Граматичні прийоми та трансформації в художньому літературному творі

ДОНЕЦКИЙ НАЦИОНАЛЬНЫЙ УНИВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ ИНОСТРАННЫХ ЯЗЫКОВ

Кафедра теории и практики перевода

КУРСОВАЯ  РАБОТА

по основному  иностранному языку

по теме: «Граматичні прийоми та трансформації

в художньому літературному  творі»

                          Студентки 3 курса 309 группы

                                                                   направления подготовки 6.020303 – Филология

                                       специальности «Перевод (английский,

        немецкий языки)»

    Харитончик А.

                                                                  Руководитель: кандидат филологических наук,

                                                                  доцент кафедры мировой литературы и             

                                                                   классической филологии

     Мармазова Л.Л.

                                                                  Национальная шкала:_________

                          Количество баллов:__________

                Оценка: ECTS_________

Члены комиссии_____________________     __________

                                                           _____________________     __________

                                                           _____________________     __________                   

Вступ

Мова, як відомо, є найважливішим засобом комунікації, за допомогою якого люди можуть виражати свої думки та досягати взаєморозуміння. Спілкування може здійснюватись  у двох формах: усній та письмовій. Якщо ті, хто спілкується, виражають думки однією мовою, то спілкування відбувається безпосередньо, але якщо ж мова не співпадає, то на допомогу приходить переклад.

Переклад - це складний і багатогранний вид людської діяльності. Хоча зазвичай говорять про  переклад «з однієї мови на іншу», але, насправді, в процесі перекладу відбувається не просто заміна однієї мови іншою. У перекладі стикаються різні культури, різні особистості, різні склади мислення, різні літератури, різні епохи, різні рівні розвитку, різні традиції та установки. Перекладом цікавляться культурологи, етнографи, психологи, історики, літературознавці, і різні сторони перекладацької діяльності можуть бути об'єктом вивчення в рамках відповідних наук. У той же час у науці про переклад - перекладознавстві - можуть виділятися культурологічні когнітивні, психологічні, літературні та інші аспекти.

Які ж види перекладу виділяють дослідники цієї сфери? Є 3 види письмового перекладу:

1) Послівний  переклад (буквальний). Відмітною ознакою послівного перекладу визнається така полексемна передача сенсу та змісту оригіналу, при якій враховуються синтаксичні та стилістичні співвідношення між ВМ і ПМ. Послівний переклад - це простий, чисто механічний переклад окремих слів іноземного тексту в тому ж порядку, в якому вони йдуть в іноземному тексті, але не пов'язаних один з одним ні єдністю думки, ні єдністю синтаксису. Цей переклад завжди свідчить про нерозуміння перекладачем змісту іноземного тексту і про його мовне неуцтво та інтелектуальну безпорадність; послівний переклад висловлює собою повну відсутність сенсу.

2) Дослівний  переклад  - це переклад, в якому порядок слів на мові оригіналу зберігається і слова перекладаються тільки в широкому значенні не зважаючи на контекст. Дослівний переклад, при правильній передачі думки тексту, прагне до максимально близького відтворення синтаксичної конструкції і лексичного складу оригіналу. У тих випадках, коли синтаксична структура речення, яке перекладається, може бути і в перекладі виражена аналогічними засобами, дослівний переклад може розглядатися як остаточний варіант перекладу без подальшої літературної обробки. Однак такий збіг синтаксичних засобів у двох мовах зустрічається порівняно рідко, найчастіше при дослівному перекладі виникає те чи інше порушення синтаксичних норм мови перекладу. Незважаючи на те, що дослівний переклад часто порушує синтаксичні норми української мови, він може застосовуватися при побіжному, чорновому перекладі тексту.

