Економіка і організаціяі обєднання підприємств

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………….…..…4

1. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА
1. Регулюючий вплив держави на діяльність об'єднань підприємств……………………………………………………6
2. Форми державного регулювання діяльності обєднань підприємств ………………………….......................................9
2. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА
1. Створення об’єднання підприємства……………………….16
2. Вибір потужності об’єднання підприємств……….………..20
3. Ефективність інвестиційних рішень при об’єднанні підприємств…………………………………………….…….23

Висновок…………………………………………….………………….32

Список використаної літератури……………………......................….34

Додатки………………………………………………………………..35

ВСТУП

З розвитком ринкових відносин в Україні розвиваються і форми  підприємницької діяльності. Для того щоб успішно працювати в умовах ринкової конкуренції та реалізовувати значні фінансово-промислові проекти підриємствам уже недостатньо функціонування в рамках окремих розрізнених господарських товариств, і тому вони прагнуть об'єднуватись у групи підприємств за галузевим, територіальним чи іншим принципом. Такі об'єднання підприємств в цивільному праві називають господарськими об'єднаннями. Останні мають свої специфічні ознаки, які відрізняють їх від господарських товариств. Чинне законодавство України виділяє чотири основних види об'єднань підприємств, до яких відносяться асоціації, корпорації, консоріуми і концерни.

Об'єднання підприємств  здійснюється на добровільних засадах  з метою спільної діяльності на основі комерційного розрахунку та самофінансування. Відповідно до ст. 3 Закону "Про підприємства в Україні" підприємці можуть об'єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству. В зв'язку з цим, однією із важливих функцій Антимонопольного комітету України є проведення аналізу діяльності існуючих і створюванних об'єднань підприємств, для виявлення, запобігання, обмеження та недопущення в їх діяльності монополізму.

Об'єднання є юридичними особами і діють на підставі договору або статуту, який затверджується їх засновниками або власниками.

Основним принципом у  взаємовідносинах між учасникми  об'єднання є добровільність при  створенні об'эднання. Юридичною  формою її виразу є засновницький  договір і затверджений всіма  членами об'эднання статут.

В ньому, окрім загальних, вміщуються відомості про склад  об'єднання, основні цілі його діяльності, органи управління, порядок прийняття ними рішень, в тому числі з питань, рішення, за яких повинні прийматься одноголосно або кваліфікованою більшістю голосів членів об'єднання. Це стосується, перш за все, питань про порядок розподілу майна при ліквідації об'єднання.

Об'єднання створюються  для спільного вирішення задач, що стоять перед його учасниками, підвищення ефективності використання матеріальних, фінансових та інших ресурсів на основі об'єднання зусиль та засобів, організації  спільної діяльності, розподілу праці, спеціалізації і кооперації, а  також в цілях проведення інших  заходів виробничого, комерційного чи природоохоронного характеру.

Об'єднання підприємств  в межах делегованих йому повноважень  може від свого імені укладати договори, користуватися послугами  кредитно-банківських установ, здійснювати  експортно-імпортні операції та інші види зовнішньоекономічної діяльності, проводити  операції на фондовому ринку.

Об'єднання може створювати підприємства (фірми, центри, виробництва) для надання його учасникам виробничих, транспортних, технологічних, комерційних, проектно-конструкторських, зовнішньо-торгівельних, юридичних, інформаційних, консультативних  і інших послуг; організовувати підготовку і підвищення кадрів, прокат обладнання, фірмове обслуговування споживачів продуктів учасників, інші роботи; здійснювати  заходи соціального розвитку, поліпшення житлово-побутових умов робітників підприємств і структурних підрозділів, що увійшли в об'єднання.

1. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА
1. Регулюючий вплив держави на діяльність об'єднань підприємств

Держава може бути своєрідним гарантом окремих суб'єктів  підприємництва, не допускаючи їх банкрутства, якщо це може призвести до несприятливих наслідків для всієї економіки. Вона виступає як покупець, закуповуючи товар і послуги підприємців для державних потреб. 
Держава здійснює функції власника стосовно державної власності, а також бере участь у підприємствах, заснованих на поєднанні приватної та державної власності. Виступаючи в ролі менеджера економіки, держава широко використовує фінансову, монетарну політику та політику планування. 
Державне регулювання економіки здійснюється шляхом соціально-економічного прогнозування через антимонопольну політику і розвиток конкуренції, державну стандартизацію, метрологію і сертифікацію, систему оподаткування, інших форм регулюючого впливу держави. Нарівні з нормативно-правовим регулюванням відповідних сфер господарювання для економічної діяльності держави характерна розробка комплексних і регіональних програм. 
Діяльність з державного регулювання економіки може бути класифікована залежно від того, на чию користь воно здійснюється. Згідно зі ст. 12 Господарського кодексу України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. 
Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання та їх об'єднань є: 
• державне замовлення, державне завдання; 
• ліцензування, патентування і квотування; 
• сертифікація та стандартизація; 
• застосування нормативів та лімітів; 
• регулювання цін і тарифів; 
• надання інвестиційних, податкових та інших пільг; 
• надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. 
Для державного управління і регулювання в сучасних умовах характерні такі заходи, як загально нормативне правове регулювання; застосування засобів офіційного визнання суб'єктів господарювання та інших суб'єктів; введення ліцензування суб'єктів та їх діяльності; визначення порядку здійснення видів господарської діяльності; регулювання оподаткування, тарифів і квот; введення стандартизації продукції, робіт і послуг; підтримка і стимулювання підприємництва; здійснення податкових функцій.

Державне регулювання  називається одним з напрямів державного впливу на розвиток економічних  процесів у сучасний період нарівні  із плануванням (програмуванням) організаційної діяльності, стимулюванням і контролем, державним моніторингом, Державним  протекціонізмом (підтримкою приватного підприємництва), правовою організацією державного сектора ринкової економіки.

Державне регулювання  не ототожнюється з державним впливом на економіку.Державне регулювання як елемент державного впливу на підприємництво реалізується використанням регулятивних повноважень, наданих міністерствам, державним комітетам і відомствам. У системі державного впливу на економіку регулювання і відповідні його організаційно-правові заходи знаходяться між заходами безпосереднього державного контролю і опосередкованими контрольними механізмами (наприклад, оподаткування або субсидії).

Регулювання економіки є інструментом, що використовується державою для впливу на діяльність у сфері економіки, але це не єдиний інструмент, що використовується з такою метою. Воно ґрунтується на законодавстві, але ця характеристика притаманна не тільки йому, а переважній більшості засобів державного впливу на економіку. Водночас, відмінною особливістю законодавства, що становить основу регулювання економіки, є його здебільшого імперативний характер. Регулювання — це форма державного впливу на економіку, при порушенні вимог якої, встановлених законодавством, може бути застосована відповідальність. Воно, в цілому, спрямоване на певне звуження можливостей вибору того чи іншого варіанта поведінки.

Регулювання зазвичай впливає на ціну, тарифи, поставку, комунальні послуги, інформацію (наприклад, вимоги до цінних паперів, позначення товарних знаків), засоби виробництва (стандарти  безпеки робочих місць), характеристики товарів або послуг (наприклад, якість продукції, безпека товарів), умови  обслуговування (наприклад, недопущення  дискримінації у забезпеченні товарами або послугами). Регулювання економіки (вплив на ціну, продуктивність, доступ на ринок і вихід з нього) певною мірою торкається і сфери соціального  регулювання (наприклад, навколишнє середовище, споживчі товари тощо).

