Грошово-кредитна політика та її роль в державному регулюванні економіки

Курсова робота

з дисципліни: «Гроші та кредит»

на тему:  «ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА І ЇЇ РОЛЬ В ДЕРЖАВНОМУ РЕГУЛЮВАННІ ЕКОНОМІКИ»

Студент:

Факультет: фінансово-економічний

Спеціальність: Банківська справа

Курс, група: IІІ курс, група ФК-093

Науковий керівник:

к.е.н., доцент

Ніколаєнко Ю. В.

Дата здачі роботи на кафедру

____________________________

Чернігів, 2012

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………….3

Розліл І ТЕОРИТИЧНІ ОСНОВИ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ ………………………………………………………………………... 5

1.1. Грошово-кредитна політика в системі макроекономічного регулювання..5

1.2. Інструменти грошово-кредитної політики…………………………………10

1.3. Механізм впливу монетарної політики на функціонування економічної  системи…………………………………………………………………………...17

Розділ ІІ ГРОШОВО-КРЕДИТНА  ПОЛІТИКА В УКРАЇНІ………………... 23

2.1. Організація розробки грошово-кредитної політики в Україні………….. 23

2.2. Основні етапи розвитку грошово-кредитної політики України…………28

Розділ ІІІ ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ГРОШОВО-КРЕДИТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ В УКРАЇНІ………………………………..36

Висновки…………………………………………………………………………42

Список використаної літератури……………………………………………… 44

Додатки…………………………………………………………………………. 46

Вступ

Стабільність  та розвиток національної економіки  забезпечується використанням державою різноманітних інструментів макроекономічного регулювання. Одним з найдієвиших засобів макроекономічного регулювання є грошово-кредитна політика.

Під грошово-кредитною  політикою розуміють  комплекс  взаємозв'язаних, скоординованих на досягнення певних цілей заходів щодо регулювання грошового ринку, які проводить держава через свій центральний банк. Часто її називають монетарною, чи грошовою, політикою.

Розвиток фінансово-кредитної  системи країни визначається ефективністю монетарного регулювання, що базується на використанні дієвого інструментарію грошово-кредитної політики. На кожному етапі економічного розвитку країни центральний банк визначає цілі своєї діяльності, що передбачають пріоритетність використання окремих інструментів. В Україні на законодавчому рівні формуються основні засади грошово-кредитної політики на кожний рік, де визначається перелік інструментів та методів, за допомогою яких відбувається регулювання фінансово-кредитної системи країни.

Розвиток кредитних систем, ринку позичкових капіталів дещо зменшили безпосередній вплив центрального банку на формування попиту та пропозиції грошової маси. За таких умов зростає ефективність інструментів опосередкованого впливу на діяльність грошово-кредитної системи. Допоміжні інструменти регулювання грошово-кредитної політики відіграють також не останню роль: вони доповнюють дію основних інструментів.

Незважаючи  на значні здобутки вітчизняних вчених, існує необхідність подальшого аналізу  ефективності грошово-кредитної політики, особливо в умовах фінансової нестабільності, задля пошуку шляхів подолання недоліків монетарного регулювання та підвищення його результативності. Саме це і визначає актуальність і практичну цінність дослідження сучасної грошово-кредитної політики та основних засад її формування.

Метою моєї роботи є аналіз теоретичних основ грошово-кредитної  політики і її впливу на розвиток економіки  взагалі та економічної системи  України зокрема.

Для досягнення мети роботи необхідно виконати наступні завдання:

• проаналізувати сутність поняття грошово-кредитної політики, визначивши її зміст, цілі та види, які виділяє сучасна економічна теорія;
• визначити основні засоби впливу грошово-кредитної політики на економічну ситуацію;
• дослідити досвід грошово-кредитного регулювання на різних етапах становлення ринкової економіки України;
• визначити пріоритетні шляхи розвитку грошово-кредитної політики в майбутньому;
• розробити шляхи подолання проблем і підвищення ефективності грошово-кредитної політики.

Предметом даної роботи виступають дослідження з питань грошово-кредитного регулювання як частини загальної економічної політики держави та ефективності проведення грошово-кредитної політики України на кожному з етапів її формування.

