1. Розрахунок витрат на створення цеху з випуску заданого обсягу виробів

      Проектування  виробничого підрозділу спирається на визначення потреб ринку у певному  виді продукції. У даній курсовій така потреба надається у якості вихідних даних у вигляді річної програми випуску деталі (тис. шт.), також  надається:

      чиста маса деталі, (кг.), яка визначається конструкцією та матеріалом і слугує основою для розрахунку витрат основного  матеріалу;

      коефіцієнт  використання матеріалу (К_вм), діленням на який визначається потрібна маса заготовки для виготовлення даної деталі, а різниця між масою заготовки та чистою масою деталі визначає масу зворотних відходів, які підприємство реалізує на металобрухт за ціною на такі відходи;

      матеріал  певної марки, яка визначає якому  виду обробки може піддаватися деталь (наприклад, сталь 45 – закалювання  ТВЧ, сталь 10 - цементація), вартість матеріалу;

      трудомісткість  усіх операцій обробки заготівлі, (нормо-години), за якими визначається вид необхідного  обладнання та його кількість, яка в  змозі забезпечити виконання  кожної операції на всю виробничу  програму. 

      1.1. Розрахунок необхідної  кількості основного  обладнання для  металообробки та  термічного обладнання  за трудомісткістю  операцій 

     Визначення  потрібної кількості обладнання певної моделі для виконання кожної операції технологічного процесу реалізується співставленням трудомісткості річної програми випуску деталі за операціями та дійсного фонду часу роботи потрібного обладнання з врахуванням режиму змінності (таб. 1.1).

     Обсяг продукції може вимірюватися в натуральних (шт., компл., тони, м² тощо), умовно-натуральних (тон умовного палива, одиниць транспорту у перерахунку на потужність тощо) та вартісних показниках (гривні, долари тощо).

     Якщо  одна група обладнання може обробляти  кілька найменувань деталей без додаткових налаштувань, трудомісткість яких відрізняється незначно, їх об’єднують за такою ознакою під однією номенклатурною позицією як деталь - типовий представник даної групи. Як типовий представник однорідної в конструктивно-технологічному відношенні групи продукції вибирається деталь (виріб), річний об'єм робіт по виготовленню якої має найбільшу питому вагу в загальному обсязі робіт по даній групі. У випадках, коли виготовлення виробу стосується багатьох операцій (переділів), у якості типової може бути прийнята так звана комплексна деталь, технологічний процес виготовлення якої найбільш повно відображає всі спільні характеристики операцій. Таким чином, трудомісткість операції, яка потребує певного виду і типорозміру обладнання для виготовлення комплексної деталі, помножена на річну програму випуску у натуральному виразі (тис. шт.) є трудомісткістю заданої річної програми випуску виробів: 

Т_i = t_i × N,       (1.1) 

де Т_i – трудомісткість заданої річної програми випуску деталей за і-тою операцією;

      t_i – трудомісткість і-тої операції виробництва деталі, н-год.;

      і – номер операції згідно технологічного процесу;

      N – задана виробнича програма випуску деталі, тис. шт.

     Наприклад для фрезерно-центрувального верстату:

     Т₁ = 0,017 × 215000 = 3655

     Кожна одиниця обладнання з врахуванням  режиму змінності та часу, потрібного на обслуговування й регламентні  роботи, може відпрацювати за рік певний час – дійсний річний фонд часу роботи устаткування (Ф_д), який приймається для укрупнених економічних розрахунків за досвідом даного підприємства або за середніми статистичними показниками за галуззю залежно від виду обладнання, особливостей сфери експлуатації. Для умов, прийнятих у даній роботі, значення цього показника наведені у таблиці 1.1. 

