Екстримальний туризм

ЗМІСТ

Вступ

Розділ І Теоретичні аспекти екстремального туризму

1.1.Суть та класифікація екстремального туризму

1.2.Види та особливості організації екстремального туризму

Розділ ІІ Екстримальний туризм як складова туристичного комплексу України

2.1. Популярні місця екстремального відпочинку України

2.2. Аналіз стану та особливості розвитку екстремального туризму в Україні

2.3. Розробка туру

Розділ ІІІ Шляхи покращення екстремального туризму в Україні

3.1 Перспективи розвитку екстремального туризму в Україні

3.2 Пропозиції щодо нових видів екстремального туризму в Україні

Висновки

Список використаної літератури

ДОДАТКИ

ВСТУП

Туристичний бізнес, за оцінками провідних європейських та світових фахівців є однією з найприбутковіших сфер діяльності людини та держави. Окремі країни отримують від сфери туризму до 75% свого сукупного ВВП. Крім того, туризм є надзвичайно важливим явищем, коли йдеться про міжнаціональну та міжнародну комунікацію між окремими людьми чи країнами в цілому. Пізнання особливостей організації державного та суспільного ладу в інших країнах дозволяють переймати усі найкращі риси задля втілення їх у власній державі. Разом з тим, реальне бачення повсякденного життя громадян інших країн може унеможливити повторення негативних тенденцій на Батьківщині.

Звідси, актуальність цієї курсової роботи може бути пояснена крізь призму важливості та актуальності туризму як суспільного явища. Екстраполюючи це на поняття та феномен екстремального туризму, необхідно звернути увагу на зростаючу популярність цього виду відпочинку та дозвілля у всьому світі та в Україні зокрема. Задля повноцінної організації туристичних екстремальних подорожей та зведення до мінімуму загрози здоров’ю туриста при цьому необхідне максимально повне дослідження всіх понять, явищ, процесів та відношень, які й характеризують екстремальний туризм.

У Європі, наприклад, цей вид туризму почав розвиватися швидкими темпами і ставати більш масовим туризмом наприкінці 80-х на початку 90-х років. А в нас, в Україні, із середини 90-х. Але, незважаючи на те, що цей вид туризму щорічно стає усе більш популярним, туристи в основному надають перевагу таким, як і раніше, популярні видам туризму, як екскурсійний, пізнавальний, пляжний і ін. Не знаючи про нові види відпочинку. Організація екстремального відпочинку в дечому відрізняється від організації звичайного туру. Тут вже йдеться про реальну небезпеку для життя, тому працівники туристичних фірм повинні враховувати вік, фізичну підготовку, стан здоров’я кожного учасника поїздки.

На міжнародному ринку туризму цей вид починає розвиватися з кожним роком все швидше. Але про деякі його форми багато хто просто щось чув, а деякі і не знають. В Україні останніми роками з’являються туристичні організації, які займаються саме екстремальним туризмом, організовуючи тури. Кожна країна має що представити туристу-екстремалу, це і гори, річки, моря, океан, або ж просто повітряний простір.

Питанню розвитку екстремального туризму присвятили свої роботи Романов А.А., Дмитрієвський Ю.Д., Арін Я., Гуляєв В.Г., В їх роботах проаналізовано розвиток певних видів екстремального туризму в різних країнах, та у всьому світі в цілому. Результати цих досліджень використано в даній курсовій роботі. Чимало спеціальних електронів сайтів, присвячених безпосередньо екстриму. Слід сказати, що на сьогоднішній день дана тема є малодослідженою і потребує подальшого наукового опрацювання.

Мета курсової роботи полягає в тому, щоб на основі вивчення та аналізу екстремально-курортного потенціалу країн, окреслити шляхи організації екстремальних турів.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

- ознайомлення с найпоширенішими видами екстремального туризму по видах: пішохідний, водяний, гірський, повітряний, розвиток цього виду туризму в різних країнах.

- розробка екстремального туру.

