Економіко-географічні особливості, проблеми та перспективи розвитку Донецького економічного району

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

 Волинський  національний університет

імені Лесі Українки

                                                Географічний   факультет

                          Кафедра географії 
 
 
 

Економіко-географічні  особливості, проблеми та перспективи розвитку Донецького економічного району 

(Курсова  робота) 

                                                      Виконав:

                                              студентка 32 групи

                                              денної форми навчання

                                              спеціальності фізичної  географії

                                             МорисУлянаМиколаївна

                                                Науковий керівник:

                                             Канд. Геогр. .н.,доц..СлащукАндрій

                                  Миколайович 
 
 
 
 
 

Луцьк-2011

Зміст

Вступ…………………………………………………………………….…3

    Розділ 1. Економіно-географічна характеристика Донецького економічного району……………………………………………………...4

1. Економіко географічне положення…………………………..4
2. Природні умови та природні ресурси……………………….4
3. Населення Донецького економічного району……………….9
4. Сільське господарство………………………………………11

Розділ  2.  Галузева структура господарства, її економічна

оцінка………………………………………………………………..13

Розділ 3. Значення Донецького економічного району для економіки України………………………………………………….24

Розділ 4. Проблеми і перспективи розвитку Донецького економічного району……………………………………………….26

Висновки…………………………………………………………………31

Список  використаних джерел…………………………………………..32 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ 

      Перед тим як перейти до розгляду даної  теми, слід зауважити, що метою курсової роботи є розкриття економічної  характеристики Донецького економічного району.

Завданням курсової роботи є висвітлення наступних  питань:

• значення району для економіки України;
• економічна характеристика його природно ресурсного потенціалу;
• трудові ресурси та населення району;
• галузева структура господарства та її економічна оцінка;
• проблеми і перспективи розвитку району.

    Донецький економічний район відіграє провідне місце у економіці нашої держави  і є одним з найрозвинутіших  територіально-виробничих комплексів на території України.

    У межах району розміщений Український  Донбас – один із найрозвинутіших  у країні територіально – виробничих комплексів з переважаючою спеціалізацією добувних галузей промисловості  та пов’язаних з ними галузей обробної промисловості, значними природними ресурсами, потужним виробничим потенціалом. Має  густу мережу транспортних магістралей.

    На  Донбас припадає 10,7 % вартості товарів  народного споживання України. Луганська  і Донецька області належать до старих індустріальних районів, де зосереджені  потужності важкої промисловості. 
 
 
 
 
 
 

    Розділ 1. Економіно-географічна характеристика Донецького економічного району

1. Економіко географічне положення

   До  складу Донецького економічного району входить Донецька та Луганська області. Його площа складає 53, 2 тис. км2. (8,8% території  України). Тут проживає 7,7 млн. осіб. (станом на 1 січня 2001 року), що становить 15,4% населення України. В районі висока щільність населення - близько 145 осіб/км2.

   Район охоплює південний схід України, межує з областями Російської Федерації – Бєлгородською, Воронезькою, Ростовською. На півдні омивається водами Азовського моря, на заході межує із Запорізькою, Дніпропетровською та Харківською областями.

   За  природними ресурсами, соціально-економічними характеристиками та особливостями  історико-етнічного розвитку він  виділився в один з найрозвинутіших  в Україні територіально-виробничих комплексів з переважаючою спеціалізацією видобувної та пов’язаних з нею  галузей обробної промисловості.

   Район володіє густою мережею транспортних магістралей. Оскільки більша половина меж району – це кордон з Російською Федерацією, то транспортні шляхи  в основному підпорядковуються  вивезенню продукції в центральні райони Росії, а також до морських портів Азовського і через нього до  Чорного  та  Азовського  морів.  

