Економіка ефективності зернових культур та шляхи їх підвищення

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Наукові основи економічної ефективності виробництва зернових культур

1.1. Суть економічної  ефективності сільськогосподарського  виробництва

1.2. Показники  ефективності виробництва зернових  культур і методика їх визначення

1.3. Рівень виробництва та його економічна ефективність

Розділ 2. Ринок зерна в Україні

2.1. Правовий  статус та організаційно економічна  характеристика підприємства

2.2. Посівні площі,  урожайність та валові збори  зернових культур

2.3. Економічна  ефективність виробництва зернових культур

Розділ 3. Шляхи підвищення економічної  ефективності виробництва зернових культур

3.1. Інтенсифікація  зернового виробництва

3.2. Упровадження  передового досвіду і досягнень  науки в зерновиробництво

Висновки та пропозиції

Список  використаної літератури

Вступ

Одним з основних економічних аспектів гарантії державної  незалежності є продовольча безпека. У її досягненні і підтримці велику роль відіграє агропромисловий комплекс, який є найважливішим сектором економіки  України взагалі.

Особливе місце у структурі агропромислового комплексу посідає зерно продуктовий підкомплекс. Його функціональна діяльність спрямована на забезпечення населення хлібом і хлібопродуктами, промисловості – сировиною, тваринництво – концентрованими кормами, зовнішньої торгівлі – високоліквідним товаром, тобто зерном.

Для України  нарощування виробництва сільськогосподарської  продукції має стратегічне значення для підйому національної економіки, тому що при успішному його розвитку створюються умови для подолання  кризового стану ряду суміжних галузей. Але за останні роки її обсяги постійно скорочувалися.

В 2011 році було отримано всього 24,6 млн. тонн зерна, тоді як критична межа виробництва складає 31,6 млн. тонн. Отже, підвищення рівня  ефективності виробництва сільськогосподарської продукції є найважливішим завданням, від рішення якого залежить продовольча безпека країни. Розв'язання його повинно здійснюватися не тільки на державному, але й на регіональному рівнях, де вирішуються питання забезпечення населення продуктами харчування. Питаннями підвищення економічної ефективності виробництва сільськогосподарської продукції займається велика група науковців. Ними розроблені стратегічні аспекти зміцнення сільськогосподарського виробництва в країні, структурної перебудови галузі, підвищення економічної ефективності використання земельних, матеріально-технічних і трудових ресурсів, ціноутворення, формування і функціонування ринків зерна.

Однак питання  підвищення економічної ефективності виробництва сільськогосподарської  продукції на рівні регіонів вимагають подальшого наукового обґрунтування і практичного вирішення.

Теоретична  і практична значимість цієї проблеми обумовила вибір теми курсової роботи та її актуальність.

Вивчення питань економічної ефективності виробництва  сільськогосподарської продукції здійснювалося на базі багаторічних фактичних даних України, Тернопільської області, а саме ПОП «Урманське».

Теоретичною і методологічною основою дослідження стали системний  підхід до вивчення економічних явищ, законодавчі та інші нормативні акти з питань аграрної реформи, праці економістів-теоретиків і сучасні концепції підвищення економічної ефективності в нових умовах господарювання. Широко використовувалися праці українських, російських та інших вчених з економіки й організації сільськогосподарського виробництва, зокрема, роботи, присвячені ефективності і резервам її підвищення, ефективності інтенсифікації і зростання рентабельності виробництва.

Як вихідна інформація в курсовій роботі використовувалися  матеріали статистичної звітності України, Тернопільської області, а саме Приватно – орендного підприємства «Урманське» Бережанського району.

Під час виконання курсової роботи були використані економіко-статистичний (ланцюговий, базисний, індексний) та розрахунково-конструктивний методи дослідження, а також використані форми державної звітності:

 Ш ф.№ 50-СГ,

 Ш ф.№ 24,

 Ш ф.№ 11-ОЗ,

 Ш ф.№ 29-СГ,

 Ш інші матеріали.

Розділ 1. Наукові основи економічної ефективності виробництва зернових культур

1. Суть економічної ефективності сільськогосподарського виробництва

Проблема підвищення ефективності агропромислового виробництва  — визначальний фактор економічного і соціального розвитку суспільства.

