Грошово-кредитна політика в умовах кризи

План 

Вступ

1. Грошово-кредитна  політика під час економічної  кризи 

     1.1. Суть та роль грошово-кредитної  політики

     1.2. Механізм реалізації грошово-кредитної політики

     1.3. Особливості проведення грошово-кредитної   політики на сучасному етапі  в Україні

2. Система антикризового управління економікою 

     2.1. Теоретико-методологічні засади  механізму антикризового державного  управління 

2.2. Організація  управління в умовах кризи 
2.3. Функціональний менеджмент і необхідність антикризового управління

3. Грошово-кредитна політика як засіб подолання фінансово-економічної кризи

     3.1. Шляхи покращення грошово-кредитної політики в Україні в умовах світової кризи.

3.2. Проблеми та перспективи розвитку грошово-кредитної політики України в період кризи

Висновок

Список використаних джерел 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Грошово-кредитна політика під час  економічної кризи
1. Суть та цілі грошово-кредитної політики

     Важливим  складником економічної політики країн  з розвинутою ринковою системою є  грошово-кредитна політика. Щоб ліпше  уявити її роль в економічному житті, слід узяти до уваги такі теоретичні положення. У процесі відтворення  суспільного продукту на перше місце, як заведено, ставиться виробництво. Гроші є інструментом обслуговування обігу товарів і надання послуг. У цьому розумінні вони є похідним елементом економічних процесів. Разом з тим сучасна ринкова система обумовлює відносну самостійність кожного з її елементів, а це значить, що грошовий обіг, з одного боку, збагачується своїми особливостями, закономірностями і т. п., а з другого — стає важелем дедалі активнішого впливу на інші економічні процеси, як-от: на темпи економічного зростання, сукупний попит, рівень безробіття, обсяг інвестицій, інфляцію тощо.

     Під грошово-кредитною політикою розуміють  комплекс взаємозв'язаних, скоординованих на досягнення певних цілей заходів щодо регулювання грошового ринку, які проводить держава через свій центральний банк. Часто її називають монетарною, чи грошовою, політикою.

В економічній  літературі є кілька тлумачень грошово-кредитної  політики. Деякі автори відносять  до неї будь-які заходи держави, котрі  стосуються грошової сфери, включаючи  й ті, що здійснюються без участі центрального банку. Зокрема, це заходи, спрямовані на зміну рівня оподаткування, структури бюджетних видатків тощо. Проте такий підхід надто широкий і не дає можливості виявити специфіку грошово-кредитної політики та використати властиві їй механізми з найбільшим ефектом. У такому розумінні вона перетворюється лише в понятійне явище.

     Трапляються і надто вузькі тлумачення грошово-кредитної  політики, наприклад як сукупності заходів держави щодо забезпечення оптимального валютного курсу. За такого підходу суть грошово-кредитної політики зводиться до одного з можливих варіантів розвитку регулятивного процесу, коли за тактичну ціль політики вибирається стабілізація валютного курсу. Всі інші можливі варіанти його розвитку залишаються поза увагою, що істотно збіднює механізм та результативність грошово-кредитної політики.

     Найбільш  прийнятним є визначення, яке відносить  до грошово-кредитної політики ті заходи та дії регулятивного характеру, які здійснюються безпосередньо  центральним банком чи за його участю та реалізуються через грошовий ринок у всіх його різновидах, включаючи валютний. За такого підходу грошово-кредитна політика набуває чітких, економічно обумовлених меж, внутрішньо єдиної інституційної основи, тобто охоплює грошовий ринок і банківську систему. У такому трактуванні грошово-кредитна політика виступає як системний, організаційно оформлений регулятивний механізм зі своїми специфічними цілями, інструментами та роллю в економічній системі Саме у цьому розумінні ми використовуватимемо в подальшому поняття монетарної політики [5, ст. 86].

     В Україні головним суб'єктом грошово-кредитної  політики є Національний банк. Крім нього, у виробленні грошово-кредитної  політики тики беруть участь шип органи державного регулювання економіки — Miнicтеpcтво фінансів, міністерство економіки, безпосередньо уряд, Верховна Рада. Органи виконавчої та законодавчої влади визначають основні макроекономічні показники, які слугують opiєнтирами для формування цілей грошово-кредитної політики (обсяг ВВП, розмір бюджетного дефіциту, платіжний та торговий баланси, piвeнь зайнятості та ін.). Верховна Рада, крім того, регулярно заслуховує доповіді Голови НБУ та одержує інформацію банку про стан грошово-кредитного ринку в Україні

Проте вирішальна роль у розробленні та реалізації монетарної політики належить Національному банку, оскільки він несе відповідальність перед суспільством за стан монетарної сфери. Як передбачено Конституцією України (ст. 100), Рада НБУ самостійно розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням.