3) Літературний, або художній переклад - відображення думок і почуттів автора прозового або поетичного першотвору за допомогою іншої мови, перевтілення його образів у матеріал іншої мови“. Художній переклад має справу не з комунікативною функцією мови, а з її естетичною функцією, оскільки слово виступає як “першоелемент” літератури. Це вимагає від перекладача особливої ретельності та ерудованості. У художньому творі відображаються не лише певні події, а й естетичні, філософські погляди його автора, які або становлять струнку систему, або – суміш уламків різних теорій. Перекладач повинен мати якщо не грунтовні, то принаймні достатні для перекладу знання в області філософії, естетики, етнографії (оскільки вдеяких творах змальовуються деталі побуту героїв), географії, ботаніки, мореплавства, астрономії, історії мистецтв та ін. Ідейно-образна структура оригіналу може стати в перекладі мертвою схемою, якщо перекладач не уявляє собі того суспільного середовища, в якому виник твір, тих причин, які покликали його до життя, і тих обставин, завдяки яким він продовжує жити в інших середовищах і в інші часи. Художній переклад має двоїсту природу: з одного боку він є продуктом міжлітературної комунікації, але в той же час він багато в чому обумовлює і визначає її. Переклад виконує дві основні функції: інформативну (посередницьку) і творчу. Традиційно вважалося, що основною функцією перекладу є посередницька функція, оскільки теорія художнього перекладу не виходила за рамки національно-літературного процесу, або розуміла національно-літературний процес надто прагматично, а значить однобоко. До перекладу ставилися вимоги найадекватнішої передачі іншонаціональних цінностей, тотожності перекладу до оригінала, існувала дилема перекладу “вірного і некрасивого” та “вільного і красивого”.

Об’єктом цього дослідження є саме художній переклад   тексту.

Предметом дослідження є граматичні прийоми та трансформації, використані при перекладі новели Маргарет Етвуд «Фальшива кров».

Метою дослідження є виявлення специфіки художнього перекладу як одного з різновидів письмового перекладу,  розгляд труднощів, які виникають при перекладі текстів такого типу та розгляд граматичних трансформацій та прийомів, використаних при перекладі новели Маргарет Етвуд «Фальшива кров».

Структура роботи: робота складається зі вступу, чотирьох розділів та висновку. Перший розділ описує загальні труднощі та проблеми, з якими може зіштовхнутися перекладач при перекладі художнього тексту. Також перший розділ має два підрозділи.У першому підрозділі мова йде про засоби оформлення інформації в художньому тексті, а у другому підрозділі про явище інтерпретації у художньому тексті. Другий розділ являє собою стислий нарис життя та творчості канадської письменниці Маргарет Етвуд. У третьому розділі розкривається основний задум новели «Фальшива кров». Четвертий розділ є основним розділом, його назва «Граматичні прийоми та трансформації, використані при перекладі новели Маргарет Етвуд «Фальшива кров». Цей розділ має шість підрозділів. Перший підрозділ подає загальне поняття граматичних трансформацій. У другому підрозділі описується такий вид трансформації як членування речення, також наявні приклади з новели Маргарет Етвуд «Фальшива кров». Третій підрозділ характеризує наступний вид трансформації – об’єднання речень. Четвертий підрозділ – синтаксичне уподібнення. П’ятий підрозділ – граматичні заміни. Шостий підрозділ – переставлення. Кожен підрозділ має приклади з новели «Фальшива кров».

Художній стиль  перекладу є найменш вивченим серед інших стилів. Він є найбільш рухомим та творчим з усіх. Цей  стиль вимагає двох, здавалося  б, протилежних якостей: точності, тобто  близькості до тексту та водночас свободи, тобто віддаленості від нього. До того ж ці якості мають врівноважувати одна одну, перекіс у якусь одну сторону є грубою помилкою. Буквалізм призводить до того, що у перекладі з’являється штучність. Художній переклад не передбачає дослівність. Саме тому він викликає багато суперечностей серед перекладачів. Одні вважають, що найкращі переклади виходять тоді, коли перекладач займається своєрідним пошуком тих чи інших варіантів перекладу. Практично виходить відтворення тексту на іншій мові. Деякі говорять про те, що неможливо зберегти структуру тексту, відходячи від оригіналу так сильно, як це роблять перекладачі художніх творів. Однак, і ті й інші збігаються у думці, що перекладач художнього твору має поєднувати у собі риси творчої особистості, здатної зрозуміти головну ідею твору. Основною задачею перекладача є передати художньо – естетичні гідності оригіналу, створити повноцінний художній текст на мові перекладу.

Кандидат історичних наук, доцент кафедри перекладу англійської  мови Анатолій Вітренко у своїй статті «Про можливість наявності алгоритму у художньому перекладі» цитує кандидата філологічних наук Бориса Вахтіна, на думку якого задача художнього перекладу полягає у тому, щоб у новому мовному образі відтворити враження, яке перекладач отримав під час читання оригіналу.