Ефективність виробництва  як економічна категорія відображує дію об'єктивних економічних законів, яка виявляється в результативності виробництва. Вона є тією формою, в якій реалізується мета суспільного виробництва. Економічна ефективність показує кінцевий корисний ефект від застосування засобів виробництва і живої праці, а також сукупних їх вкладень. У зв'язку з цим необхідно розрізняти такі поняття, як ефект і економічна ефективність. Ефект — це результат тих чи інших заходів, здійснюваних у сільськогосподарському виробництві. Він характеризується збільшенням урожайності сільськогосподарських культур, приростом продуктивності худоби і птиці.

Економічна ефективність виробництва визначається відношенням  одержаних результатів до витрат засобів виробництва і живої  праці. Ефективність виробництва —  узагальнююча економічна категорія, якісна характеристика якої відображується у високій результативності використання живої і уречевленої праці в засобах виробництва.

Як економічна категорія ефективність виробництва  нерозривно зв'язана з необхідністю дедалі повнішого задоволення матеріальних і культурних потреб населення. У зв'язку з цим підвищення ефективності суспільного виробництва в збільшенням обсягів сукупного продукту та національного доходу для задоволення потреб безпосередніх виробників і суспільства в цілому при найменших сукупних витратах на одиницю продукції.

Сільське господарство має свої специфічні особливості. Зокрема  в сукупності факторів досягнення високоефективного  господарювання особливе значення має  земля як головний засіб виробництва, а в тваринництві — продуктивна  худоба. Тому оцінка корисного ефекту в сільськогосподарському виробництві завжди стосується земельної площі або поголів'я продуктивної худоби і співвідноситься з ними.

Україна здавна відома як країна з добре розвинутим зерновим господарством. Природно-кліматичні умови сприятливі для вирощування практично всіх відомих зернових і зернобобових культур. В кінці ХІХ сторіччя Україна займала одне із провідних місць в Європі за виробництвом високоякісного зерна різного призначення. Нині наша держава з ряду об’єктивних та суб’єктивних причин переживає труднощі у розвитку зернового виробництва. Як вже відмічалося, протягом 2009 – 2011 років валові збори зерна в Україні склали 33,6 млн. тон, але великої користі селянам це не принесло. Внаслідок зростання цін на виробничі ресурси промислового походження ( особливо пального, мінеральних добрів, запчастин ) та падіння цін на зерно на внутрішньому ринку ( 45 – 50 % від ціни на світовому ринку) у багатьох сільськогосподарських товаровиробників зерновиробництво стало у 2009-2011 роках збитковим.

Сьогодні над проблемою покращення зерновиробництва працюють чи мало економістів-аграрників, фінансистів та аграріїв. Основна увага приділяється питанню повернення втрачених позицій за урожайністю та валовим збором зерна, ефективності зерновиробництва.

Зокрема, професор О. Богуцький головним напрямом вирішення проблеми підвищення урожайності зернових вважає забезпечення інтенсифікації землеробства, провідне місце в якій надає хімізації. За останні роки в наслідок зменшення кількості внесених мінеральних та органічних добрив, низької культури землеробства зменшилася родючість ґрунтів – вміст гумусу складає в середньому майже 3,2 %. Кризове становище господарств, відсутність коштів, скорочення поголів’я великої рогатої худоби призвело до зменшення можливостей удобрювати ґрунти. Так, у 2010 році, за даними Держкомстату України, на 1 га посівів в Україні вносили в середньому лише 32 кг мінеральних та 0,8 тони органічних добрив, тоді, як у 2001 році – 109 кг та 8,6 тон відповідно. І це при тому, як свідчать дані наукових досліджень, що половину приросту врожаю одержують за рахунок достатнього і обґрунтованого використання добрив.

Важливими факторами  впливу на урожайність зернових виступають хвороби шкідники та бур’яни, що спричинюють  щорічні втрати до третини врожаю. Необхідність застосування інтегрованої системи захисту рослин відзначав у програмі стратегічних аспектів реформування зернового виробництва в Україні академік УААН П.Т Саблук. Він відмічає доцільність застосування комплексу агротехнічних та біологічних методів боротьби поряд з хімічними, а також включення у сівозміни азотонакопичувальних попередників.

Основним напрямом покращення стану виробництва, як зазначає М.Ю. Куліш повинне бути впровадження нових сортів, а також повніше  використання потенційних можливостей  районованих сортів.

Проблему забезпечення високоякісним насінням піднімає у  своїх працях І.П. Пазій. Кожна 8 – 9 тонна валового збору зерна – це насіння і воно є одним із головних і незамінних засобів сільськогосподарського виробництва. На його думку, за рахунок високоякісного насіння можна одержати додатково 20 – 25 % валового збору, тому запорукою високих врожаїв якісного зерна є використання насіння першої та другої репродукції.

