних елементів або підсистем і зв’язків між ними, якій притаманні такі ознаки цілісності як організованість, наявність інтегративних властивостей і функцій, саморегуляція, загальна (кінцева) мета, є, власне, системою. Таким чином, національну економіку слід розглядати як багатопрофільну систему, яка має складну функціональну структуру.

Економічна  система – це сукупність всіх видів  економічної діяльності людей (механізмів, інститутів функціонування, регулювання національної економіки) у процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання товарів і послуг, а також, у процесі регулювання такої діяльності. [9]

Функціональна структура економічних систем передбачає виділення в їх структура таких  функціональних елементів, як виробничої (в т.ч. соціально-економічної, виробничо-технологічної, власне економічної системи виробництва),  цінової, фінансової, грошової підсистем, підсистеми формування  і розподілу доходів, підсистем споживання і регулювання.

Функціональна типологізація економічних систем повинна розглядатися і з позицій  рівневого аспекту, тобто на мікро  та макрорівнях. Національна мікроекономічна система нами визначається як певна сукупність механізмів та інститутів функціонування і розвитку окремих, первинних ланок господарського комплексу: підприємств, фірм, корпорацій, концернів тощо. У вузький інтерпретації національну мікроекономічну систему ототожнюємо з національною виробничою системою, до складу якої входять:

• ринок продуктів,
• ринок ресурсів,
• ринок грошей і валют.

Залежно від  характеру конкуренції, ми виділяємо  чотири найбільш типові моделі національної мікроекономічної системи:

• чисту конкурентну,
• чисту монополістичну,
• конкурентно – монополістичну,
• олігополістичну.

Залежно від  ступеня державного впливу на процес розподілу і перерозподілу ресурсів виділяємо:

• чисті конкурентні національні мікроекономічні системи, в яких роль держави є незначною, а в теоретичному аналізі-повністю відсутньою;
• зміщані економічні системи, де спостерігається значний вплив держави;
• адміністративні, у яких розподіл ресурсів здійснюється виключно або майже цілковито державними методами;
• традиційні, для яких властивим є використання найрізноманітніших методів регуляції і розподілу ресурсів, включаючи і такі, що базуються на національних традиціях та архаїчних звичаях. [11]

Історичний  аналіз національних мікроекономічних систем дає змогу виділити такі типи, як доринкові, ринкові і постринкові, що різняться між собою, в основному, рівнем розвитку ринку та ринкових структур.

Національна макроекономічна система – це певна сукупність механізмів та інститутів в цілому. У вузькому розумінні  національна макроекономічна система  нами ототожнюється з національною макроекономічною ринковою системою. При умові широкої інтерпретації національної макроекономічної системи в її складі можна виділити такі підсистеми, які, взяті окремо, можна назвати так:

1. національна макровиробнича система, якою вважаємо національне макровиробництво в цілому;
2. національна макроринкова система;
3. національна макроцінова система;
4. національна макрогрошова система;
5. національна макрофінансова система;
6. національна система макроекономічного споживання і розподілу грошових доходів;
7. національна система макроекономічного регулювання.

Визначальною  підсистемою внутрішньої структури  національної економічної системи виступає система власності та ресурси, за кожним з котрих стоїть відповідний власник, отримуючи за реалізацією свого ресурсу дохід у певній грошовій формі.

Залежно від  рівня усуспільнення власності, існують такі її типи:

• чиста приватна (власником є одна особа або його родина) ;
• корпоративна (власником майна є певна група осіб, ця власність формується на акційній основі, їй відповідає форма доходу-прибуток корпорацій, що містить в собі індивідуальний, персоніфікований дохід, дивіденди) ;
• суспільна чи державна власність.[3]

Виходячи  із співвідношення вказаних форм власності, прийнято виділяти історичні типи соціально-економічних  систем. На першому місці стоїть докапіталістичний тип, якому властиві чисті приватні форми власності  та просте товарне виробництво. Основними  економічними ресурсами були земля  і земельний власник як виробник. Капіталістичний тип  характеризується партнерськими чи корпоративними формами приватної власності на матеріальні та капітальні ресурси, де панує промисловий капітал та класичне товарне виробництво. Посткапіталістичний тип сформувався в наслідок таких процесів, як:

