Грошово-кредитна система України

6

Зміст

Вступ                                                                                                                        

Розділ 1. Теоретичні основи грошово-кредитного регулювання

та структура грошово-кредитної системи України                                   

1.1.Сутність поняття, структура та етапи розвитку

грошово-кредитного регулювання України                                              

1.2.Механізм дії та структура грошово-кредитної

системи України                                                                                         

1.3.Методи грошово-кредитного регулювання                                      

1.4.Сучасні напрямки грошово-кредитного

регулювання в Україні                                                                               

Розділ 2. Аналіз грошово-кредитної системи України                                     

2.1.Сучасний стан основних показників орієнтування

грошово-кредитної системи                                                                      

2.2.Динаміка основних показників орієнтування

грошово-кредитної системи                                                                      

Розділ 3. Шляхи вдосконалення грошово-кредитного

регулювання в Україні                                                                               

Висновки                                                                                                                

Список використаної літератури

Вступ

Сучасний стан економічної ситуації в Україні визначається процесами ринкової трансформації, що зумовлює складність та неоднозначність при формуванні економічної політики держави та обумовлюється відсутністю адекватної законодавчої, інституційної бази, факторами протистояння ринковим перетворенням окремих соціальних груп населення. Основною проблемою є вибір правильної економічної політики, яка б включала фіксальну та грошово – кредитну політику держави.

Важлива роль у цьому процесі відводиться грошовому обігу, його регулюванню та використанню в коригуванні поведінки суб’єктів грошово – кредитного ринку.

Гроші відносяться до тих особливих історичних категорій, які завжди були найбільш актуальними в економічній думці, так як в процесі грошового обігу найбільшою мірою проявляються і реалізуються інтереси суб’єктів ринку. Через гроші, їх функції кожен індивідуум реалізує свої потреби, тому грошова система і визначає взаємозв’язок між виробництвом, обміном, розподілом і споживанням. Порушення цього взаємозв’язку неодмінно призводить до виникнення протиріч в економічному житті. Грошовий ринок є найбільш чутливим і вразливим елементом системи економічних відносин, що в свою чергу означає можливість його використання для впливу та регулювання окремих макроекономічних показників і економіки в цілому.

Відображаючи рівень розвитку продуктивних сил на кожному етапі вдосконалення товарно – грошових відносин, гроші постійно удосконалюють виконувані функції і свій зміст. Ось і сучасний етап розбудови української державності вимагає зміцнення стабільності і привабливості національної грошової одиниці та формування такої грошово – кредитної політики, яка швидко наблизить народ України до цивілізованих стимулюючих норм виробництва, розподілу, обміну і споживання.

Грошові і кредитьні відносини – це економічні категорії, що існували та існують в різних економічних формаціях людства протягом вже досить довгого періоду. Вони є частиною виробничих відносин і в ринкових умовах мають особливо велике значення. Для банківської системи грошово – кредитна діяльність в цих умовах є основним видом діяльності, який сприяє стабілізації вітчизняної валюти, росту довіри населення до банківської системи, збільшенню обсягів кредитування.

Грошовий обіг і кредит в теорії, як правило, розглядаються як самостійні ситеми з різними функціями, але при цьому у них надзвичайно багато спільного.

Проблемами природи грошей і кредиту, їх видів і функцій, удосконаленню грошово – кредитних відносин між різними суб’єктами господарювання на новому етапі розвитку економіки країни і розвитку економічних процесів в Україні присвячено досить багато наукових публікацій, проте до успішного вирішення цих проблем ще далеко. Це завдання покладається, значною мірою, на сучасне покоління економістів, фінансистів, банкірів, які мають повною мірою володіти сучасними методами використання грошей і кредиту для підвищення своєї стійкості і конкурентоспроможності в ринкових умовах.

Предметом дослідження є: грошово-кредитне регулювання економіки України.

Метою дослідження: шляхи вдосконалення грошово-кредитне регулювання в Україні.

Об’єктом дослідження: грошово-кредитна система України.

