Грошово-кредитна політика

ЗМІСТ

ВСТУП

Історія розвитку кредитних  відносин у незалежній Україні ще досить коротка. Але складалась вона на базі тих кредитних відносин, які існували в Радянському Союзі з його адміністративно-командною системою господарювання. Щоправда, у галузі кредитних відносин перехід від старої до ринкової системи господарювання здійснювався швидше, ніж в інших сферах життя нашої країни. Це пояснюється тим, що в основі цих відносин лежить наймобільніший ресурс - гроші. Але, на жаль, кредитні відносини в Україні після розпаду Радянського Союзу розвивались недостатньо, що негативно вплинуло на розвиток і стан економіки.

Мобільність кредиту, за допомогою якого швидко перерозподіляються загальні ресурси - гроші, дає можливість у стислі строки здійснити переорієнтацію виробництва й оздоровити економіку.

Актуальність  теми дослідження. Кредит певною мірою впливає на структурну перебудову економіки, на формування нових важливих пропорцій в економічній системі співвідношення між фондами відшкодовування, нагромадження і споживання. Сприяючи вирівнюванню норми прибутку в різних галузях, кредит впливає на галузеву структуру економіки, оскільки тимчасово вільні ресурси перерозподіляються в ті галузі, де забезпечується отримання високих прибутків. Але останнім часом стан економіки не можна визначити стабільним, тому кредитування в період інфляції зазнає великих економічних ризиків. Тому вивчення функціонування та перспектив розвитку кредитних відносин в умовах інфляції на сьогоднішній день – актуальна тема дослідження

Об'єкти дослідження: кредит, інфляція.

Предмет дослідження: сучасний стан кредитних відносин, їх розвиток та перспективи розвитку в Україні.

Мета дослідження: дослідити поняття кредиту, виявити його особливості, дізнатись про розвиток кредиту в Україні, про функціонування та розвиток кредитних відносин в період інфляції.

Завдання дослідження:

• вивчити наявний науковий матеріал;
• розкрити сутність кредиту як економічної категорії;
• розкрити сутність інфляції як економічної категорії;
• виявити розвиток кредитних відносин в Україні;

• дізнатись про роль кредиту в умовах ринкової економіки в період інфляції.

РОЗДІЛ I. СУТНІСТЬ КРЕДИТНИХ ВІДНОСИН ТА ІНФЛЯЦІЇ

1.1. Поняття та ознаки кредиту

Кредит (від лат.credao – вірити) – економічні відносини між юридичними та фізичними особами, а також державами з приводу отримання позики у грошовій або товарній формі на засадах поверненості, страховості та платності. [5, стр. 258]

Кредитний механізм – сукупність взаємопов'язаних прийомів та способів, що забезпечують реалізацію на практиці об'єктивних функцій кредиту як економічної категорії та дотримання принципів кредитування.

Основними елементами кредитного механізму є:

• суб'єкти кредитування;
• об'єкти кредитування;
• форми кредитування;
• механізм надання чи погашення позик;
• система формування кредитних ресурсів та їх резервування;
• система формування та використання резервів із відшкодування можливих втрат від кредитної діяльності;
• економічний контроль та банківський нагляд за ходом та результатами кредитної діяльності. [6, стр. 191]

Характерними  ознаками кредиту в ринковій економіці  є:

• позичальниками виступають суб'єкти господарювання, а кредиторами - банківські установи;
• гроші, надані в позику, використовуються позичальником як капітал (на виробничі потреби);
• джерелом позикового відсотка є прибуток на позичені кошти;
• кредит використовується як механізм перерозподілу капіталів у суспільному виробництві та для вирівнювання норми прибутку. [11, стр. 73]

Об'єкти кредитування – певна частина вартості виробничих оборотних фондів та фондів обігу, основних виробничих фондів, яка формується за рахунок банківського кредиту.

До основних об'єктів  кредитування можна віднести:

• додаткові потреби в коштах для оплати товарно-матеріальних цінностей і створення запасів для нормального режиму роботи;
• сезонні та несезонні затрати виробництва й обігу;
• потребу в додаткових коштах в зв'язку з тимчасовим їх замороженням;
• потребу для здійснення інвестицій в основні фонди. [6, стр. 314]

Суб'єктами кредитних  відносин є:

• кредитор - сторона, що передає вартість у грошовій чи натуральній формі іншому суб'єкту ринку на засадах поверненості, строковості і платності;
• позичальник-сторона, що одержує позику. [11, стр. 73]

Сучасна банківська практика використовує посуб'єктний метод кредитування, тобто на перше місце ставиться клієнт, надається перевага персональному підходу до позичальника.

Види суб'єктів кредитування представлені на мал. 1.1.