     Для з'ясування ролі грошово-кредитної (або монетарної) політики в ринковій економіці важливе значения має усвідомлення завдань, які ставляться монетарними владними структурами i вирішуються монетарними методами. Ці завдання прийнято називати цілями монетарної політики. Вони поділяються на три групи: стратегічні, проміжні i тактичні.

     Стратегічними звичайно є цілі, що визначені як ключові в загальноекономічній політиці держави. Ними можуть бути зростання виробництва, зростання зайнятості, стабілізація цін, збалансування платіжного балансу. Кожна з цих цілей настільки важлива для суспільства, що владні структури можуть ставити перед собою завдання одночасно реалізувати їх yci чи більшу їхню частину. Держава в цілому має у своему розпорядженні широкий спектр регулятивних інструментів для розв'язання таких завдань.

     Проте з допомогою заходів лише монетарної політики одночасно досягти вcix указаних цілей неможливо через обмеженість та специфіку її інструментарію. Тому в межах монетарної політики зазначені стратегічні цілі виявляються несумісними. Зокрема, стабілізація цін вимагає застосування монетарних заходів, які призводять до погіршення кон'юнктури, спаду виробництва та зайнятості. I навпаки, для зростання виробництва необхідно вживати заходи, які призведуть до пожвавлення кон'юнктури i можуть спричинити зростання цін.

     Тому  центральний банк вибирає залежно  від конкретної економічної ситуації одну iз стратегічних цілей. Нею, як правило, е стабілізація цін (чи погашення інфляції), оскільки якраз вона найбільше відповідає головному призначенню центрального банку — підтримувати стабільність національних грошей. І через розв'язання цього завдання центральний банк сприяє досягненню інших стратегічних цілей.

     Проте щоразу виникає складна проблема узгодження стратегічних цілей монетарної та загальноекономічної політики. Потрібно, щоб у загальноекономічній політиці стабілізація цін була визнана пріоритетною чи важливою, а монетарна політика мала орієнтацію на забезпечення економічного зростання. Якщо ж такого збігу немає, то центральному банку доводиться або змінювати свою стратегічну ціль, або відстоювати її ціною загострення відносин зі структурами виконавчої, а то й законодавчої влади.

     Проміжні  цілі монетарної політики полягають у таких змінах певних економічних процесів, які сприятимуть досягненню стратегічних цілей. Оскільки в ринкових умовах економічне зростання, зайнятість, динаміка цін, стан платіжного балансу та інші макроекономічні показники визначаються передусім станом ринкової кон'юнктури, проміжними цілями монетарної політики є зміна останнього в напрямі, який визначається стратегічною ціллю. Зокрема, якщо ціллю загальноекономічної політики є економічне зростання при скороченні безробіття, то проміжною ціллю може бути пожвавлення ринкової кон'юнктури [5, ст. 215].

     Деякі економісти до проміжних цілей відносять  вибір не тільки напряму зміни ринкової кон'юнктури, а й економічних перемінних, регулюванням яких досягається вплив на стратегічні цілі. Даний підхід базується на визнанні того, що заходи монетарної політики спроможні безпосередньо впливати на зміну не тільки попиту, а й пропозиції. Тому вже на проміжній стадії виникає потреба визначити економічні перемінні, які впливають на кожну складову ринкової кон'юнктури. Такими перемінними можуть бути: маса грошей в обігу, процентна ставка, валютний курс, швидкість обігу грошей, номінальний обсяг виробництва, рівень цін.

     Між двома наведеними визначеннями проміжних  цілей немає принципової різниці: друге з них лише конкретизує перше. Але оскільки друге визначення певною мірою охоплює тактичні цілі й ускладнює розрізнення проміжних і тактичних цілей, доцільно скористатися узагальненим визначенням проміжних цілей.