Об’єктом роботи виступає грошово-кредитне регулювання в Україні в умовах стабілізації економічного розвитку.

Результати  проведеної роботи послідовно відображені  в 3-х основних розділах, які містить  дана курсова робота.

Інформаційну  основу курсової роботи, окрім наукових праць вітчизняних авторів,складають  також нормативні акти, офіційні статистичні дані, науково-методична література, матеріали періодичних видань та ресурси мережі Інтернет.

Розділ І ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ

1.1 Грошово-кредитна політика в системі макроекономічного регулювання

Грошово-кредитна (монетарна) політика — це сукупність форм і засобів державного впливу на пропозицію грошей з метою забезпечення рівноваги між пропозицією грошей і попитом на них.

Головним завданням монетарної політики є визначення реального попиту на гроші з боку економічних агентів і забезпечення відповідної пропозиції грошей, яка б відповідала запланованому зростанню обсягу виробництва без загрози стабільності національної валюти та грошово- кредитного ринку в цілому, а також запобігала розвитку інфляції за рахунок монетарної складової [7].

Стратегічними цілями грошово-кредитної політики є цілі, що визначені як ключові в загальноекономічній політиці держави. Ними можуть бути зростання виробництва, зростання зайнятості, стабілізація цін, збалансування платіжного балансу.

Стратегія монетарної політики — метод довгострокової дії, на підставі якого приймаються рішення щодо інструментів, які слід використовувати для досягнення поставленої мети.

В економічній літературі виділяють чотири основні типи режимів грошово-кредитної політики:

• таргетування обмінного курсу;
• таргетування грошових агрегатів;
• таргетування інфляції;
• грошово-кредитна політика без помітного номінального якоря.

Таргетування обмінного курсу передбачає підтримання стабільності обмінного курсу щодо певної резервної валюти або кошика валют. Стабільність обмінного курсу має в суспільстві так званий сигнальний ефект і асоціюється зі стабільними внутрішніми цінами. Щоправда, можна поставити під сумнів безпосередній зв’язок стабільності обмінного курсу і внутрішніх цін, адже можлива ситуація, коли валютні інтервенції чи інші засоби регулювання валютного ринку виявляться інфляційними. Проте в довгостроковому вимірі такий зв’язок існує. Це проявляється у так званому дисциплінарному ефекті фіксації обмінного курсу. Якщо в якійсь країні спостерігається виший рівень інфляції, ніж у країні, до валюти якої зроблено прив’язку, попит на внутрішні товари зменшується, а на імпорт — зростає. Це призводить до рецесійних ефектів і зниження рівня цін (чи темпу інфляції). Зрештою, країна постає перед необхідністю прийняти такий же темп інфляції, як і в країні, до валюти якої здійснено прив’язку. Для успішного досягнення цілей за допомогою таргетування обмінного курсу необхідні достатній обсяг валютних резервів, сувора фіскальна дисципліна та незалежність грошової політики [7].

Сутність режиму монетарного таргетування полягає в тому, що центральний банк, виходячи із цільового показника інфляції, оцінок потенційного зростання виробництва і динаміки швидкості обігу грошей у рамках кількісного рівняння обміну, визначає цільовий темп зростання грошових агрегатів і оголошує його громадськості.

За режиму таргетування обмінного курсу номінальним якорем для суспільних очікувань був актив, екзогенний відносно суспільства й органів влади. Його надійність високо оцінювалася суспільством.

За монетарного таргетування цим якорем став приріст грошової маси, тобто ендогенний показник, залежний від монетарної влади. З теоретичної точки зору ефективність монетарного таргетування залежить від стабільності зв’язку монетарних агрегатів із цільовими змінними (інфляцією та номінальним доходом).

Таргетування інфляції передбачає публічне оголошення планових рівнів інфляції, закріплення в законодавчому порядку пріоритетності цих цільових показників для центрального банку та встановлення відповідальності за їх досягнення. Якщо прогноз інфляції на певний період відрізняється від таргету, центральний банк застосовує відповідні інструменти для виправлення ситуації.