Не дивлячись  на обмежене коло тем, які порушуються  у художніх текстах (життя людини, внутрішній світ), засоби для їх розкриття  надзвичайно необмежені. При цьому кожен справжній художник слова прагне не того, щоб злитися зі своїми колегами по перу, а навпаки, виділитися, сказати щось по-новому, привернути увагу до читацької аудиторії.  Складність перекладу текстів художніх творів пояснюється надзвичайно високою змістовою «навантаженістю» кожного слова – адже перекладачу доводиться не тільки перекладати текст, а й заново відтворювати його сенс.

Розділ 1. Загальні проблеми художнього перекладу.

Важливим у  процесі перекладу є вибір  твору, який найчастіше обумовлений  внутрішніми потребами сприймаючої  літератури, її здатністю певним чином  засвоїти іншонаціональне літературне  явище, здатністю певним чином зреагувати на його художні особливості. Проблема художнього перекладу – співвідношення контексту автора і контексту перекладача. Художній переклад обумовлений не лише об’єктивними факторами, але й суб’єктивними. Жоден переклад не може бути абсолютно точним, оскільки сама мовна система приймаючої літератури за своїми об’єктивними даними не може досконало передати зміст оригіналу, що неминуче призводить до втрати певного об’єму інформації. Тут також замішана особистість перекладача, який при передачі тексту обов’язково випустить щось із змісту, а також його схильність продемонструвати чи не продемонструвати усі особливості оригіналу. Закономірністю є те, що при перекладі твору на іншу мову, в силу мовних розбіжностей, ці асоціативні зв’язки руйнуються. Щоб твір продовжував "жити" як мистецький витвір в новому мовному середовищі, перекладач повинен прийняти на себе функції автора і певною мірою повторити творчій процес його створення і наповнити твір новими асоціативними зв’язками, які викликали б нові образи, властиві даній мові.

Художній  переклад прози чи поезії – це справжнє мистецтво, творчість. Тому перекладач художніх текстів – це той самий  письменник, який ніби створює книгу  для читача. Художній переклад повинен  бути виконаний так, щоб атмосфера  сюжету, стиль автора повністю зберігалися. Тому основною метою художнього перекладу вважається збереження ідіостилю. Ідіостиль (індивідуальний стиль) – система змістовних і формальних лінгвістичних характеристик, властивих творам певного автора, яка робить унікальним втілений у цих творах авторський спосіб мовного вираження. Визначення індивідуальних особливостей стилю письменника практично неможливе без більш-менш широких зіставлень:

1) з  літературною мовою його часу  як нормою, на тлі якої виявляються  специфічні риси своєрідності, в тій чи іншій мірі, що відхиляються від неї;

2) з індивідуальними  стилями інших письменників –  сучасників чи також і попередників. Жодне серйозне дослідження стилю письменника без цих зіставлень не обходиться. 
Індивідуальний стиль автора не зводиться просто до суми тих чи інших мовних особливостей, це взаємопов’язана система єдності змісту з словесними засобами і способом їх вираження. Працюючи над перекладом, перекладач творчо вирішує різноманітні художні, стилістичні завдання, як наприклад переклад гри слів, стійких словосполучень чи гумору у творі, але на відміну від письменника, не створює характери, не описує зовнішній вигляд героїв чи послідовність подій. Індивідуальний стиль має свої прикмети: наприклад характер словника, обраного автором (літературний, сучасний, діалект, лайка). Тому необхідно враховувати співвідношення цих особливостей та їх функцій з нормою мови в оригіналі і перекладі.

Продукування тексту перекладу художнього тексту нерозривно пов’язане із знанням життя, побуту, соціального середовища, історичної епохи тощо, але про максимальне наближення тексту перекладу до тексту оригіналу теж непотрібно забувати, кажуть нам перекладознавці. Тому виходить, що до перекладача висувають дві взаємовиключні вимоги: 
1. перекладений текст має бути максимально наближеним до тексту оригінального. 
2. сприйняття перекладу людиною іншої культури має бути максимально наближеним до сприйняття оригіналу людиною культури початкової. 
Мабуть, вміння балансувати між цими двома крайнощами, намагаючись зберегти і стилістику і зміст, а також творчу своєрідність та ідіостиль автора вихідного твору, підтасовуючи їх під особливості сприйняття майбутніми читачами є запорукою успішного і якісного перекладу.

