Економіко – статистичний аналіз і шляхи підвищення рентабельності зернових культур

МІНІСТЕРСТВО  АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ЛУГАНСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 

      Кафедра статистики та економічного аналізу

КУРСОВА РОБОТА 

по статистиці на тему:

«Економіко  – статистичний аналіз і шляхи  підвищення рентабельності зернових культур  в ООО «Перемога» Краснодонського району Луганської області» 
 

      Виконав:

      студент гр. 1131

      Мовчан  С.Ю.

      Перевірив:

      Ковтунов  А. В. 
 
 
 
 
 
 
 

Луганськ - 2010

ЗМІСТ 

Вступ……………………………………………………………………………….3

1. Теоретичні основи економіко-статистичного аналізу рентабельності зернових культур…………………………………………………………...5
2. Коротка організаційно-економічна характеристика ООО «Перемога» Краснодонського району Луганської області…………………………...11
3. Економіко-статистичний аналіз рентабельності виробництва зернових культур в ООО «Перемога» Краснодонського району Луганської області……………………………………………………………………..21

          3.1. Групування статистичних даних…………………………………….21

     3.2.Ряди  динаміки…………………………………………………………26

    3.3. Індекси………………………………………………………………...32

          3.4 Собівартість продукції сільського господарства……………………36

5. Статистика прибутку та рентабельності……………………………..39
4. Шляхи підвищення рентабельності виробництва зернових культур в ООО «Перемога» Краснодонського району Луганської області………40

Висновки і  пропозиції………………………………………………………..42

Література…………………………………………………………………….44 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 
 

     У розвитку багатьох галузей економіки  нашої держави, і насамперед сільського господарства, дуже важливу роль відіграє збільшення обсягів виробництва  зерна. Це пояснюється винятковим значенням  його та різнобічним використанням.

     Зерно та продукти його переробки є основою  харчування людей: воно є незамінним кормом при виробництві продукції  тваринництва, а також основною сировиною  для переробної промисловості.

     Зерно є важливим експортним продуктом  і має забезпечувати значні надходження  валютних коштів державі. Адже в процесі  зберігання зерно майже не втрачає  своєї якості а, отже, придатне для  створення державних резервів продуктів  харчування та кормів.

     Обсяги  виробленого зерна в країні визначають рівень розвитку зернового господарства. Але у свою чергу на обсяги виробництва зерна впливають такі важливі фактори як розмір посівних площ, їх структура і урожайність.

     Поживна цінність зерна (здатність повністю задовольняти потреби організму) поступово зменшується. Це явище впливає на погіршення кормових раціонів для тварин. Позитивний вплив на нарощування виробництва зерна, поліпшення його якості та підвищення ефективності зернового господарства мало широке впровадження у 80-х роках інтенсивних технологій вирощування зернових культур. Протягом останніх років через обмеження матеріальних ресурсів на практиці зменшується застосування ресурсозаощадливих технологій. В результаті значно знизилась урожайність і погіршились властивості зерна.

     Метою даного проекту було вивчення стану  виробництва зерна та його рентабельності, пошук резервів та опрацювання шляхів її подальшого зростання.

                У даній курсовій роботі я  провожу економіко-статистичний  аналіз рентабельності виробництва в ООО «Перемога» за допомогою наступних методів:

          - статистичному групуванню господарств Луганської області під впливом виходу продукції зернових культур з 1 га на окупність витрат.

     - індексного аналізу собівартості 1 ц зернових культур і індексного  аналізу витрат праці при їх  виробництві.

     - аналізу чинників рентабельності  зернових культур і аналізу  кількості прибутку від реалізації  зернових. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. ТЕОРЕТИЧНІ  ОСНОВИ ЕКОНОМІКО-СТАТИСТИЧНОГО  АНАЛІЗУ РЕНТАБЕЛЬНОСТІ ЗЕРНОВИХ КУЛЬТУР

       Рентабельність сільськогосподарських підприємств забезпечується зростанням виробництва сільськогосподарської продукції, раціональним використанням землі та інших засобів праці, зміцненням господарського розрахунку, зниженням собівартості продукції та інші.