Таким чином, проміжним орієнтиром монетарної політики стає прогнозний показник інфляції, завдяки чому інструменти монетарної політики (зміна відсоткових ставок) застосовуються не у відповідь на поточний показник інфляції, а на очікувану через 12-18 місяців інфляцію. Інфляційні таргети встановлюються переважно у вигляді діапазону. Емпіричні дослідження ефективності режиму прямого інфляційного таргетування в цілому свідчать про його успішність у напрямі досягнення дезінфляції в країнах з перехідною економікою та країнах, що розвиваються, утримування низької інфляції в індустріальних країнах [7].

Грошово-кредитна політика без очевидного номінального якоря передбачає відмову грошової влади від прийняття будь-яких зобов’язань із досягнення конкретних значень номінальних показників: обмінного курсу, рівня інфляції, темпів зростання грошових агрегатів.

Аналізуючи досвід різних режимів грошової політики в перехідних економіках можна зробити висновок, що на початковому етапі переходу переважає політика таргетування обмінного курсу або грошове таргетування. Країнам після першої стадії переходу до ринку необхідно поступово наближатися до плаваючого курсу, встановлюючи валютні коридори або системи змінного фіксованого курсу. Відповідно, інфляційне таргетування розглядалося як можливий режим лише для найрозвиненіших перехідних країн.

Стратегічні цілі є довгостроковими цілями, вони не вимірюються безпосередньо  як  грошові  величини  і  не  є  індикаторами  грошового  ринку. Для їх досягнення центральні банки розробляють проміжні цілі.

До проміжних цілей слід віднести пожвавлення чи стримування кон’юнктури на товарних і грошових ринках. Змінюючи рівень процентної ставки та масу грошей в обігу, можна регулювати пропозицію грошей і попит на товари, а через них — рівень цін, обсяги інвестицій, зростання виробництва та зайнятості. Важливість проміжних цілей базується на твердженні, що насправді для центрального банку досягнення стратегічних цілей є досить складним завданням: для передачі імпульсів грошово-кредитної політики до її кінцевих цілей потрібен тривалий час, що ускладнює оцінювання ефективності засобів її реалізації на основі спостережень за кінцевими досягнутими результатами.

Тактичні цілі грошово-кредитної політики мають короткостроковий, оперативний характер і покликані забезпечити досягнення проміжних цілей. Потреба у визначенні тактичних цілей викликана тим, що засоби проведення грошово-кредитної політики — операції на відкритому ринку, зміна рівня резервних вимог та облікова політика — зазвичай не мають безпосереднього впливу на стратегічні цілі. До того ж, економічні процеси мають зворотну реакцію, яку не завжди вдається точно передбачити. Розробка системи тактичних цілей дає можливість запобігати шокуючим впливам на економіку та значним помилкам у здійсненні грошово-кредитного регулювання [7].

Загалом монетарна політика має вирішувати такі завдання:

- поліпшувати структуру грошової маси;

- розширювати сферу застосування безготівкових розрахунків;

- забезпечувати зростання обсягів валютних резервів центрального банку;

- забезпечувати економічно обґрунтуваний рівень обмінного курсу національної грошової одиниці.

Теоретичною основою  здійснення грошово-кредитної політики є кейнсіанська та монетаристська концепції, які по-різному визначають її дієвість, та механізми впливу на макроекономічну ситуацію.

За кейнсіанською  та монетаристскою концепціями центральною проблемою грошової політики є маніпулювання грошовою пропозицією ( ) з метою впливу на найважливіші макроекономічні параметри [9].

Згідно з кейнсіанською концепцією грошової політики:

• грошова політика менш впливова, ніж бюджетно- податкова;
• зміна грошової пропозиції ( ) може впливати на сукупні витрати (АD) опосередковано через зміну ставки процента (i);
• існують певні обмеження впливу грошової пропозиції на ставку процента, а ставки процента — на рівень інвестицій (I);
• коливання грошової пропозиції змінює ставку процента, яка визначає рівень інвестування, а інвестиції як елемент сукупних витрат впливають на сукупний попит і рівноважний обсяг виробництва (Y).