       Таблиця 1.1

Дійсний річний фонд часу роботи устаткування крупносерійного виробництва

      Співвідношення  трудомісткості програми випуску виробів  та фонду часу за кожним видом обладнання визначає приблизну розрахункову кількість  обладнання, яке потрібно встановити для забезпечення виконання потрібних  операцій у необхідному обсязі: 

С_Рі = Т_і / Ф_д,      (1.2) 

де С_Рі – розрахункова кількість обладнання для виконання і-тої операції, од.;

      Т_і – трудомісткість заданої річної програми випуску деталей за і-тою операцією, н-год.;

      Ф_д – дійсний річний фонд часу роботи устаткування, год.

     Наприклад кількість фрезерно-центрувальних верстатів:

С_Р1 = 3655/4015 = 0,91

    Для спрощення виконання розрахунків, в курсовій роботі прийнята кількість  технологічного обладнання по операціях  визначається округленням розрахункової  у більшу сторону.

      Наприклад, якщо Ср₁ = 0,91, то необхідно Спр₁ = 1, при цьому завантаження обладнання буде менше за оптимальне і слід розрахувати коефіцієнт завантаження верстатів на операції: 

Кз_і = Ср_і / Спр_і,       (1.3) 

де Кз_і – коефіцієнт завантаження верстатів на і-тій операції;

     Ср_і – розрахункова кількість обладнання для виконання і-тої операції, од.;

      Спр_і – прийнята кількість обладнання для виконання і-тої операції, од.

Наприклад Кз для токарно-револьверно верстатів:

Кз₁ = Ср₁/ Спр₁ = 0,91/1 = 0,91

     При виконанні розрахунків коефіцієнт завантаження обладнання повинен бути не менш 0,6 і не більше 0,95. Сто відсотків  завантаження звичайно не планується, оскільки необхідно резервувати  приблизно 5% часу на усунення непередбачених простоїв. У моєму варіанті курсової роботи декілька разів Кз_і приймав гранічне значення 0,95. Було прийнято рішення зберегти це граничне значення, так як в кризовому стану економіки країни недоцільно збільшувати вартість основних фондів. Якщо буде мати місце непередбачене перевантаження обладання, то за рахунок збільшення фонду оплати праці внаслідок зміни режиму роботи, роботи в нічну зміну або у вихідні, створення оборотного запасу деталей на операції невиконання плану буде ліквідоване.

     Результати  розрахунків необхідної кількості  обладнання зводяться до таблиці 1.2 Розрахунок кількості обладнання, необхідного  за технологією виготовлення продукції  слугує основою для подальших  розрахунків кількості підйомно-транспортного  та енергетичного обладнання й потрібної  площі приміщень для розташування усіх вказаних видів обладнання з  врахуванням зон обслуговування в процесі експлуатації.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Таблиця 1.2

     Розрахунок  кількості обладнання, необхідного  за технологією

      1.2. Розрахунок кількості  підйомно-транспортного,  та енергетичного  обладнання за  нормативами та пропускною спроможністю

     На  аналізованому підприємстві обране обладнання підлягає групуванню як за видом обладнання, так і за видом  обробки на операціях тех. процесу. Так, наприклад, операцію центрування  можна виконувати фрезеруванням, на токарному або свердлильному  верстаті і в подальшому вказані  види обладнання можуть бути об’єднані  у одну виробничу ділянку механічної обробки, або групування виконується  за методами обробки, тоді в ділянку  об’єднуються окремо токарні, окремо фрезерні або свердлильні верстати. Групування обладнання за дільницями дозволяє упорядкувати технологічний  процес та обрати за видом та кількістю  необхідне підйомно-транспортне  та енергетичне обладнання. Це обладнання має певні границі обслуговування, які звичайно співпадають з межами дільниць цеху, але не обов’язково.

Технологічне  обладнання об’єднане у спеціалізовані дільниці:

     1)токарна  дільниця:

     – токарних верстатів 17 одиниць;

      – токарно-гвинторізних верстатів 9 одиниць;

     2)фрезерна дільниця:

     – фрезерно-центрувальних верстатів 1 одиниця

      – вертикально-фрезерних верстатів  9 одиниць;

     3)свердлильна  дільниця:

       – вертикально-свердлильних верстатів 5 одиниць;

     4)дільниця термічної обробки:

       – печей для цементування 3 одиниці;

     5)шліфувальна  дільниця:

       – круглошліфувальних верстатів 12 одиниць.