В підвищенні родючості  ґрунтів та, як наслідок, зростанні  урожайності зернових велику роль відіграють сівозміни. Співвідношення культур у сівозмінах залежить не лише від біологічних особливостей, а й від кон’юктури ринку. Професор М.Ю. Куліш відмічає можливість переходу у господарствах Миколаївської області до більш коротких сівозмін з метою розвитку високорентабельного зернового господарства. Чмирь С.М. відмічає, що врожайність більшості сільськогосподарських культур при вирощуванні їх у сівозмінах у півтора і навіть у два рази вища, ніж при тривалих беззмінних посівах.

Одним з важливих елементів інтенсивної технології вирощування зернових є ґрунтозахисна система. З 1960 року і до цього часу площа еродованої ріллі збільшилася втричі. В багатьох країнах світу увага зосереджена на застосуванні таких прийомів боротьби з вітровою та водною ерозією ґрунтів, як використання стерні колосових культур в якості захисного засобу від ерозії, безвідвальний обробіток ґрунту, запровадження науково-обгрунтованих сівозмін з включенням в них багаторічних трав. Цю проблему вивчав і Д. Бабліндра, який пропонує розроблену ним комплексну програму захисту ґрунтів від ерозії шляхом оптимізації структури земельних угідь.

Останнім часом  за умов фінансової нестабільності і  кризи все більшого значення набувають  інтенсивні ресурсо - та енергозберігаючі технології виробництва зерна. Відомо, що урожайність озимих, вирощуваних за традиційною технологією, на 20 – 35% нижча, ніж за інтенсивною. Як відмічає А.П. Михайлов, основним елементом тут виступає система обробітку ґрунту. Насамперед – це щорічне відведення 30 – 35% ріллі під чорні пари, які сприяють накопичуванню вологи і підвищенню родючості ґрунтів, а це – підґрунтя сталих врожаїв.

В умовах переходу до ринкових відносин надзвичайно важливе  значення має ефективність використання наявного виробничо-технічного потенціалу, окупності витрачених ресурсів, їх економії. Як зазначає П.Н.Рибалкін, аналіз технологій вирощування зернових у ряді країн (США, Канада та ін.) показує, що пріоритетними напрямками енерго- та ресурсозберігаючих технологій є нульовий та мінімальний обробіток ґрунту, його мульчування, використання комбінованих агрегатів. Останнє дає змогу скоротити у 1,5 рази витрати на енергетичні ресурси.

Важливим аспектом реформування зернового виробництва  вважаємо оптимізацію структури  зернових культур, що дозволяє без додаткових витрат підвищити його ефективність. Останнім часом чітко виражена тенденція до скорочення посівних площ жита, кукурудзи, ячменя, хоча, приймаючи до уваги їх високу урожайність і рентабельність, підстав для скорочення їх площ немає. Розглядаючи питання оптимізації структури зернового клину, М.І.Щур відмічає необхідність збільшення у господарствах Миколаївської області виробництва проса та зернобобових, а також озимого ячменю, який дозріває на 15 – 20 днів раніше від озимої пшениці, а за кормовими якостями і стійкістю до хвороб перевищує її.

Ми поділяємо  думку І. Нетіса , що значно підвищити  рентабельність зерновиробництва можливо  за рахунок вирощування високоякісного зерна пшениці. Одна тона зерна третього класу майже в 1,6 разів більша ніж зерна п’ятого класу. Рентабельність виробництва при цьому зростає у 2,5 разів.

В умовах ринкових відносин в Україні актуальним є  питання якісного зберігання і первинної  обробки зернових безпосередньо  у виробника. Розв’язання цього  питання дозволить уникнути втрати майже 20% валового збору та дасть змогу виробнику бути незалежнішим і продавати зерно за найприйнятнішими цінами.

Останньому  сприятиме також прийнятий у  липні 2002 року Закон України «Про зерно та ринок зерна в Україні», який спрямований на створення правових, економічних та організаційних умов конкурентоспроможного виробництва і формування ринку зерна для забезпечення внутрішніх потреб держави, нарощування його експортного потенціалу.

2. Показники ефективності виробництва зернових культур і методика їх визначення

Ефективність  – об’єктивна економічна категорія, яка відображає сукупну результативність суспільного виробництва, тобто  є кінцевим результатом виробничого  процесу після завершення всіх фаз  його відтворення.