     Характерною особливістю проміжних цілей є те, що встановлюються вони на тривалі часові інтервали, упродовж яких можуть бути реалізовані і виявити свою ефективність. Так, пожвавлення кон'юнктури ринку через зростання маси грошей чи зниження процентних ставок у короткостроковому періоді може спричинити зростання попиту і цін. І лише за умови, що ці заходи активізують інвестиції, зростання виробництва, буде забезпечене збільшення пропозиції, яке зупинить зростання цін і стабілізує їх. Проте для цього потрібен тривалий проміжок часу.

     Тактичні цілі — це оперативні завдання банківської системи щодо регулювання ключових економічних перемінних, передусім грошової маси, процентної ставки та валютного курсу, для досягнення проміжних цілей. Стосовно кожного з цих показників може ставитися одне з трьох завдань: зростання, стабілізація, зниження. Конкретний напрям зміни економічної перемінної визначається проміжною ціллю монетарної політики та характером показника. Наприклад, для пожвавлення ринкової кон'юнктури як проміжної цілі необхідно, щоб на рівні тактичних цілей грошова маса зростала, а процентні ставки знижувалися. За показник грошової маси вибираються базові гроші, оскільки саме цей показник перебуває у повному розпорядженні центрального банку.

     Характерними  ознаками тактичних цілей є їхня короткостроковість, реалізація їх оперативними заходами виключно центрального банку, багатоаспектність, єдність та певна суперечливість. Ці особливості істотно ускладнюють вибір та механізми реалізації тактичних цілей. Так, якщо зміна маси грошей впливає на зміну сукупного попиту і зачіпає всю макроекономіку, то зміни процентної ставки та валютного курсу можуть впливати не тільки на сукупний попит, а й на інтереси певних груп економічних суб'єктів і зумовлювати

     структурні  зміни в економіці. Тому успіх  розв'язання багатьох регулятивних завдань залежить від правильного поєднання вказаних тактичних цілей: змінами процентної ставки чи валютного курсу можна локалізувати інфляційний ефект від зростання маси грошей в обігу.

     Залежно від економічних перемінних та пов'язаних з ними тактичних цілей визначаються методи монетарної політики. Вибір методів та інструментів монетарної політики є прерогативою центрального банку. У цьому полягає одна з важливих відмінностей тактичних цілей від проміжних і стратегічних цілей монетарної політики. Детальніше методи та інструменти монетарної політики будуть розглянуті в наступних параграфах цього розділу.

     Монетарна політика — одна з головних складових системи державного регулювання ринкової економіки. Ця обставина сама по собі свідчить про надзвичайно важливу роль монетарної політики, оскільки нормальний розвиток ринкового суспільства неможливий без відповідного коригування економічних процесів з боку держави. Дане положення світова економічна думка визнає як незаперечне, дискусії ведуться лише щодо ступеня такого коригування.

     Водночас  монетарна політика є не просто однією зі складових регулятивної системи держави, а її ключовим елементом з огляду на результативність, ефективний вплив на економіку. Держава може регулювати основні економічні процеси і немонетарними заходами (адміністративними, фіскальними тощо) і домагатися прийнятних результатів, особливо на короткострокових проміжках часу. Про це красномовно свідчить досвід Радянського Союзу та інших країн із командно-адміністративною системою господарювання. Однак широке застосування адміністративних методів стримує ринкові процеси, позбавляє економіку внутрішньої здатності до саморегуляції, робить її повністю залежною від вольових рішень державних структур, тобто неринковою. Тільки застосування монетарних методів дає можливість зберегти ринкову сутність економіки і забезпечити достатню регульованість її ззовні, як того вимагає розвиток суспільства на демократичних засадах.

     Крім  того, застосування методів монетарної політики сприяє посиленню здатності ринкової економіки до саморегуляції, підвищенню ефективності механізму її здійснення завдяки нейтралізації монетарними заходами окремих недоліків, внутрішньо властивих ринковій економіці. Йдеться насамперед про неспроможність ринкового механізму забезпечити рівномірне економічне зростання, стабілізацію зайнятості і цін. Тільки у разі проведення відповідної монетарної політики (рестрикції чи експансії) вдається згладити циклічні коливання і стабілізувати на прийнятному рівні основні економічні індикатори, передусім рівень цін та інфляцію. Така стабілізація є необхідною передумовою успішного функціонування всього ринкового механізму.