• усуспільнення форм приватної власності, зокрема, корпоративної, акціонерної, збільшення ролі і ваги суспільної та державної форми власності;
• становлення та зростання фінансової, корпоративної та інтелектуальної форми капіталу; переростання товарного і ринкового виробництва у посттоварне і пост ринкове.[1]

Феномену  так званої соціалістичної соціально-економічної  системи притаманна державна чи псевдосуспільна форма власності на ресурси. Постсоціалістичні перехідні соціально-економічні системи поступово доповнюються приватною власністю, хоча у багатьох із них ще тривалий час домінуватиме державна власність на капітальні та матеріальні ресурси виробництва.

 

 

1.2. Виробничі економічні системи

Складниками і рушіями кожного процесу  виробництва виступають певні виробничі  одиниці, що представлені наявністю  конгломерату людей та речей, взаємопоєднаних координаційним центром, і які підлягають органу, що приймає рішення. Ці виробничі одиниці, відповідно комбінуючи фактори виробництва, сприяють процесу задоволення потреб. Суть існування і функціонування виробничих одиниць полягає в процесі виробництва благ і послуг як основи виробничої економічної системи.[14]

 

 

1.3. Цінові економічні системи

Цінова  економічна система представлена:

• як видова різноманітність механізмів формування цін;
• як основний вимірювальний економічний інструмент;
• як основна форма функціонування національних мікро- та макроекономічних систем.[9]

Структурними компонентами цінових  економічних систем виступають основні, куди відносяться ринкові та поза ринкові цінові економічні системи, та допоміжні, які представлені адміністративними та змішаними  ціновими системами. У ринкових цінових економічних системах рівень ринкової ціни визначається через відповідне співвідношення попиту і пропозиції, і саме ціна є основним фактором формування попиту і пропозиції. Сферою розповсюдження поза ринкових цінових економічних систем є суспільний і квазісуспільний сектори національної економіки. Адміністративні цінові економічні системи мають здатність розширювати сферу своєї дії на всю економіку, включаючи і ринковий сектор. Для змішаних цінових економічних систем притаманним є доповнення ринкового ціноутворення позаринковим.

 

 

1.4. Грошові економічні  системи

Грошові або монетарні економічні системи – це конгломерат органів, установ, інституцій формування руху і використання грошей і грошових потоків. Будь-яка власна національна монетарна система складається з двох секторів: державного та комерційного. Державний сектор охоплює: національний банк, державне казначейство та державний монетарний двір. Комерційний сектор охоплює: комерційні та ощадні банки, пенсійні та інвестиційні фонди, фонди профспілок, кредитні спілки і асоціації, страхові і трастові компанії.[7]

 

 

1.5. Фінансові економічні  системи

Фінансові економічні системи –  це сукупність механізмів, інститутів, установ по формуванню, руху і використанню грошових фондів суб’єктів економіки: держави, корпорацій, домогосподарств.

Основу фінансової економічної  системи складають грошові фонди, тобто певні суми грошей чи інших  цінних паперів, які мають відповідні лінії формування та чітко визначені напрями використання. Розрізняють чисті та валові фінанси.

Чисті фінанси – це грошові фонди, що формуються лише з допомогою цінних паперів (через їх обіг), які є основним об’єктом купівлі-продажу на ринку цінних паперів (фінансовому ринку).

Валові фінанси – це чисті  фінанси вкупі з грошовими  вкладами у грошово-кредитних установах  і готівка, яка є у наявності  і не депонується в банківській системі.

Фінансова економічна система пронизує всю національну економічну систему, починаючи від домогосподарств і закінчуючи державою. До складу  національної фінансової системи входять фінанси домогосподарств, підприємств та держави.[6]

 

 

1.6. Фіскальні економічні  системи

Фіскальні економічні системи –  це сукупність механізмів стягування державою податків у населення і приватного бізнесу, а також іноземних агентів національної економіки.

За характером формування і стягування податки поділяються на три типи:

• прямі, якими оподатковується грошовий дохід;

• непрямі, до яких відносять ПДВ, податок з продажу, з обороту, валовий податок з обороту, акцизний податок і т.д.;

• умовно-прямі податки, які стягуються з власників майна, капіталу, нерухомості.