Розділ 1. Теоретичні основи грошово-кредитного регулювання та структура грошово-кредитної системи України.

1.1.Сутність поняття, структура та етапи розвитку грошово-кредитного регулювання України.

Грошова система – це законодавчо встановлена форма організації грошового обороту в країні. Вона є складовим елементом господарського механізму і регулюється законами, встановленими державою.

Грошова система країни формується історично, що позначається на структурі та .змісті її елементів. Основними з них є:

1) найменування грошової одиниці;

2) масштаб цін;

3) валютний курс;

4) види готівкових грошових знаків, які мають законну платіжну силу;

5) регламентація безготівкового обороту 4

6) державний апарат, який здійснює регулювання грошового обороту.

Найменування грошової одиниці (національної валюти), як правило, виникає історично. Становлення державної незалежності України обумовило перехід до найменування стародавньої грошової одиниці, що використовувалась в Київській Русі - гривні.

Масштаб цін - історично обумовлений елемент грошової системи, що визначає ваговий вміст у грошовій одиниці металу, який у відповідний період виконував роль грошей. Встановлений державою золотий (чи срібний) вміст грошей виступав важливим елементом системи ціноутворення в країні. В умовах обігу паперових грошей масштаб цін втратив своє вагоме значення як елемент грошової системи. Масштаб цін відіграє важливу технічну роль при виконанні грошима функції міри вартості.

Валютний курс — це співвідношення між грошовими одиницями (валютами) різних країн.

Держава визначає види готівкових грошових знаків, що мають статус законного платіжного засобу на її території. До них відносяться: банківські білети, казначейські білети та розмінна монета.

Основним компонентом грошової маси в сучасних умовах є не готівкові знаки, а задишки на рахунках в банках та небанківські кредитних установах. Вони використовуються для платежів шляхом перерахувань коштів з рахунку платника на рахунок їх одержувача. Принципи функціонування грошей, що знаходяться на рахунках ("грошей безготівкового обігу" або "електронних" в умовах проведення платежів на базі електронно-обчислювальної техніки), визначаються державою через регламентацію безготівкового обороту.

Операції щодо готівкових та безготівкових розрахунків здійснюють банки та небанківські установи. Однак безпосереднє регулювання грошового обороту здійснюють банки, що зумовлює виділення їх як самостійного елемента грошової системи. Механізм регулювання характеризується побудовою самої банківської системи - її організацією за однорівневим чи дворівневим принципом.

Сучасна грошова система характеризується наступними загальними рисами:

- відміною офіційного золотого вмісту грошових одиниць, демонетизацією золота;

- переходом до нерозмінних на золото кредитних грошей, які за своєю природою небагато чим відрізняються від паперових грошей;

- збереженням в грошовому обігу декількох країн поряд з кредитними грошима паперових грошей у формі казначейських білетів;

- випуском банкнот в обіг з метою кредитування господарства, держави, а також приросту офіційних золотих і валютних резервів;

- розвитком та розширенням в грошовому обороті безготівкових розрахунків при одночасному скороченні готівкових;

- посиленням державного регулювання грошового обороту в зв'язку з постійним порушенням базового принципу грошової системи - відповідності кількості грошей об'єктивним потребам економічного обороту, яке веде до інфляційного процесу.

Кредитна система — це, по-перше, сукупність кредитно-розрахункових відносин, форм і методів кредитування; по-друге, сукупність кредитно-фінансових інститутів.

Кредит — це складова обороту грошей, що виражає економічні відносини, які виникають між кредитором і позичальником з приводу одержання останнім позики в грошовій чи товарній формі на умовах повернення, терміновості та платності. Кредитні відносини між банками і клієнтами виникають не тільки при одержанні останніми позики, а й під час розміщення ними заощаджень у вигляді внесків на поточних і депозитних рахунках.

Розрізняють такі форми кредиту:

      Комерційний;

      Банківський;

      Споживчий;

      Державний;

      Міжнародний.