Об’єктом дослідження є форми екстремального туризму та країни світу як регіони з екстремальним потенціалом.

Предметом дослідження є екстремальний туризм як форма природокористування, проблеми та перешкоди, що стоять на шляху розвитку екстремальних курортів, проблеми і перспективи організації екстремальних турів.

Структура роботи: курсова робота складається зі вступу, 3 розділів, висновків, списку використаної літератури.
Розділ І Теоретичні аспекти екстремального туризму

1.1.           Суть та класифікація екстремального туризму.

Формування маршрутів, турів, екскурсійних програм, надання основних, додаткових і додаткових послуг складають технологію туристичного обслуговування, тобто це формування конкретного туристичного продукту для задоволення потреби в туристичній послузі. Для складання туристичного маршруту або ж просто туру потрібно рахуватися з їхніми класифікаціями по типу, сезонності, тривалості, віковій ознаці тощо. Як правило, екстремальний туризм характеризується активними способами пересування. Активні види туризму передбачають види відпочинку і подорожей, розваг, спорту (лазіння по скелях, спортивні ігри, плавання на плотах по бурхливих ріках, підводний туризм, сафарі ті інші), що вимагають значної фізичної напруги і доступні далеко не всім категоріям туристів. Ще більш виділяється в цьому змісті екстремальний туризм. До екстремального туризму відносять різні пригодницькі тури, - пригодницькі подорожі, відвідування екзотичних місць, вулканів, островів, водоспадів і ін. Звичайно це нестандартний тур в екзотичні й екологічно чисті природні резервації, пов’язаний з незвичайними подорожами, нетрадиційними транспортними засобами. В окремих випадках такий тур зв’язаний з ризиком і серйозними фізичними навантаженнями extreme tour, вимагаютьсміливості й умінь, наприклад, сплав по бурхливій ріці Колорадо на надувних човнах, подорож на Кольський півострів узимку на собачих запряжках. Популярний відпочинок на гірськолижних курортах, участь в яких передбачає фізичну підготовку і майстерність учасників. Такий туризм близький до спортивного туризму, однак маршрути більш добре підготовлені й умови істотно комфортніше, ризик зводиться до мінімуму за рахунок забезпечення провідниками, проміжними таборами, туристським спорядженням. - Тур на місця катастроф (ГУЛАГ). - Полювання, риболовля, фотополювання, поїздки на мотосанях узимку чи джипах по важкодоступних місцевостях.

У залежності від головної цілі подорожі можна виділити наступні тури:

-       тур з метою полювання, рибного лову, поїздки на природу в заповідники для спостереження за тваринами, фотополювання. У програму туру входить: відвідування визначних пам’яток місцевої природи, навчання подоланню перешкод, пристроєві табірного життя, вивчення техніки виживання в екстремальних умовах. Організується колона машин, у якій, крім джипів з туристами і провідниками, іде транспортний супровід з наметами, продовольством, паливом, харчуванням і іншим;

-       тур - відвідування військових об’єктів і полігонів, таборів для ув’язнених, концтаборів і в’язниць;

-       тури на місця людських трагедій;

-       тури з метою пошуку скарбу. Професійного й аматорські - пригодницького розважального характеру. Особливістю екстремального туризму є його спортивний характер і участь у ньому молодіжної вікової категорії. Класифікація екстремальних туристських турів різноманітна (див. Додаток №1)