2. Природні умови та природні ресурси

    Рельєф  регіону складний. Північна частина - полого-хвиляста лісова рівнина, глибоко розчленована річковими долинами, балками та ярами відрогів Середньоруської височини. На значних ділянках на денну поверхню виходять корінні породи - крейдяні й палеогенові. Південніше ріки Сіверського Донця розміщена Донецька височина -хвиляста, горбиста, платоподібна, дуже розчленована річковими долинами і крутосхилими балками. Висота над рівнем моря 200 - 250 м. Тут найвища точка всієї Лівобережної України - гора Могила-Мечетна (367 м над рівнем моря). Спостерігаються часті виводи на денну поверхню кам'яновугільних порід. Поширені антропогенні форми рельєфу: терикони, кар'єри, кургани. На південному заході - Приазовська височина з окремими підвищеннями (Могила-Гончариха, Савур-Могила), яка змінюється вузькою смугою низовини, котра уступом обривається до Азовського моря. У місцях залягання вапняків (басейни рік Мокрої Волновахи і Сухої Волновахи) та соленосних відкладів розвинені карстові форми рельєфу. Клімат району помірноконтинентальний з вираженими посушливо-суховійними явищами. Характерна особливість зими - часті відлиги, коли майже повністю сходить сніговий покрив. Влітку панує антициклональна погода з великою кількістю ясних і сонячних днів. Виникають суховії та пилові бурі. Суховії найчастіше спостерігаються у травні, червні й серпні.

    Температурний режим нестійкий. Найхолодніший  місяць - січень (середні температури мінус 6,7,5°С). У теплий період року атмосферна циркуляція послаблена середня температура липня 21 -23°С. Кількість опадів у районі варіює від 500 мм на північному сході до 600 мм у межах Донецького кряжу і зменшується до 450 мм у Приазов’ї. Річний максимум опадів - у червні (50 - 60 мм), мінімум -у вересні - в басейні Сіверського Донця за теплий період року буває в середньому 5 бездощових періодів тривалістю 10 днів (засухи) та 2 - тривалістю понад 20 днів (жорстокі засухи).

    Головне багатство надр Донецького економічного району - кам'яне вугілля. Геологічні запаси його становлять близько 240 млрд т, з них балансові - 41 млрд т. Є поклади вугілля від довгополум'яного (Д) до антрацитів (А). Запаси коксового вугілля (марки К,ПС,ПЖ) становлять 13%, їх частка у видобутку - 40%. Основні запаси - у районах Старого Донбасу (так звана «Гірничопромислова зона»). Пласти кам'яного вугілля малопотужні - 40-70 см, рідше трапляються 1,5 - 2,0 м. Винятком є пласт «Велетень», що залягає поблизу станції Хацапетівки, який має потужність 5 м. Налічується до 400 вугільних пластів, вони часто залягають похило і навіть вертикально, нерідко виклинюються марки довгополум'яного вугілля (7500 ккал) залягають на півночі вугленосної зони, антрацитів - у центральній частини, коксівні марки (ПС - 8500 ккал) - у південно-західній частині. Поклади вугілля є в таких районах: Красноармійському, Горлівсько-Щербинівському, Донецько-Петровському, Мушкетово-Макіївському, Дебальцевському, Сніжнянсько-Чистяківському (Донецька область), Лисичанському, Алмазнянському, Луганському, Краснодонському, Боково-Хрустальному, Селезнівському і Довжано-Ровеньківському (Луганська область). Забезпеченість розвіданими запасами на рівні видобутку 1980р. становить у Луганській області 125 років, у Донецькій - 77 років. За запасами антрацитів Донбас посідає перше місце у світі.

    Поряд з вугіллям у районі виявлено родовища природного газу: Красиопопівське, Слов'яносербське, Борівське, Співаківське, Кружилівське, а також 21 газоперспективну площу.

    З рудних корисних копалин виявлено бурі залізняки в басейнах рік Кальміуса  і Торця - Донецької та рік Айдара і Деркула - Луганської областей, промислового значення вони не мають. В межах Артемівського, Лисичанського й Володарського  районів розвідано мідні руди, проте вони не розробляються через  відсутність промислових запасів. На Нагольному кряжі (Антрацитівський  і Ровеньківський райони) відкрито невелике родовище поліметалів (свинець, цинк, срібло), яке промислового значення не має. Ртуть видобувають на Микитівському ртутному комбінаті.