Комерційний кредит має товарну форму і надається одним суб'єктом господарювання (підприємством) іншому у вигляді продажу товарів з відстрочкою платежу. Комерційний кредит оформляється векселем. Метою комерційного кредиту є прискорити реалізацію товарів. Відсоток за комерційним кредитом, який входить в суму векселя, нижчий, ніж по банківському кредиту. Розмір комерційного кредиту обмежений величиною вільних капіталів, що знаходяться у підприємців. Банківський кредит надається позичальникам у вигляді грошових позик. Об'єкт банківського кредиту — грошовий капітал. Позичальником може бути підприємець, держава, сектор домогосподарства. Кредитор — це користувач грошових коштів, насамперед банк.Банківський кредит виходить за межі комерційного, оскільки він не обмежений напрямом, терміном та сумами кредитних угод.Сфера використання банківського кредиту— нагромадження капіталу, перетворюючи в капітал частину грошових доходів і заощаджень населення. Банківські позики класифікуються залежно від:

      економічної сфери застосування — внутрішні та міжнародні;

      структури банківської системи — кредити центрального банку і кредити комерційних банків;

      сфери використання — виробничі та споживчі;

      строку (терміну) користування: короткострокові — до одного року, середньострокові — до 3 років та довгострокові — понад 3 роки.

Споживчий кредит надається приватним особам. Його об'єктом, як правило, є товари довгострокового користування (меблі, автомобілі, тощо), різноманітні послуги. Різновидом споживчого кредиту є довгострокові (на дуже довгий термін) позики приватним особам на купівлю або будівництво житла.

Державний кредит — це сукупність кредитних відносин, в яких позичальником або кредитором є держава чи місцеві органи влади. В провідних країнах доходи від внутрішніх позик стали другим після податків джерелом фінансування державних витрат. Заощадження населення, що зберігаються в ощадному банку (якщо останній є державним), суми коштів, що залучені у населення за допомогою позик, а також кошти, мобілізовані страховою системою, в сукупності становлять внутрішній державний борг.

Державний кредит може виступати у різних формах. Наприклад, натуральні позики (хлібні, цукрові), у вигляді цінних паперів, облігацій внутрішньої позики, казначейських зобов'язань та інших кредитних документів. Кредитна діяльність держави потрібна особливо в низькорентабельних, але необхідних для відтворення галузях (житлове будівництво, інфраструктура, сільське господарство тощо).

Міжнародний кредит — це рух і функціонування позичкового капіталу між країнами. Кредитні відносини існують не тільки всередині кожної країни, а й між державами як одна із форм міжнародного руху капіталів. Можна виділити дві функції кредиту:

По-перше, це перерозподільча функція. З допомогою кредиту вільні грошові капітали та доходи підприємств, домогосподарств, держави акумулюються і перетворюються в позиковий капітал, який за плату надається в користування.

По-друге, регулювання економіки також здійснюється проведенням відповідної кредитної політики на державному рівні.Держава змінює обсяг і динаміку кредитів з метою впливу на господарські процеси, бере участь у процесі руху позикового капіталу від джерел до сфер застосування, регулює доступ позичальників на ринок позикових капіталів, полегшуючи або ускладнюючи отримання позик. Кредит сприяє концентрації та централізації капіталу, стимулює створення нових підприємств (у вигляді акціонерних товариств), а також об'єднань підприємств.

Складовою частиною кредитної системи є банківська система як сукупність різноманітних видів банків та банківських інститутів у їх взаємозв'язку. В Україні центральним банком є Національний банк. Він має функціонувати досить автономно від уряду. Його головне завдання –забезпечення стійкості національної валюти, її купівельної спроможності. В цьому відношенні функції Національного банку навіть вище державних, оскільки дії держави відображають, як правило, інтереси окремих галузей, підприємств і соціальних груп. Центральний банк відстоює загальнонародні інтереси і повинен проводити незалежну політику.

Важливою складовою кредитної системи є різні небанківські кредитно-фінансові інституції.