Активні види відпочинку завойовують усе більшу популярність серед простих туристів. Особливо популярним став дайвінг, один із найзахоплюючих і екстремальних видів. Парашутистам і гірськолижникам доводиться потіснитися - число дайверів в усім світі, стрімко зростає. Звертаючи увагу на цифри стає ясно: поширення дайвінга порівнянне тільки із епідемією. На сьогодня у світі майже 20 мільйонів сертифікованих дайверів-любителей, а 40 років тому їх було кілька сотень. В Україні останніми роками захоплення дайвінгом стало масовим. Також, зараз в усім світі дуже популярні стрибки із парашутом. Із парашутом почали стрибати більше напівстоліття назад, але в масового характеру він перетворився тільки років 15 назад. Зараз існує багато варіантів стрибків з парашутом. Це і скайсерфинг і групова акробатика, але все більшу популярність набирає B.A.S.E. jumpіng. Це не тільки гострі відчуття, але і чудове видовище. Багато людей спеціально приїжджають на різні змагання, щоб подивитися, як люди стрибають із хмарочосів, телевізійних веж, мостів, скель. Якщо комусь не подобається пірнати під воду або стрибати із величезних висот – тоді можна спробувати, теж популярний вид вигляд відпочинку, віндсерфінг. Але отут варто врахувати, що це задоволення пов’язане із постійними падіннями у воду, і реальною можливістю захлинутися в морських хвилях, а також неминучими мозолями на руках. Але випробовування себе в сплаві по бурхливих гірських ріках, точно запам’ятається надовго.

Тим, хто боїться води, підійдуть пішохідні тури. Це теж екстремальний туризм, що сполучений з чималими труднощями і небезпеками. Такі маршрути звичайно прокладаються по незайманих територіях планети, так що в людини з’являється можливість буквально вписатися в природу, але при цьому виявитися відрізаною від цивілізованого світу. І навіть якщо така тургруппа має сучасні засоби супутникового зв’язку, для приходу допомоги може знадобитися кілька годин або днів. Тому будь-яка надзвичайна подія може призвести до серйозних наслідків. Тому кожна туристична фірма до якої звертається громадянин запропонує страхування життя від нещасного випадку, яким є обов’язковим згідно законодавства України Але, не дивлячись на всю свою привабливість, слід зазначити, що екстремальний туризм це дорогий вид відпочинку. А такий вид туризму як космічний існує взагалі для одиниць, тому що платити за нього мільйони доларів здатні тільки дуже забезпечені туристи. Але тільки цей вид екстремального туризму дорогий по економічних факторах.

Взагалі ж екстремальний туризм один із самих перспективних видів туризму, що залучає до себе усе більше людей. З’являються нові місця для активного відпочинку, як штучні, наприклад гірськолижні курорти, так місця створені природою про які люди раніш і не знали, наприклад, печери. А те, що цей вид туризму активно розвивається видно хоча б з того, що з’являються всі нові його види.

1.2. Види та особливості організації екстремального туризму

Значна увага в діяльності туроператора приділяється технологічному процесу створення турів, як важливій складовій організації туризму.

Тур є ринковим продуктом туристських підриємств, формою, яку набуває споживання послуг, матеріальних і нематеріальних благ, заходом, який реалізує мету подорожування і, в той же час, є результатом діяльності турфірми, джерелом її прибутку.

Тури, які розробляються туроператорами, повинні відповідати таким принципам:

-       безпека (всіх складових і на всіх етапах проходження туру);

-       комфортність (задоволення життєвих потреб в проживанні, харчуванні, транспортуванні та інших послугах на рівні, по можливості не нижчому ніж в постійному місці проживаня), тобто забезпечення якісного обслуговування під час подорожування;

-       ергономічність (відповідність турпродукту та його складових фізіологічним та

-       психологічним потребам туриста);

-       достатність послуг, що пропонуються для задоволення потреб туриста під час подорожі, для реалізації мети подорожі;

-       категоріальна відповідність (всі складові туру повинні відповідати заявленному класу обслуговування);

-       конкурентоздатність (забезпечення прибутковості в діяльності турфірми) Розробка туру потребує своєї методики, яка включає такі етапи:

Етап І. Вибір пунктів маршруту. Критерієм відбору є атрактивність об’єктів показу для задоволення мети подорожі, можливість забезпечити різноманітність програми перебування в даному населеному пункті, його транспортна доступність та забезпеченість послугами гостинності.

Етап ІІ. Ієрархізація пунктів маршруту проводиться за вказаними вище критеріями, при цьому, основна увага повинна бути звернута на клас гостинності та транспортну доступність обраних пунктів маршруту. Метою даного етапу є виділення диференціації пунктів маршруту відповідно до мети подорожі, з виділенням пунктів дислокації з тривалим програмним забезпеченням та екскурсійних пунктів.