    Поклади кам'яної солі залягають в Артемівському, Слов'янському, Новокарфагенівському родовищах (9 млрд т). Це основні райони видобутку солі в Україні. Тут працює чотири соляні шахти та два солевиварних підприємства в Слов'янську.

    Поклади вапняків зосереджені на півдні Донецької  області: Оленівське й Новотроїцьке, в районі Старобешева, є у відслоненнях біля рік Кальміуса, Мокрі Яли.

    Білогорівське родовище високоякісної крейди для  содового виробництва розробляється на заводі «Лисичанська сода». Крейду видобувають у кар'єрах Райгородки біля Слов'янська, а також біля Краматорська, Артемівська та в інших місцях.

    Великі  поклади вогнетривких глин та підприємства з виробництва вогнетривів зосереджені в Часовому Ярі, Красногорівці, Красноармійську, Пантелеймонівці, Костянтинівці, Ямі, Микитівці. Найбільший центр виробництва вогнетривів - Часів Яр: чотири заводи і велике кар'єрне господарство.

    Значні  поклади цементного мергелю є  поблизу Амвросіївки. Це родовище - одне з найбільших у світі. Мергель залягає тут шарами потужністю 50 - 70 м. Цементні заводи виробляють портландський і романський цемент, клінкер.

У районі є значні запаси гіпсів, будівельних  пісків, пісковиків. Всього розвідано  близько 50 видів корисних копалин, з них 30 видів використовуються в народному господарстві.

    За  останні роки серед древніх кристалічних порід Приазовського масиву відкрито світового значення родовища цирконію та рідкісних металів. Виявлено кімберлітові (алмазоносні) трубки, родовища танталу, ніобію, літію, цезію, нових нетрадиційних видів мінеральної сировини (ставроліт - замінник гостродефіцитного плавикового шпату). У східній частині Єнакієвсько-Міуської зони виявлено перші ділянки локалізації золото-сульфідної мінералізації. У районах, що прилягають до Харківської області, оцінено промислові запаси свинцево-цинкових руд.

Проводяться роботи, пов'язані із збільшенням  водозабезпеченості району за рахунок підземних мінеральних джерел, освоєність яких порівняно з 1991 p. зросла в 6 - 8 разів.

    Наявні  водні ресурси не забезпечують потреб регіону. Обсяг поверхневого стоку з території Донецької області - 0,954 км куб., Луганської - 1,094 км т. Отже всього - 2,0487 км куб. води, яку можна використати для господарських потреб. Споживачі забезпечені місцевими водними ресурсами від 50^0/o у басейні Сіверського Донця до 27% у басейні ріки Міус. Води каналів Дніпро - Донбас та Сіверський Донець - Донбас не повністю вирішують проблему. Використання вод для питтєвого водопостачання лімітується забрудненістю шахтними (1 км куб щороку), господарсько-побутовими, промисловими стічними водами. У басейні Сіверського Донця придатними для зрошення (за хімічним складом) є паводкові води.

Ґрунти  в регіоні - здебільшого чорноземи, від звичайних до південних. У цілому ґрунти родючі, але потребують правильного обробітку та високої агротехніки. Велике значення для підвищення врожайності за умов недостатнього зволоження має зрошення.

    У регіоні переважає степова рослинність, особливо сухолюбні вузьколисті  злаки: вузьколиста ковила, ковила-волосатик  або тирса, українська ковила, ковила Лесінга, типчак, кипець, степовий овес. Ростуть степовий тюльпан, сон-трава, ірис, кермек, катран. Мала лісистість Донбасу увійшла в приказки. Колись казали, що тут «до неба сім верстов, і все степом» або «в Приазов'ї  бідному чумаку і кнутовища нема з чого зробити».

    На  сьогодні в регіоні покрита лісом  площа становить 250 тис. га. це переважно байрачні перелісків і так звана державна полезахисна лісова смуга уздовж Сіверського Донця. Нині внаслідок господарської діяльності природна рослинність зазнала великих змін. Значна частина території розорана і зайнята культурною рослинністю. Великі площі зайняті населеними пунктами, шляхами сполучення, гірничими виробками, промисловими об'єктами тощо. 
 