У країнах Європи та в Японії банки не мають суворих обмежень у виборі вкладень (портфель банку) та контролі над діяльністю корпорацій. Характерним в цьому відношенні є банківська система Німеччини, де функціонують 4000 банків двох типів: універсальні, спеціалізовані та 49000 банківських установ.

В Україні законодавчо не визначена "модель" комерційного банку.Як свідчить практика, комерційні банки в Україні є універсальними. Універсальний банк має тісні зв'язки з підприємствами, виконує нетрадиційні банківські операції (на відміну від "консервативної моделі"). Це відповідає домінуючій в останні 10—20 років тенденції до універсалізації банківських операцій.

1.2.Механізм дії та структура грошово-кредитної системи України.

Грошові системи сформувались в 16-17 століттях з появою та затвердженням капіталістичного способу виробництва, хоча окремі елементи з'явились в більш “ранній період”. З розвитком товарно-грошових відносин та капіталістичного способу виробництва відбуваються суттєві зміни в грошовій системі.

Тип грошової системи визначається змістом її елементів та їх взаємодією, які, обумовлюють тенденції розвитку та закономірності функціонування грошової системи. Як елемент господарського механізму країни грошова система відображає — властиву йому сукупність економічних відносин, в зв'язку з чим набуває характеру системи ринкового чи неринкового типу.

Неринкову грошову систему відрізняє наявність значних обмежень щодо функціонування грошей (талони, карткові системи розподілу тощо), використання адміністративних методів регулювання грошового обігу (раціонування видачі грошей, лімітування кредитів тощо), розмежування сфер готівкового та безготівкового обігу, заборони певних грошових операцій, здійснення контролю за грошовими операціями юридичних осіб та громадян тощо.

Грошову систему ринкового типу характеризує вільне функціонування грошей. Зберігаються лише певні обмеження проведення грошових операцій на урівні банків .як елементу грошової системи країни. При цьому регулювання грошового обігу проводиться шляхом використання економічних методів впливу на обсяг, динаміку та структуру грошової маси.

Відповідно до механізму регулювання валютних відносин виділяють грошові системи .відкритого та закритого типу. У відкритій грошовій системі відсутні обмеження на проведення валютних операцій юридичними та фізичними особами. Режим регулювання валютних відносин та визначення валютного курсу забезпечують органічне включення національної економіки в світову. Грошова система закритого типу передбачає використання валютних обмежень, які зумовлюють ізоляцію національної економіки від світової. За таких умов валютний курс не відображає реальної інвалютної ціни грошової одиниці країни, і фактично виступає як формальний елемент грошової системи.

Історично системи металевого обігу реалізувались у формі біметалізму та монометалізму.

При біметалізму роль загального еквіваленту законодавче закріплювалась за двома металами, - як правило, золотом і сріблом.

Монометалізм - це грошова система, за якої тільки один вид металу виконує роль грошей.

Відповідно до змісту механізму регулювання грошового обороту виділяють системи паперово-грошового та кредитного обігу.

Для системи паперово-грошового обігу характерна бюджетна емісія, яка може виступати у двох формах:

1) випуск грошових білетів держказначейством;

2) покриття бюджетного дефіциту за рахунок кредитної емісії.

Система кредитного обігу - це випуск і рух грошових знаків, що виникають на основі кредиту. Кредитна емісія забезпечує еластичність грошового обігу, дає можливість на відміну від бюджетної емісії, не тільки легко збільшувати, а й зменшувати кількість грошей в обігу. Органами регулювання грошового обігу є банки.

Серед комплексу заходів щодо оздоровлення та впорядкування грошового обороту особливе місце займають грошові реформи, Вони представляють собою повну чи часткову перебудову грошової системи, яку проводить держава.

Згідно з положенням НБУ «Про кредитуваня» головними ланками кредитної ситеми є банки та кредитні установи, що мають ліцензію НБУ, які одночасно виступоють у ролі покупця і продавця існуючих у суспільстві тимчасово вільних кохтів.

Комерційні банки, що мають відповідну ліцензію НБУ на право проведення операцій з валютними ціностями можуть виступати в ролі покупця і продавця тимчасово вільних коштів в іноземній валюті.