     Прибуток  визначають як різницю між виручкою за реалізовану продукцію та її собівартістю. Тому чим нижчі витрати на виробництво  і реалізацію продукції, тим більший  прибуток матиме господарство і, отже, буде рентабельним. Водночас прибуток залежить від кількості і якості реалізованої продукції. Сільськогосподарські підприємства зацікавлені в досягненні максимальних результатів роботи, збільшенні розмірів доходу з розрахунку на кожну  одиницю вартості виробничих фондів. Перед проведенням аналізу результатів  реалізації вивчають можливості збільшення обсягу виробництва і реалізації продукції, а також зниження витрат на її виробництво.

     Більшість прибутку господарство отримує від  продажу сільськогосподарської продукції. Всі суми прибутку і збитків формують прибуток сільськогосподарського підприємства в результаті виробничої діяльності.

     Під час аналізу визначають величину впливу кожного з цих чинників:

     - зміни кількості реалізованої  продукції множенням різниці між плановою і фактичною кількостями реалізованої продукції на плановий прибуток від одиниці продукції. Чим більше реалізовано продукції, тим вища абсолютна сума прибутку, і навпаки;

     - зміни ціни реалізації - множенням  різниці між плановою і фактичною  цінами одиниці продукції на  фактичну кількість реалізованої  продукції. Чим вища ціна реалізації, тим більший прибуток, і навпаки;

     - зміни рівня повної собівартості  реалізованої продукції - множенням  різниці між плановою і фактичною  собівартістю 1 ц реалізованої продукції  на фактичну кількість проданої продукції. Чим вища фактична собівартість, тим менша сума прибутку, і навпаки.

     Рівень  рентабельності продукції розраховують як відношення доходу до повної собівартості реалізованої продукції, на формування обсягу якої, у свою чергу, можуть впливати різні чинники.

     За  допомогою методу кореляції можна  визначити кількість зв'язку і  кількісну залежність між рівнем рентабельності виробництва певного виду продукції та обраними для аналізу чинниками.

     Рівні рентабельності окремих видів продукції  різні. Це означає, що зміни у співвідношенні між обсягами реалізації окремих видів продукції або між кількостями проданої за напрямками реалізації вплинуть на загальний рівень рентабельності і розмір прибутку від реалізації, навіть коли не виявлено впливу інших чинників (зміни цін і собівартості продукції).

     В процесі аналізу рентабельності застосовується ряд спеціальних  методів, способів, прийомів:

     - Порівняння – один із головних методів. Існують такі форми порівняння: порівняння з планом, з минулим, з кращими, із середніми показниками.

     - Метод групування – поєднання статистичних даних у групу по певній ознаці, він створює умови для вивчення явищ у їх взаємозв’язку.

     - Спосіб цепних  підстановок, при цьому всі аналізуючи фактори розглядаються як множники, а кінцева величина – як добуток.

     - Індексний метод. Суть у складанні індексів для дослідження дії будь-якого фактора на вивчаючу величину не тільки у часі, але і в просторі.

     Проблема  рентабельності, методи її кількісного  вимірювання постійно знаходяться в центрі уваги при розробці методичних і інструктивних матеріалів. З цього боку заслуговує на увагу пропозиція економістів про введення класифікації показників рентабельності на абсолютні і відносні, залежно від способу їх кількісного вираження. Абсолютні показники рентабельності - це валовий і чистий дохід. Проте, абсолютні розміри чистого доходу, прибутку і валового доходу не дозволяють повною мірою порівняти економічні результати виробничої діяльності підприємств. Господарство може одержати прибутки на тисячу гривень і на мільйон. У обох випадках виробництво є рентабельним, а ефективність може бути різною, оскільки вона залежить від розмірів виробництва, структури продукції, величини витрат виробництва і так далі.