     Завдяки стабілізаційній здатності монетарна  політика відіграє надзвичайно важливу роль на переломних стадіях економічного циклу — під час виходу з депресії, гальмування економічного спаду, запобігання кризи надвиробництва. Відповідними монетарними заходами центральний банк має можливість активізувати чи сповільнити кожний із цих процесів залежно від завдань загальноекономічної політики держави. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Механізм реалізації грошово-кредитної політики

     Механізм реалізації грошово-кредитної політики центрального банку передбачає насамперед вплив на кредитну діяльність комерційних банків. Усі методи такого впливу поділяються на загальні та селективні (вибіркові). Загальні методи забезпечують вплив центрального банку на кредитний ринок в цілому, а селективні дозволяють регулювати окремі види кредитної діяльності комерційних банків.

     До  загальних методів реалізації грошово-кредитної політики належать:

1. політика облікової ставки;
2. операції на відкритому ринку;
3. зміна норм обов¢язкових резервів.

     Політика  облікової ставки являє собою  проценту за позиками, які центральний  банк надає комерційним банкам, що впливає на їх здатність розширювати кредитні операції.

     Комерційні  банки при необхідності можуть отримувати кредити центрального банку в  процесі рефінансування ¾ шляхом переобліку векселів або під заставу цінних паперів. Центральний банк змінює облікову ставку залежно від типу грошово-кредитної політики, яку необхідно реалізувати в даний період.

     При проведенні політики “дорогих грошей”  центральний банк має на меті подорожчання процесу рефінансування кредитних  установ, а тому піднімає облікову ставку. Це ускладнює для комерційних банків можливість отримати позику в центральному банку і одночасно підвищує ціну кредитів, що надаються комерційними банками. В результаті скорочуються кредитні вкладення в економіку і, відповідно, гальмується зростання виробництва.

     При політиці “дешевих грошей” метою  центрального банку є полегшення доступу комерційних банків до рефінансування шляхом переобліку векселів, у зв¢язку з чим облікова ставка знижується. Це у свою чергу стимулює розширення кредитних операцій банків, що сприяє прискоренню темпів економічного росту.

     Рівень  облікової ставки впливає не лише на грошовий ринок, а й на ринок  капіталів, оскільки підвищення ставок центрального банку зумовлює зниження попиту на цінні папери і відповідно їх ринкової вартості, а пониження ставок спричиняє зворотні процеси. Крім того, підвищення ставки сприяє притоку в країну іноземних капіталів, що призводить до зростання обмінного курсу національної валюти.

     Зміна офіційної облікової ставки є  також свого роду орієнтиром для  комерційних банків, що означає перехід центрального банку до нової грошово-кредитної політики і стимулює банки вносити корективи у процентні ставки за власними кредитами. У той же час даний метод грошово-кредитної політики є недостатньо ефективним, оскільки охоплює лише ті комерційні банки, які мають потребу в кредитах центрального банку. Тому зміна облікової ставки частіше застосовується центральним банком у поєднанні з іншими методами грошово-кредитного регулювання.

     Операції  на відкритому ринку полягають у  купівлі або продажу центральним банкам цінних паперів з метою впливу на ресурси комерційних банків. Основними видами цінних паперів, з якими проводяться операції на відкритому ринку, є: казначейські векселі, безпроцентні казначейські зобов¢язання, облігації державних позик уряду і місцевих органів влади, облігації окремих приватних компаній, допущені до біржової торгівлі, а також деякі інші першокласні короткострокові цінні папери. Найбільш часто центральні банки використовують державні боргові зобов¢язання.

     Проводячи рестрикційну кредитну політику, центральний банк продає на ринку цінні папери, списуючи відповідні суми з резервних або кореспондентських рахунків комерційних банків, що купують ці папери. При цьому скорочується обсяг ресурсів, які банки можуть використовувати для кредитування економіки, що відображається на величині грошової маси. Експансіоністська грошово-кредитна політика, навпаки, передбачає купівлю центральним банком цінних паперів у комерційних банків, що збільшує обсяг їхніх ресурсів та стимулює розширення кредитних операцій.