Банківська система шляхом надання кредитів організовує й обслуговує рух капіталу, забезпечуе його залучання акумуляцію та перерозподіл у ті сфери виробництва та обігу де виникає дифіцит капиталу.

Види банківського кредиту.

Кредити, які надаються банками поділяються:

      За строками корістування. Строк кредиту, а також відсотки за його користування (якщо інше не передбачено умовами кредитного договору) розраховуються з моменту отримання (зарахування на рахунок позичальника або сплати платіжних документів з позичкового рахунку позичальника) до повного погашення кредиту та відсотків за його користування.

      За забезпеченням:

а)   забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);

б)   гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);

в)   з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);

г)   незабезпечені (бланкові).

      За ступенем ризику:

а)   стандартні кредити;

б)   кредити зпідвищеним ризиком.

      За методами надання:

а)   у разовому порядку;

б)   відповідно до відкритої кредитної лінії;

в)   гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії за зобов’язання).

      За строками погашення:

а)   водночас;

б)   у розстрочку;

в)   достроково (на вимогу кредитора, або за заявою позичальника);

г)   з регресією платежів;

д)   після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).

Кредитні відносини між НБУ та комерційними банками.

Відповідно до чинного законадавства комерційні банки мають право на отримання від Національного банку України, як банку останньої інстанції, кредитів через кредитні аукціони, ломбардні операції, переоблік векселів на умовах двосторонніх договорів.

Банківський кредит та джерела його формування:

Банківський кредит надається суб’єктам кредитування усіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Основними із них є: забезпеченість, повернення, строковість, платність та цільова направленість.

Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника. Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування.

Цільовий характер використання передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором.

Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банків, залишки на розрахункових та поточних (валютних) рахунках, залучені кошти юредичних та фізичних осіб на депозитні рахунки до запитання та строкові, міжбанківські кредити та кошти, одержані від випуску цінних паперів. Кредитні операції здійснюються банками у межах кредитних ресурсів.

Кредити в іноземній валюті надаються юридичним особам-резидентам, фізичним особам-резидентам, які займаються підприємницькою діяльністю, резидентам за операціями, що здійснюються ними з використанням платіжних карток міжнародних платіжних систем, та юридичним особам-нерезидентам  банківським установам.

1.3.Методи грошово-кредитного регулювання.

Грошово-кредитна політика є оперативним і гнучким доповненням політики бюджетної. Світова практика свідчить, що за її допомо:гою держава впливає на грошову масу та відсоткові ставки, а вони, відповідно,- на споживчий та інвестиційний попит.

Грошово-кредитна політика грунтується на принципах монетаризму і має низку переваг над фіскальною політикою. Негативні моменти полягають у тому, що ця політика непрямо впливає на комерційні банки з метою регулювання динаміки пропозиції грошей, а тому не може безпосередньо змусити їх зменшувати чи збільшувати кредити.

Головною функцією центрального банку кожної держави (у США -Федеральної резервної системи) є регулювання грошової маси, забезпечення її відповідності масі товарів і підтримки таким чином стійкої купівельної спроможності грошей, що є дуже важливою умовою нормального функціонування ринкового механізму.

Фінансова політика центрального банку зумовлена станом економіки. Якщо економічна активність на ринку погіршується і відбувається спад виробництва, скорочення робочих місць, центральний банк робить спробу збільшити грошову масу і кредит. Якщо ж витрати стають загрозливо збитковими, унаслідок чого зростають ціни і вивільняється багато робочих місць, він робить усе можливе, щоб зменшити грошову масу і кредит».

Завдання грошово-кредитної політики в Україні - забезпечити фінансову стабільність, поступово знизити інфляцію, вивести економіку

з кризи.

Величину і стан грошової маси оцінюють за допомогою грошових агрегатів. Для поточного вимірювання кількості грошей, використовуваних як платіжний засіб, доцільно скористатися агрегатом М1, який найповніше відображає виконання грішми функції засобу платежу.