Економічна  ефективність показує кінцевий корисний ефект від застосування засобів виробництва і живої праці, а також сукупних їх вкладень. У зв’язку з цим необхідно розрізняти такі поняття як ефект і економічна ефективність.

Ефект – це результат  тих чи інших заходів, здійснюваних у сільськогосподарському виробництві. Він характеризується збільшенням урожайності сільськогосподарських культур.

Економічна  ефективність виробництва, зберігання і переробки сільськогосподарської  продукції визначається відношенням  одержаних результатів до витрат засобів виробництва і живої праці. Ефективність – економічна категорія, якісна характеристика якої відображується у високій результативності використання живої і уречевленої праці в засобах праці. Як економічна категорія ефективність нерозривно зв’язана з необхідністю дедалі повнішого задоволення матеріальних потреб населення. Її результатом є також розширене відтворення, яке неможливе без отриманих результатів ефективності. У зв’язку з цим підвищенням ефективності зерновиробництва в країні є збільшення обсягів виробленого зерна та отриманого від цього доходу для задоволення потреб безпосередніх виробників і суспільства в цілому при найменших сукупних витратах на одиницю продукції.

Вчені та практики по-різному трактують поняття  економічної ефективності. Але в  основному вони сходяться на схожих визначеннях.

Ефективність  виробництва – це поліпшення відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва й робочої  сили ( працівників ) за певний проміжок часу – так вважає М.Ф.Покропивний.

Ефективність  виробництва – це складне і багатогранне явище, тому для її визначення необхідно використовувати систему показників, спроможних водночас відображати специфіку і особливості сільського господарства.

В ефективності виробництва відображується вплив  комплексу взаємозв'язаних факторів, які формують її рівень і визначають тенденції розвитку. Для оцінки економічної ефективності сільськогосподарського виробництва використовують відповідний критерій і систему взаємозв'язаних показників, які характеризують вимоги економічних законів і вплив різних факторів.

Економічна  ефективність сільськогосподарського виробництва визначається відповідно як ефективність народногосподарська, галузей і виробництва окремих  продуктів, а також господарської  діяльності сільськогосподарських  підприємств і окремих заходів. Залежно від цього використовують різні економічні показники, які повинні бути органічно взаємозв'язані і відповідати критерію ефективності. Вони не можуть бути єдиними для оцінки рівня народногосподарської ефективності сільського господарства і госпрозрахункової ефективності окремих його галузей і видів продукції, агротехнічних, зооветеринарних і організаційно-економічних заходів, впровадження науки і передової практики. Рівень народногосподарської ефективності сільського господарства визначається такими показниками, як обсяг і темпи зростання виробництва валової продукції і окремих її видів з розрахунку на душу населення.

У здійсненні аграрної реформи ціни є важливим стимулюючим  фактором прискорення розвитку сільськогосподарського виробництва, підвищення його ефективності і якості. Закупівельні ціни, які органічно пов'язані з роздрібними цінами на продовольство і товари з сільськогосподарської сировини, відображують інтереси всього населення і забезпечують відповідний рівень його добробуту.

Для визначення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва необхідно не тільки обчислити одержаний при цьому результат, а й зіставити його з витратами засобів виробництва і живої праці. У процесі сільськогосподарського виробництва як затрати функціонують: сільськогосподарські угіддя; затрати живої праці працівників матеріального виробництва; основні і оборотні виробничі фонди; витрати спожитих засобів і предметів праці (матеріальні витрати); річні витрати виробництва. При цьому категорія витрат набуває певних функціональних форм, які визначають класифікацію витрат сільськогосподарського виробництва в господарствах.

Для визначення економічної ефективності виробництва  в цілому по сільськогосподарських  підприємствах використовується система показників, які доцільно обчислювати в такій послідовності: вартість валової продукції (грн.) на 1 га сільськогосподарських угідь, на середньорічного працівника, на 100 грн. виробничих витрат, розмір валового і чистого доходу та прибутку на 1 га сільськогосподарських угідь, на 1 середньорічного працівника, на 1 люд-год, на 100 грн. витрат виробництва, на 1000 грн. виробничих фондів; рівень рентабельності і норма прибутку сільськогосподарського виробництва.

Показники економічної  ефективності сільськогосподарського виробництва визначають і порівнюють за окремі роки або в середньому за 3 – 5 років. Вони характеризують ефективність використання землі як основного засобу виробництва, рівень продуктивності праці, тобто ефективність використання трудових ресурсів, фондовіддачу і фондомісткість продукції, окупність виробничих витрат, рівень рентабельності виробництва. 