 

3. Населення Донецького економічного району

    Станом  на 01.01.98 p. чисельність населення регіону становила 7770,8 тис. осіб і знизилася порівняно з цим показником у 1991 p. на 427,8 тис., в тому числі Донецької області 5064,4 тис. Луганської 2706,4 тис. осіб (знизилася на 160,7 тис. чол.). Середня густота населення району зменшилася до 146,06 осіб/км кв.

    Середня густота сільського населення 16,8 осіб / км кв. - (на Донеччині й Луганщині - відповідно 19,3 та 14,4 чол. / км кв.). Ці показники майже в 1,6 рази нижчі за середні по Україні. В регіоні 88 міст, у тому числі 42 обласного підпорядкування (з них 28 на Донеччині), 242 містечка, з яких 133 на Донеччині і 109 - на Луганщині.

    Найбільші міста Донецької області - Донецьк, Макіївка, Маріуполь. Горлівка. Снакісве, Дебальцеве, Краматорськ, Костянтинівка, Артемівськ, Слов'янськ, Торез; Луганської - Луганськ, Лиснчанськ, Сєверодонецьк, Рубіжне, Стаханов, Алчевськ. Красний Луч, Ровеньки, Краснодон, Свердловськ.

    Працездатного населення 56,3% (на 0,3% більше, ніж по Україні), молоді - 21,7%, осіб похилого віку - 22%.

    Середньооблікова  чисельність працюючих на підприємствах, в установах та організаціях регіону  становила в 1995 p. 2802,3 тис. осіб (18,2 % зайнятих в Україні) і знизилася в 1998 p. до 2225,1 тис. (відповідно 17,8%). Безробітних у 1995 p. було 234,6 тис. (16,3% безробітних в Україні), а в 1998 p. цей показник зріс до 410,4 тис. осіб (відповідно на 13.9 %).

    У Донецькій області найвищий абсолютний показник зайнятості серед областей України (1513,1 тис. осіб у 1998 p.), разом з тим тут найбільше безробітних (252,0 тис. осіб у 1998 p.).

    Донбас  характеризується високим показником руху робочої сили. У 1995 p. було прийнято на роботу 560,3 тис. осіб (20,9 % від показника в Україні), вибуло із сфери зайнятих 698,5 тис. осіб (відповідно 21,3 %). Ці ж показники у 1998 p. становили відповідно 393,5 тис. (20,5 %) та 488,2 тис. (19,8 %) осіб.

    З показниками високого рівня індустріального  розвитку контрастують показники життєвого рівня населення, що призводить до наростання соціальних проблем, соціальної напруженості в суспільстві. Рівні споживання продовольчих та непродовольчих товарів у цілому нижчі від загальнодержавного рівня (табл. 1).

    Українців проживає в регіоні 50,7% на Донеччині та 51,9° о -на Луганщині; росіян - відповідно 43,6% і 44,8%, білорусів - 1,4% і 1,2%, татар - 0,5% і 0,4%. Серед сільського населення абсолютно домінують українці.

    Таблиця 1

    Роздрібний  товарооборот з розрахунку на одного жителя

    (станом  на 01.01.98 р), гри.

    Мовні проблеми в регіоні пов'язані  із складними історичними процесами, особливо з русифікацією 30-х років XX ст., міграцією, що виникла у зв'язку з формуванням так званого «радянського народу», тощо.

    Розподіл  учнів денних загальноосвітніх навчально-виховних закладів за мовами навчання свідчить про майже суцільну російськомовність  населення регіону. Учнів, що навчаються українською мовою, в Луганській області всього 9,2%, а російською - 90,8%, у Донецькій - відповідно 6,0% і 94%.