     Тому  для характеристики економічної  ефективності виробництва використовують також відносні показники рентабельності, які виражаються у вигляді відношення двох сумірних величин: валового, чистого доходу, прибутку, і показників ефективності використання тих або інших виробничих ресурсів або витрат. Відносні показники рентабельності можуть бути обчислені в грошовому вимірюванні або, найчастіше, у відсотках. З їх допомогою рентабельність сільськогосподарського виробництва може бути виражена як по валовій, так і по реалізованій (товарної) продукції.

      На  практиці, в основному, використовуються відносні показники рентабельності реалізованої продукції, які називають  нормою або рівнем рентабельності. Вони розраховуються як по всій реалізованій підприємством продукції, так і  по окремих її видах. У першому  випадку рентабельність продукції (Рр) визначатиметься як відношення прибутку від реалізованої продукції (П) до витрат на її виробництво і реалізацію (З):

                                                      Рр =  х 100%

      Рентабельність  всієї реалізованої продукції розраховується також і як відношення прибутку від реалізації товарної продукції до виручки від реалізації продукції: по відношенню балансового прибутку до виручки від реалізації продукції. Показники рентабельності всієї реалізованої продукції дають уявлення про ефективність поточних витрат підприємства і прибутковості реалізованої продукції. [1, с. 42]

      У другому випадку визначається рентабельність окремих видів продукції. Вона залежить від ціни, по якій продукція реалізується споживачу, і собівартості по даному її виду.

     Всі вищенаведені показники рентабельності характеризують економічну ефективність використання поточних виробничих витрат на отримання продукції. Проте сільськогосподарські підприємства проводять не тільки поточні виробничі витрати, але і здійснюють капітальні вкладення на збільшення і оновлення основних засобів, вартість яких включається у витрати виробництва кожного року не повністю, а частиною, рівною сумам амортизаційних відрахувань. Тому важливо знати ефективність використання одноразових витрат, матеріалізованих в засобах виробництва. У цих цілях використовуються відносні показники рентабельності виробничих фондів, які розраховуються як процентне відношення прибутку (П) до середньорічної вартості основних (ОЗ) і матеріальних оборотних засобів (МОБЗ) окремо, а також сукупних (основних і матеріальних оборотних разом узятих) засобів - нормою прибутку:

          1.    Роз = х 100%                                   2. РМобЗ = х 100%   

                                           3. Р = х 100%     

      Ці  показники характеризують ефективність використання в першому випадку  основних, в другому - матеріальних оборотних, в третьому - сукупних засобів виробництва. Вони показують, скільки прибутку одержано на одиницю вартості відповідних засобів виробництва. Чим більше прибутку одержано на гривню засобів виробництва, тим ефективніше вони використовуються.[6, c.30]

      У сільському господарстві не рідкісні випадки, коли виробництво якої-небудь продукції є нерентабельним або малорентабельним. Тоді замість показника "норма або рівень рентабельності" можуть бути використані інші показники - рівень збитковості (рівень рентабельності з негативним знаком) або рівень окупності витрат, який розраховується по формулі:

     Ор = х 100 %

     де,       Ор- рівень окупності витрат

                 ГВ- грошова виручка від реалізації

                Ск- комерційна (повна) собівартість.

      Виробництво вважатиметься рентабельним, якщо рівень окупності витрат перевищить 100%. [2, с. 43 – 44]

      Якщо  виходити з прийнятих серед українських  економістів-аграріїв уявлень про  зростання ефективності виробництва із збільшенням масштабів підприємства, то можна чекати, що тоді підвищується його і рентабельність. Рентабельність виробництва розглядається доктором економічних наук, професором Д. Эйнштейном як результативний показник. Як правило, така залежність ілюструється за допомогою угрупування сільгосппідприємств за площею сільгоспугідь або числом працівників, яка демонструє систематичне (від групи до групи) зростання рентабельності. Її максимум досягається в останній групі підприємств, що мають великі розміри. Він може також спостерігатися і в передостанній групі. [ 3, с. 60]