Підйомно-транспортне  обладнання:

      1) Один мостовий електричний кран вантажопідйомністю 11 т;

      2) Сім кран-балок вантажопідйомністю 4,5 т;

     3) Два електрокари;

     4) Один електро-навантажувач.

     Витрати на транспортування й монтаж залежать від маси та габаритів обладнання, відстані перевезень, виду транспорту та рівня спеціалізації перевізника. В цій роботі витрати визначаються укрупнено у середньому по галузі в межах території України  за залізничним тарифами у відсотках  від вартості обладнання:

1. технологічного 14%;
2. термічного 18%;
3. підйомно-транспортного 10%.

     Вартість  інших складових основних фондів також визначається укрупнено за нормативами:

     вартість  енергетичного обладнання з монтажем (трансформатори, цехові розподільні  пристрої й ін.) у середньому становить 32 грн. на 1 кВт встановленої потужності основного та підйомно-транспортного обладнання цеху;

     вартість  пристосувань та інструменту, які за великою ціною та довгим строком  служби, згідно нормативам підприємства, віднесено до основних виробничих фондів становить 14% від вартості технологічного обладнання;

     вартість  виробничого інвентарю приймається  в розмірі 2% від вартості усього обладнання;

     вартість  господарського інвентарю приймається  в розмірі 1% від вартості усіх приміщень  цеху;

     вартість  створення необхідної для виробництва  та обслуговування тех. процесу площі  визначається окремим розрахунком, починаючи з визначення потреби  за нормативом на одиницю обладнання.

Таблиця 1.3

Титульний список устаткування 

     1.3. Розрахунок потрібних  виробничих площ  та визначення  загальної вартості  ОВФ та нематеріальних активів (НА) 

     Потреба у виробничих та побутових площах визначається у м², їх вартість розраховується на 1 м³, оскільки при однаковій площі приміщення можуть мати різну висоту.

     Потреба у виробничих площах укрупнено визначається виходячи з кількості обладнання (Спр) з врахуванням їх типорозміру згідно коефіцієнтам додаткової площі (Кдод).

     Розрахунок  виконується на кожну окрему одиницю  обладнання з врахуванням зони обслуговування, місця складування, проходів між  верстатами та загально-цехових проїздів та норм техніки безпеки.

     Наприклад, для 1 фрезерно-центрувального верстату 2А931 з габаритними розмірами 2 х 1,05, коефіцієнт (Кдод), що враховує додаткову площу, становить 4, буде потрібна виробнича площа у розмірі: 2 × 1,05 × 4 × 1 = =8,4 м². Результати розрахунків зводяться до таблиці 1.4.

     Таблиця 1.4

     Визначення  виробничої площі

     Вартість  будівлі цеху розраховується за його об’ємом у м³, виходячи із сумарної площі виробничих приміщень й прийнятої висоти цеху. Висота цеху, що має підкранові колії 9 м. У середньому будівельні витрати на створення 1 м³ виробничого приміщення із залізобетонною несучою конструкцією можуть бути прийняті у розмірі 150 грн.

     Потреба в побутових приміщеннях визначається за нормативом площі на одного робітника, для умов даної курсової роботи з розрахунку 7 м² на людину для найбільшої за чисельністю зміни (Чу). Для визначення потреби у побутових приміщеннях не потрібен точний розрахунок чисельності, то можна скористатися нормами обслуговування обладнання та укрупненими нормативами співвідношення основних робітників та іншого цехового персоналу (наладчиків, ремонтників, слюсарів, слюсарів – електриків, керівників цеху та дільниць, МОП), яке враховується коефіцієнтом (Кчд = 1,65) від чисельності основних робітників. За укрупненими методом, загальна чисельність персоналу цеху визначається: 

Чу = (N1/Но₁ + N2/Но₂ + N4/Но₄)× Кчд  =

=((1+17+5+9)/1+(3+12)/2+9/4)*1,65=73 чол.,          (1.4) 

де Чу – чисельність персоналу зміни, визначена укрупненим методом, чол.;

      N1, N2, N4 – кількість одиниць обладнання  з нормою обслуговування відповідно 1, 2, 4;

      Но₁, Но₂, Но₄ – норма обслуговування обладнання, що дорівнює 1, 2, 4 відповідно;

      Кчд – коефіцієнт врахування чисельності іншого цехового персоналу.