Ще одним з аспектів якісного перекладу є його адекватність. Адекватним перекладом з точки зору відомого фахівця в області теорії перекладу В.Н. Комісарова є переклад, який забезпечує прагматичні задачі перекладацького акту на максимально можливому рівні еквівалентності, дотримуючись жанрово – стилістичних вимог до текстів такого типу та відповідаючи суспільно визнаній конвенціональній нормі перекладу. Але у той самий час щодо адекватності перекладу виникає питання: чи можливо досягти цілковитої адекватності або ж адекватність є поняттям досить відносним?. На це питання М.Г. Маркіна у своїй статті висловлює наступну точку зору, яка полягає у тому, що адекватність сама по собі – це «всебічний, вичерпний відбиток оригіналу, його тотожність», а тому майже недосяжна. У зв’язку з цим можна зробити висновок, що усякий переклад являє собою конкретне втілення відносної адекватності – неповної, часткової, приблизної.

Інша проблема художнього перекладу – співвідношення контексту  автора і контексту перекладача. У художньому перекладі контекст останнього дуже наближається до контексту першого. Критерієм співпадання, або, навпаки, розходження обох контекстів є міра співвідношення даних дійсності і даних, взятих з літератури. Письменник іде від дійсності і свого сприйняття її до закріпленого словами образу. Іншими словами, якщо переважають дані дійсності, то ідеться про авторську діяльність. Перекладач іде від існуючого тексту і відтворюваної в уяві дійсності через її “вторинне”, “наведене” сприйняття до нового образного втілення, закріпленого в тексті перекладу. Тобто, якщо переважають дані літературного походження, то йдеться про контекст перекладача.

Ще одним, не менш важливим моментом у такому виді перекладу є зберігання стилю та культурних особливостей. Навряд чи можливо скласти хоча б приблизно повний перелік всіх мовних засобів та механізмів, які вживає автор, щоб виразити свої думки та почуття і донести їх до читача, тим паче, що набір цих засобів змінюється під впливом часу. Головною задачею перекладача є максимально наблизитись до основної думки тексту та за допомогою рідної мови відтворити задум автора у доступній читачеві формі. Складнощі перекладу можуть виникати й у зв’язку з тим, що в оригіналі називаються якісь явища, які відсутні у приймаючій культурі та незнайомі рецепторам перекладу. Що таке «степ»? Що таке англійське «Aunt Sally»? Як виглядають «marshes»? У подібних випадках перекладач має не тільки бути знайомим з фактами чужої культури та вміти іх відтворювати у перекладі, але й попіклуватися про те, щоб зробити їх зрозумілими читачам перекладу.

Є випадки, коли перекладачеві потрібні не тільки знання, а й особлива майстерність. Письменники дуже часто грають словами та зрозуміти сенс написаного насправді не так просто. Ось декілька прикладів. Перший - це англійський жарт, збудований на так званому каламбурі. Людина приходить на похорон та запитує: «I’m late?» І у відповідь чує: «Not you, sir. She is». Одразу починає бентежити слово late, але насправді, окрім значення «пізній» воно має інше значення – «покійний». Тобто ось, що маємо: «Я запізнився?», а йому відповідають: «Ні, покійник не ви, сер, а вона». Звісно, передати гру слів на українську мову не вдалося, але перекладач гідно вийшов з цього положення. Інший приклад – роман Дж. Джерома «Троє в одному човні». Автор описує, як він катається на плоті, а на березі бігає власник дошок, з яких він зробив пліт. «He says he’ll teach you to take the boards and make a raft of them; but seeing that you know how to do this pretty well already, the offer…seems a superfluous one on his part». Уся комічність опису базується на тому, що слово «teach» має два значення «провчити» та «навчити». Власник дошок має на увазі перше з них, а автор віддає перевагу другому. Перекладач легко знаходить українське слово, яке має обидва ці значення та обіграє його наступним чином: «Він кричить, що покаже вам, як брати дошки не спитавши та робити з них пліт, але оскільки ви й так чудово знаєте, як це робити, ця пропозиція здається вам зайвою». Особливо важким виявляється переклад гри слів, який базується на обіграванні внутрішньої форми слова. І тут перекладач використовує прийом компенсації, але при цьому часто не вдається уникнути суттєвих втрат. У романі Ч. Діккенса «Давід Коперфільд» є наступний епізод. Маленького Деві везе до інтернату возій на ім’я Баркіс, який розпитує його про служницу в їхньому домі. Баркіс запитує: «No sweethearts, I b’lieve?», зрозуміло, що він цікавився чи не має у дівчини коханого. Хлопчик, який або не знав слова «sweetheart», або не розчув його закінчення, перепитує: «Sweetmeats did you say, Mr. Barkis?» В оригіналі помилка здається цілком природною, оскільки початки обох слів співпадають і знаходяться під наголосом. Цю спільність можна зберегти у перекладі, тільки змінивши слова, які обігруються, тому що в українських словах «коханий» та «цукерка» немає нічого спільного. Ось як перекладач спробував вирішити цю задачу: «Чи не має у неї дружочка?—Пиріжочка, містер Баркіс?» Можна помітити, що перекладач намагається зберегти знайомі дитині назви солодощів і припустити, що він не розчув ненаголошені початки слів. Подібні пастки підстерігають перекладача на кожному кроці.