     Ефективні операції на відкритому ринку неможливі при відсутності у комерційних банків економічної зацікавленості у придбанні державних цінних паперів. Для створення цієї зацікавленості рівень доходу за ними не повинен бути нижчим за дохідність основних банківських операцій, пов¢язаних насамперед з кредитуванням господарюючих суб¢єктів. У зв¢язу з цим центральний банк повинен запропонувати вигідні для комерційних банків проценти за цінними паперами, які він продає, а за безпроцентними цінними паперами ¾ досить високу маржу між курсом їх продажу та номінальною вартістю. Аналогічно формуються вигідні умови і для продажу комерційними банками цінних паперів центральному банку. Виступаючи покупцем, центральний банк може оголосити курс, за досягнення якого він скуповує будь-який обсяг цінних паперів, що пропонуються на ринку, або скуповувати певну кількість цінних паперів даного типу незалежно від курсу пропозиції.

     Купівля-продаж центральним банком цінних паперів  у значній мірі впливає на динаміку процентних ставок на грошовому ринку. Так, продаж цінних паперів зумовлює дефіцит ресурсів у банків, що призводить до підвищення ринкових ставок проценту. Якщо ж центральний банк купує цінні папери, на ринок надходять додаткові кошти, що викликає зниження їх цін, тобто процентних ставок. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     1.3. Особливості проведення грошово-кредитної  політики на сучасному етапі в Україні  

     Економічна  та фінансова криза значно вплинула на функціонування грошово-кредитного ринку у 2009 році. Велике боргове навантаження приватного сектору в умовах обмеження доступу до зовнішніх джерел запозичень створювало підґрунтя для девальваційного тиску на гривню навіть в умовах поступового покращення зовнішньої кон'юнктури для українських експортерів. Одночасно погіршення фінансового стану позичальників негативно вплинуло на фінансову стійкість банків. Усе зазначене поряд із повільним здійсненням економічних реформ і незбалансованістю державних фінансів створювали значні ризики для грошово-кредитного ринку.

     У 2009 монетарна політика Національного  банку України залишається жорсткою. Так, у відповідності з даними НБУ, грошова база (ГБ), один з основних індикаторів монетарної політики в Україні, зменшилася на 1,6% за перші дев'ять місяців поточного року в порівнянні із зростанням на 20,4% за аналогічний період попереднього року. Скорочення грошової бази викликане інтервенціями НБУ по задоволенню високого попиту на іноземну валюту в об'ємі $ 9,5 млрд. з початку року. Таке вилучення гривни з системи компенсується кредитуванням комерційних банків і уряду з боку НБУ.

     Так, кредитування банків відбувається, в основному, через підтримку проблемних фінансових інститутів – з початку року видано 44,2 млрд. грн. кредитів. При цьому доступ банків до «вікна овернайт» істотно обмежений в поточному році: 12,7 млрд. грн. з початку року проти 48,8 млрд. грн. за аналогічний період попереднього року.

     Посилювання політики регулятора також виявилося  в тому, що середньоденні залишки  на кореспондентських рахівницях банків склали  16,8 млрд. грн. в порівнянні з 21 млрд. грн. в літні місяці. Об'єм ОВДП в портфелі НБУ виріс з початку року на 27,5 млрд. грн.

     Основною  метою заборони зростання грошової бази для НБУ є обмеження девальваційного  тиску на курс гривни в умовах крихкості  валютного ринку і відсутності  довіри до гривні. Такі пріоритети політики НБУ позбавляють його можливості стимулювання реального сектора економіки шляхом розширення свого балансу, тобто монетарними інструментами, як це відбувається зараз в інших країнах.

     На  думку автора, такі пріоритети виправданими в нинішній ситуації високої долларизації економіки і істотних рисок в бюджетній політиці. До того ж, монетарна політика поки не створює істотних перешкод для розвитку реального сектора економіки: в умовах реального і номінального скорочення ВВП поточний рівень монетизации, який складає близько 47%, є вищим за рівень 2008 року (45 – 46%). Очевидно, що така монетарна політика не несе і великих інфляційних рисок.

     Проте така ситуація створює ризики на перспективу. Якщо внутрішній валютний ринок не повернеться в стан стійкого перевищення  валютної пропозиції над попитом, у НБУ можуть бути відсутніми ефективні інструменти для забезпечення економіки гривневою масою: операції на відкритому ринку утруднені із-за нерозвиненості вторинного ринку ОВДП, а використання облікової ставки як інструменту монетарної політики не має історії застосування в Україні.

     До  осені 2008 року основним емісійним каналом  була гривневі інтервенції НБУ на валютному ринку, а рефінансування банків і операції з цінними паперами мали лише маргінальний ефект на динаміку пропозиції грошей в економіці. Така ситуація може послужити додатковою перешкодою для відновлення економіки в 2010 – початку 2011 років.