      Відхилення  чисельності персоналу, визначеного  укрупненим методом для розрахунку площі побутових приміщень, надає  невелику похибку у порівнянні з  точним розрахунком, то може бути використаним для даних цілей.

      Обсяг приміщень у м³ визначається, виходячи з того, що по усій площі висота побутових приміщень у середньому 2,5 м., витрати на створення яких складають 180 грн.

     Обсяг побутових та виробничих приміщень:

73 × 7 × 2,5 = 1662,5 м³

705,94 × 9 = 6353,42 м³

     Вартість побутових та виробничих приміщень:

1662,5 × 180 =  299250 грн.

6353,42 × 150 = 953013 грн.

     Результати розрахунків заносимо у таблицю 1.5.

     У цю ж форму зводяться дані по інших  групах основних фондів, у відсотках  визначається їх структура і величина річної суми нарахованої амортизації. Для нарахування основні фонди  підприємства розподіляються на групи  відповідно діючому законодавству, для яких обирається метод нарахування  амортизації.

     Групи основних фондів з нормами амортизацій  у відсотках до балансової вартості кожної з них у розрахунку на календарний  рік (квартал) взяті з пункті 8 Закону «Про оподаткування прибутку підприємства» останньої редакції.

     Розрахунки  виконуються за текстом, результати заносяться до таблиці 1.5 (зведена відомість  основних фондів), яка є основою  для прийняття основних фондів на баланс підприємства. Загальна вартість основних фондів у бухгалтерському  обліку за їх групами визначається як основні засоби.

     Слід  звернути увагу, що вартість одиниці  обладнання у таблиці 1.3 та 1.5 вказується у гривнях, тоді як результат розрахунків  для визначення загальної вартості основних фондів у таблиці 1.5 повинна  надаватися у тис. грн., що забезпечує можливість зіставлення вартості обладнання, будівель та споруд. За Законом «Про оподаткування прибутку підприємства» розрахунок амортизаційних відрахувань виконується поквартально і надається квартальна норма амортизації. В плануванні використовується річна норма амортизації (квартальну, помножену на 4). Розрахунок виконується податковим методом шляхом застосування норми амортизації до первісної вартості ОВФ. У нашому випадку (створення цеху) первісна вартість ОВФ визначається розміром капітальних вкладень на створення виробничої площі та придбання обладнання з доставкою та монтажем.

Таблиця 1.5

Зведена відомість основних фондів та нематеріальних активів

      1.4. Складання кошторису  витрат на створення нового цеху 

      Загальна  форма складання кошторису витрат згідно затвердженої методики розрахунку собівартості об’єкту будівництва  наведена у табл. 1.6.

Таблиця 1.6

      2. Визначення потрібного  розміру річних  витрат на виробництво  продукції згідно заданої програми 

      Визначення  потрібного розміру обігових коштів та загального розміру авансованого капіталу виконується для подальшого обґрунтування очікуваних показників рівня використання вкладених коштів, таких як рентабельність виробництва. Крім того, в укрупнених планових розрахунках  таке визначення може слугувати основою  для складання калькуляції собівартості продукції, яка планується до виробництва  у новому цеху. Обігові кошти обслуговують сферу виробництва (оборотні фонди) та сферу обігу (фонди обігу). 

      2.1. Розрахунок потрібної  кількості основних матеріалів та їх вартості 

     Вартість  сировини та основних матеріалів в  машинобудуванні складає значну частину усіх оборотних фондів підприємства, і визначає співвідношення основних та оборотних засобів при створенні  нового виробництва.