У визначенні регулювання  економіки слід підкреслити його реалізацію шляхом діяльності державних  органів, а також спрямованість  на коригування економічної діяльності суб'єктів. Важливою характеристикою регулювання економіки, на відміну від інших елементів державного впливу на неї, слід вважати те, що воно здійснюється шляхом застосування норм, які підтримуються реалізацією санкцій. Державне регулювання економіки не ґрунтується на економічних стимулах для досягнення його мети. Інші інструменти державного впливу на економіку (оподаткування, субсидіювання) спрямовані на зміни у діяльності суб'єктів шляхом застосування економічних стимулів або використання інших прийомів (наприклад, розповсюдження державними органами інформації, що впливає на поведінку в сфері економіки). 
Численні й різноманітні види діяльності, що включаються до державного регулювання економіки, можна класифікувати.

Діяльність з  державного регулювання економіки  може бути класифікована залежно  від того, на чию користь воно здійснюється. Так, деякі види регулювання  спрямовані на захист груп підприємців (наприклад, заборона цінової дискримінації  серед конкуруючих суб'єктів підприємницької  діяльності, захист малого та середнього підприємництва), інші — на захист споживачів (наприклад, регулювання безпеки  товарів, добросовісності реклами) або можуть здійснюватися в суспільних інтересах в цілому (наприклад, захист навколишнього середовища).

1.2 Форми державного регулювання діяльності обєднань підприємств

Важливе значення у  здійсненні державного регулювання  господарської діяльності, у тому числі підприємництва, має Закон  України "Про засади державної  регуляторної політики у сфері господарської діяльності" від 11.09.2003р. (далі —Закон). Цей Закон визначає правові та організаційні засади реалізації державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності.

Державна регуляторна  політика у сфері господарської  діяльності — напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового  регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або  іншими органами державної влади  та суб'єктами господарювання, недопущення  прийняття економічно недоцільних  та неефективних регуляторних актів, зменшення  втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської  діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені  Конституцією та законами України. 
Принципами державної регуляторної політики є: 
доцільність — обґрунтована необхідність державного регулювання господарських відносин з метою вирішення існуючої проблеми; 
адекватність — відповідність форм та рівня державного регулювання господарських відносин потребі у вирішенні існуючої проблеми та ринковим вимогам з урахуванням усіх прийнятих альтернатив; 
ефективність — забезпечення досягнення внаслідок дії регуляторного акта максимально можливих позитивних результатів за рахунок мінімально необхідних витрат ресурсів суб'єктів господарювання, громадян і держави; 
збалансованість — забезпечення у регуляторній діяльності балансу інтересів суб'єктів господарювання, громадян і держави; 
передбачуваність — послідовність регуляторної діяльності, відповідність її цілям державної політики, а також планам з підготовки проектів регуляторних актів, що дозволяє суб'єктам господарювання здійснювати планування їхньої діяльності; 
прозорість та врахування громадської думки — відкритість для фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань, дій регуляторних органів на всіх етапах їх регуляторної діяльності, обов'язковий розгляд регуляторними органами ініціатив, зауважень та пропозицій, наданих у встановленому законом порядку фізичними та юридичними особами, їх об'єднаннями, обов'язковість і своєчасність доведення прийнятих регуляторних актів до відома фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань, інформування громадськості про здійснення регуляторної діяльності.

Регуляторним актом є  прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських  відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади  та суб'єктами господарювання; прийнятий  уповноваженим регуляторним органом  інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права; застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом. 

Регуляторними органами визнаються Верховна Рада України, (Президент України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Національна рада України  з питань телебачення і радіомовлення, інший державний орган, центральний  орган виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада Міністрів  Автономної Республіки Крим, місцевий орган виконавчої влади, орган місцевого  самоврядування, а також посадова особа будь-якого із зазначених органів, якщо відповідно до законодавства ця особа має повноваження одноособове  приймати регуляторні акти. До регуляторних органів також належать територіальні  органи центральних органів виконавчої влади, державні спеціалізовані установи та організації, некомерційні самоврядні організації, які здійснюють керівництво  та управління окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, якщо ці органи, установи та організації  відповідно до своїх повноважень приймають регуляторні акти.