Мал. 1.1. Види суб’єктів процесу кредитування та вимоги до них

Під формою кредитування розуміють вид банківського рахунка, який відкривається клієнтові при кредитуванні, де відображається рух кредитної заборгованості, що здійснюється за певними правилами, відповідно до нормативно-правової бази банку. [6, стр. 314]

Мал. 1.2. Форми кредитування та сфери їх застосування

Внаслідок зміни економічних умов у країні відбуваються зміни ролі кредиту та сфери його застосування. Так, в умовах функціонування повноцінних грошей роль кредиту була незначною, бо зміна маси грошей незначною мірою залежала від застосування кредиту. Зменшення маси повноцінних грошей в обігу здійснювалося перетворенням їх у скарб (без участі кредиту), і навпаки.

При функціонуванні неповноцінних  грошей збільшення або зменшення  їх маси відбувається завдяки кредитним  операціям, внаслідок чого роль кредиту  зростає.

Ще більш важливою є роль кредиту в умовах інфляції, бо регулювання грошової маси в обігу за допомогою кредиту має велике значення для підтримання стабільності купівельної спроможності грошової одиниці.

У перехідній економіці  роль кредиту зростає, розширюється сфера кредитних відносин, розвиваються методи кредитування та управління кредитом, а саме:

• • розширюється сфера застосування кредиту;
• • вдосконалюються методи кредитування;
• • починає використовуватися комерційний та іпотечний кредити;
• • підвищується роль кредиту як джерела інвестицій. [11, стр. 78]

Мал. 1.3. Функції та роль кредиту

1.2. Поняття кредитних відносин

Кредит забезпечує трансформацію  грошового капіталу в позичковий та відображає стосунки між кредиторами й позичальниками. Ці сторони називаються суб'єктами кредитних відносин, а ті матеріальні цінності (проекти, цільові програми), відносно яких укладається кредитна угода, – об'єктами кредиту.

Кредитор - суб'єкт кредитних відносин, який надає позику іншому суб'єкту господарської діяльності у тимчасове користування. Кредитором може бути юридична чи фізична особа, у розпорядженні якої є тимчасово вільні кошти.

Позичальник - суб'єкт кредитних відносин, який отримав у тимчасове користування кошти на умовах повернення в обумовлений строк та оплати. Позичальником може бути юридична чи фізична особа, котрій бракує власного капіталу.

Позичальник, передовсім, не стає власником позичених йому коштів, він реалізує лише право  тимчасового користування ними. Власником позичкового капіталу залишається кредитор.

Для того щоб можливість одержання кредиту стала реальністю, необхідні певні економічні передумови. По-перше, оскільки сама природа кредитної  операції ґрунтується на тимчасовому  позичанні чужої власності, це зумовлює необхідність матеріальної відповідальності учасників такої операції за виконання взятих на себе зобов'язань. Для цього контрагенти, що вступили в кредитні відносини, повинні мати якесь власне майно або принаймні право розпоряджатися таким майном. Позичальник зобов'язаний надати кредитору економічні та юридичні гарантії повернення боргу. Такими гарантіями можуть бути, наприклад, застава майна для забезпечення позики, зобов'язання гаранта, поручителя (солідної фірми або банку) чи страхової компанії погасити заборгованість у разі неплатоспроможності позичальника. Водночас кредитні відносини між суб'єктами не можуть виникнути, якщо авансовані у виробничу сферу кошти не здійснюють кругообороту, або коли той, хто хоче скористатися кредитом, не має постійного доходу. Тому учасники кредитної операції мають бути юридичне самостійними особами і функціонувати на засадах комерційного розрахунку. Фізичні особи теж можуть стати суб'єктами кредитних відносин, якщо вони є цивільне дієздатними і мають стабільні гарантовані джерела доходів.

По-друге, можливість кредитних  відносин реалізується лише за збігу  інтересів кредитора й позичальника. Кредитор має бути так само заінтересований  надати позику, як позичальник її отримати. Такий збіг інтересів не досягається  автоматично навіть за наявності вільних грошових ресурсів у одного контрагента і за потреби в коштах іншого. Вирішальне значення має узгодження конкретних параметрів (умов) позики - її цільового призначення та забезпечення, терміну кредитування, величини процента, а також наявності альтернативних варіантів розміщення позичкових капіталів.