Підвищення  ефективності сільськогосподарського виробництва є однією з актуальних проблем, успішне вирішення якої надає можливість призупинення спаду і подальшого його розвитку. Ефективність виробництва – складна економічна категорія, вона є формою вираження мети виробництва.

Слід розрізняти поняття ефекту та економічної ефективності. Ефект являє собою наслідок, результат  тих чи інших заходів, що проводяться у сільському господарстві. Так, у зерновиробництві ефект від використання добрив виступає у вигляді приросту урожаю. Але отриманий ефект не дає уявлення про вигідність застосування добрив. Лише по одному ефекту недостатньо судити про доцільність здійснюваних заходів. Для цього існує показник економічної ефективності, який вказує на кінцевий якісний ефект від застосування засобів виробництва та живої праці, віддачу сукупних вкладень. У зерновиробництві це одержання максимального обсягу продукції з 1 га посіву при найменших витратах праці. Слід мати на увазі, що ефективність – не лише співвідношення витрат на результати виробництва, але і якість, корисність продукції для споживача. Підвищення економічної ефективності виробництва сприяє зростанню доходів господарства, отриманню додаткових засобів для оплати праці та покращення соціальних умов. Кінцевий економічний ефект залежить від раціонального використання земельних, матеріальних і трудових ресурсів, від економії та ощадливості, зниження собівартості продукції і підвищення продуктивності праці.

Для оцінки економічної  ефективності виробництва зерна  використовують як натуральні, так  і вартісні показники. Вихідною є  їх натуральна форма і, насамперед, це урожайність, яка відображує ступень  та ефективність використання землі, результат інтенсифікації виробництва. Величина урожайності безпосередньо впливає на величину інших показників і визначається як відношення обсягу отриманої продукції до зібраної площі. Слід відмітити, що при визначенні економічної ефективності продовольчого та фуражного зерна є деякі особливості. У першому випадку ефективність виробництва показують з врахуванням його якості, вмісту клейковини, витрати праці в розрахунку на 100 грн. валової продукції. Для зернофуражних культур необхідно показати і їх кормову цінність.

Натуральні  показники (урожайність, вихід клейковини з 1 га, вихід кормових одиниць та перетравного протеїну з 1 га) відображають лише одну сторону досягнутої ефективності.

Для виявлення  економічного ефекту необхідне знання сукупних витрат праці, що забезпечили отриманий рівень урожайності. Для цього при визначенні ефективності виробництва продовольчого зерна розраховують розмір праці на 1 ц зерна і на 100 грн. валової продукції, фуражного зерна – витрати праці на 1 ц зерна і на 1 ц кормових одиниць. Під витратами праці розуміють кількість витрачених людино-годин на виробництво даного обсягу валової продукції, яка є результатом основної виробничої діяльності господарства. Оцінка валової продукції проводиться по фактичним цінам реалізації, по собівартості виробництва, але для дослідження динаміки – за порівняними цінам.

Ефективність  використання трудових ресурсів виявляється  у продуктивності праці: чим більше виробляється валової та чистої продукції  за 1 люд. – рік., тим вище ефективність зерновиробництва, яку характеризують слідуючи показники:

Е = ВП/t  (1)

де ВП – валова продукція, грн.

t – час, витрачений  на виробництво продукції, люд.-год.

Е = ЧП/t  (2)

де ЧП – чиста  продукція, грн.

Е = П/t  (3)

де П –  прибуток, грн.

Чиста продукція має особливе значення для розвитку сільського господарства, розширення виробництва, він є джерелом фонду споживання і прибутку, визначається вирахуванням з вартості валової продукції матеріальних витрат на її виробництво.

Чистий дохід  являє собою різницю між вартістю валової продукції та витратами виробництва. Розрізняють створений і реалізований чистий дохід. Останній відповідає прибутку.

Наступним показником економічної ефективності виробництва  зерна є собівартість 1 ц продукції. Собівартість – це грошове вираження витрат на виробництво і реалізацію одиниці продукції. На практиці розрізняють виробничу і собівартість реалізованої продукції. У виробничу включають всі витрати, пов’язані з отриманням і транспортуванням продукції до місця зберігання, і собівартість реалізованої продукції, крім виробничої собівартості, входять витрати по реалізації.