Для прогнозування ситуації в економіці України та аналізу можливих результатів її реформування потрібно використовувати агрегат М2, оскільки включені в нього строкові депозити і ощадні вклади можуть суттєво вплинути на сукупний попит. Ці кошти можна вкласти в державні облігації, що вплине на розмір внутрішнього боргу; інвестувати, що змінить значення реального ВВП, або перетворити у готівкову іноземну валюту, що зберігається поза банками. Для України найбільш адекватним показником грошової маси з погляду аналізу поточної ситуації і найближчих перспектив її зміни є агрегат М1, а для прогнозування і регулювання у довго-терміновому періоді - М2.

Реальна насиченість економіки національною грошовою масою протягом 1995-1996 рр. була досить низькою - на рівні 7-6% від ВВП за грошовою базою та 10,3-9,4% за агрегатом М2. Швидкість обігу грошей знизилась з 14,9 обертів за агрегатом М2 у 1995 р. до 13,1 у 1996 р.1 Тому позики держави на внутрішньому фінансовому ринку потрібно збільшувати поступово і відповідно до зростання реальної насиченості національної економіки грошовою масою.

В Україні рівень монетизації ВВП (співвідношення між наявною грошовою масою і обсягом ВВП) один з найнижчих серед держав з перехідною економікою. У 1997 р. цей показник становив лише 13,6%, тоді як у Польщі, був у 2,0-2,5 раза вищий, і в 1997 р. становив 40%, в Угорщині перевищив 42%, у Чехії - 71%. У Китаї рівень монетизації зріс протягом 1991-1997 рр. з 87,4 до 120,8%.2

Недосконала у нас і структура грошової маси. У розвинутих країнах обсяг готівки у складі загальної грошової маси не перевищує 10%. Водночас з 1994 по 1997 рр. частка грошей у позабанківському обігу в Україні збільшилася удвічі - з 24,7 До 49,3%. У 1990 р. у структурі грошової маси готівка становила лише 15%, а рівень монетизації-80%.

В Україні державне грошово-кредитне регулювання провадить Національ-ний банк України, який виконує функції загальнодержавної.

Державні фінансові органи. Органи, що разом із Центральним банком виконують регулюючі функції у сфері фінансів. Найголовнішим серед них є Міністерство фінансів, яке займається питаннями планування та виконання державного бюджету і бюджетним фінансуванням; Державне казначейство яке займається збором державних доходів і їх витратою згідно з державним бюджетом.

Також існує перелік нормативних актів:

1.      Цивільний кодекс України (гл. 32-33)

2.      Про подальший розвиток житлово-будівельних кооперативів (ЖСЬК). — Пост. КМУ від 20.10.92 № 593.

3.      Про подальший розвиток индивидуатьного житлового будівництва.— Пост. КМУ від 26.06.93 № 483.

4.      Положення про порядок надання державного довгострокового кредиту індивідуальним забудовникам.— Утв. Наказом Мінфіну і Мінекономіки України від 05.07.94 №59/89/129.

5.      Закон України «Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді» від 05.02.93 р.

6.      Про розвиток житлового будівництва і поліпшення соціально-демографічної ситуації в селі.— Пост. КМУ від 28.07.92 № 421.

7.      Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, пострадавших унаслідок Чорнобильської катастрофи» від 19.12.91.

8.      Про деякі питання практики вирішення суперечок, пов'язаних з висновком і виконання кредитних договорів.— Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 06,10.94 № 02-5/706.

9.      Про грошову реформу в Україні.— Указ Президента України від 25.08.96 № 762/96.

10. Положення про кредитування – Утв. Пост, від 28.09.95 № 246.

1.4.Сучасні напрямки грошово-кредитного регулювання в Україні.

Правові методи регулювання розвитку економіки здійснюються шляхом прийняття законів і законодавчих актів Верховної Ради України, норматив-них актів Уряду (декретів, постанов), видання указів Президента, а також вироблення механізму їх реалізації і контролю.