Механізм оподаткування здійснюється через так звану ставку податку. Виділяють два типи ставки податку: гранична, що визначається як співвідношення приросту податку до приросту грошового доходу, та середня, яка визначається як співвідношення загальних величин податку до загальної величини грошового податку. Залежно від характеру і типу граничних і середніх ставок подоходного податку, національні фіскальні системи поділяються на три типи:

• пропорційні,
• регресивні,
• прогресивні.[5]

У пропорційних національних фіскальних системах питома вага податку в загальному грошовому доході є більш-менш стабільною і не зростає із зростанням доходу. У регресивних фіскальних системах середня ставка податку має тенденцію до зниження із зростанням грошового доходу, а в прогресивних – середній податок зростає із зростанням грошового доходу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ІІ. Типи економічних систем

2.1. Традиційна економічна система

Традиційна  економічна система - це спосіб організації  економічного життя, при якому земля і капітал знаходяться в спільному володінні племені, а обмежені ресурси розподіляються відповідно до тривало існуючими традиціями.

В умовах первісної  громади регулярно налагодженого  виробництва не було. Засоби існування видобувалися переважно шляхом збирання готових продуктів природи.

Для полювання  та рибальства використовувалися примітивні знаряддя у вигляді каміння, палиці, кісток убитих тварин.

Процес добування  їжі збиранням і полюванням привів людство до осмисленого землеробства у вигляді примітивною обробки ґрунту і посівів зерна і до скотарства у вигляді приручення диких тварин, а потім розведення в домашніх умовах. Іншими словами, сталася аграрна революція, яка породила постійно виробляє економіку.[10]

Традиційною називають економіку найменш розвинутих країн, до яких, за класифікацією ООН, відносять Бенін, Бангладеш, Гаїті, Гамбію, Малі, Танзанію, Сомалі, Чад, Судан, Ефіопію.

їх економіка  має такі характеристики:

1. Базується на відсталій технології і переважно ручній праці. Вони не пройшли стадію індустріалізації.

2. Багатоукладність економіки (наявність натурально-общинних, дрібнотоварних форм організації виробництва).

3. Швидко зростає населення, високий рівень безробіття, основна      сфера зайнятості - сільське господарство.

4. Значний вплив на економіку здійснює іноземний капітал.

5. В   експорті   переважає   сировина   та   сільськогосподарська

продукція (за це їх називають „банановими  республіками"). 

6. Існує  кастовість, поділ людей на соціальні  прошарки.

7. Держава  відіграє активну роль у регулюванні  економічних відносин, але при  цьому існують корупція і хабарництво,  несправедлива система оподаткування, недостатній розвиток     освіти і соціальних послуг.

8. Важливу роль відіграють релігійні і культурні цінності, традиції та звичаї.

Вважається, що три чверті населення світу  проживають в економічно відсталих країнах. Причини існування такої відсталості можуть бути об'єктивними та суб'єктивними. Вони визначаються історією розвитку та національними традиціями, географічним розташуванням, наявністю економічних ресурсів, соціально-політичними стосунками всередині країни, наявністю колоніального минулого, специфікою взаємовідносин з іншими країнами.

Традиційна (самодостатня) економіка ґрунтувалась на традиціях, звичаєвому праві, обрядах, які віками визначали виробничу та інші види діяльності людей. Саме ці обставини визначали, що виробляти, як розподіляти та споживати. Такі економічні системи дуже неохоче сприймали технічний прогрес, нові форми економічних відносин, тобто все те, що визначає поступальний соціально-економічний розвиток суспільства. Хоча традиційні економічні системи притаманні далекому минулому, деякі їх риси і нині властиві слабко розвиненим країнам.[5]

Найбільш  характерними рисами традиційних економічних  систем є те, що їм притаманне панування  натурально-общинних форм господарювання, багатоукладність економіки, виробництво, розподіл та обмін здійснюються на основі звичаїв, традицій і культових  обрядів, які є первинними порівняно з новими формами економічної діяльності. Виробництво матеріальних і нематеріальних благ здійснюється за допомогою примітивної техніки з широким застосуванням ручної некваліфікованої праці з найпростішими формами її організації та за наявності слабкорозвиненої інфраструктури. Наслідком такого стану основних складових традиційної економічної системи є соціально-економічний застій, бідність і зубожіння основної частини населення. Стійке зростання його чисельності порівняно з низькими темпами економічного розвитку супроводжується високим рівнем безробіття та низькою продуктивністю праці.