Звичайно, далеко не завжди завдання перекладання гри слів вирішується настільки легко. Ось більш важкий випадок. У романі М. Твена «Янкі при дворі короля Артура» до янкі, що знаходиться  у в'язниці, приходить хлопчик, який потім стає його другом і помічником: «Не said he had come for me, and informed me that he was a page». «Go 'long», I said, «you ain't more than a paragraph». Українське слово «паж» не має значення чи омоніму, зв'язаного з якоюсь частиною книги. Тому єдиний спосіб передати гру слів оригіналу полягає у використанні в перекладі іншого слова, яке можна було б віднести і до хлопчика-пажа, і до частини книги. Ось як вирішив цю за дачу перекладач Н.Чуковський: «Він сказав, що посланий за мною і що він глава пажів. - Яка ти глава, ти одна стрічка! - Сказав я йому ». Можна сперечатися про те, наскільки вдале таке рішення, але правильність самого прийому не викликає сумніву.

Цікаві завдання доводиться часом вирішувати перекладачеві при передачі образного значення слова. У семантиці слова може виділятися яка - небудь ознака, яка використовується в якості основи образного вживання. По-українськи «лазня» - це не тільки приміщення, де миються, а й «дуже жарке місце», в той час як англійське «bath» позбавлене подібної характеристики. Англійське «rake» - «граблі» - це щось дуже тонке, а відмінністю павича виявляється гордість. Розбіжність образного вживання відповідних слів у двох мовах створює часом несподівані перекладацькі проблеми. Для англійця «кіт» - це символ свободи, і на цьому образі заснована казка Кіплінга «The cat that walked by himself». Перед перекладачами казки постало нелегке завдання, оскільки по-украънськи гулящий кіт розуміється зовсім не як символ свободи. Зміст казки не дозволяв заміну образу, і єдине, що міг зробити перекладач, щоб уникнути небажаних асоціацій, це замінити «кота» на «кішку» і озаглавити казку «Кішка, яка гуляла сама по собі».

Однією з  лінгвістичних перешкод, яку має  подолати перекладач, є та обставина, що кожна мова по-своєму членує дійсність, створюючи своєрідну «мовну картину світу». Мова йде е тільки про якісь екзотичні приклади, подібні численним назвам різновидів снігу у ескімосів або коней різного кольору у аргентинських пастухів, а про велику кількість звичайних найменувань. Достатньо порівняти українське «рука» з англійськими «hand» і «arm», українське «палець» з англійськими «finger» і «toe», українські «собака» і «пес» з англійським «dog». Зрозуміло, що різне членування ставить перед перекладачем особливі проблеми при виборі варіанту перекладу.

Особливо важко передати мовний образ персонажів. Добре, коли говорить старомодний джентльмен або навіжена дівчина - легко уявити, як вони говорили б українською. Набагато складніше передати мову ірдандського селянина українською або одеський жаргон по-англійськи. Тут втрати неминучі, і яскраве мовне забарвлення мимоволі доводиться приглушати. Недарма фольклорні, діалектні та жаргонні елементи мови багато визнають абсолютно неперекладними.