Відповідно до монетаристської концепції грошової політики:

• зростання грошової маси  призводить до зростання темпів інфляції (Р);
• зміна грошової пропозиції безпосередньо впливає на сукупні витрати, бо за основу береться рівняння обміну M∙V=P∙Y
• маніпулюючи грошовою масою, не можна вплинути на ставку процента;
• головним засобом пожвавлення економіки має бути не стимулювання зростаючою грошовою пропозицією, а структурні зміни економіки, розширення виробничих можливостей.

Хоча регулятивні заходи монетарної політики здійснюються безпосередньо в грошово-кредитній сфері, її ефект не обмежується цією сферою, а проявляється також у реальній економіці завдяки впливу монетарних змін на виробництво, інвестиції, зайнятість тощо. Тому монетарна політика по суті є складовою загальної економічної політики держави. У своєму впливі на реальну економіку вона взаємодіє з фіскальною, ціновою, інвестиційною, структурною політикою. За механізмом дії та характером впливу на реальну економіку вона разом з фіскальною становить кон’юнктурну політику (рис. 1.1).

Грошово-кредитна політика визначається урядом країни, але в життя запроваджується центральним банком за допомогою інструментів грошово-кредитного регулювання.

1.2 Інструменти грошово-кредитної політики

Наявні в розпорядженні центрального банку інструменти грошово-кредитного регулювання класифікуються наступним чином.

По об’єктам впливу — стимулювання кредитної емісії (кредитна експансія), або її обмеження (кредитна рестрикція). За допомогою проведення кредитної експансії центральні банки переслідують цілі підйому виробництва і пожвавлення кон’юнктури; за допомогою кредитної рестрикції вони намагаються запобігти «перегріванню» кон’юнктури, що спостерігається в періоди економічних підйомів.

За формою інструменти грошово-кредитного регулювання розділяються на адміністративні (прямі) і ринкові (непрямі).

Адміністративними є інструменти, що мають форму директив, розпоряджень, інструкцій, що виходять від центрального банку і спрямовані на обмеження сфери діяльності кредитного інституту.

Під інструментами ринкового характеру розуміють кошти впливу центрального банку на грошово-кредитну сферу за допомогою формування визначених умов на грошовому ринку і ринку капіталів.

По термінах впливу інструменти грошово-кредитного регулювання розділяються на довгострокові (реалізація займає понад 1 рік) і короткострокові відповідно до задач реалізації найближчих і перспективних цілей грошово-кредитної політики.

До інших методів відносять установлення кредитних обмежень, лімітування рівня процентних ставок по депозитах і кредитам комерційних банків, портфельні обмеження й ін. На початкових етапах переходу до ринкових відносин найбільше результативними є прямі методи втручання центрального банку в грошово-кредитну сферу. В міру розвитку ринкових відносин спостерігається перехід до ринкового (непрямого) методу регулювання грошової маси, і насамперед — до операцій на відкритому ринку і зміни рівня процентних ставок.

Найбільш розповсюдженим є поділ інструментів на прямі  та опоседковані.

Здійснення грошово-кредитної політики шляхом прямого впливу на пропозицію грошей передбачає такі засоби:

• емісія готівки;
• лімітування обсягів кредитів, які ЦБ надає уряду та комерційним банкам;
• пряме регулювання процентної ставки.

Розглянемо перший засіб прямого регулювання — емісійну політику держави.

Монопольне право центрального банку здійснювати емісію банкнот є передумовою контролю за пропозицією готівки.

Особлива роль центрального банку в формуванні кредитних ресурсів є основою для контролю за пропозицією безготівкових грошей.

Вплив центрального банку на умови надання кредиту  суттєво діє на обсяг попиту на гроші. Емісія грошей, що мають кредитну природу, повинна здійснюватись під певне забезпечення, яким виступають боргові зобов’язання господарських агентів (комерційні векселі, банківські акцепти), боргові зобов’язання уряду, а також іноземна валюта.

Діють три канали емісії сучасних банкнот:

• банківське кредитування економіки, яке забезпечує зв’язок грошового обігу з динамікою ВВП;
• банківське кредитування уряду, коли емісія банкнот здійснюється для покриття дефіциту державного бюджету;
• емісія банкнот під приріст офіційних золотовалютних резервів у країнах з активним платіжним балансом.