     Розрахунок потреби  в основних матеріалах провадиться  на основі проектної цехової програми виготовлення деталей і норм видатку  матеріалів на кожну одиницю продукції  згідно варіанту завдання. Вартість основних матеріалів звичайно вміщує транспортно-заготівельні видатки, які є індивідуальними для кожного варіанту організації підготовки та транспортування заготівель і враховуються відповідним коефіцієнтом (Ктз). Якщо відходи обробки можуть бути утилізовані та використані повторно (як передбачено завданням на курсову роботу), їх вартість за нормою видатку та ціною відходів віднімається від загальних витрат.

     У загальному виді витрати на основні  матеріали, що йдуть на виконання  річного завдання, можуть бути розраховані  за формулою: 

     М = (Мз × Цм × Ктз – Нв × Цв) × N,   (2.1) 

де М – річні витрати на основні матеріали, грн.;

     Мз – норма видатку (маса заготівлі), кг;

     Цм – ціна матеріалу за 1 кг, грн.;

     Ктз – коефіцієнт транспортно-заготівельних видатків (1,06);

     Нв – норма зворотних відходів (маса на одиницю виробів), кг;

     Цв – ціна 1 кг зворотних відходів, грн.;

     N – річна програма виробництва деталей, шт.

     Розрахунок  витрат на матеріали оформляється у  вигляді відомості, специфікації (табл. 2.1). Маса відходів (Мв) визначається згідно технології, за якою обробляється деталь, у даному варіанті курсової роботі коефіцієнт використання матеріалу дорівнює 0,65. Для розрахунку послідовно визначається маса заготівлі до обробки (Мз): 

     Мз = Нм / Квм = 10,5/0,65 = 16,15 кг           (2.2) 

де Нм – чиста маса деталі.

     Наступним кроком розраховується норма відходів (Нв): 

     Нв = Нм / Квм – Нм = Мз – Нм = 16,15 – 10,5 = 5,65 кг  (2.3) 

     Загальна  маса відходів дорівнює добутку норми  відходів (Нв) та програми: 

     Мв = Нв × N = 5,65 × 215000 = 2115580 кг      (2.4) 

     Розрахунок  витрат на основні матеріали:

М = (16,15 × 6 × 1,06 – 5,65 × 5 × 1,06 × 0,1) × 215000 = 17763051,92 грн.

      Наведені  вище розрахунки обмежуються визначенням  маси та вартості зворотних відходів, які враховуються у калькуляції  зі знаком ( - ). На практиці, для визнання навіть металевої стружки зворотними відходами, потрібно мати технологічне обладнання для її пресування, приміщення для накопичення, транспортні засоби та навантажувально-завантажувальні  механізми для подальшої утилізації. У цій курсовій роботі усі вказані види витрат на утилізацію враховані у ціні відходів, зменшуючи її на відповідну величину.

      Крім  того, визначена маса відходів повинна  порівнюватись з нормативами  на обробку подібних деталей. Якщо процент  відходів є завеликим, необхідно  розробляти заходи для отримання  заготівель більш прогресивним методом. Так, наприклад, виготовлення ступінчатого валу з циліндричної заготівлі надає  до 30% відходів, тоді як обробка штампованої  заготівлі лише 5%.

Таблиця 2.1

Розрахунок  витрат на основні матеріали

* З урахуванням  транспортно-заготівельних видатків 6%.

** Ціна  за тону відходів приймається  10% від ціни 1 т. матеріалу. 

      2.2. Визначення витрат  на технологічне  паливо та електроенергію 

      У курсовій роботі технологією виготовлення деталі передбачена термічна обробка. Нагрівання деталі провадиться за допомогою  електроенергії, яка визначається як витрати енергії на технологічні цілі. Витрати на електроенергію для  термічної обробки деталей можна  визначити по формулі:  

Эт = Сп_і × Фд × Nу × Кз_і × Кп × Це,   (2.5) 

де Сп_і – прийнята кількість установок для термічної обробки (табл. 1.2);

     Фд – дійсні річний фонд часу роботи одиниці обладнання, год. (табл. 1.1);

     Nу – встановлена потужність одного агрегату (табл. 1.3);

     Кз_і  – коефіцієнт завантаження агрегату (табл. 1.2);

     Кп – коефіцієнт попиту, що враховує недовантаження по потужності й допоміжний час (для установки ТВЧ - 0.5; для цементації й загартування - 0.8);

     Це  – ціна одного кВт електроенергії приймається за актуальними даними засобів інформації щодо тарифів  для промислових підприємств.