Деякі труднощі при передачі особливостей соціальних діалектів можуть виникнути у зв'язку з тим, що ступінь соціального розшарування в різних країнах різна, як і різна ступінь такого розшарування в мові. У таких випадках еквівалентність в перекладі може встановлюватися між абсолютно різними типами мовлення. Важливо лише, щоб відмінності в мовних формах мали відповідний соціальний статус. Наприклад, в перекладах на англійську мову романів західно-африканських письменників городяни говорять стандартною англійською мовою, а селяни мовою Біблії. У будь-якому випадку перекладач повинен добре знати соціальні діалекти обох мов, що беруть участь в перекладі, і вміти співвідносити їх ознаки.

Як відомо, мовний знак має не тільки семантику і синтактику, але і прагматику. Знаки мови можуть справляти на людей певне враження (позитивне, негативне або нейтральне), чинити на них якийсь вплив, викликати ту чи іншу реакцію. Здатністю чинити на читача або слухача певний прагматичний вплив (інакше: комунікативний ефект) володіє і будь-яке висловлювання, і будь-який текст. Характер такого впливу визначається трьома основними чинниками. По-перше, це - зміст висловлювання. Зрозуміло, що ваша реакція на повідомлення про смерть близької вам людини буде іншою, ніж звістка про те, що ви виграли сто тисяч рублів. По-друге, сприйняття повідомлення залежить від характеру складових висловлювання знаків. Одне і те ж повідомлення може бути по-різному оформлено. К.Чуковський звертав увагу на велику різницю між реченнями «Золотокудра діва, чому ти тремтиш» і «Руда дівка, чого ти тіпаєшся». Мовець відбирає мовні засоби при побудові висловлювання у відповідності зі своїм наміром справити певний вплив. По-третє, прагматичний вплив висловлювання залежить від рецептора, який його сприймає. Повідомлення про загибель якоїсь людини неоднаково сприймається його близькими, випадковими знайомими або абсолютно сторонніми людьми. Будь-яке висловлювання створюється з метою отримати якийсь комунікативний ефект, тому прагматичний потенціал становить найважливішу частину змісту висловлювання. Звідси випливає висновок, що і в тексті перекладу важливу роль грає його прагматика. А, отже, перекладачеві необхідно піклуватися про досягнення бажаного впливу на рецептора в залежності від мети перекладу, або відтворюючи прагматичний потенціал оригіналу, або видозмінюючи його. Один з видів прагматичної адаптації має мету забезпечити адекватне розуміння повідомлення рецепторами перекладу. Орієнтуючись на «усередненого» рецептора, перекладач враховує що повідомлення, цілком зрозуміле читачам оригіналу, може бути незрозумілим читачам перекладу, внаслідок відсутності у них необхідних фонових знань. У таких випадках перекладач найчастіше вводить у текст перекладу додаткову інформацію, заповнюючи відсутні знання. У романі Дж.Селінджера «Ловець у житі» герой розповідає, як їх годували в школі: «...for desert you got Brown Betty, which nobody ate...». Зрозуміло, що в перекладі не можна просто повідомити, що в школі пригощали якоюсь «рудої Бетті», не займалися ж вони там людожерством. У перекладі читаємо: «... на солодке -" руду бетті ', пудинг з патокою, тільки його ніхто не їв». Ось ще один приклад подібної прагматичної адаптації. У романі англійського письменника Дж.Брейна «Шлях нагору» герой, дивлячись на групу робітників, розмірковує: «It was Friday and soon they will go and get drunk. And now they pretended that it was Monday and even Thursday and that they had no money». Для українського читача, що отримує зарплату один або два рази на місяць (якщо він взагалі її отримує), на відміну від англійця, якому платять кожну п'ятницю, може бути незрозуміло, чому саме четвер виявляється самим безгрошовим днем. У перекладі це пояснюється: «Була п'ятниця, день зарплатні, і скоро вони підуть і нап'ються. А поки вони робили вигляд, що сьогодні понеділок або навіть четвер і що у них немає грошей».