    Проблеми  регіону в розміщенні населення, його зайнятості в господарстві сформувалися історично й поглиблені соціально-економічною  кризою останніх років. Насамперед це значна нерівномірність розселення, концентрація населення у містах. Гірничопромислові зони з їх монофункціональним характером, тобто з переважанням зайнятості в одній - двох містоформувальних галузях господарства. Економічна криза в цих галузях призвела до значного безробіття та сукупних демографічних і соціальних проблем.

    Соціальна незахищеність населення, йoгo невпевненість у завтрашньому дні призвело до значної демографічної кризи, різкого зниження народжуваності та зростання смертності. Швидкими темпами знижується купівельна спроможність населення.

    Почався відтік населення з міст, особливо промислових міст Гірничопромислової зони. Проте село нині через непослідовність  аграрної реформи, затягування з вирішенням питань землекористування перебуває в кризовому стані і не в змозі прийняти й використовувати як робочу силу мігрантів з міста.

    Значна  частка російськомовного населення  в Донбасі, велика кількість етнічних росіян, безпосередня близькість Росії, де життєвий рівень (і насамперед оплата праці) поки що вищий, ніж в Україні, різні соціально-побутові зв'язки з російським прикордонням, у тому числі й маятникова трудова міграція, - всі ці чинники становлять потенційну загрозу соціально-політичній стабільності. 

4. Сільське  господарство

    Природні  умови і потреби міського населення  сприяли формуванню в районі потужного  АПК. Близько 80% сільськогосподарських  угідь припадає на орні землі. Вони займають площу майже 2,4 млн. гектарів. З них близько 46% знаходиться під  зерновими культурами, 24,6% - під технічними і 22,0% - під кормовими.

    У сільському господарстві тваринництво домінує над рослинництвом. Воно дає дві третини валової сільськогосподарської  продукції району. Переважає молочне  і молочно-м'ясне скотарство. У промислових  зонах, здебільшого, розвивається свинарство і птахівництво. На півночі і півдні регіону поширене вівчарство.

    У Донецькому економічному районі склались два підрайони спеціалізації  сільського господарства: північна і  центрально-південна зони. Перша спеціалізується  на зерновому господарстві зі значними посівами соняшнику, молочно-м'ясним  скотарством, свинарством і птахівництвом. Для іншої характерна приміська  спеціалізація: виробництв свіжого  молока та овочів, а також посіви зернових і соняшника, розвинене  виробництво яєць і бройлерів на птахофабриках.

    Підприємства, що переробляють сільськогосподарську продукцію, зосереджені переважно  у найбільших промислових вузлах. Провідними виробництвами харчової промисловості є борошномельно-круп'яне, м'ясне, молочне, пивоварне, виноробне, хлібопекарське та кондитерське, олійно-жирове. Розвинута в районі соляна промисловість, що представлена ВО "Артемсіль" і "Слав-сіль". Тут зосереджено 75% видобутку в країні харчової солі.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 2.  Галузева структура  господарства, її економічна оцінка 

    Господарство  Донецького економічного району є складним комплексом, котрий поєднує потужну  промисловість з переважанням важкої індустрії та багатогалузеве сільське господарство і де розвинені усі види транспорту, крім річкового. В сукупній валовій продукції господарства на промисловість припадає 89%, на сільське господарство – 11 %. Галузями спеціалізації є промисловість паливно-енергетична, металургійна, хімічна. машинобудівна та будівельних матеріалів.

    Вугільна  промисловість є провідною галуззю  в господарському комплексі Донбасу. Балансові запаси вугілля в Донецькій області за категоріями розвіданості (А+В+С) становлять майже 10 млрд т, з них коксівного - 56%, антрацитів - 12%. На діючих шахтах цих запасів понад 5 млрд т, коксівного - 3 млрд т, антрацитів - 1 млрд т. Видобуте енергетичне вугілля використовується на електростанціях, промислових підприємствах та для комунально-побутових потреб; довгополум'яне та газове вугілля - також як газогенераторне паливо; антрацити - для виробництва електрокорунду, карбіду кальцію, електродного та ливарного термоантрациту. У Донецькій області розміщені 11 виробничих об'єднань з видобутку вугілля (96 шахт і шахтоуправлінь); 14 самостійних шахт, виробничі об'єднання «Донбастрансремонт» і технологічного зв'язку, трест «Донецьквуглеавтоматика», комбінат «Донецькшахтобуд», виробниче об'єднання «Респіратор», 10 науково-виробничих і проектних інститутів, інші підприємства та організації системи Мінпаливенерго України.