Етап ІІІ. Вибір початкового та кінцевого пунктів маршруту здійснюється за показником транспортної доступності, тобто зв’язності з місцем постійного проживання постійних туристів (зоною дії туроператора), взаємозамінності видів транспорту, типу транспортних засобів.

Етап ІV. Розробка схеми маршруту. Схема маршруту залежить від транспортної форми.

Маршрут - це напрямок переміщення туриста. За схемою маршрути можуть бути лінійні, кільцеві, радіальні та комбіновані. Вибір пунктів маршруту узгоджується з программою відповідно до виду туризму, терміну та класу обслуговування. Вибір схеми маршруту залежить від транспортної системи: конфігурації транспортної мережі, її густоти та технічного стану, рівня розвитку окремих видів транспорту, транспортної інфраструктури,що забезпечує надійність та безпеку роботи транспорту.

Найпоширенішим випадком при розробці схеми є варіант, коли за обмежений термін при мінімізації вират часу на переміщення між основними пунктами маршруту бажано забезпечити максимально можливу інформативність подорожі, тобто охопити якнайбільше об’єктів задля задоволення пізнавальної мети.

Етап V. Оптимізація маршруту полягає у встановленні ряду об’єктивних та

суб’єктивних обмежень. Об ׳єктивні обмеження виходять з умов сегментації ринку, а суб ׳єктивні визначаються можливостями туроператора. Обмеження визначаються перш за все цільовим споживчим сегментом (вік, життєвий цикл сім ׳ї, стиль та рівень життя тощо).

Часові обмеження стосуються сезонності та терміну подорожі. Економічні обмеження виходять з умов функціонування ринку (кон ׳юнктура ринку, стан конкурентного середовища, цінова політика тощо).

Основним обмеженням на початковому етапі розробки туру є обмеження в часі та засобах по забезпеченю комфортності подорожування. Саме часові обмеження визначають вибір транспортних засобів та їх тип під час проходження маршруту. Вибір транспортного засобу слід розглядати як введення певних обмежень в організаційні параметри туру.

Етап VI. Організаційно-технічні заходи з забезпечення туру є наступним етапом в розробці туру після визначення схеми маршруту та програми перебування. Організаційно-технічні заходи є етапом визначення класу обслуговування. Вони включають добір засобів розміщення, умов екскурсійного обслуговування та організації дозвілля. Цей етап найбільш варіативний саме за класом обслуговування. Клас обслуговування визначається рівнем послуг, що надаються системою гостинності.

Клас готелю визначається відповідністю до вимог стосовно споруди, якості обладнання та технічного забезпечення, рівня безпеки, санітарії, облаштування готельних номерів, рівня комфорту, якості обслуговування, обсягу додаткових послуг тощо. Кожна країна має свої традиції у визначенні класу готельного підрпиємства та інших підприємств, що надають послуги розміщення, але практично всі країни, що розвивають індустрію туризму, спираються на рекомендації по міжрегіональній гармонізації критеріїв готельної класифікації, що були розроблені Міжнародною готельною асоціацією, схвалені Всесвітньою туристичною організацією і містять класифікаційні стандарти. Відповідно цим стандартам прийнято класифікувати готелі по 5 класах: від однієї до п ׳яти зірок за ступенем зростання комфортності та якості обслуговування.

Номерний фонд в залежності від розмірів, санітарно-технологічного облаштування, меблювання та ряду інших параметрів категорізується: від люкс-апартаментів – багатокімнатних номерів, розрахованих на 1-2 місне розміщення, що мають всі зручності, до номерів низької категорії - однокімнатних, розрахованих на багатомісне розміщення зі зручностями на поверсі.