Виробнича собівартість 1 ц зерна визначається відношенням  виробничих витрат до обсягу виробленого  зерна, а собівартість реалізованої продукції – відношенням виробничих та реалізаційних витрат до кількості реалізованого (товарного) зерна. На собівартості відображаються результати діяльності всього підприємства. Для виявлення дохідності собівартість порівнюють з виручкою від реалізації.

Для всебічної  характеристики економічної результативності зерновиробництва вивчають і ефективність використання земельних ресурсів, для цього визначають відношення валової і чистої продукції, чистого доходу (прибутку) до площі посіву зернових:

Е = ВП/ S  (4)

де S – площа  посіву, га

Е = ЧП/S  (5)

Е = ЧД/S  (6)

Е = П/S  (7)

де П –  прибуток, грн.

Заключним етапом характеристики економічної ефективності виробництва є визначення його рівня  рентабельності, під яким розуміють  відсоткове співвідношення прибутку до суми витрат, пов’язаних з виробництвом та реалізацією продукції:

Рр = П/Ср х 100 %  (8)

де Рр – рівень рентабельності, %;

П – прибуток, грн.;

Ср – собівартість реалізованої продукції, грн.

Рр = (Ц – Ср)/ Ср х 100%  (9)

де Ц –  ціна реалізації 1 ц зерна, грн.

Перший варіант  розрахунку дозволяє розрахувати рівень рентабельності зерновиробництва в цілому, а другий по окремих видах зернових і одночасно аналізувати головні фактори – собівартість і реалізаційні ціни. Рівень рентабельності показує ефективність виробництва з точки зору отримання прибутку на одиницю матеріальних та трудових витрат по виробництву та реалізації продукції.

Сукупність  всіх вищезазначених показників відображує вплив різних факторів на процес виробництва  зерна, дозволяє провести комплексний  аналіз і зробити достовірні висновки про основні напрямки підвищення економічної ефективності.

3. Рівень виробництва та його економічна ефективність

Виробництво зерна  має вирішальне значення для розвитку сільського господарства, всіх його галузей. Рівень розвитку виробництва зерна – це один з найважливіших показників розвитку економіки країни, який має безпосередній вплив на підвищення матеріального добробуту населення.

Зерно необхідне  і використовується в багатьох напрямках: це цінний і незамінний продукт харчування, основа продовольчого фонду країни; зерно необхідне для задоволення потреб тваринництва в концентрованих кормах, воно є важливим джерелом виробництва молока, м'яса, яєць та іншої продукції тваринництва; зернове господарство постачає сировину багатьом галузям переробної промисловості ( борошномельна, спиртова та ін. );

зерно необхідне  для створення і поповнення державних  запасів та резервів і є важливим експортним продуктом.

Розвиток виробництва  зерна характеризується такими показниками: динаміка посівних площ та їх структура;динаміка урожайності зернових;зміна валового збору зерна.

Таблиця 1.1

Динаміка виробництва  та реалізації зерна в ПОП «Урманське»

На динаміку виробництва зерна впливає багато факторів. Усі вони діють комплексно, в діалектичній єдності, взаємозв'язку і взаємозалежності.

Використання  високопродуктивних районованих сортів і гібридів, внесення добрив в оптимальних, науково обґрунтованих дозах, застосування комплексної механізації виробничих процесів, використання високоякісних  засобів захисту рослин - всі ці фактори зумовлюють підвищення урожайності культур, особливо в комплексі, отже зумовлюють збільшення валового збору зернових культур.

Отже, основним фактором збільшення виробництва зерна  було і залишається підвищення урожайності  зернових культур в господарстві. Економічна ефективність показує кінцевий корисний результат від застосування всіх виробничих ресурсів і визначається порівнянням одержаних результатів і витрат виробничих ресурсів.

Економічна  ефективність виробництва зерна - це одержання максимальної його кількості з одного гектару площі посіву при найменших затратах праці і коштів на 1 ц зерна. В умовах розвитку суспільства корінним завданням є: піднесення сільськогосподарського виробництва, підвищення продуктивності,праці та ефективного використання трудових ресурсів. Високі темпи підвищення продуктивності праці - важлива умова вирішення багатьох економічних і соціальних проблем і насамперед ефективності сільськогосподарського виробництва, зростання оплати праці і доходів працівників господарства. При цьому весь приріст продукції сільського господарства повинен бути одержаний за рахунок підвищення продуктивності праці без додаткового залучення робочої сили. Підвищення продуктивності праці - основне джерело розширеного відтворення і нагромадження. Багатство країни і можливість постійного розширення процесу його відтворення залежить не від тривалості додаткової праці, а від її продуктивності.