    На  території Луганської області 9 виробничих об'єднань з видобутку вугілля (71 діюча шахта), 8 самостійних шахт, 29 центральних збагачувальних фабрик, шахтобудівельні організації, інші підприємства інфраструктури галузі. Виробнича потужність шахт станом на 01.01.96 p. - 40,8 млн т, на шахтах працюють 146,7 тис. чоловік. Максимуму видобутку вугільна промисловість області досягла у 1976 p.. після цього почалось падіння обсягів видобутку палива: 1986 p. - 61,5 мли т; 1991 p. - 51,6 мли т; 1995 p. - 23,7 млн т. Основні причини незадовільної роботи галузі - значне погіршення стану шахтного фонду, викликане незадовільним виділенням капіталовкладень, відсутністю коштів на придбання матеріально-технічних ресурсів для забезпечення життєдіяльності вугільних підприємств.

    Окрім нового шахтного будівництва та переоснащення  діючих шахт, однією з проблем зміцнення  енергетичного комплексу Донецького району є використання горючого газу вугільних пластів. Щороку вугільні пласти дають 30 млрд м кв попутного газу.

    За  другою програмою освоєння ресурсів газу і нафти в Луганській області роботи проводить дочірнє підприємство «Донбастрансгаз». Пройдено 6210 м свердловин на трьох родовищах. На Капітанівському й Муратівському родовищах готові до експлуатації 4 свердловини.

    За  рахунок експлуатації газово-вугільних  родовищ планується задовольнити 10% потреб Донецької області у природному газі. Найбільш перспективним є використання попередньо дегазованого метану як моторного палива та для виробництва електроенергії.

    Основа  електроенергетики Донецького економічного району - потужні ДРЕС і ТЕЦ. Виробництвом електроенергії займаються державні акціонерні електрогенеруючі компанії (ДАЕГК): ДАЕГК «Центроенерго» - їй належить Вуглегірська ДРЕС потужністю 3,6 млн кВт. Інші електростанції належать ДАЕГК «Донбасенерго» - Зуївська, Курахівська. Луганська, Слов'янська, Старобешівська та ін. Транспортуванням електроенергії займаються Донбаські магістральні електромережі (MEM) - регіональні підрозділи Державної електричної компанії «Укрелектропередачі».

    Друга проблема енергетики - нарощування обсягів генеруючих потужностей, насамперед Луганської ДРЕС (м. Щастя). Є можливості реабілітації та модернізації енергетичних блоків із застосуванням газощільної топки, установкою нових парових турбін.

    Потрібна  установка котлів з циркулюючим  киплячим шаром (ЦКШ). Застосування нових  котлів ЦКШ поряд з підвищенням  встановленої потужності дасть змогу спалювати низькосортне тверде паливо без застосування природного газу чи мазуту.

    Чорни металургія представлена ВАТ: «Маріупольський  металургійний комбінат ім. Ілліча», Металургійний комбінат «Азовсталь», «Макіївський металургійний комбінат», «Алчевський металургійний комбінат»; металургійних заводів: «Єнакіївський металургійний завод», «Донецький металургійний завод», «Краматорський металургійний завод», «Костянтинівський металургійний завод», «Алмазнянський феросплавний завод», «Алмазнянський чавуноливарний завод»; заводів металовиробів: «Силур» (м. Харцизьк), «Дружківський завод металевих виробів», ЗАТ «Луганський трубний завод», «Харцизький трубний завод», «Макіївський труболиварний завод», «Донецький металопрокатний завод», «Дебальцевський завод металургійного машинобудування», а також Лутугинським об'єднанням з виробництва прокатних валків, заводом металевих порошків (м. Кіровськ), «Радіан» (м. Артемівськ), Луганським ливарно-механічним заводом.