У деяких випадках адекватне  розуміння повідомлення рецептором перекладу може бути досягнуто шляхом опущення деяких невідомих йому деталей. Ось переклад ще однієї фрази з  уже згадуваного роману Дж.Селінджера: «There were pills and medicine all over the place, and everything smelled like Vicks' Nose Drops» - Скрізь стояли якісь пляшечки, пігулки, все пахло краплями від нежитю. Тут у перекладі опущено Vicks – фірмова назва крапель, яка нічого не говорить українському читачеві. Хоча це і веде до деякої втрати інформації, вона представляється несуттєвою, і перекладач вирішив, що такою інформацією можна знехтувати для того, щоб в українському тексті не було незрозумілих елементів.

Мабуть, найяскравішою відмітною  рисою саме художнього тексту є надзвичайно активне використання тропів і фігур мови. Це властивість текстів художнього функціонального стилю було помічено ще в давнину. До цих пір ми використовуємо термінологію естетиків Античності, коли називаємо ті чи інші з цих художніх прийомів.

Техніка перекладу не визнає модернізацій тексту, грунтуючись на простій логіці рівності вражень: сприйняття твору сучасним читачем оригіналу повинно бути аналогічним сучасному читачеві перекладу. Мова не йде про філологічно достовірні копії мови перекладу на той момент часу, коли був написаний оригінал. Сучасний переклад дає читачеві інформацію про те, що текст не сучасний, і за допомогою особливих прийомів намагається показати, наскільки він давній.  
«У кожної епохи, - писав К. Чуковський, - є свій стиль, і неприпустимо, щоб у повісті, яка відноситься до тридцятих років минулого століття, зустрічалися такі типові слова декадентських дев'яностих років, як настрої, переживання, пошуки, надлюдина ... У перекладі урочистих віршів, звернених до Психеї, недоречно слівце сестричка ... Назвати Психею сестричкою - це все одно, що назвати Прометея братиком, а Юнону - матусею.»  
Специфіка синтаксичних структур, особливості тропів - все це має конкретну прив'язку до епохи. Але названі особливості передають час лише опосередковано, адже в першу чергу вони пов'язані з особливостями літературнихтрадицій того часу, літературним напрямком і жанровою приналежністю. Напряму же час відображено в мовних історичних особливостях тексту: лексичних,морфологічних та синтаксичних архаїзмів. Ними й користуються перекладачі, щоб створити архаїчну стилізацію. Стилізація це не повне уподібнення мови перекладу, мови минулої епохи, а лише маркування тексту за допомогою архаїзмів. 

Немалі труднощі створює  для перекладача й використання в оригіналі варіантних та діалектальних  форм мови, різних відхилень від  літературної норми, індивідуальних викривлень та мовних помилок. У багатьох мовах існують територіальні відмінності різного виду, які створюють перекладацькі проблеми. Особливо варто відзначити випадки, коли автор оригіналу пише на нерідній мові, якою він володіє не досконало. У цьому випадку текст викривляється під впливом рідної мови автора: можуть бути неправильно вживані слова, граматичні форми та структури.

Деякі ситуації, описані  в оригіналі, можуть викликати нерозуміння  у читача перекладу. В одному детективному романі є наступний епізод. Герой  роману їде у машині і помічає, що машина, яка їде попереду, весь час виляє, заважаючи йому їхати. Намагаючись виявити причину такої поведінки водія цієї машини, він бачить, що «He had his left hand around the neck of his companion». Якщо у перекладі буде збережена ця ситуація, тобто буде сказано, що водій лівою рукою обіймав дівчину, що сиділа поруч, то для українського читача це буде означати, що він сидів спиною до руху машини. Перекладачеві доведеться обирати: або взагалі опустити згадку про те, яку саму руку використовував водій, або указати у виносці, що в Англії лівобічний рух, водій сидить справа і, звичайно, використовує для подібних дій ліву руку.