      Багато  західних экономістів-дослідників, наприклад, М. Фаррел, а за ним і Чарісон, і Купер традиційно вважають, що ефективні невеликі сільськогосподарські підприємства (оскільки із зростанням розмірів господарства знижується його керованість, а підвищення витрат випереджає збільшення виходу продукції). Отже, максимум рентабельності повинен досягатися першою або другою групою, в усякому разі, в першій половині всякого ряду груп. Третя гіпотеза, висунута професором Э. Шульце, заснована на твердженні про те, що як дуже крупні, так і дуже дрібні підприємства мають істотні недоліки. В цьому випадку піку рентабельності слід чекати в середніх групах підприємств (де відповідно середні розміри господарств).

      Підсумовуючи  ці три гіпотези можна зробити  висновок, що в даний час представляється адекватним реальній ситуації наступний додаток: піку рентабельності досягають підприємства як малих, так і великих розмірів. Для підвищення ефективності важливий чинник керованості і ефект масштабу. Не заперечуються потенційні переваги ні крупних, ні дрібних підприємств.        [ 4, с. 543]

     Важливим чинником прибутку є собівартість продукції. Зниження або підвищення витрат виробництва робить істотний вплив на величину прибутку. Зниження собівартості зернових можливо, за рахунок застосування широкозахватних і комбінованих знарядь, здатних за один прохід агрегату виконати дві і більше операцій. А також необхідно використовувати ресурси зростання врожайності – за рахунок впровадження у виробництво високопродуктивних і високотехнологічних культур зернових. [ 5, c.52]

      Також  до важливих чинників відносяться ринковий попит на продукцію, її пропозиція і конкуренція виробників продукції. Високий або низький попит на ту або іншу продукцію, а також наявність або відсутність конкурентів зумовлюють, як кількість реалізованої продукції, так і рівень цін на те, що, кінець кінцем, впливає на величину прибутку. [ 7 с. 21 – 22 ]

      Чинники рентабельності виробництва зернових можуть носити екстенсивний і інтенсивний характер. Екстенсивні чинники - роблять вплив на рентабельність шляхом зміни кількості реалізованої продукції, а інтенсивні - на зростання цін реалізації і зниження собівартості продукції.

      Таким чином, визначення резервів підвищення рентабельності  виробництва зернових зводиться, з одного боку, до визначення резервів збільшення грошової виручки від  реалізації, а з іншою - резервів зниження собівартості продукції. 
 

2. КОРОТКА ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ООО  «ПЕРЕМОГА» КРАСНОДОНСЬКОГО  РАЙОНУ ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

              Всі підприємства розрізняються  за безліччю показників, тому  при вивченні якої-небудь проблеми  в окремому господарстві необхідно  освітити його з економічної  точки зору, щоб показати до  якого типа воно відноситься,  в якому напрямі спеціалізується і які його особливості.

      ООО «Перемога» розташовано в східній частині Луганської області, Краснодонського району. Управління знаходиться в селі Великий Суходіл, яке є адміністративним центром господарства. Загальна площа сільськогосподарських угідь, які закріплені за господарством, складає 4393 га, у тому числі 2776 га ріллі. Форма власності сільськогосподарського підприємства – приватна; вид економічної діяльності – виробництво сільськогосподарської продукції.

           Село Великий Суходіл знаходиться в ста кілометрах від обласного центру, а відстань до районного центру складає 30 кілометрів.

           Луганська область, а, отже, і  територія аналізованого господарства  розташована в зоні ризикованого землеробства. Це обумовлено наступними особливостями клімату:

- температурний  режим характеризується печенею  влітку і холодною зимою з численною відлигою;

- недостатня  кількість опадів, яка має нерівномірний  розподіл по сезонах року, зливовий  характер опадів.

         Виходячи з основних особливостей  клімату, можна зробити висновок, що накопичення і збереження вологи в ґрунті є одним з головних завдань землеробства в даному районі.

         Одним з найбільш важливих  завдань при аналізі діяльності  господарства є встановлення  його спеціалізації. Розглянемо  склад і структуру товарної  продукції в Таблиці 1.

          Таблиця 1

Склад, структура і динаміка товарної продукції 

ООО «Перемога» 

    В організації виробництва продукції  одним з основних техніко-економічних  принципів є спеціалізація підприємства. Спеціалізація - це форма суспільного поділу праці, як між різними галузями і сферами суспільного виробництва, так і усередині галузі. Внутрішньогосподарська спеціалізація - це поділ праці по виробничих підрозділах. Виробнича спеціалізація підприємства визначається по основних товарних галузях і продуктам, що забезпечують найбільший виторг від реалізації. Отже, основним показником, що характеризує спеціалізацію господарства, є склад і структура реалізованої товарної продукції і її питома вага. Узагальнюючим показником, що характеризує рівень спеціалізації і дозволяє порівняти його з рівнем минулих років, є коефіцієнт спеціалізації, що визначають по формулі:

     К сп. = 100 / ∑ Р(2і – 1),

 де  Р – питома вага і - го  виду продукції в структурі  товарної продукції;

 і  – порядковий номер в ранжируваному  ряду.

Виходячи  з розрахунку коефіцієнта спеціалізації, він склав  у 2008 році - 0,11; і в 2009 році - 0,11. Даний коефіцієнт показує, що рівень спеціалізації даного підприємства – низький.

    По  аналізу спеціалізації господарства можемо зробити висновки, що воно займається виробництвом  продукції рослинництва, а тваринництво займає не значне місце.

       За допомогою таблиці 1, можна  прослідкувати динаміку складу і структури основної товарної продукції в ООО «Перемога» за 2008 - 2009 роки. З наведених даних можна зробити висновок, що питома вага в загальній виручці господарства в аналізованих роках змінювалася. У 2008 році найбільшу питому вагу в структурі виручки займала виручка від реалізації зерна, яка склала 1750,2 тис. грн. (58,83%). На другому місці в структурі виручки знаходилася виручка від реалізації м’ясо ВРХ, ж.в. – 15,83 % (470,8 тис. грн.). У 2009 році відбувається зміна структури виручки – найбільшу питому вагу займає виручка від реалізації зерна, яка склала 1433,2 тис. грн. (53,58%), а на другому місці в структурі виручки знаходилася виручка від реалізації соняшнику – 630,1 тис. грн.(23,56).

      Таким чином, можна зробити висновок, що господарство має три основні виробничі напрями: виробництво зерна, соняшнику та м’яса ВРХ.

      Земля - це основний засіб виробництва, за допомогою якого сільськогосподарські  підприємства  здійснюють свою виробничу  діяльність. У Таблиці 2 проаналізуємо  склад і структуру земельних  угідь ООО «Перемога».

     Таблиця 2

     Склад, структура і динаміка земельних угідь в ООО «Перемога»

      У складі і структурі земельних угідь за 2008-2009 роки відбулися зміни: сільськогосподарські угіддя в 2009 році зменшилися на 1791 га в порівнянні з 2008 роком, це відбулося за рахунок вибуття земельних паїв, орендодавці розірвали договори про оренду земельних угідь. Усі сільськогосподарські угіддя господарства узяті в довгострокову оренду;  площа ріллі зменшилася на 611 га в порівнянні з 2008 роком.

    Маючи в господарстві 2602 га сільськогосподарських угідь, а з них 2165 га ріллі, звичайно необхідна сільськогосподарська техніка, щоб зорати і засіяти ріллю, виростити і забрати врожай. Тому необхідні засоби праці і працівники.

     Кожне аграрне підприємство може працювати  за умови, коли воно має необхідний професійний і кваліфікаційний  склад підприємства, доцільну кадрову  структуру. Відповідно до діючого класифікатора  усі працівники в народному господарстві за характером виконуваної роботи розподіляються на такі категорії: робітники, керівники, спеціалісти і службовці. Загальна кількість працівників, яка є  в списках підприємства, називається  обліковим складом.