Стосовно безготівкової  емісії необхідно зазначити, що її здійснюють не тільки центральні банки, а й комерційні. При цьому важливим є те, що кредитна емісія передує емісії готівки, оскільки сучасні банкноти забезпечуються активами ЦБ, основними статтями яких є валютні резерви, державні цінні папери та позики банківським установам. За цих умов регулювання грошового обігу в стосунках ЦБ з комерційними банками має вагоміший вплив на економіку, ніж власне емісія самої готівки. Іншими словами, емісійний процес в економіці визначається зрештою стосунками центрального банку з комерційними банками та урядом. І саме ці відносини є визначальними у регулюванні грошового обігу. З іншого боку, центральний банк, збільшуючи обсяг кредитів, виданих комерційним банкам і уряду, збільшує власні ресурси кредитування. Цим він відрізняється від комерційних банків, які, здійснюючи мультиплікацію банківських депозитів, наштовхуються на межу мультиплікативного процесу, зумовлену його тенденцією до згасання.

Важливим показником забезпеченості обороту ВВП грошовою масою є коефіцієнт (рівень) монетизацїі. Він визначається як відношення величини грошового агрегату (високоліквідних грошей) до грошової оцінки ВВП, тобто:

де  — коефіцієнт монетизації ВВП у період t;

М_2t — високоліквідні гроші в періоді t;

 — обсяг ВВП за період t;

Як стверджують  деякі вітчизняні вчені, критерієм  економічної безпеки для України як країни з трансформаційною економікою є рівень монетизації, що дорівнює 40 % ВВП, тоді як у розвинених країнах світу цей показник коливається в межах 60—90 %, в Японії перевищує 100 %.

Наслідки низького рівня монетизації економіки:

• загострення кризи неплатежів;
• зростання частки бартерних операцій;
• недотримання термінів сплати податків;
• зростання частки тіньового сектору;
• посилення доларизації економіки;

Останнє явище називають ще явищем мультивалютності, зміст якого полягає у тому, що громадяни значну частку своїх активів зберігають в іноземній валюті (переважно у доларах США або євро), а не у національних грошових одиницях.

Негативні наслідки доларизацїі:

• обмеження можливості привласнення державою національного емісійного доходу;
• знецінення національної валюти;
• посилення залежності національної економічної політики держави від фінансових міжнародних організацій, зокрема від МВФ;
• доларизація збільшує ризиковість середовища, в якому здійснюється грошово-кредитна політика;
• розширення та зміцнення тіньового сектору економіки.

Ми розглянули тільки один із засобів прямого впливу на економіку монетарної політики.

Пряме регулювання процентної ставки та пряме лімітування кредитів застосовують тільки у короткостроковому періоді. Ці заходи дають змогу швидко відреагувати на порушення рівноваги на грошовому ринку, але якщо пряме втручання триває довго, воно згубно впливає на економіку, спотворюючи конкурентні відносини та структуру кредитного ринку. Тому об’єктом подальшої уваги мають стати засоби непрямого (опосередкованого) впливу центрального банку на економіку, які за своєю природою властиві ринковій економіці.

До інструментів опосередкованого впливу відносять:

• операції на відкритому ринку;
• регулювання облікової процентної ставки на позики;
• регулювання банківських резервів.

Операції на відкритому ринку є гнучким інструментом, який виявляється в продажу чи купівлі центральним банком цінних паперів на “відкритому ринку” у комерційних банків, фірм або населення. Він застосовується для проведення експансійної (купівля) чи рестрикційної (продаж) грошової політики.

Метою кредитної експансії є збільшення зайнятості і піднесення виробництва шляхом збільшення пропозиції грошей. Кредитна рестрикція застосовується з метою запобігти економічній кризі та знизити темпи інфляції шляхом обмеження пропозиції грошей.