Послуги харчування поділяються за обсягом та формою обслуговування. За обсягом розрізняють: повний пансіон, представлений щонайменше триразовим харчуванням і напівпансіон, що передбачає дворазове харчування. За формою обслуговування розрізняють: обслуговування на умовах «А ля карт» - вільний вибір страв за меню ресторана; «Табльдот» - обслуговування за єдиним для всіх туристів меню, без права вибору страв; «Шведський стіл» - обслуговування за принципом самообслуговування з вільним вибором страв, що виставлені на загальному столі.

Чим вищий клас готелю, тим ширшу номенклатуру послуг він пропонує. Кількість додаткових послуг коливається від кількох десятків до кількох сотень.

Залежно від умов надання основних та додаткових послуг під час подорожування розрізняють такі класи туристичного обслуговування: V.I.P., люкс-апартамент, люкс, перший клас, туристичний клас, шкільний або здешевлений клас, кемпінг.

Таким чином, технологічний процес розробки турів вимагає від туроператора глибоких знань технології туристської діяльності, що є дуже важливим для підвищення якості надання туристських послуг.

Водні види екстремального туризму

Різномаїття видів екстремального туризму в наш час просто захоплює. Кожний вигадує щось особливо новеньке, аби лиш привабити туристів та просто любителів гострого відчуття. Здається, що людина просто змагається з природою: переборює гірські річки, гостює в небезпечних печерах, покорила води океанів та морів, дізнається про небо за допомогою різноманітних приборів, і може злітати на декілька днів в космос. А головне, все це поєднується тільки в одне бажання: неймовірне задоволення.Здавна всіх вабило щось нове, неопізнане, і деякі готові викласти чималі кошти тільки б відчути це славнозвісне гостре відчуття.

Екстремальний туризм кожного року все більше набирає обертів у своєму розвитку. Тому зараз ми розглянемо основні види екстремального туризму, про які говориться нижче.

Дайвинг - дуже популярний в світі. Заняття підводним плаванням у більшості людей асоціюється насамперед з іменем Жак-Верба Кусто. І мало хто знає, що ще Леонардо Да Вінчі шукав можливість проникнення людини в морські глибини, а в якості резервуара для повітря він пропонував використовувати ніщо інше як хутро з-під вина. Згодом багато вчених і інженери працювали над ідеєю створення умов пристосування, за допомогою яких людина могла б тривалий час перебувати під водою. У 1825 р. Вільям Джеймс сконструював апарат, що являв собою залізний резервуар, наповнений стисненим повітрям. Ємність охоплювала тулуб на зразок поясу. Використане повітря виходило із шолома через випускний клапан. Для додання водолазові негативної плавучості до його поясу прикріплювали баласт. На той час це був найбільш прийнятний тип спорядження, однак, через окремі недоліки він так і не був жодного разу використаний. Після цього було безліч спроб створення подібного апарату, але жодна з них не увінчалася успіхом. Нарешті, у 1865 р. два французів - гірський інженер Рукеройль і лейтенант ВМФ Денейруз - винайшли апарат, що став попередником акваланга Кусто. Він являв собою металевий резервуар, що вдягався на спину і закривав очі, ніс і рот маскою, схожою на металеву коробку із ілюмінатором. Регулятор автоматично зрівнює тиск води зовні і тиск повітря усередині легенях людини.

Значення цього винаходу велике. Воно дозволяло водолазові на будь-якій глибині підтримувати майже нульову плавучість, як це може робити підводний човен. Допомагаючи собі руками і ногами, він міг легко підніматися й опускатися. 11 червня 1910 р. у Сен-андре-ді Кюбзак у французькому регіоні Бордо народилася людина, якому було призначено стать символом підводного плавання і всього, що з ним пов’язане. Це був Жак Верб Кусто, який був першим і наймасштабнішим дослідником підводного світу, і довів до досконалості технічне устаткування, що відповідало би специфічним вимогам у сьогоденні й у майбутньому. Автор фільму «Світу тиші», стає культовим фільмом для всіх закоханих у підводний світ. Червоне море, потім Індійський океан, Сейшельські острови й інші численні зйомки по всьому світу, в невідомих у той час місцях. Вибух інтересу до підводного плавання відбувся в 70-х роках, коли люди зрозуміли, що дайвинг - справа зовсім не складна, а задоволення обіцяє неземне. Раніш плавання із аквалангом було в основному прерогативою військових, котрі чуйно охороняли всі секрети водолазної майстерності. Тому аматори-одинаки, що не знали елементарних правил декомпресії, піддавали своє життя серйозній небезпеці. Удосконалювалися конструкції аквалангів, і в 60-х роках у широкому продажі з’явилися цілком безпечні системи для дихання під водою. Але головним залишалося питання безпеки дайвинга. Одна з перших міжнародних організацій, що регламентувала порядок навчання, умови занурення, максимальні глибини, - це CMAS. Вона об’єднала в собі безліч незалежних національних федерацій, що намагалися навчати підвідному плаванню бажаючих, і запровадила загальні для всіх стандарти. Але процес контролю за цими стандартами не був відпрацьований. У результаті якість навчання жорстоко постраждало. А також не був відпрацьований єдиний контроль за видачею міжнародних сертифікатів. У результаті картку CMAS України можуть запросто не прийняти в Єгипті або засумніватися, чи правильно пройшло навчання. На сьогоднішній момент безумовним лідером аматорського дайвинга є PADІ (Професійна асоціація інструкторів дайвинга). Жорсткий контроль за якістю навчання, однакові вимоги до студентів, комп’ютерний облік усіх міжнародних сертифікатів, використовування останніх досягнень науки і техніки у вивченні фізіології дайвинга дозволили цієї федерації практично повністю виключити можливість нещасного випадку. На сьогоднішній день сертифікати цієї федерації приймаються в усім світі, і кожен дайвер намагається одержати сертифікат саме цієї федерації. У PADІ існує кілька рівнів навчання, послідовно виконуючи які, практично будь-хто бажаючий може стати професіоналом і одержати звання інструктора. Серед різноманітті видів дайвингу можна виділити найцікавіші:

Drіft dіvіng (дайвинг у течіях). Цей вид дайвинга найбільше повно відображає відчуття плавання під водою. Завдяки течії, яка підхоплює дайвера , можна спостерігати всю красу, практично не рухаючи, а відчуття польоту просто захоплюють. Можна плавати сидячи, стоячи, нагору ногами. Кожний може повністю контролювати своє тіло, але рекомендується поглядати вперед за курсом, щоб не влетіти в корал. Єдиною проблемою для цього виду дайвинга є його початок і фініш. Корабель, з якого стрибають, не стоїть на місці, тому що його звичайно несе за течією. І винирнути досить складно: уся група повинна спливати одночасно і за дуже короткий час вибратися на судно, інакше може віднести. Тому цей вид дайвинга рекомендується тільки для досвідчених дайверів.

Drop off (вертикальний обрив). Коли дайвер пливе уздовж стрімкої коралової стіни і не видно дна, при цьому є присутнім відчуття польоту над безоднею. Правда, є одне “але”: блакитна безодня немов заманює у свої обійми, і дайвер може не помітити, як занурюється на недозволену глибину. Головна рекомендація: частіше поглядати на глибиномір. У таких місцях найбільш частіше зустрічаються великі представники підводної фауни. Це також приваблює аматорів підводного плавання. Wreck dіvіng (відвідування затонулих кораблів). Рекомендується відвідувати тільки добре відомі і досліджені об’єкти. У складі групи обов’язково повинен бути гід, що прекрасно знає це місце. Цей вид дайвинга цікавий усім, у кого виникає почуття дослідника, тому що кожний дайвер мріє знайти щось виняткове на затонулому кораблі. Рекомендується відвідувати досить старовинні затонулі об’єкти, тому що час і вода практично повністю виключають негативний вплив на психіку людини відчуття присутності на місці трагедії. Категорично забороняється запливати в трюми і вузькі проходи, тому що є можливість лишитися там назавжди. Обов’язково із собою мати не менше двох незалежних джерел світла, бажано мати резервне джерело повітря. А також дайвер повинен володіти в досконалості своєю плавучістю, тому що будь-який необережний рух або змах ластами можуть призвести до змутнення води, що вкрай небажано для наступних дайверів. Даний вид занурення можуть здійснювати тільки досвідчені дайвери.