Великий практичний інтерес являє собою вивчення фразеологічних відповідностей. Фразеологічними одиницями або фразеологізмами називають образні стійкі висловлювання, до яких відносяться такі важливі виразні засоби мови, як ідіоми, прислів’я, приказки та інші словосполучення, які мають переносне значення. Багато авторів насичують тексти такими засобами, щоб створити бажаний ефект. Зрозуміло, що у перекладі бажано зберегти цей ефект, і належне відтворення фразеологізмів складає одну з важливих задач перекладача. Переклад фразеологічних одиниць пов’язаний зі значними труднощами, тому особливо важливо, щоб перекладач добре знав основні типи фразеологічних відповідностей та способи їх застосування. Перш за все треба відзначити, що помилки при перекладі фразеологізмів можуть виникати у зв’язку з тим, що перекладач не розпізнає фразеологічну одиницю і намагається перекласти її як вільну сполуку слів. В перекладі роману Грінвуда «Загін виступає», наприклад, нам повідомляють, що герой вийшов зі «свого коричневого кабінету», це не може не викликати здивування, тому що до цього моменту він знаходився на подвір’ї. Перекладач був явно не знайомий з англійським фразеологізмом «to be in a brown study», тобто «глибоко замислитись», і не зрозумів, що використане у тексті висловлювання «to come out of the brown study» означає «отямитись від глибоких роздумів».

1.1. Засоби оформлення інформації в художньому тексті 

Навряд чи можливо  перерахувати і прокоментувати всі  засоби оформлення художньої інформації в тексті. Ми звернемося лише до деяких, і спробуємо оцінити можливості їх перекладу, добре розуміючи, що при такому достатку мовних засобів конфлікт форми і змісту неминучий - звідси часте застосування прийому компенсації і неминучий ефект нейтралізації деяких значущих домінант перекладу.  
До таких засобів відносяться:  
1) Епітети - передаються з урахуванням їх структурних та семантичних особливостей (прості і складні прикметники; ступінь дотримання нормативного семантичного узгодження з визначальним словом; наявність метафори, метонімії, синестезії), з урахуванням індивідулізованості, з урахуванням позиції по відношенню до визначеного слова;  
2) Порівняння - передаються з урахуванням структурних особливостей, стилістичного забарвлення;  
3) Метафори - передаються з урахуванням структурних характеристик, з урахуванням семантичних відносин між образним і предметним планом;  
4) Авторські неологізми - передаються за існуючою в мові перекладу словотворчої моделі, аналогічної тій, яку використовував автор, зі збереженням семантики компонентів слова і стилістичного забарвлення.  
5) Повтори фонетичні, морфемні, лексичні, синтаксичні - передаються по можливості зі збереженням кількості компонентів повтору і самого принципу повтору на даному мовному рівні;  
6) Гра слів, заснована на багатозначності слова або пожвавлення його внутрішньої форми, - в окремих випадках збігу обсягу багатозначності обіграється слово в оригіналі та перекладі зберігається і сенс, і принцип гри, у решті випадків гра не передається, але може бути компенсована обігруванням іншого за значенням слова, яке вводиться у той самий текст;  
7) «Ті, що говорять» імена й топоніми - передаються із збереженням семантики імені і типовою для мови оригіналу словотворчої моделі, екзотичною для мови перекладу;  
8) Синтаксична специфіка тексту оригіналу - наявність контрасту коротких і довгих речень, ритм прози - передається за допомогою граматичних відповідностей;  
9) Діалектизми - як правило, компенсуються просторічною лексикою; жаргонізми, лайки передаються за допомогою лексики мови з таким самим стилістичним забарвленням.  
Кожен переклад, як творчий процес, повинен бути відзначений індивідуальністю перекладача, але головним завданням перекладача все-таки є передача в перекладі характерних рис оригіналу, і для створення адекватного оригіналу художнього та емоційного враження перекладач повинен знайти найкращі мовні засоби: підібрати синоніми, відповідні художні образи і так далі.  
Звичайно, всі елементи форми і змісту не можуть бути відтворені з точністю. При будь-якому перекладі неминуче відбувається наступне:  
1.Якась частина матеріалу не відтворюється і відкидається.  
2.Якась частина матеріалу дається не у власному вигляді, а у вигляді різного роду замін / еквівалентів.  
3.Привноситься такий матеріал, якого немає в оригіналі.  
Тому кращі переклади, на думку багатьох відомих дослідників, можуть містити умовні зміни в порівнянні з оригіналом - і ці зміни абсолютно необхідні, , однак від обсягу цих змін залежить точність перекладу - і саме мінімум таких змін передбачає адекватний переклад.  
Всі перекладацькі рішення при перекладі художнього тексту приймаються з урахуванням вузького контексту і широкого контексту всього твору. Це стосується вибору варіантних відповідників і трансформацій.