     Розрахунок  витрат на електроенергію для термічної обробки деталей:

Эт = 3 × 3920 × 108 × 0,91 × 0,8 × 0,7 = 647232,77 грн. 

     2.3. Визначення потреби у трудових ресурсах за категоріями працівників 

    Для розрахунків заробітної плати не можна використовувати укрупнені  методи, тому необхідно точно визначити  чисельність виробничо-промислового персоналу цеху за категоріями. До складу цього персоналу входять робітники, які безпосередньо виготовляють продукцію; допоміжні робітники, зайняті  обслуговуванням виробничого процесу (наладчики, ремонтники, транспортні  робітники, комірники, контролери й  ін.); а також службовці, до складу яких входять керівники, фахівці, конторський, обліковий і інший персонал. Кількість  працюючих у цеху розраховується окремо по категоріях: основні робітники, допоміжні, службовці, у тому числі: керівники, фахівці, інші службовці.

    Кількість основних виробничих робітників визначають за нормами обслуговування технологічного устаткування, виходячи з кількості встановленого устаткування, прийнятого режиму змінності роботи та результатами розрахунків, зведеними до таблиці 2.2.

    Таблиця 2.2

Розрахунок  чисельності основних робітників

    Розрахунком визначається явочний склад робітників, для чого кількість одиниць обладнання слід розділити на норму обслуговування та помножити на кількість змін, за припущенням, що у всіх змінах кількість  працюючих однакова. Для одержання  облікового складу, який враховує чисельність  працівників у відпустках тощо, необхідно  збільшити явочну чисельність для  усіх категорій працюючих в 1,1 рази: Чо = 1,1 × Чя = 1,1 × 86 = 95 чол.

    Чисельність допоміжних робітників, зайнятих наладкою обладнання, визначається аналогічно по нормах обслуговування. Нормативи чисельності цієї категорії робітників для велико-серійного виробництва наведені в додатку Д. Результати розрахунку оформляються у табл. 2.3 за прикладом для токарної групи.

    Чисельність допоміжного цехового персоналу, зайнятого ремонтним обслуговуванням механічного, електричного та будь-якого вимірювального обладнання усього цеху, визначається по нормах на одиницю обладнання. Результати розрахунку зводяться в табл. 2.4 за прикладом для слюсарів-ремонтників.

    Чисельність чергового, транспортно-складського та контролюючого персоналу визначається залежно від норм обслуговування, чисельності основних робітників, кількості змін. Результати розрахунку зводяться в табл. 2.5.

    Слід  зазначити, що у практичній роботі поряд  з терміном «облікова або явочна чисельність» застосовується термін обліковий  склад, явочний склад. Професія вказана  у таблиці 2.2 визначає також умови  на робочому місці. Так, наприклад для  терміста тарифна ставка визначається за гарячою сіткою.

Таблиця 2.3

Розрахунок  чисельності допоміжних робітників, зайнятих налагоджуванням устаткування

      У табл. 2.3 обладнання групується не за операціями, а конструктивними ознаками (токарне, фрезерне, свердлильне тощо). Норма  обслуговування залежить від складності налагоджувальних операцій, але для  спрощення розрахунків в курсовій роботі приймається, що в групі одна норма для усіх верстатів. Якщо при діленні кількості одиниць обладнання на норму обслуговування отримано неціле число, кількість робітників приймається округленням у більшу сторону, за умови, що десятинна частина числа перевищує 0,1, інакше - у меншу.