     Можливість  НБУ сприяти відновленню економіки  також обмежена зараз низькою  схильністю банків до ризиків в умовах якості їх активів, що погіршується. Так, валовий об'єм виданих кредитів скоротився за 2009 на 1,3% (+32% за аналогічний період попереднього року).

     Низькі  процентні ставки на міжбанківському  ринку свідчать не стільки про  надлишок ліквідності, скільки про  закриття більшості лімітів на міжбанківські операції – банки або кредитують надійних контрагентів.

     Згідно  основних засад грошово-кредитної  політики на 2010 рік очікується, що у 2010 році дефіцит рахунку поточних операцій платіжного балансу може становити 0,1% від ВВП. Також продовжуватиметься відплив коштів за рахунком операцій з капіталом та фінансових операцій, хоча й в менших обсягах ніж у 2009 році. Обсяг планових платежів за прямим та гарантованим державою боргом в наступному році становитиме не менше ніж 2,3 млрд. дол. США, а за приватним боргом – більше ніж 18 млрд. дол. США. Основні засади грошово-кредитної політики визначають монетарні індикатори розвитку грошово-кредитної сфери на 2010 рік відповідно до затверджених Урядом основних прогнозних макроекономічних показників на 2010 рік і передбачають темпи приросту монетарної бази на рівні 9 – 13%.

     З огляду на прогнозоване перевищення  попиту на іноземну валюту над її пропозицією  в 2010 році через канал валютного  ринку очікується вилучення платіжних  засобів. Ураховуючи це, очікується, що забезпечення належного рівня грошової пропозиції відбуватиметься через фондовий та кредитний канали. Прогнозна структура випуску коштів в обіг може змінитися в залежності від параметрів бюджету на поточний рік.

     Побудова  майбутньої стратегії грошово-кредитної політики України повинна базуватися на адекватній оцінці стану економіки, її об'єктивних тенденцій, ступенях розвитку банківської системи, фондового ринку, інституційного забезпечення монетарної політики, розвиненості її інструментів, характеру взаємозв'язків макроекономічних і монетарних параметрів тощо. Слід також враховувати чинне законодавство і не намагатися його змінити лише з метою ефективного запровадження стратегії, оскільки практика свідчить, що в умовах України законодавчі зміни – це дуже складний, занадто політизований, довготривалий процес, наслідки якого можуть суттєво відрізнятися від початкових намірів. З світового досвіду відомо, що існує можливість врегулювання всіх питань, пов'язаних із монетарною стратегією, на рівні нормативно-правових актів і неформальних угод. Тому у майбутньому Національному банку та уряду України слід частіше звертатися саме до цих методів.

     Враховуючи  специфіку України щодо розподілу  повноважень у сфері грошової влади, в процесі розроблення  грошове кредитних стратегій необхідна тісна взаємодія уряду і Національного банку України, а якщо точніше – взаємодія Ради та Правління НБУ, Кабінету Міністрів, Міністерства економіки та Міністерства фінансів України.

     Майбутня  монетарна стратегія має сприяти  підвищенню рівня довіри до національної грошової одиниці, інститутів її забезпечення, створити умови для довгострокової стабільності. Важливою передумовою її ефективної реалізації є незалежність Національного банку. НБУ у процесі взаємодії з іншими органами монетарної влади, політичними силами і суспільством мусить знову і знову доводити спроможність приймати професійні рішення, що відповідають завданням підтримання стабільності грошової одиниці незалежно від впливу політичних сил, вчасно і кваліфіковано справлятися з дедалі складнішими і відповідальнішими завданнями, що є однією із запорук і передумов стабільного розвитку фінансової сфери та економіки. Також займатися створенням достатньої наукової бази для вироблення і проведення монетарної політики, оволодіти всіма досягненнями у відповідній сфері світової науки і практики, здійснювати підготовку наукових кадрів, здатних провадити власні дослідження з урахуванням умов України, створювати центри, спроможні координувати в масштабах суспільства цю роботу, створити надійну систему комунікації Національного банку з громадськістю, підвищувати рівень монетарних знань журналістів, широких верств населення, змістовий рівень фахових і науково-популярних публікацій, формувати навички зваженого і відповідального підходу політиків до виголошення різного роду заяв стосовно монетарної сфери та інше.