В сучасних умовах країни зі значними залишками  традиційної економіки розвиваються під впливом іноземного капіталу, є постачальниками сировини та матеріалів для світового господарства, слугують ринками збуту готової продукції економічно розвинених країн світу.

2.2. Командно-адміністративна  економічна система

Ця система  панувала раніше в СРСР, країнах  східної Європи і ряді азіатських держав.

Характерними  рисами АКС є суспільна (а в  реальності   державна) власність практично на всі економічні ресурси, монополізація і бюрократизація економіки в специфічних формах, централізоване економічне планування як основа господарського механізму. Всі крупні рішення, що стосуються обсягу ресурсів, що використаються, структури і розподілу продукції,організації виробництва, приймаються центральним плановим органом.

Господарський механізм АКС має ряд особливостей. Він передбачає, по-перше, безпосереднє управління всіма підприємствами з  єдиного центру   вищих ешелонів державної влади, що зводить на нівець самостійність господарських суб'єктів. По-друге, держава повністю контролює виробництво і розподіл продукції, внаслідок чого виключаються вільні ринкові взаємозв'язки між окремими господарствами. По-третє, державний апарат керує господарською діяльністю з допомогою, переважно, адміністративно-командних методів, що підриває  матеріальну зацікавленість в результатах праці.[9]

Повне одержавлення господарства викликає небачену за своїми масштабами монополізацію виробництва і збуту продукції. Гігантські монополії, що затвердилися у всіх областях народного господарства і що підтримуються міністерствами і відомствами, при відсутності конкуренції не піклуються про впровадження новинок  техніки і технології. Для дефіцитної економіки, що породжується монополією характерна відсутність нормальних матеріальних і людських резервів на випадок порушення  збалансованості господарства.

У країнах  з АКС вирішення загальноекономічних  задач мало свої специфічні особливості. Відповідно до пануючих ідеологічних установок завдання визначення обсягу і структури продукції вважалися дуже серйозними і відповідальними щоб передати їх рішення саме безпосереднім виробникам - промисловим підприємствам, радгоспам і колгоспам.

Централізований розподіл матеріальних благ, трудових і фінансових ресурсів здійснювався без участі безпосередніх виробників і споживачів, у відповідності із зазделегідь вибраними як '' суспільні'' цілями і критеріями, на основі централізованого планування. Значна частина ресурсів відповідно до пануючих ідеологічних установок прямувала на розвиток військово-промислового комплексу.

Відмінною особливістю  розподілу продукції в АКС  було привілейоване положення партійно-державної еліти.[5]

 

 

2.3.Ринкова економічна система

Ринкова економіка, за теорією А. Сміта, - це лад, заснований на приватній власності, за якого здійснюється вільна гра ринкових сил. Рушійною силою господарського розвитку є прагнення індивідуума до досягнення власних економічних інтересів, яке збільшує не тільки його добробут, а й примножує багатство суспільства. Суперечність між індивідом і суспільством відсутня.

У ринковій економіці держава виконує другорядну роль, хоча вона відіграє важливе значення в розвитку національного господарства. Тобто держава виконує лише ті функції, які окремий індивід, без ЇЇ втручання або взагалі, не може здійснити або зробить це економічно неефективно. Зокрема, такими функціями держави є організація громадського порядку, забезпечення національної оборони, організація державної поштової служби, запровадження обов'язкового шкільного навчання, емісія великих банкнот, будівництво деяких громадських споруд та їх утримання в належному стані тощо.

Основними ознаками ринкової економіки вільної конкуренції  є такі:

– приватна власність на виробничі й трудові  ресурси;

– необмежена кількість суб'єктів ринку, абсолютно  вільний доступ на ринок і вихід  з нього;

– вільна конкуренція;

– доступність  всебічної інформації про ринок  для кожного суб'єкта;

– свобода  учасників господарської діяльності;

– самостійне встановлення цін на товари та послуги;

– стихійне ринкове регулювання економічних  процесів;

– відсутність  у кожного із суб'єктів ринкових відносин можливості безпосередньо впливати на рішення, які приймаються іншими суб'єктами.