Nіght dіvіng (нічний дайвинг). Напевно, самий захоплюючий із усіх видів занурень. У нічний час активізуються усі форми підводної флори і фауни. Промінь світла вихоплює з темряви несподівані і дуже цікаві форми життя, яких вдень можна просто не помітити. Всі кольори підводної флори і фауни під променем ліхтаря здобувають незвичайні відтінки. Безліч риб перебувають в сонному стані і до них можна дуже близько підплисти. Умови занурення: повинні бути чітко визначені точки входу і виходу, необхідно мати два джерела світла, місце занурення повинне бути знайомо, необхідно виключити нічні занурення в тих місцях, де є течії. Бажано мати із собою компас, попередньо обмовити із своїми партнерами маршрут руху. У випадку, коли хтось заблукає і довелося спливти, повинні бути прилади для світлової і звукової сигналізації для полегшення пошуку.

Українські дайвери здебільшого молоді - їхній середній вік 30 років (у США - 36). Це інтелігентна міська молодь: В Україні переважну більшість (77%) дайверів мають вищу освіту (у США - 50%).

Серфінг - один із самих давніх видів спорту на нашій планеті. Мистецтво їзди по хвилях, саме по собі, неймовірний взаємозв’язок із природою і у той же самий час і атлетизм. Крім того серфінг один з не багатьох видів спорту або видів мистецтва, що створив свою власну культуру. Кататися на дошці, використовуючи енергію океану почали в Західній Полінезії близько 3-4 тис. років тому. Першими серферами були Полінезійці, що почали об’їжджати хвилі Тихого океану на дерев’яних дошках десь між 1500 до н.е. і 400 н.е. Під час першого контакту європейської культури з полінезійською на острові Таїті в 1777 - відомий капітан Джеймс Кук описав у своїх замітках як місцевий житель, розважаючись, ловив хвилі на своєму каноє. Як і більшість інших речей, серфінг спочатку був по собі простим і потім поступово розвиваючись став більш складним. Приблизна послідовність початку Гавайського серфінгу буде виглядає так:

1.   Серфінг на каноє дав основу простому бодісерфингу, названому he’e umauma на Гавайському.

2.   Потім з’явилися рудиментарні форми серфінгу, в основному дитячі розваги із маленькими бодібордами поширеними в Тихому Океані. Цей тип примітивного серфінгу названий «бодібординг» або «бугібординг», можливо нараховує кілька тисяч років.

3.   З бодібординга, у Східній Полінезії, з’явився дорослий спорт із великими дошками (papa he’e nail)

4.   Після цього, на Гавайських островах, серфінг досяг піку свого розвитку. У районі Сенегалу, Береги слонової кісти і Гани африканська молодь і рибалки постійно займалися бодісерфингом, бодібордингом, а також ловили хвилі стоячи на дошках близько 6 футів у довжину. Ці навички народів Атлантичного узбережжя не мають ніякого історичного зв’язку із Тихим океаном. Про серфінг племен східного узбережжя стало відомо за довго до того, як серфінг почав розповсюджуватися по світі з Гавайських островів. На березі Перу, серфери сконструювали подібні дошки з папірусного очерету. Ці папірусні “дошки” за формою дуже сильно були схожі на сучасні, хоча археологічні знахідки доводять, що з’явилися вони в далекому минулому. І все-таки серфінг у сучасному розумінні, має полінезійскі корні й у першу чергу гавайські. Як частина адаптації в океані, papa he’e nalu став розвагою отримавши найбільше поширення і розвиток на Гавайських островах. Перші полінезійські поселенці на Гаваях уже мали зачатки умінь бодібординга, так що після кількох сотень років катання по гавайських хвилях з’явився унікальний різновид цього спорту.