Для кредитора спонукальним мотивом для надання позики є  одержання позичкового процента. Без одержання від позичальника доходу у вигляді процента у кредитора  не буде стимулу давати гроші. У свою чергу, необхідність погашення кредиту та сплати процентів за користування ним породжує заінтересованість позичальника у раціональному техніко-економічному обґрунтуванні мети та розміру кредиту, сприяє режиму економії протягом його використання, а також стає засобом контролю за окупністю кредитних вкладень. Позичальник заінтересований, щоб позичені кошти швидше обертались. Адже чим коротшим буде цикл кругообороту авансових коштів, тим швидше окупиться позика, а значить, тим меншу суму процентів доведеться сплатити за користування нею. Водночас і сам кредитор заінтересований в ефективному використанні виданої ним позики, оскільки це гарантує її повернення. Коли виникає загроза неповернення позики, то кредитор змушений удаватися до рішучих заходів аж до дострокового стягнення заборгованості та припинення кредитних відносин із позичальником. Якщо надана в позику вартість до кредитора не повертається, то кредит втрачає свою економічну сутність.

Кредитні відносини  виникають між різними суб'єктами. Кожен тип кредитних відносин має свою специфіку, котра визначається складом суб'єктів та характером їхньої економічної діяльності. У свою чергу, це визначає умови користування кредитом та його погашення.

1. Найбільш поширені  кредитні відносини між банками, з одного боку, та суб'єктами господарської діяльності - з іншого. Вони характеризуються на підставі того, хто із суб'єктів кредит ної угоди  в  кожному окремому випадку є  кредитором,   а  хто позичальником.

2. За умов ринкової  економіки широкого розвитку набувають кредитні відносини між суб'єктами господарської діяльності, що пов'язано насамперед із запровадженням у господарський оборот комерційного кредиту та вексельного обігу.

3. Кредитні відносини між банками й державою складаються передовсім у процесі реалізації державних цінних паперів, які активно можуть «працювати» на вторинному ринку.

4. Набирають дальшого  розвитку кредитні відносини між банками та. населенням. Населення кредитує банки через вклади, депозити, купівлю ощадних сертифікатів тощо. Водночас банки надають населенню споживчі кредити, серед яких чільне місце належить кредитам для поліпшення житлових умов, створення підсобного домашнього господарства тощо.

5. Зовнішньоекономічні кредитні відносини виникають між державами, іноземними банками і фірмами з приводу передачі валютних чи товарних ресурсів на засадах повернення у певні строки та, як правило, з виплатою процента. [12, стр. 191]

1.3. Визначення інфляції

Термін "інфляція" (від лат. Іпflatіо) буквально означає "вздуття". Дійсно, фінансування державних видатків за допомогою паперово-грошової емісії з припиненням розміну банкнот призводило до розширення грошового обігу та знецінення паперових грошей.

Таргетування (від англ. target - мета) - спосіб реалізації господарської політики держави або окремого підприємства. Полягає у виборі якоїсь економічної "мішені", на яку треба впливати, щоб досягти певних результатів, поставленої мети.

Інфляційне  таргетування — комплекс заходів, які приймаються державними органами влади для контролю за рівнем інфляції у країні.

Інфляційне таргетування має декілька стадій:

• встановлення планового показника інфляції на деякий період (як правило, рік);
• вибір монетарного інструментарію для контролю над рівнем інфляції;
• застосування монетарного інструментарію;
• порівняння рівня інфляції на кінець звітного періоду із запланованим і аналіз ефективності монетарної політики.

Сучасній інфляції притаманний  ряд відмінних особливостей. Якщо раніше інфляція носила локальний характер, то зараз – всеохоплюючий. Таким чином, сучасна інфляція є наслідком дії багатьох факторів.

Необхідно розрізняти внутрішні  та зовнішні фактори (причини) інфляції. Серед внутрішніх факторів можна  виділити негрошові та грошові –  монетарні. Негрошові фактори —  це порушення диспропорцій господарства, циклічний розвиток економіки, монополізація виробництва, незбалансованість інвестицій, державно-монополістичне ціноутворення, кредитна експансія, екстраординарні обставини соціально-політичного характеру тощо. До грошових відносять кризу державних фінансів, а саме: дефіцит бюджету, зростання державного боргу, емісія грошей, а також збільшення кредитних знарядь обігу внаслідок розширення кредитної системи, збільшення швидкості обігу грошей тощо.

Зовнішніми факторами інфляції є світові структурні кризи (сировинна, енергетична, валютна), валютна політика держав, спрямована на експорт інфляції в інші країни, нелегальний експорт золота, валюти.

Отже, інфляція як багатофакторний  процес — це прояв диспропорційності у розвитку суспільного відтворення, що обумовлено порушенням закону грошового обігу. Таким чином, глибинні причини інфляції знаходяться як в сфері обігу, так і в сфері виробництва, і дуже часто обумовлюються економічними і політичними відносинами в країні.

При інфляції капітал переміщується  із сфери виробництва в сферу обігу, тому що там швидкість оборотності є значно вищою, що приносить великі прибутки, але одночасно й посилює інфляційні процеси (механізм інфляції самовідтворюється, на його основі зростає дефіцит заощаджень, зменшуються обсяги кредитів, інвестицій у виробництво і пропозиція товарів).