Указ Президента України "Про запровадження єдиної державної  регуляторної політики у сфері підприємництва" від 22.01.2000 р. № 89/2000 (далі — Указ) виданий  з метою недопущення звуження змісту та обсягу права громадян на підприємницьку діяльність, запровадження  ефективного державного регулювання  у сфері підприємництва. 
В Указі встановлено, що забезпечення проведення єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва є одним із головних пріоритетів у діяльності органів виконавчої влади щодо здійснення економічних реформ.

Для цілей цього Указу  єдиною державною регуляторною політикою  у сфері підприємництва визнається діяльність, спрямована на досягнення оптимального регулювання державою підприємницької діяльності, усунення правових, економічних та адміністративних перешкод у реалізації права на підприємницьку діяльність.

Єдина державна регуляторна  політика у сфері підприємництва здійснюється шляхом впорядкування  нормативного регулювання підприємницької діяльності.

Для цілей цього Указу  нормативним регулюванням підприємницької  діяльності визнається видання нормативно-правових актів, а також директивних листів (далі — регуляторні акти). 
Згідно з Указом основними принципами впорядкування нормативного регулювання підприємницької діяльності є: 
• доцільність, достатність та відповідність нормативного регулювання вимогам ринкових  відносин; 
• ефективність та забезпечення досягнення позитивних економічних і соціальних результатів впровадження регуляторних актів; 
• системність, послідовність та координованість дій щодо розроблення, видання та виконання регуляторних актів; 
• гласність у процесі підготовки проектів найважливіших регуляторних актів, які суттєво впливають на ринкове середовище, права та інтереси підприємців, та публічне обговорення цих проектів; 
• обов'язковість та своєчасність доведення виданих регуляторних актів до суб'єктів підприємницької діяльності. 
На Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва покладено координацію діяльності органів виконавчої влади з підготовки проектів, видання та виконання регуляторних актів. 
Установлено, що проекти регуляторних актів підлягають обов'язковому погодженню з Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва. Також зазначено, що проекти регуляторних актів, які суттєво впливають на ринкове середовище, права та інтереси підприємців, підлягають опублікуванню для публічного обговорення. Рішення про опублікування таких проектів для публічного обговорення приймає та опублікування проекту забезпечує Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва. Заборонено внесення Президентові України та Кабінету Міністрів України проектів регуляторних актів, видання Кабінетом Міністрів України, іншими органами виконавчої влади регуляторних актів без обґрунтування доцільності втручання держави у відповідну сферу підприємницької діяльності, адекватності та ефективності пропонованих шляхів та способів розв'язання порушених у проекті питань, характеристики очікуваних соціально-економічних наслідків запровадження заходів, що передбачаються у проекті, а також без попереднього погодження відповідного проекту регуляторного акта в порядку, передбаченому статтею 4 цього Указу, Органам місцевого самоврядування під час розроблення проектів та прийняття власних регуляторних актів рекомендовано додержуватися принципів впорядкування нормативного регулювання підприємницької діяльності, передбачених цим Указом. 
Проаналізуємо мету, напрями та заходи державного регулювання підприємницької діяльності в Україні на прикладі однієї із сфер, що більшою мірою підлягає регулюванню — діяльності на ринку цінних паперів. Відповідно до Концепції функціонування та розвитку фондового ринку України, схваленої постановою Верховної Ради України від 22.09.95 р., з метою впорядкування фондового ринку та підвищення дисциплінованості його учасників, підтримання довіри до фондового ринку та його динамічного розвитку держава здійснює регулювання ринку цінних паперів. Головним принципом регулювання фондового ринку є першочергова реалізація загальнонаціональних інтересів і забезпечення гарантій та безпеки інвестиційної діяльності в економіці України. З метою забезпечення єдиної державної політики в цій сфері створений спеціальний державний орган — Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. У межах своїх повноважень державне регулювання фондового ринку здійснюють також Міністерство фінансів України, Національний банк України, Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна України та інші державні органи. 
У Законі України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в України" (далі — Закон) державне регулювання ринку цінних паперів визначене як здійснення державою комплексних заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за ринком цінних паперів та їх похідних і запобігання зловживанням і порушенням у цій сфері (ст. 1). 
Згідно зі ст. З Закону, державне регулювання ринку цінних паперів здійснюється в таких формах: 
• прийняття актів законодавства з питань діяльності учасників ринку цінних паперів; 
• регулювання випуску і обігу цінних паперів, прав та обов'язків учасників ринку цінних паперів; 
• видача спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів та забезпечення контролю за такою діяльністю; 
• заборона та зупинення на певний термін (до одного року) професійної діяльності на ринку цінних паперів у разі відсутності спеціального дозволу (ліцензії) на цю діяльність та притягнення до відповідальності за здійснення такої діяльності згідно з чинним законодавством; 
• реєстрація випусків (емісій) цінних паперів та інформації про випуск (емісії) цінних паперів; 
• контроль за дотриманням емітентами порядку реєстрації випуску цінних паперів та інформації про випуск цінних паперів, умов продажу (розміщення) цінних паперів, передбачених такою інформацією; 
• створення системи захисту прав інвесторів і контролю за дотриманням цих прав емітентами цінних паперів та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів; 
• контроль за достовірністю інформації, що надається емітентами, та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, контролюючими органами; 
• встановлення правил і стандартів здійснення операцій на ринку цінних паперів та контролю за їх дотриманням; 
• контроль за дотриманням антимонопольного законодавства на ринку цінних паперів; 
• контроль за системами ціноутворення на ринку цінних паперів; 
• контроль за діяльністю осіб, які обслуговують випуск та обіг цінних паперів; 
• проведення інших заходів щодо державного регулювання і контролю за випуском та обігом цінних паперів. 
За змістом Закону можна назвати такі основні правові засоби впливу держави на діяльність у сфері ринку цінних паперів: 
• створення єдиного органу, що регулює діяльність у сфері цінних паперів; 
• передача певних повноважень регулювання само регулятивним організаціям; 
• ліцензування діяльності на ринку цінних паперів; 
• введення правила розкриття інформації при емісії цінних паперів; 
• встановлення у законодавстві спеціальних санкцій за порушення законодавства суб'єктами діяльності у сфері цінних паперів.

2. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА

2.1. Створення об’єднання підприємства

Завдання. Потрібно дослідити виробничо-господарську діяльність підприємств, які потім слід об’єднати. На базі даних роботи підприємств за чотири роки потрібно проаналізувати динаміку обсягів виробництва та реалізації продукції, склад та структуру виробничих ресурсів (основних фондів, обігових коштів, трудових ресурсів). Далі слід розраховувати узагальнюючі та приватні показники діяльності підприємств, дати їм характеристику.

Вихідні дані наведені в  табл. 1.1

Таблиця 1.1 Вихідні дані

Розв’язок:

Кількісні показники виробничо-господарської  діяльності окремих підприємств  та об’єднання в цілому визначається в табл. 1.2. а саме: виробничі ресурси (активи та пасиви підприємства) та обсяг виробництва і реалізації продукції об’єднання.

Аналіз динаміки обсягів  виробництва та реалізації продукції складу та структури виробничих ресурсів кожного підприємства окремо та об’єднання в цілому виконується в табл. 1.3

На підставі кількісних показників діяльності визначаються показники  ефективності використання виробничих ресурсів та фінансового стану підприємства і об’єднання. Результати розрахунків  зводяться в табл. 1.4. розраховуються такі показники як:

• ефективність використання виробничих ресурсів;
• фінансового стану;
• загальної ефективності.

Таблиця 1.2. Вартість виробничих ресурсів та обсяги виробництва та реалізації продукції

Таблиця 1.3. Динаміка обсягу виробництва та реалізації і структура виробничих ресурсів

Таблиця 1.4.  Показники ефективності використання виробничих ресурсів та фінансового стану підприємства і об’єднання