Віндсерфінг - це овальна дошка з углепластика із шорсткуватою поверхнею для стійкості із плавниками-стабілізаторами на нижній площині, і невеликим вітрилом, що кріпиться до дошки. Серфінг цього того ж саме тільки без вітрила. Власне віндсерфінг і з’явився від серфінгу. При гарному потужному вітрі можна розвивати швидкість більш 10-12 м/с. Ну а рекорд на сьогоднішній день - більше 70 км/год.

Каякінг - дуже популярний за межами України, але починає набирати все більшу популярність і в нашій країні. Цей спорт одинаків, хоча і позбавлений командного духу, зате дає можливість кинути виклик стихії і залишитися з нею один на один. У сучасному каякінгу розвиваються три основних напрямки - гребний слалом, родео і сплав.Слаломний каякінг - це вміння маневрувати на каяку, відчуваючи човен і воду. Родео, на відміну від слалому - це не тільки віртуозна техніка, але ще й елемент гри. Фрістайл на каяку - це виконання різних трюків на човні за рахунок особливостей рельєфу ріки. І, нарешті, сплав. На каяку можна відправитися у водний похід по річці будь-якої складності, чи здійснювати ігрові сплави на невеликому відрізку гірської ріки, вибираючи окремі перешкоди у вигляді бочок, валів і водоспадів. Щоб почувати себе впевнено під час сплавів, необхідно володіти базовою технікою слалому і родео. До складу екіпірування каякера входять: човен, шолом, рятувальний жилет, своєрідна спідниця (перешкоджає улученню води в човен), прогумовані тапочки і весло.

Вейкбординг - являє собою комбінацію водяних лиж, сноуборда, скейта і серфінгу. Катер буксирує рейдера, який знаходиться на на короткій та широкій дошці. Рухаючи на швидкості 30-40 км/год з додатковим баластом на борті, катер залишає за собою хвилю, що рейдер використовує як трамплін. У стрибку можна виконати безліч різноманітних трюків. Особливо динамічно вейкбординг став розвиватися на початку 90-х років. Він зробив революцію у водному спорті так само, як у свій час сноуборд у гірських лижах. Із захоплення невеликої групи ентузіастів він перетворився в популярний спорт зі своєю філософією і культурою. Безліч трюків прийшлася у вейкбординг із родинних «досочних» видів спорту - сноубординга, скейтбординга. І це дає вейкбордисту можливість прогресувати цілий рік. Все що потрібно - просто поміняти дошку. Та через свою ціну, цей вид розвинений дуже слабко. Водні лижі - один з найвідоміших видів активного відпочинку. Це гідна заміна гірськім і біговим зимовим лижам. Водні лижі вперше з’явилися в 1922 році, коли американець, житель штату Мінесота, Ральф Самуельсон, експериментуючи зі звичайними зимовими лижами, вирішив спробувати їх на воді. Дві широкі соснові дошки він оснастив застіжками для ніг. Після чого, винахідник успішно випробував лижі на водах озера в Лейк Сіті. Потім цей вид спорту постійно прогресував. Сьогодні він настільки став видовищним і популярним, що в 1998 році Олімпійський комітет Греції рекомендував запровадити водні лижі в програму Олімпіади 2004 в Афінах. Правда, остаточного рішення МОК по цьому питанню ще не прийняв. В кожній країні пропонують цей вид туризму. Який дійсно захоплює. Адже для занять водними лижами потрібні чотири речі: водні лижі, рятувальний жилет, рукавички і гідрокостюм. І все, можна бігти по воді на зустріч вітрові і хвилям. Водні лижі в даний час активно практикуються на Чорноморському узбережжі, нажаль там катають досить таки короткий проміжок часу, за який доведеться заплатити не малі гроші. Тому в Україні дійсно насолодитися катанням на водних лижах звичайному туристові важко, оскільки цей вид тільки но почав розвиватися.