Отже, фактори інфляції діють як при зміні обсягів виробництва і реалізації товарів, так і при зміні маси і швидкості обігу грошей.

В економіці України інфляція виникла  ще в період існування СРСР в 50-60-і роках XX ст. і була пов'язана з різким падінням ефективності суспільного виробництва. Однак вона носила прихований характер і проявлялась в товарному дефіциті та великій різниці в цінах: низьких на кінцеву продукцію і високих на всі види сировини. Відкритий вибух інфляції відбувся в січні 1992 року, коли були "відпущені" всі ціни. З цього моменту інфляційний процес став швидко розвиватись.

Головними негрошовими факторами  інфляції в Україні є:

• криза планової господарської системи, яка проявляється в падінні виробництва, незбалансованості, диспропорційності економіки;
• неекономність виробництва, яка проявляється у витратному характері виробництва, низькому рівні продуктивності праці та якості продукції.

До основних грошових факторів інфляції відносять:

• лібералізацію цін в умовах відсутності ринку та конкуренції, що дало можливість монополістичним структурам заволодіти реалізацією товарної маси та диктувати ціни;
• дефіцит державного бюджету;
• кредитну експансію банків, яка мала невиробничий характер;
• доларизацію грошового обігу (значний приплив іноземної валюти збільшував ціни на товари та послуги);
• розпад "рубльової зони";
• відплив за межі країни валютної виручки підприємств та доходів громадян та інші фактори.

Таким чином, інфляція в  Україні відрізняється від всіх інших. Це пояснюється умовами її розвитку (переходом від планово-адміністративної до ринкової економіки), високими темпами зростання цін тощо. [4, стр. 74-76]

РОЗДІЛ ІІ. РОЗРАХУНКОВА ЧАСТИНА

2.1. Аналіз структури  балансу банківської установи 

2.1.1. Аналіз  динаміки статей активу та  пасиву балансу 

(горизонтальний  аналіз)

Баланс банку –  це звіт про активи і пасиви. Склад  активів показує як розміщені  засоби підприємства, а склад пасивів показує джерела фінансування активів, що ще називають зобов’язаннями підприємства. Загальна сума активів завжди дорівнює загальній сумі пасивів (зобов’язання). Баланс складається на визначенню дату і показує положення підприємства саме на цю конкретну дату.

Горизонтальний аналіз – це аналіз динаміки окремих статей балансу з метою виявлення  і прогнозування характерних  йому тенденцій.

Висновок: Горизонтальний аналіз активів показує, що абсолютна їх сума за 2010 р зросла на 3936,17 тис.грн. Можна зробити висновок, що організація підвищує свій економічний потенціал.

З точки зору структури  активів збільшення відбулося в  основному за рахунок зростання  кредітів та фінансовіх лізінгів, надані клієнтам - на 724,34 тис. грн.

Відхилення по цінним паперам у портфелі банку на продаж складає 17,34 тис. грн. Що, судячи з аналізу даних по активам підприємства, – доволі низький показник. Для того ,щоб збільшити обіг коштів банк повинен висунути на активний ринок цінні папери за ціною, що переважає на ньому під час виставлення цього цінного паперу на продаж задля отримання прибутку від процесу обміну цінних паперів на гроші та отримання відсотків. На здатність банку впливають фактори: наявність ліквідних коштів, рівень достатності капіталу та платоспроможності, наявність ринку для цінних паперів.

Також суттєво хвилює малий резерв валюти, монет та банківських  металів, бо саме банківські метали визнані невід’ємною частиною диверсифікованого інвестиційного портфеля, які допомагають інвесторам захистити їхній статок від знецінення інших видів активів.

Висновки: Збільшення пасивів відбулося на 4670,46 тис. грн. Збільшення сталося в основному за рахунок сукупних зобов’язань (на 934,66 тыс. грн.).

Статутний капитал збільшився на 460 тыс. грн.

За такими пасивами як, кредити, отримані від міжнародних фінансових організацій; капітал; прибутки минулого року, що очікують затвердження; збитки минулого року, що очікують затвердження взагалі немає показників, що свідчить про суттєве погіршення економічного стану підприємства.

Слід зауважити, що відхилення за прибутками поточного року, порівняно з попереднім, незначною мірою збільшились на 17,3 тис. грн., тобто можемо спостерігати налагодження позитивної динаміки розвитку підприємства.

2.1.2. Аналіз  структури активу та пасиву  балансу

(вертикальний  аналіз)

Вертикальний аналіз – це аналіз структури балансу з метою виявлення відносної залежності тих чи інших його статей.