Отже, ринкова  економіка - це економічна система, господарська діяльність якої базується на рівноправності різних форм і масштабів власності та економічної ініціативи, свободі учасників підприємницької діяльності, вільному ціноутворенні та вільній конкуренції.[9]

Водночас  економічна система з названими  ознаками не існувала і ніколи не може стати реальною. Це, власне, теоретична модель ринкової системи, до якої суспільство  мало спрямовувати свій розвиток. Певною мірою такій моделі відповідав "чистий" капіталізм XIX ст. Суттєвим недоліком  такої економічної системи є  те, що вона не в змозі врегулювати  питання виробництва і справедливого розподілу необхідних суспільних благ, непривабливих для приватного товаровиробника; не може запобігти забрудненню довкілля; спричиняє явища масових банкрутств різних виробників, безробіття. Ринкова система не забезпечує також соціальних гарантій та не в змозі нейтралізувати надмірну диференціацію в розподілі ресурсів і доходів, розшарування суспільства на бідних і багатих.

Отже, існує  цілий комплекс проблем, які неможливо  вирішити лише внаслідок дії ринкових механізмів. Саме в таких випадках якраз і необхідне регулювання державою соціально-економічних процесів.[2]

Ринок - складна економічна система суспільних взаємовідносин в сфері економічного відтворювання. Він зумовлений декількома принципами, які обумовлюють його суть і відрізняють від інших  економічних систем. Ці принципи засновуються на свободі людини, її підприємницьких  талантах і на справедливому ставленні  до них держави. Дійсно, даних принципів  мало - їх можна полічити на пальцях однієї руки, однак їх важливість для самого поняття ринкової економіки важко переоцінити. Причому ці основи, а саме: свобода індивіда і чесне змагання - дуже тісно пов'язані з поняттям правової держави. Гарантії ж свободи і чесного змагання можуть бути дані лише в умовах цивільного суспільства і правової держави. Але і сама суть прав, придбаних людиною в умовах правової держави, є право свободи споживання: кожний громадянин має право влаштовувати своє життя так, як йому хочеться, в рамках його фінансових можливостей. Людині необхідно, щоб права на власність були непорушними, і в цьому захисті своїх прав основну роль грає він сам, а роль по захисту від незаконного посягання на власність громадянина з боку інших громадян бере на себе державу. Такий розклад сил втримує людину в рамках закону, оскільки в ідеалі держава стоїть на його стороні. Закон, який починають поважати, який би він не був, стає справедливим хоч би для того, хто його поважає. Але, захищаючи права громадян, держава не повинна перейти кордон як тоталітаризму так і хаосу. У першому випадку ініціатива громадян буде стримуватися або виявлятися в перекрученому вигляді, а у другому - держава і її закони можуть бути зметені насильством. Однак "дистанція" між тоталітаризм і хаосом досить велика, і держава в будь-якому випадку повинна грати "свою" роль. Роль ця полягає в ефективному регулюванні господарства. Під регулюванням потрібно розуміти вельми широкий спектр заходів, і чим ефективніше його використання, тим вище довір'я до держави.

Сама  ринкова економіка як механізм регулювання  економічних відносин є лише науковою абстракцією, спрощеною моделлю  для демонстрації принципу її функціонування і порівняння з існуючими формами так званої змішаної економіки. У ринковій економіці в повній мірі реалізовуються всі принципи, зумовлені нею.

Хоч ринкова  економіка і багатозначне поняття, головну її ознаку все ж можна  виділити. Це принцип свободи господарської  діяльності.

Природно, економічна свобода, як і політична, соціальна, духовна, етична, обмежена межами, що суспільно встановлюються, що не дозволяють їй вилитися в анархію, перетворитися  в засіб неприборканого економічного свавілля. Без системи суспільних обмежень свобода одних стане  засиллям для інших. Але в той  же час наявність обмежень не свідчить, що в умовах їх дії свобода взята  в зазделегідь задані рамки.[11]