Отже, купуючи  чи продаючи державні цінні папери, центральний банк може здійснювати вплив на обсяг грошової маси. Так, продаючи комерційним банкам, фірмам або населенню цінні державні папери, центральний банк вилучає з обігу гроші, зменшуючи надлишкові резерви комерційних банків та депозити фірм і домогосподарств, що, в свою чергу, мультиплікативно впливає на зменшення пропозиції грошей. Викуповуючи державні цінні папери у названих вище суб’єктів, центральний банк збільшує надлишкові резерви комерційних банків та депозити фірм і домогосподарств, які, в свою чергу, мультиплікативно впливають на збільшення пропозиції грошей.

Причиною продажу цінних паперів центральним банком є потреба в обслуговуванні державного боргу, пов’язаного з тривалим дефіцитом державного бюджету; розрив у часі між надходженнями до бюджету та витратами з нього; у разі необхідності вилучення частини надлишкової грошової маси з обігу.

Причиною викупу державних цінних паперів центральним банком є потреба впливу на збільшення пропозиції грошей в обігу.

Причиною купівлі-продажу цінних паперів комерційними банками, фірмами та домогосподарствами є співвідношення між ціною облігацій та рівнем процентної ставки за облігаціями.

Залежно від  того, що спонукає центральний банк здійснювати операції з державними цінними паперами на відкритому ринку, виділяють захисні та динамічні операції.

Захисні операції покликані не допустити або швидко усунути небажані зміни в структурі банківських резервів. Динамічні операції мають забезпечити стабільність функціонування економічної системи або сприяти економічному зростанню. Ці операції змінюють пропозицію грошей в економіці. Вони передбачають купівлю чи продаж цінних паперів на тривалий період з негайною їх оплатою.

Політика облікової ставки використовується для впливу на кредитну активність комерційних банків і виявляється у змінах облікової ставки відповідно до кон’юнктурних коливань економіки.

Облікова (дисконтна) ставка — процентна ставка, за якою центральний банк надає позики комерційним банкам.

Позики, які  комерційні банки отримують у центральному банку, називають дисконтними позиками. Метою дисконтних позик є:

а) підтримання рівня ліквідності банків у період важкого фінансового становища;

б) підтримання резервів комерційних банків на необхідному рівні.

Як правило, заставою дисконтних позик є державні цінні папери комерційних банків.

Якщо центральний  банк зменшує облікову ставку, то це впливає на розширення кредитів усієї банківської системи, і навпаки, збільшення облікової ставки зумовлює зменшення (згортання) кредитів.

Необхідно зазначити, що вплив політики облікової ставки на розширення (згортання) кредиту передбачити значно важче, ніж вплив операцій з цінними паперами на відкритому ринку. Пояснюється це тим, що на обсяг запозичень комерційних банків у центрального банку впливає не тільки рівень облікової ставки, а й рівень ставки позикового процента із альтернативних джерел (міжбанківських кредитів тощо).

Виходячи з  того, що розширення кредиту означає  розширення виробництва, і навпаки, політика облікової ставки має спрямовуватись на обмеження кредиту в умовах, що ведуть до буму, і сприяти розширенню кредиту в умовах депресії. Тобто, в депресивній економіці облікова ставка має зменшуватись, а в умовах буму (або його загрози) — зростати.

Та насправді  ринкова ставка позикового процента за позиками значно чутливіша до кон’юнктурних коливань економіки. Вона значно швидше на них реагує. І тому часто можна констатувати, що облікова ставка центрального банку в останню чергу реагує на ці коливання. Це означає, що в період економічного зростання облікова ставка зростає значно пізніше, а в період економічних спадів вона значно пізніше знижується, ніж ринкові норми процента. Це свідчить про те, що вплив облікової ставки на попит на гроші та на економіку в цілому мало прогнозований.

Та найбільш жорстким інструментом грошово-кредитної  політики є обов’язкові банківські резерви. Його використовують як засіб, що забезпечує швидке стиснення чи розширення кредитної маси в економічній системі.

Резервування  частини депозитів комерційних банків у центральному банку називають частковим резервним покриттям.

Вплив на пропозицію грошей та макроекономічну ситуацію здійснюється шляхом маніпуляції нормою банківських резервів, які комерційні банки зобов’язані зберігати на рахунках у центральному банку. Центральний банк впливає на пропозицію грошей через маніпуляції з нормою обов’язкових банківських резервів двояко: